What do you think?
Rate this book
Левая рука тьмы
Etot sbornik — esche neskolko zagadok vselennoj Khajnskogo zakrytaja dlja kontaktov planeta v «Rokannone», zakhvachennaja prisheltsami Zemlja v «Gorode illjuzij», neprimirimaja vrazhda kolonistov i tuzemtsev v «Planete izgnanija», unikalnaja fiziologicheskaja zavisimost obitatelej planety Zima ot lunnogo tsikla v «Levoj ruke tmy». Neobychnye miry, udivitelnye narody, silnye i strastnye geroi, originalnye fantas ticheskie idei i prekrasnyj literaturnyj slog. Volnuja umy i zavoevyvaja mnogochislennye nagrady, knigi Ursuly Le Guin mgnovenno stanovilis klassicheskimi.
- GenresScience FictionFantasy
736 pages, Hardcover
Published March 1, 2016
12 people are currently reading
148 people want to read
About the author
Ursula K. Le Guin
1,046 books30.2k followersUrsula K. Le Guin published twenty-two novels, eleven volumes of short stories, four collections of essays, twelve books for children, six volumes of poetry and four of translation, and has received many awards: Hugo, Nebula, National Book Award, PEN-Malamud, etc. Her recent publications include the novel Lavinia, an essay collection, Cheek by Jowl, and The Wild Girls. She lived in Portland, Oregon.
She was known for her treatment of gender (The Left Hand of Darkness, The Matter of Seggri), political systems (The Telling, The Dispossessed) and difference/otherness in any other form. Her interest in non-Western philosophies was reflected in works such as "Solitude" and The Telling but even more interesting are her imagined societies, often mixing traits extracted from her profound knowledge of anthropology acquired from growing up with her father, the famous anthropologist, Alfred Kroeber. The Hainish Cycle reflects the anthropologist's experience of immersing themselves in new strange cultures since most of their main characters and narrators (Le Guin favoured the first-person narration) are envoys from a humanitarian organization, the Ekumen, sent to investigate or ally themselves with the people of a different world and learn their ways.
She was known for her treatment of gender (The Left Hand of Darkness, The Matter of Seggri), political systems (The Telling, The Dispossessed) and difference/otherness in any other form. Her interest in non-Western philosophies was reflected in works such as "Solitude" and The Telling but even more interesting are her imagined societies, often mixing traits extracted from her profound knowledge of anthropology acquired from growing up with her father, the famous anthropologist, Alfred Kroeber. The Hainish Cycle reflects the anthropologist's experience of immersing themselves in new strange cultures since most of their main characters and narrators (Le Guin favoured the first-person narration) are envoys from a humanitarian organization, the Ekumen, sent to investigate or ally themselves with the people of a different world and learn their ways.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
July 14, 2025
#scifi
'The Left Hand of Darkness' plus several short stories. I loved the novel and didn't understand the random choice of short stories that are not connected with Gethen (except for the first one). Stories seem like pieces, not complete works, of the fantasy world I know nothing about and don't want to know: I don't like dragons, witches, magic, etc. The novel is a slow sociological research: this I understand and accept
'The Left Hand of Darkness' plus several short stories. I loved the novel and didn't understand the random choice of short stories that are not connected with Gethen (except for the first one). Stories seem like pieces, not complete works, of the fantasy world I know nothing about and don't want to know: I don't like dragons, witches, magic, etc. The novel is a slow sociological research: this I understand and accept
April 23, 2021
Чем больше я читаю Урсулу Ле Гуин, тем все больше проникаюсь любовью к ее творчеству. Это третий сборник этого автора, который я прочитал. В него входит 4 романа и 2 рассказа Хайнского цикла.
У всех этих произведений есть одна общая черта - в них рассказывается про то, как кто-то попадает на чужую планету и пытается там или выжить, или что-то найти, или реализовать свой план. Планеты связаны между собой союзом Экумена - это такая Лига Миров, которая была создана для поддержания мира и порядка в системе.
В "Роканноне" главный герой спасает планету, не имея возможности вернуться на свою родину.
"Планета изгнания" рассказывает о небольшой колонии на чужой планете, которая обречена на вымирание и непонимание со стороны аборигенов (плюс много любви и лирики).
