What do you think?
Rate this book
Conversations with an Executioner
An incredible 255 day long interview with the German Officer who liquidated the Jewish Ghetto in Warsaw at the end of the Second World War.
This book will give you insight in to this Nazi mind through the eyes of the Polish interviewer who was in prison with him. Imprisoned by the Communists Kazimierz Moczarski, who had been head of the propaganda department of the Polish Underground, found himself in the same cell as SS General Jurgen Stroop. The General, unrepentant until the end, gives insight into his own thinking and ideas, how he became a Nazi and what motivated him to do what he did.
This book will give you insight in to this Nazi mind through the eyes of the Polish interviewer who was in prison with him. Imprisoned by the Communists Kazimierz Moczarski, who had been head of the propaganda department of the Polish Underground, found himself in the same cell as SS General Jurgen Stroop. The General, unrepentant until the end, gives insight into his own thinking and ideas, how he became a Nazi and what motivated him to do what he did.
282 pages, Hardcover
First published January 1, 1977
83 people are currently reading
3151 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 63 reviews
August 1, 2025
IL BOIA E IL SUO GIUDICE
Jürgen Stroop in una foto segnaletica scattata dagli americani.
Kazimierz Moczarski, l’autore di questo magnifico libro, eroe della Resistenza polacca e democratico anticomunista, venne condannato dal nuovo regime comunista (sovietico) alla pena capitale, che però non fu eseguita, ma commutata in carcere.
Mokotow, la prigione principale di Varsavia.
Come se non bastasse, dal 2 marzo all’11 novembre 1949, per otto mesi, pari a duecentoquarantacinque giorni, fu costretto a dividere la cella con un generale nazista, Jürgen Stroop, il boia del ghetto di Varsavia, braccio destro di Himmler.
Foto allegata da Stroop nel suo rapporto a Himmler nel maggio 1943 con la didascalia: “Scovati con forza dalle loro buche”.
Moczarski non spreca tempo e approfitta della convivenza forzata per intavolare discussioni con il suo vecchio nemico. Stroop gli impone di non usare carta e penna, niente appunti, neppure una riga: uno sforzo di memoria pazzesco, che però ha il vantaggio di rendere più sciolto e ‘autentico’ il boia nazista.
Sono discussioni che diventano l’occasione per cercare di comprendere la psicologia e i meccanismi storici dell’orrore nazista (e le analogie con gli altri totalitarismi), di cui Stroop era esecutore non pentito (che poi venne condannato a morte, sentenza eseguita nel marzo 1952): Stroop aveva in cella la Bibbia e, prima di iniziare il massacro di Varsavia, si fece il segno della croce.
Un momento del massacro del ghetto di Varsavia nella primavera 1943.
Il Ghetto di Varsavia doveva essere distrutto in tre giorni, secondo le previsioni di Stroop, durante la pasqua del 1943: invece riuscì a resistere per ventisette giorni. Alla fine si contarono almeno settantunomila ebrei morti.
Ma furono salvati un centinaio di cavalli dal rogo, perché Stroop li amava molto, al punto che da bambino voleva diventare pompiere proprio per poter andare a cavallo.
Moczarski venne scarcerato nel 1956. Inizia a scrivere, e mette insieme mille pagine.
È solo vent’anni dopo che alcune anticipazioni usciranno su una rivista polacca: ma la prima vera edizione, per quanto abbondantemente censurata, uscì solo due anni dopo la sua morte nel 1977.
La vera “banalità del male”, esplorata anche meglio che nel celeberrimo libro della Arendt.
Nessuno, che io sappia, è mai andato così a fondo nella mente di un criminale.
Un genocidario, in questo caso.
Un libro fondamentale.
PS
Nei dieci anni di prigionia, Moczarski venne sottoposto a quarantanove diverse forme di tortura, tra cui il metodo Zakopane, cioè la privazione del sonno in una cella in cui è impossibile sdraiarsi, con percosse a tempi regolari.
https://www.youtube.com/watch?v=1ajwl...
Kazimierz Moczarski: Varsavia 21 luglio 1907 – Varsavia 27 settembre 1975.
Jürgen Stroop in una foto segnaletica scattata dagli americani.
Kazimierz Moczarski, l’autore di questo magnifico libro, eroe della Resistenza polacca e democratico anticomunista, venne condannato dal nuovo regime comunista (sovietico) alla pena capitale, che però non fu eseguita, ma commutata in carcere.
Mokotow, la prigione principale di Varsavia.
Come se non bastasse, dal 2 marzo all’11 novembre 1949, per otto mesi, pari a duecentoquarantacinque giorni, fu costretto a dividere la cella con un generale nazista, Jürgen Stroop, il boia del ghetto di Varsavia, braccio destro di Himmler.
Foto allegata da Stroop nel suo rapporto a Himmler nel maggio 1943 con la didascalia: “Scovati con forza dalle loro buche”.
Moczarski non spreca tempo e approfitta della convivenza forzata per intavolare discussioni con il suo vecchio nemico. Stroop gli impone di non usare carta e penna, niente appunti, neppure una riga: uno sforzo di memoria pazzesco, che però ha il vantaggio di rendere più sciolto e ‘autentico’ il boia nazista.
Sono discussioni che diventano l’occasione per cercare di comprendere la psicologia e i meccanismi storici dell’orrore nazista (e le analogie con gli altri totalitarismi), di cui Stroop era esecutore non pentito (che poi venne condannato a morte, sentenza eseguita nel marzo 1952): Stroop aveva in cella la Bibbia e, prima di iniziare il massacro di Varsavia, si fece il segno della croce.
Un momento del massacro del ghetto di Varsavia nella primavera 1943.
Il Ghetto di Varsavia doveva essere distrutto in tre giorni, secondo le previsioni di Stroop, durante la pasqua del 1943: invece riuscì a resistere per ventisette giorni. Alla fine si contarono almeno settantunomila ebrei morti.
Ma furono salvati un centinaio di cavalli dal rogo, perché Stroop li amava molto, al punto che da bambino voleva diventare pompiere proprio per poter andare a cavallo.
Moczarski venne scarcerato nel 1956. Inizia a scrivere, e mette insieme mille pagine.
È solo vent’anni dopo che alcune anticipazioni usciranno su una rivista polacca: ma la prima vera edizione, per quanto abbondantemente censurata, uscì solo due anni dopo la sua morte nel 1977.
La vera “banalità del male”, esplorata anche meglio che nel celeberrimo libro della Arendt.
Nessuno, che io sappia, è mai andato così a fondo nella mente di un criminale.
Un genocidario, in questo caso.
Un libro fondamentale.
PS
Nei dieci anni di prigionia, Moczarski venne sottoposto a quarantanove diverse forme di tortura, tra cui il metodo Zakopane, cioè la privazione del sonno in una cella in cui è impossibile sdraiarsi, con percosse a tempi regolari.
https://www.youtube.com/watch?v=1ajwl...
Kazimierz Moczarski: Varsavia 21 luglio 1907 – Varsavia 27 settembre 1975.
April 9, 2018
Recently I complained that novelists never attempt to construct a credible Nazi in WW2 novels. We always get the good guys, which you might say is the author simply projecting him or herself back into that period. The bad guys are usually automatons. They have no inner life. They are like computer programs in a video game, their sole purpose to obstruct the good guys. We never get any insight into the humanity of these individuals. So I read this in the hope of finding out what made a Nazi tick.
