What do you think?
Rate this book
Доки світло не згасне назавжди
Ніякі жертви не варті спроб виправити минуле, адже безжальний світ завжди знайде спосіб примусити за них розплачуватися.
Сестри Рута й Індія, попри незвичні імена, проживають цілком буденні життя: Індія навчається на лікаря, Рута закінчує одинадцятий клас. Усе раптово змінюється, коли через нещасний випадок гине наречений Індії. Раніше близькі сестри віддаляються, звинувачуючи одна одну в тому, що сталося. І саме тоді, коли, здавалося б, із конфлікту вже не виплутатися, Рута виявляє, що здатна впливати на реальність у снах. Невдовзі в її сновидіннях з’являються химерні тіні, і що ближче вони підступають, то дужче мерхне світло довкола дівчини. За нестримним бажанням повернути колишнє життя Рута не помічає, як кожен наступний сон стає дедалі темнішим.
Сестри Рута й Індія, попри незвичні імена, проживають цілком буденні життя: Індія навчається на лікаря, Рута закінчує одинадцятий клас. Усе раптово змінюється, коли через нещасний випадок гине наречений Індії. Раніше близькі сестри віддаляються, звинувачуючи одна одну в тому, що сталося. І саме тоді, коли, здавалося б, із конфлікту вже не виплутатися, Рута виявляє, що здатна впливати на реальність у снах. Невдовзі в її сновидіннях з’являються химерні тіні, і що ближче вони підступають, то дужче мерхне світло довкола дівчини. За нестримним бажанням повернути колишнє життя Рута не помічає, як кожен наступний сон стає дедалі темнішим.
560 pages, Hardcover
First published September 3, 2019
31 people are currently reading
1193 people want to read
About the author
Max Kidruk
29 books2,635 followersMax Kidruk (Ukranian: Макс Кідрук; born April 1, 1984 in Volodymyrets, Rivne region, Ukraine) - popular Ukrainian writer and science popularizer, holds a master’s degree in Energy Engineering. Studied at the National University of Water Management and Nature Resources Use (Rivne, Ukraine), and then was getting a postgraduate education at Kyiv Polytechnic University and Stockholm Royal Institute of Technology. He left both graduate schools in 2009, having decided to become a professional writer.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 201 reviews
October 5, 2019
Отже, відгук.
Чотирма словами — «Кідрук висадив мені мозок».
Спочатку в одному значенні, а тоді в іншому. Тепер давайте по порядку. Постараюся без спойлерів, але [і це не властиво для мене] не обіцяю, що сховаю їх усі під відповідні теги.
Я читала книжку у два підходи, по половині. Десь до 43 розділу (їх тут 107) я ще вела стандартні нотатки — перелік придирок. І десь перші 20 розділів я відверто дратувалася.
Примітка для автора. Оскільки автор запевняє, що читає всі відгуки, хочу нагадати, що вгорі на цій сторінці стоять тверді 5 зірочок із п'яти, але початкове враження все одно було сильне і важливе, тому я його все одно напишу. Так от.
КІДРУК, ТИ ЗАБЕМБАВ СВОЇМИ ДЕТАЛЯМИ НА ПОЧАТКУ! На біса мені треба знати, куди переїхала мати головної персонажки в 1970-х, в якій послідовності ідуть підприємства, на яких працював її батько і кому в біса потрібні повні назви універів включно з номером (sic) факультету, — якщо до цих фактів немає взагалі ніякого звертання потім?!
Я знаю, що починати розповідь тяжко. Який-небудь Ден Браун (простіть за згадку) завжди робить це однаково, від чого аж млоїть. Коли я прочитала оті «народився такого-то року… закінчив те-то тоді-то… влаштувався туди-то через стільки-то часу…», моя перша думка була: чувак, ти не вчишся. Ти вже мав би знати, що так не можна; шмат читачів нудить про це в коментарях. Не про технічні деталі і наукові підґрунтя — а саме про це. Навчися врешті подавати а) менше деталей, б) не в такому вигляді. Кінець кінцем, я-то знаю, що далі буде краще, і я по-любо́му дочитаю, а є ж люди, які не мучать себе дочитуванням, якщо після двадцяти сторінок ще не стало цікаво. Книжкам шкодить не те, що їх не дочитують, а те, що ці недочитувачі потім відмовляють знайомих дочитувачів навіть братися.
Тим дужче я сердилась, що на презентації Макс розказував про те, яким буде наступний роман. (Сховаю це в спойлери, це таки краще від автора чути). І ось якщо цю таку крутезну задумку, в одній з моїх улюблених тем у літературі, такого старанного, коли йдеться про підготовку підґрунтя, автора, ця скотиняка-автор зіпсує точно таким же розхлябаним початком — та я… я… я не знаю, що зроблю!
Ще один момент про деталі, який дуже мене роздратував — відсутність тих, які видавалися б важливими мені. «Холєра, чувак, — сварюся я, — які в тебе пріоритети?» Подумайте самі, що важливіше: знати, що фітнес-комплекс має саме три поверхи (або оті деталі, згадані вище), чи пояснити, якого дідька в нас кладовище називається Молодіжне?
Фух. Виговорилася.
Тепер решта.
Страшенно важливий шмат читацького досвіду з цією книжкою — те, що я ходила на презентацію до того, як почала читати. По-перше, реальна історія, прочитана Максом у новинах, яку він переповів залу, вражає, чіпляє і відвішує щелепу. «Згадайте про цю історію, коли читатимете, щоб знати, що реальність здатна перевершити будь-яку вигадку» — хай недослівна, ця фраза просто дзвеніла мені в голові, і до початку читання, і коли я вже зрозуміла, чого саме в сюжеті вона стосувалася. Відчула себе зобов'язаною написати про це автору, тільки не знаю, чи він зрозумів, що я мала на увазі. Я не до того, що, мовляв, події в книжки здаються неправдоподібними, ні. У житті бувають ще й не такі збіги, я …знаю. Просто з цим нагадуванням від автора, кілька разів (у повному шоці від сюжету) і зупинялась на межі розділів і думала: бляха, от нехай це вигадка, і вона така шоковна, але якщо в житті ж іще крутіше буває — то що ж тоді справді буває? І перехоплює подих від крутості реального світу.
Друге, що було важливе у презентації — наукове підґрунтя. Я підняла брови, побачивши в післямові лише перелік прочитаних автором книг на тему. А як же смачні деталі про те, як саме на основі прочитаного вибудувалась ідея роману? Натомість в післямові ніц, і якби я на презентацію не ходила, то б і близько не дізналась. А я вже привчена до детальних післямов. Бу.
А тепер знову до порядку читання. В районі 23-го розділу я більш-менш вгамувалася, і цікавість перемогла. Вдруге взяла книжку до читання щось на 53-му, і вже не змогла зупинитися (хоча спати, робота, готуватися треба, і таке інше). Ще на початку я зауважила «неначеб» разом, пропущену кому перед «що» і те, що у слові «півно́чі» поставили наголос, а значить КСД на новий правопис ще не перейшли. І все. Далі не зауважила зовсім нічого, нічогісінько. Абсолютно без поняття, були там десь хиби чи не було — мені вже було не до того.
Отже, анотацію ви читали й так. Є Індія, є Рута, в першої гине наречений, а друга виявляє, що може діяти у снах, як наяву. Те інше, що є в анотації («з’являються химерні тіні», «мерхне світло довкола дівчини», «кожен наступний сон стає дедалі темнішим»), — це настільки далекі, настільки збляклені метафори, що це капець. Ну тобто тіні там є, і світло мерхне, і сни згущуються, але назвати цю жесть словами «стає дедалі темнішим» — це як назвати картину Джорджоне «Юдита» милою дівчиною на фоні пейзажу.
Важливе уточнення: я не читаю горорів і темної містики, не люблю і всіляко уникаю тему зомбі чи чогось такого, порівняння чогось-там у тексті з пащею Чужого не справило на мене враження. Ця книга зовсім не жахастик, але оскільки я назагал була не готова, то вона вдарила мене обухом по голові.
Так, мене накрило. На виправдання мене перед більш досвідченим читачами, які могли здогадатися, що станеться, — я читачка недосвідчена, я не здогадалася. Та що там казати, мене навіть близько не було! Отаке. Епілог теж влучний і гарний, залишив кращі відчуття, ніж у (дещо подібній) #НОІМ. І саме за це — 5 зірочок без вагань і попри зажований початок.
Прикінцеві положення (бгг).
Сподобалась нумерація розділів — влучно і гарно. Цього разу я також реально зацінила епіграфи; у попередніх книжках я цінувала, що вони підібрані, але вони особливо не зачіпали, а тут вони настільки влучно підходять до тексту, що аж мурашки.
Мобільним застосунком не користувалась. Як Макс і казав, книжка цілковито самодостатня. Десь пізніше спробую і цей бік. Найбільше цікавить не так медіасупровід (хоч я й не надто знайома з описаними районами Рівного, але якось не дуже й обходить), як обіцяні оповідання-гілки сюжету. Має бути файно.
PS. Дякую за нагадування триматися світла, а щоб тобі ))
UPD. Поставила застосунок на емуляторі, почитала бічні оповідання. Переважне відчуття: «А, так ось воно як». Справді додало розуміння до тексту тільки одне з них; решта теж, але не так щоб я справді хотіл�� це знати до. Та й таке.
Чотирма словами — «Кідрук висадив мені мозок».
Спочатку в одному значенні, а тоді в іншому. Тепер давайте по порядку. Постараюся без спойлерів, але [і це не властиво для мене] не обіцяю, що сховаю їх усі під відповідні теги.
Я читала книжку у два підходи, по половині. Десь до 43 розділу (їх тут 107) я ще вела стандартні нотатки — перелік придирок. І десь перші 20 розділів я відверто дратувалася.
