What do you think?
Rate this book
Як писали класики
У книзі, котру Ви бачите, зібрані всі ці практичні поради класиків – як писати і досягти успіху. Уявіть, підходить до вас Агата Крісті і розповідає, як їй пишеться. Або Умберто Еко радить, яким має бути хороший текст. А потім і Рей Бредбері, і Мілан Кундера, і Маріо Варґас Льйоса з Куртом Воннеґутом… І всі радо діляться досвідом та літературною майстерністю.
240 pages, Hardcover
Published January 1, 2016
53 people are currently reading
618 people want to read
About the author
Ростислав Семків
21 books156 followersРостислав Семків - український письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 94 reviews
December 6, 2016
У мене є критерій, за яким я визначаю якість літературної критики: якщо після рецензії (байдуже, позитивної чи розгромної) хочеться тут же побігти і прочитати всі тексти критикованого, то рецензія вдала. Думаю, це можна застосувати й до нон-фікшину. З цього погляду "Як писали класики" - просто мегавдала книжка: відразу хочеться прочитати все, навіть те, що тобі в принципі ніколи не було цікаво (це я про Агату).
Востаннє такий класний український нонфікшн я читала не менше 5 років тому. То була "Історія з відьмами" Катерини Диси (так, я в курсі, що то тіпа історична монографія, але в Ростислава, врешті, це теж літературознавство).
Не всіх авторів з-поміж класиків за версією Семківа я люблю. Але Бредбері, Орвел і особливо Вонненгут (за Азімова, так і бути, вибачу вже) - то таки моя велика читацька любов. А взагалі канон у Ростилава вийшов незвичний, з певним ухилом в антиутопію, що не дивно.
Аби я не знала про любов Ростислава до постмодернізму, то подумала би, що він прихильник біографічного методу в літературознавстві (а то, що він прихильник Фройда, це й коню тепер зрозуміло). Бо багато біографічного матеріалу. Але попри це багато й літературознавтра. І можна тільки поплескати, як ненав`язлово навіть у цьому тексті для чайників-нефілологів Ростик задвигає поняття з курсу "Теорія літератури": фокалізація, метанаративність, інтертекстуальність і таке інше. Недовчили на третьому курсі? Вам сюди!
Є одна річ, якої мені бракувало до повного щастя. Раз уже Ростислав багато років читає ще й "Основи компаративістики", то я би хотіла-таки в цьому тексті побачити когось з "вітчизняних" класиків, якого-небуть Йогансена, Багряного, когось із шістдесятників, або принаймні Гончара, що вже там...
Востаннє такий класний український нонфікшн я читала не менше 5 років тому. То була "Історія з відьмами" Катерини Диси (так, я в курсі, що то тіпа історична монографія, але в Ростислава, врешті, це теж літературознавство).
Не всіх авторів з-поміж класиків за версією Семківа я люблю. Але Бредбері, Орвел і особливо Вонненгут (за Азімова, так і бути, вибачу вже) - то таки моя велика читацька любов. А взагалі канон у Ростилава вийшов незвичний, з певним ухилом в антиутопію, що не дивно.
Аби я не знала про любов Ростислава до постмодернізму, то подумала би, що він прихильник біографічного методу в літературознавстві (а то, що він прихильник Фройда, це й коню тепер зрозуміло). Бо багато біографічного матеріалу. Але попри це багато й літературознавтра. І можна тільки поплескати, як ненав`язлово навіть у цьому тексті для чайників-нефілологів Ростик задвигає поняття з курсу "Теорія літератури": фокалізація, метанаративність, інтертекстуальність і таке інше. Недовчили на третьому курсі? Вам сюди!
Є одна річ, якої мені бракувало до повного щастя. Раз уже Ростислав багато років читає ще й "Основи компаративістики", то я би хотіла-таки в цьому тексті побачити когось з "вітчизняних" класиків, якого-небуть Йогансена, Багряного, когось із шістдесятників, або принаймні Гончара, що вже там...
July 30, 2024
Хороша компіляція біографічних фактів та порад щодо письма від семи відомих авторів: Аґати Крісті, Джоржа Орвелла, Рея Бредбері, Курта Воннеґута, Мілана Кундери, Маріо Варгаса Льйоси та Умберто Еко. Виклад структурований, чіткий (крім одного з розділів, але про це далі), а оскільки поради взяті із есеїв та лекцій авторів, то виглядає досить авторитетно. Проте, свідомо чи ні, письменники не все нам розповідають, тому Ростислав Семків читає між рядків їхніх послань і доповнює список власними рецептами успіху.
Цікавим рішенням було писати про кожного з автора у його фірмовому стилі, своєрідна демо-версія їх творчості. Вийшло досить круто з усіма, крім Кундери: розділ про нього не читаєш, а прориваєшся крізь текст, наповнений звивистими формулюваннями та претензійними роздумами. Тепер вагаюсь, чи братись за якісь із його романів — демо-версія щось не пішла.
Загалом, маємо якісну літературознавчу працю. Її можна сприймати як збірку порад із письма, або ж як колекцію цікавих фактів про відомих авторів — це вже як кому подобається. Але найголовніше, що вона викликає бажання читати більше різних книг і спонукає ширше дивитись на літературу загалом. Тому хоча б за це, книга точно варта уваги.
Цікавим рішенням було писати про кожного з автора у його фірмовому стилі, своєрідна демо-версія їх творчості. Вийшло досить круто з усіма, крім Кундери: розділ про нього не читаєш, а прориваєшся крізь текст, наповнений звивистими формулюваннями та претензійними роздумами. Тепер вагаюсь, чи братись за якісь із його романів — демо-версія щось не пішла.
