What do you think?
Rate this book
Я бачу, вас цікавить пітьма
Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати... У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.
«Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.
«Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.
664 pages, Hardcover
First published January 1, 2020
669 people are currently reading
5592 people want to read
About the author
Ілларіон Павлюк
5 books858 followersІлларіон Павлюк - український письменник, журналіст, продюсер, документаліст. Автор трьох романів: Білий попіл (переклад з рос.: Бриних Михайло, 2018), Танець недоумка (переклад з рос.: Мельників Ростислав, 2019) та Я бачу, вас цікавить пітьма (переклад з рос.: Вікторія Стах, 2020).
2015 року брав участь у війні на Сході в складі добровольчого батальйону.
2015 року брав участь у війні на Сході в складі добровольчого батальйону.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 1,276 reviews
November 28, 2025
Відгук 2025
under construction
Тим часом ви можете почитати відгук після мого першого прочитання
Відгук 2020
Чудовий зимовий роман. І в цьому немає жодної іронії. Якщо вам доводилося взимку по роботі бувати в невеликих містечках чи селах - то Буськів Сад видаватиметься дуже знайомим. Особливо, якщо ви бували там з опитуваннями: знайди людину, що відповідає доволі розмитим характеристикам - вік, стать, освіта / професія. Майже як головний герой книги. Щоправда він шукає не респондента, а серійного вбивцю. Але, можливо, його не існує?
Роман заворожує деталями. Дрібними, але які одразу нагадують реальний світ та подорожі. Втім, в них завжди буде невелика відмінність - сюрреалістична чи абсурдна деталь. На межі між сновидінням (чи й маренням) і стандартною дійсністю. Автор постійно балансує на межі нормальної реальності та містики / сюрреалізму, що і сам починаєш сумніватися, яку ж інтерпретацію обрати? Тому найгірший спойлер, який може бути з цим романом - це порівняння з "Твін Піксом". Це порівняння одразу "узаконює" весь сюр. Мовляв, ну як в "Твін Піксі", просто пливи за текстом - сприймай цей сюр як належне. О, яка погана послуга для читачів та читачок! Яка наруга над авторським задумом! Ніякої визначеності до останніх сторінок роману!
Сам роман доволі неспішний, але відірватися складно. Ми поволі занурюємося в загадку, знайомимося з персонажами. Шість сотень сторінок читаються так швидко, що аж дивно.
Втім... Фінал має зовсім інший ритм. Неначе матеріалу мало бути на ще один роман - може, не на шістсот сторінок, але явно на триста. Автор втискає це в пів сотні сторінок. Наче короткий переказ з хрестоматії: детально прописані епізоди чергуються з схематичними "зв'язками". І дещо зміщується баланс сюр- та реалізму: з певного моменту (жодних спойлерів!) автор зміщує рубильник в бік "сюр, сюр, сюрчимо!" Крихка рівновага - ось що заворожувало. Наче скальпелем вирізають скульптуру з гарбуза. І тут його сокирою навпіл! Сюжетно все зв'язано і логічно. Стилістично теж немає розривів. Змінюється атмосфера. Попри це фінал satisfying: ключові загадки розгадано, другорядні залишено без розгадки, що робить світ Буськового Саду реальним і об'ємним. Тому я б сміливо ставив 4,5★, але такої опції тут нема, тому "п'ять зірочок"!
П.С. якби я хотів образити Павлюка, я б сказав, що це український Ден Сіммонс. І таке ж різноманіття жанрів, в яких він працює, і така ж любов до літературних (і не лише) алюзій та цитат. Але Павлюк зовсім інший автор, а подібність є доволі поверховою. Але хотілося б мати і в Україні класного автора-мультиінструменталіста. Сподіваюся, у Павлюка все вдасться!
under construction
Тим часом ви можете почитати відгук після мого першого прочитання
Відгук 2020
Чудовий зимовий роман. І в цьому немає жодної іронії. Якщо вам доводилося взимку по роботі бувати в невеликих містечках чи селах - то Буськів Сад видаватиметься дуже знайомим. Особливо, якщо ви бували там з опитуваннями: знайди людину, що відповідає доволі розмитим характеристикам - вік, стать, освіта / професія. Майже як головний герой книги. Щоправда він шукає не респондента, а серійного вбивцю. Але, можливо, його не існує?
Роман заворожує деталями. Дрібними, але які одразу нагадують реальний світ та подорожі. Втім, в них завжди буде невелика відмінність - сюрреалістична чи абсурдна деталь. На межі між сновидінням (чи й маренням) і стандартною дійсністю. Автор постійно балансує на межі нормальної реальності та містики / сюрреалізму, що і сам починаєш сумніватися, яку ж інтерпретацію обрати? Тому найгірший спойлер, який може бути з цим романом - це порівняння з "Твін Піксом". Це порівняння одразу "узаконює" весь сюр. Мовляв, ну як в "Твін Піксі", просто пливи за текстом - сприймай цей сюр як належне. О, яка погана послуга для читачів та читачок! Яка наруга над авторським задумом! Ніякої визначеності до останніх сторінок роману!
Сам роман доволі неспішний, але відірватися складно. Ми поволі занурюємося в загадку, знайомимося з персонажами. Шість сотень сторінок читаються так швидко, що аж дивно.
Втім... Фінал має зовсім інший ритм. Неначе матеріалу мало бути на ще один роман - може, не на шістсот сторінок, але явно на триста. Автор втискає це в пів сотні сторінок. Наче короткий переказ з хрестоматії: детально прописані епізоди чергуються з схематичними "зв'язками". І дещо зміщується баланс сюр- та реалізму: з певного моменту (жодних спойлерів!) автор зміщує рубильник в бік "сюр, сюр, сюрчимо!" Крихка рівновага - ось що заворожувало. Наче скальпелем вирізають скульптуру з гарбуза. І тут його сокирою навпіл! Сюжетно все зв'язано і логічно. Стилістично теж немає розривів. Змінюється атмосфера. Попри це фінал satisfying: ключові загадки розгадано, другорядні залишено без розгадки, що робить світ Буськового Саду реальним і об'ємним. Тому я б сміливо ставив 4,5★, але такої опції тут нема, тому "п'ять зірочок"!
П.С. якби я хотів образити Павлюка, я б сказав, що це український Ден Сіммонс. І таке ж різноманіття жанрів, в яких він працює, і така ж любов до літературних (і не лише) алюзій та цитат. Але Павлюк зовсім інший автор, а подібність є доволі поверховою. Але хотілося б мати і в Україні класного автора-мультиінструменталіста. Сподіваюся, у Павлюка все вдасться!
