What do you think?
Rate this book
Куба-якої-не-було
Тамара — медсестра в Київському госпіталі. Улітку 1962-го у складі радянського контингенту вона вирушає на роботу в «одну з соціалістичних країн». Навіть капітан корабля не знає фінального пункту призначення, аж доки судно не скеровують у таємничо-тропічну й безсумнівно дружню Кубу. Однак таке позитивне уявлення виявляється оманливим, екзотичність — непривітною, а атмосфера переможної революції — не такою вже й радісною. Саме за таких обставин жінці доводиться шукати й утверджувати себе. А згодом — ще й боротися за пам’ять: свою і про себе.
184 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
1 person is currently reading
171 people want to read
About the author
Наталія Довгопол
22 books158 followersСкладаю букви в слова.
Живу в Афінах, пишу українською.
Авторка книг "Шпигунки з притулку "Артеміда", "Мандрівний цирк сріблястої пані", "Прокляте небо" та інших.
Роман "Шпигунки з притулку "Артеміда" відзначений сріблом на конкурсі "Коронація слова", увійшов у фінал BookPitch від Одеського кінофестивалю. Як найкраща підліткова книга року, опинився також у фіналі премій "Навиворіт" та "Барабука", а в премії "Еспресо. Вибір читачів" (підліткова номінація) посів перше місце".
"Мандрівний цирк сріблястої пані" отримав премію ім.Гоголя, нагороду "Найкраще підліткове фентезі року" від BaraBooka, відзнаку від "Еспресо. Вибір читачів".
Живу в Афінах, пишу українською.
Авторка книг "Шпигунки з притулку "Артеміда", "Мандрівний цирк сріблястої пані", "Прокляте небо" та інших.
Роман "Шпигунки з притулку "Артеміда" відзначений сріблом на конкурсі "Коронація слова", увійшов у фінал BookPitch від Одеського кінофестивалю. Як найкраща підліткова книга року, опинився також у фіналі премій "Навиворіт" та "Барабука", а в премії "Еспресо. Вибір читачів" (підліткова номінація) посів перше місце".
"Мандрівний цирк сріблястої пані" отримав премію ім.Гоголя, нагороду "Найкраще підліткове фентезі року" від BaraBooka, відзнаку від "Еспресо. Вибір читачів".
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 37 reviews
July 12, 2022
Яка ж своєчасна книга або Роль «ихтамнет» під час Карибської кризи
«Лише в Союзі нічого не знали. У пресі сміялися, що американці прийняли трактор «Білорусь» за ракету. Ну, і про буряки писали. Сезон збору буряків – це куди важливіше ядерної війни.»
⏳ У 1962 році світ був надблизьким до початку ядерної війни. Я про це чула з історичної хроніки, а от Наталія Довгопол – від своєї бабусі, яка була однією з десятків тисяч (!) солдатів і медиків СРСР, яких таємно доставили на Кубу для підтримки режиму Кастро.
«Була б ядерна кнопка в руках Кастро, клянуся, все східне узбережжя щезло б уже з лиця Землі.»
🏝 Головна героїня Тамара, прототипом якої є двоюрідна бабуся авторки, працюючи медсестрою у Київському госпіталі, отримує пропозицію від керівництва виконати свій інтернаціональний обов’язок в одній з соціалістичних країн. Опції відмовити керівникові не надається.
«Ми ж імітували спеціалістів-механізаторів, що їдуть допомагати дружній країні. А між тою сільгосптехнікою в закритих контейнерах спокійненько собі стояли ракети.»
⚓️ Наскільки ж цінним є нарешті чути правду про ті сторінки історії, які «совершенно секрєтно»: про те, як шифрувалося, куди везуть людей, про те, як їх радісно зустрічали кубинці, які думали, що ті будуть за них воювати, про безгрошів’я і неможливість повідомити рідним де ти, про неготовність до життя в тропіках, про укуси баракуд у водах, в яких не плавали самі кубинці, про повальний алкоголізм вояків та отруєння, про смерті від зіткнень з контрою, яка воювала проти Кастро, і як ці смерті офіційно замилювалися, про картаті сорочки, в які переодягнули всіх, щоб прикидалися сільгосппрацівниками, про сифіліс на острові, де ніч з жінкою можна було купити навіть за мило…
🛩 Я чула, що американці опублікували карту з позначеними на ній ракетами, які Радянський Союз ховав на Кубі, чим піймали Хрущова на брехні. Але ні про таємничу зустріч американського журналіста і російського шпигуна, ні про збиття літака США, що могло стати страшною відправною точкою, ні про американську морську блокаду Куби, я не знала геть нічого. Ціную книги, які зацікавлюють дізнатися більше.
І замість висновку: «За ті кілька літніх місяців на Кубу було переправлено понад 42 тисячі радянських військових, із них близько 13 тисяч громадян УРСР».
«Лише в Союзі нічого не знали. У пресі сміялися, що американці прийняли трактор «Білорусь» за ракету. Ну, і про буряки писали. Сезон збору буряків – це куди важливіше ядерної війни.»
⏳ У 1962 році світ був надблизьким до початку ядерної війни. Я про це чула з історичної хроніки, а от Наталія Довгопол – від своєї бабусі, яка була однією з десятків тисяч (!) солдатів і медиків СРСР, яких таємно доставили на Кубу для підтримки режиму Кастро.
«Була б ядерна кнопка в руках Кастро, клянуся, все східне узбережжя щезло б уже з лиця Землі.»
🏝 Головна героїня Тамара, прототипом якої є двоюрідна бабуся авторки, працюючи медсестрою у Київському госпіталі, отримує пропозицію від керівництва виконати свій інтернаціональний обов’язок в одній з соціалістичних країн. Опції відмовити керівникові не надається.
«Ми ж імітували спеціалістів-механізаторів, що їдуть допомагати дружній країні. А між тою сільгосптехнікою в закритих контейнерах спокійненько собі стояли ракети.»
⚓️ Наскільки ж цінним є нарешті чути правду про ті сторінки історії, які «совершенно секрєтно»: про те, як шифрувалося, куди везуть людей, про те, як їх радісно зустрічали кубинці, які думали, що ті будуть за них воювати, про безгрошів’я і неможливість повідомити рідним де ти, про неготовність до життя в тропіках, про укуси баракуд у водах, в яких не плавали самі кубинці, про повальний алкоголізм вояків та отруєння, про смерті від зіткнень з контрою, яка воювала проти Кастро, і як ці смерті офіційно замилювалися, про картаті сорочки, в які переодягнули всіх, щоб прикидалися сільгосппрацівниками, про сифіліс на острові, де ніч з жінкою можна було купити навіть за мило…
🛩 Я чула, що американці опублікували карту з позначеними на ній ракетами, які Радянський Союз ховав на Кубі, чим піймали Хрущова на брехні. Але ні про таємничу зустріч американського журналіста і російського шпигуна, ні про збиття літака США, що могло стати страшною відправною точкою, ні про американську морську блокаду Куби, я не знала геть нічого. Ціную книги, які зацікавлюють дізнатися більше.
І замість висновку: «За ті кілька літніх місяців на Кубу було переправлено понад 42 тисячі радянських військових, із них близько 13 тисяч громадян УРСР».
October 21, 2021
Виявилося, що книгу Наталії Довгопол «Куба-якої-не-було» можна прочитати за вечір, що я вчора і зробила. Вона справді невелика, 179 сторінок, а до того ж дуже легко написана. Книга визначається як «повість про маленьку людину на арені чужої битви» - і з цим визначенням цілком можна погодитися.
В основу «Куби...» лягла родинна історія про двоюрідну бабусю авторки, яка мала схожий досвід. Пані Наталія у подяках шкодує, що не наважилася розпитати родичку за життя, тому користувалася документальними свідченнями, повістями кубинських письменників тощо. Як на мене, то участь українців (хай навіть вони і вважали себе радянськими людьми) у подіях на Кубі – це цікава і незвична тема.
Починається все з того, що головній героїні медсестрі Тамарі пропонують виконати свій інтернаціональний обов’язок в одній з соціалістичних країн. Назву країни тримають в страшній таємниці і навіть маршрут капітани кораблів отримують частково. Тамара погоджується, бо
а) у неї немає опції відмовити керівництву;
б) дівчина романтизує цей самий інтернаціональний обов’язок, мріє здійснити щось героїчне (і вирватися з буденної сірості).