A Polish underground fighter and dissident journalist, Kazimierz Moczarski, spent 255 days in a prison cell with SS General Jürgen Stroop. You could argue that the first political achievement of the Nazis was to open the door of power to hordes of ill-educated, mediocre men with a chip on their shoulders. Social climbing for men bereft of intellectual, spiritual or artistic gifts made easy. Stroop was clearly one of these. In any normal society, based on meritocracy, he probably would never have been much more than a clerk. Probably he would have taken out his social frustrations on his wife or dog. He's clearly a man whose most important driving force is to feel himself superior. He comes out with lots of sentimental bullshit about knightly valour. I would argue all these leading Nazis were essentially sentimental. Never underestimate the nefarious depth charges of sentimentality. Sentimentality is the expedient distortion of truth. It gets the popular vote. All nationalist dogma is essentially sentimental claptrap. And its evil twin is cynicism. It's sentimentality that threatens always to plunge us into cynicism.
Stroop is the banality of evil personified. He's also mediocrity personified. He remained unrepentant and still refers to Jews in derogatory terms yet comes across more like a kid in a playground trying to impress bigger boys (the ghosts of Hitler and Himmler in his case) than a mass murderer. Because to admit his ideas were twisted was also to admit he was a pathetic little man pretending to be a great man of history. In essence his loathing of all non-Aryans was peacock vanity. He had to belittle in order to feel taller. One thing I learned reading this is that, to become binding, self-esteem has to come solely from within, not through nonsensical competitive comparison with others. If you have to denigrate Jews or Muslims or gays to walk tall then you're always going to feel like a short arse in private and thus always be eaten up by resentment. Ultimately Stroop came across as a pompous windbag, someone who loved the sound of his own voice, which doesn't make this any kind of compelling reading experience. However, he would make a great character in a novel for an author keen to examine the Nazi psyche and give us the other side of the story.
A Polish underground fighter and dissident journalist, Kazimierz Moczarski, spent 255 days in a prison cell with SS General Jürgen Stroop. You could argue that the first political achievement of the Nazis was to open the door of power to hordes of ill-educated, mediocre men with a chip on their shoulders. Social climbing for men bereft of intellectual, spiritual or artistic gifts made easy. Stroop was clearly one of these. In any normal society, based on meritocracy, he probably would never have been much more than a clerk. Probably he would have taken out his social frustrations on his wife or dog. He's clearly a man whose most important driving force is to feel himself superior. He comes out with lots of sentimental bullshit about knightly valour. I would argue all these leading Nazis were essentially sentimental. Never underestimate the nefarious depth charges of sentimentality. Sentimentality is the expedient distortion of truth. It gets the popular vote. All nationalist dogma is essentially sentimental claptrap. And its evil twin is cynicism. It's sentimentality that threatens always to plunge us into cynicism.
Stroop is the banality of evil personified. He's also mediocrity personified. He remained unrepentant and still refers to Jews in derogatory terms yet comes across more like a kid in a playground trying to impress bigger boys (the ghosts of Hitler and Himmler in his case) than a mass murderer. Because to admit his ideas were twisted was also to admit he was a pathetic little man pretending to be a great man of history. In essence his loathing of all non-Aryans was peacock vanity. He had to belittle in order to feel taller. One thing I learned reading this is that, to become binding, self-esteem has to come solely from within, not through nonsensical competitive comparison with others. If you have to denigrate Jews or Muslims or gays to walk tall then you're always going to feel like a short arse in private and thus always be eaten up by resentment. Ultimately Stroop came across as a pompous windbag, someone who loved the sound of his own voice, which doesn't make this any kind of compelling reading experience. However, he would make a great character in a novel for an author keen to examine the Nazi psyche and give us the other side of the story.
September 28, 2025
Ако перифразираме Хана Аренд, Кажимеш
Мочарски е еманация на “баналността на доброто”.
През 1949 г. сталинистките лакеи на полските служби предизвикват една почти Шекспирова ситуация. В течение на 255 дни килията за смъртници делят СС генерал Йозеф (Юрген) Щрооп и капитанът от антихитлериската съпротива на Армия Крайова Кажимеж Мочарски. Тази среща и съвместно съжителство е замислено от полските палачи като психологическо мъчение към Мочарски, който отказва да се пречупи пред физическите мъчения и да признае неизвършени престъпления.
Пет години от живота си Кажимеш Мочарски изкарва в нелегалност в Полша под различни псевдоними, като участник в антихитлерската съпротива. За да бъде арестуван през 1945 г. от сталинистите. Изкарва почти 11 години в затвора, включително със смъртна присъда. ХХ конгрес на КПСС през 1956 г. и критиката към сталинизма в СССР му осигуряват късметлийски прозорец, в който е освободен. Мочарски не се е примирил нито за миг - завежда дело за реабилитация и е единственият в Полша, спечелил дело срещу…сталинизма. Част от вътрешната му сила се е натрупала и през онези 255 дни.
Какво се случва, когато се съберат хуманист и боец за права, и палачът на 71 хиляди евреи (официално според собствения му доклад - “само” 56 хиляди)? Хуманистът надзърта в дълбините и темелите на злото. Основи - банални, лесно установими и несложни. Но страшни в съвкупността си.
Йозеф Щрооп е еснаф, необразован, посредствен, но упорит, амбициозен, сляпо послушен до крайност и по дълбока вътрешна необходимост - прекланящ пред силата (всякаква сила, стига да е еднозначно брутална и наложена!) - и неподатлив на нюанси. Послушанието е историческа обусловеност в Германия - без него оцеляване и напредък в обществото са невъзможни. А силата е единствената върховна, исторически утвърдила се, добродетел. Силният е винаги прав и непогрешим. А слабият, искащ да попадне в елита на силните, е идеалната бурмичка в машината на Холокоста.
Така се култивират професионални убийци от кариерата. Убийци, обучени да наричат дори пред себе си убийството с идеологически правилните термини - “решение”, “преместване”, “изселване”. Щрооп е хладнокръвният и ефективен масов палач, изтребил 71 хиляди души с огнехвъргачки и картечници в обречения, но яростен бунт във Варшавскито еврейско гето, продължил нечовешките 28 дни между 19 април и 16 май 1943 г. За Щрооп те не са хора, и същевременно обогатяването с личните им вещи и ценности никак не противоречи на “идеологията”. Нито на мечтите му за голямо имение в Украйна, обслужвано от украински крепостни…
Ситуацията обаче не се свежда до “човек” срещу “чудовище”. Чудовището си има съвсем човешките черти. А човекът стига чудовищно-зверски лимити в света на тоталитарната тъмница…
Лошото е, че такива като Мочарски са малко. И него го мразят както такива като Щрооп, така и такива като комунистическите му мъчители. Цената да си самостоятелно мислещ и дори само мислещ човек е висока. А да станеш такъв като Щрооп не е толкова трудно. По хитлеристките критерии всъщност е патриотично…
Мочарски е еманация на “баналността на доброто”.
През 1949 г. сталинистките лакеи на полските служби предизвикват една почти Шекспирова ситуация. В течение на 255 дни килията за смъртници делят СС генерал Йозеф (Юрген) Щрооп и капитанът от антихитлериската съпротива на Армия Крайова Кажимеж Мочарски. Тази среща и съвместно съжителство е замислено от полските палачи като психологическо мъчение към Мочарски, който отказва да се пречупи пред физическите мъчения и да признае неизвършени престъпления.