В "Городе иллюзий" нам рассказывают историю о пришельце, потерявшего память и вынужденного скитаться по планете от одного поселения к другому, чтобы узнать правду своего нахождения в чужих местах.
"Левая рука тьмы" рассказывает о посланнике Лиги Миров, прибывшего на планету Зима с целью агитации вступления их в Лигу Миров.
О каждом романе сборника можно написать много слов, все они интересные, проходных нет. Но вместо тысячи слов лучше взять и прочитать книгу, которую я однозначно рекомендую к ознакомлению. Данный сборник - прекрасный образец социальной космической фантастики, написанный женской рукой.
У всех этих произведений есть одна общая черта - в них рассказывается про то, как кто-то попадает на чужую планету и пытается там или выжить, или что-то найти, или реализовать свой план. Планеты связаны между собой союзом Экумена - это такая Лига Миров, которая была создана для поддержания мира и порядка в системе.
В "Роканноне" главный герой спасает планету, не имея возможности вернуться на свою родину.
"Планета изгнания" рассказывает о небольшой колонии на чужой планете, которая обречена на вымирание и непонимание со стороны аборигенов (плюс много любви и лирики).
В "Городе иллюзий" нам рассказывают историю о пришельце, потерявшего память и вынужденного скитаться по планете от одного поселения к другому, чтобы узнать правду своего нахождения в чужих местах.
"Левая рука тьмы" рассказывает о посланнике Лиги Миров, прибывшего на планету Зима с целью агитации вступления их в Лигу Миров.
О каждом романе сборника можно написать много слов, все они интересные, проходных нет. Но вместо тысячи слов лучше взять и прочитать книгу, которую я однозначно рекомендую к ознакомлению. Данный сборник - прекрасный образец социальной космической фантастики, написанный женской рукой.
March 8, 2018
Текст про планету Гетен, на яку прибув посланець із Екумени (аналог ООН, але міжпланетного значення), точніше — із Землі, місія якого — встановити дружні торговельні стосунки між Гетеном і Екуменою, а ще — змогу обмінюватися знаннями. Утім, виявляється, що роман не про те.
Текст умовно ділиться на 2 частини. Перша — намагання головного героя все ж донести свою ідею до правителів країн на Гетені. Мені ця частина була дещо подібною до якогось «Процесу» Кафки: правителі країн використовують посланця із Екумени у своїх внутрішніх усобицях, створюючи враження безвихідної тяглості його зусиль. (Тому тут правителі Гетена — це високий рівень невігластва, які перед обличчям майбутніх великих знань, що їх може принести співпраця з Екуменою, зважають на свої містечкові проблеми). Друга — це хід посланця з його другом через Великі Льоди. Це асоціативно нагадує 3-тю частину «Володаря перснів» із довгим і тяжким шляхом до Ородруїна Фродо і Сема.
У тексті є досить багато умовно соціальної проблематики: зачеплена тема гендеру, оскільки всі жителі планети Гетен — андрогіни, а набувають конкретної статі тільки в короткий період сексуальної активності і лише за умови, якщо знаходять партнера. Цікаво, що цю андрогінність читач сприймає очима землянина-чоловіка (який, до слова, дбає про свою чоловічу честь, як сам це висловлює), який цілковито толерує її, але не зовсім розуміє. Розуміння до нього приходить лише в той момент, коли він раптово бачить жіночність у своєму другові з Гетена й усвідомлює навіть сексуальний потяг до нього. Я цей поворот називаю «розумінням», адже Дженлі Аї в цей момент стає спроможним побачити і чоловіче, і жіноче в тій самій людині в їхній нероздільній єдності (адже до того «жіночність» тих гетенівських андрогінів, яких він приймав за чоловіків, йому здавалася зайвою або дратувала). Крім того, в тексті ідея про точечну сексуальну активість у гетеніанців (які сексуально активні лише два дні на цикл із 26 днів), пов'язується з фактом, що на планеті Гетен ніколи не було воєн (тобто сексуальність --> агресія).