Загалом, маємо якісну літературознавчу працю. Її можна сприймати як збірку порад із письма, або ж як колекцію цікавих фактів про відомих авторів — це вже як кому подобається. Але найголовніше, що вона викликає бажання читати більше різних книг і спонукає ширше дивитись на літературу загалом. Тому хоча б за це, книга точно варта уваги.
February 7, 2017
Ростислав Семків — симпатичний вусатий і пузатий дядечко — написав легку й невимушену книжечку про те, як писали класики, втім добираючи саме комерційно успішних авторів. Цю книгу так багато хвалять, що мені кортить додати трохи дьогтю, тож я напишу про недоліки.
По-перше, добір авторів. Від того, щоб стати книжкою про білих чоловіків, це творіння відділяє лише розділ про Агату Крісті, яку автор вперто іменує "бабцею Агатою". Я вже хотіла назвати його "дідуньом Ростиком", але вікіпедія стверджує, що йому всього 41 рік (виглядає на років 20 старшим). Гаразд, то буде в мене пузатим вусанем Ростиславом. Отже, пузатий вусань Ростислав окрім того, що не читає жінок, схоже, не читає й українців. Як на мене, то в українському нон-фікшені має йти мова про те, що актуально саме для нашої неньки.
Другою суттєвою вадою є совкова транслітерація заморських імен. І якщо, скажімо, якого-небудь "Хемінгуея" ще можна списати на типовий аргумент "я так звик", то як виправдати чудернацький покруч "Хоґвартс", адже перший роман пані Ролінґ побачив світ щойно 97-ого? Бр-р-р. Людина, яка виросла на книжечках від пана Малковича, як от я, внутрішньо аж здригається, спотикаючись на такому. При цьому пузатий вусань Ростислав абсолютно спокійно пише "Фройд" (якого автор, схоже, вельми шанує). П — як послідовність, курча ляґа.
Також дивує те, що пузатий вусань Ростислав не вживає перекладні назви книг, під якими їх знає сучасний український читач (багато з цих перекладів вийшли друком в останні роки), а вигадує власні, вириваючи тим свою книгу з контексту. Куди дивились обидві редакторки, я не знаю. При цьому в книжечці, на жаль, не бракує й хибодруків, тож згадаймо незлим тихим ще й пані коректорку.
Добре, злу частину закінчимо. Насправді мені книга сподобалася. =) Бігти писати роман не захотілося, але прочитати чи перечитати творіння всіх цих класиків і дослідити, як працюють їхні методи, — безперечно.
Постараюся послухати цього пузатого вусаня ще й на живо, коли випаде така нагода, побачимо, чи зачарує він мене своєю непереборною харизмою.
По-перше, добір авторів. Від того, щоб стати книжкою про білих чоловіків, це творіння відділяє лише розділ про Агату Крісті, яку автор вперто іменує "бабцею Агатою". Я вже хотіла назвати його "дідуньом Ростиком", але вікіпедія стверджує, що йому всього 41 рік (виглядає на років 20 старшим). Гаразд, то буде в мене пузатим вусанем Ростиславом. Отже, пузатий вусань Ростислав окрім того, що не читає жінок, схоже, не читає й українців. Як на мене, то в українському нон-фікшені має йти мова про те, що актуально саме для нашої неньки.
Другою суттєвою вадою є совкова транслітерація заморських імен. І якщо, скажімо, якого-небудь "Хемінгуея" ще можна списати на типовий аргумент "я так звик", то як виправдати чудернацький покруч "Хоґвартс", адже перший роман пані Ролінґ побачив світ щойно 97-ого? Бр-р-р. Людина, яка виросла на книжечках від пана Малковича, як от я, внутрішньо аж здригається, спотикаючись на такому. При цьому пузатий вусань Ростислав абсолютно спокійно пише "Фройд" (якого автор, схоже, вельми шанує). П — як послідовність, курча ляґа.
Також дивує те, що пузатий вусань Ростислав не вживає перекладні назви книг, під якими їх знає сучасний український читач (багато з цих перекладів вийшли друком в останні роки), а вигадує власні, вириваючи тим свою книгу з контексту. Куди дивились обидві редакторки, я не знаю. При цьому в книжечці, на жаль, не бракує й хибодруків, тож згадаймо незлим тихим ще й пані коректорку.
Добре, злу частину закінчимо. Насправді мені книга сподобалася. =) Бігти писати роман не захотілося, але прочитати чи перечитати творіння всіх цих класиків і дослідити, як працюють їхні методи, — безперечно.
Постараюся послухати цього пузатого вусаня ще й на живо, коли випаде така нагода, побачимо, чи зачарує він мене своєю непереборною харизмою.
November 16, 2017
Воу, у нас є свій український нонфікшн! Тобто саме так я його собі уявляю: цікаво, пізнавально, весело, дотепно із чудовим оформленням. Чекаю ще книг від Семківа!
April 17, 2017
«Як писали класики» — щось середнє, між таємною екскурсією до робочих кабінетів найуспішніших і найвідоміших письменників та семінару з літтворчості від цих же авторів. Агата Крісті, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннегут, Мілан Кундера, Умберто Еко і Маріо Варґас Льйоса по черзі розкажуть нам, чим годувати Музу, на якому ґрунті виростають хороші тексти, як тримати увагу читатача, писати продуктивно, цікаво і правдоподібно, дадуть поради з композиції і щодо того, як поводитися зі своїми персонажами і, можливо, надихнуть от просто зараз, перегорнувши останню сторінку, сісти й писати.