Пет години от живота си Кажимеш Мочарски изкарва в нелегалност в Полша под различни псевдоними, като участник в антихитлерската съпротива. За да бъде арестуван през 1945 г. от сталинистите. Изкарва почти 11 години в затвора, включително със смъртна присъда. ХХ конгрес на КПСС през 1956 г. и критиката към сталинизма в СССР му осигуряват късметлийски прозорец, в който е освободен. Мочарски не се е примирил нито за миг - завежда дело за реабилитация и е единственият в Полша, спечелил дело срещу…сталинизма. Част от вътрешната му сила се е натрупала и през онези 255 дни.
Какво се случва, когато се съберат хуманист и боец за права, и палачът на 71 хиляди евреи (официално според собствения му доклад - “само” 56 хиляди)? Хуманистът надзърта в дълбините и темелите на злото. Основи - банални, лесно установими и несложни. Но страшни в съвкупността си.
Йозеф Щрооп е еснаф, необразован, посредствен, но упорит, амбициозен, сляпо послушен до крайност и по дълбока вътрешна необходимост - прекланящ пред силата (всякаква сила, стига да е еднозначно брутална и наложена!) - и неподатлив на нюанси. Послушанието е историческа обусловеност в Германия - без него оцеляване и напредък в обществото са невъзможни. А силата е единствената върховна, исторически утвърдила се, добродетел. Силният е винаги прав и непогрешим. А слабият, искащ да попадне в елита на силните, е идеалната бурмичка в машината на Холокоста.
Така се култивират професионални убийци от кариерата. Убийци, обучени да наричат дори пред себе си убийството с идеологически правилните термини - “решение”, “преместване”, “изселване”. Щрооп е хладнокръвният и ефективен масов палач, изтребил 71 хиляди души с огнехвъргачки и картечници в обречения, но яростен бунт във Варшавскито еврейско гето, продължил нечовешките 28 дни между 19 април и 16 май 1943 г. За Щрооп те не са хора, и същевременно обогатяването с личните им вещи и ценности никак не противоречи на “идеологията”. Нито на мечтите му за голямо имение в Украйна, обслужвано от украински крепостни…
Ситуацията обаче не се свежда до “човек” срещу “чудовище”. Чудовището си има съвсем човешките черти. А човекът стига чудовищно-зверски лимити в света на тоталитарната тъмница…
Лошото е, че такива като Мочарски са малко. И него го мразят както такива като Щрооп, така и такива като комунистическите му мъчители. Цената да си самостоятелно мислещ и дори само мислещ човек е висока. А да станеш такъв като Щрооп не е толкова трудно. По хитлеристките критерии всъщност е патриотично…
September 10, 2023
Moczarski, żołnierz AK, spędził w jednej celi około 9 miesięcy z generałem SS, likwidatorem warszawskiego getta Jürgenem Stroopem i Gustawem Schielkiem, urzędnikiem SS niższego szczebla. Wziął on na siebie rolę biografa zbrodniarza, który w swego rodzaju wywiadzie rzece próbuje dojść do tego, czym kierował się Stroop w swoim bestialstwie i rysuje uproszczony portret psychologiczny tego dyzmy w szeregach SS; zakładając, że mógłby to być wzorzec który dotyczy większej grupy członków tej organizacji.
Z tym tylko, że nie jest to klasyczny wywiad, a spisana wielodniowa niekończąca się rozmowa, często stylizowana na monolog, "kolegów" z celi, w której Moczarski ogranicza własne opinie i reakcje na arogancję "bohatera" (choć chwilami potrafi zirytować otoczką nimbu wielkiego demaskatora), próbując oddać naturalne w zastanych warunkach relacje współosadzonych z perspektywą kary śmierci. Do tego wszystkiego dochodzi postać trzeciego osadzonego, który wydaje się niemal osobą specjalnie wymyśloną na potrzeby Rozmów z Katem, swoistego Sancho Pansy Herr Generała.
Znaleziona przeze mnie podczas porządkowania strychu w rodzinnym domu, książka Moczarskiego, niegdyś lektura obowiązkowa w polskiej szkole, jest pozycją absolutnie klasyczną i obowiązkową dla każdego zainteresowanego historią II wojny światowej.
Ciekawi mnie jeszcze tylko, co nie przeszło w moim egzemplarzu z lat '80 cenzury, kiedyś pewnie przeczytam, któreś z późniejszych wydań, być może doczekamy się jakiegoś krytycznego, bo wciąż trudno jest mi uwierzyć w to, że autorowi udało się to wszystko tak dokładnie spamiętać.
Z tym tylko, że nie jest to klasyczny wywiad, a spisana wielodniowa niekończąca się rozmowa, często stylizowana na monolog, "kolegów" z celi, w której Moczarski ogranicza własne opinie i reakcje na arogancję "bohatera" (choć chwilami potrafi zirytować otoczką nimbu wielkiego demaskatora), próbując oddać naturalne w zastanych warunkach relacje współosadzonych z perspektywą kary śmierci. Do tego wszystkiego dochodzi postać trzeciego osadzonego, który wydaje się niemal osobą specjalnie wymyśloną na potrzeby Rozmów z Katem, swoistego Sancho Pansy Herr Generała.
Znaleziona przeze mnie podczas porządkowania strychu w rodzinnym domu, książka Moczarskiego, niegdyś lektura obowiązkowa w polskiej szkole, jest pozycją absolutnie klasyczną i obowiązkową dla każdego zainteresowanego historią II wojny światowej.
Ciekawi mnie jeszcze tylko, co nie przeszło w moim egzemplarzu z lat '80 cenzury, kiedyś pewnie przeczytam, któreś z późniejszych wydań, być może doczekamy się jakiegoś krytycznego, bo wciąż trudno jest mi uwierzyć w to, że autorowi udało się to wszystko tak dokładnie spamiętać.
Read
December 6, 2024Vrlo solidna publicistika. Može se reći, čak i fenomenalno izvedena za svoje vreme.
Opasni malograđanski sklop, banalnost i posledično bez-savesno zlo, nacističkog SS generala Jirgena Štropa je izuzetno plastično prikazana. Knjiga je zapravo ogledni primer koliko je inicijalno lakše učiti (i naučiti) kroz tekstove ovakve prirode, nego kroz suvoparan udžbenički pristup.
Napisani 1971. godine, Razgovori sa dželatom, prvobitno su objavljivani magazinski, u periodu od 1972. -1974. godine, a 1977. sakupljeni su u knjigu. Srpski prevod je objavljen 1979. prema tom prvom, delimično od komunističkih ideologa, cenzurisanom izdanju. 1992. godine na poljskom je objavljena neredigovana, integralana verzija, a 2024. je objavljen i hrvatski prevod ove knjige, pretpostavljam na osnovu novijeg, celovitog, poljskog izdanja.
Andžej Vajda je na osnovu ovog materijala postavio jednu od najigranijih predstava u varšavskim teatrima sedamdesetih godina prošlog veka, a i Televizija Beograd je, čini se prema podacima sa IMDb-a, dramski adaptirala prevod i emitovala ga 1982. godine, u okviru serijala TV teatar.