Примітка для автора. Оскільки автор запевняє, що читає всі відгуки, хочу нагадати, що вгорі на цій сторінці стоять тверді 5 зірочок із п'яти, але початкове враження все одно було сильне і важливе, тому я його все одно напишу. Так от.
КІДРУК, ТИ ЗАБЕМБАВ СВОЇМИ ДЕТАЛЯМИ НА ПОЧАТКУ! На біса мені треба знати, куди переїхала мати головної персонажки в 1970-х, в якій послідовності ідуть підприємства, на яких працював її батько і кому в біса потрібні повні назви універів включно з номером (sic) факультету, — якщо до цих фактів немає взагалі ніякого звертання потім?!
Я знаю, що починати розповідь тяжко. Який-небудь Ден Браун (простіть за згадку) завжди робить це однаково, від чого аж млоїть. Коли я прочитала оті «народився такого-то року… закінчив те-то тоді-то… влаштувався туди-то через стільки-то часу…», моя перша думка була: чувак, ти не вчишся. Ти вже мав би знати, що так не можна; шмат читачів нудить про це в коментарях. Не про технічні деталі і наукові підґрунтя — а саме про це. Навчися врешті подавати а) менше деталей, б) не в такому вигляді. Кінець кінцем, я-то знаю, що далі буде краще, і я по-любо́му дочитаю, а є ж люди, які не мучать себе дочитуванням, якщо після двадцяти сторінок ще не стало цікаво. Книжкам шкодить не те, що їх не дочитують, а те, що ці недочитувачі потім відмовляють знайомих дочитувачів навіть братися.
Тим дужче я сердилась, що на презентації Макс розказував про те, яким буде наступний роман. (Сховаю це в спойлери, це таки краще від автора чути). І ось якщо цю таку крутезну задумку, в одній з моїх улюблених тем у літературі, такого старанного, коли йдеться про підготовку підґрунтя, автора, ця скотиняка-автор зіпсує точно таким же розхлябаним початком — та я… я… я не знаю, що зроблю!
Ще один момент про деталі, який дуже мене роздратував — відсутність тих, які видавалися б важливими мені. «Холєра, чувак, — сварюся я, — які в тебе пріоритети?» Подумайте самі, що важливіше: знати, що фітнес-комплекс має саме три поверхи (або оті деталі, згадані вище), чи пояснити, якого дідька в нас кладовище називається Молодіжне?
Фух. Виговорилася.
Тепер решта.
Страшенно важливий шмат читацького досвіду з цією книжкою — те, що я ходила на презентацію до того, як почала читати. По-перше, реальна історія, прочитана Максом у новинах, яку він переповів залу, вражає, чіпляє і відвішує щелепу. «Згадайте про цю історію, коли читатимете, щоб знати, що реальність здатна перевершити будь-яку вигадку» — хай недослівна, ця фраза просто дзвеніла мені в голові, і до початку читання, і коли я вже зрозуміла, чого саме в сюжеті вона стосувалася. Відчула себе зобов'язаною написати про це автору, тільки не знаю, чи він зрозумів, що я мала на увазі. Я не до того, що, мовляв, події в книжки здаються неправдоподібними, ні. У житті бувають ще й не такі збіги, я …знаю. Просто з цим нагадуванням від автора, кілька разів (у повному шоці від сюжету) і зупинялась на межі розділів і думала: бляха, от нехай це вигадка, і вона така шоковна, але якщо в житті ж іще крутіше буває — то що ж тоді справді буває? І перехоплює подих від крутості реального світу.
Друге, що було важливе у презентації — наукове підґрунтя. Я підняла брови, побачивши в післямові лише перелік прочитаних автором книг на тему. А як же смачні деталі про те, як саме на основі прочитаного вибудувалась ідея роману? Натомість в післямові ніц, і якби я на презентацію не ходила, то б і близько не дізналась. А я вже привчена до детальних післямов. Бу.
А тепер знову до порядку читання. В районі 23-го розділу я більш-менш вгамувалася, і цікавість перемогла. Вдруге взяла книжку до читання щось на 53-му, і вже не змогла зупинитися (хоча спати, робота, готуватися треба, і таке інше). Ще на початку я зауважила «неначеб» разом, пропущену кому перед «що» і те, що у слові «півно́чі» поставили наголос, а значить КСД на новий правопис ще не перейшли. І все. Далі не зауважила зовсім нічого, нічогісінько. Абсолютно без поняття, були там десь хиби чи не було — мені вже було не до того.
Отже, анотацію ви читали й так. Є Індія, є Рута, в першої гине наречений, а друга виявляє, що може діяти у снах, як наяву. Те інше, що є в анотації («з’являються химерні тіні», «мерхне світло довкола дівчини», «кожен наступний сон стає дедалі темнішим»), — це настільки далекі, настільки збляклені метафори, що це капець. Ну тобто тіні там є, і світло мерхне, і сни згущуються, але назвати цю жесть словами «стає дедалі темнішим» — це як назвати картину Джорджоне «Юдита» милою дівчиною на фоні пейзажу.
Важливе уточнення: я не читаю горорів і темної містики, не люблю і всіляко уникаю тему зомбі чи чогось такого, порівняння чогось-там у тексті з пащею Чужого не справило на мене враження. Ця книга зовсім не жахастик, але оскільки я назагал була не готова, то вона вдарила мене обухом по голові.
Так, мене накрило. На виправдання мене перед більш досвідченим читачами, які могли здогадатися, що станеться, — я читачка недосвідчена, я не здогадалася. Та що там казати, мене навіть близько не було! Отаке. Епілог теж влучний і гарний, залишив кращі відчуття, ніж у (дещо подібній) #НОІМ. І саме за це — 5 зірочок без вагань і попри зажований початок.
Прикінцеві положення (бгг).
Сподобалась нумерація розділів — влучно і гарно. Цього разу я також реально зацінила епіграфи; у попередніх книжках я цінувала, що вони підібрані, але вони особливо не зачіпали, а тут вони настільки влучно підходять до тексту, що аж мурашки.
Мобільним застосунком не користувалась. Як Макс і казав, книжка цілковито самодостатня. Десь пізніше спробую і цей бік. Найбільше цікавить не так медіасупровід (хоч я й не надто знайома з описаними районами Рівного, але якось не дуже й обходить), як обіцяні оповідання-гілки сюжету. Має бути файно.
PS. Дякую за нагадування триматися світла, а щоб тобі ))
UPD. Поставила застосунок на емуляторі, почитала бічні оповідання. Переважне відчуття: «А, так ось воно як». Справді додало розуміння до тексту тільки одне з них; решта теж, але не так щоб я справді хотіл�� це знати до. Та й таке.
August 6, 2023
Знайомитись з книгами Кідрука після ”Колонії” , направду, важко. Стилістично це той же Кідрук, тільки сюжет не захоплює динамікою, так як у ”Нових Темних Віках”. Місцями історія конкретно просідає, описуючи будні життя підлітка і читання перетворюється у рутину з очікуванням на обіцяну фантастику.
Початкові 200 сторінок, це таке собі знайомство з героїнею, з її болями, переживаннями та поступовим зануренням у невідворотне. Психологічний портрет Рути без особливо цікавих деталей. Це типовий підліток із загостреним відчуттям всезагального нерозуміння її світосприйняття, всеохопним максималізмом та егоїстичністю. Все досить стандартно, адже такі літ. герої легко можуть пуститися берега і їх життя летить шкереберть. Власне, що ми і спостерігаємо.
Стосовно фантастичної частини, я б її назвав скоріше фентезійно-містичною, питомо у дусі дядечка Кінга. Реалістичні сни, у яких можна впливати на реальність, та жаскі істоти, які загрожують твоєму життю.
От що найбільше сподобалось, це наукове обґрунтування автором основної ідеї. Як завше, такі епізоди в Максима виходять найбільш переконливими.
Знайомство з творчістю автора, звісно, продовжу, але вже без особливих очікувань.
Початкові 200 сторінок, це таке собі знайомство з героїнею, з її болями, переживаннями та поступовим зануренням у невідворотне. Психологічний портрет Рути без особливо цікавих деталей. Це типовий підліток із загостреним відчуттям всезагального нерозуміння її світосприйняття, всеохопним максималізмом та егоїстичністю. Все досить стандартно, адже такі літ. герої легко можуть пуститися берега і їх життя летить шкереберть. Власне, що ми і спостерігаємо.
Стосовно фантастичної частини, я б її назвав скоріше фентезійно-містичною, питомо у дусі дядечка Кінга. Реалістичні сни, у яких можна впливати на реальність, та жаскі істоти, які загрожують твоєму життю.
От що найбільше сподобалось, це наукове обґрунтування автором основної ідеї. Як завше, такі епізоди в Максима виходять найбільш переконливими.
Знайомство з творчістю автора, звісно, продовжу, але вже без особливих очікувань.
September 17, 2019
Фантастичний трилер з драматичними вивертами сюжету тримає в напрузі постійно. Думаю, що кожен з нас колись та й думав про можливість змінювати минуле з огляду свого досвіду - виправляти помилки, правильно поступати в певних ситуаціях, десь промовчати, десь відповісти інакше. В суто науково-фантастичному аспекті ця тема змальована в творі Айзека Азімова "Кінець Вічності". Але Кідрук - не Азімов, і це добре :) Він близький сучасній українській молоді - тут все так просто і зрозуміло. Українські реалії, гуртожитки, школи, квартири, вулиці, екзамени і вчителі, мобілки та соцмережі, сленг, настрої... Школярка з Рівного, впадаючи у сновидіння, здатна змінювати реальність. Все має свої наслідки і чим більше втручання, тим більша ціна. Куди її заведе це вміння і на що вона готова, аби впорядкувати своє життя.
