Нічний постоялець

by S.Y. Agnon, Шмуель Йосеф Аґнон, Володимир Горбатько (Translator)

У романі «Нічний постоялець», що вийшов друком 1937 року, змальовується життя у Східній Європі після Першої світової війни. Головний герой приїздить із Єрусалима до свого рідного містечка Шибуч на Галичині і з сумом дізнається, що багато його друзів загинуло на війні, від погромів та хвороб, а молодше покоління втратило віру. Проте письменник не втрачає надії на краще майбутнє свого народу, вбачаючи її у створенні самостійної єврейської держави.

Genres: Jewish, Fiction, Israel, Historical Fiction, Nobel Prize, Literature, Novels

735 pages, Hardcover

First published January 1, 1939

About the author

also known as Shai Agnon

Dramatic novels in Hebrew of Polish-born Israeli writer Shmuel Yosef Agnon include A Guest for the Night (1939); he shared the Nobel Prize of 1966 for literature.

"For his profoundly characteristic narrative art with motifs from the life of the Jewish people," he shared this award with Nelly Sachs. He died in Jerusalem, Israel.

https://en.wikipedia.org/wiki/Shmuel_...

Reviews

[Nati Korn · Rating 4 out of 5]

קשה לי לכתוב ביקורת על ספרו זה של עגנון מכמה סיבות. הראשונה מאחר ואצל עגנון הצורה משחקת לעיתים תפקיד חשוב יותר מאשר התוכן (ואוהדיו יש ויאמרו תפקיד שקול). עגנון כותב בשפה הייחודית לו (העברית ש"המציא") ויש לקחת זאת בחשבון. אפשר ורצוי להתענג עליה. לי באופן אישי אין בעיה לקרוא בה, אינני בטוח לגבי אחרים (האם ילדי יהיו מסוגלים לקרוא אותו אי פעם?) לרוב אני נהנה אם כי קריאתי איטית במקצת. אך יש ומתגנבת לה מחשבה "נ-ד נפוח שכמותו, את המשפט הפשוט ביותר הוא מתעקש לכתוב תוך שימוש במילים ובביטויים הכי פחות שגורים". יש לו גם נטייה לתאר כל זוטא ולפרש כל דבר עד תומו, וכמו פרשן פוליטי מסויים בטלוויזיה, לחזור על אותה חוכמה פעמיים. בספר עשיר כל כך בדמויות משנה וסיפורי משנה, זה לרוב עוזר לבעלי זיכרון קצר שכמותי ולעיתים מעיק, עד כי אתה שואל את עצמך אם יש לו בכלל דבר בעל ערך לספר או דבר מקורי שלא סופר כבר.

הסיבה השניה היא דמותו של הגיבור הראשי שהוא גם המספר וגם, כפי שנהוג לומר, בן דמותו של עגנון. כאן צריך להיזהר. הגיבור אף פעם אינו לגמרי הסופר, לפחות לא באופן ישיר ופשוט. הסיפור מתבסס על ביקור של עגנון בעיירת הולדתו אך ביקור זה היה קצר ואינו זהה כמובן לביקור, בן השנה כמעט, המתואר בספר. בכל זאת יש כנראה דמיון בין הגיבור לסופר. מספרים על עגנון שהיה טיפוס "לא פשוט", יהיר, רודף כבוד, מתעקש לומר את המילה האחרונה ומתעסק בפילפולי לשון מיותרים. יש כאלו שאפילו מאשימים אותו בפלאגייאט. (סירב להודות שקרא את קפקא למרות שכנראה הושפע ממנו). תהייה האמת מה שתהייה, דמות זאת משתקפת הייטב בדמות המספר הגיבור. מצד אחד הוא מעורר הזדהות בחולשותיו האנושיות (ועגנון לפחות מודע לחולשותיו ויודע לצחוק עליהן) מצד שני לעיתים הוא מעצבן בטרחנותו, בחוסר סבלנותו ובמשחקי הלשון הלא תמיד מוצלחים.