Za one koje interesuje istorija, II sv. rat, fenomen fašizma, ali i stramputice komunizma, ova knjiga je svakako nezaobilazna popularna, dopunska literatura na koju vredi obratiti pažnju.
Opasni malograđanski sklop, banalnost i posledično bez-savesno zlo, nacističkog SS generala Jirgena Štropa je izuzetno plastično prikazana. Knjiga je zapravo ogledni primer koliko je inicijalno lakše učiti (i naučiti) kroz tekstove ovakve prirode, nego kroz suvoparan udžbenički pristup.
Napisani 1971. godine, Razgovori sa dželatom, prvobitno su objavljivani magazinski, u periodu od 1972. -1974. godine, a 1977. sakupljeni su u knjigu. Srpski prevod je objavljen 1979. prema tom prvom, delimično od komunističkih ideologa, cenzurisanom izdanju. 1992. godine na poljskom je objavljena neredigovana, integralana verzija, a 2024. je objavljen i hrvatski prevod ove knjige, pretpostavljam na osnovu novijeg, celovitog, poljskog izdanja.
Andžej Vajda je na osnovu ovog materijala postavio jednu od najigranijih predstava u varšavskim teatrima sedamdesetih godina prošlog veka, a i Televizija Beograd je, čini se prema podacima sa IMDb-a, dramski adaptirala prevod i emitovala ga 1982. godine, u okviru serijala TV teatar.
Za one koje interesuje istorija, II sv. rat, fenomen fašizma, ali i stramputice komunizma, ova knjiga je svakako nezaobilazna popularna, dopunska literatura na koju vredi obratiti pažnju.
March 30, 2023
3.5
No była dobra, ale czytałam już lepsze książki w tym samym temacie.
No była dobra, ale czytałam już lepsze książki w tym samym temacie.
September 5, 2019
Celkom masakrálna kniha. Patrí do skupiny o 2. svetovej vojne, avšak nie je to klasika typu - ako sa trpelo a masívne umieralo; ide o pohľad aktéra masového zabíjania - niekoho, kto to celé organizoval.
Osobne mám rád takéto "ľudské štúdie", kde čitateľ môže sledovať vývoj a myšlienkové pochody ľudí, pri ktorých sa nám mozog zastavuje... Prístupom mi pripomínala dielo "Jeden z nás", no jedným dychom dodávam, že táto bola viac umelecky spracovaná, domaľovaná - domnievam sa. I keď umelecký prístup autora je citlivý, živý a vierohodný - teda aspoň pre mňa. No, no, no... zas si nemysli, že mi hlavou nemliaskali myšlienky o tom, ako si všetko mohol tak dopodrobna pamätať? Odpoveďou mi bolo autorove priznanie, že dielo komponoval s pomocou vedeckej práce - bádaním v archívoch, knižniciach a iných dokumentoch. V tom prípade je to obdivuhodné.
V každom prípade, nechával som si v hlave priestor na pochybnosti, ale i tak mi táto "ručná brzda" nezabránila cítiť kvalitu a hodnotu diela!
Mimo metodológie, k obsahu - hovorí sa, že kto číta, akoby prežíval mnohé životy, tak tu to platí na 100 percent. Je fascinujúce uvažovať o tom, ako na nás vplýva ideológia (nie v pejoratívnom slova zmysle), rodinné zázemie, priestor, v ktorom vyrastáme, vnútorné nastavenie - náš cholerizmus... a ako tieto aspekty reagujú na udalosti, čo nám plieskajú o ksicht. Ako je to so mnou?
Osobne mám rád takéto "ľudské štúdie", kde čitateľ môže sledovať vývoj a myšlienkové pochody ľudí, pri ktorých sa nám mozog zastavuje... Prístupom mi pripomínala dielo "Jeden z nás", no jedným dychom dodávam, že táto bola viac umelecky spracovaná, domaľovaná - domnievam sa. I keď umelecký prístup autora je citlivý, živý a vierohodný - teda aspoň pre mňa. No, no, no... zas si nemysli, že mi hlavou nemliaskali myšlienky o tom, ako si všetko mohol tak dopodrobna pamätať? Odpoveďou mi bolo autorove priznanie, že dielo komponoval s pomocou vedeckej práce - bádaním v archívoch, knižniciach a iných dokumentoch. V tom prípade je to obdivuhodné.
V každom prípade, nechával som si v hlave priestor na pochybnosti, ale i tak mi táto "ručná brzda" nezabránila cítiť kvalitu a hodnotu diela!
Mimo metodológie, k obsahu - hovorí sa, že kto číta, akoby prežíval mnohé životy, tak tu to platí na 100 percent. Je fascinujúce uvažovať o tom, ako na nás vplýva ideológia (nie v pejoratívnom slova zmysle), rodinné zázemie, priestor, v ktorom vyrastáme, vnútorné nastavenie - náš cholerizmus... a ako tieto aspekty reagujú na udalosti, čo nám plieskajú o ksicht. Ako je to so mnou?
July 17, 2017
Kniha výnimočná nielen svojím obsahom a jazykom, ale aj pozadím vzniku a osobou pisateľa. V roku 1949 sa v jednej cele poľského väzenia stretne Kazimierz Moczarski, bývalý protifašistický bojovník a Jurgen Stroop, nemecký vojnový zločinec, zodpovedný za definitívnu likvidáciu varšavského getta. Moczarski chce túto situáciu využiť na lepšie preskúmanie myslenia tohto nacistu, ktorého síce rešpektuje ako spoluväzňa ale opovrhuje ním ako človekom. Kontrast medzi tým, čo je a čo nie je správne výborne dopĺňajú poznámky tretieho spoluväzňa - SS mana Schielkeho, ktorý veľmi triezvo a trefne poukazuje na chyby v celej hitlerovskej ideológii. Za mňa jednoznačne jedna z najlepších kníh aké som kedy čítala.
September 16, 2017
Kazimierz Moczarski - protifašistický bojovník, novinár a Jurgen Stroop - fašista, vysoko postavený člen SS, zodpovedný za definitívnu likvidáciu varšavského getta...
Obaja obývajú tú istu celu a z ich rozhovorov vznikla táto kniha. Na zaciatku nepochopitelna, no skutočná a príliš reálna. Čo všetko ovplyvnuje človeka, ktorý dokáže zabíjať na príkaz? respektíve čo všetko je príkaz, čo vlastná vôla a čo všetko za tou volou stojí?
Obaja obývajú tú istu celu a z ich rozhovorov vznikla táto kniha. Na zaciatku nepochopitelna, no skutočná a príliš reálna. Čo všetko ovplyvnuje človeka, ktorý dokáže zabíjať na príkaz? respektíve čo všetko je príkaz, čo vlastná vôla a čo všetko za tou volou stojí?
June 13, 2020
Ciężko się to czyta. Polakowi zwłaszcza. Mimo upływu wielu dekad, książka ta wciąż prowokuje niezrozumienie, wściekłość, nieopisaną żałość.
September 9, 2025
confessioni di una mente pericolosa.
grazie a goodreads che mi ha fatto scoprire questo libro bellissimo.
già la storia dietro la scrittura del libro è prodigiosa: un ex partigiano polacco, anticomunista, che nel 49 viene incarcerato dal regime e finisce in cella con....il generale nazista delle SS Stroop, che ha compiuto l'annientamento del ghetto di varsavia (grosse aktione in warschau). E ci rimane più di 250 giorni.