Зрештою – і це не можна назвати спойлером – «добровольці» після кількох тижнів морської хвороби у жахливих умовах на вантажних кораблях, які жодним чином не обладнані для перевезення людей через Атлантику, прибувають на так званий острів свободи. Там їм доведеться попрощатися з багатьма своїми ілюзіями.
Ілюзій у Тамари справді багато, але у книзі ми бачимо її жінкою різного віку, дізнаємося про її дитинство, зустрічаємо вже пенсіонеркою, - і протягом всього цього часу вона змінюється. Змінюється її ставлення до власного тіла, до влади, до української мови, яку вона, дівчинка з села, так ретельно з себе вичавлювала.
Нам показують різну Кубу: і святково-танцювальну, і технологічно-відсталу, і революційну, сповнену рому та цукрової тростини, надокучливих комах та небезпечних рослин. Образ кубинців здався мені вже надто спрощеним у цьому тексті, і, хоча я і розумію, що авторка планувала колупатися не в їхніх, а наших національних травмах, все одно б хотілося чогось більшого, а не лише красивих і не надто розумних туземців.
У книзі також присутня любовна лінія, але я не сильно прониклася цими стосунками, тому і говорити про них багато не буду. Мені було шкода Тамару, що вона поставилася до цього майже курортного роману (роману у відрядженні?) так серйозно.
Найбільше мене вразили сцени, де ми зустрічаємо людей опісля, вже у нашому часі – і виявляється, що ця «рятівна операція» стала для певних героїв найяскравішою подією в житті, що вони пишаються, що взяли в ній участь, і знімають з себе вантаж відповідальності. Агов, чуваки, вашими руками ледь не розпочали Третю Світову, тут особливо немає чому тішитися.
Тим не менш, це вже все минуло, лишилася тільки згадка про радянських «туристів», яких ніби і не було. Як ми всі знаємо, практика «їх там не було» у минулому не лишилася.
В основу «Куби...» лягла родинна історія про двоюрідну бабусю авторки, яка мала схожий досвід. Пані Наталія у подяках шкодує, що не наважилася розпитати родичку за життя, тому користувалася документальними свідченнями, повістями кубинських письменників тощо. Як на мене, то участь українців (хай навіть вони і вважали себе радянськими людьми) у подіях на Кубі – це цікава і незвична тема.
Починається все з того, що головній героїні медсестрі Тамарі пропонують виконати свій інтернаціональний обов’язок в одній з соціалістичних країн. Назву країни тримають в страшній таємниці і навіть маршрут капітани кораблів отримують частково. Тамара погоджується, бо
а) у неї немає опції відмовити керівництву;
б) дівчина романтизує цей самий інтернаціональний обов’язок, мріє здійснити щось героїчне (і вирватися з буденної сірості).
Зрештою – і це не можна назвати спойлером – «добровольці» після кількох тижнів морської хвороби у жахливих умовах на вантажних кораблях, які жодним чином не обладнані для перевезення людей через Атлантику, прибувають на так званий острів свободи. Там їм доведеться попрощатися з багатьма своїми ілюзіями.
Ілюзій у Тамари справді багато, але у книзі ми бачимо її жінкою різного віку, дізнаємося про її дитинство, зустрічаємо вже пенсіонеркою, - і протягом всього цього часу вона змінюється. Змінюється її ставлення до власного тіла, до влади, до української мови, яку вона, дівчинка з села, так ретельно з себе вичавлювала.
Нам показують різну Кубу: і святково-танцювальну, і технологічно-відсталу, і революційну, сповнену рому та цукрової тростини, надокучливих комах та небезпечних рослин. Образ кубинців здався мені вже надто спрощеним у цьому тексті, і, хоча я і розумію, що авторка планувала колупатися не в їхніх, а наших національних травмах, все одно б хотілося чогось більшого, а не лише красивих і не надто розумних туземців.
У книзі також присутня любовна лінія, але я не сильно прониклася цими стосунками, тому і говорити про них багато не буду. Мені було шкода Тамару, що вона поставилася до цього майже курортного роману (роману у відрядженні?) так серйозно.
Найбільше мене вразили сцени, де ми зустрічаємо людей опісля, вже у нашому часі – і виявляється, що ця «рятівна операція» стала для певних героїв найяскравішою подією в житті, що вони пишаються, що взяли в ній участь, і знімають з себе вантаж відповідальності. Агов, чуваки, вашими руками ледь не розпочали Третю Світову, тут особливо немає чому тішитися.
Тим не менш, це вже все минуло, лишилася тільки згадка про радянських «туристів», яких ніби і не було. Як ми всі знаємо, практика «їх там не було» у минулому не лишилася.
January 27, 2025
Це скарб! Дуже класний історичний художній роман, вам всім треба.
Це повноцінна хроніка подій очима української молодої жінки, що опинилася в центрі чужого конфлікту. Та її спроби знайти власний сенс у тому, що вона робить.
Це також історія про те, що було «після». Стирання історії, невидимі люди у власній країні. Спогади, що виникають нізвідки й огортають твоє життя.
Ядерний конфлікт, який міг знищити світ. Що сталося на Кубі? Чому росія досі замовчує причетність до цих подій?
Навіть якщо прибрати складову, що тема нам близька, роман дуже цікавий, насичений, яскравий. Легко і швидко читається. Буквально слухаю і бачу перед собою фільм. #слухайкнижки
Я майже нічого не знала про Кубу до цього, але тепер таке відчуття, наче знаю особисто тих людей, які там були.
Це повноцінна хроніка подій очима української молодої жінки, що опинилася в центрі чужого конфлікту. Та її спроби знайти власний сенс у тому, що вона робить.
Це також історія про те, що було «після». Стирання історії, невидимі люди у власній країні. Спогади, що виникають нізвідки й огортають твоє життя.
Ядерний конфлікт, який міг знищити світ. Що сталося на Кубі? Чому росія досі замовчує причетність до цих подій?
Навіть якщо прибрати складову, що тема нам близька, роман дуже цікавий, насичений, яскравий. Легко і швидко читається. Буквально слухаю і бачу перед собою фільм. #слухайкнижки
Я майже нічого не знала про Кубу до цього, але тепер таке відчуття, наче знаю особисто тих людей, які там були.
January 30, 2022
Це абсолютно неочікувано для мене! 5 зірочок сучукрліті я ставлю дуууже рідко. Але ця історія написана дуже цікаво, кінематографічно і я відкрила для себе щось нове. Геть нічого не знала про те, що радянський союз і у воєнний діях на Кубі брав участь. При тому людей туди відправляли, навіть не повідомивши їм, куди вони їдуть. І рідні не знали про це нічого. Головна героїня Тамара - 29річна медсестра, яку відправляють «прислужитися рОдінє» - і вона їде, бо начальству не відмовляють. Та й щось героїчне зробити хочеться. Але чи геройство чекає на неї? Нелюдські умови проживання, постійна спека чи дощі, відсутність нормального харчування - ось що чекає цих молодих людей. А ще - розуміння. Куди тебе посилають і навіщо. Скільки ще в нас різних національний травм, яких нам завдав радянський союз?
«Коли а твоїх руках помирає юнак, зовсім хлопчик, коли кулі летять у автобус із медсестрами, а нічні чергові смалять із рушниць в повітря від нервової напруги, ти вчишся знаходити зрозумілого ворога. Вчишся відчувати ненависть.»
«У київській школі мою племінницю кликали «українка». Зневажливо, принизливо, аж доки й вона не перейшла на російську. І лише останніми роками я принципово почала говорити українською з усіма. Скільки разів я чула оте «Я нє панімаю, гаварітє нармальна» від продавчині в київському магазині. Але хіба вода не точить камінь?»
«Я нарешті не озираюся, не слухаю, хто пліткує за моєю спиною. Не боюся бути селючкою, бо я такою є. Не боюся називатися киянкою і водночас українкою, бо ці два поняття не завжди були тотожними.»
«Коли а твоїх руках помирає юнак, зовсім хлопчик, коли кулі летять у автобус із медсестрами, а нічні чергові смалять із рушниць в повітря від нервової напруги, ти вчишся знаходити зрозумілого ворога. Вчишся відчувати ненависть.»
