Фанатство - тяжка доля. Бо рано чи пізно наступає момент, коли продовжуєш любити те, що а-може-ну-його-га? А й справді.
Мені подобається світ "Відьмака", мені дуже подобається те, яке втілення він отримав в ігровій серії (окей, в третій - найбільше), але мені дедалі менше подобається, що з цим світом роблять в коміксах. Власне, майже нічого - так, порохи здувають, ще й не дуже шанобливо. Намагаються зберегти атмосферу, фонтанують алюзіями, вигадують пригоди, от тільки на одних алюзіях та забронзовілих образах Плітка далеко не заїде. Сумніви підступно забрели до моє голови ще у "Домі зі скла", але там ситуацію рятувала історія - така... порівняно сапковська. З "Лисячими дітьми" все набагато гірше - герметичний сюжет створює не саспенс, а нудьгу, самоповторювана пригода, що невтомно гризе себе за хвіст, швидко набуває присмаку самопародії, характерів туди не поклали від слова взагалі, деяких героїв додали задля годиться (нє, я завжди рада приємним персонажкам, але коли автори не знають, куди їх приткнути - це ой), а здатність Геральта співчувати чудовиськам начебто вже обговорювати сенсу нема. Ну і луїзіанські болота поблизу Новіграда - це круто, звісно, але в грі вони якось інакше виглядали. Кароч, колишні сумніви вже остаточно отаборилися й розклали багаття. Їй-бо, у грі середній квест краще прописували, про першоджерело промовчу. І, так, я все ще люблю цей світ, але все менше - беззаперечно.