December 11, 2021
Симпатичний роман, який починається як трилер, а завершується як картина Босха. Мені страшенно сподобався оцей дух українського провінційного гидкого містечка з романтичною назвою і загалом впізнавані українські реалії - бо ми читаємо і дивимося багато про Швецію, а ось тут оце наше рідне. Аж захотілося кудись гайнути. Натомість численні алюзії типу Харитона-Харона і бару "Мінотавр", щиро кажучи, втомлюють і надають непотрібного пафосу. Тобто я вірю, що автор начитана освічена людина, але необов'язково це доводити на кожній другій сторінці. Те що непафосне в цій книжці - сімейне насильство, підземне виживання дівчинки, яка їсть тушонку в катакомбах, розчарованість чиновників малого містечка - якраз значно більше бере за душу, аніж старець у червоному плащі. Сюр місцями дуже класно вдався, як от момент зі знайденими 38 щоденниками, мороз по плечах. А місцями також зайвий і відволікаючий, як сексуальна монахиня.
Я ходила навколо книжки у книгарні і все не могла вирішити чи варто її брати - але загалом варто, Буськів С(Ад) дуже гарно доповнює інші міфологічні місця української літератури типу Мідних Буків.
Я ходила навколо книжки у книгарні і все не могла вирішити чи варто її брати - але загалом варто, Буськів С(Ад) дуже гарно доповнює інші міфологічні місця української літератури типу Мідних Буків.
October 18, 2024
Наскільки вона тригерна і похмура, але водночас прекрасна!! Я просто в шаленому захваті 🔥🔥🔥
July 9, 2024
ну що ж…
1. не розділяю книги на зимові, літні, тому й тут так само — пітьма не має пори року, вона з людьми постійно. якщо вам подобається жанр, то й історія вас зацікавить, незалежно від сезону. вночі теж атмосферно містично читати.
2. для мене ця книга не геніальна. це просто добре пропрацьована історія. так, є свої недоліки, проблеми з сюжетом, питання, відповіді на які зовсім нелогічні. спершу читача тримають в напрузі, але під кінець атмосфера змінюється і воно все стає тягуче. тим не менш, дочитати до кінця хочеться і ця плавність дозволяє вам видихнути після прочитаного. все ж таки, цікаво спостерігати за героями — вони всі тут звичайні люди зі своїми секретами, вчинками, гріхами. та й якщо хтось очікує на хеппі енд, то в цій книзі він досить умовний, хоча життєвий.
3. 3.5/5 ★ — ідея сильна, виконання трохи затягнуте, хоч книга й насичена деталями, які іноді видаються зайвими. мені навіть здалося, що описи, події, повторююся протягом всієї книги.
в цій історії намішано багатенько всього: триллер, містика, детектив, чесність із собою й ціна, яку ми готові заплатити за забуття, страхи та гріхи, що матеріалізуються, і спокута, дорожча за спокій, величезна непробивна людська байдужість, та й сама пітьма.
раджу до прочитання, адже для кожного ця книга відкриється по-своєму, тому що в кожного своя пітьма.
1. не розділяю книги на зимові, літні, тому й тут так само — пітьма не має пори року, вона з людьми постійно. якщо вам подобається жанр, то й історія вас зацікавить, незалежно від сезону. вночі теж атмосферно містично читати.
2. для мене ця книга не геніальна. це просто добре пропрацьована історія. так, є свої недоліки, проблеми з сюжетом, питання, відповіді на які зовсім нелогічні. спершу читача тримають в напрузі, але під кінець атмосфера змінюється і воно все стає тягуче. тим не менш, дочитати до кінця хочеться і ця плавність дозволяє вам видихнути після прочитаного. все ж таки, цікаво спостерігати за героями — вони всі тут звичайні люди зі своїми секретами, вчинками, гріхами. та й якщо хтось очікує на хеппі енд, то в цій книзі він досить умовний, хоча життєвий.
3. 3.5/5 ★ — ідея сильна, виконання трохи затягнуте, хоч книга й насичена деталями, які іноді видаються зайвими. мені навіть здалося, що описи, події, повторююся протягом всієї книги.
в цій історії намішано багатенько всього: триллер, містика, детектив, чесність із собою й ціна, яку ми готові заплатити за забуття, страхи та гріхи, що матеріалізуються, і спокута, дорожча за спокій, величезна непробивна людська байдужість, та й сама пітьма.
раджу до прочитання, адже для кожного ця книга відкриється по-своєму, тому що в кожного своя пітьма.
October 22, 2022
Який топ!
У цьому романі прекрасне все.
1). Моторошна вкрай неприємна атмосфера Буськового (С)аду, яка дуже майстерно промальована і легко уявляється якимось українським районним містечком.
2). Гарно прописаний головний персонаж із дуже органічними сумнівами, роздумами, душевними гризотами, темним минулим, а головне — еволюцією.
3). Відсилки просто на все. Данте, Біблія, давньогрецька міфологія, Аліса, Маленький принц і ще, і ще, і ще. Деякі відчитуються легко, на інші (наприклад, на назви частин книги) звертаєш увагу не одразу, а потім усвідомлюєш і це дуже приємне усвідомлення.
4). Важливі непусті діалоги. Зміст деяких із них (наприклад про птахів і вирій) розумієш десь під кінець книги, а тоді до них повертаєшся і це прямо таки сильно.
5). Огидна просто таки вкрай неприємна атмосфера, у якій хочеться з ліхтариком в руках пошукати позитивного персонажа, але його нема. А потім ти розумієш, чому його нема.
6). Не до кінця розкритий світ. Взагалі я після "Білого попелу" до кінця боялась, що автор зведе все нанівець і спробує явну містику пояснити клятим реалізмом, але ні, і дуже дякую за це! Бо містика, магічний реалізм чи що воно тут є — прекрасне. І я радію, що світ, який розкривається перед нами, хоч і має свої закони, але все ж таємниця його існування розкрита не зовсім до кінця і, мені здається, кожен може її розтлумачити по-своєму, а моє тлумачення мені подобається.
З мінусів лише те, що я розгадала вбивцю десь на середині книги після однієї дуже прозорої підказки головного персонажа, але це навіть не зовсім мінус. Відчула себе розумною, а це ж незле)
Загалом раджу з великої літери!
У цьому романі прекрасне все.
1). Моторошна вкрай неприємна атмосфера Буськового (С)аду, яка дуже майстерно промальована і легко уявляється якимось українським районним містечком.
2). Гарно прописаний головний персонаж із дуже органічними сумнівами, роздумами, душевними гризотами, темним минулим, а головне — еволюцією.
3). Відсилки просто на все. Данте, Біблія, давньогрецька міфологія, Аліса, Маленький принц і ще, і ще, і ще. Деякі відчитуються легко, на інші (наприклад, на назви частин книги) звертаєш увагу не одразу, а потім усвідомлюєш і це дуже приємне усвідомлення.