«У київській школі мою племінницю кликали «українка». Зневажливо, принизливо, аж доки й вона не перейшла на російську. І лише останніми роками я принципово почала говорити українською з усіма. Скільки разів я чула оте «Я нє панімаю, гаварітє нармальна» від продавчині в київському магазині. Але хіба вода не точить камінь?»
«Я нарешті не озираюся, не слухаю, хто пліткує за моєю спиною. Не боюся бути селючкою, бо я такою є. Не боюся називатися киянкою і водночас українкою, бо ці два поняття не завжди були тотожними.»
August 31, 2021
Мені завжди подобалися історії про Карибський басейн, карибська музика й танці і карибські напої, то звісно, що я прочитала Куба-якої-не-було Наталії Довгопол від видавництва "Темпора"!
#AV_рецензія
Я побув��ла на презетації книги у Наталії, і це було дуже емоційно і цікаво, тож я взялася читати, як тільки допила свій Cuba Libre. Виявилося, що ця невелика книжечка на 184 сторінок і читається дуже легко. Хороша атмосферна історія про не надто відомий епізод з життя багатьох українців. Карибська криза 1962 року - один із моментів, коли світ реально стояв на порозі Третьої світової війни. До речі, цей конфлікт ліг в основу другого сезону космічного альтісторичного серіалу "Заради всього людства".
"Куба" Наталії - це чесна родинна історія. Пам'ять про бабусю і її службу, про те, як дівчина, що не відповідала тодішнім традиційним канонам (у 29 років не одружена, без дітей, без вищої освіти), хотіла вчинити щось видатне. Бажання було наївне, але цілком зрозуміле. Весь тон книги - теплий, меланхолійний. Тут навіть знайшлося місце для камео самої Наталі, якій на момент оповіді було 10 років.
Мені не сподобався другий головний герой, Альберт, хоча він і вийшов правдоподібним, із фонтаном енергії та підлітковою завзятістю, але він постійно викликав у мене тривогу. Я не люблю мінливих людей. Людей, що зникають і з'являються. Поверхневих. Тож Альбертом не перейнялася.
І, звісно, сама Куба. Вона ллє на тебе тропічними дощами, жалить москітами, кричить папугами, пахне ромом, звучить соном і сальсою. Мене постійно тягнуло танцювати і хильнути рому, і навіть ідея однієї історії з'явилася у схожому сетінгу.
Насправді, мені б хотілося, щоб "Куба" була довшою. Це повість, а хотілося б роману. Більше саспенсу на піку кризи, більше гострих моментів. Глибшого культурного тла. Хоча і так - цілком цікаво.
#AV_рецензія
Я побув��ла на презетації книги у Наталії, і це було дуже емоційно і цікаво, тож я взялася читати, як тільки допила свій Cuba Libre. Виявилося, що ця невелика книжечка на 184 сторінок і читається дуже легко. Хороша атмосферна історія про не надто відомий епізод з життя багатьох українців. Карибська криза 1962 року - один із моментів, коли світ реально стояв на порозі Третьої світової війни. До речі, цей конфлікт ліг в основу другого сезону космічного альтісторичного серіалу "Заради всього людства".
"Куба" Наталії - це чесна родинна історія. Пам'ять про бабусю і її службу, про те, як дівчина, що не відповідала тодішнім традиційним канонам (у 29 років не одружена, без дітей, без вищої освіти), хотіла вчинити щось видатне. Бажання було наївне, але цілком зрозуміле. Весь тон книги - теплий, меланхолійний. Тут навіть знайшлося місце для камео самої Наталі, якій на момент оповіді було 10 років.
Мені не сподобався другий головний герой, Альберт, хоча він і вийшов правдоподібним, із фонтаном енергії та підлітковою завзятістю, але він постійно викликав у мене тривогу. Я не люблю мінливих людей. Людей, що зникають і з'являються. Поверхневих. Тож Альбертом не перейнялася.
І, звісно, сама Куба. Вона ллє на тебе тропічними дощами, жалить москітами, кричить папугами, пахне ромом, звучить соном і сальсою. Мене постійно тягнуло танцювати і хильнути рому, і навіть ідея однієї історії з'явилася у схожому сетінгу.
Насправді, мені б хотілося, щоб "Куба" була довшою. Це повість, а хотілося б роману. Більше саспенсу на піку кризи, більше гострих моментів. Глибшого культурного тла. Хоча і так - цілком цікаво.
February 1, 2022
Я вам скажу чесно: підходила до книжки з нулячими знаннями про Карибську кризу – вийшла з картинкою, яку маю перед очима. Не сухими фактами з Вікіпедії (з ними я в процесі теж ознайомилася), а з картинкою, яку створює людська історія.
В описі вказано, що це повість про маленьких людей на не-своїй війні, і це відчувається.
Є відчуття приреченості і якоїсь близькості просто тепер, взимку 2021-2022, коли ми так само живемо в очікуванні "нападе-не-нападе", і так - хочеться жити одним днем, як Альберт, і не завжди вмієш, як Тома.
Романтична лінія дуже правдива. Ми від початку знаємо, що герої не будуть разом, але чому – ця інтрига веде нас до останньої сторінки.
В описі вказано, що це повість про маленьких людей на не-своїй війні, і це відчувається.
Є відчуття приреченості і якоїсь близькості просто тепер, взимку 2021-2022, коли ми так само живемо в очікуванні "нападе-не-нападе", і так - хочеться жити одним днем, як Альберт, і не завжди вмієш, як Тома.
Романтична лінія дуже правдива. Ми від початку знаємо, що герої не будуть разом, але чому – ця інтрига веде нас до останньої сторінки.
November 30, 2021
Книга потрапила в серденько❤️ Мій дідусь теж був на Кубі. Мене завжди захоплювали його фото під пальмами в картатій сорочці і розповіді про гори кокосів і бананів, яких він більше ніколи не їв. Чомусь історії про американські винищувачі над головами мені, дитині, були менш цікавими. Нажаль, зараз детальніше розпитати про все вже немає кого. Тому, дякую авторці за її працю, яка проливає світло на ще одну чорну пляму радянської історії, і робить її доступною для широкого загалу.
June 29, 2021
Це книжка про досвід радянської медсестри на Кубі у 1962 році. Тоді багатьох медсестр з київських шпиталів зібрали, і під видом майже рекреаційної мандрівки в "одну із соціалістичних країн" відправили працювати на Кубу у період холодної війни. Коли Союз таємно підтримував Кубу, а по суті - воював з американцями руками іншої країни. Медсестри жили в бараках у вологому задушливому кліматі, а в них навіть одягу підходящого не було для цього (ми ж пам'ятаємо про радяську легку промисловість). Крім того, вони не знали, куди їдуть, отже і підготуватися толком не могли до поїздки. І все ж історія оптимістична, має ніжну і трохи сумну історію кохання. Це книга про нашу дуже недавню історію. Через її свіжість її важко осмислювати, бо ще болить. При цьому це надзвичайно важливо робити, поки живі люди, які можуть розказати, як це було. Ця історія - на основі спогадів багатьох ветеранів Куби того періоду. І ще це реальна історія бабусі авторки, яку вона майстерно перетворила у роман зі струнким сюжетом і красими пейзажами, який читається на одному подиху
April 13, 2025
Це невелика історія на 179 сторінок або на 6 годин слухання занурює у події Карибської кризи 1962 року.
Головна героїня, Тамара, згадує, як її відправили у відрядження. Коли їй було 29 років, її, медсестру, відіслали на пів року, і навіть не сказали куди. Чому вибір пав на неї? Бо гарно працювала та не мала своєї родини.
Тамара сідає на корабель, там повно народу, і ніхто не знає, куди їх везуть. "Допомогти дружній інтернаціональній республіці"!
Прибувають вони на Кубу, з ними — військові зі зброєю, під виглядом агрономів. А взагалі — "Нас там не було".
Ця книга дуже, навіть занадто добре, передає ті часи. Радянські пісні та цитати на початку кожного розділу мене аж інколи дратували. Якби читала в папері, то рахувала б, скільки разів було слово "інтернаціонал", але що робити, якщо так і говорили тоді.
Окрім загальної сюжетної лінії про роботу на Кубі (яка була дуже важкою через погодні умови та й напругу подій), також ми спостерігаємо за життям головної героїні: за її дитинством, низькою самооцінкою, самотністю та історією кохання.
