14 липня 1930 року в Кейпуті відбулася розмова між двома геніями людської цивілізації: Рабіндранатом Тагорам і Альбертом Ейнштейном. Нижче я хочу привести уривок з цієї розмови.
“Ейнштейн: Нашу природну точку зору стосовно існування істини незалежно від людства не можна пояснити чи довести, але це є віра, яка може бути у всіх, навіть у примітивних істот. Ми приписуємо Істині надлюдську об’єктивність; це необхідно для нас; це реальність, яка незалежна від нашого існування і нашого досвіду, і нашого розуму, хоча ми не можемо сказати, що це значить.
Тагор: Наукою доведено, що цей стіл є твердим об’єктом, є видимим явищем, і отже те, що людський розум сприймає як стіл, не існувало б, якби того розуму не було. Разом з тим слід зауважити, що той факт, що остаточна фізична реальність стола є не що інше, як безліч окремих обертаних центрів, - електронних сил, - також належить людському розуму.
У розумінні істини точиться вічний конфлікт між всесвітнім людським розумом і таким же розумом окремого індивіда. Вічний процес примирення розгортається в нашій науці і філософії, і в нашій етиці. У всякім разі, якби існувала будьяка істина, що абсолютно не стосується людства, тоді для нас вона була б абсолютно неіснуючою.
Неважко уявити розум, для якого послідовність речей траплялася не в просторі, але тільки в часі, як послідовність нот у музиці. Для такого розуму його концепція реальності схожа на реальність музичну, в якій геометрія Піфагора може не мати жодного значення. Є реальність паперу, безкінечності, відмінної від реальності літератури. Для розуму молі, що їсть той папір, ніякої літератури нема і в заводі, хоча для людського розуму сама література має більшу цінність відносно істини, ніж сам папір. Так само, якби існувала якась істина, що не має жодного корисного чи раціонального стосунку до людського розуму, вона б завжди залишалася для нас нічим, оскільки мизалишаємося людськими істотами.
Ейнштейн: Тоді я релігійніший за вас!
Тагор : Моя релігія полягає в освяченні Надособистої людини, Всесвітнього людського духу у моєму власному індивідуальному єстві. Це був предмет моїх Лекцій Гібберта, які я назвав «Релігія Людини».”
Коли я підступався до читання цієї книги, то підсвідомо готував себе до того, що не почую нічого нового. Бо, ж думалось мені, що може бути після Фрейзера, Тейлора, Ґрейвса і Еліаде… Я помилився.
Работа Тагора спочатку бентежить позірною складністю і нагромадженням само повторів, але вже десь з третього розділу, коли автор описує секту Бенгальських Співців Баюл, стає по-справжньому цікаво. Це вчення захоплює тим, що його послідовники займаються постійними пошуками бога в собі і в зовнішньому світі. Кабір, Нанак, Равідас, Даду та їх послідовники вважають тіло людини єдиним можливим храмом Бога. В них немає релігійних текстів, чи заповідей, натомість вони в якості молитви створюють пісні, котрі співають для Бога Особи і Людей:
“У цьому тілі є Райський Сад; у ньому сім морів і міріади зір; тут істинний Творець”
Баюли кажуть, що пустота часу й простору потрібні, як майданчик для гри. Тому Бог приготував пустоту в серці людини для своєї Гри Любові.
Тут читачеві стає зрозуміла релігійна концепція Тагора, аналізуючи зороастризм та буддизм, він приходить до висновку, що люди всіх часів вигадували для себе якийсь прообраз Надлюдини. Бог насправді був Досконалою Людиною, бо як каже Лукіан, що в корів, бог мав би роги, а у свиней – рило.
Відповідно, все сприйняте людиною є було і буде людським.
Тут постає концепція Бога Особи, який мені дуже схожий на кабалістичного Адама Кадмона – первочоловіка, котрий своїм тіло стоїть на землі і в небі, поєднує в собі свідоме і несвідоме, день і ніч.
Другий цінний аспект релігійної думки Тагора – повстання проти споживницького суспільства, в котрому людина і її внутрішній світ відходять на задній план, а зразком успішності стає можливість безконечного придбання товарів та брендів. Великий геній передбачив дегенеративну модель, котра панує в сучасному світі. “Людина яскраво блисне в твоїх очах, мій дорогий, коли ти закриєш двері жадання”
Також Тагор говорить про еволюцію релігій. Наприклад, первісні культи були поклонінням стихіям, тваринним тотемам і жорстоким богам війни – тим первісним силам, котрі двигали людство на початку його становлення. Потім політеїзм поступово почав приходити до монотеїзму і врешті, погляд самого Тагора можна назвати Пантеїзмом .
Свою книгу він закінчує такою сентенцією: “Бог не є загальною сумою фактів, а метою, що перебуває незбагненно вище від усього, охопленого минулим і теперішнім.”
Напевно, такій релігії і належить майбутнє. Ідеальний Бог це Дорога, Висока Мета, котру здійснює не одна людина, а все людство загалом.