***
Я недаремно писала про те, чому мені цей роман ділиться на дві частини — бо з погляду сюжету він мені не здався когерентним, тобто історією, яку розповідають, щоб донести певний месидж (такі історії часті для літератури, скажімо, сюжет «Анни Карєніної» якраз і розповідається, щоб Толстой міг вволю поморалізувати). Мені текст видався спробою розповісти історію планети Гетен з точки зору дослідника (тобто це не просто опис, а ще і взаємодія посланця із Екумени з планетою і її людьми). Ідея створити окремий світ зі своїми законами властива дитячому сприйняттю світу (принаймні мені була точно), а також утопіям, антиутопіям і фантастиці як жанрам. У цьому тексті це ще видно і на рівні форми, бо є окремі «побічні» розділи книжки, де розповідаються, наприклад, міфи гетенських народів, є також подорож Аї до прибічників одного гетенського культу (яка з погляду сюжету навіть зайва, зате розповідає про світ планети), є записи експедицій на Гетен мандрівників, які були до Аї.
Цю тезу — те, що роман найбільше скріплює не персонаж, як це є зазвичай (адже сюжет починається тоді, коли персонаж робить те, що виводить його зі стану повсякдення / теперішнього і запускає механізм зміни), а саме історія планети — підтверджує і те, що ми не знаємо ані минулого Аї, ані майбутнього, а його особистість розкривається хіба тоді, коли Естравен виносить про нього свої судження, або ж у цьому зламі «чоловічої ідентичності», про яку я писала вище. Головний персонаж мало рефлексує свої дії чи почуття — він швидше фіксує події і свої реакції, але самозаглиблення йому не властиве (втім, це прекрасно вписується в сам стиль роману). Аї цікавий як інструмент пізнання планети Гетен, як і виразник ідеї того, що за певних обставин і за зняття упереджень стосовно іншого цього іншого можна прийняти і зблизитися із ним дуже сильно — як це зробили Аї з Естравеном.
Текст умовно ділиться на 2 частини. Перша — намагання головного героя все ж донести свою ідею до правителів країн на Гетені. Мені ця частина була дещо подібною до якогось «Процесу» Кафки: правителі країн використовують посланця із Екумени у своїх внутрішніх усобицях, створюючи враження безвихідної тяглості його зусиль. (Тому тут правителі Гетена — це високий рівень невігластва, які перед обличчям майбутніх великих знань, що їх може принести співпраця з Екуменою, зважають на свої містечкові проблеми). Друга — це хід посланця з його другом через Великі Льоди. Це асоціативно нагадує 3-тю частину «Володаря перснів» із довгим і тяжким шляхом до Ородруїна Фродо і Сема.
У тексті є досить багато умовно соціальної проблематики: зачеплена тема гендеру, оскільки всі жителі планети Гетен — андрогіни, а набувають конкретної статі тільки в короткий період сексуальної активності і лише за умови, якщо знаходять партнера. Цікаво, що цю андрогінність читач сприймає очима землянина-чоловіка (який, до слова, дбає про свою чоловічу честь, як сам це висловлює), який цілковито толерує її, але не зовсім розуміє. Розуміння до нього приходить лише в той момент, коли він раптово бачить жіночність у своєму другові з Гетена й усвідомлює навіть сексуальний потяг до нього. Я цей поворот називаю «розумінням», адже Дженлі Аї в цей момент стає спроможним побачити і чоловіче, і жіноче в тій самій людині в їхній нероздільній єдності (адже до того «жіночність» тих гетенівських андрогінів, яких він приймав за чоловіків, йому здавалася зайвою або дратувала). Крім того, в тексті ідея про точечну сексуальну активість у гетеніанців (які сексуально активні лише два дні на цикл із 26 днів), пов'язується з фактом, що на планеті Гетен ніколи не було воєн (тобто сексуальність --> агресія).