Також висвітлили тему ідентичності: всіх людей з Радянського союзу кубинці називали russo, а українці їх виправляли.
Для мене ця книга була більш корисною в плані розкриття тих часів. Тепер є бажання більше дізнатися про події з історичного боку. Хоча почати відкривати тему з художньої історії виявилося теж успішним.
До речі, в післямові авторка зазначила, що її бабуся і була такою медсестрою на Кубі. Тільки авторка так і не наважилась поговорити на цю тему, тому образ головної героїні — це сукупність бабусі та спогадів/свідчень про той час.
Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
Головна героїня, Тамара, згадує, як її відправили у відрядження. Коли їй було 29 років, її, медсестру, відіслали на пів року, і навіть не сказали куди. Чому вибір пав на неї? Бо гарно працювала та не мала своєї родини.
Тамара сідає на корабель, там повно народу, і ніхто не знає, куди їх везуть. "Допомогти дружній інтернаціональній республіці"!
Прибувають вони на Кубу, з ними — військові зі зброєю, під виглядом агрономів. А взагалі — "Нас там не було".
Ця книга дуже, навіть занадто добре, передає ті часи. Радянські пісні та цитати на початку кожного розділу мене аж інколи дратували. Якби читала в папері, то рахувала б, скільки разів було слово "інтернаціонал", але що робити, якщо так і говорили тоді.
Окрім загальної сюжетної лінії про роботу на Кубі (яка була дуже важкою через погодні умови та й напругу подій), також ми спостерігаємо за життям головної героїні: за її дитинством, низькою самооцінкою, самотністю та історією кохання.
Також висвітлили тему ідентичності: всіх людей з Радянського союзу кубинці називали russo, а українці їх виправляли.
Для мене ця книга була більш корисною в плані розкриття тих часів. Тепер є бажання більше дізнатися про події з історичного боку. Хоча почати відкривати тему з художньої історії виявилося теж успішним.
До речі, в післямові авторка зазначила, що її бабуся і була такою медсестрою на Кубі. Тільки авторка так і не наважилась поговорити на цю тему, тому образ головної героїні — це сукупність бабусі та спогадів/свідчень про той час.
Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
June 30, 2021
«Куба якої не було» — це не просто історія кохання, випробувань долі, наявності чи відсутності життєвого вибору. Це захоплююче та атмосферне вариво, яке занурює у себе, примушує співпереживати і непокоїтися, боятися за своє життя та майбутнє цілої планети, страждати від спеки… і чути далеку кубинську музику. Ось, ось, здається, зі сторінок випурхне барвистий папуга чи долине терпкий аромат кубинської сигари! Ось воно, таке повне, соковите життя, недоступне тим радянським медикам і військовим, чиєї присутності на Кубі не було офіційно визнано.
Це прекрасний, зрілий, вдумливий роман. Особливого душевного щему усій історії надає той факт, що головна героїня роману Наталії Довгопол Тамара — її двоюрідна бабуся. Це робить не лише Тамару, але й увесь світ у романі виписаним з любов’ю, що буквально відчувається на дотик. Авторці вдалося відтворити настрої та особливості тодішньої епохи, а також підняти надзвичайно важливі й актуальні для України питання.
Дуже органічно і ненав'язливо Наталія примушує нас замислитися про важливе, порівняти наше сьогодення із подіями 60-річної давності, а в результаті провести надзвичайно чіткі паралелі. Думалося б, де Куба, а де Україна? Де Карибська криза, а де війна на Донбасі? Але насправді спільного більше, ніж могло б видатися на перший погляд. Та і ворог за ці роки не змінився, як не змінилися його загарбницькі методи.
Це прекрасний, зрілий, вдумливий роман. Особливого душевного щему усій історії надає той факт, що головна героїня роману Наталії Довгопол Тамара — її двоюрідна бабуся. Це робить не лише Тамару, але й увесь світ у романі виписаним з любов’ю, що буквально відчувається на дотик. Авторці вдалося відтворити настрої та особливості тодішньої епохи, а також підняти надзвичайно важливі й актуальні для України питання.
Дуже органічно і ненав'язливо Наталія примушує нас замислитися про важливе, порівняти наше сьогодення із подіями 60-річної давності, а в результаті провести надзвичайно чіткі паралелі. Думалося б, де Куба, а де Україна? Де Карибська криза, а де війна на Донбасі? Але насправді спільного більше, ніж могло б видатися на перший погляд. Та і ворог за ці роки не змінився, як не змінилися його загарбницькі методи.
August 22, 2021
Прекрасна історія про таємне відрядження радянської медсестри на Кубу під час Карибської кризи. Це не так документальна книга, як історія кохання, яка відбувається на тлі загрози ядерної війни.
Ця книга це можливість заглянути за лаштунки засекреченої місії радянців, особливо цікаво побачити, як починають завдаватися питаннями люди, коли отримують можливість порівняти пропаганду з реальним життям за межами СРСР.
Атмосферна історія, яку можна прочитати за один вечір.
PS Чудові ілюстрації але було би їх більше!)
Ця книга це можливість заглянути за лаштунки засекреченої місії радянців, особливо цікаво побачити, як починають завдаватися питаннями люди, коли отримують можливість порівняти пропаганду з реальним життям за межами СРСР.
Атмосферна історія, яку можна прочитати за один вечір.
PS Чудові ілюстрації але було би їх більше!)
February 6, 2025
Дякую Наталії Довгопол за цю історію 🥺🤍 на післямові аж очі взсмокріли
Така щемка історія про події, за які доволі мало говорили і взагалі не говорять нині (для мене це було справжнім відкриттям)
Такий життєвий сторітел, що здавалося, ніби мені цю історію розповідає хтось знайомий на кухні. Я бачила і чула цих персонажів ❤️🩹
На одному диханні 🤍
Така щемка історія про події, за які доволі мало говорили і взагалі не говорять нині (для мене це було справжнім відкриттям)
Такий життєвий сторітел, що здавалося, ніби мені цю історію розповідає хтось знайомий на кухні. Я бачила і чула цих персонажів ❤️🩹
На одному диханні 🤍
July 13, 2021
Яка-така Куба?
Те, що Наталя Довгопол вміє в захопливі сюжети, ми знали ще від феєричних "Шпигунок," темно-фентезійного "Проклятого неба" і загадкового "Мандрівного цирку сріблястої пані". Але чи вміє ця талановита авторка в переконливі персонажі із двадцятого століття? В контекст екзотичної Куби, врешті-решт?
Кажуть, щоб писати добре, треба писати про те, що добре знаєш. Щоб переконатися у цьому, почніть читати "Кубу" з післямови. Це родинна історія. Добре пропрацьована, досліджена і обґрунтована, з художньою приправою та майстерно виточеними тропічними декораціями. Це історія з присмаком споглядання за чужою родиною, така ж затишна і трошки тремтлива, як дитиною підслуховувати розмови дорослих за столом.
Разом із основною сюжетною лінією авторка зачіпає багато інших проблем, різнопланових і вартих нагадування: голод 1946 року в Україні, мовне питання української молоді у радянських містах, далека-від-ідеальної поведінка військового контингенту на Кубі під час Карибської кризи, цілковита утаємниченість всієї операції. І на фоні цього всього, провідною червоною ниткою - цінність життя радянської людини, настільки ж ілюзорна і мікроскопічна, наскільки масштабними є описані в книзі події.
Усі деталі розповіді майстерно продумані і вплетені в сюжет. Вони роблять головну героїню до щему знайомою, а читачів - так само ностальгічними. Звідтам і щире співпереживання, і тріумф, коли поставлена крапка у романтичній лінії персонажів.
"Куба" - це романтична історія так само, як сімейна і політична. Але це також й історія про травму, про колективний і запханий в глибину свідомості біль дітей повоєнної епохи, людей з радянського конвеєра. Ситих солодкістю колгоспних буряків, цукрової тростини і соціалістичних обіцянок. З поганими зубами, як пише авторка, бо і першого, і другого, і третього було забагато. З карамелькою в руках одинадцятирічна головна героїня опинилась в інтернаті. З парою карамельок на подушці залишилась вона дорослою жінкою, коли той, хто обіцяв бути поряд, поїхав. Втім, жодна цукерка не присолодила б його повернення.