Величезний плюс цієї книги у тому, що вона справді чудово структорована. Кожному автору(-ці) відведено окрему, так би мовити, лекційну залу. На вході до неї — невеличка табличка з датами ключових подій (народження, публікація першого твору, написання ключових текстів, еміграція/мобілізація/отримання Пуліцерівки або Нобеля, і, звісно, смерть — якщо вона уже настала). Далі Ростислав Семків більш розгорнуто, але все ще достатньо лаконічно оповідає біографію кожної/кожного з них. Тоді слово надається самим авторам — розділ (один або кілька), в якому містяться поради щодо літтворчості, які автори висловили в окремих книгах, статтях та есеях, присвячених писанню. Наприкінці — ключові тези цих міркувань. Ну і нарешті третя, заключна частина кожної «лекції» — це аналіз того, як свої поради автори використовували (або ні) у власній творчості.
Завдяки цій структурованості можна з цією книжкою робити саме те, що хочеться в даний момент:
— більше дізнатися про життя улюбленого автора — наприклад, про те, що Агата Крісті хоч і стала визнаною королевою детективів, та все ж прагнула написати «серйозний» текст (і писала, під псевдонімом, але ці тексти популірності не набули), Воннеґуту в якості університетської дипломної роботи зарахували роман «Колиска для кішки», а Умберто Еко в юності намагався бути модерністом й експериментував з поетичними формами (а потім відкрив постмодернізм — і понеслось!).
— вибрати саме ті письменницькі поради, які тобі як молодому автору імпонують (якщо ти молодий автор, звісно), і спробувати писати, дотримуючись їх. В Агати Крісті мені, до прикладу, сподобалася порада зробити так, щоб, коли пишеш, ніщо тобі не заважало (знати б іще, як це влаштувати!); в Орвелла — уникати затертих метафор і образів (це із серії порад «Капітана Очевидність» — нічого нового, але іноді про це забуваєш); у Бредбері — писати по одному оповіданню щотижня (класний спосіб зробити писання регулярним і не-хаотичним); у Воннегута — пам’ятати, що кожен персонаж повинен чогось хотіти, а кожне речення — розвивати когось із персонажів або рухати дію; у Кундери — щоб кожен пер��онаж був власну позицію, зовсім не обов’язково тотожну позицію автора, тобто щоб був особистістю; у Льоси — «згодовувати» письму власну біографію і бодай спочатку замовчувати найцікавішу деталь; в ��ко — придумати цілісний світ, в якому знатимеш найменші деталі, розважати читача сюжетом і використовувати яскраві маскультурні фішки.
— поповнити свій to-read-list з півдесятком (а то й більше) назв текстів, присвячених літературній творчості, які написали оці знайомі нам «класики».
Ця книжка могла б вийти сухою і лаконічною, аби не фірмова іронія Ростислава Семківа — пише він легко, дотепно і з автокоментарями, як читає лекції, апелює до українських письменників (наприклад, радить їм еміграцію як спосіб написати дещо, достойне Нобелівської премії) і взагалі зручно себе почуває в своєму тексті — тому й читачу комфортно.
Окремий wow-ефект дарує стильна верстка тексту, яка імітує вже-прочитаний-кимось текст із «примітками на полях». Підкреслені й обведені слова і речення — не завжди, щоправда, найважливіше на сторінці. І не завжди саме те, що виділив би читач (але хто йому заважає додати власних позначок?;) ). Але це візуальне «хуліганство» робить читання цікавим і веселим, а деякі фразочки, винесені на береги чи окремі сторінки — «Дуже неплідно для молодого автора вважати себе генієм» — елегантно приземляють того, хто, начитавшись порад, одразу вирішить, що зможе писати «як класик».
Звісно, можна було б подискутувати з редакторкою і коректоркою видання з приводу розстановки певних розділових знаків і вживання певних слів, які звучать дещо кальковано з російської, але сьогодні другий день Великодня, у мене чудовий настрій, а книга мені по-справжньому сподобалася 🙂 Тому не буду присікуватися до дрібничок, а підсумую так: для юних і не дуже літераторів і людей книги та тексту це дуже мотивуючий нон-фікшн, який читати варто.
Величезний плюс цієї книги у тому, що вона справді чудово структорована. Кожному автору(-ці) відведено окрему, так би мовити, лекційну залу. На вході до неї — невеличка табличка з датами ключових подій (народження, публікація першого твору, написання ключових текстів, еміграція/мобілізація/отримання Пуліцерівки або Нобеля, і, звісно, смерть — якщо вона уже настала). Далі Ростислав Семків більш розгорнуто, але все ще достатньо лаконічно оповідає біографію кожної/кожного з них. Тоді слово надається самим авторам — розділ (один або кілька), в якому містяться поради щодо літтворчості, які автори висловили в окремих книгах, статтях та есеях, присвячених писанню. Наприкінці — ключові тези цих міркувань. Ну і нарешті третя, заключна частина кожної «лекції» — це аналіз того, як свої поради автори використовували (або ні) у власній творчості.
Завдяки цій структурованості можна з цією книжкою робити саме те, що хочеться в даний момент:
— більше дізнатися про життя улюбленого автора — наприклад, про те, що Агата Крісті хоч і стала визнаною королевою детективів, та все ж прагнула написати «серйозний» текст (і писала, під псевдонімом, але ці тексти популірності не набули), Воннеґуту в якості університетської дипломної роботи зарахували роман «Колиска для кішки», а Умберто Еко в юності намагався бути модерністом й експериментував з поетичними формами (а потім відкрив постмодернізм — і понеслось!).
— вибрати саме ті письменницькі поради, які тобі як молодому автору імпонують (якщо ти молодий автор, звісно), і спробувати писати, дотримуючись їх. В Агати Крісті мені, до прикладу, сподобалася порада зробити так, щоб, коли пишеш, ніщо тобі не заважало (знати б іще, як це влаштувати!); в Орвелла — уникати затертих метафор і образів (це із серії порад «Капітана Очевидність» — нічого нового, але іноді про це забуваєш); у Бредбері — писати по одному оповіданню щотижня (класний спосіб зробити писання регулярним і не-хаотичним); у Воннегута — пам’ятати, що кожен персонаж повинен чогось хотіти, а кожне речення — розвивати когось із персонажів або рухати дію; у Кундери — щоб кожен пер��онаж був власну позицію, зовсім не обов’язково тотожну позицію автора, тобто щоб був особистістю; у Льоси — «згодовувати» письму власну біографію і бодай спочатку замовчувати найцікавішу деталь; в ��ко — придумати цілісний світ, в якому знатимеш найменші деталі, розважати читача сюжетом і використовувати яскраві маскультурні фішки.
