Земля Загублених, або Маленькі страшні казки

by Катерина Калитко

Земля Загублених щодня дрейфує морями альтернативної географії строго паралельно із нашою щоденною, звичною географією. Земля Загублених виникла для того, щоб надто інші люди, витіснені з «нормального» світу, мали куди піти. Виросла з потреби в укритті та оперті. Вона перероджується і розростається щоразу, коли черговий інакший переживає свою відкинутість, і тому постійно оточена водою, як ембріон. Тому й усі неймовірно різні люди цього малого світу — так чи інакше родичі, так чи інакше повторюють долі одне одного. Ця книжка в ритмі дихання — про них. Кожна історія — як міст через воду, щоб пройти і навчитися дихати в унісон з іншими.

В оформленні обкладинки використано фото Катерини Калитко.

Genres: Fiction, Short Stories, Ukraine, Ukrainian Literature, Contemporary, War

224 pages, Hardcover

First published January 1, 2017

About the author

Катерина Калитко – поетка, прозаїкиня, перекладачка.

Народилася 1982 року у Вінниці. Закінчила Києво-Могилянську академію. Журналістка за фахом. Лауреатка конкурсів “Гранослов”, “Смолоскип”, фестивалю читаної поезії “Молоде вино”, літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”, премій “Благовіст” і “Культреванш”. Авторка п’яти поетичних збірок, численних публікацій у періодиці, альманахах та антологіях (зокрема, в низці знакових, таких як “Початки”, “Молоде вино”, “Колекція”, “Дві тонни”), а також прозової книги «М.істерія». Перекладає з балканських мов.

Reviews

[Maria Pravda · Rating 5 out of 5]

«Земля загублених» Катерини Калитко - найкраща книга, яку я прочитала у березні. І навіть більше - це одна з найкращих книг сучукрліт, яку мені довелось читати до сьогодні.
⠀
Одного не можу збагнути: як сталось так, що ці «маленькі страшні казки» пройшли повз мене? Деякі історії в ній - ті, що описують свого роду альтернативне Середньовіччя - це ж магічний реалізм у чистому вигляді! Гострий, магнетичний, він заплутує і гіпнотизує, від нього хочеш відвести погляд і не можеш, і він продовжує вдивлятись у тебе своїми зміїними зеленими очима. Усе, як я люблю. Усе, як раніше я зустрічала у Маркеса чи Астуріаса.
⠀
А мова? Ти неначе зручно вмостився у човен, збудований автором, пливеш по ріці сюжету, а слова то накочуються і заливають і човен, і тебе у ньому, то легенько б‘ються хвилею за бортом. Хтось колись сказав, що Калитко пише так, ніби це не українська література, а якісний переклад іноземної - настільки її стиль нетутешній.

[Olha · Rating 4 out of 5]

Красива мова, магічні сюжети, але не складається у мене з короткою прозою, на жаль.
Поки звикну до героїв історії, то вже і кінець настає 💔

[Inna · Rating 4 out of 5]

Несподівані сюжети, хоча зайшли мені не всі. Чарівна мова. І майстерність, якої не очікувала. Хочеться усе це і у великий роман! Може дочекаємося?

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Читати книги, на сприйняття яких впливають оціночні судження інших, мені дуже важко. Я мимохіть починаю прискіпуватися. Так-так, саме прискіпуватися, а не шукати ті плюси, які у них уже хтось знайшов. Тому коли збірка Катерини Калитко нарешті потрапила мені до рук, я вдихнула, видихнула, ще раз вдихнула і... забула видихнути. Та й дихати майже забула, доки не прочитала трьох перших оповідань збірки. Бо це було щось! Щось таке нове, таке яскраве, таке насичене, таке живе й емоційне, щось на межі реальності та фантастики (чи то фентезі), щось магічно-містичне, глибоке й глибинне, яке зачіпало за живе, затягувало вглиб Землі Загублених, й уже здавалося, що я не вийду звідти... Аж тут магія закінчилася, бо наступне оповідання було геть про інше. І зовсім про інше — наступне. І я зрозуміла, що можу дихати, бо вир, який мене так закрутив спочатку, раптом зник. Й уже навалювалася хвиля розчарування, якого я так боялася, аж тут — закрутило-понесло знову, знову з’явилися магія, глибина, знову я задихалася разом із тим хлопцем, який збігав на гору, аби допомогти народити жінці, котра прийшла в це оповідання з іншого, знову переживала катарсис-звільнення разом із ним й окремо, і думала, думала, думала про так багато важливих речей... Зізнаюся, аби взятися за наступне оповідання, я мусила знову навчитися дихати. І не даремно, бо повернення у Землю Загублених було таким же потужним, як і перше у неї занурення...