Маркетована як літній, ледь не "пляжний" роман, ця книжка не відпускає з перших сторінок своєю тропічною екзотичністю, легким стилем і вартісним змістом. Чекаю її номінацій на літературні премії наступного року, бо оминути "Кубу" увагою неможливо, як неможливо і відкласти її на середині.
Те, що Наталя Довгопол вміє в захопливі сюжети, ми знали ще від феєричних "Шпигунок," темно-фентезійного "Проклятого неба" і загадкового "Мандрівного цирку сріблястої пані". Але чи вміє ця талановита авторка в переконливі персонажі із двадцятого століття? В контекст екзотичної Куби, врешті-решт?
Кажуть, щоб писати добре, треба писати про те, що добре знаєш. Щоб переконатися у цьому, почніть читати "Кубу" з післямови. Це родинна історія. Добре пропрацьована, досліджена і обґрунтована, з художньою приправою та майстерно виточеними тропічними декораціями. Це історія з присмаком споглядання за чужою родиною, така ж затишна і трошки тремтлива, як дитиною підслуховувати розмови дорослих за столом.
Разом із основною сюжетною лінією авторка зачіпає багато інших проблем, різнопланових і вартих нагадування: голод 1946 року в Україні, мовне питання української молоді у радянських містах, далека-від-ідеальної поведінка військового контингенту на Кубі під час Карибської кризи, цілковита утаємниченість всієї операції. І на фоні цього всього, провідною червоною ниткою - цінність життя радянської людини, настільки ж ілюзорна і мікроскопічна, наскільки масштабними є описані в книзі події.
Усі деталі розповіді майстерно продумані і вплетені в сюжет. Вони роблять головну героїню до щему знайомою, а читачів - так само ностальгічними. Звідтам і щире співпереживання, і тріумф, коли поставлена крапка у романтичній лінії персонажів.
"Куба" - це романтична історія так само, як сімейна і політична. Але це також й історія про травму, про колективний і запханий в глибину свідомості біль дітей повоєнної епохи, людей з радянського конвеєра. Ситих солодкістю колгоспних буряків, цукрової тростини і соціалістичних обіцянок. З поганими зубами, як пише авторка, бо і першого, і другого, і третього було забагато. З карамелькою в руках одинадцятирічна головна героїня опинилась в інтернаті. З парою карамельок на подушці залишилась вона дорослою жінкою, коли той, хто обіцяв бути поряд, поїхав. Втім, жодна цукерка не присолодила б його повернення.
Маркетована як літній, ледь не "пляжний" роман, ця книжка не відпускає з перших сторінок своєю тропічною екзотичністю, легким стилем і вартісним змістом. Чекаю її номінацій на літературні премії наступного року, бо оминути "Кубу" увагою неможливо, як неможливо і відкласти її на середині.
September 6, 2021
Перед Днем Незалежності публічну увагу привернула інсталяція на алеї Небесної сотні, на якій відтворювався радянський побут в безлічі варіацій. Завдяки небайдужим громадянам інсталяція відправилась на смітник ще не відкрившись. Але резонанс, який вона викликала, змушує задумались над тим, як багато людей досі ностальгують по найсмачнішому морозиву і ковбасі за 10 копійок. На жаль, цим людям досі в повній мірі незрозумілі ті жахи, які відбувалися в часи радянської окупації. Голодомори, сталінські репресії, переслідування інтелігенції… Все це в тій, чи іншій мірі знайоме громадянам, які хоч трохи цікавляться історією України. Але страшно лише уявити, як багато всього, що ми ще не знаєм, бо воно поза колом нашої уваги.
Недавно до мене потрапила книга «Куба-якої-не-було» Наталії Довгопол і я дізнався про ще один фрагмент радянської історії. Під світлою курортною обкладинкою ховається історія звичайної Київської медсестри, яку відправляють у відрядження в «одну з дружніх соціалістичних країн». Поїздка добровільна, але відмова від неї може потягнути безліч негативних наслідків. Ніякі подробиці не повідомляються, навіть вже перебуваючи на кораблі ніхто не знає куди вони їдуть. Так вони, самі того не очікуючи, потрапляють на Кубу в розпал революції.
Вже прочитавши книжку я глибше занурився в дослідження тих років. Дізнався, що радянських солдат під виглядом фермерів в нелюдських умовах привезли воювати в невідому їм країну. Замовчувалось все: куди вони їдуть, що з ними везуть, що вони там робитимуть. Навіть коли всіх хто вижив повернули на батьківщину, їм заборонили говорити про те, де вони були. Бо по документах всього цього не було: війни не було, загиблих не було. На жаль, це справді діяло. Пропаганда зробила своє діло і пересічні громадяни не бачили реальної картини всього, що відбувавається.
Хотілось би, щоб таких книжок було більше. Щоб все, що десятиліттями замовчувалось, нарешті вийшло назовні. Щоб про радянський союз говорили не як про країну з найсмачнішим морозивом, а як про брехливу, жорстоку, позбавлену будь-яких моральних принципів структуру. Якою радянський союз і був. В нас ще багато чого треба збудувати, навчитися, здобути і зрозуміти. Але, нарешті, все це ми зробимо самі. Слава Україні!
Недавно до мене потрапила книга «Куба-якої-не-було» Наталії Довгопол і я дізнався про ще один фрагмент радянської історії. Під світлою курортною обкладинкою ховається історія звичайної Київської медсестри, яку відправляють у відрядження в «одну з дружніх соціалістичних країн». Поїздка добровільна, але відмова від неї може потягнути безліч негативних наслідків. Ніякі подробиці не повідомляються, навіть вже перебуваючи на кораблі ніхто не знає куди вони їдуть. Так вони, самі того не очікуючи, потрапляють на Кубу в розпал революції.
Вже прочитавши книжку я глибше занурився в дослідження тих років. Дізнався, що радянських солдат під виглядом фермерів в нелюдських умовах привезли воювати в невідому їм країну. Замовчувалось все: куди вони їдуть, що з ними везуть, що вони там робитимуть. Навіть коли всіх хто вижив повернули на батьківщину, їм заборонили говорити про те, де вони були. Бо по документах всього цього не було: війни не було, загиблих не було. На жаль, це справді діяло. Пропаганда зробила своє діло і пересічні громадяни не бачили реальної картини всього, що відбувавається.
Хотілось би, щоб таких книжок було більше. Щоб все, що десятиліттями замовчувалось, нарешті вийшло назовні. Щоб про радянський союз говорили не як про країну з найсмачнішим морозивом, а як про брехливу, жорстоку, позбавлену будь-яких моральних принципів структуру. Якою радянський союз і був. В нас ще багато чого треба збудувати, навчитися, здобути і зрозуміти. Але, нарешті, все це ми зробимо самі. Слава Україні!
May 8, 2025
Мені однозначно подобається як пані Наталія опрацьовує матеріал та видає його у вигляді художніх книг.
Мені теж сумно що бабушка мало розповідала, а ми дурні не розпитували. Совок повстав з терору і продовжив своє існування терором. Люди боялися говорити про себе. Так ми втратили кілька поколінь своєї історії....
Мені теж сумно що бабушка мало розповідала, а ми дурні не розпитували. Совок повстав з терору і продовжив своє існування терором. Люди боялися говорити про себе. Так ми втратили кілька поколінь своєї історії....
October 3, 2021
Які асоціації у вас виникають, коли ви чуєте слово «Куба»? Особисто у мене перед очима з'являються красиві засмаглі люди, що починають витанцьовувати кубинську румбу на піску під пальмами. Мабуть, якби я уважніше вивчала історію України, або ж якби певні історичні події торкнулися особисто моєї сім'ї, як це сталося, наприклад, з Наталкою Довгопол, то окрім кубинської румби в мене відклалися б в пам'яті події, які могли б змінити хід всесвітньої історії. Втім, не дивно, що я про них не знала, хоча історією завжди цікавилася. Про участь України в складі Радянського Союзу у Карибській кризі не прийнято було говорити. Десятків тисяч українців там ніби і не було. Просто не могло бути. Чи все-таки були?