***
Я недаремно писала про те, чому мені цей роман ділиться на дві частини — бо з погляду сюжету він мені не здався когерентним, тобто історією, яку розповідають, щоб донести певний месидж (такі історії часті для літератури, скажімо, сюжет «Анни Карєніної» якраз і розповідається, щоб Толстой міг вволю поморалізувати). Мені текст видався спробою розповісти історію планети Гетен з точки зору дослідника (тобто це не просто опис, а ще і взаємодія посланця із Екумени з планетою і її людьми). Ідея створити окремий світ зі своїми законами властива дитячому сприйняттю світу (принаймні мені була точно), а також утопіям, антиутопіям і фантастиці як жанрам. У цьому тексті це ще видно і на рівні форми, бо є окремі «побічні» розділи книжки, де розповідаються, наприклад, міфи гетенських народів, є також подорож Аї до прибічників одного гетенського культу (яка з погляду сюжету навіть зайва, зате розповідає про світ планети), є записи експедицій на Гетен мандрівників, які були до Аї.
Цю тезу — те, що роман найбільше скріплює не персонаж, як це є зазвичай (адже сюжет починається тоді, коли персонаж робить те, що виводить його зі стану повсякдення / теперішнього і запускає механізм зміни), а саме історія планети — підтверджує і те, що ми не знаємо ані минулого Аї, ані майбутнього, а його особистість розкривається хіба тоді, коли Естравен виносить про нього свої судження, або ж у цьому зламі «чоловічої ідентичності», про яку я писала вище. Головний персонаж мало рефлексує свої дії чи почуття — він швидше фіксує події і свої реакції, але самозаглиблення йому не властиве (втім, це прекрасно вписується в сам стиль роману). Аї цікавий як інструмент пізнання планети Гетен, як і виразник ідеї того, що за певних обставин і за зняття упереджень стосовно іншого цього іншого можна прийняти і зблизитися із ним дуже сильно — як це зробили Аї з Естравеном.
February 23, 2018
Эту книгу я прослушала в рамках книжного клуба Стокгольма. Дженли Аи - посланец Экумены в мир планеты Гэтен, очень холодной планеты, населенной людьми-андрогинами. Роман рассказывает о столкновении двух разных культур, поднимает огромное количество моральных проблем и философских тем. И постепенно повествование раскрывает глубокий смысл названия, что же такое левая рука тьмы..
Начало далось тяжело, потому что автор использует такое количество "местных терминов", что путаешься. Тяжело воспринимать местных жителей, не имеющих постоянного пола. Очень понравились легенды и сказки планеты Гэтен, там и тут разбивающие основную линию романа. Эти местные истории делают мир планеты Гэтен таким реалистичным и во многом объясняют поступки местных жителей.
Думаю, эту книгу стоит прочесть хотя бы пару раз. Автор так виртуозно связывает разные ее части, что я уверена, что пропустила какие-то важные изюминки, не заметила тонкие грани и не оценила превосходную игру слов. Для меня это был первый роман Урсулы Ле Гуин, но точно не последний.
Начало далось тяжело, потому что автор использует такое количество "местных терминов", что путаешься. Тяжело воспринимать местных жителей, не имеющих постоянного пола. Очень понравились легенды и сказки планеты Гэтен, там и тут разбивающие основную линию романа. Эти местные истории делают мир планеты Гэтен таким реалистичным и во многом объясняют поступки местных жителей.
Думаю, эту книгу стоит прочесть хотя бы пару раз. Автор так виртуозно связывает разные ее части, что я уверена, что пропустила какие-то важные изюминки, не заметила тонкие грани и не оценила превосходную игру слов. Для меня это был первый роман Урсулы Ле Гуин, но точно не последний.
April 29, 2017
Как учили в Школе Эйкумены, когда действия становятся бесцельными, собирай информацию, когда бесцельной становится информация, ложись спать.
October 12, 2023
Хорошая лёгкая книга. Попытки оценить и обличить политические устройства и соответствующие нравственные нормы совсем слабенькие, но если в уме делать поправку на то, что это написано в Америке 1968 года, то все вообще отлично.
