Надруковано в Бейруті

by Jabbour Douaihy, Жаббур Дуейги, Оксана Прохорович (Translator)

Фарід, молодий ліванський письменник, хоче опуб­лі­кувати свою першу книжку, але у видавництвах отри­мує відмову за відмовою. Тоді він влаштовується ко­рек­то­ром в одну з найстаріших друкарень Бейруту, таємно сподіваючись, що йому таки вдасться колись надрукувати свій твір. Він завжди тримає зошит на своєму столі, і одного дня рукопис зникає, а невдовзі з’являється у вигляді прекрасно надрукованої книж­ки. Та радіти зарано, бо автор здогадується, що його книж­ка надрукована на банкнотному папері, а зробила це дружина боса, в яку він таємно закоханий. Заплу­тавшись у поліцейсь­кому розслідуванні та незакон­ному флірті, Фарід виявляє, що друкарня, в якій він працює, — зовсім не те, чим здається.

У романі Жаббура Дуейги вміло поєднується за­хоп­ливий сюжет з історичним тлом і вишуканою іронією, з якою він описує сучасне ліванське суспільство.

Genres: Fiction, Lebanon, Mystery, Historical Fiction, Middle East

202 pages, Hardcover

Published January 1, 2020

About the author

Jabbour Douaihy was born in 1949 in Lebanon. He is the author of a collection of short stories and two novels. Douaihy’s 'June Rain' was shortlisted for the International Prize for Arabic Fiction in 2007–2008.

Reviews

[Alla Komarova · Rating 3 out of 5]

Мабуть, аби відчути на повну увесь смак цієї книги, треба бути трішки арабськомовним. Або арабофільним. Або ще щось таке суто східно-особливе. Але що середньостатистичний читач, в якого усі знання арабської культури обмежується казками Шехерезади і мультиком про Аладдіна, знайде на цих 202 сторінках, залишається відкритим питанням.

Аннотація привабливо завдає наче зав’язку роману: молодий амбітний письменник хоче надрукувати книгу, жодна друкарня не дає йому надії, аж ось він влаштовується коректором до найстарішої друкарні Бейруту, сподіваючись таки побачити свою книгу не тільки у вигляді рукопису. І одного разу рукопис зникає, а замість нього зв’являється дорогий йому білий томик. Ой, а хто єта сделал? Ай-яй-яй, невже дружина босса, у яку він таємно закоханий? І що насправді являє собою друкарня, якщо це його томик надрукований на – та-да-дам! – банкнотному папері?

І читач такий радісний несеться читати, що ж буде далі, а там… Короче кажучи, це й увесь сюжет книги. Ну, тобто подій, про які товстими такими натяками каже аннотація – поліцейське розслідування, таємниці невірних дружин та решта карколомних пригод – це все фікція. Їх нема. Подій там рівно ось на сюжет: хочу книгу – не дають – працюю коректором – красива дружина – ой, пропав рукопис – ой, моя книга – ой, папір для банкнот евро – і тут я такий красивий вийшов з тюрми. Усьо.

Залишається питання – а шо ж тоді на решті 170 сторінках, адже тридцяти для повного викладення сюжету вистачає з головою? А там та сама арабскість, про яку я вже згадувала. Історія друкарні та всіх її власників – які журнали та у який час вони друкували. Особливості роботи станків із ручним викладенням літер та комп’ютерним (останні, як ви розумієте, для людей, які тільки й вміють, що розкладати літери по коробочкам, геть бездуховні і взагалі «тлєтворний вплив вестеризації»). Особливости збереження родинних зв’язків та краса генеалогічних дерев. Літери. Арабські. Красиві. Шрифти. Арабські. Ще красивіші. Такий собі паралельний тобі світ, що не викликав ані співчуття, ані захоплення, ані бажання споглядати його далі.

Наскільки в Халеда Хосейні, наприклад, вийшли яскраві, потужні й захопливі, свіжі й живі книги про також геть невідомий тобі, західному читачу, світ, настільки в Дуейги вийшло сухе казна що, яке не чіпляє взагалі ніяк.
Не рекомендую. Хіба що тільки тим, хто давно хотів дізнатися, за якою системою розкладали арабські літери у коробочки у друкарнях Бейруту.

