Following the cliffhanger ending of Blood of Amber, Merlin is stranded in surrealistic Alice in Wonderland-esque bar where the Mad Hatter serves cocktails. Managing to escape, Merlin meets new family members - one of whom is intent on killing him. As events escalates, Merlin finds himself surrounded by his worst enemies including his ex-girlfriend - back from the dead.
Merlin se cufundă într-o halucinație alături de Luke, fiecare putere folosită ori încercare de a găsi o logică pentru ce se întâmplă în jur dovedindu-se a fi o zbatere în nisipuri mișcătoare. Și ca tabloul să fie complet, o creatură malefică din Haos îi urmărește pe cei doi. Între timp, se bănuiește că unul din frații săi încearcă să îl asasineze. Însă cea mai surprinzătoare veste este legată de Julia, fosta sa iubită.
Roger Joseph Zelazny was an American fantasy and science fiction writer known for his short stories and novels, best known for The Chronicles of Amber. He won the Nebula Award three times (out of 14 nominations) and the Hugo Award six times (also out of 14 nominations), including two Hugos for novels: the serialized novel ...And Call Me Conrad (1965), subsequently published under the title This Immortal (1966), and the novel Lord of Light (1967).
Попри увесь мій внутрішній читацький супротив, рівень нудності в третій книзі П'ятикнижжя Мерліна дещо підвищився, а шкода..
Отже, продовження вельми захоплюючих розмов в стилі "Скажи мені цю інформацію. - Я-то скажу, а ти мені що? - А я тобі скажу щось важливе для тебе", або "То хто за цим стоїть? - Гадки не маю", або "Може тобі потрібна моя допомога? - Та ні, дякую, сам впораюсь" трішечки було розбавлено двома важливими відкриттями (бо без цього все було би так само невизначено, як в попередніх частинах і треба було таки щось із цим робити, бо скіко ж можна читатів за носа водити), а саме - з'ясували, хто саме та істота, яка вселяється в тіла людей, щоби допомагати Мерліну, але не з'ясували, чому (і на тому спасибі!); та таки нарешті відкрилось, хто ж той могутній чаклун, що ховається за маскою, і постійно хоче знищити Мерліна (було неочікувано, справді! і знову ж - і на тому спасибі!)
Середина циклу про Амбер у Желязни — що про Корвіна, що про Мерліна — має одну чи то проблему, чи то «фішку», я й досі для себе не розібрався. Що там стається? Книга примудряється скочити в якусь психоделіку. Що з цього вийшло? Я б сказав — цікавий експеримент, коли ти фактично мандруєш разом із уявою амберита, який може змінювати простір та заскакувати в найдикіші місця. Дуже цікавий досвід, який показує нам мешканців Янтарного королівства з такого боку. Страшні люди, і чим далі — тим страшніші. Ну, а так — усе як завжди. Сімейні розбірки, цього разу, правда, масштабніші, адже зачіпають трохи більше, ніж чвари часів Корвіна. Але все ж — знову ця сімейка або хтось біля них інтригує. Чесно кажучи, це змушує сумувати, бо раз за разом одне й те саме. Але на те вони й амберити. Головне — вчасно зрозуміти, хто на чиєму боці в цей момент, а далі вже якось цікавіше. Чого мені тут не вистачило, то це об’єму світу. Все якесь камерне. Дійсно хотілося б більшого масштабу. А так — міцний середняк саги. Оцінка: 6.5 із 10.
Початок третьої книги - психоделічні посиденьки у дивному барі разом з героями Аліси в Дивокраї. То все галюцінує Люк, якого викрали і накачали наркотою. А от амберити під наркотою своїми галюцинаціями можуть ділитися з ближніми. І в глюки Люка затягує Мерліна. Ці глюки небезпечні додатковими чарами, які накладає невідомий чаклун, тому небезпечне, як от Курзу-Верзу матеріалізується Добре, що і той самий меч теж матеріалізувався, і Кіт підказав, що треба хапати саме його…
Жваво, дотепно, глючно, але сенс не зовсім зрозумілий. Якщо викинути всю сцену з провалом у глюки Люка, на що це вплине?
Враження, що автор дуже хотів погратися з персонажами Аліси, і йому не вистачало кількості знаків на повість, тому так і вийшло.