Оце, мабуть, і все, що розкажу про цю книгу. Так, можна поговорити про тематику і проблематику (війна, ще одна війна, кохання, розуміння, привиди дитинства, дружба, гомосексуалізм, спокутування родових гріхів, фемінізм, сексизм, педофілія, Крим, безбатьківство, море, буденність, казковість...), але не хочу. Хочу ось так, емоційно...

[wow_42 · Rating 4 out of 5]

це химерне переплетіння слів вражає і змушує думати, що ти щось пропускаєш в розумінні творів, та й що там — навіть в розумінні самого життя. оповідання поєднані непоєднуваністю, але мені подобається як ці всі історії перегукуються. вони циклічні та мають початок там, де починається кінець і навпаки. потужні історії, розказані долею, авторка і всі ми — інколи спостерігачі, інколи учасники.

теми різні, про все в житті: про болюче і цінне, про захопливе і приватне, загублені життя, загублені люди, загублена земля.

так цікаво спостерігати як прості, на перший погляд, слова утворюють такі красиві речення й глибокі думки.

деякі розповіді були трохи нудні для мене, а інші ж — занадто різко обірвані.

[Ilonka Sheleshko · Rating 5 out of 5]

це було прекрасно💔

витончено, щиро, моментами лячно, моментами магічно, але завжди десь поруч була війна

і ці історії - це справді маленькі страшні казки, які вражають, але й можуть змусити закостеніти від страху

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

Це прекрасно!

[Dana · Rating 4 out of 5]

Це було дивно.
В хорошому сенсі цього слова.
Оповідання, які зовсім непов'язані між собою, але мають якусь одну нитку схожої дивакуватості.
І найбільш дивовижним було те, що я не розуміла, де відбуваються події. У нашому світі. У вигаданому. В альтернативному просторі. У головах персонажів.
У книзі не можна було довіряти нікому. Бо всі так само заплуталися як і я.
Якась фантасмагорія, зміст якої зрозумілий тільки Катерині Калитко.
Нам дали поглянути у шпарину історії, а потім різко обривали останнім словом оповідання.
Жорстоко.
Хотілося більше слів. Більше історій про героїв, які були на перших сторінках. І про тих, які закривали книгу.
І більше слів, щоб побачити наскільки вміло можна навчитися ними жонглювати.
Дивовижно дивний стиль. Справді.
Оповідання були страшними в своїй дивакуватості. І незрозумілості. І якійсь готичній темряві.
Надто багато землі, каміння, піску і вітру. Так багато, що інколи взагалі здавалося, що історії були не про людей.
Це справді була Земля Загублених. І загубилися в ній, в першу чергу, ми.

[Кирило Половінко · Rating 4 out of 5]

З першого оповідання насолоджуєшся стилем та сенсами, які авторка так вдало просуває тобі у підсвідомість. Кожне наступне оповідання так чи так пов’язано з попереднім та стає ще цікавіше, але так, виявляється, буде не завжди...