Авторка книги «Куба-якої-не-було» Наталка Довгопол ділиться історією своєї бабусі, яку двадцяти-дев'ятирічною незаміжньою, але дуже відповідальною і серйозною молодою жінкою в добровільно-примусовому порядку відправили в одну з «дружніх соціалістичних країн», назва якої не повідомлялася (мабуть, це мало стати приємним сюрпризом), нібито піднімати сільське господарство і економіку країни (бо хто ж, як не ми). Так Тамара, головна героїня книги і бабуся авторки, опинилася на іншому континенті в розпал революції, на межі ядерної війни, не в змозі приймати рішення навіть стосовно власного життя. Але це саме життя продовжувалося, випробовуючи її на міцність, принциповість, чесність. Паралельно з подіями глобального масштабу в особистому житті Тамари щоденно відбувалися революції, повстання і, врешті-решт, кохання, яке розверталося на фоні історичної напруги, щодня змушуючи її робити вибір, оглядаючись на свої патріотичні обов'язки.
Я б не хотіла зараз переказувати зміст книги, це вже зроблено до мене, до того ж, дуже професійно. Але мені хочеться поділитися власними відчуттями і емоціями від прочитаного. Мушу зізнатись, «Куба» мене зачепила саме емоційно. Окрім хвиль несправедливості, безсилля, співстраждання і навіть злості щодо історичних подій, описаних у книзі, мене дуже зачепила головна героїня, Тамара, її кохання і стосунки з іншими людьми. В якість моменти я захоплювалася її принциповістю, благородністю, характером, непідробною чесністю і м'яким серцем одночасно, а інколи вона мене страшенно дратувала, особливо коли я впізнавала в ній свої особисті слабкості, сумніви, помилки. І ця неоднозначність – це і є та справжність, якій віриш. Бо вона не придумана, а майстерно написана, мов портрет, з живої людини. І ти спостерігаєш за цією людиною і в той же час проживаєш з нею історію її життя: закохуєшся разом з нею, довіряєш, розчаровуєшся і... вчишся прощенню.
Зазвичай я раджу читати книги, які потім довго носиш в голові і серці, які не проходять безслідно, які змушують думати, проживати, заглиблюватися в тему просто тому, шо ти вже нею переймаєшся і тобі не байдуже. Є книги, які мені подобаються, але через кілька місяців я забуваю, про що в них йшлося. «Кубу» я читала рік тому (мені пощастило бути однією з бета-читачів), і ця книга досі у мене в пам'яті так, ніби я лиш вчора її прочитала. Більше того, це одна з небагатьох книг, які я точно буду перечитувати, і не раз.
Авторка книги «Куба-якої-не-було» Наталка Довгопол ділиться історією своєї бабусі, яку двадцяти-дев'ятирічною незаміжньою, але дуже відповідальною і серйозною молодою жінкою в добровільно-примусовому порядку відправили в одну з «дружніх соціалістичних країн», назва якої не повідомлялася (мабуть, це мало стати приємним сюрпризом), нібито піднімати сільське господарство і економіку країни (бо хто ж, як не ми). Так Тамара, головна героїня книги і бабуся авторки, опинилася на іншому континенті в розпал революції, на межі ядерної війни, не в змозі приймати рішення навіть стосовно власного життя. Але це саме життя продовжувалося, випробовуючи її на міцність, принциповість, чесність. Паралельно з подіями глобального масштабу в особистому житті Тамари щоденно відбувалися революції, повстання і, врешті-решт, кохання, яке розверталося на фоні історичної напруги, щодня змушуючи її робити вибір, оглядаючись на свої патріотичні обов'язки.
Я б не хотіла зараз переказувати зміст книги, це вже зроблено до мене, до того ж, дуже професійно. Але мені хочеться поділитися власними відчуттями і емоціями від прочитаного. Мушу зізнатись, «Куба» мене зачепила саме емоційно. Окрім хвиль несправедливості, безсилля, співстраждання і навіть злості щодо історичних подій, описаних у книзі, мене дуже зачепила головна героїня, Тамара, її кохання і стосунки з іншими людьми. В якість моменти я захоплювалася її принциповістю, благородністю, характером, непідробною чесністю і м'яким серцем одночасно, а інколи вона мене страшенно дратувала, особливо коли я впізнавала в ній свої особисті слабкості, сумніви, помилки. І ця неоднозначність – це і є та справжність, якій віриш. Бо вона не придумана, а майстерно написана, мов портрет, з живої людини. І ти спостерігаєш за цією людиною і в той же час проживаєш з нею історію її життя: закохуєшся разом з нею, довіряєш, розчаровуєшся і... вчишся прощенню.
Зазвичай я раджу читати книги, які потім довго носиш в голові і серці, які не проходять безслідно, які змушують думати, проживати, заглиблюватися в тему просто тому, шо ти вже нею переймаєшся і тобі не байдуже. Є книги, які мені подобаються, але через кілька місяців я забуваю, про що в них йшлося. «Кубу» я читала рік тому (мені пощастило бути однією з бета-читачів), і ця книга досі у мене в пам'яті так, ніби я лиш вчора її прочитала. Більше того, це одна з небагатьох книг, які я точно буду перечитувати, і не раз.
August 17, 2021
"Куба" - це щемка і світла історія медсестри Тамари, яку відправили у відрядження на Острів Свободи у розпал Карибської кризи. Солдати і медики мучилися від спеки та задухи, комах та дизентерії, чекали, коли закінчиться це відрядження і почнеться життя... А потім виявилося, що кілька місяців, проведених в екзотичній країні, і були їхнім життям.
⠀
"Куба" відрізняється від інших книг Наталії Довгопол. Вона доросліша, стриманіша. Пригоди реальної радянської жінки не схожі на вигадані битви шпигунок та циркачів (хоча цирк у "Кубі" теж є!) І саме реалістичність "Куби" зачаровує. Відчуття свободи, свята, яке передається від місцевих - і в той же час небезпека, постійна тривога і незручні питання. А відповідь на них з'явиться тільки за багато років, коли відкриються архіви.
⠀
За "Кубою" відчувається колосальна робота. Діалоги, епіграфи, пісні підібрані дуже майстерно і вдало. А політична тема прописана делікатно. Світ не пофарбований у чорно-білі кольори, є багато нюансів та відтінків, але розумний читач зробить висновки і проведе паралелі, які помітні навіть у назві. Цю повість варто читати, варто пам'ятати і тішитись, що зараз в екзотичні країни можна їздити на геть інших умовах.
⠀
"Куба" відрізняється від інших книг Наталії Довгопол. Вона доросліша, стриманіша. Пригоди реальної радянської жінки не схожі на вигадані битви шпигунок та циркачів (хоча цирк у "Кубі" теж є!) І саме реалістичність "Куби" зачаровує. Відчуття свободи, свята, яке передається від місцевих - і в той же час небезпека, постійна тривога і незручні питання. А відповідь на них з'явиться тільки за багато років, коли відкриються архіви.
⠀
За "Кубою" відчувається колосальна робота. Діалоги, епіграфи, пісні підібрані дуже майстерно і вдало. А політична тема прописана делікатно. Світ не пофарбований у чорно-білі кольори, є багато нюансів та відтінків, але розумний читач зробить висновки і проведе паралелі, які помітні навіть у назві. Цю повість варто читати, варто пам'ятати і тішитись, що зараз в екзотичні країни можна їздити на геть інших умовах.
July 19, 2021
Цього разу не екшн-історія від Налатії, а душевна і своя. Історія про життя Тамари в складні часи та її пошук як лишитись собою під тиском обставин. А ще далека Куба чергується з Києвом і стає ближчою та зрозумілішою.
May 25, 2022
Для мене ця книга стоїть поруч з "Дорогою на Асмару" Сингаївського. Обидві розповідають маловідомі сторінки з історії українців в радянській армії далеко за кордонами СРСР. Досі історія Карибської кризи, війни в Ефіопії чи інших глобальних конфліктів існує позі історією України. Можливо тому, що ми зараз активно собі говоримо, що радянське, це не "ми", це все "вони". І чим довше себе переконуємо, тим важче будемо вибиратись з дебрів радянського досвіду. Насправді, українці були частиною, і досить вагомою, радянської системи. Так, варто думати над тим, наскільки добровільно, про ціну питання, про наслідки. Але ми були по всі боки радянської системи. І, можливо, це той досвід, який допомагає нам зараз, у цій війні, передбачувати дії супротивника і в чомусь випереджати. Наш досвід - то наш, яким би гірким він не був. І саме з огляду на історичне тло я рекомендую цю книгу, бо сюжет не є сильною стороню цієї книги. Приємного читання!
