What do you think?
Rate this book
Räuberhände
"Hab was für dich", sagte er und kramte in seiner Hosentasche. Eine kleine Blechdose. Er schüttelte sie und machte große Augen. Und damit hat es angefangen. Manchmal hat Samuel Ideen, die mir völlig fremd sind. Sein Geschenk war eine dieser Ideen. Ich bin nicht allein verantwortlich. Unter normalen Umständen wäre das alles nicht passiert.
In "Räuberhände", dem ersten Roman des vielfach ausgezeichneten Autors Finn-Ole Heinrich, wird die Geschichte von Janik und Samuel erzählt, deren intensive Freundschaft durch ein einschneidendes Erlebnis auf eine harte Probe gestellt wird. Alles, was sie bisher verbunden hat, scheint durch wenige Minuten in Frage gestellt zu sein. Zusammen wollten sie sich in Istanbul auf die Suche nach einem freien und selbstbestimmten Leben begeben. Dabei lässt ihre Herkunft sie auch in der Ferne nie ganz Janiks liberale Eltern, die Samuel ohne Aufhebens bei sich aufgenommen haben und so viel richtig machen, dass es beinah unerträglich ist; Samuels Mutter Irene, die Pennerin, die dennoch voller Stolz auf ihren Sohn blickt. In Istanbul hofft Samuel, mit Janiks Hilfe seinen unbekannten Vater zu finden. Doch ist eine unbeschwerte Reise nach allem, was geschehen ist, überhaupt noch möglich?
In seiner klaren, sehr eigenen Sprache beschreibt Finn-Ole Heinrich die schwierige Zeit des Erwachsenwerdens als die Geschichte einer großen nach dem, was Freundschaft ausmacht, nach der eigenen Identität, die manchmal auch ein Lossagen von der Vergangenheit und der elterlichen Herkunft bedeutet, nach Sexualität und Stabilität. Der Erzähler nimmt uns mit auf eine Reise, die manchmal schmerzt, immer berührt und bis zum letzten Satz spannend bleibt.
"Räuberhände" ist inzwischen ein echter Klassiker im Programm des Das Buch war 2013 und 2014 Abitursthema an allen Hamburger Schulen, wird als Theaterstück vom Hamburger Thalia Theater aufgeführt und von Finn-Ole Heinrich auch als Hörbuch eingelesen.
In "Räuberhände", dem ersten Roman des vielfach ausgezeichneten Autors Finn-Ole Heinrich, wird die Geschichte von Janik und Samuel erzählt, deren intensive Freundschaft durch ein einschneidendes Erlebnis auf eine harte Probe gestellt wird. Alles, was sie bisher verbunden hat, scheint durch wenige Minuten in Frage gestellt zu sein. Zusammen wollten sie sich in Istanbul auf die Suche nach einem freien und selbstbestimmten Leben begeben. Dabei lässt ihre Herkunft sie auch in der Ferne nie ganz Janiks liberale Eltern, die Samuel ohne Aufhebens bei sich aufgenommen haben und so viel richtig machen, dass es beinah unerträglich ist; Samuels Mutter Irene, die Pennerin, die dennoch voller Stolz auf ihren Sohn blickt. In Istanbul hofft Samuel, mit Janiks Hilfe seinen unbekannten Vater zu finden. Doch ist eine unbeschwerte Reise nach allem, was geschehen ist, überhaupt noch möglich?
In seiner klaren, sehr eigenen Sprache beschreibt Finn-Ole Heinrich die schwierige Zeit des Erwachsenwerdens als die Geschichte einer großen nach dem, was Freundschaft ausmacht, nach der eigenen Identität, die manchmal auch ein Lossagen von der Vergangenheit und der elterlichen Herkunft bedeutet, nach Sexualität und Stabilität. Der Erzähler nimmt uns mit auf eine Reise, die manchmal schmerzt, immer berührt und bis zum letzten Satz spannend bleibt.
"Räuberhände" ist inzwischen ein echter Klassiker im Programm des Das Buch war 2013 und 2014 Abitursthema an allen Hamburger Schulen, wird als Theaterstück vom Hamburger Thalia Theater aufgeführt und von Finn-Ole Heinrich auch als Hörbuch eingelesen.
208 pages, Hardcover
First published November 1, 2007
15 people are currently reading
114 people want to read
About the author
Finn-Ole Heinrich
20 books10 followersFinn-Ole Heinrich ist ein deutscher Schriftsteller und Filmemacher. Für sein Buch Frerk, du Zwerg! wurde er 2012 mit dem Deutschen Jugendliteraturpreis ausgezeichnet. Heinrich lebt in Hamburg.
Heinrich wuchs in Cuxhaven auf. 2002 absolvierte er das Abitur am Amandus-Abendroth-Gymnasium und war Stipendiat des Literatur Labor Wolfenbüttel. Nach dem Zivildienst begann er ein Filmregie-Studium in Hannover, das er 2008 mit Diplom abschloss. Nebenbei hatte er in Erfurt für vier Monate von April bis August 2008 das dortige Stadtschreiber-Stipendium inne. Heute lebt er in Hamburg.
Als Lesebühnen-Performer war Heinrich 2003 als Vertreter Hamburgs und 2004 für Oldenburg jeweils beim Wettbewerb German International Poetry Slam.
Im Hamburger mairisch Verlag erschien 2005 sein Erzählband die taschen voll wasser. Im Herbst 2007 kam der Roman Räuberhände heraus. Der Romanerstling schildert die Freundschaft zwischen einem Jungen aus intaktem und einem aus krisengeschütteltem Elternhaus. Kurz nach dem Abitur machen sie sich in einem Akt des Aufbruchs gemeinsam auf den Weg nach Istanbul. In drei parallelen Handlungssträngen werden Atmosphären und Gefühlsebenen in den unterschiedlichen Milieus abgebildet. In Kritiken wurden Heinrichs Texte vielfach als „filmisch“ bezeichnet, so etwa in einer Besprechung der taz. Das Buch ist in den Jahren 2013 und 2014 Abiturspflichtthema an allen Hamburger Schulen. 2009 legt Heinrich gleich zwei Veröffentlichungen vor: Den Erzählband Gestern war auch schon ein Tag sowie das Hörbuch Auf meine Kappe. In beiden beschäftigt er sich vertieft mit Figuren, die am Rande der Gesellschaft stehen oder Schicksalsschläge zu bewältigen haben. 2010 folgte dann eine gemeinsame Tour und CD-Veröffentlichung (Du drehst den Kopf, ich dreh den Kopf) mit dem Musiker Spaceman Spiff. 2011 erschien Heinrichs erstes Kinderbuch, Frerk, du Zwerg!, das 2012 den Deutschen Jugendliteraturpreis in der Kategorie Kinderbuch gewann. Ein Opernfassung des Buches feierte im September 2012 auf dem internationalen literaturfestival berlin Premiere. Frerk, du Zwerg! ist inzwischen auch in koreanischer Übersetzung erschienen. Mit Die erstaunlichen Abenteuer der Maulina Schmitt – Mein kaputtes Königreich erscheint 2013 Heinrichs zweites Kinderbuch, der erste Teil einer Trilogie. Mit Die erstaunlichen Abenteuer der Maulina Schmitt – Ein sattes Herz (Frühjahr 2014) und Die erstaunlichen Abenteuer der Maulina Schmitt – Welt im Wackeln (Herbst 2014) wurden vom Hanser Verlag bereits Teil zwei und drei der Trilogie um Maulina Schmitt angekündigt. Am 16. August 2013 fand die Uraufführung von Räuberhände unter der Regie von Anne Lenk im Thalia Theater „Gaußstraße“ Hamburg statt. Sie war ein Publikumserfolg. Ebenfalls 2013 erschien Heinrichs Kurzgeschichte Helm auf in der Kurzgeschichtensammlung Y entonces? Und nun?.
Heinrich ist auch als Filmemacher und Drehbuchautor aktiv. Sein Debüt auf 16 mm, die ordnung der dinge, wurde ausgezeichnet mit dem Deutschen Jugendvideopreis 2005. Der zweiminütige Video-Clip Flummi lief auf vielen Kurzfilm-Festivals im deutschsprachigen Raum. Er wurde Sieger-Beitrag des Passauer Kurzfilmfestes, Preisträger beim Internationalen Kurzfilmfestival Magdeburg Halbbilder und kam in den Endausscheid zum Kurzfilm des Jahres. Sein 16-minütiger Dokumentarfilm nicht an einem tisch entstand als Seminar-Arbeit und handelt von einem seit langem geschiedenen Paar aus der 1968er-Generation, Heinrichs Eltern. Die Jury beim Bundesfestival Video 2007 Rencontres internationales Paris/Berlin/Madrid erkannte ihm dafür 2007 den Hauptpreis, dotiert mit 1000 Euro, zu. Der Kurzfilm Fliegen mit Sandra Hüller in der Hauptrolle, zu dem Heinrich das Drehbuch schrieb, gewann diverse internationale Auszeichnungen und wurde auf der Berlinale 2009 gezeigt.
Heinrich tritt nicht nur alleine auf, sondern auch in Kombination mit verschiedenen anderen Künstlern, wie dem Unsortierten Orchester Oldenburg oder Spaceman Spiff.
