«Світ тісний» має підзаголовок — «куртуазний роман про науковців». Це продовження роману «Переміна місць». Обидва тексти можна читати окремішньо, звісно, але після «Переміни…» — «Світ...» буде цікавішим, адже деякі персонажі повертаються. Зокрема, ми знаємо як змінилися Моріс Запп та Філіпа Своллоу за 10 років, де вони опинилися, як там справи у їхніх шлюбах. Знаємо про ще кількох другорядних героїв та їхні долі.
Це кампусний роман про конференції, про життя багатьох наукових осередків, стосунки між науковцями, підготовку доповідей і переміщення.
Це філологічний роман. Є відразу кілька легенд, до яких апелює автор, які можна відчитати чи не відчитати, але, звісно, знання про середньовічну літературу чи куртуазний роман відкривають інші шари тексту, бо тоді навіть поза основним сюжетом зауважуєш філологічну гру. Звісно, хочеться відкрити і відразу прочитати Єйтса, Еліота, Кітса, щоби більше побачити, більше зрозуміти, бути з персонажами, які легко цитують і впізнають класику на одній хвилі, але й без цієї лектури текст захоплює.
Головного героя, юного науковця з Ірландії звати Персі, Персей, Персіваль, або просто Перс. Його магістерська — про влив Шекспіра на Еліота. Але згодом, щоб звернути на себе увагу (а точніше збити з пантелику старшого чванькуватого науковця), він пропонує концепцію впливу Еліота на Шекспіра. Типу після того, як ми прочитали Еліота, ми не можемо інтерпретувати Шекспіра по-старому, нам потрібен інший підхід через призму Еліота. І відразу отримує шанс на місце під сонцем.
У романі багато теорії літератури. Так, зʼясовується, що Перс нічого не знає про структуралізм і йому по-простому намагаються пояснити цю теорію. Або доповідь Заппа «Текстуальність як стриптиз» (одна із тез якої повторюється рефреном через весь текст: «кожне декодування є новим кодуванням»).
Із доповіді Моріса Заппа:
«Читання, зрозуміло, відрізняється від бесіди: воно пасивніше в тому сенсі, що ми не можемо взаємодіяти з текстом,
не можемо вплинути на розвиток тексту власними словами, оскільки текст — це вже даність.
…
Аналогія з тенісом не пасує до читання: це не взаємодія, а нескінченний звабливо-дражливий обман, фліртування без задовільного завершення, а якщо завершення і є, то це радше схоже на мастурбацію...— (Тут аудиторія занепокоїлася.) — Читач грається сам із собою, як текст грається з ним, з його цікавістю і жагою.
…
Танцівниця дражнить публіку, як текст дражнить читача, обіцянкою остаточного розкриття, яке нескінченно відкладається».
Моріс Запп прихильний до Перса, він час від часу дає йому напутні слова чи поради, підтримує, бере із собою на тусовки, розповідає про правила наукового світу. Бігаючи підтюпцем, Моріс повчає Перса: питання не у здобуті успіху, а в тому, щоб його втримати. Тому він й бігає підтюпцем, щоби показати, що його ще рано скидати з рахунків. Доведення власної спроможності та придатності, інтелектуальної та сексуальної, професійної та особистісної. Це є частиною правил, «духу часу».
«Артур Кінґфішер завжди вів дуже активне сексуальне життя і вважав його тісно поєднаним, у якийсь глибинний таємничий спосіб, зі своєю інтелектуальною творчістю».
Чому ці люди їздять на конференції? Однієї та простої відповіді немає, бо цілей багато, бо власне сам роман — про пошук (і пошук відповідей зокрема). Для одних — це нетворкінг, для других — можливість почути нове, для третіх — висловитися про своє, донести власну ідею чи позицію, для четвертих — подорожувати, відкривати світ й бачити нове, («Сучасні науковці — мандрівні лицарі, що блукають світом у пошуках пригод і слави»), для пʼятих — пошук тимчасового щастя, для шостих — можливість вирватися з дому і зануритися у вир гедоністичних/ гастрономічних/ еротичних пригод.
Майстерність Лоджа проявляється у тому, як він обʼєднує всіх науковців, у який спосіб розповідає про їхнє життя у один і той же момент у різних кінцях світу. Літературознавці, фахівці британських чи американських наукових студій у Британії, Австралії, Америці, Туреччині, Японії, Німеччині, Франції прокидаються, засинають, працюють водночас. Усі ці люди — мережа, у якийсь спосіб вони та й перетнуться, кожен і кожна матиме свої професійні та особисті інтереси, якщо не зараз, то згодом ми про це зрозуміємо. У всіх є якесь сексуальне життя, про що нам не забуває нагадувати Лодж.
