Насправді, це щирі 3.5, оскільки місцями проза була аж надто "простою" й "прямолінійною". Всесвіт Геллбоя загалом, бува, цим грішить, бо основою для захоплення має бути динаміка, масштабне тло, міти тощо, але де цю схематизацію витягає стильний візуал, там для прози вона змушує твір шкутильгати.
Особисто мені зайшло, читатиму ще прозового Пеклика. Може, далі спробую щось з антологій: ця новела була короткою, але у саме що короткій прозі те спрощення мало б менше даватись взнаки.