взагалі читати Мілана Кундеру можу всього. є у нього слабші речі (скажімо, перший його роман "Жарт"), а є просто геніальні - практично всі після "Нестерпної легкості буття" (дивно, що перейшовши на мову країни, що породила в принципі оформлену і зшиту дорогу роману, Кундера наче знаходить правильне дихання, відкриває приховані шляхи і дороги). однак крім Кундери-романіста є ще Кундера-есеїст, який задає теж високу планку не тільки для письменників, але й для філософів, культурологів, антропологів. прикладом такого рівня може бути збірка есеїв із чарівною назвою "Завіса" (2005).
можна припустити, що Мілан Кундера - геніальний романіст і середній теоретик, бо як в одній людини можуть жити два генії? зрештою, він само неодноразово пише про свій середній рівень академічного теоритизування, тому навмисно уникає словника і, відповідно. понять, концептів і взагалі не прагне вибудувати строгий герменевтичний апарат тлумачення літератури. звідси - неминуче певний рівень недосягання, але й водночас рівень прояснення днищ. тут же варто додати, що Кундера трішки лукавить - він прекрасно володіє письмом і відчуттям матеріалу (про рівень ерудиції письменника говорити зайве), але просто не хоче капітулювати у мереживо термінів і понять, а спробувати наче заново витворити розуміння. чим вам не апробація гадамерівської герменевтики? чим вам не Джон Кейдж від есеїстики, що пробує осмислити буття тексту немов той, хто взагалі не читав текст?
Мілан Кундера хоче витворити розуміння, як і кожен щирий автор, перш за все для себе. та він настільки наполегливий у своєму бажанні, що мимовлі вивертає це суб'єктивне прагнення почути голос автора у бік звучання цілого оркестру голосів, що лунає із різних історичних програм, культурних зразків і канонів. неможливо не виділити його міркування щодо роману Толстого "Анна Кареніна" (підрозділ "Краса смерті"). Кундера починає з того, що самогубство Анни - загадка. власне, ось ця таїна небуття і змушує Кундеру провести невеличке розслідування, під час якого виявляються і симетричні звучання (мотив смерті під колесами потяга), і деестетизація дійсності, і потік свідомості (саме так, Толстой значно випередив Вулф із Джойсом), і багато всього інших неймовірних фактів, висвітлених, attention, на семи сторінках! повірте, після його роздумів вам захочеться пречитати цей текст і пройтись мапою, окресленою саме Кундерою (ось і ненавмисний перехід від глибоко суб'єктивних до органічно об'єктивованих ландшафтів). так само захочеться перечитати і Марселя Пруста, і Мігеля де Сервантеса, та й загалом пройтись всією класичною літературою, щоб збагнути, хто там шепоче за ширмою.