[Yaryna · Rating 3 out of 5]

У мене є свій інтерес до Лівану, тому було цікаво читати про його історію протягом 20 століття, взаємини різних релігійних конфесій і географічних регіонів, традиції. АЛЕ! Розписувати історію кожного персонажа через його власну біографію, а також життя його батька, діда та прадіда, і це все в книжці на 200 сторінок - це занадто. А крім цього ще й купа історичних відсилок, які без знання контексту доводилось гуглити дуже часто. Оповідь настільки стрибає туди-сюди, шо першу третину книжки було важко зрозуміти, де я зараз знаходжусь і в якому часі.
Є і друге "але". Жінки в цій книжці існують ЛИШЕ для обслуговування потреб чоловіків - побутових, сексуальних і романтичних. Ну і тотальний male gaze. Ось, наприклад, описується жінка, яка нарешті вирішила більше не триматись за свої стосунки з чоловіком:
"Вона вирішила зайнятися тим, у чому відмовляла собі до сьогодні: віддатися в надійні руки косметолога, зробити живильні маски для шкіри, стежити за харчуванням, займатися спортом і рештою подібних речей." What?? 🥴
А самі ці чоловіки мають настільки крихкі его, шо аж сумно. Всі бісили. Роблю поправку на те, що автор з консервативного патріархального суспільства, та ще й писав це в поважному віці, але оскільки йдеться про наш час, то читати це все одно було важко.

[Brian Ferguson · Rating 5 out of 5]

Douaihy's style put me off a little a first, being digressive with anecdotal paragraphs. This soon proves to be strength, rather than weakness, providing much vivid insight into the cultural depth of life in Lebanon. The title of the book implicitly affirms that the country have some claim to global and cosmopolitan cred. Underlying the book are the many coexisting cultures and religions that make up Lebanon and that they reflect real norms in the region set against than the tendency (maybe?) to be relegated as an anomaly. Though this historical coexistence is tenuous, even ravaged with conflict roots run deep. For all this, under the surface the story-line is engaging, picaresque and accessible in a way that is never aloof. I didn't take long for me to find myself enjoying it a great deal. I'm probably going to check out his other books, as they have been translated to English (the translation of this book is excellent, by the way). One has to give equal acknowledgement of the translator, when it come s to world literature.

[Наталя Сухоніс · Rating 5 out of 5]

В БЕЙРУТІ ВСЕ СПОКІЙНО!

Настільки спокійно, що можна почути як Шахерезада розказує свою казку, яку, тишком, підказують їй на вушко чарівні джини. На ранок казка закінчиться і почнеться звичне життя охоплене своїми турботами. Тільки, знов ж таки, це Арабський світ де панують вікові звичаї від діда-прадіда. Тут, можуть відбуватися війни, революції, але плин життя від того не зміниться.

І це ще раз підкреслює Жаббур Дуейги в своєму романі Надруковано в Бейруті.

Надрукувати книгу в Бейруті може виявитись складним завданням, а також вона сама... може з’явитися вже надрукованою у тебе на столі. З найкращого паперу, на старовинному арабському шрифті. Для Фаріда, молодого ліванського письменника, така знахідка стає подарунком богів. А може це подарунок таємно закоханої в нього жінки? А як же ж на Сході без жінки?!

Чому ця жінка говорить лише французькою? Що символізують її картини? Що тримає її біля чоловіка обличчя якого спотворює шрам, а жінки шепочуться на вулиці ховаючи блискитки в очах? Чому вона не спить ночами і таємно спускається до друкарні, що розташована у фамільному маєтку? Як друкарня з’явилась у маєтку і скільки поколінь родини передавали її у спадок від батька до сина? Що значить ця друкарня для родини?

Відповідаючи на ці питання Жаббур Дуейги поступово розкриває історію Лівану. Він показує наскільки сильним є зв’язок поколінь, наскільки звичаї та традиції можуть вплинути на життя людини на Сході. Як переплелись минуле та сучасне в ліванському сьогоденні і яке місце займає в ньому бізнес та закон. А ще, - яка вона сучасна східна жінка?

Тож, таємниця в жінці чи може, все ж таки, в книжці?

Не інтригуватиму більше питаннями. Але запрошуватиму до читання Надруковано в Бейруті та мандрування таємницями Сходу.

Читайте книжки з задоволенням!!!
Далі буде...

[Yuliia Kabanets · Rating 3 out of 5]

Взагалі, чудово, що це переклад ліванської літератури, радію, що таке з'являється в Україні. Але сама книжка перенасичена непотрібними деталями, які не допомагають розкрити персонажів, а просто існують незрозуміло для чого. При цьому часто зовсім неясно, чому герої чинять так чи інакше, і що за цим стоїть. Зате купа якихось дат і людей, в яких я абсолютно заплуталась. 3 зірочки тільки за те, що це про Ліван

[Kasiastarko · Rating 3 out of 5]

Перше знайомство з ліванською літературою. Дуже ок.

Шкода, що я зовсім не знаю історії цієї країни і не в темі, що там політично відбувається зараз. Наприклад, чому в Бейруті можуть викрасти людину.

Романтична, книжкова і трохи кримінальна історія.

