Pyramids

Discworld #7

by Terry Pratchett

Being trained by the Assassin's Guild in Ankh-Morpork did not fit Teppic for the task assigned to him by fate. He inherited the throne of the desert kingdom of Djelibeybi rather earlier than he expected (his father wasn’t too happy about it either), but that was only the beginning of his problems...

Genres: Fantasy, Fiction, Humor, Comedy, Audiobook, Science Fiction Fantasy, Satire

341 pages, Paperback

First published January 1, 1989

About the author

Sir Terence David John Pratchett was an English author, humorist, and satirist, best known for the Discworld series of 41 comic fantasy novels published between 1983–2015, and for the apocalyptic comedy novel Good Omens (1990), which he co-wrote with Neil Gaiman.
Pratchett's first novel, The Carpet People, was published in 1971. The first Discworld novel, The Colour of Magic, was published in 1983, after which Pratchett wrote an average of two books a year. The final Discworld novel, The Shepherd's Crown, was published in August 2015, five months after his death.
With more than 100 million books sold worldwide in 43 languages, Pratchett was the UK's best-selling author of the 1990s. He was appointed an Officer of the Order of the British Empire (OBE) in 1998 and was knighted for services to literature in the 2009 New Year Honours. In 2001 he won the annual Carnegie Medal for The Amazing Maurice and His Educated Rodents, the first Discworld book marketed for children. He received the World Fantasy Award for Life Achievement in 2010.
In December 2007 Pratchett announced that he had been diagnosed with early-onset Alzheimer's disease. He later made a substantial public donation to the Alzheimer's Research Trust (now Alzheimer's Research UK, ARUK), filmed three television programmes chronicling his experiences with the condition for the BBC, and became a patron of ARUK. Pratchett died on 12 March 2015, at the age of 66.

Reviews

[Darka]

як завжди добре, як завжди важко запам'ятати чим все закінчилося.

[Oleh Bilinkevych]

Якось вже звиклось, що більшість подій в Террі Пратчетта відбувається на одних і тих же локаціях Дискосвіту, а тут: сеттинг Єгипту, піраміди, піски. Одним словом, цікаво.
Перепитії між фараонами та жрецями, верблюди з математичним мисленням і трішки внутрішньої кулінарії гільдії Вбивць. Справжня родзинка Дискосвіту.

[Андрій Гулкевич]

Перша прочитана книга з 24.02.22. Дивний досвід, спроба повернутися до минулих днів. Напевно події останнього місяця вплинули на таку оцінку роману. Наразі написати відгук складно.

[Victoria Unizhona]

Це було очікувано добре. Більш серйозно ніж звичні циклові книги, але не менш цікаво.

Мені сподобалося як розкривається тема релігії і незмінності часу, пошуку себе і чому традиції це не завжди те, що варто робити.

Та і тема Єгипту завжди мені імпонувала.

Однозначно рекомендую🙂

[Ivanna]

Це було вдале знайомство) Місцями я сміялася вголос))
Мені сподобалась історія, окрім трохи неясного кінця, хотілось би більше деталей, бо я не люблю відкриті фінали, не люблю додумувати, гадати, як же все далі було, або чим закінчилось. Тут автор зробив саме так.
Є зауваження, чому двійників переклали як допельгангстерів?
На початку прийшлось звикнути до того, що новий абзац - нова думка - не працює. А далі все пішло чудово, сюжет в міру динамічний, деколи неможливо було відірватися. Жаль, що про Артура так і не згадали.
Читатиму далі, уже маю декілька книг у планах. Щиро рекомендую, якщо любите глибокий сенс схований під хорошим гумором!

[Book]

«Піраміди» Террі Пратчетт.

Чергова книжка циклу «Дісковіт», і я все більше й більше закохуюсь у творчість цього автора. З кожною книжкою ти розумієш всю суть автора та книги. Це неймовірні відчуття.

Цей твір йде поза циклами.

Пратчетт це саме той автор, який з гумором і сатирою описує той або інший момент в історії світу. Який період автор висміює, і так зрозуміло. Але ж як я насолоджувався читанням. Його книжки це такий собі релакс.

Автор відкриває перед нами так би мовити інший старовинний світ, який ми по іншому собі уявляли в школі. Показує з іншої сторони життя фараонів та висловлює свою думку відносно Пірамід.