הסיבה השלישית היא אופי הכתיבה העגנונית, המלאה עד להתפקע סיפורי משנה, מעשיות, דרשות ופלפולים. לעיתים הם מעשירים את הסיפור ולעיתים מרגישים קצת מאולצים, כאילו התעקש עגנון לדחוף לסיפור כל מעשייה וסיפור שאי פעם נתקל בהם.

הסיפור הראשי מספר על סופר ארצישראלי בן ארבעים ואחת שביתו בירושלים ומרבית רכושו נשרפו בידי פורעים ערבים. כספי הפיצויים אינם מספיקים לו לרכוש בית חדש אך מספיקים למסע נאה. גם הטראומה ומשבר אמצע החיים משפיעים עליו לעקור עם משפחתו לחו"ל. אישתו וילדיו מתארחים אצל קרובים בגרמניה ואילו הוא יוצא לבקר, מצוייד בכספי הפיצויים, בעיירת הולדתו – שבוש, שהייתה בעבר חלק מן האימפריה האוסטרו-הונגרית. התקופה היא התקופה שבין מלחמות העולם. הוא מגלה כי העיירה חרבה בהמהלך מלחמת העולם הראשונה ורוב תושביה נפוצו ואבדו. בקיצור אי אפשר לחזור לילדות, אי אפשר לטבול באותו נהר פעמיים וכו... בעיירה הוא מנסה לשקם את בית המדרש הישן שבעיר וכעבור כשנה, משאזל כספו, עוזב וחוזר לא"י. בתוך כך הוא פורש לפנינו את סיפורם של אינספור דמויות ומקומות שבעיירה.

לסיפור משמעויות אלגוריות ופסיכולוגיות רבות. ישנם מספר מוטיבים השזורים בו לכל אורכו. למשל מוטיב הנכות. רוב (אולי כל) הדמויות בסיפור הן בעלות מום, חסרות איברים מאיברי גופן או פגועות בנפשן. מוטיב אחר הוא ההשוואה בין ארץ ישראל והגלות ובפרט בין הציונים לאנשי העולם הישן. מוטיב נוסף הוא הנושא של מתן צדקה וסיוע. לאורך כל הספר המספר מתחבט בינו לבין עצמו האם לתת צדקה או לא (לעיתים באופן קטנוני לכאורה), ובתוך כך מעלה תהייה לגבי היותו של האדם גורם פעיל או סביל בעולם.

למעשה ניתן לקרוא את כל הסיפור לא כביקור שארע במציאות אלא כביקור מדומיין המתרחש בנפשו, דמיונו וזכרונו של המחבר. תורמים לכך נטייתו של המחבר להפגש בדמויות שרק העלה אותן בזכרונו, תיאורי חלומות והרהורים רבים, נטייתו של המחבר להזיות תוך כדי הליכה – מתגלות אליו בהזיותיו דמויות שונות ומשונות ומשוחחות עימו, ותיאור התפצלותו של האגו שלו למספר דמויות – בעיקר לדמויות פחות מוסריות, המתוארות כאנשים שדרים עמו בכפיפה אחת או בחדרו, למשל כאשר הוא נמשך אחר בתו הצעירה של בעל המלון.

הסיפור מהנה אך היה לי ארוך במקצת לימי מגפת הקורונה. יש לציין כי תיאור עליבות החיים, הדלות והרעב בגולה שלפני השואה שמו גם מגיפה זו בפרופורציה ראוייה. הוא מרשים מאוד אך יכול היה עגנון לזקקו ועורכיו לשפר את עריכתו.

[Inna Zolotar · Rating 5 out of 5]