Heinrich wuchs in Cuxhaven auf. 2002 absolvierte er das Abitur am Amandus-Abendroth-Gymnasium und war Stipendiat des Literatur Labor Wolfenbüttel. Nach dem Zivildienst begann er ein Filmregie-Studium in Hannover, das er 2008 mit Diplom abschloss. Nebenbei hatte er in Erfurt für vier Monate von April bis August 2008 das dortige Stadtschreiber-Stipendium inne. Heute lebt er in Hamburg.
Als Lesebühnen-Performer war Heinrich 2003 als Vertreter Hamburgs und 2004 für Oldenburg jeweils beim Wettbewerb German International Poetry Slam.
Im Hamburger mairisch Verlag erschien 2005 sein Erzählband die taschen voll wasser. Im Herbst 2007 kam der Roman Räuberhände heraus. Der Romanerstling schildert die Freundschaft zwischen einem Jungen aus intaktem und einem aus krisengeschütteltem Elternhaus. Kurz nach dem Abitur machen sie sich in einem Akt des Aufbruchs gemeinsam auf den Weg nach Istanbul. In drei parallelen Handlungssträngen werden Atmosphären und Gefühlsebenen in den unterschiedlichen Milieus abgebildet. In Kritiken wurden Heinrichs Texte vielfach als „filmisch“ bezeichnet, so etwa in einer Besprechung der taz. Das Buch ist in den Jahren 2013 und 2014 Abiturspflichtthema an allen Hamburger Schulen. 2009 legt Heinrich gleich zwei Veröffentlichungen vor: Den Erzählband Gestern war auch schon ein Tag sowie das Hörbuch Auf meine Kappe. In beiden beschäftigt er sich vertieft mit Figuren, die am Rande der Gesellschaft stehen oder Schicksalsschläge zu bewältigen haben. 2010 folgte dann eine gemeinsame Tour und CD-Veröffentlichung (Du drehst den Kopf, ich dreh den Kopf) mit dem Musiker Spaceman Spiff. 2011 erschien Heinrichs erstes Kinderbuch, Frerk, du Zwerg!, das 2012 den Deutschen Jugendliteraturpreis in der Kategorie Kinderbuch gewann. Ein Opernfassung des Buches feierte im September 2012 auf dem internationalen literaturfestival berlin Premiere. Frerk, du Zwerg! ist inzwischen auch in koreanischer Übersetzung erschienen. Mit Die erstaunlichen Abenteuer der Maulina Schmitt – Mein kaputtes Königreich erscheint 2013 Heinrichs zweites Kinderbuch, der erste Teil einer Trilogie. Mit Die erstaunlichen Abenteuer der Maulina Schmitt – Ein sattes Herz (Frühjahr 2014) und Die erstaunlichen Abenteuer der Maulina Schmitt – Welt im Wackeln (Herbst 2014) wurden vom Hanser Verlag bereits Teil zwei und drei der Trilogie um Maulina Schmitt angekündigt. Am 16. August 2013 fand die Uraufführung von Räuberhände unter der Regie von Anne Lenk im Thalia Theater „Gaußstraße“ Hamburg statt. Sie war ein Publikumserfolg. Ebenfalls 2013 erschien Heinrichs Kurzgeschichte Helm auf in der Kurzgeschichtensammlung Y entonces? Und nun?.
Heinrich ist auch als Filmemacher und Drehbuchautor aktiv. Sein Debüt auf 16 mm, die ordnung der dinge, wurde ausgezeichnet mit dem Deutschen Jugendvideopreis 2005. Der zweiminütige Video-Clip Flummi lief auf vielen Kurzfilm-Festivals im deutschsprachigen Raum. Er wurde Sieger-Beitrag des Passauer Kurzfilmfestes, Preisträger beim Internationalen Kurzfilmfestival Magdeburg Halbbilder und kam in den Endausscheid zum Kurzfilm des Jahres. Sein 16-minütiger Dokumentarfilm nicht an einem tisch entstand als Seminar-Arbeit und handelt von einem seit langem geschiedenen Paar aus der 1968er-Generation, Heinrichs Eltern. Die Jury beim Bundesfestival Video 2007 Rencontres internationales Paris/Berlin/Madrid erkannte ihm dafür 2007 den Hauptpreis, dotiert mit 1000 Euro, zu. Der Kurzfilm Fliegen mit Sandra Hüller in der Hauptrolle, zu dem Heinrich das Drehbuch schrieb, gewann diverse internationale Auszeichnungen und wurde auf der Berlinale 2009 gezeigt.
Heinrich tritt nicht nur alleine auf, sondern auch in Kombination mit verschiedenen anderen Künstlern, wie dem Unsortierten Orchester Oldenburg oder Spaceman Spiff.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 56 reviews
August 29, 2018
Досить жорстка книга, яка не всім припаде до смаку. У ній є щось хворобливе.
У центрі оповіді двоє "майже дорослих", щойно двадцятирічних, учорашніх школярів. Вони друзі-нерозлийвода вже сім років, що з висоти їхнього юного віку сприймається як пів життя. Хлопці мають дуже різний бекґраунд — Янік син зразкової німецької родини вчителів, у якій батьки люблять одне одного і досить заможні, щоб дозволити собі займатися "благодійністю". У Самюеля — мати-алкоголічка, яка здебільшого волоцюжить десь зі своїми "приятелями", і відсутній тато. При цьому родина Яніка приймає Само фактично як рідного — у їхньому домі у нього є власне ліжко і шафа, вони справді дбають про нього і його майбутнє. Хлопчаки з властивою підліткам жорстокістю насміхаються з того, як батьки за допомогою книжок намагаються зрозуміти їхню психологію і допомогти "приймаку".
Якось, перебуваючи в більш-менш тверезому стані, мама Самюеля розповідає йому про його батька-турка (нічого дивного: хто не знає, в Німеччині повно турків). Відтоді юнак з усіх сил намагається стати правдивим турком: вчить мову з розмовником, співає обридливі турецькі шлягери, навіть дачу, де вони люблять зависати із бро, називає "Стамбулом". Склавши іспити і підзбиравши грошенят, хлопці вирушають до справжнього Стамбула з мрією завести там якийсь малий бізнес і вкоренитися. Самюель прагне відчути себе своїм серед турків, але вдається це йому погано, він-бо виріс німцем. Можливо, він навіть не зізнається до кінця самому собі, що в Стамбулі хоче знайти батька, про якого тільки й знає, що ім'я — Осман. Але в багатомільйонному місті безліч Османів, яким близько 50-ти, тож такі пошуки доволі безглузді.
Це історія про те, як дещо, що здавалося вічним і незмінним, раптом тріскається і розпадається до швах. Таке буває з друзями, які, умовно кажучи, бавилися разом в пісочниці. Багаторічна історія, на жаль, означає не лише лавину солодких щасливих спогадів, тепле плече і підтримку, це і злість, і заздрість, і сказані зопалу слова, про які потім шкодуєш, але які завжди сидітимуть десь на задвірках пам'яті. І в якийсь момент відчуваєш, що та людина, з якою раніше не міг набутися, тебе просто вибішує, стає чужою, і ти вже взагалі не розумієш, як у вас могло бути щось спільне. Особливо болісно, коли хтось один вже досягнув цього етапу (як тут Самюель), а інший не може зрозуміти, що найшло на його друга (як Янік). I thought that love would last forever: I was wrong. Тема оцього занепаду стосунків не часто трапляється так гостро показана в підлітковій літературі, і читати про таке не надто приємно, але принаймні це досить свіжа тема.
Також у "Руках розбійниках" багато йдеться про те, яким непривітним, чужим, негостинним, і попросту надміру велетенським може видатися місто, в яке ти примандрував. Геть романтичні ілюзії і залиті сонцем ніжні світлини! Бруд, хамство, шахраї і кишенькові злодії, харчові отруєння, нестача грошей, пекельна спека — не дуже-то побачиш отаке в якому-небудь гламурному інстаграмі.
У центрі оповіді двоє "майже дорослих", щойно двадцятирічних, учорашніх школярів. Вони друзі-нерозлийвода вже сім років, що з висоти їхнього юного віку сприймається як пів життя. Хлопці мають дуже різний бекґраунд — Янік син зразкової німецької родини вчителів, у якій батьки люблять одне одного і досить заможні, щоб дозволити собі займатися "благодійністю". У Самюеля — мати-алкоголічка, яка здебільшого волоцюжить десь зі своїми "приятелями", і відсутній тато. При цьому родина Яніка приймає Само фактично як рідного — у їхньому домі у нього є власне ліжко і шафа, вони справді дбають про нього і його майбутнє. Хлопчаки з властивою підліткам жорстокістю насміхаються з того, як батьки за допомогою книжок намагаються зрозуміти їхню психологію і допомогти "приймаку".
