What do you think?


Devolution: A Firsthand Account of the Rainier Sasquatch Massacre
Goodreads Choice Award
Nominee for Readers' Favorite Horror (2020)As the ash and chaos from Mount Rainier’s eruption swirled and finally settled, the story of the Greenloop massacre has passed unnoticed, unexamined . . . until now.
But the journals of resident Kate Holland, recovered from the town’s bloody wreckage, capture a tale too harrowing—and too earth-shattering in its implications—to be forgotten.
In these pages, Max Brooks brings Kate’s extraordinary account to light for the first time, faithfully reproducing her words alongside his own extensive investigations into the massacre and the legendary beasts behind it.
Kate’s is a tale of unexpected strength and resilience, of humanity’s defiance in the face of a terrible predator’s gaze, and inevitably, of savagery and death.
Yet it is also far more than that.
Because if what Kate Holland saw in those days is real, then we must accept the impossible. We must accept that the creature known as Bigfoot walks among us—and that it is a beast of terrible strength and ferocity.
Part survival narrative, part bloody horror tale, part scientific journey into the boundaries between truth and fiction, this is a Bigfoot story as only Max Brooks could chronicle it—and like none you’ve ever read before.
But the journals of resident Kate Holland, recovered from the town’s bloody wreckage, capture a tale too harrowing—and too earth-shattering in its implications—to be forgotten.
In these pages, Max Brooks brings Kate’s extraordinary account to light for the first time, faithfully reproducing her words alongside his own extensive investigations into the massacre and the legendary beasts behind it.
Kate’s is a tale of unexpected strength and resilience, of humanity’s defiance in the face of a terrible predator’s gaze, and inevitably, of savagery and death.
Yet it is also far more than that.
Because if what Kate Holland saw in those days is real, then we must accept the impossible. We must accept that the creature known as Bigfoot walks among us—and that it is a beast of terrible strength and ferocity.
Part survival narrative, part bloody horror tale, part scientific journey into the boundaries between truth and fiction, this is a Bigfoot story as only Max Brooks could chronicle it—and like none you’ve ever read before.
286 pages, Hardcover
First published June 16, 2020
About the author
Max Brooks
106 books7,975 followersMax Brooks is The New York Times bestselling author of The Zombie Survival Guide and World War Z. He has been called ”the Studs Terkel of zombie journalism.“
Brooks is the son of director Mel Brooks and the late actress Anne Bancroft. He is a 1994 graduate of Pitzer College. His wife, Michelle, is a screenwriter, and the couple have a son, Henry.
Brooks is the son of director Mel Brooks and the late actress Anne Bancroft. He is a 1994 graduate of Pitzer College. His wife, Michelle, is a screenwriter, and the couple have a son, Henry.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 1 of 1 review
Read
June 19, 2020В американського Центру з контролю та профілактики захворювань у США є план на випадок зомбі-апокаліпсису - насправді просто пояснення, скажімо, які запаси робити на випадок будь-якої катастрофи, але запаковане у прикольну горорно-фантастичну форму, щоб людям було цікавіше з цим ознайомитися.
В американської армії теж були тренінги на випадок зомбі-апокаліпсису - сподіваймося, що це теж по приколу, а не спосіб легітимізувати тренінг "як знешкоджувати неозброєне населення".
І письменник Макс Брукс, який регулярно дає тренінги для армії про нестандартне мислення й оце от усе - десь на передовій поєднання горору з практичним аналізом того, наскільки нинішнє суспільство й політики готові до катастрофи (спойлер: узагалі ні). Його раніша книжка, "World War Z" (2006), моделювала, як різні країни реагуватимуть на пандемію з Китаю - хто одразу жорстко закриє кордони (Ізраїль), хто довго тупитиме і вводитиме напівміри, які погіршуватимуть становище - все досить реалістично, дарма що про зомбі, а не про коронавірус.
Його найсвіжіша книжка, "Деволюція", повторює той самий жанр і той самий формат - горор, стилізований під документальну збірку різнотипних документів (від записів очевидців до інтерв'ю з first responders), де насправді жах полягає не в присутності фантастичного елемента, а в неготовності суспільства до найменшої загрози.
Отже, група стартаперів, інноваторів і оцього всього з верхів середнього класу - екологічно свідомі, соціально ліберальні, націлені на те, щоб зменшити свій carbon footprint - створюють маленьку eco-friendly gated community посеред лісів і гір штату Вашингтон. До міста годину по шосе, а при цьому живеш на природі і можеш просторікувати зі своїми друзями-інтелектуалами про те, що "Mother Nature keeps us honest, reminds us who we're supposed to be", бо от, мовляв, у первісних племен на природі не було всіх цих проблем, якими ми розжилися згодом - злочинності, наркоманії, війн, об'єктифікації жінок. (По-моєму, вся ця муть радше з 70-х родом, зараз риторика трохи інша, ну але припустімо). Загалом, йога-медитація-майндфулнес, "дозвольте духу природи прийняти вас у свої міцні обійми". І все було б ок, якби поруч не вибухнув вулкан, який відрізав їх від світу - й отут почалися проблеми.