Я думаю, що книги такого ґатунку в українській літературі потрібні, перш за все для того, щоб молодь читала. Великий плюс - це інтерактивність! Є безктоштовний додаток до книги, на сторінках розкидані символи, ви скануєте їх і заглиблюєтесь більше в місця та сюжет. Це необов'язкові додатки, але дуже цікаві. Ну і плейлист від автора просто чудовий.
Я особисто не фанат такого стилю, проте отримала задоволення від прочитання. Люблю книги із напруженим динамічним сюжетом читати для відпочинку замість фільмів чи серіалів.
Приємно, що Кідрук не голослівний у своїх вигадках - він усе ставить на основу наукових фактів та гіпотез. І хоча загальний тон твору більше містичний, ніж науковий, проте це не пуста вигадка, а навіть досить пізнавальний твір. Як біологу, мені було цікаво!
І ще - після того, як дочитала (вночі, ясна річ), вперше за багато місяців було лячно засинати самій :)
Однозначно рекомендую молоді - школярам, студентам. Начитані любителі класичної літератури напевно не зацінять, тому вважайте.
Я думаю, що книги такого ґатунку в українській літературі потрібні, перш за все для того, щоб молодь читала. Великий плюс - це інтерактивність! Є безктоштовний додаток до книги, на сторінках розкидані символи, ви скануєте їх і заглиблюєтесь більше в місця та сюжет. Це необов'язкові додатки, але дуже цікаві. Ну і плейлист від автора просто чудовий.
Я особисто не фанат такого стилю, проте отримала задоволення від прочитання. Люблю книги із напруженим динамічним сюжетом читати для відпочинку замість фільмів чи серіалів.
Приємно, що Кідрук не голослівний у своїх вигадках - він усе ставить на основу наукових фактів та гіпотез. І хоча загальний тон твору більше містичний, ніж науковий, проте це не пуста вигадка, а навіть досить пізнавальний твір. Як біологу, мені було цікаво!
І ще - після того, як дочитала (вночі, ясна річ), вперше за багато місяців було лячно засинати самій :)
Однозначно рекомендую молоді - школярам, студентам. Начитані любителі класичної літератури напевно не зацінять, тому вважайте.
September 14, 2019
Якби не затягнуті перші 100-150 сторінок, то книга без нарікань. Звісно це звичайна зав'язка історії, нічого особливого. У "Не озирайся і мовчи" куди краще обіграно. Історія варта уваги.
September 14, 2019
Так як Стівен Кінг наводить темряву на штат Мен, Макс Кідрук взявся за рідне Рівне :)
Книга сподобалась, читається запоєм - нереально відірватись. Кінцівка в стилі Макса - невизначена, але оскільки в цій книзі дещо прояснилась кінцівка попередньої, це інтригує. Всім любителям полоскотати собі нерви - рекомендовано))
Книга сподобалась, читається запоєм - нереально відірватись. Кінцівка в стилі Макса - невизначена, але оскільки в цій книзі дещо прояснилась кінцівка попередньої, це інтригує. Всім любителям полоскотати собі нерви - рекомендовано))
February 3, 2023
Це було як завжди круто! "По-кідрукськи"? Так можна взагалі казати? 😂
Але хто читав інші книги автора мене зрозуміє.
Зараз буду знов співати хвалебні оди Максу. Чому?
По-перше, щоразу новий сюжет.
По-друге, щоразу нові цікаві персонажі: то айтішнік, то студенти, то 14-річний підліток, то жіночка замахана декретом, то 5-річний хлопчик... А тут у нас 17-річна дівчина Рута, яка саме закінчує 11 клас і бачить дивні сни.
По-третє, науковість у кожній книзі. І щоразу ми дізнаємось про інше: будова літака, древні цивізілації, боти, фізіологія сну, нервова система, розширення простору і паралельні світи... Коли читаєш, розумієш скільки праці доклала людина, щоб про серйозні і нелегкі речі написати так, щоб зрозуміли прості смертні😂
По-четверте, плейлист з шикарними піснями в кінці кожної книги.
По-п'яте, серйозний підхід. Що я маю на увазі? Спеціально для цієї книги розроблений додаток. Завдяки ньому "оживає" обкладинка книги. В тексті розкидані піктограми, при наведенні на які, вас перенаправляє чи то на карту, чи то на текст, де детальніше розповідається історія другорядних персонажів, чи то в месенджер, де відкривається переписка з одним із героїв книги. Я вперше таке бачила! І це ще в 2019 році! Єдина порада - ТАКІ книги треба читати одразу, бо зараз той же додаток фактично неробочий, як і чат-бот в месенджері. Читайте одразу, щоб не пропустити такі "плюшки".
Цього разу я залишилась більш, ніж задоволена. І фінал доволі лайтовий, порівняно з іншими книгами автора 😂
Ну і ще одне питання: блін, як можна в піснях однієї групи знайти стільки цитат для книги? Це талант! 🔥
От так по суті без фактично згадок про сюжет я розповіла вам чому таки варто відкрити для себе такого письменника як Макс Кідрук 😍
Але хто читав інші книги автора мене зрозуміє.
Зараз буду знов співати хвалебні оди Максу. Чому?
По-перше, щоразу новий сюжет.
По-друге, щоразу нові цікаві персонажі: то айтішнік, то студенти, то 14-річний підліток, то жіночка замахана декретом, то 5-річний хлопчик... А тут у нас 17-річна дівчина Рута, яка саме закінчує 11 клас і бачить дивні сни.
По-третє, науковість у кожній книзі. І щоразу ми дізнаємось про інше: будова літака, древні цивізілації, боти, фізіологія сну, нервова система, розширення простору і паралельні світи... Коли читаєш, розумієш скільки праці доклала людина, щоб про серйозні і нелегкі речі написати так, щоб зрозуміли прості смертні😂
По-четверте, плейлист з шикарними піснями в кінці кожної книги.
По-п'яте, серйозний підхід. Що я маю на увазі? Спеціально для цієї книги розроблений додаток. Завдяки ньому "оживає" обкладинка книги. В тексті розкидані піктограми, при наведенні на які, вас перенаправляє чи то на карту, чи то на текст, де детальніше розповідається історія другорядних персонажів, чи то в месенджер, де відкривається переписка з одним із героїв книги. Я вперше таке бачила! І це ще в 2019 році! Єдина порада - ТАКІ книги треба читати одразу, бо зараз той же додаток фактично неробочий, як і чат-бот в месенджері. Читайте одразу, щоб не пропустити такі "плюшки".
Цього разу я залишилась більш, ніж задоволена. І фінал доволі лайтовий, порівняно з іншими книгами автора 😂
Ну і ще одне питання: блін, як можна в піснях однієї групи знайти стільки цитат для книги? Це талант! 🔥
От так по суті без фактично згадок про сюжет я розповіла вам чому таки варто відкрити для себе такого письменника як Макс Кідрук 😍
September 30, 2019
Мобільний додаток (навіть без тексту) вже заслуговує на 5-ку, особливо обкладинка. Історія цікава, герої не "картонні", єдиний мінус - діри у світі починають лататися аж з 333-ї сторінки. Особливо порадувала поява Марка із Не озирайся і мовчи. Будемо надіятись що у наступному романі (або через один) боти
January 26, 2022
Здається я тут буду у меншості. Кількість позитивних рецензій зашкалює, це твір Макса Кідрука з найвищою оцінкою серед тих, що я читав («Твердиня» і «Жорстоке небо»), і я все одно не можу не поставити найменшу оцінку серед цих трьох. Я не збираюся повертатися до цих творів і писати на них рецензію, тому коротко сформулюю свою думку про автора тут: Макс Кідрук – це хороший автор, що пише речі, які мені більше не цікаві. Я не планував більше братися за його книги, але події роману «Доки світло не згасне назавжди» відбуваються у моєму рідному Рівному (що є рідкістю), тому я вирішив дати йому шанс. Можете здогадатися з оцінки, що з цього вийшло.
Найбільше проблем у мене з авторським стилем. Проза Макса Кідрука, на мою думку, надто суха і формальна. Його письмо будується на переліченні фактів і подій зі значним акцентом на технічних/наукових/профільних деталях. Відбувається постійна констатація фактів: це відбулось, потім це, а потім ось. І мені дуже шкода, я дійсно не хочу використовувати це погане критичне кліше, але мушу – Кідрук не лишив мені вибору: історія переважно не показує події, а розповідає (show, don`t tell). Такий розподіл акцентів у тексті робить його стилістично ближчим до статті ніж до художнього твору.
Місто Рівне у романі представлене переважно назвами вулиць і закладів (з вкрапленням інтерактивних фотоматеріалів, про це пізніше). Подібна згадка знайомих до болю локацій мені була, звичайно, приємна, одначе для людини, що ніколи не була у Рівному, ці назви нічого не означають. Як виглядає Злата Плаза, яка забудова на вулиці Соборній, яка загалом атмосфера у цьому місті? Кідрук не розмінюється на описи. Крім того, формальність у найменуванні дещо дистанціює читача від світу: наприклад, я за все своє життя жодного разу не чув, як хтось використовує абревіатуру НУВГП – це «водник», ніяк інакше. І навіть якщо це робить оповідач (від третьої обмеженої особи), це надто формально і не відповідає його внутрішній логіці, адже він називає алею за кінопалацом «Україна» «бродвеєм» - з того, що я п��м’ятаю, справжня назва, але набагато менш вживана і актуальна ніж «водник». Звичайно, це не є принципово важливі для сюжету речі, однак без них, місце дії історії здається безликим і дещо неживим. А я якраз прийшов за історією, що відбувається у моєму місті.
[Крім того, брак реалізму вирвав мене з історії – у моїй рідній 12 школі ніколи б не відправили на пенсію викладачку зарубіжної літератури, Кідрук, тобі варто краще вивчати такі питання].