I have a dream 😊 Мені хочеться, щоб наряду з уроками української і світової літератури в наших школах також вивчали твори "наших-ненаших" письменників окремим предметом, тобто літературну спадщину тих, хто народився на території сучасної України, але писали іншими (польською, івритом, ідишем, німецькою, російською, чеською, румунською, угорською) мовами, які є відомими світу, але майже незнаними в Україні.
З Ш.Й.Аґноном вже краще. По-перше, в Бучачі його знають, важко сказати, чи читають, але вулицю і будиночок покажуть, і літературно-мистецький центр ім.Аґнона похвалять. Але мрію про те, щоб його твори були в шкільній програмі, і тоді, на мою думку, нам би легше було розповідати дітям історію Галичини.
"Нічний постоялець" - це подорож головного героя до родинного містечка Шибуш (в якому кожен, хто бодай раз бував в Бучачі, відразу його впізнає) в 1930-х роках ХХ-го століття. Він живе там рік, а потім повертається в ерц-Ізраєль (тоді ще Палестина). І що цікаво, коли я читала багато спогадів поляків про Галичину 1920-30 хх, там вимальовувалась картинка "раю" на землі, з "молоком, медом, цукром", ідеальними містами і містечками, ідеальними родинами і процівітаючою державою. Зовсім інша картина вимальовувалась в українській літературі і спогадах, і ще інша в творах єврейських письменників. Шибуш (Бучач) Аґнона - містечко, яке не може оговтатись після Великої війни (ми зараз "товчемось" в суперечках з сусідами щодо ІІ Світової, і мало розуміємо, чим для Галичини була І Світова) - наслідки відчуваються і фізично (в романі описуються герої, які воювали, були поранені, і в певному сенсі стали неповносправними людьми), і в моральному, і в економічному. Все ще зруйновані будинки, люди, які пропали і не повернулись, люди, які були всім - стали ніким, люди, які шукають себе, і не знаходять - все це зовсім не вписується в ідеальну картинку передвоєнної Польщі.
Ще одна цікава деталь - героями Аґнона є тільки євреї, інші (у випадку Бучача це українці і поляки) з`являються випадково, не мають імен (окрім Крульки, служниці, яка була "доброю дівчиною, хоч і християнкою"), і існують радше як тло - і це робить для мене Ш.Аґнона дуже галицьким письменником. Під "галицьким" я розумію ситуацію, коли віками багато національні території, де жодна з груп не знала іншого життя, без тих, "інших" (дізналась, як це, тільки після ІІ СВ) - при всьому тому створила таку окремішність і ізольваність в стилі "свій до свого по своє" - пишемо тільки про "своїх, - це дуже видно в польській, українській, і, як виявляється, в єврейській літературі першої половини ХХ століття. Ми і зараз в своїх почуттях скривдженності і віктимності дуже окремі, і дуже хочеться це змінити.
В романі багато героїів покидають Шибуш - хтось виїзджає до Палестини, хтось в світа, а дехто відходить в інший світ. І тільки одне народження дитини наприкинці роману. Але оптимізму це не додає, оскільки ми знаємо, що буде далі. Ш.Аґнон закінчив "Нічного постояльця" в 1939 році.
Попри таку невеселу тему, роман дуже спокійний, можна навіть сказати, медитативний. На позір простими реченнями передаються досить глибокі сенси. Мені проза Аґнона чимось нагадує твори В.Шевчука і Г.Пагутяк - просто, зі спокійним сумом, і глибоко.
Тепер про переклади. Українською "Нічного постояльця" видало "Фоліо", де переклад був з англійської, тому для тих, хто володіє інгліш краще вже читати "мовою оригіналу", а ще є переклад російською, де дуже хороші коментарі і пояснення для тих, хто вперше зустріне "таліт", "Танах", "хасидів" "Суккот" і т.п., тобто це добрий початок для ознайомлення з єрейськими традиціями.
Роман довгий, читається неспішно, тому рекомендую тим, хто не боїться обсягів і повільного сюжету. Приємного читання!

[Nazarii Zanoz · Rating 3 out of 5]

