A delightful, delicious, and best-selling account of the gustatory pleasures to be found throughout France, from the beloved author of A Year in Provence.
The French celebrate food and drink more than any other people, and Peter Mayle shows us just how contagious their enthusiasm can be. We visit the Foire aux Escargots. We attend a truly French marathon, where the beverage of choice is Chateau Lafite-Rothschild rather than Gatorade. We search out the most pungent cheese in France, and eavesdrop on a heated debate on the perfect way to prepare an omelet. We even attend a Catholic mass in the village of Richerenches, a sacred event at which thanks are given for the aromatic, mysterious, and breathtakingly expensive black truffle. With Mayle as our charming guide, we come away satisfied (if a little hungry), and with a sudden desire to book a flight to France at once.
Peter Mayle was a British author famous for his series of books detailing life in Provence, France. He spent fifteen years in advertising before leaving the business in 1975 to write educational books, including a series on sex education for children and young people. In 1989, A Year in Provence was published and became an international bestseller. His books have been translated into more than twenty languages, and he was a contributing writer to magazines and newspapers. Indeed, his seventh book, A Year in Provence, chronicles a year in the life of a British expatriate who settled in the village of Ménerbes. His book A Good Year was the basis for the eponymous 2006 film directed by Ridley Scott and starring actor Russell Crowe. Peter Mayle died in Provence, France.
Це був день після Різдва. Ми гостювали у мами і вже встигли передивитися всі фільми, які пасували нагоді. Робити було рішуче нічого (якщо не рахувати походів до холодильника по смаколики, але навіть це встигає набриднути після третього разу). Тому я звернулася до маминої бібліотеки.
Зізнаюся: я люблю читати про їжу. Про те, як її готують, яка вона на вигляд, смак і запах, та як її їдять. Це, як видно, сімейне, бо на поличці знайшовся цілий стосик книжок Пітера Мейла. В тому числі й «Французські уроки». З перших сторінок стало зрозуміло, що це саме те, що мені тоді було треба, бо як може не сподобатись самоіронічна байка про гастрономічний шок англійця у Франції? Отож-бо й воно.
Уся книга — це щось середнє між збіркою напіванекдотичних випадків та тревелогом на тему того, що можна покласти до рота. І автор таки багато чого до свого рота кладе: трюфелі, жаб’ячі стегенця, сир, курчат з блакитними ногами... Мейл подорожує від містечка до містечка в гонитві за локальними спеціалітетами, яким французи присвячують цілі фестивалі. Читаючи, я зловила себе на думці, що трохи заздрю. Тільки уявіть собі подібне у нас: ярмарки та івенти, присвячені закарпатській бринзі, опішнянським сливам, галушкам та кавунам. І не в одному лише Києві (завдяки Клопотенку гастрономічних подій у столиці вистачить до Другого пришестя), а саме в маленьких містах та навіть селах. Щось таке, заради чого туди варто було б завітати.
Але я відійшла від теми. «Французькі уроки» легко читаються і прекрасно розвантажують мозок, здатні потішити гурмана та багато чого розповісти про задоволення від життя, про яке в наші буремні часи легко забути.
Книжка про французів та їх бурхливий роман з їжею. В книзі рецептів твою силу волі знищують апетитні фотографії, у кулінарних розповідях Мейла все вирішують слова. Слова,що передають тобі і колір, і смак, і аромат, і текстуру, ще й французькою культурою приправлять чи то поперчать. Сирно-винний шлейф такий насичений, що його відчуваєш навіть крізь сторінки книжки. Навіть електронної. Скільки у французів цікавих незвичайних фестивалів! Ця книжка тільки додала мені натхнення таки здійснити колись власний Tour de France – побачити, відчути, спробувати, продегустувати, розкрити, посмакувати, прожити свою власну Францію. Liberté, égalité, gastronomie!