— поповнити свій to-read-list з півдесятком (а то й більше) назв текстів, присвячених літературній творчості, які написали оці знайомі нам «класики».
Ця книжка могла б вийти сухою і лаконічною, аби не фірмова іронія Ростислава Семківа — пише він легко, дотепно і з автокоментарями, як читає лекції, апелює до українських письменників (наприклад, радить їм еміграцію як спосіб написати дещо, достойне Нобелівської премії) і взагалі зручно себе почуває в своєму тексті — тому й читачу комфортно.
Окремий wow-ефект дарує стильна верстка тексту, яка імітує вже-прочитаний-кимось текст із «примітками на полях». Підкреслені й обведені слова і речення — не завжди, щоправда, найважливіше на сторінці. І не завжди саме те, що виділив би читач (але хто йому заважає додати власних позначок?;) ). Але це візуальне «хуліганство» робить читання цікавим і веселим, а деякі фразочки, винесені на береги чи окремі сторінки — «Дуже неплідно для молодого автора вважати себе генієм» — елегантно приземляють того, хто, начитавшись порад, одразу вирішить, що зможе писати «як класик».
Звісно, можна було б подискутувати з редакторкою і коректоркою видання з приводу розстановки певних розділових знаків і вживання певних слів, які звучать дещо кальковано з російської, але сьогодні другий день Великодня, у мене чудовий настрій, а книга мені по-справжньому сподобалася 🙂 Тому не буду присікуватися до дрібничок, а підсумую так: для юних і не дуже літераторів і людей книги та тексту це дуже мотивуючий нон-фікшн, який читати варто.
October 18, 2018
Ще один мій «довгочит» позаду: «Як писали класики» Семківа придбала одразу після виходу з друку, здається, навіть і по передзамовленню, але (!) дочитала лише нині. Чому?
Почну з того, що роботу автор зробив колосальну. Вмістити на двох сотнях сторінок інформацію про біографію, шлях до письма, власне письмо і його «таємниці» семи авторів і так, щоб це було цікаво навіть тим, хто не читав твори усіх (як я) – варте поваги. Але саме це стало для мене причиною того, чому я так довго збиралася з духом і «добивала» Льйосу та Еко – саме цих двох я не читала. Від слова «взагалі»:)
Книжка (і в цьому зізнається сам Семків) – зібраннівка суб’єктивних вподобань літературознавця і їх аналіз. Я запоєм читала про Агату (бабцю Агату, як зве її Семків), Орвела, а також Бредбері (моя шкільна любов), з цікавістю розбиралася в Воннегуті і Кундері і практично переконала себе в необхідності дати другий шанс Еко («Ім’я троянди») і порівняти Льйосу з Кабре (схоже, спільного в них чимало), але щось не дотягнуло, не зачепила ця праця так, як могла б, особливо таку книгоманську душу.
Загалом, текст не про те, як навчитися писати – ну неможливо прочитати пару нонфікшинів і втілити їх у життя з першого маху, але про те, як важливо зібратися докупки і попрацювати над результатом.
Дочитувала і згадувала цитату з «Гри янгола» Карлоса Руїса Сафона (Ірена, прівєт;):
«Натхнення приходить тоді, коли ти впираєшся ліктями в стіл, примощуєш свій зад на стілець і починаєш пітніти. Обери собі тему, ідею й натисни на свій мозок так, щоб він заболів. Оце й називається натхненням».
От і весь секрет:)
Почну з того, що роботу автор зробив колосальну. Вмістити на двох сотнях сторінок інформацію про біографію, шлях до письма, власне письмо і його «таємниці» семи авторів і так, щоб це було цікаво навіть тим, хто не читав твори усіх (як я) – варте поваги. Але саме це стало для мене причиною того, чому я так довго збиралася з духом і «добивала» Льйосу та Еко – саме цих двох я не читала. Від слова «взагалі»:)
Книжка (і в цьому зізнається сам Семків) – зібраннівка суб’єктивних вподобань літературознавця і їх аналіз. Я запоєм читала про Агату (бабцю Агату, як зве її Семків), Орвела, а також Бредбері (моя шкільна любов), з цікавістю розбиралася в Воннегуті і Кундері і практично переконала себе в необхідності дати другий шанс Еко («Ім’я троянди») і порівняти Льйосу з Кабре (схоже, спільного в них чимало), але щось не дотягнуло, не зачепила ця праця так, як могла б, особливо таку книгоманську душу.
Загалом, текст не про те, як навчитися писати – ну неможливо прочитати пару нонфікшинів і втілити їх у життя з першого маху, але про те, як важливо зібратися докупки і попрацювати над результатом.
Дочитувала і згадувала цитату з «Гри янгола» Карлоса Руїса Сафона (Ірена, прівєт;):
«Натхнення приходить тоді, коли ти впираєшся ліктями в стіл, примощуєш свій зад на стілець і починаєш пітніти. Обери собі тему, ідею й натисни на свій мозок так, щоб він заболів. Оце й називається натхненням».
От і весь секрет:)
January 10, 2017
Це неймовірна книга! Це не підручник по написанню крутих текстів, як може здатися спочатку. Не посібник для студентів гуманітарних напрямів. І не "лікбез" для тих, хто цікавиться. Це скоріше схоже на приємну розмову з автором, в котрій він люб'язно ділиться своїми знаннями письменства класиків. І це те, що робить цю книгу неймовірною!