Ага, сексуальність. Це дуже еротичний роман. Навіть розпусний. Тут багато сексуальних сцен, натяків на них, передчуття чи процесу, думок і сподівань, дій та наслідків.
«Професор Своллоу, нахилившись прочитати на бейджику імʼя дівчини, і справді безцеремонно запускав очі в її глибоке декольте.
- Шикарні в неї бампери, що скажете? — зауважив Демпсі.
- Бампери? — визвірився на нього Перс. — Бампери? Як ви смієте їх так називати?
Демпсі трохи позадкував.
- Тихо, тихо! А як би їх назвали ви?
- Я б їх назвав... Я б їх назвав... здвоєні куполи храму її тіла, — відповів Перс».
А ще це роман про те, як змінюється науковий світ: більше не треба копирсатися у стосах давнини — тепер все можна відксерити й прочитати вдома. Поява реактивних літаків змінила науку, можливість літати, можливість виступати, тож науковці тепер постійно у дорозі. Гранти/ доповіді/ книжки/ зменшення навантаження / збільшення свободи. Не всі конференції однаково добрі чи цікаві, трапляється багато казусів, безглуздих екскурсій, безсенсовних застіль. Часто це одні й ті самі люди, які зустрічаються у різних точках земної кулі, щоб… але навіщо? Взагалі навіщо це все — одне з тих питань, які турбують, наприклад, Філіпа Своллоу.
«Сучасна конференція нагадує паломництва середньовічних християн з того огляду, що дозволяє учасникам потішити себе всіма насолодами і розвагами подорожі під виглядом аскетичного прагнення до самовдосконалення».
Жінок у цьому тексті не багато, але вони — яскраві особистості. Колишня дружина Заппа — Дезіре, яка пише роман «Критичні дні» про їхні не дуже щасливі стосунки й стає надзвичайно популярною, вона — голос фемінізму. Фульвія Морґана — владна професорка культурології, la femme fatale, яка уважно читала роман Дезіре. Юна науковиця Анжеліка Пабст, котра досліджує куртуазний роман. Старша професорка Сібіла Мейден, яка опиняється то тут, то там, бо не може відмовити собі у радості відвідувати наукові конференції.
Це роман про пошуки. Пошуки ідеальної кандидатури на привабливу посаду від ЮНЕСКО, за яку змагаються найсильніші: прагнуть себе проявити, адже всі хочуть цілковитої свободи й доброго заробітку. Пошуки любові: Перс закохався у Анджеліку, тому літає з конференції на конференцію, щоби нарешті зустрітися з нею, щоб перетнутися і… він не знає, що їй скаже, але почуття його скерують. Проте чи Анджеліку він насправді шукає?
У цьому романі багато випадковостей і збігів, багато гри, бо він не реалістичний, він все ж куртуазний (на що натякає нам підзаголовок). Сюжет підігрує науковим інтересам персонажів, він розігрує сценки, він існує у системі правил.
Насправді, все працює на дуже тонкому рівні. Дружина Говарда Рінґбатура Тельма читає роман Рональда Фробішера «Міг би й постаратися», а на іншому кінці світу японський перекладач цього роману пише листа авторові з лінгвістичними питаннями, що, безумовно, у цей же момент дратує автора, бо він саме читає попередній лист та розуміє, що перекладачеві бракує не мовного чуття, а банально досвіду життя у Англії.
А ще це британський роман. Дотепний, тонкий, захопливий
Розмова професора й аспіранта:
«— Скажіть, якби ви летіли до Ванкувера, то обрали б рейс «Бритиш ейрвейз» чи «Ейр Канада»?
— Я не великий знавець авіаперельотів, — відповів аспірант. — Мій досвід обмежується чартерним рейсом на Майорку.
— На Майорку? А, памʼятаю, я там якось відвідував Роберта Ґрейвза. Ви з ним там не зустрічалися?
— Ні, — сказав аспірант. — То був пакетний тур, Роберт Ґрейвз до пакету не входив».
Це неймовірний читацький досвід, я безмежно щаслива, що він зі мною стався. Звісно, фінальне враження — післямова Лоджа. І післямова перекладачки Тетяни Некряч, яка показує залаштунки своєї роботи.