Хочу сказати, що в цій книзі не потрібно шукати якийсь прихований філософський сенс, ні, вона не для цього. Ви її просто відкриваєте і спостерігаєте, що роблять персонажі. Незвичний твір для Пратчетта, але він того вартий

10/10

[Nataliia]

"... ніщо так не підриває віру, як можливість побачити, чітко і ясно, об'єкт цієї віри. Побачити своїми очима - не означає повірити, попри поширену думку. Навпаки, на цьому віра закінчується, бо вона більше не потрібна."

Ще одна захоплива подорож із сером Пратчеттом, цього разу до спекотного континенту, пірамід і мумій.
Сподобались іронічність та сатира автора на богів, віру, застарілі традиції, важливість зв'язоку з пращурами. Можливо, це не найяскравіша книга Пратчетта, але вона дуже мене розважила в ці темні часи, а епізод зі Сфінксом один із моїх улюблених, тому не шкодую зірок

[Vivi ✨]

Це була одна з найгірших мною прочитаних книг Пратчетта( я її не зрозуміла для себе, тож це було довго, нудно і нецікаво

[Andrew Buchinsky]

Пірамідний вінігрет від майстра салатів, Террі Пратчетта, знайомить нас з древнім Єгиптом, технологіями будівництва пірамід і психологією верблюдів. Дотепність тексту компенсує дещо звичну побудову сюжету, але її не достатньо щоб читати таке на одному диханні.

[Yuliia Poplavska]

Піраміди вибухають, королі повстають з мертвих, викривлюється простір і час…словом все як завжди у Пратчетта. Низка подій, за якими складно прослідкувати і ще важче потім згадати 😃 ну і все це присипано дрібкою гарного гумору.

[Катянґенс]

Цікава позациклова історія. А оскільки тут є піраміди, різноманітні Боги, алюзія на Єгипет і МАТЕМАТИКА, то ця книга автоматично отримує від мене 5 зірочок

[Bogdan Korytskyi]

Класичний абсурдно-веселий Пратчетт, що цього разу вирішив завітати в світ фараонів, пірамід, Стародавнього Єгипту. Тепік як головний персонаж цікавий але все ж поступається іншим протагоністам з різних циклів.
Загалом хотів поставити тверду четвірку, проте сцена зі Сфінксом-то щось геніальне і, водночас, на диво логічне, тому 5)

[Maryna Ponomaryova]

Тут буде математичний верблюд Гей Скотиняко, заради якого варто читати.
Дуже крутий premise того, що син фараона (і бог) їде на навчання найманцем в Анк-Морпорк. Мені і раніше було цікаво почитати окрему книгу про гільдію найманців і як у них там все влаштовано, але дуууже шкода, що тут тільки перша частина про це. Потім батько фараон помирає, і син-вже-містянин їде додому правити царством і звісно ж виринають купа кумедних ситуацій на цьому конфлікті. + крута жіноча персонажка (ну, це Пратчетт, тому зрозуміло). Потім стається весь замєс з пірамідою і ого-го. Загалом враження приємні, але таке враження що це правда 4 різні книги, а не 4 частини в книзі (незвично бачити частини в книгах Пратчетта).

[Anastasia]

Ураа! Я дочитала Пратчетта в оригіналі! Це було важко. Через його багату англійську, я проґавила купу гумору (мабуть), а ще книжка здавалася нудною (може вона і в перекладі такою мені б була, хз). Радує те, що цим я зістрибнула з голки ВСЛ, які працюють з рос. видавництвом і не бачили в цьому нічого поганого, і мене досі тримає образа. Цю книжку купила в парі з іншою, тому ще трохи постраждаю з нею, і потім певно забуду на трохи про Дискосвіт, аж поки не вийде серіал (були ж такі розмови, правда?).

[Yulia Çimen]

Це було прекрасно, як завжди з вийнятковим пратчеттовським гумором 🫶🏼 в захваті

[IraSting]

Це дуже атмосферна та цікава книга. У неї цікавий сюжет та прикольні персонажі. Особливо мені сподобався верблюд на ім'я Гей Скотиняка, який любить геометрію.

[brunette.l]

Це було кумедно та захопливо)

[Anna]

Коли всі говорять про Дискосвіт, то постійно згадують цикл про Смерть, про Ринсвінда, про Варту або про Відьом. Але чомусь ніхто ніколи не радить "Піраміди", а книга ж насправді дуже класна. І поки що з семи прочитаних книг сподобалася мені чи не найбільше. І навіть шкода, що вона не входить у жоден цикл.