E anzichè infierire esplicitamente sul vecchio nemico...comincia a parlarci, vuole capire, vuole comprendere, vuole sapere. Un atto rivoluzionario in quei tempi...poi siccome non può prendere appunti o il generale si innervosisce, memorizza tutto e appena può butta giù il libro che ha una storia editoriale ugualmente travagliata.
già questa è una storia nella storia, salvo poi cominciare a leggere cosa dice il buon generale Josef/Jurgen Stroop e lì parte il secondo livello del saggio. Perchè Stroop, che viene definito dal rapporto della sua esecuzione qualche anno dopo come un "borioso nazista", è il prototipo tipo del sortilegio che adolf hitler e la sua cricca di folli malvagi sanguinari ha fatto ad una parte del popolo tedesco. Veramente un textbook nazi dall'infanzia fino alla cattura e morte. Il suo personaggio è agghiacciante con alcuni tratti di ridicolo e grottesco (non centra niente ma a fine libro si scopre che non conosce dell'esistenza dell'Antartide) e ho avuto tutto il tempo la sensazione di osservare, tramite una gabbia, un animale pazzo.
Consiglio questo libro a chi voglia capire veramente cosa sia stato il nazismo per chi ci credeva fino alla morte (letteralmente), molto più di qualsiasi romanzo o anche saggio storico. Nulla può battere questa biografia ai limiti dell'impossibile, scritta oltrettutto benissimo.
ora attendo una trasposizione cinematografica fatta da Polanski o da Haneke.
grazie a goodreads che mi ha fatto scoprire questo libro bellissimo.
già la storia dietro la scrittura del libro è prodigiosa: un ex partigiano polacco, anticomunista, che nel 49 viene incarcerato dal regime e finisce in cella con....il generale nazista delle SS Stroop, che ha compiuto l'annientamento del ghetto di varsavia (grosse aktione in warschau). E ci rimane più di 250 giorni.
E anzichè infierire esplicitamente sul vecchio nemico...comincia a parlarci, vuole capire, vuole comprendere, vuole sapere. Un atto rivoluzionario in quei tempi...poi siccome non può prendere appunti o il generale si innervosisce, memorizza tutto e appena può butta giù il libro che ha una storia editoriale ugualmente travagliata.
già questa è una storia nella storia, salvo poi cominciare a leggere cosa dice il buon generale Josef/Jurgen Stroop e lì parte il secondo livello del saggio. Perchè Stroop, che viene definito dal rapporto della sua esecuzione qualche anno dopo come un "borioso nazista", è il prototipo tipo del sortilegio che adolf hitler e la sua cricca di folli malvagi sanguinari ha fatto ad una parte del popolo tedesco. Veramente un textbook nazi dall'infanzia fino alla cattura e morte. Il suo personaggio è agghiacciante con alcuni tratti di ridicolo e grottesco (non centra niente ma a fine libro si scopre che non conosce dell'esistenza dell'Antartide) e ho avuto tutto il tempo la sensazione di osservare, tramite una gabbia, un animale pazzo.
Consiglio questo libro a chi voglia capire veramente cosa sia stato il nazismo per chi ci credeva fino alla morte (letteralmente), molto più di qualsiasi romanzo o anche saggio storico. Nulla può battere questa biografia ai limiti dell'impossibile, scritta oltrettutto benissimo.
ora attendo una trasposizione cinematografica fatta da Polanski o da Haneke.
January 5, 2025
Dla mnie, jako starej wyjadaczki kwestii żydowskiej podczas II wojny światowej, to kolejna z wielu pozycji na ten temat. Niemniej jednak tę książke wyróżnia ukazanie sposobu myślenia i działania Jürgena, a właściwie Józefa, Stroopa od dzieciństwa po dzień kary śmierci. Ważne jest to, że nie czytamy protokołu z sali sądowej, a zapis rozmowy z celi między trójką współwięźniów (dwóch Niemców i Polakiem!). Postać Stroopa jest przestrogą dla każdego, by nie ulec żadnej ideologii oraz, żeby działać siłą argumentu, a nie argumentem siły.
July 16, 2024
4.6
"Stroop użył takiego określenia koloru, jak Słowacki, gdy pisał w "Farysie" o emirze Rzewuskim: A kiedy powitał kraj miły rodzony, to księżyc się wznosił nad stepy c z e r w o n y.
Księżyc świeci jednako i dla poety, i dla ludobójcy."
"Stroop użył takiego określenia koloru, jak Słowacki, gdy pisał w "Farysie" o emirze Rzewuskim: A kiedy powitał kraj miły rodzony, to księżyc się wznosił nad stepy c z e r w o n y.
Księżyc świeci jednako i dla poety, i dla ludobójcy."
March 30, 2024
Fenomenalna!!
December 28, 2023
To była jedną z najlepszych książek jakie przeczytałem (ogólnie)
Napewno historia ta nie jest w 100% prawdziwa i niektóre rzeczy są przekoloryzowane ale i tak była to książka warta polecenia
Napewno historia ta nie jest w 100% prawdziwa i niektóre rzeczy są przekoloryzowane ale i tak była to książka warta polecenia
November 30, 2024
Kod nas prevedeno kao "Razgovori s krvnikom". Srednja Europa, Zagreb, 2024. Preveo (s puno propusta) Slaven Kale.
Poljski rodoljub, časnik Kazimierz Moczarski, dospijeva u zatvor i 255 dana dijeli ćeliju s nacističkim generalom Jürgenom Stroopom, zločincem koji je u krvi likvidirao židovski geto u Varšavi 1943. Stroop vrlo otvoreno govori o svojim zločinima, mržnji prema Židovima i opravdanosti rasnih zakona. Na primjeru Stroopa može se vidjeti kako se širila nacistička ideologija, kakve je ljude regrutirala u svoje redove i potom pretvarala u beskrupulozne zločince. Stroop je slabo obrazovan, prošao je samo ideološki i vojnički dril. Odanost nadređenima pomaže mu da se penje unutar nacističke nomenklature i dogura čak do generala i čovjeka koji odlučuje o životu i smrti. Mirnoća kojom Stroop govori o svojim nedjelima, fanatična uvjerenost u ispravnost svojih postupaka, jasno govori o zasužnjenom umu i potvrđuje tezu H. Arendt o "banalnosti zla". Stroop je demon, kvintesencija zla.
4.5
Poljski rodoljub, časnik Kazimierz Moczarski, dospijeva u zatvor i 255 dana dijeli ćeliju s nacističkim generalom Jürgenom Stroopom, zločincem koji je u krvi likvidirao židovski geto u Varšavi 1943. Stroop vrlo otvoreno govori o svojim zločinima, mržnji prema Židovima i opravdanosti rasnih zakona. Na primjeru Stroopa može se vidjeti kako se širila nacistička ideologija, kakve je ljude regrutirala u svoje redove i potom pretvarala u beskrupulozne zločince. Stroop je slabo obrazovan, prošao je samo ideološki i vojnički dril. Odanost nadređenima pomaže mu da se penje unutar nacističke nomenklature i dogura čak do generala i čovjeka koji odlučuje o životu i smrti. Mirnoća kojom Stroop govori o svojim nedjelima, fanatična uvjerenost u ispravnost svojih postupaka, jasno govori o zasužnjenom umu i potvrđuje tezu H. Arendt o "banalnosti zla". Stroop je demon, kvintesencija zla.
