Цю книжку якось радила моя тренерка (перше її питання завжди було, після "Добрий-день-як-справи", таке - "А що ви сьогодні їли?"), і власне після цього я й купив цю книжечку, але поклав її на поличку і щасливо про неї забув (бо не жанрова ж література!). І аж через три роки мій рандомайзер радісно викликав її із небуття, от і довелося читати, що ж поробиш. Я, чесно кажучи, часто офігівав, коли її читав, бо це виявилося і справді цікаво, і моя тренерка таки була права, із захватом розповідаючи про цей харчовий нонфікшн.
Отже, варто почати із того, що в кишечнику живе не мікрофлора, як я увесь час вважав, а мікробіота - тобто це власне мікрофлора (те, що там живе) плюс її продукти життєдіяльності (тобто те, чим вона випорожняється), адже стінки кишечника все це вбирають в себе, і це йде далі в наш організм, причому як не дивно, там багато корисних і поживних речовин - принаймні, так запевняють автори книги, співробітники Стенфордського університету.
Вчені досі ще не до кінця вивчили вплив цієї мікробіоти на людський організм, тому певні висновки вони ще роблять дуже обережно - але те, що вони робили із мишачим організмом, викликає неабиякий подив. От, наприклад, вони взяли дві групи мишей - із високим рівнем тривожності та більш сміливих, та посадили їх по черзі на невисоку платформу. Перші довго тупцювали на місці, принюхувались, перед тим, як зістрибнути із неї вниз, а другі - миттєво стрибали, навіть не вагаючись. І от наполегливі вчені пересадили мікробіоту сміливих мишей до боягузів, і навпаки. І що ж ви думаєте? - миші показали зворотню поведінку! - раніше сміливі мишки вже не наважувались стрибати, а раніше невпевнені - стрибали як після еліксиру хоробрості! Цікаво, егеж? Ще один приклад експериментів - певні пробіотики, які добровольці приймали протягом 30 днів, були здатні зменшити рівень тривожності та депресії у контрольної групи, але це ж пробіотики, а не антидепресанти, і вони впливали саме на мікробіоту кишечника, а той - знову ж таки - на мозок. Там вказана і купа інших експериментів, які вказують, що мікробіота, впливаючи на мозок, прям таки майже керує нами! Цьому присвячено багато сторінок в книзі, із обґрунтуванням та описанням дослідів, щоби читач точно перестав сумніватися, що зв'язок між мікробіотою та мозком чітко існує. І вони таки домоглися свого - під час читання у мене неодноразово виникала думка, що ця мікробіота - якийсь, блін, розумний організм, який живе всередині тебе, спостерігає за твоїми діями та інколи.. керує твоїм мозком.. (на цьому місці Last of Us та Ляльководи Гайнлайна радісно посміхаються і кажуть: Велкам ту зе клаб!)
Автори лагідно підводять читача до думки, що мікробіоту свою треба любити і правильно годувати - вона харчується клітковиною, тому вони наприкінці книжки ще й дають купу рецептів, де клітковини побільше.
В цілому, книга не те, що корисна (корисна - це очевидно, нема сумнівів), вона ще й трішки щелеповідпадна, я полюбляю таке, коли читаєш і не просто заповнюєш прогалини там, де нічого не знав, а так дивуєшся, що геть цього не очікував, беручи книгу в руки перед початком читання).
Отже, це один із тих нонфікшнів, які я наполегливо раджу.