Ще однією рисою авторської манери є використання експозиції. Тут вона подається в той момент коли вона стає релевантною для історії. Наприклад, головна героїня дізнається про смерть викладача – ось інформація про її взаємини з викладачем (а також статтяз Вікіпедії про цього в додатку). Не пригадаю чи отримуємо ми колись експозицію завчасно і у органічній манері, щоб коли вона стала важливою для сюжету, нам не доводилося зупинятися на інфодамп посеред [потенційно] емоційної сцени. Крім того, думаю, що Кідрук знає авторів, що використовують підтекст і вони всі боягузи. Велика кількість діалогів звучать фальшиво, бо люди не констатують свої емоції та проблеми так напряму щоразу. З іншого боку, чимало діалогів та реплік звучать достатньо натурально, особливо ті, що використовують міцне слівце – можливо це проблема мого обмеженого досвіду з українською прозою, та мені здається нам треба нормалізувати використання мату у тексті (та й озвучці/акторській грі) коли це доцільно. Вікові обмеження якраз для цього придумали.
Водночас визнаю, що читається «Доки світло не згасне назавжди» легко і швидко, що беззаперечно є плюсом. Загалом авторський стиль Макса Кідрука не є поганим самим по собі – його популярність є тому підтвердженням. Більше того, я абсолютно переконаний, що його письмо з акцентом на технічних деталях неймовірно зайшло б мені років так десять тому. Але мої смаки трохи змінилися, через що я відчуваю, що мені з творчістю Кідрука швидше за все не по дорозі.
Інтерактивна складова є безперечно цікавою ідеєю, але як на мене, недостатньо розвиненою. Додаткові тексти такі ж формальні і не додають важливої для сюжету чи персонажів інформації, за певним винятком. Ними дійсно можна знехтувати, хоча потенціал безмежний. Тобто, уявіть собі якби у цих додаткових фрагментах події основного тексту подавалися з перспективи інших персонажів, що може фундаментально змінити те, як ми бачимо сюжет і головну героїню. Це, звісно, більше ідея для майбутнього, ніж критика конкретно цього твору. Не впевнений, що такий підхід підійшов би цій історії, але у майбутньому я б хотів побачити подібну техніку у дії. Також інтерактив включає фото локацій – з дрона і з землі. Хороша ідея, та трохи різноманіття не завадило, більшість цих фото зображають мікрорайон 12 школи з різних ракурсів – і так, це головна локація, та її нема сенсу освіжати в пам’яті кожні 50 сторінок. І так, я б надав перевагу опису локації в тексті, але це мої смаки.
Найцікавішою складовою інтерактиву є чат зі зниклим хлопчиком Марком. Дійсно крута і кріпова ідея… якби це не була відверта реклама іншого роману Кідрука, вставлена у цей. Не знаю, що там було у «Не озирайся і мовчи», але по моїм враженням у цьому романі цю лінію можна вирізати і нічого основний сюжет від цього не втратить. Зате у Кідрука схоже є свій світ поєднаних між собою історій – прямо як у Стівена Кінга. Прикольно.
Персонажі… тут? Не думаю, що хоч хтось з героїв твору зачепив емоційно, як не зачепили і ключові стосунки між сестрами, що по ідеї є драматичним центром історії і розвал яких є головною мотивацією головної героїні. Серйозно, стосунки Рути та Індії не підіймаються усю другу половину книги. Принаймні, жоден з персонажів не впадає в [образливі] стереотипи, які я, на жаль, помітив свого часу у «Твердині» і «Жорстокому небі».
Але напевне найбільше моє питання до «Доки світло не згасне назавжди»: а про що це було взагалі?
Це питання виринуло у моїй голові в кінці, що виявився доволі… невизначеним. Тобто, я розумію, що в цьому ідея, однак відкритий фінал повинен лишати читача розмірковувати над тим, яка ж була відповідь на питання, що ставив твір. Тут же відсутність розв’язки та будь-яких відповідей розкриває порожнечу там, де мало бути питання. Яка була тема? «Чи варто міняти минуле аби виправити сьогодення? Чи необхідно жити зі своїми помилками?». Якщо ось це питання, то вибачте, Life is Strange на цьому полі працює набагато краще – напевне завдяки інтерактивності гри. Якщо це і було питання, то може вбачатися як покарання і відповідь – минуле не варто міняти, ти будеш нести відповідальність. Якщо все дійсно так, то це капець темний фінал для школярки, що в міру підліткового невміння приймати хороші рішення наламала дров. Це навіть не зважаючи на те хитросплетіння пиздецю яке розгортається на початку історії протягом буквально кількох днів, наче це серіал на каналі «Україна», не інакше.
Якщо ж історія більше про дослідження оцих невідомих властивостей мозку і темних закапелків реальності та якихось лімінарних станів… то знову ж, яка тема? Чого це повинно навчити навіть не мене, читача, а головну героїню – яка її арка? Що вона повинна була зрозуміти через цей досвід? Першу половину твору її життя розвалюється, після чого вона намагається вижити у кошмарі. Припустимо я зацікавлений у тому, аби життя Рути налагодилося і вона зібрала до купи свої поламані стосунки. Але ми не бачимо цих стосунків десь після 300ої сторінки. Якщо ж завдання вижити у кошмарі, то вибачте, ми так і не маємо відповіді про те, чи вдалося їй це. У будь-якому разі, фінал не дає жодного катарсису чи задовільних відповідей.
І якщо мене попросити коротко сформулювати свої враження про «Доки світло не згасне назавжди», то я просто знизаю плечима. Твір, що не подобається мені стилістично та не чіпляє емоційно. Наче порожнє місто, де час зупинився.
Найбільше проблем у мене з авторським стилем. Проза Макса Кідрука, на мою думку, надто суха і формальна. Його письмо будується на переліченні фактів і подій зі значним акцентом на технічних/наукових/профільних деталях. Відбувається постійна констатація фактів: це відбулось, потім це, а потім ось. І мені дуже шкода, я дійсно не хочу використовувати це погане критичне кліше, але мушу – Кідрук не лишив мені вибору: історія переважно не показує події, а розповідає (show, don`t tell). Такий розподіл акцентів у тексті робить його стилістично ближчим до статті ніж до художнього твору.
Місто Рівне у романі представлене переважно назвами вулиць і закладів (з вкрапленням інтерактивних фотоматеріалів, про це пізніше). Подібна згадка знайомих до болю локацій мені була, звичайно, приємна, одначе для людини, що ніколи не була у Рівному, ці назви нічого не означають. Як виглядає Злата Плаза, яка забудова на вулиці Соборній, яка загалом атмосфера у цьому місті? Кідрук не розмінюється на описи. Крім того, формальність у найменуванні дещо дистанціює читача від світу: наприклад, я за все своє життя жодного разу не чув, як хтось використовує абревіатуру НУВГП – це «водник», ніяк інакше. І навіть якщо це робить оповідач (від третьої обмеженої особи), це надто формально і не відповідає його внутрішній логіці, адже він називає алею за кінопалацом «Україна» «бродвеєм» - з того, що я п��м’ятаю, справжня назва, але набагато менш вживана і актуальна ніж «водник». Звичайно, це не є принципово важливі для сюжету речі, однак без них, місце дії історії здається безликим і дещо неживим. А я якраз прийшов за історією, що відбувається у моєму місті.
[Крім того, брак реалізму вирвав мене з історії – у моїй рідній 12 школі ніколи б не відправили на пенсію викладачку зарубіжної літератури, Кідрук, тобі варто краще вивчати такі питання].
Ще однією рисою авторської манери є використання експозиції. Тут вона подається в той момент коли вона стає релевантною для історії. Наприклад, головна героїня дізнається про смерть викладача – ось інформація про її взаємини з викладачем (а також стаття
Водночас визнаю, що читається «Доки світло не згасне назавжди» легко і швидко, що беззаперечно є плюсом. Загалом авторський стиль Макса Кідрука не є поганим самим по собі – його популярність є тому підтвердженням. Більше того, я абсолютно переконаний, що його письмо з акцентом на технічних деталях неймовірно зайшло б мені років так десять тому. Але мої смаки трохи змінилися, через що я відчуваю, що мені з творчістю Кідрука швидше за все не по дорозі.
Інтерактивна складова є безперечно цікавою ідеєю, але як на мене, недостатньо розвиненою. Додаткові тексти такі ж формальні і не додають важливої для сюжету чи персонажів інформації, за певним винятком. Ними дійсно можна знехтувати, хоча потенціал безмежний. Тобто, уявіть собі якби у цих додаткових фрагментах події основного тексту подавалися з перспективи інших персонажів, що може фундаментально змінити те, як ми бачимо сюжет і головну героїню. Це, звісно, більше ідея для майбутнього, ніж критика конкретно цього твору. Не впевнений, що такий підхід підійшов би цій історії, але у майбутньому я б хотів побачити подібну техніку у дії. Також інтерактив включає фото локацій – з дрона і з землі. Хороша ідея, та трохи різноманіття не завадило, більшість цих фото зображають мікрорайон 12 школи з різних ракурсів – і так, це головна локація, та її нема сенсу освіжати в пам’яті кожні 50 сторінок. І так, я б надав перевагу опису локації в тексті, але це мої смаки.
Найцікавішою складовою інтерактиву є чат зі зниклим хлопчиком Марком. Дійсно крута і кріпова ідея… якби це не була відверта реклама іншого роману Кідрука, вставлена у цей. Не знаю, що там було у «Не озирайся і мовчи», але по моїм враженням у цьому романі цю лінію можна вирізати і нічого основний сюжет від цього не втратить. Зате у Кідрука схоже є свій світ поєднаних між собою історій – прямо як у Стівена Кінга. Прикольно.