3,5 🎆

[Maria Velykanova · Rating 4 out of 5]

Жанрово я цю книжку не опишу: це не, що безособово називають «сучасною прозою». До речі, анотацію читати не раджу: вона створить очікування, які потім не справдяться. Якщо спробувати максимально стисло описати, що там насправді: крізь призму доль окремих людей та історію друкарні нам показують Ливан. Я таке дуже люблю, тож із цікавістю прочитала.
Сюжет тут є. Але він не головне. Я б сказала, він існує для того, щоб був привід показати нам усіх цих персонажів, а через них — спільноту, місто, країну.
Скомпонована книжка так. Кожний маленький розділ починається з оповіді про те, що певний персонаж щось робить. Потім, практично без переходу, нам розповідають його історію; часто-густо це взагалі історія його родини. На кшталт: сюди переїхав звідтам-то його дід, оповідь про діда, його вдачу та життя, тоді про батька, тоді вже повертаємося до самого персонажа. Долі тісно переплітаються з історичними подіями. Автор сипле деталями, як-от про те, що, заснувавши друкарню у 1918 році, персонаж написав на вивісці, начебто вона працює з 1908, щоб додати солідности новонародженому бізнесу; в буремні часи це здавалося важливим.
Перед нами проходить галерея цікавих постатей, кожна з яких розкривається по-своєму і розкриває нам Ліван з певного боку, що резонує саме з нею. Зокрема це:
— вельми претензійний та самозакоханий письменник, який написав Шедевр, а його не хочуть видавати (Шедевр описаний так, що мені здається, що воно гівенце, але це можуть бути мої проєкції). Людина не від світу сього, що живе у мріях і нічого не знає про життя;
— ціла династія власників друкарні, які хотіли заробляти гроші, а влізли в політику по вуха, бо друк (навіть не тільки книжок, а чого завгодно) не може бути «внєпалітікі» (ця думка тут доволі чітка);
— жінка, якій не вдалося побудувати життя так, як вона хотіла б, і вона живе наче уві сні; це взагалі доволі цікавий образ, я хотіла б на ньому зупинитися. Вона з грецької діаспори, має грецьке ім’я. Розмовляє французькою (в Лівані це мова колонізаторів). Арабської не знає; вміє читати, їй подобається звучання слів, але ніколи навіть не спадало на думку дізнатися їхній зміст.
Це не все, є ще персонажі.
Письменник намагається видати свою книжку, але за це ніхто не береться. Він обійшов уже силу-силенну видавництв і зрештою вирішив надрукувати книжку на власні гроші. Так Фарід Абу Шаар опиняється у друкарні, і хоча там не погоджуються надрукувати його книжку, раптом йому роблять пропозицію: нам потрібен коректор арабських текстів, підеш? Поміркувавши, він погоджується: можливо, вдасться налагодити дружні стосунки і видати-таки книжку.
Ви помітили, так? Коректора _арабських текстів_ — і претендентів аж так багато, що пропозицію роблять людині, яку вперше бачать, все, що знають про неї, — це що вона написала книжку арабською.
Отаких моментів, які треба помічати, зауважувати, бо прямо вам про них не скажуть, автор не тицьне пальцем, — у книжці багато. І, до речі, до них належить і пояснення того, що, власне, сталося в сюжетній лінії, яку анотацію гучно називає детективною. Детектива там немає. Просто стаються події, а розповіді про учасників цих подій дають жирні натяки. Все очевидно, проте прямо так і не проговорюється. Тобто це така книжка, де читачеві просто розповідають історію без моралі; що він з неї взяв — те його.
А ще тут прегарна мова, багато подробиць про друкарську справу та арабську мову, а між рядків причаїлися зокрема питання про те, що є «спадок» у культурному сенсі, у сенсі ідентичности, зокрема національної. Скільки в ньому важить кров, скільки переконання, скільки — випадкові примхи долі (чи випадкові?).
Мені дуже зайшло; але дещо засмутило, що автор, як це часто роблять чоловіки, змальовує проституцію такою собі «простороботою», куди дівчата йдуть за інформованою згодою, отримують задоволення від злягання з клієнтами та йдуть, коли їм заманеться. У книзі це займає не те щоб багато місця, і я так звикла до того, що чоловіки ледь не поголовно описують це саме так, що лише сумно зітхала. Сподіваюся, колись навіть до арабських авторів дійде, що це, м’яко кажучи, не так. Але чесно: це єдине, що мені не сподобалося.
Ще мені дуже до вподоби читати саме сучасну літературу про різні країни. Коли в книжках згадуються нові реалії, описується, як в життя різних спільнот входять нові технології. Так вони (ці спільноти) постають переді мною не сценами, вишитими на стародавньому гобелені, а людьми, що просто зараз живуть десь неподалік мене.