Якось, перебуваючи в більш-менш тверезому стані, мама Самюеля розповідає йому про його батька-турка (нічого дивного: хто не знає, в Німеччині повно турків). Відтоді юнак з усіх сил намагається стати правдивим турком: вчить мову з розмовником, співає обридливі турецькі шлягери, навіть дачу, де вони люблять зависати із бро, називає "Стамбулом". Склавши іспити і підзбиравши грошенят, хлопці вирушають до справжнього Стамбула з мрією завести там якийсь малий бізнес і вкоренитися. Самюель прагне відчути себе своїм серед турків, але вдається це йому погано, він-бо виріс німцем. Можливо, він навіть не зізнається до кінця самому собі, що в Стамбулі хоче знайти батька, про якого тільки й знає, що ім'я — Осман. Але в багатомільйонному місті безліч Османів, яким близько 50-ти, тож такі пошуки доволі безглузді.
Це історія про те, як дещо, що здавалося вічним і незмінним, раптом тріскається і розпадається до швах. Таке буває з друзями, які, умовно кажучи, бавилися разом в пісочниці. Багаторічна історія, на жаль, означає не лише лавину солодких щасливих спогадів, тепле плече і підтримку, це і злість, і заздрість, і сказані зопалу слова, про які потім шкодуєш, але які завжди сидітимуть десь на задвірках пам'яті. І в якийсь момент відчуваєш, що та людина, з якою раніше не міг набутися, тебе просто вибішує, стає чужою, і ти вже взагалі не розумієш, як у вас могло бути щось спільне. Особливо болісно, коли хтось один вже досягнув цього етапу (як тут Самюель), а інший не може зрозуміти, що найшло на його друга (як Янік). I thought that love would last forever: I was wrong. Тема оцього занепаду стосунків не часто трапляється так гостро показана в підлітковій літературі, і читати про таке не надто приємно, але принаймні це досить свіжа тема.
Також у "Руках розбійниках" багато йдеться про те, яким непривітним, чужим, негостинним, і попросту надміру велетенським може видатися місто, в яке ти примандрував. Геть романтичні ілюзії і залиті сонцем ніжні світлини! Бруд, хамство, шахраї і кишенькові злодії, харчові отруєння, нестача грошей, пекельна спека — не дуже-то побачиш отаке в якому-небудь гламурному інстаграмі.
February 11, 2019
Absolute 5 Sterne!
Mir hat diese Geschichte um Janik und Samuel sehr gut gefallen. Richtig gut.
Der Erzählstil von Finn-Ole Heinrich ist anders, als alles was ich bisher gelesen habe. Sehr erfrischend und durch die kleinen knappen Wiederholungen punktgenau. Das kitzelt den Fokus noch mal richtig raus.
Einziges Manko, das Buch endet leider auch viel zu schnell.
Und positiv auch, dass das Buch auch am Gymnasium als Schullektüre im Deutschunterricht genutzt wird!
Ich hoffe, von Finn-Ole Heinrich wird es noch mehr Romane geben, ich würde mich sehr freuen!
Mir hat diese Geschichte um Janik und Samuel sehr gut gefallen. Richtig gut.
Der Erzählstil von Finn-Ole Heinrich ist anders, als alles was ich bisher gelesen habe. Sehr erfrischend und durch die kleinen knappen Wiederholungen punktgenau. Das kitzelt den Fokus noch mal richtig raus.
Einziges Manko, das Buch endet leider auch viel zu schnell.
Und positiv auch, dass das Buch auch am Gymnasium als Schullektüre im Deutschunterricht genutzt wird!
Ich hoffe, von Finn-Ole Heinrich wird es noch mehr Romane geben, ich würde mich sehr freuen!
May 24, 2022
one of the worst books ever. he banged his best friends mother??? what. i‘m speechless. thought they were gay.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Read
February 5, 2025Dieses Buch ist in allen Belangen unmöglich. Die Sprache ist unfassbar und entbehrt mitunter jeder grammatischen Kenntnis. Das Argument, man bilde hiermit die tatsächliche Jugendsprache ab, kann ob des Maßes solcher sprachlicher Entgleisung nicht mehr gelten. Zum zweiten ist die Handlung - insofern man überhaupt von einer solchen sprechen darf - über weite Teile als unmöglich langweilig zu beschreiben. Das Buch überrascht im Grunde nur darin, dass es die Annahme, man könne 207 Seiten nicht vollkommen unansprechend und vulgär füllen, widerlegt.
February 11, 2023
Absolut schrecklich, Jannik oder so ein richtiger Hund
December 19, 2023
Der gute Finn-Ole Heinrich hat wohl eine Wette verloren. Niemand kann mir sagen, dass er das wirklich freiwillig geschrieben hat und sich dachte: “Ja, das ist gut, das veröffentliche ich”
December 13, 2023
Falls Sie Deutschlehrer sind und dieses Buch für den Unterricht verwenden wollen, lassen sie es!
Es hat mich zu viele Gehirnzellen gekostet über dieses 20 jährige Kleinkind nachzudenken als das ich irgendwas positives darüber sagen könnte.
Es hat mich zu viele Gehirnzellen gekostet über dieses 20 jährige Kleinkind nachzudenken als das ich irgendwas positives darüber sagen könnte.
May 28, 2023
"Руки розбійника" - це один із тих читацьких випадків, коли від книги нічого надзвичайного не очікуєш, але вже у процесі читання розумієш, що тримаєш у руках літературний твір, який однозначно вартує уваги, який потребує вдумливого читання і який дасть тобі поживу для роздумів та приємні й водночас змішані емоції, що здатна викликати лиш справді цікава історія. Не варто звертати увагу на несправедливо низький рейтинг книги у goodreads – це всього лиш реакція німецької школоти, яка була "змушена" читати "Руки розбійника", так як її зробили обов’язковою для вивчення і обговорення на уроках. Ця обов’язковість зіграла з книгою злий жарт, бо попри те, що завдяки включенню у шкільну програму про неї дізналися ледь не усі підлітки Німеччини, примус до читання, нехай і з благими намірами – справа завідомо програшна. Зрештою, не завжди книжка, в якій головні герої є підлітками має бути цікавою самим підліткам. Так само, як і намагання видавців втиснути "Руки розбійника" в young adult - то прокрустове ложе, бо роман Фінна-Олє Гайнріха виходить за межі літературно-вікових категорій. Про це говорив й сам автор під час презентації українського перекладу книги на Форумі видавців у Львові: "У книзі йдеться про фундаментальні людські конфлікти, які стосуються будь-якої вікової групи. Звісно, тут саме молоді люди рухають сюжет, і я можу зрозуміти, чому книжка промовляє насамперед до молоді. Але не винятково до неї, як мені здається".
Перше, що вирізняє "Руки розбійника" від типових підліткових книг – це структура і стиль роману. Автор акцентує увагу на маленьких деталях, що згодом перетворюються на велику картину. Він майстерно прописує образи своїх персонажів, їх зовнішність і почуття. Структура книги з кількома паралельними сюжетними лініями і численними, але цілком доречними флеш-беками дозволяє подивитись на історію під різними кутами та краще зрозуміти мотиви вчинків її героїв. Впадає в очі кінематографізм книги, її візуальність, акцент на образах. Це не випадково, адже під час написання роману автор був студентом кіноуніверситету і шукав можливість перенести кінематографічний наратив у літературу. Цікавий прийом – це невеличкі вставки перед початком кожного розділу, наче стоп-кадри із фільму, що задають настрій подальшому тексту і є фактично продовженням історії по її завершенню – такий собі фінал між рядків.
Дружба між Яніком і Самюелем – центральна тема роману. Автор простежує її еволюцію від зародження у дитинстві, змальовує її розвиток до стану майже неконтрольованої одержимості та завершує описом болючої трансформації у те, що стане лише спогадом, фотокарткою на пам'ять. Момент слабкості і вразливості Самюеля (епізод із звинуваченням у крадіжці в школі) вплинув на те, щоб зробити Яніка його другом. Фактично, Самюель дав свій дозвіл на цю дружбу, а Янік її радо приймає. Особистість Самюеля набуває для Яніка настільки всепоглинаючих масштабів, що той стає частиною його життя, частиною його сім’ї, джерелом уявлень про інше життя, про іншого себе. Відбувається їх злиття: "Мені хотілося б взяти розбіг, підстрибнути, коротко пролетіти й упасти; впасти в нього. Та приземлитися. Це – Самюель і це – я". Ця майже гомоеротична прихильність поверхова, справжні мотиви їх почуттів один до одного платонічні і в значній мірі корисливі. Їхня ціль – стати спільним організмом і через це взаємопроникнення віднайти себе. Для Яніка це фантазії про (само)руйнацію, про смерть своїх ідеальних батьків з їх "зіпсутою добротою", які "проживають лише хороше" та навіть власну смерть, через яку він міг би трансформуватись у своє справжнє Я: "Мені хотілося, щоб на нас напали. Щоб хтось увірвався до нашого будинку, до нашого життя, щоб хтось зруйнував цей сповнений любові порядок". Звідси йде й романтизація життя безхатьків, табуйована зацікавленість мамою Самюеля, увійшовши в яку, він зміг би потрапити у світ свого друга, та натомість це ділить їх життя на дві частини.