4). Важливі непусті діалоги. Зміст деяких із них (наприклад про птахів і вирій) розумієш десь під кінець книги, а тоді до них повертаєшся і це прямо таки сильно.
5). Огидна просто таки вкрай неприємна атмосфера, у якій хочеться з ліхтариком в руках пошукати позитивного персонажа, але його нема. А потім ти розумієш, чому його нема.
6). Не до кінця розкритий світ. Взагалі я після "Білого попелу" до кінця боялась, що автор зведе все нанівець і спробує явну містику пояснити клятим реалізмом, але ні, і дуже дякую за це! Бо містика, магічний реалізм чи що воно тут є — прекрасне. І я радію, що світ, який розкривається перед нами, хоч і має свої закони, але все ж таємниця його існування розкрита не зовсім до кінця і, мені здається, кожен може її розтлумачити по-своєму, а моє тлумачення мені подобається.
З мінусів лише те, що я розгадала вбивцю десь на середині книги після однієї дуже прозорої підказки головного персонажа, але це навіть не зовсім мінус. Відчула себе розумною, а це ж незле)
Загалом раджу з великої літери!
December 31, 2021
- Чи не підкажете, як потрапити в Буськів Сад? Бо я на автобус не встиг, і що його далі – не уявляю…
- Ха-ри-то-он! Питає, як потрапити на той бік, - пояснила продавчиня.
Розписаний аркуш думок і пасхалок за цією книгою. Мені ребус автора було розгадувати цікавіше, ніж намагатися визначити, хто Звір:
Зі слів автора, хоча і не без алюзій та прямих посилань на Данте в тексті, все ж в основі його ідеї – фінська міфологія пекла як найгірша версія вашого життя, що повторюється по колу. Пізнавально, дякую! А «Сад земних насолод» я взагалі ледь не з лупою після прочитання досліджувала😅 На мою думку, поки найсильніша книга автора.
п.с. Браслети. На основі чого ми вирішили, що їх два? Так і не зрозуміла цей момент.
- Ха-ри-то-он! Питає, як потрапити на той бік, - пояснила продавчиня.
Розписаний аркуш думок і пасхалок за цією книгою. Мені ребус автора було розгадувати цікавіше, ніж намагатися визначити, хто Звір:
Зі слів автора, хоча і не без алюзій та прямих посилань на Данте в тексті, все ж в основі його ідеї – фінська міфологія пекла як найгірша версія вашого життя, що повторюється по колу. Пізнавально, дякую! А «Сад земних насолод» я взагалі ледь не з лупою після прочитання досліджувала😅 На мою думку, поки найсильніша книга автора.
п.с. Браслети. На основі чого ми вирішили, що їх два? Так і не зрозуміла цей момент.
May 1, 2023
Я бачу, вас цікавить пітьма
Ілларіон Павлюк
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
Вчора ще вдень все було закінчено, остання сторінкв прочитана. Але нічого написати я так і не зміг. В голові був просто вакуум думок.
Зі мною таке трапляється, коли книга мені реально сподобалась.☺️👌
Навіть зараз, після сну, змінилось лише те, що вакуум змінився хаосом.
Є багато над чим подумати, аж надто багато ідей та проблем підіймає автор.
Я думаю, що не всі "пасхалки"📦 навіть були помічені, тому в найближчому майбутньому треба виділити час на перечитку.
Відсилок на відому творчість теж вистачає. І це майстерно інтегровано в історію.
Сподобались герої👥. Як не крути, а Павлюку вдалося витягнути квінтесенцію з типових українських провінційних образів і вкинути їх у водоворіт таємничого містечка.
В мережі я бачив думки, що парсонажі не викликали почуттів.
Неправда. Викликали, просто майже завжди негативні. І це теж крутий досвід.
Навіть ГГ в результаті теж не виявився суперменом, а людиною, яка помиляється, сумнівається і не завжди доводить почате до кінця. Закриті номери у "Сяйві" - то безсумнівний доказ.
Містечко Буськів Сад🏘 - то взагалі круто і, як не крути, гірка правда. Останні місяці я побував в багатьох містечках і селах Придніпров'я і Слобожанщини (специфіка роботи). І скажу відверто - нажаль, атмосфера не висмоктана з пальця. І справа тут не в людях. Інколи лише знак "Я ❤️ @@@@@" - єдина світла мітка в сірості навколишніх пошарпаних двоповерхівок, розбитих доріг і тротуарів.
Детективна складова теж на рівні. З якогось моменту підозрюваний уже окреслився в моїй голові, але то нормально. Головне, що все в таких рамках логічно склалось. І за це дякую.
Однозначна рекомендація.
Ілларіон Павлюк
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
Вчора ще вдень все було закінчено, остання сторінкв прочитана. Але нічого написати я так і не зміг. В голові був просто вакуум думок.
Зі мною таке трапляється, коли книга мені реально сподобалась.☺️👌
Навіть зараз, після сну, змінилось лише те, що вакуум змінився хаосом.
Є багато над чим подумати, аж надто багато ідей та проблем підіймає автор.
Я думаю, що не всі "пасхалки"📦 навіть були помічені, тому в найближчому майбутньому треба виділити час на перечитку.
Відсилок на відому творчість теж вистачає. І це майстерно інтегровано в історію.
Сподобались герої👥. Як не крути, а Павлюку вдалося витягнути квінтесенцію з типових українських провінційних образів і вкинути їх у водоворіт таємничого містечка.
В мережі я бачив думки, що парсонажі не викликали почуттів.
Неправда. Викликали, просто майже завжди негативні. І це теж крутий досвід.
Навіть ГГ в результаті теж не виявився суперменом, а людиною, яка помиляється, сумнівається і не завжди доводить почате до кінця. Закриті номери у "Сяйві" - то безсумнівний доказ.
Містечко Буськів Сад🏘 - то взагалі круто і, як не крути, гірка правда. Останні місяці я побував в багатьох містечках і селах Придніпров'я і Слобожанщини (специфіка роботи). І скажу відверто - нажаль, атмосфера не висмоктана з пальця. І справа тут не в людях. Інколи лише знак "Я ❤️ @@@@@" - єдина світла мітка в сірості навколишніх пошарпаних двоповерхівок, розбитих доріг і тротуарів.
Детективна складова теж на рівні. З якогось моменту підозрюваний уже окреслився в моїй голові, але то нормально. Головне, що все в таких рамках логічно склалось. І за це дякую.
Однозначна рекомендація.
October 8, 2022
павлюк професіонал! я в захваті! круто коли книга виводить на емоції, але ще краще коли ти думаєш над нею 10 хв втикаючи в одну точку)
October 25, 2022
Фууууууух!