4.5
January 24, 2021
"56 065 Židov, to je tristotisíc litrov ľudskej krvi"
Moczarski, bývaly bojovník protifasistickej Armije Krajowej, sa dostal na 255 dní do jednej cely s Jurgenom Stroopom, vysokopostavenym členom SS a človekom, ktorý stál za zničením Varšavskeho geta.. Ich rozhovory si po prepustení z väzenia zaznamenal a z nich vyšla táto zaujímavá kniha.. Skôr ako vhodná pre historikov študujúcich obdobie druhej svetovej vojny mi pripadá ako vynikajúci materiál pre psychoanalytikov.. Žiaľ, je evidentne (ako aj sam autor Stroopa niekoľko krát pristihol), že Nacista často klamal, zvelicoval a prikrasloval veci, veľakrát opakoval naučené štatistiky (väčšinou falošné) a prázdne frázy.. Keď mu to vyhovovalo, hral sa na neviniatko, inokedy si zvyšoval ego menovanim svojich zásluh a ocenení.. Sam si, žiaľ, najmä kvôli svojmu nízkemu intelektu a chýbajúcemu vzdelaniu neuvedomil, ze ho nacisticka mašinéria zneužívala práve pre jeho jednoduchosť, túžbe byť dôležitým a mat statky a postavenie.. Po tých veciach túžil už od detstva, keď sledoval život miestneho šľachtica v rodnom meste.. Jeho silná túžba niečo dosiahnuť ho doviedla k slepej poslušnosti a činom, za ktoré ho doslova "opili" chválami a hodnostami..je to v podstate smutný príbeh naivného človeka, ktorý si vo svojich vyznaniach sa v cele nahovaral aký bol dôležitý a skvelý vojvodca..
Moczarski, bývaly bojovník protifasistickej Armije Krajowej, sa dostal na 255 dní do jednej cely s Jurgenom Stroopom, vysokopostavenym členom SS a človekom, ktorý stál za zničením Varšavskeho geta.. Ich rozhovory si po prepustení z väzenia zaznamenal a z nich vyšla táto zaujímavá kniha.. Skôr ako vhodná pre historikov študujúcich obdobie druhej svetovej vojny mi pripadá ako vynikajúci materiál pre psychoanalytikov.. Žiaľ, je evidentne (ako aj sam autor Stroopa niekoľko krát pristihol), že Nacista často klamal, zvelicoval a prikrasloval veci, veľakrát opakoval naučené štatistiky (väčšinou falošné) a prázdne frázy.. Keď mu to vyhovovalo, hral sa na neviniatko, inokedy si zvyšoval ego menovanim svojich zásluh a ocenení.. Sam si, žiaľ, najmä kvôli svojmu nízkemu intelektu a chýbajúcemu vzdelaniu neuvedomil, ze ho nacisticka mašinéria zneužívala práve pre jeho jednoduchosť, túžbe byť dôležitým a mat statky a postavenie.. Po tých veciach túžil už od detstva, keď sledoval život miestneho šľachtica v rodnom meste.. Jeho silná túžba niečo dosiahnuť ho doviedla k slepej poslušnosti a činom, za ktoré ho doslova "opili" chválami a hodnostami..je to v podstate smutný príbeh naivného človeka, ktorý si vo svojich vyznaniach sa v cele nahovaral aký bol dôležitý a skvelý vojvodca..
February 7, 2024
Pierwszy raz miałam styczności z "Rozmowami..." w jednym z podręczników polskiego, od tamtej pory wiedziałam, że chciałabym przeczytać całość.
Od dzieciństwa przybliżano mi Wojnę Światową. Pokazywano mi lasy do których zabierano Polaków i Żydów na ich egzekucję, pokazywano mi komory gazowe, obozy koncentracyjne, zdjęcia czy zapiski rodzinne. Już w tamtym momencie jedną z myśli, która kołotała mi się w głowie była "Co kierowało Niemcami, by dokonać tak brutalnego ludobójstwa, wymyślając coraz to nowe sposobu mordu czy zadawania cierpienia".
Według mnie, ta książka idealnie wnika w mroczne zakamarki Stroopa, jest jego spowiedzią, choć on tak tego nie postrzega, gdyż miejscami swoje bestialskie czyny wspomina niczym rozradowane dziecko.
Moczarski podczas pobytu w więzieniu był torturowany (na 49 sposobów!), i przez lata był przekonany, o wymierzonej na siebie karze śmierci, jednak ani razu nie zapomniał o ludzkiej postawie nawet wobec kogoś takiego jak Stroop, który był jednym z bardziej krwawych zbrodniarzy wojennych.
Jest to książka którą każdy powinien przeczytać.
Od dzieciństwa przybliżano mi Wojnę Światową. Pokazywano mi lasy do których zabierano Polaków i Żydów na ich egzekucję, pokazywano mi komory gazowe, obozy koncentracyjne, zdjęcia czy zapiski rodzinne. Już w tamtym momencie jedną z myśli, która kołotała mi się w głowie była "Co kierowało Niemcami, by dokonać tak brutalnego ludobójstwa, wymyślając coraz to nowe sposobu mordu czy zadawania cierpienia".
Według mnie, ta książka idealnie wnika w mroczne zakamarki Stroopa, jest jego spowiedzią, choć on tak tego nie postrzega, gdyż miejscami swoje bestialskie czyny wspomina niczym rozradowane dziecko.
Moczarski podczas pobytu w więzieniu był torturowany (na 49 sposobów!), i przez lata był przekonany, o wymierzonej na siebie karze śmierci, jednak ani razu nie zapomniał o ludzkiej postawie nawet wobec kogoś takiego jak Stroop, który był jednym z bardziej krwawych zbrodniarzy wojennych.
Jest to książka którą każdy powinien przeczytać.
December 2, 2022
i still do not understand how he wrote the whole book from memory basically... bro...
August 31, 2018
Ο Καζίμιερ Μοτσάρσκι παρότι αντιστασιακός (μέλος του Home Army) κατά τη γερμανική κατοχή της Πολωνίας, λίγο μετά τη λήξη του πολέμου βρέθηκε φυλακισμένος και καταδικασμένος σε θάνατο από το μεταπολεμικό καθεστώς της, για να απελευθερωθεί και αποκατασταθεί το 1956 με την αποσταλινοποίησ��. Ένα διάστημα της φυλάκισης του, συγκεκριμένα 255 μέρες, το πέρασε στο ίδιο κελί με τον Γιούργκεν Στρόοπ, στρατηγό των SS και υπεύθυνου για την εκκαθάριση του Γκέτο της Βαρσοβίας και την κατάπνιξη της Εβραϊκής εξέγερσης που έλαβε χώρα την άνοιξη του 1943. Μαζί τους το κελί υπήρχε και ένα χαμηλόβαθμο στέλεχος των SS, ο Γκούσταβ Σίλκε. Μέσα από τις ιδιαίτερες συνθήκες που δημιούργησε η συνύπαρξη σε ένα μικρό χώρο τριών ανθρώπων που ήταν σίγουροι για την επικείμενη θανατική τους καταδίκη, ο Μοτσάρσκι είχε την ευκαιρία να συνομιλήσει εκτενώς και ειλικρινά με τον Στρόοπ, καταγράφοντας της ζωή, τη δράση, τη ψυχολογία και τη στάση του, προσπαθώντας να καταλάβει πως κάποιος μέσος Γερμανός μπόρεσε να μετατραπεί σε φανατισμένο Ναζί, που δεν έδειχνε μεταμέλεια και συνέχιζε να δικαιολογεί το δολοφονικό του έργο μέχρι τέλους. Να παρατηρήσω πως η έκδοση του βιβλίου είχε κάποια θέματα επιμέλειας, καθώς σε διάσπαρτα σημεία φαινόταν να λείπουν κάποιες μεμονωμένες λέξεις.