Персонажі… тут? Не думаю, що хоч хтось з героїв твору зачепив емоційно, як не зачепили і ключові стосунки між сестрами, що по ідеї є драматичним центром історії і розвал яких є головною мотивацією головної героїні. Серйозно, стосунки Рути та Індії не підіймаються усю другу половину книги. Принаймні, жоден з персонажів не впадає в [образливі] стереотипи, які я, на жаль, помітив свого часу у «Твердині» і «Жорстокому небі».
Але напевне найбільше моє питання до «Доки світло не згасне назавжди»: а про що це було взагалі?
Це питання виринуло у моїй голові в кінці, що виявився доволі… невизначеним. Тобто, я розумію, що в цьому ідея, однак відкритий фінал повинен лишати читача розмірковувати над тим, яка ж була відповідь на питання, що ставив твір. Тут же відсутність розв’язки та будь-яких відповідей розкриває порожнечу там, де мало бути питання. Яка була тема? «Чи варто міняти минуле аби виправити сьогодення? Чи необхідно жити зі своїми помилками?». Якщо ось це питання, то вибачте, Life is Strange на цьому полі працює набагато краще – напевне завдяки інтерактивності гри. Якщо це і було питання, то може вбачатися як покарання і відповідь – минуле не варто міняти, ти будеш нести відповідальність. Якщо все дійсно так, то це капець темний фінал для школярки, що в міру підліткового невміння приймати хороші рішення наламала дров. Це навіть не зважаючи на те хитросплетіння пиздецю яке розгортається на початку історії протягом буквально кількох днів, наче це серіал на каналі «Україна», не інакше.
Якщо ж історія більше про дослідження оцих невідомих властивостей мозку і темних закапелків реальності та якихось лімінарних станів… то знову ж, яка тема? Чого це повинно навчити навіть не мене, читача, а головну героїню – яка її арка? Що вона повинна була зрозуміти через цей досвід? Першу половину твору її життя розвалюється, після чого вона намагається вижити у кошмарі. Припустимо я зацікавлений у тому, аби життя Рути налагодилося і вона зібрала до купи свої поламані стосунки. Але ми не бачимо цих стосунків десь після 300ої сторінки. Якщо ж завдання вижити у кошмарі, то вибачте, ми так і не маємо відповіді про те, чи вдалося їй це. У будь-якому разі, фінал не дає жодного катарсису чи задовільних відповідей.
І якщо мене попросити коротко сформулювати свої враження про «Доки світло не згасне назавжди», то я просто знизаю плечима. Твір, що не подобається мені стилістично та не чіпляє емоційно. Наче порожнє місто, де час зупинився.
September 11, 2019
Доволі гарний роман із оригінальною ідеєю. Вступ дещо затягнутий, однак він глибше вводить нас у сюжет. Використання мобільного додатку робило процес читання доволі цікавим. У певній мірі, цю книгу вважаю присвятою гурту Iron Maiden, тексти з їх пісень були єдиними епіграми у книзі. Завершення роману не розчаровує. Не зовсім геппі енд, але й не чорний фінал. Не сподобалося зображення роботи слідчого, оскільки в сучасних реаліях така поведінка слугувала б, щонайменше, підставою для догани, а також зіграла б на користь сторони захисту.
Потішила історія з ліфтом, яка взята, точно не пам’ятаю, здається з міської легенди з Японії.
Потішила історія з ліфтом, яка взята, точно не пам’ятаю, здається з міської легенди з Японії.
September 16, 2019
Ура, ура! Саме такого Кідрука я чекала - коли моторошно, страшно, мурашки по шкірі, але хочеться читати далі)
Чи не в перше в книжці чимало пішло тим шляхом, яким мені хотілося, навіть якщо не на 100% я тому рада). Наприклад я б теж змінила шпалери)) Тому для мене хід думок Рути та її так званих змін у минулому був зрозумілим, на відміну від жіночих персонажів у Жорстокому Небі. Мені сподобався Тимофій Русецький, і я дуже рада, що саме він таки допоміг або принаймні спробував їй допомогти. Я думаю він таки нормальний чувак, не зважаючи на маленькі власні еее способи розслабитися, він нікому не завдає шкоди.
Прикро було дивится як від Рути відвертається сім'я, і хоч я не схвалюю її вихід з ситуації, як втім і сама Рута, не уявляю як діяти в такій ситуації.
Також прикро як зіпсувалися стосунки між сестрами,тобто в них була причина, особливо якщо дивится зі сторони Інді, і потім усі недомовки і почуття. Але все ж таки, Інді не повірила Руті, коли та до неї приїхала. Русецький повірив, не одразу звичайно, але він повірив, а Інді зіграла ображену, хоча по логіці або власним бажанням хотілося б, щоб у складних ситуаціях рідні допомогали, а не відверталися.
Почала читати просто так, без особливих очікувань, але зачепило. Дійсно схоже на історію Аарона Ернандеса, про яку було згадано на презентації))
Під час прочитання виникло декілька запитань: Чому Ілля, після повернення вів себе нормально, а Яків Демидович ні? Чи означає це, що Чорнай теж був трохи особливим чи що різні люди по різному реагують? Але ж це не просто зміна минулого, це реально з того світу.. Ну і звичайне банальне: Що ж сталося з Рутою? І Марком?)
До речі, думаю, що якби Рута таки доїхала на ліфті комбінацію, вона б потрапила до світу руїні чи то пак до світу води, замість Марка, відповідно зникла б з реального життя, а не впевнена, що це б означало, що Марк повернеться.
Хотілося б звичайно хеппі енду і для Рути і для Марка, але життя не завжди хеппі енд. Теоретично, якщо у світі Рути не має тіней і темряви, то в неї ситуація краща, ніж у Марка. Такий собі пост-апокаліптичний світ, роби собі що хочеш і харчуйся консервами. Це поки не з'являться інші.
Є інша ідея, треба знайти якогось засудженого вбивцю/маньяка і заставити ввести комбінацію на ліфті. Таким чином, можливо Марк повернеться, а засуджений не велика втрата і покарання за одно...Щоправда це можливо ще більше ускладнить спання особоливим, але усі в темряві і так не дуже дружньо налаштовані, правда ж?
Чи не в перше в книжці чимало пішло тим шляхом, яким мені хотілося, навіть якщо не на 100% я тому рада). Наприклад я б теж змінила шпалери)) Тому для мене хід думок Рути та її так званих змін у минулому був зрозумілим, на відміну від жіночих персонажів у Жорстокому Небі. Мені сподобався Тимофій Русецький, і я дуже рада, що саме він таки допоміг або принаймні спробував їй допомогти. Я думаю він таки нормальний чувак, не зважаючи на маленькі власні еее способи розслабитися, він нікому не завдає шкоди.
Прикро було дивится як від Рути відвертається сім'я, і хоч я не схвалюю її вихід з ситуації, як втім і сама Рута, не уявляю як діяти в такій ситуації.
Також прикро як зіпсувалися стосунки між сестрами,тобто в них була причина, особливо якщо дивится зі сторони Інді, і потім усі недомовки і почуття. Але все ж таки, Інді не повірила Руті, коли та до неї приїхала. Русецький повірив, не одразу звичайно, але він повірив, а Інді зіграла ображену, хоча по логіці або власним бажанням хотілося б, щоб у складних ситуаціях рідні допомогали, а не відверталися.
Почала читати просто так, без особливих очікувань, але зачепило. Дійсно схоже на історію Аарона Ернандеса, про яку було згадано на презентації))
Під час прочитання виникло декілька запитань: Чому Ілля, після повернення вів себе нормально, а Яків Демидович ні? Чи означає це, що Чорнай теж був трохи особливим чи що різні люди по різному реагують? Але ж це не просто зміна минулого, це реально з того світу.. Ну і звичайне банальне: Що ж сталося з Рутою? І Марком?)
До речі, думаю, що якби Рута таки доїхала на ліфті комбінацію, вона б потрапила до світу руїні чи то пак до світу води, замість Марка, відповідно зникла б з реального життя, а не впевнена, що це б означало, що Марк повернеться.
Хотілося б звичайно хеппі енду і для Рути і для Марка, але життя не завжди хеппі енд. Теоретично, якщо у світі Рути не має тіней і темряви, то в неї ситуація краща, ніж у Марка. Такий собі пост-апокаліптичний світ, роби собі що хочеш і харчуйся консервами. Це поки не з'являться інші.
Є інша ідея, треба знайти якогось засудженого вбивцю/маньяка і заставити ввести комбінацію на ліфті. Таким чином, можливо Марк повернеться, а засуджений не велика втрата і покарання за одно...Щоправда це можливо ще більше ускладнить спання особоливим, але усі в темряві і так не дуже дружньо налаштовані, правда ж?
August 7, 2023
Ціную вміння автора зацікавити так, що ти просто «провалюєшся» в його історії. Тут для мене з цим не склалося.
На початку ця книга схожа на якусь сімейну драму, на середині – сімейну драму з надприродною складовою, а остання третина більше нагадує те, заради чого я, власне, прийшла. Але проблема в тому, що сильної прив’язки до головної героїні у мене так і не виникло, поки ми розгрібали усю ту драму з вагітностями/стосунками з сестрою/стосунками з батьками/складанням ЗНО і т.д. Взагалі ця книга видалася мені напрочуд підлітковою.
Не можу сказати, що тема зі снами не цікава, але мене заінтригувала значно менше, ніж ідея з ліфтом (про яку тут неодноразово також згадають).
п.с. Традиційно багато зайвих деталей.
п.п.с. Дякую за камео Марка!
На початку ця книга схожа на якусь сімейну драму, на середині – сімейну драму з надприродною складовою, а остання третина більше нагадує те, заради чого я, власне, прийшла. Але проблема в тому, що сильної прив’язки до головної героїні у мене так і не виникло, поки ми розгрібали усю ту драму з вагітностями/стосунками з сестрою/стосунками з батьками/складанням ЗНО і т.д. Взагалі ця книга видалася мені напрочуд підлітковою.