Спочатку здається, що це буде реалістичний survival horror: якщо в тебе є запас дієтичної замороженої їжі на тиждень, як тобі на цьому пережити зиму? Як робити парник, що можна пророщувати? Протиставлення між людьми, які звикли покладатися на те, що прийдуть державні служби і їх порятують, і тими, хто вже переживав деінде повний колапс суспільства і звик очікувати найгрішого, конфлікт між нормативною настановою на позитивне мислення в американців й похмурим катастрофічним мисленням південно-східної Європи (одна з героїнь - прекрасна боснячка, яка пережила війни 90-х). Коротше, каже автор, (а) ми звикли покладатися на державну інфраструктуру, але уряд ріже фінансування на інфраструктуру й зокрема контори, які мають попереджати про катастрофу або реагувати на неї, тож не простежили за урядом? good fucking luck; (б) ми звикли, що світ маленький, можемо мандрувати, можемо отримувати доставки, але досить однієї катастрофи - і світ виявляється дуже великим і страшним; (в) наш спосіб життя націлений на комфорт, і там, де комфорт протиставлено виживанню, постають проблемочки. Коротше, просто прекрасно читається під час карантину :)
Але й це все - пів біди для наших еко-свідомих хіппі, бо після вибуху вулкану з гір спускаються єті/Bigfoot - голодні, налякані й не від того, щоб поласувати людським м'ясом. Тобто дух природи таки прийме поселенців у свої обійми, але лише для того, щоб випустити тельбухи.
Прочитала за день, відірватися не могла :) Я страшенний страхополох, але читала цей жахастик до третьої ночі, здригаючись від кожного шелесту в квартирі.
В американської армії теж були тренінги на випадок зомбі-апокаліпсису - сподіваймося, що це теж по приколу, а не спосіб легітимізувати тренінг "як знешкоджувати неозброєне населення".
І письменник Макс Брукс, який регулярно дає тренінги для армії про нестандартне мислення й оце от усе - десь на передовій поєднання горору з практичним аналізом того, наскільки нинішнє суспільство й політики готові до катастрофи (спойлер: узагалі ні). Його раніша книжка, "World War Z" (2006), моделювала, як різні країни реагуватимуть на пандемію з Китаю - хто одразу жорстко закриє кордони (Ізраїль), хто довго тупитиме і вводитиме напівміри, які погіршуватимуть становище - все досить реалістично, дарма що про зомбі, а не про коронавірус.
Його найсвіжіша книжка, "Деволюція", повторює той самий жанр і той самий формат - горор, стилізований під документальну збірку різнотипних документів (від записів очевидців до інтерв'ю з first responders), де насправді жах полягає не в присутності фантастичного елемента, а в неготовності суспільства до найменшої загрози.
Отже, група стартаперів, інноваторів і оцього всього з верхів середнього класу - екологічно свідомі, соціально ліберальні, націлені на те, щоб зменшити свій carbon footprint - створюють маленьку eco-friendly gated community посеред лісів і гір штату Вашингтон. До міста годину по шосе, а при цьому живеш на природі і можеш просторікувати зі своїми друзями-інтелектуалами про те, що "Mother Nature keeps us honest, reminds us who we're supposed to be", бо от, мовляв, у первісних племен на природі не було всіх цих проблем, якими ми розжилися згодом - злочинності, наркоманії, війн, об'єктифікації жінок. (По-моєму, вся ця муть радше з 70-х родом, зараз риторика трохи інша, ну але припустімо). Загалом, йога-медитація-майндфулнес, "дозвольте духу природи прийняти вас у свої міцні обійми". І все було б ок, якби поруч не вибухнув вулкан, який відрізав їх від світу - й отут почалися проблеми.
Спочатку здається, що це буде реалістичний survival horror: якщо в тебе є запас дієтичної замороженої їжі на тиждень, як тобі на цьому пережити зиму? Як робити парник, що можна пророщувати? Протиставлення між людьми, які звикли покладатися на те, що прийдуть державні служби і їх порятують, і тими, хто вже переживав деінде повний колапс суспільства і звик очікувати найгрішого, конфлікт між нормативною настановою на позитивне мислення в американців й похмурим катастрофічним мисленням південно-східної Європи (одна з героїнь - прекрасна боснячка, яка пережила війни 90-х). Коротше, каже автор, (а) ми звикли покладатися на державну інфраструктуру, але уряд ріже фінансування на інфраструктуру й зокрема контори, які мають попереджати про катастрофу або реагувати на неї, тож не простежили за урядом? good fucking luck; (б) ми звикли, що світ маленький, можемо мандрувати, можемо отримувати доставки, але досить однієї катастрофи - і світ виявляється дуже великим і страшним; (в) наш спосіб життя націлений на комфорт, і там, де комфорт протиставлено виживанню, постають проблемочки. Коротше, просто прекрасно читається під час карантину :)
Але й це все - пів біди для наших еко-свідомих хіппі, бо після вибуху вулкану з гір спускаються єті/Bigfoot - голодні, налякані й не від того, щоб поласувати людським м'ясом. Тобто дух природи таки прийме поселенців у свої обійми, але лише для того, щоб випустити тельбухи.
Прочитала за день, відірватися не могла :) Я страшенний страхополох, але читала цей жахастик до третьої ночі, здригаючись від кожного шелесту в квартирі.
Displaying 1 - 1 of 1 review


