Норвезька письменниця Анне-Катріне Вестлі написала аж сім повістей про багатодітну родину, до цієї книги увійшли дві останні: власне, про веломандрівку, а також різдвяна, яка радше є збіркою оповідань, можливо, вже літня авторка вирішила об'єднати кілька своїх заготовок до однієї книги.
Отже, пані Вестлі розповідає нам про сім'ю з мами і тата, восьми діточок, бабусі, а також песика Димарика, корови Ласунки, кількох курей і, звісно ж, коня Вихора (про нього окрема розмова...) Усі вони мешкають у хатинці в лісі неподалік від невеличкого містечка.
Можливо, через те, що до зимово-святкового настрою ще надто довго чекати, мені більше зайшла "мандрівна" повість, у якій наше чимале сімейство вирушає до країни велосипедів — Данії. Хоча ця повість побачила світ ще у 1986-му році, сприймається на диво сучасною. Не думаю, що 30 років тому було аж так популярно вирушати з малими дітьми у далекі мандри. А от тепер я легко можу собі уявити таких батьків. Увесь цей антураж з ночівлями просто неба і в гостелах, де неодмінно пізнаєш якихось чужинців, з якими можна стати друзями, навіть якщо ви розмовляєте різними мовами...
Думаю, ця книга стане в пригоді батькам, які вперше вирушають у велику мандрівку зі своїм чадом: тут без повчань і моралізаторства пояснено, чому не можна відходити далеко від дорослих, ловити ґав на дорозі, що потрібно з повагою ставитися до чужої культури і способу життя, навіть, якщо не розумієш їх до кінця. Та й сам прецедент велоподорожі справляє ефект: "Ти ба! Й так можна!"
Переклад від Наталі Іваничук традиційно прекрасний, особливо пряма мова бабці, вона одразу наче рідна.)