Поїздка в Стамбул якраз і стає тією другою частиною історії їхньої дружби. Подорож, що розпочинається як просто розвага з дитячими фантазіями про відкриття удвох кафе на Босфорі, стає спробую урятувати те, що ще залишилося від дружби між ними двома: "Стамбул зцілить нас та надасть упевненості. Тут ми зможемо себе творити та розвивати, тут у нас є для цього вдосталь місця". Гайнріх майстерно змальовує сеттинг цієї частини роману, він спеціально для цієї книги поїхав в Стамбул і пожив там деякий час. Тому усі ці описи локацій міста (Золотий Ріг, Фенер, Султанахмет і т.д.) виглядають цікаво і максимально реалістично. Подорож до Стамбула – це в першу чергу історія Самюеля і його "турецькості", яку він тривалий час плекає, а також про пошуки свого батька (читай – самого себе), якого він ніколи не бачив - йому відомо лишень те, що він із Стамбула і звати його Осман (sic!). Самюель з головою занурюється у те, що, як він вважає, є його невід’ємною частиною: "Спека, базар, голоси, олива, сир, всяке барахло та риба. Тканини, радіо та випічка, цукор, часник, метушня. Чай та прянощі. А ми женемося в цій каші…Сам, рухаючись у ній, раптом повертається до мене з усмішкою: Як круто! Як круто! Як круто!" За цим неконтрольованим поглинанням "турецькості" приходить перенасичення і хвороба, яка разом із своєю символічністю стає кульмінацією роману та його розв’язкою. Самюель отримує очищення і переродження, "за секунду виростає на один сантиметр" і втрачає свою "німецькість" (кінцевий епізод з мамою). Він готовий жити своє нове життя, в якому дружба Яніка не така вже й важлива. Янік натомість отримує зворотний квиток туди, де він знає ким він є і де вміють прощати. Такий ось фінал історії: "Хочемо ми цього чи ні, усе, чим ми по-справжньому користуємося зношується. І наївно думати, що для почуттів існують інші закони".
Руки розбійника – це не покусані нігті на руках Самюеля. Це його тривога, сором, біль. Це руки, які беруть, але не здатні дати. І це яскравий символ, що вирізняє книгу з поміж багатьох інших. Вдячний ВСЛ за українське видання книги з чудовим перекладом і надзвичайно вдалим оформленням обкладинки.
Перше, що вирізняє "Руки розбійника" від типових підліткових книг – це структура і стиль роману. Автор акцентує увагу на маленьких деталях, що згодом перетворюються на велику картину. Він майстерно прописує образи своїх персонажів, їх зовнішність і почуття. Структура книги з кількома паралельними сюжетними лініями і численними, але цілком доречними флеш-беками дозволяє подивитись на історію під різними кутами та краще зрозуміти мотиви вчинків її героїв. Впадає в очі кінематографізм книги, її візуальність, акцент на образах. Це не випадково, адже під час написання роману автор був студентом кіноуніверситету і шукав можливість перенести кінематографічний наратив у літературу. Цікавий прийом – це невеличкі вставки перед початком кожного розділу, наче стоп-кадри із фільму, що задають настрій подальшому тексту і є фактично продовженням історії по її завершенню – такий собі фінал між рядків.
Дружба між Яніком і Самюелем – центральна тема роману. Автор простежує її еволюцію від зародження у дитинстві, змальовує її розвиток до стану майже неконтрольованої одержимості та завершує описом болючої трансформації у те, що стане лише спогадом, фотокарткою на пам'ять. Момент слабкості і вразливості Самюеля (епізод із звинуваченням у крадіжці в школі) вплинув на те, щоб зробити Яніка його другом. Фактично, Самюель дав свій дозвіл на цю дружбу, а Янік її радо приймає. Особистість Самюеля набуває для Яніка настільки всепоглинаючих масштабів, що той стає частиною його життя, частиною його сім’ї, джерелом уявлень про інше життя, про іншого себе. Відбувається їх злиття: "Мені хотілося б взяти розбіг, підстрибнути, коротко пролетіти й упасти; впасти в нього. Та приземлитися. Це – Самюель і це – я". Ця майже гомоеротична прихильність поверхова, справжні мотиви їх почуттів один до одного платонічні і в значній мірі корисливі. Їхня ціль – стати спільним організмом і через це взаємопроникнення віднайти себе. Для Яніка це фантазії про (само)руйнацію, про смерть своїх ідеальних батьків з їх "зіпсутою добротою", які "проживають лише хороше" та навіть власну смерть, через яку він міг би трансформуватись у своє справжнє Я: "Мені хотілося, щоб на нас напали. Щоб хтось увірвався до нашого будинку, до нашого життя, щоб хтось зруйнував цей сповнений любові порядок". Звідси йде й романтизація життя безхатьків, табуйована зацікавленість мамою Самюеля, увійшовши в яку, він зміг би потрапити у світ свого друга, та натомість це ділить їх життя на дві частини.
Поїздка в Стамбул якраз і стає тією другою частиною історії їхньої дружби. Подорож, що розпочинається як просто розвага з дитячими фантазіями про відкриття удвох кафе на Босфорі, стає спробую урятувати те, що ще залишилося від дружби між ними двома: "Стамбул зцілить нас та надасть упевненості. Тут ми зможемо себе творити та розвивати, тут у нас є для цього вдосталь місця". Гайнріх майстерно змальовує сеттинг цієї частини роману, він спеціально для цієї книги поїхав в Стамбул і пожив там деякий час. Тому усі ці описи локацій міста (Золотий Ріг, Фенер, Султанахмет і т.д.) виглядають цікаво і максимально реалістично. Подорож до Стамбула – це в першу чергу історія Самюеля і його "турецькості", яку він тривалий час плекає, а також про пошуки свого батька (читай – самого себе), якого він ніколи не бачив - йому відомо лишень те, що він із Стамбула і звати його Осман (sic!). Самюель з головою занурюється у те, що, як він вважає, є його невід’ємною частиною: "Спека, базар, голоси, олива, сир, всяке барахло та риба. Тканини, радіо та випічка, цукор, часник, метушня. Чай та прянощі. А ми женемося в цій каші…Сам, рухаючись у ній, раптом повертається до мене з усмішкою: Як круто! Як круто! Як круто!" За цим неконтрольованим поглинанням "турецькості" приходить перенасичення і хвороба, яка разом із своєю символічністю стає кульмінацією роману та його розв’язкою. Самюель отримує очищення і переродження, "за секунду виростає на один сантиметр" і втрачає свою "німецькість" (кінцевий епізод з мамою). Він готовий жити своє нове життя, в якому дружба Яніка не така вже й важлива. Янік натомість отримує зворотний квиток туди, де він знає ким він є і де вміють прощати. Такий ось фінал історії: "Хочемо ми цього чи ні, усе, чим ми по-справжньому користуємося зношується. І наївно думати, що для почуттів існують інші закони".
Руки розбійника – це не покусані нігті на руках Самюеля. Це його тривога, сором, біль. Це руки, які беруть, але не здатні дати. І це яскравий символ, що вирізняє книгу з поміж багатьох інших. Вдячний ВСЛ за українське видання книги з чудовим перекладом і надзвичайно вдалим оформленням обкладинки.
October 3, 2021
(before the review: I had to read this for school)
The book was okay (though it had a lot of logical errors) but the thing that bothers me most is that the (white) author just casually, and completely unnecessarily, uses the n-word? and no, there is not one critical sentence about why it is apparently normal for the main character to think like that. (The book was bought not more than one month ago so it's the newest edition, and it's not like these things can't be changed after the book is first published...)
The book was okay (though it had a lot of logical errors) but the thing that bothers me most is that the (white) author just casually, and completely unnecessarily, uses the n-word? and no, there is not one critical sentence about why it is apparently normal for the main character to think like that. (The book was bought not more than one month ago so it's the newest edition, and it's not like these things can't be changed after the book is first published...)
December 20, 2023
Ich musste dieses Buch für die Schule lesen und ich verstehe immer noch nicht warum meine Lehrerin ein Buch ohne jeglichen philosophischen Wert ausgewählt hat, insbesondere für Leute in unserem Alter. Das Buch bestand nach meinem Eindruck aus 50 Seiten Geschichte und 150 Seiten Füller. Es hat mir keine Lebensweisheiten oder sonst etwas zum nachdenken mitgegeben. Eine wahre Zeitverschwendung, tut mir leid.
December 20, 2017
I hated this book. Don’t ever talk to me about it
October 9, 2024
Ganz weirde story. Schullektüre halt. Würd ich so nicht lesen
September 29, 2023
i usually love insufferable main characters, but this was too far. the only interesting thing about this book was that there were a lot of changes of the scenes (present, past, past), each one of the three scenes tied together in the end so you got a clear understanding of the plot. this was extremely satisfying and enjoyable to read.
HOWEVER, each character in this book (except for lina, maybe) is mentally screwed. they all have their own problems, but instead of resolving them in any major way, the characters just hurt each other through horrendous actions and poor conflict resolving skills. f.e.: in the end, when janik decides to leave Istanbul to go back to Germany, the two just drink and laugh and then janik leaves for his plane. their essential falling through with each was of big importance, but again, wasn't executed well.
the author also desperately tries to make this a teen book, through an excessive use of curse words and a sometimes too descriptive writing style (the 'scenes' between janik and irene / lina). again, finn-ole heinrich is really well versed, but there were many blunt paragraphs, that made this book seem "dumbed down" and tiring to read.