Це просто геніально! Г.Е.Н.І.А.Л.Ь.Н.О!!!
Це просто геніально! Г.Е.Н.І.А.Л.Ь.Н.О!!!
March 28, 2024
Абсолютно геніально!
Під час другого прочитання відкривається ще більше сенсів 🖤
Під час другого прочитання відкривається ще більше сенсів 🖤
October 6, 2025
ХАРИТОН >>>>>>> все інше
(ще я закохана у сліпого бармена та черницю (не суботову, а першу). дуж харизматичні, майже анімешно харизматичні, персонажі).
без перебільшення роками я чекала на українського автора, що буде писати про єбеня наші з такою ж любов'ю і натхненням, як пише Кінг про свої. і дочекалася.
ще й білякопівський персонаж. бінго. крутецька жанрова література!
цікаві інтерпретації знайомих персонажів, демонологія обіграна дуже зі смаком. такого колориту Харона й гусениці з "Аліси" Керрола ще не стрічала. цікаво скількох я не побачила й не зрозуміла.
з мінусів лише іноді зайве моралізаторство і фіналочка, що ніби трохи вибилася. наче Павлюк втомися писати.
перечитуватиму на різдво.
(ще я закохана у сліпого бармена та черницю (не суботову, а першу). дуж харизматичні, майже анімешно харизматичні, персонажі).
без перебільшення роками я чекала на українського автора, що буде писати про єбеня наші з такою ж любов'ю і натхненням, як пише Кінг про свої. і дочекалася.
ще й білякопівський персонаж. бінго. крутецька жанрова література!
цікаві інтерпретації знайомих персонажів, демонологія обіграна дуже зі смаком. такого колориту Харона й гусениці з "Аліси" Керрола ще не стрічала. цікаво скількох я не побачила й не зрозуміла.
з мінусів лише іноді зайве моралізаторство і фіналочка, що ніби трохи вибилася. наче Павлюк втомися писати.
перечитуватиму на різдво.
April 8, 2023
Вау!!! Просто вау! Я, напевно, ще довго не зможу відійти від цієї історії.
По книзі можна зрозуміти наскільки колосальна робота проведена автором. Скільки ж тут аналогій, пасхалок, прив'язок до інших творів. Після прочитання, довелося заглиблюватися в іншу літературу (не буду казати в яку, бо це буде спойлер) і читати коментарі автора, щоб скласти всі частинки головоломки до купи, а також зрозуміти деяких персонажів, тому що, хоча я й здогадувалася про їх походження, але було круто знайти цьому підтвердження, до того ж це привернуло увагу до деталей, на які я не зважала при прочитанні.
Перші 100 сторінок мені було дуже важко читати. Все було настільки похмуро, безрадісно і депресивно, що мені аж погано ставало і хотілося закинути книгу. Але після приїзду Андрія в Буськів Сад для знаходження маніяка, сюжет починає набирати обертів і стає неможливим відірватися від читання. Приблизно з середини я тільки те й робила, що охринівала з того що відбувається і від поворотів сюжету. Стосовно того, хто маніяк, я доволі швидко здогадалася по одній з підказок, які дав Андрій і ще дивувалася, як він раніше не дізнався. Але від цього легше не стало, я все одно не розуміла що там відбувалося😅 В мене було стільки теорій, і жодна з них не справдилася.
Мені сподобався головний герой - Андрій, хоча навіть не так, сподобалося як автор зумів його розкрити, наскільки детально прописав характер, думки, почуття.
Також мені було дуже цікаво читати про його роботу, як він складав психологічний портрет, цікаво було дізнатися про певні риси характеру, які виділяють вбивць, і причини, чому люди ними стають.
Майже всі жителі Буськового Саду викликали в мене неприязнь. Але найбільшу огиду викликала Ксенія, я її не розуміла і не хотіла розуміти, навіть те, що в кінці вона зробила якийсь добрий вчинок аж ніяк не виправдало її в моїх очах.
Ще мабуть слід додати, що в книзі дуже багато суржику. Майже всі герої тільки ним і спілкуються, що в принципі відображає говір в українських селах. Спочатку мене це дратувало, а потім було навіть прикольно читати, надавало історії якоїсь справжності.
P. S. Я так і не зрозуміла ким були черниця і сліпий бармен, та яку роль вони відіграли??
А також, як Андрій міг зустріти Надю, до приїзду в Буськів Сад, чи насправді не зустрів? І взагалі з якої причини вона там опинилася?
По книзі можна зрозуміти наскільки колосальна робота проведена автором. Скільки ж тут аналогій, пасхалок, прив'язок до інших творів. Після прочитання, довелося заглиблюватися в іншу літературу (не буду казати в яку, бо це буде спойлер) і читати коментарі автора, щоб скласти всі частинки головоломки до купи, а також зрозуміти деяких персонажів, тому що, хоча я й здогадувалася про їх походження, але було круто знайти цьому підтвердження, до того ж це привернуло увагу до деталей, на які я не зважала при прочитанні.
Перші 100 сторінок мені було дуже важко читати. Все було настільки похмуро, безрадісно і депресивно, що мені аж погано ставало і хотілося закинути книгу. Але після приїзду Андрія в Буськів Сад для знаходження маніяка, сюжет починає набирати обертів і стає неможливим відірватися від читання. Приблизно з середини я тільки те й робила, що охринівала з того що відбувається і від поворотів сюжету. Стосовно того, хто маніяк, я доволі швидко здогадалася по одній з підказок, які дав Андрій і ще дивувалася, як він раніше не дізнався. Але від цього легше не стало, я все одно не розуміла що там відбувалося😅 В мене було стільки теорій, і жодна з них не справдилася.
Мені сподобався головний герой - Андрій, хоча навіть не так, сподобалося як автор зумів його розкрити, наскільки детально прописав характер, думки, почуття.
Також мені було дуже цікаво читати про його роботу, як він складав психологічний портрет, цікаво було дізнатися про певні риси характеру, які виділяють вбивць, і причини, чому люди ними стають.
Майже всі жителі Буськового Саду викликали в мене неприязнь. Але найбільшу огиду викликала Ксенія, я її не розуміла і не хотіла розуміти, навіть те, що в кінці вона зробила якийсь добрий вчинок аж ніяк не виправдало її в моїх очах.
Ще мабуть слід додати, що в книзі дуже багато суржику. Майже всі герої тільки ним і спілкуються, що в принципі відображає говір в українських селах. Спочатку мене це дратувало, а потім було навіть прикольно читати, надавало історії якоїсь справжності.
P. S. Я так і не зрозуміла ким були черниця і сліпий бармен, та яку роль вони відіграли??
А також, як Андрій міг зустріти Надю, до приїзду в Буськів Сад, чи насправді не зустрів? І взагалі з якої причини вона там опинилася?
