Фарід, молодий ліванський письменник, хоче опублікувати свою першу книжку, але у видавництвах отримує відмову за відмовою. Тоді він влаштовується коректором в одну з найстаріших друкарень Бейруту, таємно сподіваючись, що йому таки вдасться колись надрукувати свій твір. Він завжди тримає зошит на своєму столі, і одного дня рукопис зникає, а невдовзі з’являється у вигляді прекрасно надрукованої книжки. Та радіти зарано, бо автор здогадується, що його книжка надрукована на банкнотному папері, а зробила це дружина боса, в яку він таємно закоханий. Заплутавшись у поліцейському розслідуванні та незаконному флірті, Фарід виявляє, що друкарня, в якій він працює, — зовсім не те, чим здається.
У романі Жаббура Дуейги вміло поєднується захопливий сюжет з історичним тлом і вишуканою іронією, з якою він описує сучасне ліванське суспільство.
Jabbour Douaihy was born in 1949 in Lebanon. He is the author of a collection of short stories and two novels. Douaihy’s 'June Rain' was shortlisted for the International Prize for Arabic Fiction in 2007–2008.
Мабуть, аби відчути на повну увесь смак цієї книги, треба бути трішки арабськомовним. Або арабофільним. Або ще щось таке суто східно-особливе. Але що середньостатистичний читач, в якого усі знання арабської культури обмежується казками Шехерезади і мультиком про Аладдіна, знайде на цих 202 сторінках, залишається відкритим питанням.
Аннотація привабливо завдає наче зав’язку роману: молодий амбітний письменник хоче надрукувати книгу, жодна друкарня не дає йому надії, аж ось він влаштовується коректором до найстарішої друкарні Бейруту, сподіваючись таки побачити свою книгу не тільки у вигляді рукопису. І одного разу рукопис зникає, а замість нього зв’являється дорогий йому білий томик. Ой, а хто єта сделал? Ай-яй-яй, невже дружина босса, у яку він таємно закоханий? І що насправді являє собою друкарня, якщо це його томик надрукований на – та-да-дам! – банкнотному папері?
І читач такий радісний несеться читати, що ж буде далі, а там… Короче кажучи, це й увесь сюжет книги. Ну, тобто подій, про які товстими такими натяками каже аннотація – поліцейське розслідування, таємниці невірних дружин та решта карколомних пригод – це все фікція. Їх нема. Подій там рівно ось на сюжет: хочу книгу – не дають – працюю коректором – красива дружина – ой, пропав рукопис – ой, моя книга – ой, папір для банкнот евро – і тут я такий красивий вийшов з тюрми. Усьо.
Залишається питання – а шо ж тоді на решті 170 сторінках, адже тридцяти для повного викладення сюжету вистачає з головою? А там та сама арабскість, про яку я вже згадувала. Історія друкарні та всіх її власників – які журнали та у який час вони друкували. Особливості роботи станків із ручним викладенням літер та комп’ютерним (останні, як ви розумієте, для людей, які тільки й вміють, що розкладати літери по коробочкам, геть бездуховні і взагалі «тлєтворний вплив вестеризації»). Особливости збереження родинних зв’язків та краса генеалогічних дерев. Літери. Арабські. Красиві. Шрифти. Арабські. Ще красивіші. Такий собі паралельний тобі світ, що не викликав ані співчуття, ані захоплення, ані бажання споглядати його далі.
Наскільки в Халеда Хосейні, наприклад, вийшли яскраві, потужні й захопливі, свіжі й живі книги про також геть невідомий тобі, західному читачу, світ, настільки в Дуейги вийшло сухе казна що, яке не чіпляє взагалі ніяк. Не рекомендую. Хіба що тільки тим, хто давно хотів дізнатися, за якою системою розкладали арабські літери у коробочки у друкарнях Бейруту.
Douaihy's style put me off a little a first, being digressive with anecdotal paragraphs. This soon proves to be strength, rather than weakness, providing much vivid insight into the cultural depth of life in Lebanon. The title of the book implicitly affirms that the country have some claim to global and cosmopolitan cred. Underlying the book are the many coexisting cultures and religions that make up Lebanon and that they reflect real norms in the region set against than the tendency (maybe?) to be relegated as an anomaly. Though this historical coexistence is tenuous, even ravaged with conflict roots run deep. For all this, under the surface the story-line is engaging, picaresque and accessible in a way that is never aloof. I didn't take long for me to find myself enjoying it a great deal. I'm probably going to check out his other books, as they have been translated to English (the translation of this book is excellent, by the way). One has to give equal acknowledgement of the translator, when it come s to world literature.
Настільки спокійно, що можна почути як Шахерезада розказує свою казку, яку, тишком, підказують їй на вушко чарівні джини. На ранок казка закінчиться і почнеться звичне життя охоплене своїми турботами. Тільки, знов ж таки, це Арабський світ де панують вікові звичаї від діда-прадіда. Тут, можуть відбуватися війни, революції, але плин життя від того не зміниться.
І це ще раз підкреслює Жаббур Дуейги в своєму романі Надруковано в Бейруті.
Надрукувати книгу в Бейруті може виявитись складним завданням, а також вона сама... може з’явитися вже надрукованою у тебе на столі. З найкращого паперу, на старовинному арабському шрифті. Для Фаріда, молодого ліванського письменника, така знахідка стає подарунком богів. А може це подарунок таємно закоханої в нього жінки? А як же ж на Сході без жінки?!