З середини починають з’являтись перші дивні (у нехорошому сенсі) «Що?..». Сюжетні лінії історій втрачають свої акуратні письменницькі мазки та малюються грубими, великими ляпами. Це не означає, що вони втрачають свою магію та інше. Просто стають більш пласкими (хоча й мають символізм з ідеєю) та прямолінійними. А ще вони більше не стараються вичавлювати з тебе сльозу через емпатійний наратив, а просто б’ють з ліктя шок-контентом. Іноді це так передбачувано, що я мимоволі робив «фейспалм».

Наприкінці усі «проблеми» стають більш різкими. Іноді я уголос питав: «Ну н@][!я ?». Тобто, оці шок-моменти іноді були настільки недоречними на тлі усієї збірки, чи конкретного оповідання, як мат у цьому відгуку.

Коротше, під кінець я просто стомився і бажав дочитати швидше, щоб більше не вертатись.

Написано дуже красиво (я так не вмію і хочу навчитись. Чесно, дуже класно). Сюжети різні, але не завжди рівні за саспенсом. Деякі оповідки хочеться перечитувати.

Неоднозначно, але добре.

[Yuliia Zadnipriana · Rating 5 out of 5]

Перезавантаженнч для мозку. Не читайте цю книгу, якщо не готові вчитуватись між рядків, аналізувати, шукати заховані в буквах смисли та символи. Я впевнена, що чимало тут не зрозуміла, але багацько відчула: книга насичена алюзіями, магічно-реалістичними сплетеннями, дивовижними підтекстами.
.
"Земля загублених" - це глибока, пронизлива, написана красивою метафо��ичною мовою книга. Дев'ять розповідей, зв'язаних між собою перегуками мотивів та символів. Герої книги - за межами нормальності. Вони інакші, шукають себе. Може, не завжди розумієш їх життя, та завжди переносиш на себе крізь рядки їх біль.
.
Слово "Казки" в назві не повинно збити вас з думки! Це не той випадок, коли казки стосуються чогось фантастичного, надреального. Так, це тут є. Але в першу чергу казка тут - це звернення до архаїчного, архетипного, стихійного. Вода. Камінь. Дерево. Тут це не просто слова, це частина мережива доль кожного з персонажів. Дивні, моторошні, дещо романтичні історії про загублених та інакших в різних сенсах людей.
.
В книзі розчинено і війну, і любов, і психічні травми. Тут можна побачити конкретні країни, але не вказати точно: цей світ загублений, не окреслений ні в просторі, ні в часі. То сприймаєш як середньовіччя, то розумієш - це десь поруч. Все це описано добірними словами, смачними порівняннями та образами. Книга отримала відзнаку "Книга року ВВС". При цьому, щоб я краще її зрозуміла, довелось переглянути та перечитати кілька інтерв'ю. 😊
.
Нагадала збірку оповідань Маргарет Етвуд "Каменная подстилка". Настроєм, трішки жанром та загальною атмосферою. Враження від себе - рекомендувати таку книжку важко. Чомусь у мене таке відчуття, що "зайде" вона не багатьом. Мені сподобалась. Незвично. Цікаво. Згодом однозначно варто перечитати, бо є в мене передчуття того, що книга ця надзвичайно багатошарова, а я торкнулась своїм розумінням лише вершини айсберга.

[Ксенія Шпак]

Певно, через те, що цю книгу нахвалюють звідусіль, мала до неї завищені очікування. Очікувала густого стилю, в якому загрузає й топиться сюжет, але ні, сюжети тут виразні і оповідання пов'язані між собою персонажами або згадками про колізії з попередніх історій.
Найбільше сподобалося оповідання "Володарка зміїв" - дуже впізнавала атмосфера українських приморських містечок (хоча події розгортаються у вигаданій Землі Загублених). Загалом чогось іншого очікувала, стиль красивий, але чогось забракло, решта оповідань якось не запам'яталися

[Андріан · Rating 5 out of 5]

«Наприкінці літа кожна новина в житті здається ключем, що відкриє тобі останні потрібні двері. І ти або втечеш, або побачиш там світ, не вартий утечі»

Подобається, як авторка створює світ поза часом та простором і те, як по іншому працює уява, коли нема таких ярликів як час та місце. Це найяскравіше присутнє в перших оповідях, які справді можна назвати страшними казками. Стиль чимось нагадує Маркеса, який пише про минуле століття і створює окрему реальність, хоча його сюжети та образи позачасові. В деяких історіях вона додає щось із вайбом півдня України, нульових та життєвих історій з газети «Порадниця» і складно сказати це перевага чи недолік книги.