September 25, 2024
якшо описати цю книжку одним мемом:
[image error]
По-перше, тут є самоповтори, по-друге - ну камон, тут є прикольні відсилки, а є жахливо прямолінійні. Meh
Зовсім не зрозуміла хід з тим, коли на середині книжки
Спочатку читала цілком із захватом, і навіть розуміння в цілому ідеї ніяк не заважало, але потім це багатослів'я реально втомлює. Буду Павлюка читати іще звісно, але очевидно, що мої очікування були завищені(
[image error]
По-перше, тут є самоповтори, по-друге - ну камон, тут є прикольні відсилки, а є жахливо прямолінійні. Meh
Зовсім не зрозуміла хід з тим, коли на середині книжки
Спочатку читала цілком із захватом, і навіть розуміння в цілому ідеї ніяк не заважало, але потім це багатослів'я реально втомлює. Буду Павлюка читати іще звісно, але очевидно, що мої очікування були завищені(
Read
November 15, 2023Поки не можу поставити оцінку, а може, і взагалі не поставлю. Я навіть заздрю всім читачам, хто кайфував з кожною сторінкою тексту, однак для мене це було «продирання через хащі маячні». Початок сподобався, фінал також (але я плюс-мінус правильно зорієнтувалася, що до чого ще на першій сотні сторінок). Як на мене, ідея цієї книжки дуже цікава і сильна, неоригінальна, але й не щ��сь вельми тривіальне, та чи можу я назвати шедевром цю книжку? Ні. Я точно зрозуміла, що ось такий підвішений стан, коли не розумію, чи то відбувається насправді чи ні - не моє, так зване моє книжкове ні. Я бачу силу цієї роботи, весь шлях, що проробив автор, тому абсолютно не хочу знецінювати цей роман. За 600+ сторінок я дуже звикла до головного героя і мені було не все одно, чим все завершиться. На останньому розділі я навіть просльозилася, все-таки провела з книжкою багато часу. Окреме дякую актору начитки, якби не він - я могла б так і не дочитати «Пітьму». Цікаво почитати ще щось у Павлюка.
May 17, 2023
В мене вже дуже давно не було такого, щоб я не могла відірватися від книги, поки не дочитаю до кінця. І вже навіть за цей давно забутий досвід книга заслуговує 5 зірочок)
January 16, 2023
Босхів Сад
Дуже неоднозначні враження лишила по собі ця книга. З одного боку автор майстерно працює з деталями і атмосферами, сюжет тягне на дуже крутий серіал чи крутий трилер. Проте автор натягав у твір стільки відсилок, паралелей і камео, та ще і таких товстих, що це реально псувало враження бо відгонило вторинністю возведеною в якусь ідею. Тут вам і Булгаков, і Босх, і біблійні сюжети, і Данте і кого тут лише нема.
Четвірка за те, що це все таки українська якісна художка і я таки більше радив би читати, ніж навпаки. Але читачу з вибагливим смаком може видатись вторинним твором.
Але , повторюсь, я радий що її прочитав.
Дуже неоднозначні враження лишила по собі ця книга. З одного боку автор майстерно працює з деталями і атмосферами, сюжет тягне на дуже крутий серіал чи крутий трилер. Проте автор натягав у твір стільки відсилок, паралелей і камео, та ще і таких товстих, що це реально псувало враження бо відгонило вторинністю возведеною в якусь ідею. Тут вам і Булгаков, і Босх, і біблійні сюжети, і Данте і кого тут лише нема.
Четвірка за те, що це все таки українська якісна художка і я таки більше радив би читати, ніж навпаки. Але читачу з вибагливим смаком може видатись вторинним твором.
Але , повторюсь, я радий що її прочитав.
December 4, 2023
Книжка, з якою я в дикій нудьзі провела майже пів року. З першого речення було зрозуміло, що в цьому тексті не буде нічого, що я так люблю в книжках: поетичності мови, складної незвичайної оптики, зосередженості на внутрішньому, дослідження людськості.
Ця книжка – рай для тих, хто боїться спойлерів. І покарання для тих, кому не цікаво ЩО, а цікаво ЯК і ЧОМУ. Відразу стає зрозуміло, тут не буде нічого, крім сюжету. І алюзій, звісно. Цей текст так рясно всіяний ними, що мені часто здавалось, що автор має своїх читачів та читачок за повних йолопів, які з висолопленими язиками повинні чекати на кісточку, яку автор готує (або й не готує – бо яка, зрештою, винагорода?) за кожну розгадку «складних» шифрів. Біблія, давньогрецька міфологія, Босх, Булгаков, Кінг. Свіжо!
А ще тут є ряд наївних музичних посилань, з чого я щиро сміялася. З Емінема – навіть вголос) Не те щоб я у восьмому класі його не любила, але цитувати Емінема в художньому тесті – це дико смішно. Уявіть собі це в поезії.
Ще я відчувала ледь не фізичний біль від форми імені «Андрюха». Кожного разу в тексті. Кожного. Можливо, я живу в якійсь галицько-подільській бульбашці, але не уявляю, щоб таке трапилося в живій мові.
І про мову. Хочу залишити деякі, виписані мною словосполучення й речення, які вперто тягнули цю книжку на дно: «немолода завідувачка», «переконливі груди», «я не строю із себе целки», «срати, грати». Розумію, що багато чого можна увіпхнути в пряму мову, а також створювати різні відтінки для передавання колоритів/намірів/настроїв. АЛЕ невже не можна зробити це трошки вишуканіше? Так, ніби ти – письменник.
Про персонажів і їхні вчинки. В цьому аспекті для мене знову багато чого виглядало неправдоподібним. 77 днів Андрій займався пасивною агресією щодо Аліси, втілюючи своє покарання мовчанням. На 78 день прийшов до неї. Що вона зробила? Правильно! Зраділа. 77 днів вдають, ніби тебе не існує, а тоді щось переклинює, і ти радієш. Звісно. Всі б так зробили. Далі. Людина, уповноважена працювати з множинною кримінальною справою, демонструє її направо і наліво. Обговорює деталі свого розслідування із незнайомцями. Так, це нормально і професійно. Далі. Ксенію бʼє чоловік, який спалахує від будь-чого, як сіриник. І в розмові з ним вона може спитати його, чи він дурний, і додати, що він відбив собі голову на тренуваннях. Або людина робить самогубство, а коли її застукують, то жодних спроб врятувати її чи дізнатися, чому вона це хотіла зробити, немає. Хто ж так робить?