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Ця книга за жанром є романом. І це важливо, бо після прочитання анотації може виникнути враження, що читача чекає карколомний детективний сюжет. Проте, це не детективна історія.
Це історія про країну Ліван. Ліван має складну історію, починаючи з перебування під Османською імперією, руйнування під час Першої світової війни, незалежність під протекторатом Франції, та подальші суперечки та сутички через події в сусідів Сирії та Палестині. Також в Лівані зажди було присутнє релігійне різноманіття: католики-єзуїти, гірські мароніти та мусульмани, що теж неабияк все ускладнювало.
А ще ця історія про родовід. Коли професія чи справа батька переходить до сина, а той, у свою чергу, передає її своєму сину, тобто онуку. Так, Абдаллі належить друкарня братів Карамів, яку заснував його дід. Аніс отримав у спадок мистецтво друкування вручну, для якого використовуються форми з літерами, а тепер займається управлінням друкарні з величезними друкарськими верстатами. А головний герой Фарід, хоч і виріс у селі, належить до давнього роду творчих людей, яких розкидали обставини по різним континентам.
Автор чудово поєднав вигаданий сюжет з реальними історичними подіями. Ця книга мене зачарувала і дуже сподобалася)

[Nataliya Demchenko · Rating 3 out of 5]

Мабуть ця книга трошки не на часі,враховуючи ситуацію в світі,але мене заінтригував короткий опис,якій обіцяв таємницю, романтичне захоплення і фальшиві гроші.Все це звісно було,але фоном до історичних подій і постатей в Лівані.Про кожного героя була подана історія його роду і їх місце в Ліванських подіях.Оскільки я знаю про це дуже мало,то факти в книзі були для мене просто сухими, читались важко і погано запамяталтсь.Нажаль саме це для мене зробило книгу занудною.Тут або історія,або сюжет.Сам сюжет доволі непоганий.

[Irine Kaplan · Rating 3 out of 5]

Книжка була написана до вибуху 2020 року, тож це шанс відчути той старий Бейрут з його релігійним розмаїттям та його багатою історією. Мабуть, найбільше мене причарувало поєднання світу християн Бейруту та світу видавничої справи. Історія кохання та кримінальна лише фон для усього іншого.
Однак, склалося враження, що з головним та будь-яким іншим персонажем я так і не познайомилась.

[Ann Repetto · Rating 3 out of 5]

Not sure where the mystery comes in. But a really pleasant, different novel. Thoroughly likeable main character. Fluid sense of history. Definitely worth reading.

[Julie · Rating 4 out of 5]

Nicely written, interesting ending, a very easy read.

[Tala · Rating 2 out of 5]

Just couldn't bring myself to finish this book. The historical tangents the author went on were much more interesting than the main characters and the actual plot.

[Liudmyla · Rating 4 out of 5]

Це перше моє знайомство з Ліванським автором (за це додала плюсик, що маю можливість почитати українською). Беручи книгу до читання, я нічого не очікувала, просто хотілося розширити свою читацьку географію. В моменті читання, мені сподобалося, я відчувала атмосферу, трохи вибішував головий герой, описи друкарні, шрифтів, короткі історії працівників - припали до душі.

[Mari Vachko · Rating 4 out of 5]

Фарід, Фуад, Абдалла, Лутфі, Аніс...
Араби-не араби, книжка в книжці, кохання - не кохання, загадкові історії походження молодого письменника, заснування друкарні, друку КНИГИ і не тільки... Нелінійна опові��ь про незвичний світ...
Проте застерігаю, перш ніж читати варто хоч трохи підготуватись - ознайомитись із особливостями устрою життя у Лівані, особливо із релігією. Так, на розуміння тексту це наче й не впливає, проте певна необізнаність змушуватиме гуглити чимало понять (мені подекуди бракувало приміток🤷)
Але я, на щастя, читала цю книжку з певним бекґраундом. Тут мені навіть допомогли не так "Бейрутські оповідання" Агатангела Кримського, але й мій інтерес до Лівану минулоріч влітку - після вибухів у Бейрутському порту.
А ще ця книга, яка хитросплетінням поєднує і тему забороненого кохання, і походження, і проблему з виданням рукопису, і... чогось забороненого, нагадала мені книжку Рафіка Шамі "Таємниця каліграфа", німецького автора сирійського походження. У останній дія теж відбувається на Близькому Сході, щоправда, у Дамаску, тут теж зачіпається створення пишно писаних текстів і кохання між дружиною пана і його учнем, кохання, що зародилось у обох випадках через неуважність писаря/власника друкарні до дружини... Але кінцівка у книжках різна...

[Tony Gualtieri · Rating 5 out of 5]

A shaggy dog story set in the publishing world of Beirut. Most of the book consists of historical digressions that never quite resolve.