«Власне, неперекладне саме це - звивистий шрам кордону, який проходить навіть по воді, думав він, розганяючись на візку, набуваючи незворотного прискорення. В українській тепер теж зʼявилася ця ущелина неперекладності. Пласт лексики, що одним відгалуженням кореня росте напряму з війни, іншим сягає в мирне життя, силкуючись пояснити бодай щось. Так дерево утримує цілісність схилу, на якому росте, чи розтрісканої стіни, в яку колись упала його насінина. Тепер чомусь усе насіння падає в тріщини, квітчає шрами» Що можна сказати точно – книжка актуальна, і довший час такою буде. Цей образ рослини, що квітчає шрами допомагає висловити стан, у якому живеш і на якого раніше не знаходилось слів.

«Я став свідком закінчення війни, яку памʼятав стільки ж, скільки й себе. Втім, навряд чи вона закінчилася: війни не закінчуються, а просто відповзають, як змії, у свій вирій воєн і там лежать якийсь час тихо, переплівшись у клубок, гріють одна одну, а потім таки розплітаються і повертаються на свої землі»

[Darka · Rating 5 out of 5]

Дуже дивна книжка про дуже дивний світ. Якісно.

[Ксенія · Rating 5 out of 5]

Під час читання виникає відчуття, що все розумієш, та одночасно якісь важливі сенси висковзують з-під пальців. Я б сказала, що книгу я більше відчула, ніж зрозуміла.

Мова. Вона дивовижна і чарівна, дуже припала менідо душі.

Сенси.

Війна в оповіданнях виступає тлом для розвиткку подій і перетворення героїв. І зараз це тло сприймається зовсім інакше - гостро і реально.
Та війна тут не тільки тло, вона ще й підтекст. Кожен герой воює з собою всередині і з чимось зовні.

В оповіданнях піднято багато питань: прийняття себе, своєї інакшості і не прийняття її іншими, гомосексуалізм, ксенофобія, залежість, як спроба утекти від минулого, вірянство на межі з божевіллям, ревнощі втрати, смерть, насилля і безсилля перед ним. Та таке враження, що це все лаштунки, за якими постають ще глибші питання, які важко окреслити словами.

І мабуть це історія про прийняття. Себе і інших. Про пошук свого місця. Про рівновагу між життям і смертю. Про те, що щось може бути збудувано тільки з любові. Про те, що зрада (в будь-яких сенсах) руйнує і зрадника, і того кого зраджують.

Останнє оповідання в книзі ніби збирає докупи всі попередні, надаючи їм єдиного сенсу.

Всього 176 сторінок, але читаються повільно. Кожна історія непроста, додає ваги на плечі, лишає відчуття тривоги і трохи приреченості. Та попри стан вичавленого лимона, від книжки я в захваті.

[Nazarii Zanoz · Rating 5 out of 5]

Налаштуватися одразу на ритм цієї книжки завадили дуже схвальні відгуки знайомих, що її радили. Перші історії не вразили. Вони хороші, мають чудовий авторський ритм, оповідність, але чогось їм бракло. Либонь, бракло не їм, а мені. Бракло потамувати очікування. Тому відклав її на трохи і повернувся до читання згодом. І це виявилося дуже розумним рішенням. Та й наступні оповіді здаються мені сильнішими й ближчими. Чим ж про реальніші події йшлося в текстах, тим сильніше вони віддалялись від мене і навпаки. Всі ці моря й рослини, острови та екзотика, котрими бринять тексти, ніби повітря перед дощем - се дуже добре вдається авторці. Радий, що в нас є така хороша коротка проза. Вперше за кілька років трапляється мені щось настільки сильне й близьке із нашого, хай і не всі оповіді мені до душі. Раджу.