Мені здається, я вже випорскала тут надто багато жовчі. Мабуть, все через те, що мені шкода часу, який я витратила на цю історію. І мене відверто дратує масова похвала цій ... (алюзія на Еразма Ротердамського!) книжці.
Дві зірочки за два цінні для мене відрізки цього тексту: про брехню про те, що снаряд не влучає в одне й те саме місце двічі, і про секунду темряви, за яку встигаєш повірити, що світло вже не загориться. На жаль, вся інша претензійна афористичність цього тексту (як і його дидактичність разом із загадковістю (хто вбивця – я зрозуміла на реченні про !)) пройшли повз мене.
Ця книжка – рай для тих, хто боїться спойлерів. І покарання для тих, кому не цікаво ЩО, а цікаво ЯК і ЧОМУ. Відразу стає зрозуміло, тут не буде нічого, крім сюжету. І алюзій, звісно. Цей текст так рясно всіяний ними, що мені часто здавалось, що автор має своїх читачів та читачок за повних йолопів, які з висолопленими язиками повинні чекати на кісточку, яку автор готує (або й не готує – бо яка, зрештою, винагорода?) за кожну розгадку «складних» шифрів. Біблія, давньогрецька міфологія, Босх, Булгаков, Кінг. Свіжо!
А ще тут є ряд наївних музичних посилань, з чого я щиро сміялася. З Емінема – навіть вголос) Не те щоб я у восьмому класі його не любила, але цитувати Емінема в художньому тесті – це дико смішно. Уявіть собі це в поезії.
Ще я відчувала ледь не фізичний біль від форми імені «Андрюха». Кожного разу в тексті. Кожного. Можливо, я живу в якійсь галицько-подільській бульбашці, але не уявляю, щоб таке трапилося в живій мові.
І про мову. Хочу залишити деякі, виписані мною словосполучення й речення, які вперто тягнули цю книжку на дно: «немолода завідувачка», «переконливі груди», «я не строю із себе целки», «срати, грати». Розумію, що багато чого можна увіпхнути в пряму мову, а також створювати різні відтінки для передавання колоритів/намірів/настроїв. АЛЕ невже не можна зробити це трошки вишуканіше? Так, ніби ти – письменник.
Про персонажів і їхні вчинки. В цьому аспекті для мене знову багато чого виглядало неправдоподібним. 77 днів Андрій займався пасивною агресією щодо Аліси, втілюючи своє покарання мовчанням. На 78 день прийшов до неї. Що вона зробила? Правильно! Зраділа. 77 днів вдають, ніби тебе не існує, а тоді щось переклинює, і ти радієш. Звісно. Всі б так зробили. Далі. Людина, уповноважена працювати з множинною кримінальною справою, демонструє її направо і наліво. Обговорює деталі свого розслідування із незнайомцями. Так, це нормально і професійно. Далі. Ксенію бʼє чоловік, який спалахує від будь-чого, як сіриник. І в розмові з ним вона може спитати його, чи він дурний, і додати, що він відбив собі голову на тренуваннях. Або людина робить самогубство, а коли її застукують, то жодних спроб врятувати її чи дізнатися, чому вона це хотіла зробити, немає. Хто ж так робить?
Мені здається, я вже випорскала тут надто багато жовчі. Мабуть, все через те, що мені шкода часу, який я витратила на цю історію. І мене відверто дратує масова похвала цій ... (алюзія на Еразма Ротердамського!) книжці.
Дві зірочки за два цінні для мене відрізки цього тексту: про брехню про те, що снаряд не влучає в одне й те саме місце двічі, і про секунду темряви, за яку встигаєш повірити, що світло вже не загориться. На жаль, вся інша претензійна афористичність цього тексту (як і його дидактичність разом із загадковістю (хто вбивця – я зрозуміла на реченні про !)) пройшли повз мене.
June 15, 2025
2025. «Пітьма – це повна відсутність світла, а шлях знайде лише той, хто може сам випромінювати це світло.» Просто думки після третього читання цього роману.
2023.Перечитала вдруге. Знання основних таємниць сюжету ніяким чином не погіршило враження від прочитання. Навпаки стало ще цікавіше підловлювати деталі.
Наступного разу хочу читати зі стікерами, щоб позначати кожну алюзію, яку розпізнаю. Адже їх тут безмежна кількість.
Зрештою я знову вражена. Перегортала останню сторінку з тахікардією.
Якщо спитаєте, про що ж цей роман, то скажу, що про вибір, який ми робимо кожного дня, про вчинки, які визначають нашу долю, про віру, яку ніколи не потрібно втрачати. Та про надію.
Роман змушує подумати та порефлексувати щодо свого життя. А ще він просто захопливий. Тому читається швидко, але в думках залишається надовго. І до нього хочеться повертатися через пару років.
2020. Читала і думала, а що б робила я, якби втрапила туди.
⠀
Прочитала і задумалася, як потрібно жити, щоб не потрапити туди.
⠀
Це дійсно пекло і це дійсно страшно.
⠀
Частинка пітьми є в кожному з нас. Десь позаздрили, десь пройшли повз і нічого не зробили, десь образили.
⠀
Головному герою пощастило зустрітися зі своєю пітьмою та розібратися з нею.
⠀
Новий роман Павлюка я чекала цілий рік. А прочитала за два дні. Сторінки перегорталися непомітно, а навколишній світ переставав існувати. Стільки таємниць й алюзій, які потрібно було розгадати та впізнати. І надія, яку не потрібно втрачати.
2023.Перечитала вдруге. Знання основних таємниць сюжету ніяким чином не погіршило враження від прочитання. Навпаки стало ще цікавіше підловлювати деталі.
Наступного разу хочу читати зі стікерами, щоб позначати кожну алюзію, яку розпізнаю. Адже їх тут безмежна кількість.
Зрештою я знову вражена. Перегортала останню сторінку з тахікардією.
Якщо спитаєте, про що ж цей роман, то скажу, що про вибір, який ми робимо кожного дня, про вчинки, які визначають нашу долю, про віру, яку ніколи не потрібно втрачати. Та про надію.
Роман змушує подумати та порефлексувати щодо свого життя. А ще він просто захопливий. Тому читається швидко, але в думках залишається надовго. І до нього хочеться повертатися через пару років.
2020. Читала і думала, а що б робила я, якби втрапила туди.
⠀
Прочитала і задумалася, як потрібно жити, щоб не потрапити туди.
⠀
Це дійсно пекло і це дійсно страшно.
⠀
Частинка пітьми є в кожному з нас. Десь позаздрили, десь пройшли повз і нічого не зробили, десь образили.
⠀
Головному герою пощастило зустрітися зі своєю пітьмою та розібратися з нею.