January 23, 2022
Живое и завлекающее начало и дико затянутая последняя треть с переходом через ледник. Сам мир понравился
September 13, 2025
Левая рука тьмы - 4
February 15, 2019
Ви колись задумувалися про те, як наша стать наперед визначає все наше життя. І я зараз кажу навіть не про стандартну стереотипну картинку "чоловіки не виказують почуттів" або "не народжувала - не жінка". Є більш глибинні речі, які впливають на нашу підсвідомість. Наявність двох статей закладає в нас від народження певний дуалізм, певну двозначність, яка надалі впливає на все наше життя. Навіть сама наша мова передбачає два варіанти. Коли ми кажемо "або" то маємо на увазі або це, або інше. Інь чи Янь, правда чи брехня, біле чи чорне. Цей самий дуалізм відображається у всіх наших діях, в прийнятих рішеннях і зроблених виборах. Він переслідує нас уже життя, але що, якби ми змогли відмовитися від нього?
В книзі "Ліва рука Темряви" Урсула Ле Гуїн описує історію прибуття на віддалену планету представника світового людства (об'єднання планет де живуть люди). Завдання цього представника - запропонувати мешканцям планети приєднатися до об'єднаного людства. Здавалося б тут зараз почнеться досить стандартна історія про пригоди інопланетянина на незнайомій планеті, героїчні битви, інтриги, намагання протистояти обставинам. Проте Урсула Ле Гуїн не була б собою, якби написала таку примітивну книгу. Читаючи її твори розумієш - головні інопланетяни - ми самі, а незвідані землі, які нам ще потрібно буде відкрити - в наших головах. Розповідь в книзі "Ліва рука Темряви" ведеться дуже неспішно і розмірено. Читаючи ти повільно знайомишся з героями, розумієш як що працює на цій планеті, а головне як тут взаємодіють люди, як вони поводяться, що є для них важливим, а що ні. І тут розкривається, як на мене, головна інтрига книги: виявляється мешканці планети не мають чіткої статі. Вони просто періодично входять в особливий стан "кеммер" в якому знаходять собі пару і тоді набувають на якийсь період певної статі, або жіночої або чоловічої, а їхній партнер набуває статі протилежної. Якщо відбувається зачаття і народжується дитина - стать лишається на довший період, але потім все рівно зникає і особа повертається до звичного безстатевого існування. Найбільші проблеми виникали в землянина як раз в тому, що він не розумів такого безстатевого існування. Виявилося, що в суспільстві, в якому немає поділу на статі все зовсім не так, не звично для нас, землян. Але з часом, посланець який живе в світі безстатевих людей починає глибше розуміти їх і глибше дивиться на питання взаємодії статей
" — Вы все одиноки и в то же время неотделимы друг от друга. Возможно, вы в той же степени находитесь под влиянием своей целостности, своего монизма, как мы — под влиянием дуализма.
— Но мы ведь тоже дуалисты. Двойственность мира — в основе всего, разве нет? Хотя бы пока существуют понятия «я» и «другой».
— Я и Ты, — сказал он. — Да, это действительно в конце концов значительно более широкое понятие, чем просто половая противопоставленность…"
Можливо "я" і "ти" це більша різниця ніж "він" і "вона", можливо наш, земний дуалізм визначається зовсім не статтю, а наявністю поруч з нами когось чужого, якого ми не відчуваємо як частину себе. А прагнення знайти собі пару, яке часто керує нашими діями, це ніщо інше як намагання впустити цього чужого в себе, відчути іншу особу так близько як ми відчуваємо себе. Думаю Урсула Ле Гуїн торкається дуже серйозного питання в своїй книзі, до питання яке ми майже не досліджуємо, яке настільки далеке від нас, що простіше його просто не підіймати. Автор в властивій їй манері тонких натяків і алюзій, обережно торкається болючої тематики. Вона описує безстатеве суспільство, а виходить що пише про стосунки між статями. Вустами головних героїв вона озвучує чи не найбільшу людську проблему у взаємодії з інопланетянами:
Он внезапно умолк, уставился на раскаленную печку и затих; потом потряс головой и сказал:
— Харт, ну не могу я объяснить тебе, что такое женщины! Я как-то никогда не думал об этом абстрактно и — о Господи! — практически позабыл, какие они, понимаешь? Я ведь уже два года здесь… Тебе этого не понять. В некотором смысле женщины для меня куда более чужие, чем ты. Куда большие «инопланетяне». С тобой я как-никак все-таки одного пола… — Он отвернулся и рассмеялся, горестно и неловко. У меня самого чувства были сложными, и мы оставили эту тему.