[Inessakos]

💬Людям потрібна віра в богів, бодай хоч тому, що вірити в людей буває так складно. Боги — це необхідність.
.
.
Жанр: фентезі.
.
.
"Піраміди" — позапідцикловий, сьомий роман циклу "Дискосвіт".
.
.
Все почалося тоді, коли Тепік відправився навчатися цікавому промислу в Анк-Морпорк, а саме стати вбивцею.

Але ні, це не буде оповідка про складний шлях хлопчини, який сповнений ентузіазму приїхав з далеких країв в велику столицю досягати цілей. Не цього разу.

А все тому, що Тепіка чекає його держава — Джелібейбі, де після смерті батька хлопець має зайняти місце правителя та місцевого бога.

Хтось скаже, навіщо той Джелібейбі — маленька пляма на карті, де тільки люди і вміють будувати піраміди. Там навіть водопроводу немає. Але...

... Джелібейбі відіграє роль буфера між Цортом та Ефебією, завдяки якому між цими країнами досі не розігралася кривава війна.

Але одного разу щось пішло не так: час в Джелібейбі ніби з'їхав з глузду, а виною цьому, здається, піраміди...

Треба скоріш щось вирішити, бо війська Цорта та Ефебії вже напоготові.
.
.
Продовжую пізнавати простори Дискосвіту, і тепер ось побувала в далеких екзотичних краях, де багато піску, крокодилів, верблюдів, ще й люди досі думають, що король за сумісництвом є богом.

Це була цікава мандрівка, яка подарувала багато різних емоцій: хотілося шандарахнути по голові того бісячого жреця Діоса, дії якого обурювали; пояснити усім жителям Джелібейбі, що сонце сходить і заходить самостійно; потиснути руку служниці, якій хватило здорового глузду не пірнати туди, де її точно з'їдять.

Ну і як же без нових улюблених персонажів? В цьому романі їм став дуже розумний математик — верблюд Гей Скотиняко.

А який у цієї історії фінал... Клас!
.
.
💬Який дивний світ. Складається з метушливих тіней, ніколи не змінюється. І я — його частина.

[vhatos]

Загалом роман, як завжди у Пратчетта, цікавий та іронічний. Автор побудував сюжет книги, використавши стереотипні риси давньоєгипетської та еллінської цивілізацій. Протагоніст Тепік, який закінчив школу убивць в Анк-Морпорку, успадковує батьківський королівський престлол, повертається у рідні землі та не може сприйняти древні та дивні місцеві звичаї. І ропочинаються різноманітні пригоди. Маємо і стереотипне кохання коронованої особи з простолюдинкою, і розумного верблюда, і мумій, які ожили, і псевдоантичних псевдофілософів...

[Anna Yevtushenko]

Пірамідальний провал або я просто не в настрої для абсурду?

Для Пратчетта потрібен настрій. Раніше я обожнювала цей всесвіт — зараз він мені більше не заходить, і «Піраміди» не стали винятком.
Книжка самостійна, поза циклами, з чудовою грою на єгипетській міфології. Є алюзії на Єлену Прекрасну, троянського коня, грецьких філософів. Все доведено до абсурду в найкращих традиціях автора.

Окремо засмутило зображення жіночих персонажів — єдина повноцінна героїня виглядає досить недалекою.

Улюблений персонаж — однозначно верблюд Гей Скотиняко, найкращий математик Диска 🐪

Якщо ви у правильному настрої та любите єгипетську тематику — вам можливо сподобається більше, ніж мені.​​​​​​​​​​​​​​​​

[Yulia]

Чудова алюзія до стародавнього Єгипту, Греції та Трої, пірамід, релігійності, верблюдів та математики.

[Анатолій Волков]