Здається, це найбільша книжка (принаймні, за кількістю сторінок), котру я прочитав. Я слухав довші, але паперових таких габаритів ще не читав. Тому я пишаюся собою, зокрема й через те, що зміг це зробити доволі швидко.
Повертаючись же до вражень від неї, то вони дуже неоднознашні. І якщо ви не заглиблені в єврейську тематику, вам нецікава тема євреїв на наших землях, про життя галицьких малих міст в міжвоєнний період, ви не маєте якогось сентименту до творчости Агнона - то сумнівно, що вам ця книжка буде цікавою. Ця книжка дуже пронизана гебрейською релігійністю, суперечками про трактування Тори та инших священних книг і так далі.
Мені ж передовсім ця книжка була цікава, бо вона про дуже цікавий для мене період історії наших земель - Інтербеллум. Також через те, що це книжка про майже сусідній Бучач, написаний людиною з цього міста і котра отримала Нобелівку. І з одного боку місцями через цю книжку треба продиратися, бо вона переповнена різними розмовами про релігійне, срачами про якісь тлумачення чи дуже дивними і безсенсовими прир��каннями, котрі взагалі незрозуміло навіщо втикнуті в текст. З иншого ж, тут зачіплено купа моментів, про котрі не можеш не думати. Жирною ниткою через всю історію проходить відзвук Великої війни. Головний герой покинув рідне місто задовго до неї, виїхав до Палестини, де на той час євреї лиш починали облаштовувати свою країну, а повернувся через кілька років після війни. За сюжетом героєві 42 роки, хоча бурчить він в дусі діда, тому я постійно і уявляв собі постаршого пана. Герой застає Бучач (в тексті він називається Шибуч, хоча хз, нащо воно оце?) в жахливих руїнах. В місті залишилося дуже мало із тих, хто жив там до війни, а ті, хто повернулися - зазвичай втратили домівки і живуть в якихось прибудовах чи підвалах, бо немає за що відбудувати домівки. Потім євреї пройшли ще й через погром, тож чимало із тих, хто вцілів після війни та епідемії іспанки - загинули під час погромів. В тексті, до речі, Агнон майже завше мешканців міста-негебреїв називає спільним "іновірці", до яких він доволі прохолодний, м'яко кажучи.
Повертаючись до теми війни, то ледь не всі герої(ні) нею травмовані, і наприкінці книжки гг пояснює своєму товаришу юнацьких літ, чому не взявся його розшукувати по поверненню, бо за час свого перебування в місті зрозумів, що краще нікого не запитувати за когось, бо зазвичай виявляється, що той загинув чи з ним трапилася якась инша жахлива біда. Зважаючи на те, що ІІ СВ була ближчою до наших часів, відповідно в історії частіше згадувалося про зміну населення на наших теренах після неї. Але насправді наші міста пережили його відчутно після І СВ, а друга вже довершила те, що почалося після першої. Є кілька історій мешканців міста про те, як по-різному вони переживали війну на чужині. Є згадка про те, що австрійська влада боялася, що всі біженці з Галичини, по якій проходила тоді лінія фронту, осядуть у Відні (а Галичина була найбіднішою провінцією імперії і мала недобру славу), тому збудувала маленькі типу бараки на околицях, де охоронці містечка (зазвичай безробітні вчителі) самостверджувалися на бідних біженцях, не дозволяючи сходити в туалет (на це начебто був потрібен дозвіл, бо туалети були назовні).
Попри те, що Агнон описує реалії майже сторічної давности (він їздив до Бучача якраз в 20-их роках минулого століття), але є відчуття, що в малих містах за той час не дуже щось змінилося з оцією потребою влізати в чужі життя, срачами вселенського масштабу, постійним "а що подумають/що скажуть про мене?" (одного разу герой вирішує йти їсти до їдальні, між людей, а не в номері, бо чого доброго подумають, що він відлюдько, хоча в той момент йому недобре). Загалом побут малого міста - чи не найцікавіша частина оповіді. Спогади про постійну куряву і болото, про базари і постійне городництво, як засіб виживання. Але також історії про різні течії хасидизму, котрі якраз дуже добре квітнули на наших теренах: завдяки Агнону я краще зрозумів, звідки і нащо в Теребовлі було стільки синагог - прихильники конкретного цадика (хасидського духовного лідера) відкривали синагогу, в якій збиралися вірні його постулатам та тлумаченню священних книг. Звідси і копичиницер клойз, і гусятинер клойз в Теребовлі, поруч з якими ще стояв Бейт-мідраш (місце студіювання священних книг), котрий теж слугував молитовним домом.
В книжці описується жахлива доля жіноцтва, але я так і не зрозумів, чи автор при цьому співчуває жінкам і вважає це все неправильним (як на мене, то ні). Кілька типових сюжетів: група молоді, котра готується стати поселенцями і перебратися до Ізраїлю, тому групою живуть в селі і займаються фермерством. Однаково багато працюють, але коли гг приїжджає до них в гості - чоловіки йдуться митися і сказати дівчатам, аби йшли зготувати їсти. Чи героїня, котра виховує свою дитину, молодшого брата як дитину (бо батько одружився вдруге на знашно молодшій за себе і вона в нього для душі, а не роботи по дому), а тоді бере ще під опіку дитину свого батька та цієї молодої дружини. Той брат її називає бабцею, бо мамою морально не може, а от бабцею - це так, а племінник таки називає її мамою і лиш в пізнішому віці дізнається, що мама в нього насправді инша. Потім вона ще піклується про свого родича після смерті його дружини. Ще один цікавий персонаж - це Реб, котрий забив на своїх дітей, але піклується про вдову візника Ганоха. Ну і головний герой теж з того ж роду, бо домівка його сім'ї в Ізраїлі знищена, а тому він повернувся в рідне місто, в той час, як його дружина поїхала зі всіма дітьми до Німеччини до родичів. Поїхала без грошей, бо родичі про неї піклуватимуться. Тим часом гг ходить студіювати священні книжки ледь не щодня. І тут якраз дуже про єврейське суспільство і освіченість. В традиційному суспільстві вважалося дуже почесним займатися вивченням та тлумаченням цих книжок, тому багато сімей прагнули віддавати своїх дітей в Бейт-мідраші, де їх навчали читати, а потім вже вчити священні тексти. Пригадую в Морґенштерна в спогадах про його юнацькі часи теж є це пояснення, в чому була різниця між єврейськими дітьми та польськими і, особливо, українськими. Єврейські хлопчики дуже в ранньому віці вчилися читати і були залучені до освіти, натомість українським дітям тих часів було не до освіти - вони зазвичай вже тяжко працювали, а потім так і продовжували займатися важкою працею, в той час, як єврейські діти продовжували освіту і отримували більш оплачувані професії і краще місце в суспільстві.
Повертаючись до постаті самого головного героя, то виникає враження, що він далеко не найприємніша особа, досить чванливий наче, хоча намагається зображати із себе людину повну чеснот і дуже скромну, але тут місцями теж важливі релігійні гебрейські контексти, мабуть, зокрема й те, що він поводиться як правовірний гебрей чи людина своєї доби (100 років тому), а часом така поведінка суперечить нашим сучасним цінностям. Але за любов до лісу він заслуговує трохи поваги.
Коротше кажучи, мені здається, що потрібно бути мотивованим, аби продиратися через цей текст і не закинути його, тож, якщо вам щось цікаво із того, що перелічив, то шукайте і беріться за читання)