Нас не повчають красивими висновками в кінці кожного розділу, від чого і застерігає "бабця Агата" (мені дуже сподобалося, коли Ростислв Семків її так назвав). Ми не бачимо тут гучних заяв та маніфестів (так, перепрошую, Джордже). Нам не обіцяють виграти джекпот у вигляді написаного нами літературного шедевру, який вистрілить як та ракета на Бредберівський Марс.
Книга дуже легко читається і видно, що вона написана саме так, щоб читачі її зрозуміли, а не шпорталися потім у словниках у пошуках тлумачення того чи іншого слова (окей, перебільшую, ми би просто гуглили в себе на смартфонах). Ростислав Семків, розповідаючи нам про "правила" письма визнаних класків, не забуває і сам застосовувати ці "правила" в своїй книзі. Тут є і жарти в стилі Воннегута, і життєрадісність Бредбері, і певна таємничіть в стилі Агати чи Еко, є дещиця смутку і песимізму як спадок від Оруелла чи Кундери, є також чітка - ледве не пропагандистська - позиція як у Льйоса. І це я говорю про нон-фікшн, а не про якийсь художній роман.
Повторю ще раз - неймовірна книга! Після неї хочеться взяти і вилити всі свої думки на листок паперу (окей, у вордівський файл). Хочеться писати. І любити літературу. Так як її люблять вище названі класики.
Нас не повчають красивими висновками в кінці кожного розділу, від чого і застерігає "бабця Агата" (мені дуже сподобалося, коли Ростислв Семків її так назвав). Ми не бачимо тут гучних заяв та маніфестів (так, перепрошую, Джордже). Нам не обіцяють виграти джекпот у вигляді написаного нами літературного шедевру, який вистрілить як та ракета на Бредберівський Марс.
Книга дуже легко читається і видно, що вона написана саме так, щоб читачі її зрозуміли, а не шпорталися потім у словниках у пошуках тлумачення того чи іншого слова (окей, перебільшую, ми би просто гуглили в себе на смартфонах). Ростислав Семків, розповідаючи нам про "правила" письма визнаних класків, не забуває і сам застосовувати ці "правила" в своїй книзі. Тут є і жарти в стилі Воннегута, і життєрадісність Бредбері, і певна таємничіть в стилі Агати чи Еко, є дещиця смутку і песимізму як спадок від Оруелла чи Кундери, є також чітка - ледве не пропагандистська - позиція як у Льйоса. І це я говорю про нон-фікшн, а не про якийсь художній роман.
Повторю ще раз - неймовірна книга! Після неї хочеться взяти і вилити всі свої думки на листок паперу (окей, у вордівський файл). Хочеться писати. І любити літературу. Так як її люблять вище названі класики.
March 2, 2018
Суперовий та суперкорисний нон-фікшн для починаючих авторів (із дієвими порадами від відомих класиків) та й для усіх поціновувачів творчості таких письменників, як Агата Крісті, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннеґут та інших. Тут знайдете секрети успіху цих авторів, але найбільше мені подобається меседж, що все-таки не завжди потрібно використовувати поради відомих письменників, а створювати та відшліфовувати свій власний стиль. Ростислав Семків написав дуже якісний, смачний та цікавий текст! І знову ж таки - дуже рада мати цю книгу у своїй домашній бібліотеці :)
July 19, 2022
Шукала щось легке, але цікаве. Художка не йшла, тому вирішила спробувати «Як писали класики», тому що «Як читати класиків» наче сподобалось. До того ж, цікаво дізнатись як працює магія зсередини.
Добре що в книжці згадуються різнопланові автори і тому є високий шанс дізнатись більше саме про «твого» письменника. Мені наприклад було дуже цікаво дізнатись про життя Рея Бредбері. Про всіх інших, звісно, теж.
І,звичайно, після захочеться спробувати себе на ниві письменництва.
Обережно* книга має властивість мотивувати та виводити з творчого застію
Добре що в книжці згадуються різнопланові автори і тому є високий шанс дізнатись більше саме про «твого» письменника. Мені наприклад було дуже цікаво дізнатись про життя Рея Бредбері. Про всіх інших, звісно, теж.
І,звичайно, після захочеться спробувати себе на ниві письменництва.
Обережно* книга має властивість мотивувати та виводити з творчого застію
November 1, 2017
Масовий читач не зрозуміє, що тут надзвичайного... Лише утаємниченому поціновувачу справжньої класики з кожною сторінкою все частіше битиметься в грудях серце істинного книголюба...
July 13, 2017
"Як писали класики" Rostyslav Semkiv - якщо вже цитувати, то кожне речення! Тому не буду. Тільки одненьку пораду від Воннегута про склянку води, бо літо. Дуже крута книжка. Про творчість та поради щодо творчості Агати Крісті, Джорджа Орвелла, Умберто Еко, Рея Бредбері, Мілана Кундери, Курта Воннегута і Маріо Варгаса Льйоси. Сто способів написати роман. Читати коли творча криза чи творча лінь - це надихає. Поради різні, і ви все одно писатимете по-своєму. Але єдине, що об'єднує усіх класиків цієї книжки - писати треба багато. Дуже багато. Багато - це більше, ніж ви собі уявляєте. І читати треба багато. Ще більше. Більше, ніж можете;) Але ви зможете. Почніть хоча б із цієї книжки
April 8, 2024
Дуже крута книга!
Розлогий відгук (він скоро буде) шукайте у тгк: книжкова примара📚🩶
Розлогий відгук (він скоро буде) шукайте у тгк: книжкова примара📚🩶
July 11, 2024
Для мене це було, як прочитати скорочені біографії) бо про Крісті я читала по��ну книгу і вона була прям класна. Але все одно книга мені сподобалась, особливо, враховуючи, що тільки одного письменника я не читала з перечислених.