⠀
Новий роман Павлюка я чекала цілий рік. А прочитала за два дні. Сторінки перегорталися непомітно, а навколишній світ переставав існувати. Стільки таємниць й алюзій, які потрібно було розгадати та впізнати. І надія, яку не потрібно втрачати.
April 2, 2023
Я в шоці.
Постійно було відчуття, наче я читаю щось не від українського автора. Постійно було відчуття, що це містичний трилер від автора, який вже давно пише, вже має певний стаж, велику авдиторію і багато фанатів. Повертало мене до того що це український твір - суржик, менталітет і такі собі «дев‘яності» які залишились в нашому часі.
Я не знаю, як описати сюжет, щоб влучно дати вам зрозуміти, про що у цій книзі. Є кримінальний психолог Андрій, який переживає складні часи, в нього є минуле, як в принципі і в кожного героя романів, і він отримує завдання поїхати у таку собі місцину Буськів сад, де нещодавно пропала дівчинка і відбулась серія вбивст. Він приїджає - і виявляється, в селі всім на це байдуже. І відбувається якась чортівня.
Ілларіон Павлюк створив шедевр, дійсно це шедевр жанру трилер і містики. Абсолютно точно, я не читав нічого трилерного і містичного краще, ніж це. Але між тим, я скажу, що це багатогранний роман має приховані сенси, про які ви дізнаєтесь наприкінці роману.
Кінець роману - це взагалі щось, я дуже рідко залишаюсь без слів, і це саме той випадок, коли я просто сів і хвилину ловив мурашки по усьому тілу.
У автора лише 3 романи, проте я був у захваті від його письменницького стилю. Вразило те, як подаються флешбеки. Вони подаються не як те що вже відбулось, як подія з минулого, вони розповідаються, як наче це відбувається зараз і з перспективи персонажа, який це флешбек проживає. Інколи в книгах дуже складно і нудно читати флешбеки, проте тут це було саме задоволення…
Так, перші 100 сторінок були повільні, автор доволі нуднувато підводить нас до самої суті книги. І якщо ви читаєте і хочете кинути - змусьте себе. Це варто. В кінці ви отримаєте те, про що всі кажуть. Це щось. Це відрив. Це варто вашої уваги.
Ще один привід пишатися українцями. Буду знайомитись з автором далі.
Постійно було відчуття, наче я читаю щось не від українського автора. Постійно було відчуття, що це містичний трилер від автора, який вже давно пише, вже має певний стаж, велику авдиторію і багато фанатів. Повертало мене до того що це український твір - суржик, менталітет і такі собі «дев‘яності» які залишились в нашому часі.
Я не знаю, як описати сюжет, щоб влучно дати вам зрозуміти, про що у цій книзі. Є кримінальний психолог Андрій, який переживає складні часи, в нього є минуле, як в принципі і в кожного героя романів, і він отримує завдання поїхати у таку собі місцину Буськів сад, де нещодавно пропала дівчинка і відбулась серія вбивст. Він приїджає - і виявляється, в селі всім на це байдуже. І відбувається якась чортівня.
Ілларіон Павлюк створив шедевр, дійсно це шедевр жанру трилер і містики. Абсолютно точно, я не читав нічого трилерного і містичного краще, ніж це. Але між тим, я скажу, що це багатогранний роман має приховані сенси, про які ви дізнаєтесь наприкінці роману.
Кінець роману - це взагалі щось, я дуже рідко залишаюсь без слів, і це саме той випадок, коли я просто сів і хвилину ловив мурашки по усьому тілу.
У автора лише 3 романи, проте я був у захваті від його письменницького стилю. Вразило те, як подаються флешбеки. Вони подаються не як те що вже відбулось, як подія з минулого, вони розповідаються, як наче це відбувається зараз і з перспективи персонажа, який це флешбек проживає. Інколи в книгах дуже складно і нудно читати флешбеки, проте тут це було саме задоволення…
Так, перші 100 сторінок були повільні, автор доволі нуднувато підводить нас до самої суті книги. І якщо ви читаєте і хочете кинути - змусьте себе. Це варто. В кінці ви отримаєте те, про що всі кажуть. Це щось. Це відрив. Це варто вашої уваги.
Ще один привід пишатися українцями. Буду знайомитись з автором далі.
January 27, 2024
Тут не просто 5/5, тут набагато більше.
На годиннику третя ночі, а я дочитала цей шедевр. Я не знаю, ким треба бути, аби створити ТАКЕ, але це просто дивовижно.
Читаючи книгу, прожила неймовірно великий спектр емоцій, постійно намагаючись зрозуміти, що ж відбувається. Половину книги я не розуміла взагалі, потім почало щось пробиватися, але останні 150-200 сторінок мене просто добили. Кінцівка дійсно дуже непередбачувана, як і кажуть в усіх відгуках, і тепер я можу це підтвердити.
Це книга, на яку не шкода ні часу, ні грошей, ні декілька годин сну. Просто не знаю зараз, як одним словом описати усе, що відчуваю. Це була ні з чим незрівнянна подорож. Дякую, Ілларіоне Станіславовичу
На годиннику третя ночі, а я дочитала цей шедевр. Я не знаю, ким треба бути, аби створити ТАКЕ, але це просто дивовижно.
Читаючи книгу, прожила неймовірно великий спектр емоцій, постійно намагаючись зрозуміти, що ж відбувається. Половину книги я не розуміла взагалі, потім почало щось пробиватися, але останні 150-200 сторінок мене просто добили. Кінцівка дійсно дуже непередбачувана, як і кажуть в усіх відгуках, і тепер я можу це підтвердити.
Це книга, на яку не шкода ні часу, ні грошей, ні декілька годин сну. Просто не знаю зараз, як одним словом описати усе, що відчуваю. Це була ні з чим незрівнянна подорож. Дякую, Ілларіоне Станіславовичу
April 11, 2023
в мене немає слів, аби написати хоч якийсь відгук
я просто жалкую, що не прочитала «Пітьму» раніше
це однозначне 1000/10
змістовного відгуку не буде, бо треба ще зрозуміти прочитане…
я просто жалкую, що не прочитала «Пітьму» раніше
це однозначне 1000/10
змістовного відгуку не буде, бо треба ще зрозуміти прочитане…
March 23, 2023
Зайшло просто нереально. Неможливо було відірватися. Хоча жанр зовсім не мій, але той випадок, коли написано так гарно і соковито, що під враженням від цієї майстерності не зоглянувся, а книга вже завершилася.