July 22, 2020
Velmi silna kniha. Rozhovory s clovekom, ktory mal na starosti vyhladenie varsavskeho gheta. Zas novy pribeh, ktory da novy pohlad na zverstva ale aj hrdinstva odohravajuce pocas druhej svetovej vojny. Urcite odporucam utla ale velmi silna kniha
August 22, 2020
Zlo je banální, podprůměrné a nevzdělané.
A to je děsivé, protože bychom si všichni tak rádi představovali velké zločince i jako velké osobnosti, abychom se uklidnili, že se jedná o extrémní výjjimku. Nejedná.
A to je děsivé, protože bychom si všichni tak rádi představovali velké zločince i jako velké osobnosti, abychom se uklidnili, že se jedná o extrémní výjjimku. Nejedná.
September 24, 2023
Szczyt kunsztu dziennikarskiego.
Porównywalny tylko z klasą R. Kapuścińskiego.
Co do współwięźnia autora, nazwanie go "katem" to tak jakby go pochwalić.
Zakała gatunku ludzkiego, degenerat, bestia w ludzkiej skórze, patologiczny sadysta, wytrenowany od dzieciństwa - na krzyżacko-pruską modłę - na indywiduum (bo nie ma żadnych cech człowieka ani żołnierza) do zadań specjalnych, czerpiące dziką, seksulaną przyjemność (zgodnie z teoriami Z. Freuda) w koordynowaniu i inicjowaniu masowych mordów.
Rozmawiałem w maju 2023 z więźniem KZ Groß-Rosen.
Tam był pewien "Władek" z Reichu, który zamiast na szubienicę, został przydzielony jako kapo do kacetu.
Rzeźnik z Rygi to przy nim aniołek.
Powieść rzuca na kolana. Czyta ją się nerwami, sercem i sumieniem.
Spadochroniarze na poduszkach. Gorsi byli tylko banderowcy i ustasze.
Obowiązkiem każdego Polaka 18+ jest spokojne/niespokojne przeczytanie tego reportażu; wywiadu.
Pozdrawiam Freie und HH
Porównywalny tylko z klasą R. Kapuścińskiego.
Co do współwięźnia autora, nazwanie go "katem" to tak jakby go pochwalić.
Zakała gatunku ludzkiego, degenerat, bestia w ludzkiej skórze, patologiczny sadysta, wytrenowany od dzieciństwa - na krzyżacko-pruską modłę - na indywiduum (bo nie ma żadnych cech człowieka ani żołnierza) do zadań specjalnych, czerpiące dziką, seksulaną przyjemność (zgodnie z teoriami Z. Freuda) w koordynowaniu i inicjowaniu masowych mordów.
Rozmawiałem w maju 2023 z więźniem KZ Groß-Rosen.
Tam był pewien "Władek" z Reichu, który zamiast na szubienicę, został przydzielony jako kapo do kacetu.
Rzeźnik z Rygi to przy nim aniołek.
Powieść rzuca na kolana. Czyta ją się nerwami, sercem i sumieniem.
Spadochroniarze na poduszkach. Gorsi byli tylko banderowcy i ustasze.
Obowiązkiem każdego Polaka 18+ jest spokojne/niespokojne przeczytanie tego reportażu; wywiadu.
Pozdrawiam Freie und HH
February 28, 2020
Dalsia vyborna kniha z vydavatelstva Absynt. Rozhovory s katom su prepisane rozhovory z cely smrti, z varsavskeho vazenia Mokotow, v ktorom v jednej cele stravia spolu 255 dni dvaja esesmani Stroop a Schielke a polsky antifasisticky bojovnik a novinar Moczarski. V tejto vojnovej knihe je hlavnou postavou Jürgen Stroop, zaslepeny nacista, verny Hitlerovi a Himmlerovi, nemeckemu poriadku a podla neho cistej a jedinej a to nordickej rase. Nacizmus, ale aj komunizmus boli hrozne rezimy doby a v dnesnej spolocnosti nemaju co hladat.
A kedze zajtra mame volby, tak by som tuto knihu odporucil precitat si aj tym, co nie su rozhodnuti koho volit, alebo su rozhodnuti volit nackov. A kedze dnesna spolocnost sa zase v urcitej miere vracia k nacizmu a fasizmu, nesmieme dopustit, aby sa podobne udalosti z minuleho storocia zopakovali.
A kedze zajtra mame volby, tak by som tuto knihu odporucil precitat si aj tym, co nie su rozhodnuti koho volit, alebo su rozhodnuti volit nackov. A kedze dnesna spolocnost sa zase v urcitej miere vracia k nacizmu a fasizmu, nesmieme dopustit, aby sa podobne udalosti z minuleho storocia zopakovali.
September 28, 2015
Bardzo solidny reportaż-dokument. Autorowi udało się przedstawić wiele faktów i jednocześnie pisać w sposób zajmujący. Dogłębna analiza osobowości SS-mana każe zastanowić się nad genezą powstania nazizmu, opowiadając tę historię przez pryzmat historii jednostki, trybie w tej nacjonalistycznej machinie.
March 13, 2009
This was a very good book to read. Kazimierz Moczarski had spent a time between March 2 and November 11, 1949, in one cell with Jürgen Stroop, a man who was commanding the destruction of Warsaw Ghetto in April 1943. Great insight in such a man's mind.
October 8, 2017
Výborné. aj keď niekto možno knihe vyčíta historické nepresnosti, mne to bolo jedno. išlo mi hlavne o jej psychológiu. a to sa autorovi podarilo výborne, dokonca aj exkurzy do Stroopovho detstva ma bavili. ukazuje sa, že kto sa pripája k choro zmýšľajúcim ludom. vtedy aj dnes.
January 12, 2018
Reportážny zápis ako sa z niemanda stane top SS oficiér.
Moczarski píše veľmi obozretne, ambientná nálada z cely prudko kontrastuje s tým, o čom Stroop (nacistická ober príšera) rozpráva.
Toto je zápis o tom, že najprv sa spieva a potom plače. A niektorích za to aj obesia.
Moczarski píše veľmi obozretne, ambientná nálada z cely prudko kontrastuje s tým, o čom Stroop (nacistická ober príšera) rozpráva.
Toto je zápis o tom, že najprv sa spieva a potom plače. A niektorích za to aj obesia.
December 22, 2017
Absolutna moc pritahuje priemernych. To plati aj pre spisovatelov a novinarov, nie len pre funkcionarov SS.
September 18, 2019
Уявіть собі, що вас посадили у в'язницю. Звісно не за кримінальною статтею, а за політичною, я сподіваюся всі ви адекватні люди і якщо будете за щось сидіти, то тільки за ідеологію. Так от сидите ви в в'язниці, обмежені в правах, в свободі пересуватися. І усе що у вас залишається - це думати, читати (якщо пощастить) і розмовляти із співкамерниками. Відтепер і на довгі роки єдина ваша розвага це розмови. В такі моменти від співкамерників багато залежить, що зможуть вони розказати вам, що зможете розповісти їм ви оцим ви всі і будете жити довгими в'язничними днями.