[Serhiy · Rating 5 out of 5]

Якщо правий Жадан, і Господь симпатизує аутсайдерам, то Йому дуже сподобалась би ця книга. Сподіваюсь, жюрі Книги року ВВС цьогоріч дослухається до голосу Господнього.

[Kovalyshyn · Rating 4 out of 5]

Дев'ять коротких "казок" про різних людей, об'єднаних інакшістю. Гомосексуали, божевільні, віряни, одинаки, інвалід - в кожній історії проникаєшся проблемою і співчуваєш герою. Вчишся дивитися на різні ситуації під різним кутом зору, віднаходити новий сенс у сталих речах. Це в принципі все,що можна сказати про сюжети, бо переказати їх неможливо.

Чим ця збірка сподобалася мені? Мовою. Вона настільки прекрасна, філігранно відточена, пливе наче вода, яка є лейтмотивом усієї книжки. Деякі речення доводилося перечитувати - настільки вони неймовірно гарні! Ось наприклад: "То був один із тих середземноморських садів, де ночує дощ, згорнувшись змієм у кронах, поки його розпачливо й марно шукають по всьому світі".
Пейзажі змальовані дуже реалістично, але без зайвих нудних описів. Їх цікаво читати і уявляти.

Не знаю, чи дійду колись до поезії Катерини (яку я не читаю взагалі), але прозові твори пошукаю обов'язково.

[Book Princess (Anastasia) · Rating 3 out of 5]

3,5/5 🌟

Оповідання мені майже завжди не заходять. Це ви вже, напевно, помітили. Моя найбільша проблема з цією книжкою була зрозуміти задум авторки, бо все це точно не просто так. Але я не зрозуміла. Що це за події, де вони і з ким відбуваються, яке їхнє приховане значення. Проте я визнаю письменницьку майстерність Катерини Калитко і ще читала би її.

[Anna Dragula · Rating 4 out of 5]

мряка і скурбота.
мова - прекрасна.

[Olha Tiumentseva · Rating 3 out of 5]

3.5/5
Це збірка короткої прози, яка складається з дев'яти оповідань. Назва, до речі, дуже чесна — адже ці оповідання реально можна сміливо називати страшними казками. Перше оповідання настільки сильне і моторошне, що я прочитала його і відклала книгу на 3 тижні, щоб морально зібратися на продовження.

По-перше, це дуже гарно написано. Мова бездоганна (на мій непрофесійний погляд). Кожне слово вивірене та ретельно підібране. В мене мало наліпок в книжці, бо було дуже виділити щось конкретне - це суцільно гарний текст.

Щойно тінь на циферблаті сонячного годинника зробить ще один ривок, наближаючи кінець години, я повинен буду підвестися і піти сходами на самий вершечок башти. Сорок дві сходинки, сорок два відполіровані до блиску кам'яні бруси — і така висота, аж страшно вдихати, щоб цілий світ не опинився в моїх легенях.

І опис кінця літа видався дуже актуальним.

Літо вже обвуглилося по краях, як зібгана любовна записка в попільничці, але в ньому залишалося це досить прекрасного щему, який наповнює до вінця і розриває зсередини.

По-друге, оповідання дуже емоційні та не залишають байдужими. Вони інтригують та шокують. І в них тим чи іншим чином присутня війна.

Я став свідком закінчення війни, як пам'ятав стільки ж, скільки й себе. Втім, навряд чи вона закінчилася: війни не закінчуються, а просто відповзають, як змії, у свій вирій воєн і там лежать якийсь час тихо, переплівшись в клубок, гріють одна одну, а потім таки розплітаються і повертається на свої землі.

Доти він побував у Еритреї, бачив зруйнований Накф, і ніяк не міг змиритися з тим, що згодом так назвали валюту незалежної держави. Це все одно, що розраховуватися та отримувати решту смертю.