July 26, 2021
Дякую за книгу! Наплакалась, коли згадала свою бабусю. А ще дуже цікаво було дізнатися стільки про Кубу й Карибську книзу.
July 6, 2025
Чудова книга, яка відкрила для мене досі невідомі сторінки історії.
Написано дуже легко та талановито.
Написано дуже легко та талановито.
July 14, 2022
Почала читати цю книжку минулого літа, відпочиваючи на одеському узбережжі. А дочитала лише цього літа. Тоді на відпочинку я ще й вичитувала верстку свого роману "Еля". А зараз роман Наталії Довгопол дуже відгукнувся, бо він про 1962 рік, коли могла початися третя світова війна.
Ось цитати з книжки:
- І що це означає? - запитала я, забувши видихнути.
- Буде війна. Справжня війна.
Знову почалися обстріли. Я затулила вуха руками.
- Ніяк не звикну, - ніби вибачаючись, сказала я. - Ми вже тут кілька місяців, а в мене щоразу серце завмирає. Днями в засідку попали - як тільки живі залишилися. А ще ця ніч на чергуванні...
- Кастро оголосив всенародну мобілізацію.
- І вони з цього приводу танцюють?
- Вони завжди танцюють.
А за два дні ми почули, що в когось таки здали нерви. U-2 був збитий радянськими військами. Це означало початок війни.
Якщо комусь здалося, що книжка про Кубу з такою яскравою обкладинкою може бути лише про "кокосове молоко, смажених баракуду й макрель, солодку картоплю з часником і цитрусами, пиріжки-емпанадас із невідомою начинкою, ром і каву" (головна героїня Тамара справді все це пробувала), то це оманливе відчуття. На початку книжки сказано, що це "повість про маленьку людину на арені чужої битви". Головна героїня Тамара, молода медсестра, вирушає у таємничу операцію "Анадир" в одну із соціалістичних країн - на Кубу, як потім виявляється. А там у 1962 році стається Карибська криза. Що там переживає героїня, яскраво описано у тексті. Особливо вразило, як на Кубі вона співає українські пісні "Цвіте терен" і "Ой, дівчино, чия ти?..".
Екзотична Куба із загрозою війни - ось про що ця книжка. Та ще й прототипом головної героїні є двоюрідна бабуся Наталії Довгопол, тож це навіть родинна історія. Є й любовна лінія, своєрідний курортний роман, і я рада, що він завершився саме так (як - прочитаєте у книжці).
"Коли повернемось додому, чи зможемо жити без тривог?" - ця фраза з тексту дуже відгукнулася у нашій війні. Зворушила до сліз кінцівка і запала в душу.
Згадала, як була на презентації цієї книжки минулого липня у сквоті 17б - схожий бар згадується у книжці. Слухали кубинську музику і я навіть одягнулася у свою танцювальну сукню. Як тоді було чудово! А 24 лютого почалася повномасштабна війна Росії проти України...
Ось цитати з книжки:
- І що це означає? - запитала я, забувши видихнути.
- Буде війна. Справжня війна.
Знову почалися обстріли. Я затулила вуха руками.
- Ніяк не звикну, - ніби вибачаючись, сказала я. - Ми вже тут кілька місяців, а в мене щоразу серце завмирає. Днями в засідку попали - як тільки живі залишилися. А ще ця ніч на чергуванні...
- Кастро оголосив всенародну мобілізацію.
- І вони з цього приводу танцюють?
- Вони завжди танцюють.
А за два дні ми почули, що в когось таки здали нерви. U-2 був збитий радянськими військами. Це означало початок війни.
Якщо комусь здалося, що книжка про Кубу з такою яскравою обкладинкою може бути лише про "кокосове молоко, смажених баракуду й макрель, солодку картоплю з часником і цитрусами, пиріжки-емпанадас із невідомою начинкою, ром і каву" (головна героїня Тамара справді все це пробувала), то це оманливе відчуття. На початку книжки сказано, що це "повість про маленьку людину на арені чужої битви". Головна героїня Тамара, молода медсестра, вирушає у таємничу операцію "Анадир" в одну із соціалістичних країн - на Кубу, як потім виявляється. А там у 1962 році стається Карибська криза. Що там переживає героїня, яскраво описано у тексті. Особливо вразило, як на Кубі вона співає українські пісні "Цвіте терен" і "Ой, дівчино, чия ти?..".
Екзотична Куба із загрозою війни - ось про що ця книжка. Та ще й прототипом головної героїні є двоюрідна бабуся Наталії Довгопол, тож це навіть родинна історія. Є й любовна лінія, своєрідний курортний роман, і я рада, що він завершився саме так (як - прочитаєте у книжці).
"Коли повернемось додому, чи зможемо жити без тривог?" - ця фраза з тексту дуже відгукнулася у нашій війні. Зворушила до сліз кінцівка і запала в душу.
Згадала, як була на презентації цієї книжки минулого липня у сквоті 17б - схожий бар згадується у книжці. Слухали кубинську музику і я навіть одягнулася у свою танцювальну сукню. Як тоді було чудово! А 24 лютого почалася повномасштабна війна Росії проти України...
December 30, 2021
Невелика, але дуже насичена книга. Подій ніби й небагато, водночас кожна деталь прорізає відразу кілька вимірів - особистий, історичний, культурний 📻
Ми звикли вичитувати "маленьку людину" у Чехова й Гоголя, книга ж Наталії Довгопол пропонує очевидний, і тому несподіваний кульбіт - чому б маленькій людині не виявитися жінкою?
Карибська криза постає і тлом і 🏝 інструментом для рефлексії та прийняття себе для головної героїні.
Те, що в основі - справжня сімейна історія робить повість ще більш щемкою 💔
На початку мені здалися трохи натягнутими діалоги, але можливо, це баг сприйняття.
Бо чим далі, тим більше я "впізнавала" стиль спілкування й думання знайомий по розповідях рідних про їхнє дитинство.
Сподіваюся, знайдуться люди, що візьмуться за екранізацію, бо текст так і проситься бути фільмом 🎬
Ми звикли вичитувати "маленьку людину" у Чехова й Гоголя, книга ж Наталії Довгопол пропонує очевидний, і тому несподіваний кульбіт - чому б маленькій людині не виявитися жінкою?
Карибська криза постає і тлом і 🏝 інструментом для рефлексії та прийняття себе для головної героїні.
Те, що в основі - справжня сімейна історія робить повість ще більш щемкою 💔
На початку мені здалися трохи натягнутими діалоги, але можливо, це баг сприйняття.
Бо чим далі, тим більше я "впізнавала" стиль спілкування й думання знайомий по розповідях рідних про їхнє дитинство.
Сподіваюся, знайдуться люди, що візьмуться за екранізацію, бо текст так і проситься бути фільмом 🎬
September 16, 2025
Могло би бути 5, але великим мінусом було те, що авторка не підказувала, які частини книги - спогади про Кубу, а які - життя в Україні. Якось скакав сюжет туди-сюди від її життя зараз до життя Кубі, і було важко зразу вгадувати, де вона це...
Але дуже цікаво читати хроніку подій радянського проекту 'их там нет' на Кубі. Прикро, що стільки українців погнали туди боротися за "свободу" іншого народу коли самі українці жили в неволі у радянської влади.
І як ці всі російські махинації знайомі, російський почерк не змінюється. То зелені чувачки, то туристи, то фермери, але приходять забирати ресурси і промивати мозок народу, щоб далі поколіннями контролювати ними і їх ресурсами.
Але дуже цікаво читати хроніку подій радянського проекту 'их там нет' на Кубі. Прикро, що стільки українців погнали туди боротися за "свободу" іншого народу коли самі українці жили в неволі у радянської влади.
І як ці всі російські махинації знайомі, російський почерк не змінюється. То зелені чувачки, то туристи, то фермери, але приходять забирати ресурси і промивати мозок народу, щоб далі поколіннями контролювати ними і їх ресурсами.
January 31, 2025
Книга слухається легко, гарна озвучка. Відкрила для себе ще одну сторінку нашої-ненашої історії, коли десятки тисяч українців закинули на Кубу і готові були перетворити їх на «гєраічєскі пагібших за родіну». Цікаво було дізнатися історичні факти про чисельність, умови перебування і т.д
February 5, 2025
Дуже цікава історія. З одного боку як історичний роман, в якому ще й цікаві і невідомі деталі про постреволюційну Кубу. А з іншого, історичний роман про "какую ж страну провтикали..".