Чому ця жінка говорить лише французькою? Що символізують її картини? Що тримає її біля чоловіка обличчя якого спотворює шрам, а жінки шепочуться на вулиці ховаючи блискитки в очах? Чому вона не спить ночами і таємно спускається до друкарні, що розташована у фамільному маєтку? Як друкарня з’явилась у маєтку і скільки поколінь родини передавали її у спадок від батька до сина? Що значить ця друкарня для родини?
Відповідаючи на ці питання Жаббур Дуейги поступово розкриває історію Лівану. Він показує наскільки сильним є зв’язок поколінь, наскільки звичаї та традиції можуть вплинути на життя людини на Сході. Як переплелись минуле та сучасне в ліванському сьогоденні і яке місце займає в ньому бізнес та закон. А ще, - яка вона сучасна східна жінка?
Тож, таємниця в жінці чи може, все ж таки, в книжці?
Не інтригуватиму більше питаннями. Але запрошуватиму до читання Надруковано в Бейруті та мандрування таємницями Сходу.
Взагалі, чудово, що це переклад ліванської літератури, радію, що таке з'являється в Україні. Але сама книжка перенасичена непотрібними деталями, які не допомагають розкрити персонажів, а просто існують незрозуміло для чого. При цьому часто зовсім неясно, чому герої чинять так чи інакше, і що за цим стоїть. Зате купа якихось дат і людей, в яких я абсолютно заплуталась. 3 зірочки тільки за те, що це про Ліван
Ця книга за жанром є романом. І це важливо, бо після прочитання анотації може виникнути враження, що читача чекає карколомний детективний сюжет. Проте, це не детективна історія. Це історія про країну Ліван. Ліван має складну історію, починаючи з перебування під Османською імперією, руйнування під час Першої світової війни, незалежність під протекторатом Франції, та подальші суперечки та сутички через події в сусідів Сирії та Палестині. Також в Лівані зажди було присутнє релігійне різноманіття: католики-єзуїти, гірські мароніти та мусульмани, що теж неабияк все ускладнювало. А ще ця історія про родовід. Коли професія чи справа батька переходить до сина, а той, у свою чергу, передає її своєму сину, тобто онуку. Так, Абдаллі належить друкарня братів Карамів, яку заснував його дід. Аніс отримав у спадок мистецтво друкування вручну, для якого використовуються форми з літерами, а тепер займається управлінням друкарні з величезними друкарськими верстатами. А головний герой Фарід, хоч і виріс у селі, належить до давнього роду творчих людей, яких розкидали обставини по різним континентам. Автор чудово поєднав вигаданий сюжет з реальними історичними подіями. Ця книга мене зачарувала і дуже сподобалася)
Мабуть ця книга трошки не на часі,враховуючи ситуацію в світі,але мене заінтригував короткий опис,якій обіцяв таємницю, романтичне захоплення і фальшиві гроші.Все це звісно було,але фоном до історичних подій і постатей в Лівані.Про кожного героя була подана історія його роду і їх місце в Ліванських подіях.Оскільки я знаю про це дуже мало,то факти в книзі були для мене просто сухими, читались важко і погано запамяталтсь.Нажаль саме це для мене зробило книгу занудною.Тут або історія,або сюжет.Сам сюжет доволі непоганий.
Книжка була написана до вибуху 2020 року, тож це шанс відчути той старий Бейрут з його релігійним розмаїттям та його багатою історією. Мабуть, найбільше мене причарувало поєднання світу християн Бейруту та світу видавничої справи. Історія кохання та кримінальна лише фон для усього іншого. Однак, склалося враження, що з головним та будь-яким іншим персонажем я так і не познайомилась.
Not sure where the mystery comes in. But a really pleasant, different novel. Thoroughly likeable main character. Fluid sense of history. Definitely worth reading.
Just couldn't bring myself to finish this book. The historical tangents the author went on were much more interesting than the main characters and the actual plot.
Це перше моє знайомство з Ліванським автором (за це додала плюсик, що маю можливість почитати українською). Беручи книгу до читання, я нічого не очікувала, просто хотілося розширити свою читацьку географію. В моменті читання, мені сподобалося, я відчувала атмосферу, трохи вибішував головий герой, описи друкарні, шрифтів, короткі історії працівників - припали до душі.
Фарід, Фуад, Абдалла, Лутфі, Аніс... Араби-не араби, книжка в книжці, кохання - не кохання, загадкові історії походження молодого письменника, заснування друкарні, друку КНИГИ і не тільки... Нелінійна оповідь про незвичний світ... Проте застерігаю, перш ніж читати варто хоч трохи підготуватись - ознайомитись із особливостями устрою життя у Лівані, особливо із релігією. Так, на розуміння тексту це наче й не впливає, проте певна необізнаність змушуватиме гуглити чимало понять (мені подекуди бракувало приміток🤷) Але я, на щастя, читала цю книжку з певним бекґраундом. Тут мені навіть допомогли не так "Бейрутські оповідання" Агатангела Кримського, але й мій інтерес до Лівану минулоріч влітку - після вибухів у Бейрутському порту. А ще ця книга, яка хитросплетінням поєднує і тему забороненого кохання, і походження, і проблему з виданням рукопису, і... чогось забороненого, нагадала мені книжку Рафіка Шамі "Таємниця каліграфа", німецького автора сирійського походження. У останній дія теж відбувається на Близькому Сході, щоправда, у Дамаску, тут теж зачіпається створення пишно писаних текстів і кохання між дружиною пана і його учнем, кохання, що зародилось у обох випадках через неуважність писаря/власника друкарні до дружини... Але кінцівка у книжках різна...