Ось і завершилася моя купероретроспектива. На початку цього року я вирішив перечитати Пенталогію про Шкіряну Панчоху, але не в хронологічному порядку, а в порядку написання, тобто Піонери, Останній з могікан, Прерія, Слідопит та Звіробій. І тепер можу сміливо казати: в цьому є сенс. Купер не мав генерального плану пенталогії (є навіть версія, що він мріяв про 7-8 романів про Натті Бампо), а тому багато речей він придумував по ситуації - і далі враховував в процесі написання наступних томів циклу. Це особливо видно по історії полковника Еффінгема, який є дуже важливою фігурою для Натті в Піонерах, але відсутній в інших томах (дія яких відбувається раніше). Чому? Бо Купер зрозумів, що британський полковник Еффінгем для американських читачів є більше символом британського колоніального панування, ніж ностальгією за колоніальними часами. Так само в Чингачгука в Піонерах дітей багато, але в Останньому з могікан - лише один син. І вік Натті... Він "плаває", а тому томи в цілісну хронологію не вишиковуються.
Так от, Звіробій - найкращий роман циклу. Дивовижним чином Купер тут уникає всіх своїх типових помилок. Тут немає спроби писати шпигунський трилер / детектив (як в Прерії чи Слідопиті), тут немає карикатурних персонажів на зразок псалміста (Останній з могікан) чи натураліста (Прерія), та й типаж моряка тут - нарешті! - не карикатура, а повноцінний персонаж (на відміну від Піонерів чи Слідопита). Нарешті є сюжет! Він не є постійним самоповтором (Останній з могікан, де головних героїнь тричі викрадають поганці-індіанці), не є плоским як прерія - без жодної інтриги (Прерія чи Слідопит). Купер майстерно виписує "годинник", тобто необхідність героїв діяти, бо на них "тисне" ситуація - і тому треба діяти швидко і рішуче. Купер переплітає декілька сюжетних ліній, щоб ніде не було "провисання" (бо одна цілісна лінія йому тяжко виходить - і він далі пише низку окремих епізодів, які починаються і завершуються в межах роману). Купер показує, а не розказує. В нього чудові типажі, яким віриш. Том Гаттер, Гаррі Непосида, Джудіт, Гетті - всі вони особистості, а не функції сюжету. І, звісно ж, Чингчагук та Уа-та-Уа. Звіробій - нарешті! - схожий на молоду людину. Так, він і далі нудить як Натті в інших романах, але тут відчувається його невпевненість в собі. І це просто шикарно, бо Натті з інших романів однаковий, чи йому 32 роки, чи 88.
А головне, що сюжет вдало доповнений описами природи, а самі пригоди мають і "мормальну" складову. Купер далі критикує колоніалізм і зневажливе ставлення до індіанців. І додає нові речі. Натті - вперше! - стає амібалентним персонажем. Він відкидає любов Джудіт, бо повірив чуткам про неї. Це дивовижно, але Купер безжально показує цей недолік свого героя.
Але для мене найбільшим відкриттям була Гетті. Коли я читав роман чверть століття тому, її лінія була невиразною. Наче вона мала бути комічною - як в псалміста чи натураліста. Але навіщо такий фінал?! І ось раптом я помітив, що Купер хоче сказати. Це Політ над гніздом зозулі Мілоша Формана, тільки на 130 років раніше. Гетті зізнається, що після смерті матері хотіла вчинити самогубство, бо сестрі Джудіт та й батькові Томасу вона була б тільки тягарем - як розумово неповносправна. На цих словах її монологу я просто не міг стримати сліз. Це ж Квіти для Елджернона, але на 120 років раніше! І головне, що тут же Купер показує, як до таких людей ставляться корінні народи Америки. Це таке чітке послання, що годі втриматися від здивування.
Роман ідеально вивірений - як в сюжеті, структурі, так і в персонажах та ідеях. Купер нарешті показує, а не розказує. Його герої та героїні діють - і одночасно розгортають сюжет, і роблять експозицію. Вони всі мають і позитиви, і негативи, вони викликають співчуття. Шкода, що Купер не написав всі романи в такому ж стилі.
Але я розумію, чому цикл мене затягнув. Звіробій ідеально пасує для початку. Він є "буксиром" для решти романів. Крім Піонерів, які також чудові. Але якби я починав з Останнього з могікан... Я не знаю, чи цикл мене б так вразив. Та й сам Останній з могікан виглядав би сіріше.
Чудове завершення циклу, коли розумієш: я змінився, бо пройшло 25 років, але й роман розкрив глибші пласти смислів. Він aged well, а тому є чудовим романом і для підліткового, і для дорослого читання.