March 5, 2023
Класна тема і багато цікавої інформації, хоча і є питання до вибірки і певних суджень/домислів автора.
Озвучка від Абук просто жахлива: в стилі «битви екстрасенсів» на СТБ
Озвучка від Абук просто жахлива: в стилі «битви екстрасенсів» на СТБ
July 31, 2024
чудовий мотивувальний нонфікшн. ти можеш не писати нічого, крім рекламних оголошень. ти можеш взагалі ніц не писати. але, раптом захочеш?)
поради від майстрів. фірмова уже, Семківська подача. ну і ще: скоро вийде 2-ге видання. і там має бути додатковий розділ про Дж. К. Роулінґ.
раджу всім, хто ще не. не пошкодуєте. принаймні знати як працюють улюблені автори / книжки не завадить
поради від майстрів. фірмова уже, Семківська подача. ну і ще: скоро вийде 2-ге видання. і там має бути додатковий розділ про Дж. К. Роулінґ.
раджу всім, хто ще не. не пошкодуєте. принаймні знати як працюють улюблені автори / книжки не завадить
August 19, 2021
Дуже подобається, як пише Ростислав Семків. Надихнулась прочитати купу нових книжок від тих 7 авторів і авторок, про яких написано тут. Ну і взагалі такі собі ненудні біографії письменників з їхніми порадами, як писати книжки, дуже цікаво)
May 23, 2017
Прочитала цю книжку - неначе порозмовляла з одним з моїх найулюбленіших викладачів - надихає так само і дає таке відчуття, як щойно спробувана нова і смачна страва. Залишу тут для себе оцю фразу, бо саме її я хочу пам'ятати найбільше: Якомога більше читайте, бо не можна виробити багату розкуту мову, не читаючи хороших книг, дуже багато хороших книг. Це не цитата Ростислава Семкова, але йому мої найщиріші компліменти за прекрасну книжку, якою я справді насолодилась.
October 2, 2018
Назва: «Як писали Класики»
Автор: Ростислав Семків
10 з 10 балів
На цю книгу було написано чимало відгуків та рецензій. І нещодавно вийшла друга книга автора в цій серії. Але все ж таки я вирішив написати і свою невеличку рецензію на першу книгу із серії «класиків».
По-перше – просто чудове оформлення, закладочка, кольорові форзаци, все як треба. Зрозуміла навігація по розділам.
Я дуже люблю читати біографії письменників. Якісь статті, в яких автори діляться своїми творчими наробками. Завжди із задоволенням готовий платити гривнями за такі книги, за умови що річ йде саме про моїх улюблених авторів. С книгою Семківа це не спрацювало. Тому що із усіх авторів, про яких йде мова в книзі, я читав тільки Бредбері. Але книгу я купив не тільки тому що Бредбері є моїм улюбленим письменником за усі часи. Щось мене в ній привабило. І мені, як молодому письменнику було цікаво почитати про творчу кухню класиків.
Я не очікував багато від книги, але вона мене просто вразила, без перебільшень. Інформація подана дуже стисло, лаконічно, немає зайвого. Коротко про автора, коротко про його творчі поради, зрозуміла інфографіка з ключовими датами.
Іншими словами книга таки зробила свою справу – я почав читати книги Дж. Орвелла та Умберто Еко. Про цих авторів та їх книги я багато чув, і ось з’явилася нагода таки їх почитати. І я не був розчарованим. Тепер ось хочу засісти за детективи Агати Крісті.
Але одне ім’я для мене було зовсім новим – Курт Воннеґут. Так, я та людина, яка не знала взагалі нічого про Воннеґута. І ось на цей момент я вже прочитав майже усі книги цього чудового автора, і можу сказати що це один із моїх улюблених письменників. Але якби не книги «Як писали класики», то я б про нього можливо і не дізнався.
Ось чому я пишу цю рецензію так пізно, бо хоч книга і була прочитана вже давненько, але я і ще й досі під її впливом.
Автор: Ростислав Семків
10 з 10 балів
На цю книгу було написано чимало відгуків та рецензій. І нещодавно вийшла друга книга автора в цій серії. Але все ж таки я вирішив написати і свою невеличку рецензію на першу книгу із серії «класиків».
По-перше – просто чудове оформлення, закладочка, кольорові форзаци, все як треба. Зрозуміла навігація по розділам.
Я дуже люблю читати біографії письменників. Якісь статті, в яких автори діляться своїми творчими наробками. Завжди із задоволенням готовий платити гривнями за такі книги, за умови що річ йде саме про моїх улюблених авторів. С книгою Семківа це не спрацювало. Тому що із усіх авторів, про яких йде мова в книзі, я читав тільки Бредбері. Але книгу я купив не тільки тому що Бредбері є моїм улюбленим письменником за усі часи. Щось мене в ній привабило. І мені, як молодому письменнику було цікаво почитати про творчу кухню класиків.
Я не очікував багато від книги, але вона мене просто вразила, без перебільшень. Інформація подана дуже стисло, лаконічно, немає зайвого. Коротко про автора, коротко про його творчі поради, зрозуміла інфографіка з ключовими датами.
Іншими словами книга таки зробила свою справу – я почав читати книги Дж. Орвелла та Умберто Еко. Про цих авторів та їх книги я багато чув, і ось з’явилася нагода таки їх почитати. І я не був розчарованим. Тепер ось хочу засісти за детективи Агати Крісті.
Але одне ім’я для мене було зовсім новим – Курт Воннеґут. Так, я та людина, яка не знала взагалі нічого про Воннеґута. І ось на цей момент я вже прочитав майже усі книги цього чудового автора, і можу сказати що це один із моїх улюблених письменників. Але якби не книги «Як писали класики», то я б про нього можливо і не дізнався.