[Jacek · Rating 5 out of 5]

September 2019 : A first read can only offer so much to comment on. These days, I believe it takes a second or preferably further encounter before a good book really starts to open up. Nevertheless I wish to record that A Guest for the Night is a marvel.

It's as much a story cycle (ala Le Guin's Four Ways to Forgiveness and Changing Planes and Agnon's A City in Its Fullness) as it is a novel, in the sense that although certain themes and developments are constant throughout the book and even build up to some sort of climax or another (and the last few chapters, of which the ending section consists, are phenomenally powerful Agnon—the final page is maybe his most beautiful final page of any novella or novel), most of the 80 or so short chapters here can be read independently and, if read in this manner, satisfy.

There are many recurring characters and locales, whose appearances create one sort of rhythm; a larger rhythm is in the passing of the four seasons; a third is all the conversations about and mentions of Eretz Israel. (Those are the three I remember most prominently, but there are others.) In the shifting center of all the interlocking circles of rhythm and theme is the narrator, who comes out the other end much the worse for wear, entering town and the book like a ministering angel but leaving them very much a human.

A distant relative of the character Daniel Bach's makes a meaningful appearance in To This Day, a short novel Agnon published twelve years after this one. I'd recommend that anyone who finishes this book and has loved it seek out To This Day as well.