Сьома книга із серії про Плоский світ. Вона не входить до жодного циклу. Приємно спостерігати, як автор поступово розширює вигаданий ним світ. Так, історія, що починається вже у знайомому Анк-Морпорку, переноситься до нової країни, дуже схожої на земний Єгипет. Тут автор пародіює не лише історію та звичаї Єгипту — він із властивою йому дотепністю розкриває такі проблеми, як патріархальні суспільства, стосунки батьків і дітей, сучасну освіту тощо.
Головний герой — спадковий принц фараона на ім’я Тіпік. Він вирушає до Анк-Морпорка й вступає до Гільдії вбивць, щоб згодом стати вбивцею. Але через смерть батька змушений повернутися на батьківщину й стати фараоном. Будучи молодим чоловіком із новими поглядами, прищепленими в іншій країні, він намагається реформувати державу, що застрягла у своїх традиціях, але натрапляє на перешкоду у вигляді жерців на чолі з верховним жерцем — Діосом.
У Террі Пратчетта є дар: взяти якусь шалено давню, громіздку й запилену тему — на кшталт єгипетських пірамід, мумій та вічності — і перетворити її на смішну й водночас до біса розумну сатиру. Роман «Піраміди» — якраз одна з таких книг.
Пратчетт із розмахом обігрує міф про «силу пірамід». Піраміди в Джелібейбі не просто стоять — вони накопичують силу й буквально уповільнюють час. Коли Тіпік вирішує побудувати для батька піраміду такого розміру, що вона перевантажує саму тканину реальності, простір навколо просто «ламається».
Верховний жрець Діос — один із найбожевільніших і водночас геніально написаних лиходіїв у Пратчетта. Діос — втілення бюрократії, традиціоналізму та ретроградності. Йому не потрібні зміни, йому не потрібен прогрес; йому потрібно, щоб усе відбувалося суворо за ритуалом, навіть якщо країна через це голодує.
Ще одна перлина книги — верблюд на прізвисько Смрат. Мало того, що це найупертіша й найогидніша тварина на світі, так Пратчетт робить його ще й найбільшим математичним генієм Плоского світу! Поки люди намагаються зрозуміти будову світобудови, верблюд у думках обчислює квантові рівняння, просто щоб правильно обплювати перехожого.
Коли через енергетичний збій піраміди «вибухають», на волю виходять усі упокоєні фараони (які починають поводитися як літні родичі на сімейному святі) та весь місцевий пантеон. Боги з головами птахів і собак виявляються неймовірно дурними істотами, що існують лише тому, що в них хтось вірить.
Історія не така іскрометно гумористична, як попередні книги, проте в ній теж вистачає гумору, влучних зауважень і вдалих порівнянь. Проте нічого особливо не запам’ятовується.

[Dzen.Books_Katya]

Продовжую своє знайомство з Дискосвітом у хронологічному порядку, і цього разу черга дійшла до позациклового роману. «Піраміди» занурюють в атмосферу стародавнього Єгипту, але, як завжди у Пратчетта, все подано з характерною іронією та глибокими роздумами. Автор порушує серйозні питання релігії, богів і прогресу, вплітаючи їх у легкий і дотепний сюжет. А ще тут є верблюд, який мислить складними математичними рівняннями!

Хоча я зазвичай із задоволенням читаю Пратчетта та з інтересом ставлюся до Стародавнього Єгипту, цього разу книга здалася мені неоднозначною. Читати було місцями легко й захопливо, а місцями – затягнуто й заплутано. Я довго намагалася розібратися, хто є хто, що відбувається і до чого все це веде, а коли, нарешті, втягнулася, книга вже добігала кінця. Проте, попри складнощі, Пратчетт знову зміг здивувати нестандартним підходом до історії.

«Ці люди — філософи, подумав він. Вони самі так сказали. Тож їхній мозок, імовірно, такий великий, що в ньому вистачає місця ідеям, на обміркування яких інші люди не витратили б і п’яти секунд.» ©

Попри це, деякі сцени особливо запам’ятовуються – вони сповнені абсурду та глибокого сенсу водночас. Наприклад, мертвий фараон, який категорично не хоче опинитися під тонною каменів у вигляді піраміди, – один із тих моментів, де автор майстерно висміює традиції.

«Піраміди» – це книга для справжніх шанувальників Дискосвіту. Без знайомства з рештою світу вона може видатися складною та місцями незрозумілою, але якщо ви любите стиль Пратчетта, ця історія неодмінно подарує вам кілька приємних вечорів.

[Анна]

Террі Пратчетт "Піраміди". Прочитана)
Це було моє перше знайомство з автором. Нарешті воно відбулось.
Схоже я доросла до його книг. І я не маю на увазі зріст як фізичне. А скоріше думок. Адже якби знайомство відбулось кілька років тому, то мабуть не так зайшло б.
То ж повернемось до книги.
Це позациклова книга.
А якщо по порядку написання вона сьома.
Я не хочу розповідати про що книга, адже хочу, щоб ви з мінімальними знаннями про неї занурювались у цей світ. Дивлюсь на обкладинку та згадую піраміди і верблюда)

Коли хочеться чогось дивного, при цьому в деякій мірі сююреалістичне, сарказм. Вам сюди.
Принаймні я це так бачу. Були звісно моменти коли сміялась.
Після прочитання я зрозуміла, чому книги Пратчетта популярні. І щаслива, що нарешті знайомство з книгою відбулось.
І ще один висновок я зробила: шлях до книг Пратчетта у кожного різний. Перевірено на власному досвіді.