Одним словом "Ліва рука Темряви" розбудила в мені дуже багато роздумів, а хіба не це головна ознака хорошої книги?
В книзі "Ліва рука Темряви" Урсула Ле Гуїн описує історію прибуття на віддалену планету представника світового людства (об'єднання планет де живуть люди). Завдання цього представника - запропонувати мешканцям планети приєднатися до об'єднаного людства. Здавалося б тут зараз почнеться досить стандартна історія про пригоди інопланетянина на незнайомій планеті, героїчні битви, інтриги, намагання протистояти обставинам. Проте Урсула Ле Гуїн не була б собою, якби написала таку примітивну книгу. Читаючи її твори розумієш - головні інопланетяни - ми самі, а незвідані землі, які нам ще потрібно буде відкрити - в наших головах. Розповідь в книзі "Ліва рука Темряви" ведеться дуже неспішно і розмірено. Читаючи ти повільно знайомишся з героями, розумієш як що працює на цій планеті, а головне як тут взаємодіють люди, як вони поводяться, що є для них важливим, а що ні. І тут розкривається, як на мене, головна інтрига книги: виявляється мешканці планети не мають чіткої статі. Вони просто періодично входять в особливий стан "кеммер" в якому знаходять собі пару і тоді набувають на якийсь період певної статі, або жіночої або чоловічої, а їхній партнер набуває статі протилежної. Якщо відбувається зачаття і народжується дитина - стать лишається на довший період, але потім все рівно зникає і особа повертається до звичного безстатевого існування. Найбільші проблеми виникали в землянина як раз в тому, що він не розумів такого безстатевого існування. Виявилося, що в суспільстві, в якому немає поділу на статі все зовсім не так, не звично для нас, землян. Але з часом, посланець який живе в світі безстатевих людей починає глибше розуміти їх і глибше дивиться на питання взаємодії статей
" — Вы все одиноки и в то же время неотделимы друг от друга. Возможно, вы в той же степени находитесь под влиянием своей целостности, своего монизма, как мы — под влиянием дуализма.
— Но мы ведь тоже дуалисты. Двойственность мира — в основе всего, разве нет? Хотя бы пока существуют понятия «я» и «другой».
— Я и Ты, — сказал он. — Да, это действительно в конце концов значительно более широкое понятие, чем просто половая противопоставленность…"
Можливо "я" і "ти" це більша різниця ніж "він" і "вона", можливо наш, земний дуалізм визначається зовсім не статтю, а наявністю поруч з нами когось чужого, якого ми не відчуваємо як частину себе. А прагнення знайти собі пару, яке часто керує нашими діями, це ніщо інше як намагання впустити цього чужого в себе, відчути іншу особу так близько як ми відчуваємо себе. Думаю Урсула Ле Гуїн торкається дуже серйозного питання в своїй книзі, до питання яке ми майже не досліджуємо, яке настільки далеке від нас, що простіше його просто не підіймати. Автор в властивій їй манері тонких натяків і алюзій, обережно торкається болючої тематики. Вона описує безстатеве суспільство, а виходить що пише про стосунки між статями. Вустами головних героїв вона озвучує чи не найбільшу людську проблему у взаємодії з інопланетянами:
Он внезапно умолк, уставился на раскаленную печку и затих; потом потряс головой и сказал:
— Харт, ну не могу я объяснить тебе, что такое женщины! Я как-то никогда не думал об этом абстрактно и — о Господи! — практически позабыл, какие они, понимаешь? Я ведь уже два года здесь… Тебе этого не понять. В некотором смысле женщины для меня куда более чужие, чем ты. Куда большие «инопланетяне». С тобой я как-никак все-таки одного пола… — Он отвернулся и рассмеялся, горестно и неловко. У меня самого чувства были сложными, и мы оставили эту тему.
Одним словом "Ліва рука Темряви" розбудила в мені дуже багато роздумів, а хіба не це головна ознака хорошої книги?
May 2, 2017
Перечитываю ее, когда теряю веру в человечество - и всегда обновляюсь к концу книги, как обновляешься после большого и непростого путешествия.
Displaying 1 - 10 of 10 reviews