Головну ідею можна вмістити в одне речення: контркультура підміняє практику реальної політичної боротьби, тому що намагаючись жити лайфстайлом "бунтівника", ми забуваємо про старі-добрі практики, які справді можуть змінити світ (профспілки, наприклад). Джозеф Гіз та Андрю Поттер наголошують, що імпульсом сучасного суспільства, яке уявляється конформістським, насправді є конкурентне споживання (тобто ми купуємо речі не для того, шоб бути як усі, а навпаки — щоб чимось вирізнятися, і це останнє бажання є рушієм економіки). Контркультура ж ("бунтарський" одяг, музика, навіть їжа) ґрунтується на такому ж бажанні виділитися серед усіх, бути "не масою", а тому цілком вписується у згадану вище модель конформістського споживання. Ба більше — бунтарство зазвичай іде пліч-о-пліч із буттям "крутим", а "крутизна" — це вічно вислизаюча річ, тобто те ж саме конкурентне споживання.
Автори розвінчують контркультурний погляд на життя не лише показуючи, що він — частина капіталістичної системи і насправді не бореться ні проти чого. Вони також підважують самі засади, на яких стоїть контркультурний світогляд. Наприклад, про те, що суспільство виховує нас конформістами через інститути на кшталт школи, лікарні, через рекламу і споживчі товари. Що протиставляє контркультура шкільній формі? Її відсутність. Але насправді відсутність форми веде до більшої знервованості учнів через їхній різний соціальний стан, як і до того ж самого старого конкуретного споживання. Лікарню часто критикують за те, що вона присвоює людське тіло, розчленює його на складові. Але ця критика, по-перше, беззахисна перед досягненнями західної медицини на кшталт подолання захворювань типу чуми або холери. По-друге, часто західній медицині протиставляють "холістичну" східну, яка антинаукова і навряд чи від чогось справді вилікує. Така критика одним скопом усієї західної медицини насправді і несправедлива, і заважає консолідації лівих політиків щодо її реальних проблем.
Ще цікава думка про кореляцію контркультури й екзотизації: адепти КК часто подорожують на Схід у пошуках автентичності, відсутності комодифікації, але впадають у наївний романтизм. Ба більше: відвідування дедалі більш екзотичних країн стає також чинником конкуретного споживання і додається в символічний капітал, ще й безпосередньо впливає на культуру, економіку й соціум цих екзотичних країн (переважно в негативний спосіб).
Звісно, в книжки є певні спірні моменти (я ось раніше писала про "Нірвану"), але в авторів справді сильні аргументи. Ходити на рейви чи жити вільним сексуальним життям навряд чи глобально змінить світ і його несправедливості, на жаль, як і повальна критика всієї культури як опресивної, адже цю тотальну думку не можна сфальсифікувати.