По-третє, сама збірка складена дуже продумано. Хоча історії про різних людей та про різні часи, але вони торкаються одне одного: десь знайомі персонажі, десь лунає назва місця з іншого оповідання. Це гарно грає на формування цілісної збірки, а не просто окремих оповідань.

Але, не зважаючи на дуже сильні сторони цієї збірки, оцінка не максимальна, бо частина історій/сюжетів мені не відгукувалася. Химерність та загадковість час від часу переходила комфортну мені межу. І в цій збірці було оповідання, яке мені вкрай не сподобалося, і воно запам'ятається мені надовго в антитопі оповідань.

І найголовніше, закінчуючи читати чергове оповідання, мені не дуже кортіло починати наступне. А це недобрий знак.

Скоріш за все книга не потрапила мені в настрій, чи істинна химерність мене відлякала. Але для поціновувачів такої тематики має зайти добре.

Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Iya · Rating 5 out of 5]

Вдячність автору за книжку, а книжці - за автора.

[Olga Pogynaiko · Rating 4 out of 5]

Книжка загалом хороша, але я не зафанатіла. Читалося воно мені норм, втім не без внутрішнього опору. Два перші оповідання таки дуже круті, як сказано критикою "стилістично довершені". Але "Мартин" і "Володарка зміїв" якісь, ну, ніби не звідси. Стилістично вибиваються, надто реальні, зовсім не химерні. Крім того, воно взагалі якось нудно, коли ти з першої третини тексту вже наперед знаєш, що буде далі ("Володарка зміїв"). Наша культура останнім часом так часто зображає різної масті педофілів, що було би аж дивно, якби в ситуації "відкуплення" хлопчині попалося би щось інше. Їйбо, було би краще для сюжету, якби там просто нічого не відбулося.
Читати? Так, якщо ви любите всякі химерності, врешті, це ж книжка на 4 зірочки

[Lilia Lytvyn · Rating 5 out of 5]

Ніколи б не подумала, що мені сподобається коротка проза. Я впевнена, що не сповна зрозуміла усіх глибинних сенсів, задуманих авторкою, проте історії ці не залишили байдужими. Дуже красива мова. Сюжети з магічними нотками. Знайомство із творчістю Катерини Калитко вдалося на славу.

[Olha Khilobok · Rating 5 out of 5]

Ну просто Борхес якийсь ця ваша Катя Калитко. Усе ті ж міфи, але ж як ніжно, як по-бхактівськи. 💙🙏🏻💙

[Мирослава Юрова · Rating 5 out of 5]

Чудова книга з потужним післясмаком

[хвія · Rating 4 out of 5]

по-перше, це надзвичайно добре і боляче написано, а по-друге я взагалі не очікувала середньовічного магічного реалізму та фолк-горрору в збірці української авторки???!? дайте десять.

[Parfen · Rating 5 out of 5]

"Земля загублених, або маленькі страшні казки" Катерини Калитко — це справжній витвір мистецтва, що вражає своєю глибиною і магічною атмосферою. Читаючи, ніби поринаєш у мереживо слів, де кожна фраза сплітається у вишуканий танець образів і почуттів. Авторка майстерно створює світ, який здається одночасно знайомим і далеким, подібним до напівзабутих снів або легенд, що збереглися у пам’яті дитинства.
Калитко майстерно вплітає елементи магічного реалізму, створюючи ілюзію близькості до цього таємничого світу. "Земля загублених" — це не просто місце, це стан душі, де кожна історія відлунює у реальності.

[Siia Semenova · Rating 4 out of 5]

4.5/5

[Oksana · Rating 5 out of 5]

Це було дуже гарно

[Oleksandra Matvieieva · Rating 5 out of 5]

Навіть розуміючи половину, є багато з чого насолоджуватись: мова, персонажі, те, як опис поринає і виринає в і з глибини. Пішла дивитись більше про авторку.