Не можу сказати, що тема зі снами не цікава, але мене заінтригувала значно менше, ніж ідея з ліфтом (про яку тут неодноразово також згадають).
п.с. Традиційно багато зайвих деталей.
п.п.с. Дякую за камео Марка!
December 28, 2019
#ДокиСвітло — книга, щодо якої доречно вжити слово "об'ємна". Її сюжет розгалужується в окремі оповідання, можна побачити локації — будинки та вулиці, де відбуваються події; поспілкуватись з персонажем. Історія наповнена конкретними назвами справжнього міста, але, зізнаюсь, якщо спочатку така точність автора у зображенні локації захоплювала, то пізніше почала втомлювати: я не знаю того міста, хоч назвіть мені двісті вулиць у ньому. Для мене це пусті слова. Мені достатньо знати, що герой кудись пішов, а не вдаватись у деталі, куди він там повернув і на якому роздоріжжі вигулькнув.
⠀
Якщо не брати цей момент до уваги, то решта мене затягнула. Дивовижний та моторошний світ по той бік снів, можливість змінити минуле; швидкість, з якою Рута скочується у прірву непорозуміння з іншими людьми — їй співчуваєш, за неї хвилюєшся; можливість пізнати глибше деяких героїв — це захоплює, робить історію особливою. Такої, якої ще не було.
Я на 99% була впевнена, що книга мені сподобається. Що не буде такого розчарування, як з "Де немає бога". Так і сталося! Історії, у яких розгортаються мотиви снів, інших реальностей, зміни минулого — майже завжди для мене хороші і я заплющую очі на багато різних факторів, які б в іншому контексті виділила недоліками😏
.
А тут ще й новинка від українського автора!
Скажу ще від себе: той факт, що я була на презентації книги, допомагає краще читати цю книгу. Текст іде інакше — час від часу ловиш себе на думці: "Ось воно! Він про це казав!".
⠀
Якщо не брати цей момент до уваги, то решта мене затягнула. Дивовижний та моторошний світ по той бік снів, можливість змінити минуле; швидкість, з якою Рута скочується у прірву непорозуміння з іншими людьми — їй співчуваєш, за неї хвилюєшся; можливість пізнати глибше деяких героїв — це захоплює, робить історію особливою. Такої, якої ще не було.
Я на 99% була впевнена, що книга мені сподобається. Що не буде такого розчарування, як з "Де немає бога". Так і сталося! Історії, у яких розгортаються мотиви снів, інших реальностей, зміни минулого — майже завжди для мене хороші і я заплющую очі на багато різних факторів, які б в іншому контексті виділила недоліками😏
.
А тут ще й новинка від українського автора!
Скажу ще від себе: той факт, що я була на презентації книги, допомагає краще читати цю книгу. Текст іде інакше — час від часу ловиш себе на думці: "Ось воно! Він про це казав!".
December 18, 2024
Події цієї книги відбуваються в Рівному. Головна героїня — Рута, одинадцятикласниця, яка має стандартні підліткові проблеми: непорозуміння з батьками, вибір майбутньої професії, підготовка до ЗНО.
Якщо вам здалося, що Рута — це нестандартне ім'я, то її старшу сестру звуть Індія 🙃
Перша третина книги про чергу сумних та навіть трагічних подій, які відбуваються з Рутою та її родиною. Мені навіть здалося, що цих подій якось забагато для однієї 17-річної дівчини, і збіги обставин такі, що в голові не вкладається. Було відчуття, що читаю драму. Але жанр цієї книги трилер, тому я розуміла, що має сюжет завернути в містичні та напружені події.
Так і сталося: виявляється, що Рута бачить два типи снів. Одні сни про своє минуле, інші — про теперішнє порожнє місто, де немає сонця на небі. І ось Рута, проживаючи уві сні один з минулих епізодів, раптово приймає інше рішення, та після прокидання бачить зміни у реальності. Але все має свої наслідки та ціну...
Книга стає доволі лячною. Читати було відверто страшно, особливо перед сном. Мені навіть один сон наснився за мотивами книги, і я перелякана прокидалася та перевіряла, чи зі мною все добре 😅 Автор вміє мене налякати.
І до речі, тут відносно небагато наукових пояснень (знаю, що є люди, яких це відволікає від сюжету). Тут було по мінімуму, і те, як автор науково обґрунтував містичні явища, тільки поглибило страшну атмосферу книги.
Для тих, хто читав інші трилери Кідрука, буде цікаво побачити героїв з минулої книги та дізнатися про їхню долю 😏
Книгою я залишилася задоволена. Не ставлю максимальну оцінку, адже розкачувалася книга доволі довго.
Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
Вона міркувала про це вже, мабуть, півтора року. Не про те, ким мріє стати, а радше про те, як визначитися. Як людина — тобто людина, що зрештою досягає успіху, — знаходить власне покликання? Випадково наштовхується? Обирає свідомо? Вичікує, коли покликання впаде їй на голову?
Якщо вам здалося, що Рута — це нестандартне ім'я, то її старшу сестру звуть Індія 🙃
А 15-го серпня 1998-го народилася Інді. Аміна наполягала на простішому імені, та Григір вирішив, що дівчинку, яка з'явилася на світ у день незалежності Індійської республіки, слід назвати тільки Індією. Аміна пізніше жартувала: добре, що донька не народилася на день взяття Бастилії.
Перша третина книги про чергу сумних та навіть трагічних подій, які відбуваються з Рутою та її родиною. Мені навіть здалося, що цих подій якось забагато для однієї 17-річної дівчини, і збіги обставин такі, що в голові не вкладається. Було відчуття, що читаю драму. Але жанр цієї книги трилер, тому я розуміла, що має сюжет завернути в містичні та напружені події.
Так і сталося: виявляється, що Рута бачить два типи снів. Одні сни про своє минуле, інші — про теперішнє порожнє місто, де немає сонця на небі. І ось Рута, проживаючи уві сні один з минулих епізодів, раптово приймає інше рішення, та після прокидання бачить зміни у реальності. Але все має свої наслідки та ціну...
Книга стає доволі лячною. Читати було відверто страшно, особливо перед сном. Мені навіть один сон наснився за мотивами книги, і я перелякана прокидалася та перевіряла, чи зі мною все добре 😅 Автор вміє мене налякати.
І до речі, тут відносно небагато наукових пояснень (знаю, що є люди, яких це відволікає від сюжету). Тут було по мінімуму, і те, як автор науково обґрунтував містичні явища, тільки поглибило страшну атмосферу книги.
Для тих, хто читав інші трилери Кідрука, буде цікаво побачити героїв з минулої книги та дізнатися про їхню долю 😏
Книгою я залишилася задоволена. Не ставлю максимальну оцінку, адже розкачувалася книга доволі довго.
Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
December 23, 2024
Мені дуже сподобалася «Не озирайся і мовчи», а ця книга є своєрідним продовженням. Ну як мінімум, тут зустрічаються знайомі герої.
Перші процентів 20-30 я майже розчарувалася, бо виглядало все як янг едалт, але імʼя автора тисло в я дочитала. І не пошкодувала, бо відірватися було важко. Як завжди в книгах Кідрука: захопливі події, напружені моменти..
Як же мене бісила гг своєю інфантильністю, але я заспокоювалася тим, що вона і є дитина. Не знаю, чи закладав це автор, але я побачила сильний соціальний меседж щодо відносин батьків і дітей.
Додаток - це окремий кайф. Можна його не читати, але це ж подовження задоволення, того я насолоджувалася. Окрім фотографій міста там є додаткові історії героїв, або їх щоденники.
Надіюся, Бородатий Тамарин видасть ті книги про мозок, які вказані вкінці книги.
Перші процентів 20-30 я майже розчарувалася, бо виглядало все як янг едалт, але імʼя автора тисло в я дочитала. І не пошкодувала, бо відірватися було важко. Як завжди в книгах Кідрука: захопливі події, напружені моменти..
Як же мене бісила гг своєю інфантильністю, але я заспокоювалася тим, що вона і є дитина. Не знаю, чи закладав це автор, але я побачила сильний соціальний меседж щодо відносин батьків і дітей.
Додаток - це окремий кайф. Можна його не читати, але це ж подовження задоволення, того я насолоджувалася. Окрім фотографій міста там є додаткові історії героїв, або їх щоденники.
Надіюся, Бородатий Тамарин видасть ті книги про мозок, які вказані вкінці книги.
February 17, 2020
Книга незвична, а з цікавинками. Покажу вам у каруселі, також спробую відзняти розгорнуті ший відео огляд🎬про це згодом.
⠀
З перших сторінок мені не пішло, але я продовжувала читати і недаремно. Давайте спершу розкажу, чому спочатку мені не зайшло?
💁♀️мені здавалось, що я дивлюсь передачу «Стосується кожного». Сімейні трагедії, важкі долі і все у такому роді. Але якщо у вас буде терпець як у мене тоді починається все найцікавіше!
⠀
Читається легко, історія має цілком лінійну структуру, жодних перестрибувань в хронології чи місці дії. Такий маневр відверто сподобався, оскільки текст не
«перегружений» зайвими лініями і деталями. Рута головна героїня усвідомлює, що її сни незвичні. Між цим ого скільки подій переживає дівчина. Сни загрожують життю Рути, і змінюють реальність, а ще там темнота, а у ній живуть... 😈розказувати не буду, бо зараз вам розкажу і цікаво не буде. Історія тримає до кінця негірше телевізійного трилера.