HOWEVER, each character in this book (except for lina, maybe) is mentally screwed. they all have their own problems, but instead of resolving them in any major way, the characters just hurt each other through horrendous actions and poor conflict resolving skills. f.e.: in the end, when janik decides to leave Istanbul to go back to Germany, the two just drink and laugh and then janik leaves for his plane. their essential falling through with each was of big importance, but again, wasn't executed well.
the author also desperately tries to make this a teen book, through an excessive use of curse words and a sometimes too descriptive writing style (the 'scenes' between janik and irene / lina). again, finn-ole heinrich is really well versed, but there were many blunt paragraphs, that made this book seem "dumbed down" and tiring to read.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 14, 2024
От люблю я щирі історії, тому й ця сподобалась. Книга від імені молодого хлопця, який розповідає про дружбу з товаришем та їхнє минуле. Подорож у Стамбул стала для мене справжнім описом того, яким чужим і рідним може бути нове місце, залежно від людей, що з тобою поруч у той момент. Суміш життєвої драми та юнацькі погляди на світ. Люблю таке загалом, от і все)
February 26, 2025
Wir mussten dieses Buch als Lektüre für die Schule lesen und es war echt schrecklich.
An sich hat das Buch gut angefangen, allerdings hat die komplette Geschichte eine so komische Wendung genommen. Meiner Meinung nach wurden die wichtigen Dinge nicht erwähnt, dafür wurde die komplette Beziehung von Lina und Janik erzählt, welche meiner Meinung nach für den Verlauf der Geschichte komplett sinnlos war. Auch die schwarzen Flecken auf den Hände von Samuel wurden zum Ende hin nicht erwähnt.
Ich dachte ebenfalls, dass Janik Gefühle für Samuel hat, da auf einer Seite geschrieben wurde, wie überschwänglich er ihn umarmt.
Deswegen hat es mich sehr erstaunt, dass Janik plötzlich mit Samuels Mutter was hatte??
Auch die Aussagen in dem Buch sind unglaublich komisch, so spricht Janik die ganze Zeit davon, dass Eltern ja sterben müssten, damit ihre Kinder erwachsen werden können oder auch seine beschriebenen Gedanken, wie er sich vorstellen angefahren zu werden, wie sein Vater plötzlich stirbt oder seine Familie Überfallen wird war für mich einfach total schräg.
Mein persönliches Fazit ist leider, dass es sich überhaupt nicht lohnt dieses Buch zu lesen
Musste mich leider durch dieses Buch quälen, da wir es für die Schule brauchen. (Ansonsten hätte ich nach 20 Seiten aufgehört)
An sich hat das Buch gut angefangen, allerdings hat die komplette Geschichte eine so komische Wendung genommen. Meiner Meinung nach wurden die wichtigen Dinge nicht erwähnt, dafür wurde die komplette Beziehung von Lina und Janik erzählt, welche meiner Meinung nach für den Verlauf der Geschichte komplett sinnlos war. Auch die schwarzen Flecken auf den Hände von Samuel wurden zum Ende hin nicht erwähnt.
Ich dachte ebenfalls, dass Janik Gefühle für Samuel hat, da auf einer Seite geschrieben wurde, wie überschwänglich er ihn umarmt.
Deswegen hat es mich sehr erstaunt, dass Janik plötzlich mit Samuels Mutter was hatte??
Auch die Aussagen in dem Buch sind unglaublich komisch, so spricht Janik die ganze Zeit davon, dass Eltern ja sterben müssten, damit ihre Kinder erwachsen werden können oder auch seine beschriebenen Gedanken, wie er sich vorstellen angefahren zu werden, wie sein Vater plötzlich stirbt oder seine Familie Überfallen wird war für mich einfach total schräg.
Mein persönliches Fazit ist leider, dass es sich überhaupt nicht lohnt dieses Buch zu lesen
Musste mich leider durch dieses Buch quälen, da wir es für die Schule brauchen. (Ansonsten hätte ich nach 20 Seiten aufgehört)
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 29, 2023
I love the style, but there are some questionable plot lines...
April 6, 2020
Богата история с динамичен диалог и хубаво превключване между времевите периоди.
Важен поглед върху приятелството, отношенията с родители, приемането на различните, зависимостите и налучкването в любовта.
Преди често ми се искаше да ни оберат. Исках някой да нахлуе в къщата и живота ни, да разхвърли и разбърка целия този изпълнен с грижовност и обич ред, да завре носа си в личното ни пространство и да остави там следи. Някой, който да им отнеме сигурността. Исках нещо да се случи, за да престанат да се чувстват толкова отвратително защитени. Искаше ми се да ни оберат и унижат, за да усетим, че сме раними, че всичко може да се строши, ако човек го удря достатъчно силно. Исках някой да ни завърже в собственото ни жилище, за парното например, върху което седяхме преди през зимата, за да пием горещ шоколад, та да може после то да ни се издига като враждебно бяло тяло в кухнята ни и ние да не смеем повече да се облегнем на него.
Случвало ми се е да завиждам на Самуел заради неизвестния му баща. Искаше ми се и аз да си фантазирам като този с разбойническите ръце. Неговият баща е огромно бяло платно, на което може да бъде прожектиран всеки филм.
Важен поглед върху приятелството, отношенията с родители, приемането на различните, зависимостите и налучкването в любовта.
Преди често ми се искаше да ни оберат. Исках някой да нахлуе в къщата и живота ни, да разхвърли и разбърка целия този изпълнен с грижовност и обич ред, да завре носа си в личното ни пространство и да остави там следи. Някой, който да им отнеме сигурността. Исках нещо да се случи, за да престанат да се чувстват толкова отвратително защитени. Искаше ми се да ни оберат и унижат, за да усетим, че сме раними, че всичко може да се строши, ако човек го удря достатъчно силно. Исках някой да ни завърже в собственото ни жилище, за парното например, върху което седяхме преди през зимата, за да пием горещ шоколад, та да може после то да ни се издига като враждебно бяло тяло в кухнята ни и ние да не смеем повече да се облегнем на него.
Случвало ми се е да завиждам на Самуел заради неизвестния му баща. Искаше ми се и аз да си фантазирам като този с разбойническите ръце. Неговият баща е огромно бяло платно, на което може да бъде прожектиран всеки филм.
April 3, 2024
Kaum Story aber einigermaßen okay geschrieben.
Wenigstens wars nicht Tschick.
Wenigstens wars nicht Tschick.
March 27, 2025
Possible Schullektüre - werde ich wohl nicht mit den Schüler:innen lesen 🥸
October 10, 2024
Musste es für die schule lesen. Empfehle es allen die ein Trauma möchten aber wenn man es mit Freunden liest ist es sehr unterhaltsam.
May 26, 2022
Interessant boek. Het werkt niet echt ergens naartoe, of in ieder geval voelt dat niet zo. Janik, de verteller komt uit een middenklasse gezin met voorbeeldige intellectuele ouders waar hij het steeds geringschattend over heeft, maar waar hij uiteindelijk toch naar terug verlangt, naar zijn comfortabele leventje.
Hij beschrijft zijn tienerleven, de hechte vriendschap met Samuel, zoon van een alleenstaande alcoholistische moeder en een onbekende Turkse vader, die door Janiks ouders in huis is opgenomen. Hij bewondert hem om zijn houding, zijn gedrag, hoe hij zich staande houdt. Maar hem trekt ook het milieu van de 'Penner' in tegenstelling tot het burgerlijke milieu waaruit hijzelf voortkomt. Terwijl Samuel daar heel anders tegenaan kijkt, het beslist niet romantiseert, en het voor hem vanzelf spreekt dat Janiks ouders hem opvangen, helpen, ze hebben immers genoeg geld?
Er wordt heel wat aangeroerd. Zijn vriendinnetje, haar burgerlijke ouders, Irene de moeder van Samuel die hem fascineert, net als een oudere man, ook alcoholist. Na hun eindexamen gaan de twee vrienden naar Istanbul; Samuel hoopt min of meer zijn vader tegen het lijf te lopen, en ze willen er een bedrijfje beginnen, maar de plannen zijn vaag en hoe ze aan geld moeten komen weten ze niet.
Er wordt een mooi beeld geschetst van de twee milieus, het 'schuld' gevoel van de ouders van Janik, het contrast tussen hoe beide partijen in het leven staan, de zinnelijke manier van omgaan van de jongens met meisjes. Jammer dat het verhaal zo kabbelt, vaak als het ware samenvattend verteld wordt. Anders had het van mij 4 sterren gekregen. Het geeft echter wel nog enige tijd 'food for thought', dus zeker een 3,5 waard.
Hij beschrijft zijn tienerleven, de hechte vriendschap met Samuel, zoon van een alleenstaande alcoholistische moeder en een onbekende Turkse vader, die door Janiks ouders in huis is opgenomen. Hij bewondert hem om zijn houding, zijn gedrag, hoe hij zich staande houdt. Maar hem trekt ook het milieu van de 'Penner' in tegenstelling tot het burgerlijke milieu waaruit hijzelf voortkomt. Terwijl Samuel daar heel anders tegenaan kijkt, het beslist niet romantiseert, en het voor hem vanzelf spreekt dat Janiks ouders hem opvangen, helpen, ze hebben immers genoeg geld?