January 12th, 2020 : The more time passes since I finished the novel, the more I relish and appreciate and am moved by the thought of it. Literature is an absolutely incredible thing, that it has books like this one sheltering from the rain underneath its wide oil paper umbrella.

[Elerzlikespi(e) · Rating 5 out of 5]

This is a really good book! Between the World Wars, a Jew who had gone up to the land of Israel comes back to his hometown in Europe, and is saddened to find so much of it in ruins, so much of its grandeur gone, and so many of its people taken by war, hunger and disease. Throughout the book the main character has brief encounters that appear coherent with the plot yet also hint at the state of his town, Szibucz, and his view of the world. To paraphrase the back cover, "A Guest for the Night" is a "prelude to tragedy" - namely, the Holocaust. It's definitely worth a read!

[Yossi Khebzou · Rating 5 out of 5]

Con una espectacular prosa, evocando la biblia todo el tiempo, Agnon capta de manera maravillosa la tensión del retorno del personaje principal a su pueblo de la infancia y la del retorno del pueblo judío a la Tierra de Israel. La caracterización de un futuro gris para los pequeños shtetl de Polonia en el periodo de entreguerra fue trágicamente verdadera en la vida real, mucho peor que cualquier cosa que Agnon se podría imaginar, pero la visión en este libro sirve para apreciar el estado de degradación de un pueblo dolido por pogromos, la pérdida de vida en la Primera Guerra Mundial y un desarrollo espiritual nulo al alejarse de sus raíces (tanto religiosamente como físicamente de la tierra de Israel). Es por eso que la llave del Beit Midrash juega la principal simbología dentro del libro: la que le abre las puertas al invitado hacia su pasado pero también las que le permiten acceder al centro espiritual de su pueblo como las que le abrirán las puertas a las almas del mismo en un futuro mesiánico de acuerdo a la narrativa.

Juntar la profundidad tradición religiosa con la ambivalencia del exilio y la diáspora, dotándolos de los matices del añoro humano por regresar a una casa es algo que sólo maestros como Agnon saben hacer.

[Jim Talbott · Rating 5 out of 5]

Though the world described in this novel is long gone, its description of the predicament of all Jews who both love Israel and have an attachment to a diaspora community remains incredibly modern... The narrator spends a year in his home town after his house in Talpiot has been burned in an Arab riot. Unable to face the loss of his home, library, and manuscripts in Jerusalem, the narrator returns to Galicia to find it in ruins with most of the people he knew killed in WWI or the pogroms after the war. Agnon brilliantly depicts the impossibility of exile along side all of the ambivalence of Aliyah.

[El Bibliófilo · Rating 4 out of 5]

My comments in video: https://youtu.be/pHZXJrjoifk
By the way, I discovered an error.

Great prequel to Israel.
The writer opens his heart and thoughts about him to tell us about the Jewish community in Poland (the writer's hometown), allowing us to learn about his holidays, his folklore, his religious institutions and his theology. This great work is presented to us as the chronicle of a traveler, who takes the opportunity to visit his land, and with the nostalgia of his return he describes what he observes and what he remembers, constituting a very important document since it is prior to the Nazi holocaust and the genocide, but also prior to the materialization of the utopia of his people (the promised land), on that threshold, showing us the doubts that are presented to them in the face of the new, but also with the hope that it offers, because a change in their situation is perhaps for the better (which reminded me of the uprooting that Wladyslaw Stanyslaw Reymont presented in "Justice"). All the stories he narrates reminded me of "A bridge over the Drina" by Ivo Andric, since the town is glimpsed as the Jewish macondo. The particularity of the work is presented to us with the sad and persecuted characters that it describes to us and that are the archetypes that glimpses of the future, showing pessimistic but real predictions about the Jewish community, due to the persecutions to which they are subjected, leaving them mutilated, lame , maimed and noseless.
I really liked finding the equivalence between the beliefs and religious institutions of Christians and Jews, with their leaders, and even with the reforms they have undergone in their theologies, not for free they are related beliefs. Also the importance that stands out in books as a source of wisdom, and the atavistic concern for time, with an excellent metaphor and poetic image with the keys (which remind me of the concerns of time represented by Borges in some objects).
The work is magnificent, and it seems to me that the same thing could have happened to Agnon as to Lord Byron with Childe Harold, who, upon recognizing the magisterial nature of his work, forgot some details and made some mistakes, sometimes from the perspective of the narrator (his own protagonist or an omniscient one close to the protagonist) that may be due to the translation, or the example that I highlight in the video. I await your comments to find out if you agree with the error that I identified, or any other reflection that I have suggested. Greetings