Ось чому я пишу цю рецензію так пізно, бо хоч книга і була прочитана вже давненько, але я і ще й досі під її впливом.
March 8, 2024
Не очікував, що буде цікаво і після прочитання зʼявиться сверблячка написати хоча б список ідей для книг. Семків привідкриває особисте життя авторів, дає зрозуміти, як воно впливало та формувало стиль письма і сюжет. Він ділиться порадами митців як написати шедевр, думками про те, який текст є якісним і показує як вони дотримуються цих правил або порушують їх. Ця книжка корисна не лише для тих хто хоче дізнатись як написати літературний шедевр. Вона також допоможе краще аналізувати прочитані тексти. Приємно, що автор ненавязливо складає читачу список книг до прочитання і не оминає українських авторів. Було цікаво прочитати про те, як Агата Крісті придумувала сюжети весь час записуючи їх в записники, навіть якщо при фінальному конструюванні книги деякі з епізодів випадали. Або те, що справжні тексти – інтертекстуальні, механічний пес з «451 за Фаренгейтом» це покращена версія усім відомої собаки баскервілів Дойля. Впізнавання відомих читачу деталей, додавання вставних історій, або створення ескізу твору, щоб викинути головну подію і переписати текст так, ніби ми не знаємо про неї стануть у пригоді тим, хто хоче спробувати себе в письмі, а читачам дозволить зчитати хитрощі авторів.
January 17, 2018
Автор, пиши ще. (с)
Направду крутий і якісний український нон-фікшн про літературу.
Разом з автором поринаєш в життя сімох Атлантів літератури ХХ століття: Крісті, Орвелла, Бредбері, Воннегута, Кундери, Льйоси, Еко.
Знаєте, мені ця книга нагадала мене в подорожах: люблю гуляти сама містом, щоб відкрити для себе атмосферу, поспостерігати за усім.
А з іншого боку - дуже люблю пройтись з професійним екскурсоводом, який підкаже, на що звернути увагу. 🙂
От ця книга - то як з екскурсоводом. 🙂
Направду крутий і якісний український нон-фікшн про літературу.
Разом з автором поринаєш в життя сімох Атлантів літератури ХХ століття: Крісті, Орвелла, Бредбері, Воннегута, Кундери, Льйоси, Еко.
Знаєте, мені ця книга нагадала мене в подорожах: люблю гуляти сама містом, щоб відкрити для себе атмосферу, поспостерігати за усім.
А з іншого боку - дуже люблю пройтись з професійним екскурсоводом, який підкаже, на що звернути увагу. 🙂
От ця книга - то як з екскурсоводом. 🙂
December 23, 2016
Ну, словом, мені аж писати захотілося))
October 23, 2019
Дуже сподобалась книга. На підході "Як читати класиків"
Про Урберто Еко - окреме відкриття.
Окремо хочу відзначити оригінальний дизайн і подачу.
Про Урберто Еко - окреме відкриття.
Окремо хочу відзначити оригінальний дизайн і подачу.
October 3, 2024
Надзвичайно пізнавальна робота, не поставив 5 лише тому що «як читати класиків» сподобалась на голову вище
February 15, 2019
Урізноманітнити суто «порадничі» тексти про письмо відомих авторів Семківу вдається добре: тут і таймлайни на початках, і наративчики з життя і світоглядні авторські цікавинки. Для глибшого знайомства з темою ще й подані всі книги, де 7 героїв цієї праці діляться своєю письменницькою майстерністю. І для душі приємно і для рук корисно. Наприкінці хочеться все повиписувати, і бігти реалізовувати, хоча своє власне «писемце» варто наповнювати собою, як не як. Тут як у поверненні до класика: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
October 4, 2019
Дуже добротний нон-фікшн, який буде цікавий не тільки тим, хто прагне писати, але й тим, хто полюбляє читання.
Семків має витончений літературний стиль: схоже, що він запрошує читача до себе в гості на чай та починає йому наливати у різні чашки не лише чай, а й каву, какао та все інше. Доволі швидко на столі також зйявляюсться чарки для чогось більш міцнішого.
Дотепно, інформативно та цікаво.
Семків має витончений літературний стиль: схоже, що він запрошує читача до себе в гості на чай та починає йому наливати у різні чашки не лише чай, а й каву, какао та все інше. Доволі швидко на столі також зйявляюсться чарки для чогось більш міцнішого.
Дотепно, інформативно та цікаво.
November 21, 2019
Так сталось, що першою я прочитала книгу «Як читати класиків».
Вона захопила мене дуже сильно і я ні секунди не вагалась перед придбанням цієї книги! І знову не пожалкувала. В цій книзі цікаво та не банально йде мова про сімох класиків, які писали в 20 сторіччі та стали фігурами, по яких можна прослідкувати історію. Що хочеться сказати про саму книгу. Після Як читати… особливості верстки з великою кількістю повітря на сторінці, з підкресленими та обведеними словами, зі специфічним шрифтом здалися мені звичними та зовсім не дратували. Кольорове оформлення обкладинки, приємний ��а колір та дотик папір, стрічка-ляссе – книжка зроблена дуже гарно. Щодо змісту. Читати було справді цікаво, я дізналась багато нового і, як і після Як читати… закрила книгу із натхненням до нових книжкових звершень!
Яких саме?
1. Дочитати від пані Агати ті твори, які ще не прочитані.
2. Познайомитись із паном Льосою.
3. Передивитись екранізацію Кундери))
4. Нарешті прочитати «1984» та «451 градус по Фаренгейту» (ну класика ж!)
5. Відкрити для себе Умберто Еко не лише як медієвіста, а й як романіста!