Er wordt heel wat aangeroerd. Zijn vriendinnetje, haar burgerlijke ouders, Irene de moeder van Samuel die hem fascineert, net als een oudere man, ook alcoholist. Na hun eindexamen gaan de twee vrienden naar Istanbul; Samuel hoopt min of meer zijn vader tegen het lijf te lopen, en ze willen er een bedrijfje beginnen, maar de plannen zijn vaag en hoe ze aan geld moeten komen weten ze niet.
Er wordt een mooi beeld geschetst van de twee milieus, het 'schuld' gevoel van de ouders van Janik, het contrast tussen hoe beide partijen in het leven staan, de zinnelijke manier van omgaan van de jongens met meisjes. Jammer dat het verhaal zo kabbelt, vaak als het ware samenvattend verteld wordt. Anders had het van mij 4 sterren gekregen. Het geeft echter wel nog enige tijd 'food for thought', dus zeker een 3,5 waard.
December 5, 2024
Leider wenig Story, habe bereits am Anfang geahnt was passieren wird, trotzdem hat mich das richtige Ende etwas überrascht. Dennoch fand ich leider auch keinen einzigen Charakter sympathisch..
Read
June 6, 2020Тази книга, изникнала изпод 25-годишен ум/клавиатура, влиза в списъка на матуритетните текстове в германските училища. Сигурно не е лошо да четеш и изучаваш (почти) съвременници. Ако знаех немски, щях да препиша нещо от техен средношколец. Защото актуалната младост знае много за живота, а ние знаем малко за актуалността на младостта им. Аз сме ние.
Германия и Турция са били и преди съюзници. Съюзникът приятел ли е, не знам. Не искам да има война, за да разбера. Семействата така преживяват войните – това вече се знае – с липсващия баща. Истанбул му е скривалището, Стамбул – щабът.
Един от дните е рожден. Всички други са за порастване. Да си голям е ежедневна работа. Това правят Яник и Самуел – растат, всепроникват ежедневието си, навлизат се, съставят общ организъм и преболедуват ампутацията на другия. Търсят липсващия баща, треперят над алкохолизираната майка в ремисия, разлистват страниците на педагогическите книги, по които ги възпитават и обичат представителните родители. Като братя, като копнеж по полет.
Романът е за сливане между двама, което се опитва да изтрае преградите, които си поставя. Тази обич е свенлива на повърхността, но навлиза в дълбочина (прилично, платонично).
Затова и Яник влиза в майката на Само. За да стигне откъдето се е породил „брат му“, та да се роди и той от нея. Не става така. „Мразя това, че всеки може да види колко добре се чувстват, колко са добри и доблестни, щедри и справедливи. Добронамереният им съвет, прясно изстисканите им сокове, добре поддържаната им малка градинка. Ако бях куче, щях да препикая оградата им“. Вярното куче препикава чужда ограда, пожелава друга майка (неприлично, неплатонично). А после се връща при собствената – надарен е с изрядно семейство, в което могат да прощават.
„Лежа и си мисля, че искам да се засиля тук и сега, да се затичам и да бягам дълго и бързо, а после да скоча, да направя кратък полет, да падна в него. И да се приземя. Това е Самуел и това съм аз.“ Само единият има билет за връщане. Другият няма гнездо.
Разбойническите ръце са онези, които Само изгризва от безпокойство. Те не крадат. Това са ръцете, с които не смее да прегърне всяка история на Янек, преживяна и за двамата. Ръцете на разбойника не смеят да посегнат към нежността, за да не я пречупят. Ръцете на разбойника дават свобода.
„Защото с ръцете човек опознава света, нали разбираш“. Ръцете са и крила.
Германия и Турция са били и преди съюзници. Съюзникът приятел ли е, не знам. Не искам да има война, за да разбера. Семействата така преживяват войните – това вече се знае – с липсващия баща. Истанбул му е скривалището, Стамбул – щабът.
Един от дните е рожден. Всички други са за порастване. Да си голям е ежедневна работа. Това правят Яник и Самуел – растат, всепроникват ежедневието си, навлизат се, съставят общ организъм и преболедуват ампутацията на другия. Търсят липсващия баща, треперят над алкохолизираната майка в ремисия, разлистват страниците на педагогическите книги, по които ги възпитават и обичат представителните родители. Като братя, като копнеж по полет.
Романът е за сливане между двама, което се опитва да изтрае преградите, които си поставя. Тази обич е свенлива на повърхността, но навлиза в дълбочина (прилично, платонично).
Затова и Яник влиза в майката на Само. За да стигне откъдето се е породил „брат му“, та да се роди и той от нея. Не става така. „Мразя това, че всеки може да види колко добре се чувстват, колко са добри и доблестни, щедри и справедливи. Добронамереният им съвет, прясно изстисканите им сокове, добре поддържаната им малка градинка. Ако бях куче, щях да препикая оградата им“. Вярното куче препикава чужда ограда, пожелава друга майка (неприлично, неплатонично). А после се връща при собствената – надарен е с изрядно семейство, в което могат да прощават.
„Лежа и си мисля, че искам да се засиля тук и сега, да се затичам и да бягам дълго и бързо, а после да скоча, да направя кратък полет, да падна в него. И да се приземя. Това е Самуел и това съм аз.“ Само единият има билет за връщане. Другият няма гнездо.
Разбойническите ръце са онези, които Само изгризва от безпокойство. Те не крадат. Това са ръцете, с които не смее да прегърне всяка история на Янек, преживяна и за двамата. Ръцете на разбойника не смеят да посегнат към нежността, за да не я пречупят. Ръцете на разбойника дават свобода.
„Защото с ръцете човек опознава света, нали разбираш“. Ръцете са и крила.
August 30, 2024
was ein drecksende
1.in welcher welt würde er es einfach hinnehmen dass seine mutter tot ist??? so im sorry ja sie hatten nicht die beste beziehung aber digga ernsthaft
außerdem war auch so früh offensichtlich dass die mutter sterben wird und dann hat der dass auch noch so antiklimaktisch gemacht
2.WARUM MACHST DU DIE ERSTEN 2/3 DES BUCHS EXTREM OFFENSICHTLICHE ANSPIELUNGEN DASS JANIK SCHWUL IST UDN AUF SAMUEL STEHT, HÖRST DANN ABER RANDOM KOMPLETT DAMIT AUF JND GEHST NIE WIEDER DARAUF EIN????
3.Dass er die mutter gefickt hat war einfach extrem unnötig und hat gar nicht zur story beigetragen. es war ja sehr offensichtlich dass es samuel verletzt hat und dass er immernoch sauer war, aber anstatt dass sie darüber reden oder janik sich vernüftig entschuldigt oder was weiß ich wurde das einfach gar nicht geklärt und er hat sich halt nach deutschland zurück verpisst.
4.janik ist ein so ein wichser. ich schwöre ich mag keiner dieser charaktere. die haben alle sehr offensichtlich irgendwelche problem aber anstatt IRGENDWIE zu kommunizieren verletzen sie sich einfach gegenseitig immer und immer wieder und sprechen dann einfach nicht drüber. Lina ist die einzige die ok war
5.es wurde einfach generell nichts geklärt und das ende war extrem unbefriedigend und viel zu plötzlich. zb dass mit der mutter und dass samuel sauer ist wurde immer und immer wieder erwähnt aber dann aufeinmal war wieder alles okay, oder janiks probleme mit seinen eltern (und samuel)? warum er irene überhaupt so toll fand und sich auf sie eingelassen hat (hing ja obviously irgendwie mit seinen eltern zusammen)? warum zum henker irene mit janik sex haben wollen würde?????auch einfach so stehen lassen.
anstatt die geschichte vernüftig zu beenden hat der sich da irgendeine dumme moral ausgedacht bruder HALT DEIN MAUL ich hasse open endings
während ich diese bewertung schreibe fällt mir auf dass es definitiv 2 statt 3 sterne sind
der punkt ist: buch war noch okay, hätte man mit dem ende retten können (hätte er einfach janiks offensichtliche gefühle für samuel angesprochen wäre ich happy gewesen) aber ne. kack ende, kack buch
update: das einzig positive was mir dieses buch gebracht hat waren die 14 punkte in der Klausur wo ich über das buch ablästern durfte 👍
1.in welcher welt würde er es einfach hinnehmen dass seine mutter tot ist??? so im sorry ja sie hatten nicht die beste beziehung aber digga ernsthaft
außerdem war auch so früh offensichtlich dass die mutter sterben wird und dann hat der dass auch noch so antiklimaktisch gemacht
2.WARUM MACHST DU DIE ERSTEN 2/3 DES BUCHS EXTREM OFFENSICHTLICHE ANSPIELUNGEN DASS JANIK SCHWUL IST UDN AUF SAMUEL STEHT, HÖRST DANN ABER RANDOM KOMPLETT DAMIT AUF JND GEHST NIE WIEDER DARAUF EIN????
3.Dass er die mutter gefickt hat war einfach extrem unnötig und hat gar nicht zur story beigetragen. es war ja sehr offensichtlich dass es samuel verletzt hat und dass er immernoch sauer war, aber anstatt dass sie darüber reden oder janik sich vernüftig entschuldigt oder was weiß ich wurde das einfach gar nicht geklärt und er hat sich halt nach deutschland zurück verpisst.