⠀
🙌🏻Книга, яка ховає такі цікавинки, як таємні руни, відкривши які ти маєш змогу прочитати детальніше про того чи іншого персонажа, чи подивитися де відбувається подія. Круто! Так що мобільний додаток був приємним бонусом.
⠀
🤘🏻А ще автор слухає відмінну музику, скажу я вам. Багато цитат Ірона Майдера.
⠀
🤔Що наступне порекомендуєте почитати з творчості Кідрука? Бо тут я новачок.
⠀
З перших сторінок мені не пішло, але я продовжувала читати і недаремно. Давайте спершу розкажу, чому спочатку мені не зайшло?
💁♀️мені здавалось, що я дивлюсь передачу «Стосується кожного». Сімейні трагедії, важкі долі і все у такому роді. Але якщо у вас буде терпець як у мене тоді починається все найцікавіше!
⠀
Читається легко, історія має цілком лінійну структуру, жодних перестрибувань в хронології чи місці дії. Такий маневр відверто сподобався, оскільки текст не
«перегружений» зайвими лініями і деталями. Рута головна героїня усвідомлює, що її сни незвичні. Між цим ого скільки подій переживає дівчина. Сни загрожують життю Рути, і змінюють реальність, а ще там темнота, а у ній живуть... 😈розказувати не буду, бо зараз вам розкажу і цікаво не буде. Історія тримає до кінця негірше телевізійного трилера.
⠀
🙌🏻Книга, яка ховає такі цікавинки, як таємні руни, відкривши які ти маєш змогу прочитати детальніше про того чи іншого персонажа, чи подивитися де відбувається подія. Круто! Так що мобільний додаток був приємним бонусом.
⠀
🤘🏻А ще автор слухає відмінну музику, скажу я вам. Багато цитат Ірона Майдера.
⠀
🤔Що наступне порекомендуєте почитати з творчості Кідрука? Бо тут я новачок.
May 5, 2025
Кідруку 5 зірок по дефолту )
Спочатку не розуміла чому автор так багато уваги приділяє підлітковим стражданням, описанням найменших деталей у житті гг. Але після середини все стало зрозуміло )
Цікава ідея, чудова реалізація. Автор дуже майстерно все обіграв.
Спочатку не розуміла чому автор так багато уваги приділяє підлітковим стражданням, описанням найменших деталей у житті гг. Але після середини все стало зрозуміло )
Цікава ідея, чудова реалізація. Автор дуже майстерно все обіграв.
November 20, 2022
Книга, як завжди, гідна. Єдине прохання: робити пентограмми меншими, бо люди бачать і переходять в інший вагон метро (добре, що не в інший вимір).
October 12, 2019
Не планував брати цю книжку, але в Книгарні Є кожна 5-а безплатно, тому ... :)
Ще одна доволі посередня книжка. Дуже затягнутий початок, для кожного героя досьє з датою народження не потрібне. Хоч епілог і згадує про "наукове підгрунтя", його не так багато щоб відести твір до технотриллерів, найкраще тут підійде жанр "містика". Персонажі були не з тих яким хотілось співпереживати. До цікавих моментів можна віднести референс до попереднього твору (НОІМ), це вийшло непогано.
Ще одна доволі посередня книжка. Дуже затягнутий початок, для кожного героя досьє з датою народження не потрібне. Хоч епілог і згадує про "наукове підгрунтя", його не так багато щоб відести твір до технотриллерів, найкраще тут підійде жанр "містика". Персонажі були не з тих яким хотілось співпереживати. До цікавих моментів можна віднести референс до попереднього твору (НОІМ), це вийшло непогано.
October 25, 2019
Одна з найкращих, найцікавіших книг, які доводилося читати. Прекрасний, захоплюючий сюжет який тримає у напрузі до самого кінця роману. Від хвацько закрученого, на цікаву мені тематику сновидінь сюжету я просто в захваті. Сучасний стиль написання украінськоі книги заглиблює в сьогодення украінськоі молоді, передає іі почуття і особливості життя.
Недарма ця книга є кращою в рейтингу BBC-2019.
Недарма ця книга є кращою в рейтингу BBC-2019.
October 10, 2019
Чудова книжка, як завжди просто неможливо відірватись поки не дочитаєш...
October 22, 2023
Книжка для тих, хто хоче полоскотати нерви
Атмосферна і цікава.
Динамічна і жахливо реальна.
Захоплива і жива.
Змінити минуле неможливо змиритися.
Рута бачить дивні сни. Сны, у яких можна змінити минуле. Сни, у яких можна померти
-про проблеми молоді, не читаючи моралі;
-про науку, яка начебто пояснює ті містичні явища;
- про реальний світ, який ніфіга не справедливий
Містить відсилки на книгу #НеОзирайсяіМовчи
Атмосферна і цікава.
Динамічна і жахливо реальна.
Захоплива і жива.
Змінити минуле неможливо змиритися.
Рута бачить дивні сни. Сны, у яких можна змінити минуле. Сни, у яких можна померти
-про проблеми молоді, не читаючи моралі;
-про науку, яка начебто пояснює ті містичні явища;
- про реальний світ, який ніфіга не справедливий
Містить відсилки на книгу #НеОзирайсяіМовчи
May 28, 2024
Гарний твір, написаний легко та жваво.
Історія цікава та не банальна. Сподобалось переплетення містики та реальних життєвих ситуацій.
Для мене залишилась не закрита одна сюжетна лінія, за це бал знімаю. Але чула що як раз ця лінія закрита в іншій книзі автора.
Історія цікава та не банальна. Сподобалось переплетення містики та реальних життєвих ситуацій.
Для мене залишилась не закрита одна сюжетна лінія, за це бал знімаю. Але чула що як раз ця лінія закрита в іншій книзі автора.
May 4, 2024
Не розумію, навіщо читаю книги, маючи сумнів, чи варто витрачати на них час, якщо є такі о*уєнні книги Кідрука!
Досі все прочитане мені дуже подобалося, але #ДопокиСвітло це якийсь розрив.
Додаток: а що, так можна було? Бляха, це так цікаво та корисно. Єдине, один з "символів" не працював і щоденник Анни в книзі і в додатку містять один і той самий текст.
Сюжет: цікаво, пізнавально)), не занудно! Мені дуже сподобалося, що є поглиблення в історію "Не озирайся і мовчи")).
Досі все прочитане мені дуже подобалося, але #ДопокиСвітло це якийсь розрив.
Додаток: а що, так можна було? Бляха, це так цікаво та корисно. Єдине, один з "символів" не працював і щоденник Анни в книзі і в додатку містять один і той самий текст.
Сюжет: цікаво, пізнавально)), не занудно! Мені дуже сподобалося, що є поглиблення в історію "Не озирайся і мовчи")).
May 6, 2020
Хух
Кідрук
Ну все
Догрався
Більше ніколи ні-ко-ли не читатиму твоїх книг!😡
⠀
Ну от як так можна, що вже в котрий раз ти просто виносиш мозок своїми історіями?!
От скажи мені, будь ласка, як після ЦЬОГО можна спати?
⠀
Я не читала ні анотації, ні чужих відгуків. І тому кожна сторінка ставала справжнім відкриттям. Початок історії заінтригував. І коли моментами здавалася, що ось все вирішується і налагоджується, то лише перегорнувши один аркуш, все ставало догори дриґом. І кожен наступний поворот в історії мав все більше наслідків. Було стільки несподіванок, що я пів роману прочитала з виряченими очима 😲. І коли я гадала, що вже аж такого бути не може, то Кідрук доводив, що ще й як може бути.
⠀
Найбільшою інтригою звичайно, що була розв'язка історії. І хоч це зовсім не детектив, але думки, що буде в кінці не відпускали мене до сну. А дочитавши, я відкинула від себе книгу зі словами "ох і ненормальний", та не могла ще довго зімкнути очей.🥺
⠀
З інтерактивного додатка мені найбільше сподобалися оповідання, які доповнювали історію та чат з героєм, який повернувся з уже відомого для нас роману (спойлер: він мені ще досі пише! і отримувати об 11 ночі ці повідомлення аж ніяк не весело!)😱
⠀
Хух
Кідрук
Ти крутий!🔥⠀
Тому пиши, а я буду чекати на нові історії.
І обов'язково прочитаю все, що ти напишеш.
Кідрук
Ну все
Догрався
Більше ніколи ні-ко-ли не читатиму твоїх книг!😡
⠀
Ну от як так можна, що вже в котрий раз ти просто виносиш мозок своїми історіями?!
От скажи мені, будь ласка, як після ЦЬОГО можна спати?
⠀
Я не читала ні анотації, ні чужих відгуків. І тому кожна сторінка ставала справжнім відкриттям. Початок історії заінтригував. І коли моментами здавалася, що ось все вирішується і налагоджується, то лише перегорнувши один аркуш, все ставало догори дриґом. І кожен наступний поворот в історії мав все більше наслідків. Було стільки несподіванок, що я пів роману прочитала з виряченими очима 😲. І коли я гадала, що вже аж такого бути не може, то Кідрук доводив, що ще й як може бути.
⠀
Найбільшою інтригою звичайно, що була розв'язка історії. І хоч це зовсім не детектив, але думки, що буде в кінці не відпускали мене до сну. А дочитавши, я відкинула від себе книгу зі словами "ох і ненормальний", та не могла ще довго зімкнути очей.🥺
⠀
З інтерактивного додатка мені найбільше сподобалися оповідання, які доповнювали історію та чат з героєм, який повернувся з уже відомого для нас роману (спойлер: він мені ще досі пише! і отримувати об 11 ночі ці повідомлення аж ніяк не весело!)😱
⠀
Хух
Кідрук
Ти крутий!🔥⠀
Тому пиши, а я буду чекати на нові історії.
І обов'язково прочитаю все, що ти напишеш.