July 1, 2022
Куба огорнула мене в червні Безосом, а захопила в липні Довгопол.
У червні я дізнався з книжи «Продається все. Джефф Безос та ера Amazon», що Безос – це кубинське прізвище вітчима Джеффа.
Вітчим Безоса – Міґель – у 1962-му році юнаком емігрував з Куби до США у рамках операції «Пітер Пен», яка була організована Католицькою церквою за сприяння уряду Сполучених Штатів (було вивезено близько 14 000 неповнолітніх).
Міґель Безос цінував можливості, що відкрилися у Сполучених Штатах і в одному з інтерв'ю говорив, що, певне, це повпливало і на світогляд Джеффа Безоса.
У липні після Книжкового Арсеналу ми з Наталією Довгопол і Андрієм Мартиненко записували відеорозмову про книжку Наталії «Куба-якої-не-було», і мене пройняла історія про бабусю Наталії, що пережила післявоєнний голод (мій дідусь також розповідав про цей голод) і була однією з тих, хто в рамках операції «Анадир» у 1962 році відправились на Кубу на допомогу "дружній соціалістичній країні".
У книжці якраз і йдеться про цю не дуже відому сторінку з історії (я цього, наприклад, не знав). У 1962 році якраз була Карибська криза, і десятки тисяч людей з Радянського Союзу (у тому числі і українці), під прикриттям сільгосппрацівників були відправлені з військовою метою (бабуся Наталі була медсестрою).
Американці не знали про те, що це військові, і не знали про те, що у сусідньому кораблі були ядерні боєголовки. Все було на волосині.
Презентація на відкритому повітрі у Squat 17b yard cafe з кубинською музикою та кубинським одягом, спогадами людини, що працювала у 60-х роказ на Кубі – створило ще більшу атмосферу занурення. Після цієї презентації ми домовились з Наталією записати коротке відео на локації, з якої починається дія роману – «Київського військового госпіталю».
Саме тут працювала медсестрою Тамара – протопип бабусі Наталії у книжці – перед тим як поїхати на Кубу. І тут навіть є справжня табличка, що підтверджує те, що тут "були сформовані багатопрофільні польові шпиталі... у військово-стратегічній операції "Анадир" під час військової блокади Республіки Куба вони працювали в містах Гавана та Ольгін".
Вже після того, як прочитав «Кубу-якої-не-було» і був записаний буктрейлер, стало зрозуміло, що у 2013 році ми з Наталією танцювали на одному майданчику на середньовічному балу в рамках фестивалю "Середньовічне місто" в Київському університеті імені Шевченка.
Джефф Безос полетів у космос. Про операцію «Пітер Пен» згадується у «Кубі-якої-не-було».
У червні я дізнався з книжи «Продається все. Джефф Безос та ера Amazon», що Безос – це кубинське прізвище вітчима Джеффа.
Вітчим Безоса – Міґель – у 1962-му році юнаком емігрував з Куби до США у рамках операції «Пітер Пен», яка була організована Католицькою церквою за сприяння уряду Сполучених Штатів (було вивезено близько 14 000 неповнолітніх).
Міґель Безос цінував можливості, що відкрилися у Сполучених Штатах і в одному з інтерв'ю говорив, що, певне, це повпливало і на світогляд Джеффа Безоса.
У липні після Книжкового Арсеналу ми з Наталією Довгопол і Андрієм Мартиненко записували відеорозмову про книжку Наталії «Куба-якої-не-було», і мене пройняла історія про бабусю Наталії, що пережила післявоєнний голод (мій дідусь також розповідав про цей голод) і була однією з тих, хто в рамках операції «Анадир» у 1962 році відправились на Кубу на допомогу "дружній соціалістичній країні".
У книжці якраз і йдеться про цю не дуже відому сторінку з історії (я цього, наприклад, не знав). У 1962 році якраз була Карибська криза, і десятки тисяч людей з Радянського Союзу (у тому числі і українці), під прикриттям сільгосппрацівників були відправлені з військовою метою (бабуся Наталі була медсестрою).
Американці не знали про те, що це військові, і не знали про те, що у сусідньому кораблі були ядерні боєголовки. Все було на волосині.
Презентація на відкритому повітрі у Squat 17b yard cafe з кубинською музикою та кубинським одягом, спогадами людини, що працювала у 60-х роказ на Кубі – створило ще більшу атмосферу занурення. Після цієї презентації ми домовились з Наталією записати коротке відео на локації, з якої починається дія роману – «Київського військового госпіталю».
Саме тут працювала медсестрою Тамара – протопип бабусі Наталії у книжці – перед тим як поїхати на Кубу. І тут навіть є справжня табличка, що підтверджує те, що тут "були сформовані багатопрофільні польові шпиталі... у військово-стратегічній операції "Анадир" під час військової блокади Республіки Куба вони працювали в містах Гавана та Ольгін".
Вже після того, як прочитав «Кубу-якої-не-було» і був записаний буктрейлер, стало зрозуміло, що у 2013 році ми з Наталією танцювали на одному майданчику на середньовічному балу в рамках фестивалю "Середньовічне місто" в Київському університеті імені Шевченка.
Джефф Безос полетів у космос. Про операцію «Пітер Пен» згадується у «Кубі-якої-не-було».
July 21, 2021
Natalko, ya vzhe dochutyu Kuba Yakoi Ne Bylo. Vurishula zrobutu malenky perervu i napusaty tobi.
Dyzhe sulna knuzhka, yak vona vrazula mene svoeu shuristu! Yak tu garno zymila peredaty i osobusty istorii babysi, rozpovisty te sho ne mozhna bylo rozpovidaty, i vodnochas stvorutu taky zhuvy istoruchny kartuny Karubskoi Kruzu i Xolodnoi vijnu.
Ya pam’yatau yak 7 rokiv tomy koly ya pereixala v Madrid, do mene zagovoruv rosijskou starenkuj cholovik z Kybu bo na vugliad ya jomy zdalasya “ryskogovoriashej”… Mozhe i vin byv des tam v 60-x i shykav yak i kolu zvidtu vtektu, i yakumos duvom potrapuv v Ispaniu?
Dekilka misyaciv tomy mene takozh vrazula osobusta istoria sim’i z Kuby, yaka imigryvala do Ameruky kolu pochalas revolucia… Skuny tobi ii, mozhe tobi byde cikavo ii pochutatu tezh 🙂 https://www.newyorker.com/magazine/20...
Dyzhe sulna knuzhka, yak vona vrazula mene svoeu shuristu! Yak tu garno zymila peredaty i osobusty istorii babysi, rozpovisty te sho ne mozhna bylo rozpovidaty, i vodnochas stvorutu taky zhuvy istoruchny kartuny Karubskoi Kruzu i Xolodnoi vijnu.
Ya pam’yatau yak 7 rokiv tomy koly ya pereixala v Madrid, do mene zagovoruv rosijskou starenkuj cholovik z Kybu bo na vugliad ya jomy zdalasya “ryskogovoriashej”… Mozhe i vin byv des tam v 60-x i shykav yak i kolu zvidtu vtektu, i yakumos duvom potrapuv v Ispaniu?
Dekilka misyaciv tomy mene takozh vrazula osobusta istoria sim’i z Kuby, yaka imigryvala do Ameruky kolu pochalas revolucia… Skuny tobi ii, mozhe tobi byde cikavo ii pochutatu tezh 🙂 https://www.newyorker.com/magazine/20...
July 13, 2021
Для мене це був неочікуваний твір, адже попередні романи авторки написані у жанрі фентезі. Їй вдалося мене вразити своїм реалізмом, стилем, актуальністю. Ми досі відхаркуємо наслідки радянського впливу, а в «Кубі» я ще й побувала у шкурі героїні, чия доля стала скіпкою для безжальної тоталітарної машини. Авторка розкрила деталі добровільно-примусового заслання людей на «райській» острів, що калічило долі, вбивало надії, розпалювало сердця.
September 29, 2021
Ця повість як саме життя, в ній багато щирості . Здається, читати можно вічно... наче проживати свою власну історію. Якоїсь миті вона нагадала мені, що ми живі допоки відчуваємо, і навіть коли нам буде по 70 нам так само буде хотітися чаю, прогулянок та просто теплих відносин.
Displaying 1 - 30 of 37 reviews