Зате ми дізнаємося, що то за бодігард був у Мерліна, хто ховається за Синьою Маскою; хто такий Юрт, які сили підвладні братам Мерліна та багато іншого.
Цікаве перекладацьке рішення. Коли до Амберу приїздить прем'єр міністр Беґми, то їм “сервірують таці з… фуражем”. Я зараз не жартую. Саме з “фуражем”. І до цього не було якось натяку, аби зчитати це в іронічному контексті, типу “три скоринки хліба”. #читаємобогдан
Ця частина видалася мені трохи цікавішою за попередню, десь на пів бала :). Автор поясняє ту ахінею, якою закінчилась частина про Кров Амбера наркоманським переміщенням Люка тінями (до речі, ви замітили наскільки назви окремих частин стають відірваними від сюжету і, відповідно, мало запам'ятовуються?). Получається, пройшовши лабіринтом (раніше я б сказав особи королівської крові Амбера, але в книгах про Мерліна, це скоріше хто не попади) персонаж зможе не просто подорожувати тінями-відображеннями, а й фактично конструювати їх, саме це і зробив мозок Люка під дією психотропних препаратів і, видно, під дією надсильних вражень від Аліси в Країні чудес, сцена із чаєпиттям і чеширським котом. Правда в книгах про Корвіна, чим дивніша Тінь, тим довше туди потрібно було добиратись, поступово змінюючи світи, але тут автор себе такими нюансами вже не обтяжував.
Проте добре, що хоч пояснили цей абсурд, вихід з якого розтягнувся на три глави. Щоправда це ніяк не пояснює інші нелогічності і нестикування. Ось той же Люк із поганця перетворився на хорошого, друга нашому герою, і неважливо, що його мати Джасра дотепер нащось прагне вбити нашого героя. Просто Люк мав відомстити за вбивство Амбером свого з'їхавшого з глузду батечка, що прагнув знищити весь світ і ввиду його надзвичайної зайнятості цим питанням, Люк його майже не бачив. Але це не завадило йому вбити Каїна і чинити замахи на інших членів родини. Все "логічно", тепер родина має його зрозуміти і простити, бо він сказав Мерліну, що "більше не буде"😉. Тут все прекрасно, але якщо хтось захоче тепер відімстити за смерть Каїна, нє? Нє, тепер самим правильним буде спасти Джасру і допомогти їй повернути контроль над місцем, що зробить її надмогутньою!😲.
Фінал я не розгадав наперед, на відміну від історії з перевтіленням Оберона в минулих частинах, але одноокого Юрта розгадав легко (ніяк не дочекаюсь, коли ми і його маємо "зрозуміти і простити"). Хоча звідки у нього такі маніакальні нахили? Ага, то є боротьба за владу, але вже у Хаосі, ой як "неочікувано". Та все ж, а що рухало Джулією???
За те ми тепер знаємо хто понад все прагне охороняти нашого Мерліна, що навіть оволодіває чужими тілами заради цього. Це ти'їга! Ви вдоволені? Це все пояснює? Так отож! ;) 7/10
Розплітання інтриг навколо Мерліна прямо пропорційне збільшенню кількості його родичів. Герой і далі намагається розібратися, хто і що до нього має, вирішує нагальні проблеми, бігає Лабіринтом і Тінями (Відображеннями). Виявляється, Хаос не такий уже і безликий, як мені здавалося. Два брати Мерліна - тому доказ. Юрт, звичайно, ще той психопат, але Мандор... О, він зачаровує! Нестача сильних жіночих образів виправляється із подвійною, де там, потрійною силою. Віала/Найда, Ясра, Корал і, гм, Маска (хто вона, я мала цілком точний здогад, але не писатиму тут про нього, бо він підтвердився лише у фіналі книжки). Взагалі усе п'ятикнижжя Мерліна мені чимось збігається з сюжетом Доктора Стренджа - навіть візуальний прояв магії схожий. Чи надихався Желязни коміксами Стена Лі, чи це, як казав Гете "ідеї літають у повітрі"? Цікаво... Але, що там, я уже взялася за продовження. Цікавезне!
Чудова книга, в якій нарешті відкривається таємниця Маски. Якщо ви не здогадалися до того) І загалом насичена та цікава. От завжди кажу, історії треба оцінювати загалом, а не частинами) Залишається ще кілька книг до завершення)