4.janik ist ein so ein wichser. ich schwöre ich mag keiner dieser charaktere. die haben alle sehr offensichtlich irgendwelche problem aber anstatt IRGENDWIE zu kommunizieren verletzen sie sich einfach gegenseitig immer und immer wieder und sprechen dann einfach nicht drüber. Lina ist die einzige die ok war
5.es wurde einfach generell nichts geklärt und das ende war extrem unbefriedigend und viel zu plötzlich. zb dass mit der mutter und dass samuel sauer ist wurde immer und immer wieder erwähnt aber dann aufeinmal war wieder alles okay, oder janiks probleme mit seinen eltern (und samuel)? warum er irene überhaupt so toll fand und sich auf sie eingelassen hat (hing ja obviously irgendwie mit seinen eltern zusammen)? warum zum henker irene mit janik sex haben wollen würde?????auch einfach so stehen lassen.
anstatt die geschichte vernüftig zu beenden hat der sich da irgendeine dumme moral ausgedacht bruder HALT DEIN MAUL ich hasse open endings
während ich diese bewertung schreibe fällt mir auf dass es definitiv 2 statt 3 sterne sind
der punkt ist: buch war noch okay, hätte man mit dem ende retten können (hätte er einfach janiks offensichtliche gefühle für samuel angesprochen wäre ich happy gewesen) aber ne. kack ende, kack buch
update: das einzig positive was mir dieses buch gebracht hat waren die 14 punkte in der Klausur wo ich über das buch ablästern durfte 👍
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 22, 2017
Dieses Buch war mein persönlicher Versuch mich der deutschen Literatur wieder azunähern und war dafür eine intuitiv gute Wahl.
Nicht nur ist es ein sehr flüssiges Lese-Erlebnis, auch ist die Darstellung der Welt erstaunlich nah an meiner eigenen und damit für mich umso zugänglicher.
Ich versuche mich daran zu erinnern, ob ich schonmal ein Buch gelesen habe von dem ich das Gefühl hatte es stellt meine persönliche Umwelt so vielfach dar. Ich glaube nicht.
Die intelektuellen Gutmenschen Eltern im Kontrast zur sozialen Unterschicht und sehr realen Darstellung von Suchtkrankheiten. Wie diese Kontexte so leicht nebeneinander existieren können und Menschen beim Aufwachsen stark prägen.
Samuel's Multikulturalität (zugleich mein persönliches Wort und Unwort des Jahres 2014) und persönliche Auseinandersetzung damit. Das Janik nicht so ganz weiß, wie er seine persönliche Rebellion ausleben soll bei diesen Eltern, gegen die es nichts zu rebellieren gibt. Wie er seine eigene Priviligiertheit trotz allem nicht erkennt, selbst wenn er sie benennt.
Diese komplexe Darstellung dieser Generation, die doch so so anders ist, als viele Deutsche vor ihr. Weil sie sich vielleicht oft selbst nicht mehr, als Deutsch wahrnehmen, weil doch eher global.
Mein Manko mit dem Buch ist, dass es aufgehört hat, wo die Mitte hätte sein sollen. Das Buch wartet bis zum Ende, um die zwei Zeitstränge, die parallel im Buch erzählt werden aufeinander Zulaufen zu lassen und das ist meiner Meinung nach etwas zu spät. Auch sinkt die Spannung über die große Auflösung bei diesem Erzählstil immer, wenn er länger als die Hälfte durchgezogen wird. Mutiger und schlüssiger ist es meiner Meinung nach auch nach der Auflösung, die Geschichte noch weiter zu erzählen. Aufzuhören, wenn der Leser endlich mit den Charakteren aufgeholt hat, scheint mir doch wie die einfach, faule Lösung.
Dennoch ein sehr sehr dankbares Buch. Vor allem auf Grund des großen persönlichen Bezuges. Bei all der anglophonen Kultur, die wir konsumieren und den oft veralteten Darstellungen von Deutsch sein, ist dieses Buch wirklich sehr erfrischend zu lesen.
Nicht nur ist es ein sehr flüssiges Lese-Erlebnis, auch ist die Darstellung der Welt erstaunlich nah an meiner eigenen und damit für mich umso zugänglicher.
Ich versuche mich daran zu erinnern, ob ich schonmal ein Buch gelesen habe von dem ich das Gefühl hatte es stellt meine persönliche Umwelt so vielfach dar. Ich glaube nicht.
Die intelektuellen Gutmenschen Eltern im Kontrast zur sozialen Unterschicht und sehr realen Darstellung von Suchtkrankheiten. Wie diese Kontexte so leicht nebeneinander existieren können und Menschen beim Aufwachsen stark prägen.
Samuel's Multikulturalität (zugleich mein persönliches Wort und Unwort des Jahres 2014) und persönliche Auseinandersetzung damit. Das Janik nicht so ganz weiß, wie er seine persönliche Rebellion ausleben soll bei diesen Eltern, gegen die es nichts zu rebellieren gibt. Wie er seine eigene Priviligiertheit trotz allem nicht erkennt, selbst wenn er sie benennt.
Diese komplexe Darstellung dieser Generation, die doch so so anders ist, als viele Deutsche vor ihr. Weil sie sich vielleicht oft selbst nicht mehr, als Deutsch wahrnehmen, weil doch eher global.
Mein Manko mit dem Buch ist, dass es aufgehört hat, wo die Mitte hätte sein sollen. Das Buch wartet bis zum Ende, um die zwei Zeitstränge, die parallel im Buch erzählt werden aufeinander Zulaufen zu lassen und das ist meiner Meinung nach etwas zu spät. Auch sinkt die Spannung über die große Auflösung bei diesem Erzählstil immer, wenn er länger als die Hälfte durchgezogen wird. Mutiger und schlüssiger ist es meiner Meinung nach auch nach der Auflösung, die Geschichte noch weiter zu erzählen. Aufzuhören, wenn der Leser endlich mit den Charakteren aufgeholt hat, scheint mir doch wie die einfach, faule Lösung.
Dennoch ein sehr sehr dankbares Buch. Vor allem auf Grund des großen persönlichen Bezuges. Bei all der anglophonen Kultur, die wir konsumieren und den oft veralteten Darstellungen von Deutsch sein, ist dieses Buch wirklich sehr erfrischend zu lesen.
May 11, 2022
scheiss Ende
December 25, 2023
i really wish i could give this zero stars.
i read this against my will (for my german class) and boy was this stupid. do yourself a favour and don’t read this.
i read this against my will (for my german class) and boy was this stupid. do yourself a favour and don’t read this.
April 8, 2020
«Іноді в Самюеля виникають ідеї, які я цілком не розумію. Його подарунок був однією з таких химерних ідей. За нормальних умов такого б узагалі не сталося»
Заголовного героя маємо Яніка. Молодий хлопець зі своїм молодим життям: сім’єю, друзями, думками, проблемами. Він оповідає нам дві лінії: те що відбувається і те, що вже відбулося.
Руки розбійника – це книга портрет. Портрет надто ідеальних батьків, такої ж дівчини, знайомих, самого Яніка. Та насамперед це портрет його найкращого друга Самюеля.
Янік не просто розповідає все, що бачить. Він любить споглядати, аналізувати. Янік замало говорить та забагато думає, та саме це змальовує всіх персонажів у найяскравіших, найреальніших красках. Сцени короткі, в них мало діалогів. Здається, ніби ти насправді спілкуєшся з Яніком; він розповідає свої думки тобі, та тільки тобі.
Думок в нього багато. Він думає про свої батьків, чому вони поводяться так ідеально, невже вони безгрішні? Він думає про свою дівчину, яку він кохає та все одно відчуває незрозумілу тривогу. Думає по мати найкращого друга, про його батька. Та найбільше він думає про самого Самюеля. Найкращий друг у всьому світі. Саме його Янік розгадує продовж свого життя.
Вони такі різні, та попри це близькі. Що тримає цей зв’язок? Чим далі занурюєшся в історію, тим більше Янік розповідає. Він починає показувати тобі, все що з ними трапилось, що призвело до того, де вони зараз. Що саме привело їх до Стамбула.
Кожен персонаж розкривається під пильним оком Яніка. Він думає, та розказує це лише тобі. Він думає навіть про себе, питається, на що він здатен, яка його мета, чи все гаразд?
Ця книга – портрет Самюеля, який Янік змальовує через навколишній світ, свою сім’ю, через його маму, через самого себе. Він намагається збагнути всю глибину його поведінки, думок. І він розповідає нам про те, як на вигляд завжди ідеальний Самюель становиться тим, ким він завжди був. Це історія про ідеального хлопця з руками розбійника.
Заголовного героя маємо Яніка. Молодий хлопець зі своїм молодим життям: сім’єю, друзями, думками, проблемами. Він оповідає нам дві лінії: те що відбувається і те, що вже відбулося.
Руки розбійника – це книга портрет. Портрет надто ідеальних батьків, такої ж дівчини, знайомих, самого Яніка. Та насамперед це портрет його найкращого друга Самюеля.
Янік не просто розповідає все, що бачить. Він любить споглядати, аналізувати. Янік замало говорить та забагато думає, та саме це змальовує всіх персонажів у найяскравіших, найреальніших красках. Сцени короткі, в них мало діалогів. Здається, ніби ти насправді спілкуєшся з Яніком; він розповідає свої думки тобі, та тільки тобі.