Gran precuela de Israel.
El escritor nos abre su corazón y su pensamiento para contarnos sobre la comunidad judía de Polonia (ciudad natal del escritor), permitiéndonos conocer sus días de fiesta, su folclore, sus instituciones religiosas y su teología. Esta gran obra se nos presenta como la crónica de un viajero, que aprovecha para visitar su tierra, y con la nostalgia de su regreso nos describe lo que observa y lo que recuerda, constituyendo un documento importantísimo pues es anterior al holocausto nazi y el genocidio, pero también anterior a la materialización de la utopía de su pueblo (la tierra prometida), en ese umbral, mostrándonos las dudas que se les presenta frente a lo nuevo, pero también con la esperanza que ofrece pues un cambio en su situación tal vez sea para mejor (lo que me recordó el desarraigo que presentaba Wladyslaw Stanyslaw Reymont en "Justicia"). Todas las historias que narra me recordaron a "Un puente sobre el Drina" de Ivo Andric, pues se vislumbra al pueblo como el macondo judío. Lo particular de la obra se nos presenta con los personajes tristes y perseguidos que nos describe y que son los arquetipos que vislumbra del futuro, mostrando unas predicciones pesimistas pero reales sobre la comunidad judía, debido a las persecuciones de que son objeto quedando mutilados, cojos, mancos y desnarigados.
Me gustó enormemente encontrar la equivalencia entre las creencias e instituciones religiosas de cristianos y judíos, con sus líderes, y hasta con las reformas que han sufrido en sus teologías, no por nada son creencias afines. También la importancia que se destaca en los libros como fuente de sabiduría, y la atávica preocupación por el tiempo, con una excelente metáfora e imagen poética con las llaves (que me recuerdan las preocupaciones del tiempo representadas por Borges en algunos objetos).
La obra es magnífica, y me parece que pudo haberle pasado lo mismo que a Lord Byron con Childe Harold, que al reconocer lo magistral de su obra se olvidó de algunos detalles y cometió algunos errores, algunas veces en la perspectiva del narrador (el propio protagonista o uno omnisciente cercano al protagonista) que tal vez se deben a la traducción, o el ejemplo que resalto en el video. Espero sus comentarios para saber si están de acuerdo con el error que identifiqué, o cualquier otra reflexión que les haya sugerido. Saludos

[Ilan Israel · Rating 4 out of 5]

I have been meaning for years to read some of Agnon’s work, but I was reluctant to face the challenge of reading the original Hebrew. The recent Russian invasion of Ukraine was a catalyst, so I read this long novel in translation .
Why read Agnon? First, because he is the only modern Hebrew writer to have been awarded the Nobel Prize in literature, in 1966, and “ A guest for the Night” was singled out by the committee as a major work. And I have a personal reason: my late maternal grandparents were contemporaries of Agnon in his home town of Buczasz, now in Western Ukraine and family lore has it that my grandfather and Agnon were personal friends from a very young age.
I found it hard to get into the novel. The setting is the town of Szibusz , which is the Buczasz of the author’s youth, and it is told by a narrator, unnamed, who visits the town of his birth from the Land of Israel and stays for almost a year. There is very little plot, but much atmosphere, as the narrator reports on his encounters with the various inhabitants of Szibusz as well as his philosophical comments on the decline of a once vibrant small town, where the Jews were a significant part of the population. The work is not autobiographical, but the author uses his personal knowledge and it is no doubt based on a short visit of less than a week that the author made to Buczasz in 1930. The book was published in instalments in a Hebrew newspaper in 1939, and precedes the actual annihilation of the Buczasz Jewish community by the Nazis and their collaborators in 1943.
Agnon uses many Biblical and Talmudic references in the work. The title comes from a quote from the book of Jeremiah, where the angry prophet says that the Jews will be exiled and find that they are no more than guests for the night in their places of exile, and this is one of the main themes of the novel.
Another main theme is the responsibility of holding the key, in this case the key to the bet hamidrash, the house of study, which is a major locus of the novel. Another important theme is the Jewish calendar: the book starts when the narrator arrives by train just before the fast of the Day of Atonement, and after praying in the Bet Midrash, is given the key to the building by one of the inhabitants who is about to leave the town.
While it is an interesting piece of literature, I didn’t find it an easy read. I talked about it with my brother, who has immersed himself over the years in Agnon’s writings and gave me some pieces of literary criticism to relate to. Possibly because of the limited plot, I found it difficult to get involved but I think one needs to be interested in Jewish life in Eastern Europe before the Holocaust and in the relationship between the early Jewish settlers in the Land of Israel and those who remained in Europe or in literary criticism to appreciate this work.
The edition I read had a good introduction by Jeffrey Saks, the director of Bet Agnon, Agnon’s House in Jerusalem and the translation by Misha Louvish is very readable.