Казимежу Мочарському, шефу бюро пропаганди армії крайової, пощастило в цьому плані. Адже в варшавській тюрмі він сидів в одній камері з цікавими персонажами, з якими точно було про що говорити. Співкамерником Мочарського був Юрген Штрооп, генерал СС, відповідальний за знищення в часи Другої війни варшавського гетто. Мочарський був одним з організаторів замаху на Штроопа коли ще обоє були на свободі, а підлеглі німецького генерала СС в часи війни вбили молодшого брата пана Мочарського. Причин для ненависті було більше ніж достатньо, але Казимеж зміг їх перебороти і неодноразово підкреслював в книзі, що ставився до співкамерника в першу чергу як до людини, а не як до військового злочинця. Можливо саме тому книга "Бесіди з катом" вийшла такою цікавою. Це не історичка оповідка, не звинувачувальний вирок, не мемуари. Це книга з психології, причому одна з тих кращих книг, в яких немає сухої теорії, зате є дуже багато болючої практики.
Звідки в німецькій нації узявся цей вірус нацизму? Як сталося так, що він так швидко і легко прогресував. В "Бесідах з катом" між рядками читається відповідь на це питання. Німці завжди були прихильниками впорядкованості. Їхня основна національна риса - "порядок", яка означає не тільки вміння контролювати себе, працювати і бути організованим, але також і вміння коритися владі. Бо без чітко вибудованої ієрархії суспільства, що працює по одному злагодженому механізму порядку не буде. Проте якщо перегнути з цією впорядкованістю дуже просто скотитися в тоталітаризм. У німців не було (та і зараз немає) запобіжника, який вбереже націю від диктатури. Заради впорядкованості вони готові поступитися свободою.
Ну і звісно ж, читаючи цю книгу, я не міг не проектувати прочитане на українців. Мені видається у нас ситуація діаметрально протилежна. Наша основна національна риса - "прагнення волі" часто (та камон, майже завжди) заперечує саме поняття порядку. Ми руйнуємо, так чи інакше, імперії які нас поневолюють (річ посполита, російська імперія, срср) цією тягою до волі. Але одночасно цим самим волелюбством і небажанням впорядкувати свою діяльність ми руйнуємо і свою, українську державність. Виходячи з розповідей Юргена Штроопа в камері варшавської в'язниці, в нацистській Німечиині все будувалося на покорі. Від рядового есесівця і до генерала Штроопа і далі до рейсхфюрера Гімлера існувала чітка вертикаль, де зверху вниз слідували накази, а знизу вверх вияв лояльності. До речі вам це нічого не нагадує? Гляньте на східний наш кордон, за ним усе працює точно так само як у німців. Може тому Німеччина і росія так часто виступають союзниками, бо вони зрозумілі одне для одного. У нас покора неможлива. Українця можна змусити, він буде робити щось з примусу, але ненавидітиме і бунтуватиме. Набагато простіше українця обманути. Наобіцяти золоті гори, щасливе життя і багатство. За обіцянку волі українець зробить все. Саме тому нами так легко маніпулювати, саме тому ми так просто ведемося на популістичні обіцянки.
Проте повертаючись до книги "Бесіди з катом" скажу, що я справді не зустрічав кращої книги з практичної психології. Хоча ця книга розгляда�� досить специфічну психологічну область, до того ж написана поляком-пропагандистом (поляки то взагалі окрема історія) проте вона містить досить грунтовні пояснення причин які призвели до появи нацистської Німеччини. Адже це книга не про історію, це книга про людей і їхні психологічні проблеми.
Казимежу Мочарському, шефу бюро пропаганди армії крайової, пощастило в цьому плані. Адже в варшавській тюрмі він сидів в одній камері з цікавими персонажами, з якими точно було про що говорити. Співкамерником Мочарського був Юрген Штрооп, генерал СС, відповідальний за знищення в часи Другої війни варшавського гетто. Мочарський був одним з організаторів замаху на Штроопа коли ще обоє були на свободі, а підлеглі німецького генерала СС в часи війни вбили молодшого брата пана Мочарського. Причин для ненависті було більше ніж достатньо, але Казимеж зміг їх перебороти і неодноразово підкреслював в книзі, що ставився до співкамерника в першу чергу як до людини, а не як до військового злочинця. Можливо саме тому книга "Бесіди з катом" вийшла такою цікавою. Це не історичка оповідка, не звинувачувальний вирок, не мемуари. Це книга з психології, причому одна з тих кращих книг, в яких немає сухої теорії, зате є дуже багато болючої практики.
Звідки в німецькій нації узявся цей вірус нацизму? Як сталося так, що він так швидко і легко прогресував. В "Бесідах з катом" між рядками читається відповідь на це питання. Німці завжди були прихильниками впорядкованості. Їхня основна національна риса - "порядок", яка означає не тільки вміння контролювати себе, працювати і бути організованим, але також і вміння коритися владі. Бо без чітко вибудованої ієрархії суспільства, що працює по одному злагодженому механізму порядку не буде. Проте якщо перегнути з цією впорядкованістю дуже просто скотитися в тоталітаризм. У німців не було (та і зараз немає) запобіжника, який вбереже націю від диктатури. Заради впорядкованості вони готові поступитися свободою.
Ну і звісно ж, читаючи цю книгу, я не міг не проектувати прочитане на українців. Мені видається у нас ситуація діаметрально протилежна. Наша основна національна риса - "прагнення волі" часто (та камон, майже завжди) заперечує саме поняття порядку. Ми руйнуємо, так чи інакше, імперії які нас поневолюють (річ посполита, російська імперія, срср) цією тягою до волі. Але одночасно цим самим волелюбством і небажанням впорядкувати свою діяльність ми руйнуємо і свою, українську державність. Виходячи з розповідей Юргена Штроопа в камері варшавської в'язниці, в нацистській Німечиині все будувалося на покорі. Від рядового есесівця і до генерала Штроопа і далі до рейсхфюрера Гімлера існувала чітка вертикаль, де зверху вниз слідували накази, а знизу вверх вияв лояльності. До речі вам це нічого не нагадує? Гляньте на східний наш кордон, за ним усе працює точно так само як у німців. Може тому Німеччина і росія так часто виступають союзниками, бо вони зрозумілі одне для одного. У нас покора неможлива. Українця можна змусити, він буде робити щось з примусу, але ненавидітиме і бунтуватиме. Набагато простіше українця обманути. Наобіцяти золоті гори, щасливе життя і багатство. За обіцянку волі українець зробить все. Саме тому нами так легко маніпулювати, саме тому ми так просто ведемося на популістичні обіцянки.
Проте повертаючись до книги "Бесіди з катом" скажу, що я справді не зустрічав кращої книги з практичної психології. Хоча ця книга розгляда�� досить специфічну психологічну область, до того ж написана поляком-пропагандистом (поляки то взагалі окрема історія) проте вона містить досить грунтовні пояснення причин які призвели до появи нацистської Німеччини. Адже це книга не про історію, це книга про людей і їхні психологічні проблеми.
Displaying 1 - 30 of 63 reviews