Вона захопила мене дуже сильно і я ні секунди не вагалась перед придбанням цієї книги! І знову не пожалкувала. В цій книзі цікаво та не банально йде мова про сімох класиків, які писали в 20 сторіччі та стали фігурами, по яких можна прослідкувати історію. Що хочеться сказати про саму книгу. Після Як читати… особливості верстки з великою кількістю повітря на сторінці, з підкресленими та обведеними словами, зі специфічним шрифтом здалися мені звичними та зовсім не дратували. Кольорове оформлення обкладинки, приємний ��а колір та дотик папір, стрічка-ляссе – книжка зроблена дуже гарно. Щодо змісту. Читати було справді цікаво, я дізналась багато нового і, як і після Як читати… закрила книгу із натхненням до нових книжкових звершень!
Яких саме?
1. Дочитати від пані Агати ті твори, які ще не прочитані.
2. Познайомитись із паном Льосою.
3. Передивитись екранізацію Кундери))
4. Нарешті прочитати «1984» та «451 градус по Фаренгейту» (ну класика ж!)
5. Відкрити для себе Умберто Еко не лише як медієвіста, а й як романіста!
September 29, 2023
Задумка супер, проте, кожного разу, як тільки автор починав додавати коментарі чисто від себе, відбувався крінж. Мені було неприємно читати в цілому ці спроби в сміхуйочки, а тим паче про травму як явище.
Найцікавіше було читати розділи про Агату Крісті, Рея Бредбері та Джорджа Орвелла. Найнуднішими для мене розділами чомусь були про Мілана Кундеру та Умберто Еко.
Втім, книга мені радше сподобалася, ніж ні. Було дійсно захоплююче читати про письмові поради та звички від відомих письменників і як тісно їхні твори переплітаються із подіями з їхніх власних життів. Відкрила для себе Курта Воннеґута та Маріо Варґаса Льйосу. Останній підтримує українців з 2014 року і зараз.
Тож раджу цю книгу всім, хто цікавиться письменництвом, вона легко та швидко читається, автори підібрані різноманітні, тож кожен має змогу знайти собі те, що йому близько.
Найцікавіше було читати розділи про Агату Крісті, Рея Бредбері та Джорджа Орвелла. Найнуднішими для мене розділами чомусь були про Мілана Кундеру та Умберто Еко.
Втім, книга мені радше сподобалася, ніж ні. Було дійсно захоплююче читати про письмові поради та звички від відомих письменників і як тісно їхні твори переплітаються із подіями з їхніх власних життів. Відкрила для себе Курта Воннеґута та Маріо Варґаса Льйосу. Останній підтримує українців з 2014 року і зараз.
Тож раджу цю книгу всім, хто цікавиться письменництвом, вона легко та швидко читається, автори підібрані різноманітні, тож кожен має змогу знайти собі те, що йому близько.
February 25, 2017
Якщо ви втомились від сухих академічних видань з літературознавства або хочете внести різноманіття у свій занадто "художній" букліст, то варто почитати "Як писали класики". Оригінально, доступно, але зроблено зі смаком. Семківу вдалось написати дотепну книгу про письменницький фах. Здається, що імениті письменники, завдяки Семківу, розкривають вам свої професійні секрети, дають поради, перевірені на практиці. Але я б радила розуміти це як спосіб зацікавити для подальшого читання класиків ХХ ст. під новим кутом, досліджуючи механізм кожного твору. Жодні поради не зроблять з вас письменника, доки ви не почнете писати, багато і регулярно. Однак подібні книги завжди надихають на роботу, тож, можливо, варто почати працювати вже зараз?:)
May 10, 2022
Досить влучний і стислий виклад головних правил письма наших улюблених письменників. Навіть будучи знайомою з більшістю текстів цих авторів, було дуже пізнавально прочитати хірургічний опис їхнього письма, тонкощі стилістики. Бо коли читаєш певний текст, не задумуєшся про формальну його сторону: композиція, підбір персонажів, наратив. Читача захоплює сюжет, а про літературознавчу критику ніхто не задумується. Проте це важливий компонент пізнання тексту. Ростислав Семків все вдало розклав по поличках, настільки, що після прочитання хочеться написати власну книгу.
Однак, чомусь тільки про одну жінку захотів розказати автор, надаючи перевагу чоловікам-письменникам. Ця нерівність і змусила прибрати одну зірочку. Бо я переконана, що є жінки, про яких варто і хочеться написати, не обмежуючись тільки однією Агатою Крісті. Джейн Остін, Вірджинія Вульф, Донна Тартт - список можна продовжити.
Приємно читати нон-фікшн без води і повторів. Краще написати менше, але конкретно. До речі, про це казали усі письменники у цій книзі.
Однак, чомусь тільки про одну жінку захотів розказати автор, надаючи перевагу чоловікам-письменникам. Ця нерівність і змусила прибрати одну зірочку. Бо я переконана, що є жінки, про яких варто і хочеться написати, не обмежуючись тільки однією Агатою Крісті. Джейн Остін, Вірджинія Вульф, Донна Тартт - список можна продовжити.
Приємно читати нон-фікшн без води і повторів. Краще написати менше, але конкретно. До речі, про це казали усі письменники у цій книзі.
February 11, 2018
Доволі легка і приємна для читання книга. Купуючи її, я гадала, що просто почитаю про індивідуальні стилі різних письменників, але знайшла багато більше: біографії, їхній вплив на творчість і, звісно, цілісне зібрання порад для письменників-початківців, а також підсумок.
Даю цій книзі 4 зірки, оскільки у розділі про Орвелла і порадою "пишіть стисліше" - автор книги так і не зміг писати більш лаконічно ;)
Даю цій книзі 4 зірки, оскільки у розділі про Орвелла і порадою "пишіть стисліше" - автор книги так і не зміг писати більш лаконічно ;)
Displaying 1 - 30 of 94 reviews