Думок в нього багато. Він думає про свої батьків, чому вони поводяться так ідеально, невже вони безгрішні? Він думає про свою дівчину, яку він кохає та все одно відчуває незрозумілу тривогу. Думає по мати найкращого друга, про його батька. Та найбільше він думає про самого Самюеля. Найкращий друг у всьому світі. Саме його Янік розгадує продовж свого життя.
Вони такі різні, та попри це близькі. Що тримає цей зв’язок? Чим далі занурюєшся в історію, тим більше Янік розповідає. Він починає показувати тобі, все що з ними трапилось, що призвело до того, де вони зараз. Що саме привело їх до Стамбула.
Кожен персонаж розкривається під пильним оком Яніка. Він думає, та розказує це лише тобі. Він думає навіть про себе, питається, на що він здатен, яка його мета, чи все гаразд?
Ця книга – портрет Самюеля, який Янік змальовує через навколишній світ, свою сім’ю, через його маму, через самого себе. Він намагається збагнути всю глибину його поведінки, думок. І він розповідає нам про те, як на вигляд завжди ідеальний Самюель становиться тим, ким він завжди був. Це історія про ідеального хлопця з руками розбійника.
March 27, 2025
Мені сподобалось.
Коли я раніше згадувала історії дорослішання, то першими в голову приходили лише "Ловець у житі" та "Переваги сором'язливих", але жодна з них мені не відгукувалась. З "Руками розбійника" в мене відбувся контакт.
Мені сподобалась структура тексту. Він складається з невеличких епізодів, та оповідь переключається між двома часовими лініями. Для мене ця фрагментарність створює враження вугловатості та грубості, що вдало доповнює образ головного героя, від якого ведеться оповідання.
Як на мене це історія про дорослішання, сепарацію, самовизначення та відчуття причетності.
Автор дуже влучно передав, як відчуває себе молода людина на межі підліткового віку та юнацтва. Коли кожна емоція шарашить в голову, і ти з одного боку знаєш, що хочеш, а з іншого - не знаєш. Тобі хочеться, щоб тебе залишили в спокої, але хочеться відчувати когось поруч. Коли здається, що ти вже зрозумів увесь цей світ, але коли щось трапляється, то насправді - зовсім ні. Інколи мені вражала жорстокість, яку автор обирав для передачі цих почуттів, але враження все одно створювалось вірне.
Мені було цікаво спостерігати за тим, як розвивається ставлення Яніка, головного героя, до його Саму, друга дитинства. Більшість часу це було шалене всепоглинаюче захоплення, яке межувало із закоханістю. Настільки велике, що він навіть не помітив, як друг почав віддалятись. І те, яких висновків головний герой дійшов в кінці історії. Не можу сказати, що я з ними згодна, бо їх стосунки скоріш будувались на спільності часу та місця їх перебування та шаленому бажанні головного героя бути причетним до життя товариша, а не на взаємних цінностях.
Тема самоідентифікації тут міцно переплетена з тим, що вчитись можна лише на власному досвіді. Один з персонажів дав головному герою правильну відповідь про пошуки дому та життя в інші країні. Але Яніку довелось з'їздити в Туреччину, щоб збагнути, що він - німець.
Коли я раніше згадувала історії дорослішання, то першими в голову приходили лише "Ловець у житі" та "Переваги сором'язливих", але жодна з них мені не відгукувалась. З "Руками розбійника" в мене відбувся контакт.
Мені сподобалась структура тексту. Він складається з невеличких епізодів, та оповідь переключається між двома часовими лініями. Для мене ця фрагментарність створює враження вугловатості та грубості, що вдало доповнює образ головного героя, від якого ведеться оповідання.
Як на мене це історія про дорослішання, сепарацію, самовизначення та відчуття причетності.
Автор дуже влучно передав, як відчуває себе молода людина на межі підліткового віку та юнацтва. Коли кожна емоція шарашить в голову, і ти з одного боку знаєш, що хочеш, а з іншого - не знаєш. Тобі хочеться, щоб тебе залишили в спокої, але хочеться відчувати когось поруч. Коли здається, що ти вже зрозумів увесь цей світ, але коли щось трапляється, то насправді - зовсім ні. Інколи мені вражала жорстокість, яку автор обирав для передачі цих почуттів, але враження все одно створювалось вірне.
Мені було цікаво спостерігати за тим, як розвивається ставлення Яніка, головного героя, до його Саму, друга дитинства. Більшість часу це було шалене всепоглинаюче захоплення, яке межувало із закоханістю. Настільки велике, що він навіть не помітив, як друг почав віддалятись. І те, яких висновків головний герой дійшов в кінці історії. Не можу сказати, що я з ними згодна, бо їх стосунки скоріш будувались на спільності часу та місця їх перебування та шаленому бажанні головного героя бути причетним до життя товариша, а не на взаємних цінностях.
Тема самоідентифікації тут міцно переплетена з тим, що вчитись можна лише на власному досвіді. Один з персонажів дав головному герою правильну відповідь про пошуки дому та життя в інші країні. Але Яніку довелось з'їздити в Туреччину, щоб збагнути, що він - німець.
May 31, 2025
Der Roman lebt von Kontrasten. Jugend versus Erwachsensein. Janik aus behüteten Elternhaus, Samuels Vater abwesend, seine Mutter wird als "Pennerin" vorgestellt. In einem Haus herrscht Ordnung und Struktur, in dem anderen Chaos und Gestank. Samuel mit den Räuberhänden, Janiks Vater mit der Quallenhand.
Die Erzählung bietet viele Möglichkeiten zur Identifikation. Über Kontraste, Figuren, Lebensphasen, Freiheitsdrang, Familiensituationen.
Die Zeitsprünge haben mich zu Anfang gestört, tragen aber zum Spannungsaufbau bei und ergeben mit Fortschreiten der Geschichte ein Ganzes.
Die Sprache des Autors ist bildlich und metaphorisch. Besonders gut gefällt mir die Gestaltung der Gedankenwelten unter Einbau roher, naiver, manchmal nicht zu Ende gedachter kindlicher Gedanken. Hier ein Beispiel, an welchem sowohl Bildlichkeit der Sprache als aus Gedankenwelt deutlich werden: "Manchmal habe ich Samuel um seinen Vater, den keiner kennt, beneidet. Ich wollte rumspinnen, wie der mit den Räuberhänden. Sein Vater ist eine riesige Leinwand, auf der jeder Film laufen kann. Egal, was Samuel an sich entdeckt (...), er kann alles werden, weil sein Vater alles sein kann." (S. 20) Insgesamt sind einige Sätze dabei, die auf den Punkt bringen: "Man ist doch nicht zu klein zum Fühlen." (S.84)
Die Dialoge gestalten sich oft umgangssprachlich. "Fick dich" und "Halt's Maul" mögen abstoßen, doch machen sie zugleich die Athmosphäre erfahrbar. Die Dialoge zeichnen sich für mich auch durch unbeholfene Sprache und fehlende Kommunikationsstrategien aus, was die bedingungslose Verbundenheit der beiden Hauptcharaktere umso ehrlicher wirken lässt.
An dem Roman hat mich die Verbundenheit und Freundschaft der beiden neben Samuels Geschichte, seiner Suche nach sich selbst, voller Sehnsucht und Rastlosigkeit, besonders berührt.
Die Erzählung bietet viele Möglichkeiten zur Identifikation. Über Kontraste, Figuren, Lebensphasen, Freiheitsdrang, Familiensituationen.
Die Zeitsprünge haben mich zu Anfang gestört, tragen aber zum Spannungsaufbau bei und ergeben mit Fortschreiten der Geschichte ein Ganzes.
Die Sprache des Autors ist bildlich und metaphorisch. Besonders gut gefällt mir die Gestaltung der Gedankenwelten unter Einbau roher, naiver, manchmal nicht zu Ende gedachter kindlicher Gedanken. Hier ein Beispiel, an welchem sowohl Bildlichkeit der Sprache als aus Gedankenwelt deutlich werden: "Manchmal habe ich Samuel um seinen Vater, den keiner kennt, beneidet. Ich wollte rumspinnen, wie der mit den Räuberhänden. Sein Vater ist eine riesige Leinwand, auf der jeder Film laufen kann. Egal, was Samuel an sich entdeckt (...), er kann alles werden, weil sein Vater alles sein kann." (S. 20) Insgesamt sind einige Sätze dabei, die auf den Punkt bringen: "Man ist doch nicht zu klein zum Fühlen." (S.84)
Die Dialoge gestalten sich oft umgangssprachlich. "Fick dich" und "Halt's Maul" mögen abstoßen, doch machen sie zugleich die Athmosphäre erfahrbar. Die Dialoge zeichnen sich für mich auch durch unbeholfene Sprache und fehlende Kommunikationsstrategien aus, was die bedingungslose Verbundenheit der beiden Hauptcharaktere umso ehrlicher wirken lässt.
An dem Roman hat mich die Verbundenheit und Freundschaft der beiden neben Samuels Geschichte, seiner Suche nach sich selbst, voller Sehnsucht und Rastlosigkeit, besonders berührt.
Displaying 1 - 30 of 56 reviews