І так саме з цієї книги почався мій 2023 рік)

[Victoria]

"Піраміди" — це чудова та легка історія про такі типові людські проблеми та складнощі. Навіть, якщо ці люди — це мертвий король, син короля що тепер король, верховний жрець, архітектори пірамід чи той, хто займається бальзамування.

В центрі подій син короля, який неочікувано отримує нову роль в своєму житті і має з нею миритися і будувати своє життя по-іншому. Однак, через це все йде шкереберть і наш головний герой повинен вигадати, як це все змінити.

Мені дуже сподобалася книга, вона легка, там багато жартів і багато пірамід та мумій. Крім того, мені страшенно сподобався персонаж, який займався бальзамуванням, а також проектувальник піраміди та його сини. Вони буди досить дотепними і дізнаватися про їх пригоди іноді було навіть цікавіше, ніж читати основну історію про сина короля.

Ця книга — це дуже хороший спосіб трохи відволіктися та не думати ні про що. Хіба, про піраміди.

[Natalia Pokhilenko]

Террі Пратчетт. Піраміди. Позацикловий роман, до якого я нарешті дісталася.
Я вже казала, що Пратчетт - геніальний письменник і у ВСЛ його твори
перекладають геніальні люди? Мабуть, скільки читатиму романи Дискосвіту, стільки буду захоплюватися ними.
Що ми маємо в Пірамідах? Неймовірний мікс Дискосвіту і Стародавнього Єгипту (пробачте, Джелібейбі, та дух і суть від цього не міняються). Два несхожі світи - один ледь встигає за рухом Великої Черепахи, в іншому час, здається, завмер кілька тисячоліть тому. Тепік, вихованець Гільдії найманців у Анк-Морпорку, раптом розуміє, що йому необхідно повернутися додому, бо фараон - і бог - тепер він. Більше обов’язків, ніж прав, більше ритуалів, ніж власних рішень, і піраміди, які тримають рівновагу. Та якщо одного разу рівновага порушиться? Як це розрулити?
...тут є ще фанати верблюда з рідкісним іноземним іменем Гей Скотиняко?

[Andrew Lesiv]

Це одна з тих історій які спочатку видаються геть не цікавими… Проблем додає той факт, що автор тримає у фокусі два оточення, які міняють одне одного що кілька сторінок і тобі не зовсім просто тримати фокус на тому, що відбувається… та вже згодом історія зводиться до одного і починається магія Пратчетта!

Всі ці пасхалки, гумор в серйозному та описи подій - просто кайф) Я дійсно фанат Дискосвіту і ця книга не стала винятком! А кінець ще більше довів мені, що автор вміє робити історію цікавою та непередбачуваною))!

Що сказати, мені й перші книги автора подобались, які іншим часто не дуже цікаві, а чим далі просуваюсь по книгах, тим цікавішими та неочікуванішими стають сюжетні повороти)) Тому можу сказати однозначно - я фанатію від цієї серії книг!

[Yevtymii Pnivchuk]

_ 4/10 _

_ Алюзія на стародавній Єгипет з крокодилами, божествами, сірим кардиналом, пірамідами й відсутністю будь-якої логіки. Загалом читалось жахливо... Книжка настільки нудна, що половину часу я просто дрімав, незалежно від того в якій локації читав (навіть у метро).

_ З хорошого тут сильне висміювання авторитаризму; Птрейсі - кожен момент з якою хотілось перечитувати знову і знову, настільки вони були гарними, сильними і доречними; Гей Скотиняко - верблюд, який був головним комічним центом історії. Це вже друга книжка Пратчетта, поряд із Женцем, яка мені відверто не сподобалась. Сподіваюсь це не тенденція, а тільки випадок.

[It’s sofik]

я буквально відмучила цю книжку і була рада коли вона закінчиться. не знаю чому вона мені не сподобалась. може мова автора, бо задумка класна і зрозумілий сюжет, але мене нічого не тримало в цій історії. вона здається якоюсь пустою і не викликала жодних емоцій. єдине що сподобалось- це деякі жарти автора. спробую дати пратчетту другий шанс пізніше, але це книга точно не для мене