May 6, 2024
що ж, це було моє знайомство з творчістю ілларіона павлюка. мене ще у книгарні заінтригувала назва книжки, а потім я бачила численні захоплені відгуки у твіттері, тож проігнорувати «пітьму» я не змогла. після прочитання у мене, правду кажучи, змішані відчуття. з одного боку, я усвідомлюю, яку велику працю виконав автор під час написання цього роману. сюжет закручений, багато пасхалок і референсів, в кінці основні лінії розплутані і якось та й доведені до кінця. трилера такого рівня і об’єму від українського письменника мені поки що не доводилось читати. водночас у мене немає тої сатисфакції, на яку я очікувала, читаючи 660 сторінок детективної історії. я думаю, що від меншого об’єму цей твір тільки виграв би. 400+ сторінок читати трилер-детектив про якісь дивні події і спостерігати за такою ж дивною поведінкою героїв, мало що можучи пояснити, тільки для того, щоб наприкінці розв’язку автор сумбурно запхав у сторінок 60 — це сумнівне задоволення. також я не могла абстрагуватися від того, як деякі елементи розповіді здавалися вторинними. overall враження, ніби пішла на вечерю у крутий ресторан з найпозитивнішими відгуками, а після нього залишилася голодною.
November 12, 2023
Абсолютно дощові осінні вихідні сприяли швидшому читанню даного роману. А як собі відмовити, якщо сюжет так стрімко набирає обертів?! Люблю, коли з книгою так, коли треба себе відривати для прийому їжі або термінової розмови. Коли не розумієш, наскільки тут у розв'язці буде містика-містика, чи все ж автор вміло виверне все у реалізм і розпластає твій мозок...
Дещо ми з подругою (читали паралельно) вгадали приблизно на середині роману: хто Звір (там же ледь не очевидно сказано), яким чином автор розіграє певні карти... Деякі відсилки до літератури, міфології, тощо очевидні та я впевнена, що більшість і не зрозуміла...
Менше з тим, книга крута, буде в одних з кращих в році. Така рада, що вона рандомнулась в нашому міні книжковому клубі. Але сюжет, герої і фінал все ще збурено метаються в мене в голові. Залишилась ще одна нечитана книга в Павлюка (з виданих наразі), і мені абсолютно точно подобається, як він пише.
9/10
Дещо ми з подругою (читали паралельно) вгадали приблизно на середині роману: хто Звір (там же ледь не очевидно сказано), яким чином автор розіграє певні карти... Деякі відсилки до літератури, міфології, тощо очевидні та я впевнена, що більшість і не зрозуміла...
Менше з тим, книга крута, буде в одних з кращих в році. Така рада, що вона рандомнулась в нашому міні книжковому клубі. Але сюжет, герої і фінал все ще збурено метаються в мене в голові. Залишилась ще одна нечитана книга в Павлюка (з виданих наразі), і мені абсолютно точно подобається, як він пише.
9/10
September 19, 2023
Кліше на кліше.
Хлопчик, який пропонує дві цукерки - "що ти обереш?". Компанія, що ніби зійшла зі сторінок "Майстра і Маргарити". Коли "алюзії" зконцентровані у такій кількості на кожній сторінці - це вже не алюзії, це копії, до того ж, значно нижчої, ніж в оригіналі, якості.
Не дочитала, не змогла.
Хлопчик, який пропонує дві цукерки - "що ти обереш?". Компанія, що ніби зійшла зі сторінок "Майстра і Маргарити". Коли "алюзії" зконцентровані у такій кількості на кожній сторінці - це вже не алюзії, це копії, до того ж, значно нижчої, ніж в оригіналі, якості.
Не дочитала, не змогла.
April 20, 2025
5/5 ⭐🫵 Мені здається я здуріла поки дочитувала останні сто сторінок. Це просто ВАУ????? Гадала поставити 4.5 книжці, але розв'язка мене дотиснула. Ідея втілена автором просто 100 із 100. Я звісно поламала свій мозок і понабудовувала теорій і приємно, що моя основна теорія все таки справдилась просто з іншого доволі неочікуваного для мене боку. Люблю таке, коли думаєш, що все розумієш, але автор в найнесподіваніший момент обводить тебе навколо пальця. Іларіон Павлюк це для мене автор відкриття і я захоплююсь тим наскільки комплексною в нього вийшла ця історія.
«Якщо ви цікавитесь пітьмою, то й пітьма, безсумнівно цікавиться вами!"
«Якщо ви цікавитесь пітьмою, то й пітьма, безсумнівно цікавиться вами!"
January 19, 2024
нарешті доббі вільний
December 12, 2024
Я ❤️ Буськів Сад
September 25, 2024
Я очікувала трішки іншого, і я взагалі не очікувала тут якоїсь фантастики? Бо як ще можна описати те, що чгг попав в той Буськів Сад, в якому всі вже вмирали, та і він сам не дуже в свідомості був. В книжці дуже описується людська байдужість, коли Гайстер хотів організувати пошуки зниклої Надійки, то всім абсолютно було начхати, бо «дитина і так хвора, вона і так помре», і взагалі мене сильно аж дратували коментарі щодо поведінки та самої дівчинки, на початку наче не було сказано що вона має якийсь діагноз, тільки те, що вона не чує, а вкінці виявляється у неї аутізм, і ось всі в селі так зневажливо до цієї дівчинки ставляться ніби або вона заразна, або ж сама якось зробилась такою за власним вибором. Персонажка Оксі мене дуже сильно дратувала, а особливо коли без доказово звинуватила того поліцейського нібито це він вбивця, і в цей же момент вона вбила секретарку і сказала, що то нібито зробив він. Але вона дізналась про свою помилку занадто пізно. І взагалі вона теж постійно брехала. Коли я читала розділи, то я заплутувалась, там часто було важко зрозуміти про що йде мова.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 7, 2020
Невеличке містечко Буськів Сад. Совкові облізлі будівлі, покинутий завод, типові мешканці, життя яких застрягло у петлі буденності. Скільки таких міст і занедбах життів знайдеться по нашій країні... Але тут автор вводить кращі сюжетні фішки Девіда Лінча і Буськів Сад перетворюється у справжній Твін Пікс! Тут тобі і загадкові вбивства, містичні персони, затуманення розуму, часові червоточини, та інші елементи, які в сумі дають вибуховий ефект.
Нове дітище Іларіона Павлюка вкотре захоплює!
Якщо ви очікували від нової книги чогось більшого ніж просто кіношної історії, ви не будете розчаровані. В новій книзі більше психологізму, більше метафор, кожен персонаж- індивідуальність, яка протягом книги неодноразово здивує.
Безсонні ночі гарантовано!
Нове дітище Іларіона Павлюка вкотре захоплює!
Якщо ви очікували від нової книги чогось більшого ніж просто кіношної історії, ви не будете розчаровані. В новій книзі більше психологізму, більше метафор, кожен персонаж- індивідуальність, яка протягом книги неодноразово здивує.
Безсонні ночі гарантовано!
Displaying 1 - 30 of 1,276 reviews