March 31, 2023
Отже, Макс Кідрук тепер мій фаворит серед українських авторів❤️
Історія розповідає нам про дівчинку з незвичним ім'ям - Рута, і в неї настільки ж незвичні сни, через які згодом може впливати на життя.
Текст описує нам ті проблеми, з якими стикається майже кожен підліток: нерозуміння з боку батьків, стрес через екзамени, страх повідати про свої проблеми. І дитина фактично, самотужки повинна боротися і вирішувати ті негаразди, що на неї випали. А коли батьки ще й агресують, то це ще більше шкодить і тим, і тим.
Дуже шкода стало Анну Ігорівну, хоча на початку вона дещо лякала, але все стало зрозуміло трохи згодом.
Також думав, що тут буде прекрасна любовна лінія з анастезіологом, але все як в реальному житті–усюди розчарування(
От що я не люблю, так це відкритих фіналів (і я навіть не знаю: він став сумним або хорошим, напевно скажу, що 50/50)
Узагалом мені ну дуже сподобалося і готовий всім її рекомендувати, сюжет прописан легко і цікаво; тримаю в напрузі кожну сторінку і тобі хочеться довідатися, на що ж чекаю головну героїню далі.
Тверда та заслужена 4/5🌟
Історія розповідає нам про дівчинку з незвичним ім'ям - Рута, і в неї настільки ж незвичні сни, через які згодом може впливати на життя.
Текст описує нам ті проблеми, з якими стикається майже кожен підліток: нерозуміння з боку батьків, стрес через екзамени, страх повідати про свої проблеми. І дитина фактично, самотужки повинна боротися і вирішувати ті негаразди, що на неї випали. А коли батьки ще й агресують, то це ще більше шкодить і тим, і тим.
Дуже шкода стало Анну Ігорівну, хоча на початку вона дещо лякала, але все стало зрозуміло трохи згодом.
Також думав, що тут буде прекрасна любовна лінія з анастезіологом, але все як в реальному житті–усюди розчарування(
От що я не люблю, так це відкритих фіналів (і я навіть не знаю: він став сумним або хорошим, напевно скажу, що 50/50)
Узагалом мені ну дуже сподобалося і готовий всім її рекомендувати, сюжет прописан легко і цікаво; тримаю в напрузі кожну сторінку і тобі хочеться довідатися, на що ж чекаю головну героїню далі.
Тверда та заслужена 4/5🌟
September 11, 2019
Книга крута! Чимось схожа на НОІМ, але ще краща 😍
May 15, 2025
Перша прочитана у автора і точно не остання. Ох і моторошно було місцями, а фінал взагалі шок, хіба можна робити такі фінали?
April 18, 2025
➖Поступове входження в історію. Надто повільне, як на мене.
Потім велике нагромадження підліткових дурощів (описане, звісно, дуже добре) із часткою моралізаторства між рядків (скоєне можна виправити, але не всім).
Потім хаотична основна частина. Трохи містична, жаска, завʼязана на людському свідомому й підсвідомому. Не дивно, бо описує за сюжетом сни головної героїні.
➕Інтертекстуальна частина про Марка — супер.
➕Частина про закинуту постапокаліптичну реальність дійсно переконлива, мучила мене протягом усієї книжки (мене особливо тригерить деструкція в будь-яких творах мистецтва).
➕Назви розділів дуже сподобались. Я або видихала, бо попереду реальність, або лякалась ще до того, як прочитати перше речення в розділі.
➕Читається твір легко.
➖Але ні. Далі була кінцівка, через яку захотілося викинути книжку у вікно. Ненавиджу відкриті фінали. Це жорстоко.
➖ Арка головної героїні зупинилася там, де й фінал роману — in the middle of nowhere. Стосунки, які були для неї настільки цінні в першій половині книги, узагалі зникають у другій. Заради чого Рута поставила під загрозу своє життя? Просто щоб перекинутися двома сухими репліками із задоволеною сестрою, що готується до весілля, чи один раз подзвонити мамі, а потім взагалі забути про її існування?
➖ А загалом постає питання: про що задуматися після прочитання? Про те, що змінювати минуле не можна, бо це приведе до жахливих наслідків? Чи про те, що коли ти через свою емоційну незрілість наламав дров, тебе все життя переслідуватимуть жахіття минулого?
Потім велике нагромадження підліткових дурощів (описане, звісно, дуже добре) із часткою моралізаторства між рядків (скоєне можна виправити, але не всім).
Потім хаотична основна частина. Трохи містична, жаска, завʼязана на людському свідомому й підсвідомому. Не дивно, бо описує за сюжетом сни головної героїні.
➕Інтертекстуальна частина про Марка — супер.
➕Частина про закинуту постапокаліптичну реальність дійсно переконлива, мучила мене протягом усієї книжки (мене особливо тригерить деструкція в будь-яких творах мистецтва).
➕Назви розділів дуже сподобались. Я або видихала, бо попереду реальність, або лякалась ще до того, як прочитати перше речення в розділі.
➕Читається твір легко.
➖Але ні. Далі була кінцівка, через яку захотілося викинути книжку у вікно. Ненавиджу відкриті фінали. Це жорстоко.
➖ Арка головної героїні зупинилася там, де й фінал роману — in the middle of nowhere. Стосунки, які були для неї настільки цінні в першій половині книги, узагалі зникають у другій. Заради чого Рута поставила під загрозу своє життя? Просто щоб перекинутися двома сухими репліками із задоволеною сестрою, що готується до весілля, чи один раз подзвонити мамі, а потім взагалі забути про її існування?
➖ А загалом постає питання: про що задуматися після прочитання? Про те, що змінювати минуле не можна, бо це приведе до жахливих наслідків? Чи про те, що коли ти через свою емоційну незрілість наламав дров, тебе все життя переслідуватимуть жахіття минулого?
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 13, 2020
Тепер детальніше. Перше і важливе: книга «Доки світло не згасне назавжди» не є прямим продовженням «Не озирайся і мовчи». Вона радше є дотичною. Якщо ви плануєте прочитати обидві книги, почніть з «НОІМ». Але обидві читаються і самостійно. Хоч певний шарм в камео героїв «НОІМ» в #ДокиСвітло, безумовно є.
Загалом, ця книга мені більше сподобалась, аніж ні, але сподобалась менше, ніж попередні книги @maxkidruk. Три головні плюси роману: (1) знов цікаво, легко, моторошно й навернуто; (2) знов щось всередині колихається від того, що так сучасно пишуть в твоїй країні і твоєю мовою (ні-ні, це не ура-патріотизм, а просто усвідомлення того, що дехто в країні все ж не застряг у середньовіччі й жлобстві); (3) мобільний застосунок, який дає: інтерактивну обкладинку (справляє враження, визнаю), фото-карти місць, де відбуваються певні події книги і, оце, власне, найкрутіше, чотири доповнення до основної історії. Доповнення не обов‘язкові, але цікаві, і, якщо ви трохи ку-ку, в контексті книги створюють дивний ефект - ніби ви про це якось знаєте, хоч в книзі цього і нема.
Не сподобались мені теж три речі: (1) трошки затягнуто, можна було б мати менше всіх тих «ітерацій»; (2) забагато було того моторошного «світу», від чого, як на мене, він втрачає моторошності; (3) намагання науково пояснити химерні явища - по-перше, раціоналізація вбиває страх, а по-друге, саме наукове пояснення в трилері викликає скепсис.
Але поза тим, це знов якісний сучасний український роман!
Загалом, ця книга мені більше сподобалась, аніж ні, але сподобалась менше, ніж попередні книги @maxkidruk. Три головні плюси роману: (1) знов цікаво, легко, моторошно й навернуто; (2) знов щось всередині колихається від того, що так сучасно пишуть в твоїй країні і твоєю мовою (ні-ні, це не ура-патріотизм, а просто усвідомлення того, що дехто в країні все ж не застряг у середньовіччі й жлобстві); (3) мобільний застосунок, який дає: інтерактивну обкладинку (справляє враження, визнаю), фото-карти місць, де відбуваються певні події книги і, оце, власне, найкрутіше, чотири доповнення до основної історії. Доповнення не обов‘язкові, але цікаві, і, якщо ви трохи ку-ку, в контексті книги створюють дивний ефект - ніби ви про це якось знаєте, хоч в книзі цього і нема.
Не сподобались мені теж три речі: (1) трошки затягнуто, можна було б мати менше всіх тих «ітерацій»; (2) забагато було того моторошного «світу», від чого, як на мене, він втрачає моторошності; (3) намагання науково пояснити химерні явища - по-перше, раціоналізація вбиває страх, а по-друге, саме наукове пояснення в трилері викликає скепсис.
Але поза тим, це знов якісний сучасний український роман!
November 15, 2019
Загалом склалося суперечливе враження від цієї книги. Сюжет не є оригінальним, автор намагався зобразити можливість зміни минулого окремими особами у сні, довести існування паралельних реальностей та їх взаємного впливу. Розповідь трохи затягнута, особливо на початку. Протагоністка, школярка Рута потрапляє у халепу, оскільки через сильне алкогольне сп'яніння, стала жертвою згвалтування з використанням безпорадного стану її хлопцем. Для мене трохи дивно, що юна героїня зранку зовсім не зауважила слідів статевого акту, адже вона, ніби, не вела настільки безладного статевого життя. Через небажану вагітність у Рути починаються серйозні проблеми, вона не здає ЗНО. Пізніше її хлопець вчиняє ДТП, у якому гине наречений її сестри Рути, убивають шкільного вчителя. Ну а потім відбуваються дивні сни і зміна минулого. Загалом цікаво. Автор показує, що навіть позитивні зміни у минулому не усувають усіх негативних наслідків, але й призводять до нових небажаних подій. Можна багато взнати про місто Рівне і певні наукові теорії щодо людської свідомості.
Displaying 1 - 30 of 201 reviews