Творчість Говарда Філіпса Лавкрафта для мене є не новою. Не скажу, що достатньо багато прочитав його повістей і оповідань, щоби плавати в його міфології, як Даґон у глибинах морів. Але прочитав «Повне зібрання прозових творів. Том І» цього письменника, яку видало «Видавництво Жупанського», і разом із достатньою кількістю прочитаних поодиноких творів, дає певне розуміння в цьому питанні.
Якщо розглядати такий вид мистецтва, яка маль��вані історії чи комікси, то мацаки Ктулху вже зустрічав у коміксі «Дослідження в Смарагді» («A study in Emerald») Ніла Ґеймана, де автор поєднав Шерлока Голмса та лафкрафтіанські мотиви. У світі «Чорного Молота» («Black Hammer») Джеффа Леміра, де був такий ваншотний комікс, як «Чорний Молот: Кту Луїза» («Black Hammer: Cthu-Louise») та навіть «Шерлок Франкенштейн і Легіон Зла» («Sherlock Frankenstein and the Legion of Evil»), де побіжно автор торкається творчості Лавкрафта. І найголовніше, на мою скромну думку, всесвіт Геллбоя, який створив Майк Міньйола. Тому українське видання коміксу «Неономікон» («The Neonomicon») Алана Мура, особливо, цікаве, адже цей мальопис — данина творчості Говарда Філіпса Лавкрафта повною мірою.
Це видання є збіркою, що складається з двох частин, «Подвір’я» («The Courtyard») і її пізніший сиквел із чотирьох частин «Неономікон» («The Neonomicon»).
Сценарієм обидвох цих коміксів займався Алан Мур, а намалював Джейсен Барровз.
У коміксі «Подвір’я» таємний федеральний агент Алдо Сакс розслідує, здавалося б, не пов’язану, але ідентичну серію вбивств, які ведуть до певної субкультурної організації, одержимої Лавкрафтом. Ця робота під прикриттям приводить його до таємничого наркотику під назвою Акло, від якого люди починають верзти нісенітниці незрозумілою мітичною мовою. Чи узагалі не мовою. У результаті він потрапляє в пастку лавкрафтівського божевілля та зустрічається із невимовними жахами, які перевертають усе в ньому.
«Неономікон» же продовжує події, які трапилися в коміксі «Подвір’я», де головними героями є агенти Лампер і Брірз. Після того, як вони відвідали Алдо Сакса в психіатричній лікарні, федерали розпочинають власне розслідування з місця, де він зупинився Алдо Сакс. І воно призводить до таких відкриттів, що уява людини не може це змалювати голові. Усе, як у творах Лавкрафта, тільки тут нам допомагає геніальний Джейсен Берровз, який до жахливих дрібниць все чемно візуалізовує для нас. Відверто, тут присутньо ще більше екстремально-жахливого лайна, аніж у історії про
федерала Алдо Сакса. І це лякає.
Будь-хто, хто знайомий із творчістю Алана Мура, знає, що він — божевільний геній із гострим відчуттям того, як його роботу сприйматимуть. Тому не боїться робити й показувати те, що вважає за потрібне. Це гарно підкреслюють слова Ґарта Енніса з передмови: «Цього чоловіка не зупинити». Скажу, прочитавши комікс «Подвір’я», мені хотілося ще, більше історії про Алдо Сакса. Але закидати якісь претензії Муру марно, адже він легко спіймав на гачок, розклав усе лаконічно й чітко, щоби взагалі не виникало ніяких запитань.
У цих історіях Алан Мур виходить за рамки написаного Лавкрафтом, щоби більше розкрити світ, який він уявляв. Твори Лавкрафта часто бувають расистські й асексуальні. Жінки майже ніколи не з’являються там, і секс ніколи не згадується. Але багато історій розповідають про нелюдське народження людей і різноманітних створінь пов’язаних із цим. Більшість сучасних письменників чи сценаристів ухиляються від сексу та расизму, коли віддають данину Лавкрафту. Натомість Мур вирішив помістити це в центр історії «Неономікону».
Світ, який тут малює автор, — це наш світ, у яком Говард Лавкрафт публікував свої роботи, і не був оцінений у свій час. Тому зараз користується сучасним відродженням популярності та поваги. Проте Алан Мур дрібка за дрібкою доносить до нас, нібито, Лавкрафт ґрунтував свої історії на реальних подіях. Це відбувається напрочуд майстерно й затягує в атмосферу коміксу з головою.
Чи потрібно, важливо знати лавкрафтіанську міфологію? Якщо коротко, ці знання дадуть розуміння багатьох аспектів у коміксі. І це я не тільки про омажі на різні твори, як «Морок над Інсмутом», «Коти Ултара», «Жах у Ред-Гуку», «Поклик Ктулху», «Даґон» та ін., що розкидані по цих двох комікси. А сприйняття всього прочитаного й побаченого через призму міфів Ктулху, які сформують більш глибокі взаємозв’язки між роботами Лавкрафта та Мура. Але це зовсім не означає, що ці комікси не можна читати людям, які взагалі не знайомі із творчістю Говарда Філіпса Лавкрафта. Скажу, що вам навпаки потрібно читати, тому що навіть у такому випадку отримаєте потужну містичну, детективнну, горорну історію, яка змусить відчувати невимовний жах досить часто.
Щось майже нічого не написав толкове про малюнок Джейсена Барровза. Але і й так зрозуміло, що він крутий. Тому купуйте, читайте, насолоджуйтеся, лякайтеся, гидіться… Адже нам ще «Провіденс» потрібний українською мовою.