[Vivian Matsui · Rating 4 out of 5]

Tive dificuldades com este livro, mas suponho que seja normal ao acompanhar mais de 500 páginas sobre ruína e decadência. Me faltou um pouco de conhecimento histórico-cultural e também religioso, do judaísmo, que acho que fariam total diferença pra sentir o desabamento, a frustração que o narrador tem ao revisitar sua cidade natal, portando a chave para a "casa de estudos", e descobrir que tudo estava se desconstruindo, fosse por famílias emigrando, largando ofícios, sobrevivendo não mais com os valores culturais e morais de outrora, mas com o que era possível. Com a dispersão dos judeus e o desmantelamento a princípio físico e social, mas depois em âmbito pessoal e espiritual, na história de cada um ali, uma nuvem de dúvidas filosófico-religiosas, e até existenciais mesmo, paira com seu poder de destruição iminente: era preciso encontrar urgentemente um novo lugar para viver, e novas maneiras de compreender a vida - e depois, sobreviver e fazer sobreviver a ritualística e a tradição do povo judeu.

O que nos atinge como um calafrio "premonitório" é o leitor saber o que aconteceu depois com a sociedade judaica: o nazismo, o antissemitismo. (O livro foi lançado um pouco antes da 2ª Guerra Mundial). Esta noção acompanha a leitura do princípio ao fim: saber que mesmo aquelas famílias já arruinadas chegariam a viver algo inimaginavelmente pior. Meu deus, a leitura é uma sensação muito estranha de culpa, vergonha, raiva, sofrimento, pena e medo, quase uma crise de pânico, mas em relação ao passado, se é possível isso (porque na leitura é lá que estamos).

[Daniel Grenier · Rating 5 out of 5]

Une pierre de taille et d’assise à ajouter à l’édifice en constante construction de ma compréhension de la conscience juive, dans ses particularismes comme dans son universalité. La langue à la fois liturgique et prosaïque d’Agnon, l’amplitude de son regard humain sur les petites gens et leurs grands questionnements, me rappellent le bonheur de lecture lente et studieuse que j’avais ressenti en lisant le maître islandais Haldor Laxness, dans Independent People.

[Leonard Singer · Rating 5 out of 5]

Published in 1939, depicts the extreme poverty, suffering, and physically threatened, perilous existence of Jews in the Poland/Ukraine area during the period between the 20th centuries’ two world wars. Excellent writing with effective understated tone.

[Otto · Rating 3 out of 5]

1939, am Vorabend des 2. Weltkriegs, erschien dieser Roman des israelischen Schriftstellers, der 1888 in Butschatsch in Galizien zur Welt gekommen war und 1966 den Literaturnobelpreis erhielt. Butschatsch wurde im 1. Weltkrieg stark zerstört und war, wie viele galizische Städte Wohnort für eine große jüdische Gemeinde.
Dieses Butschatsch oder Buczacz, wie die polnische Schreibweise ist, ist die Vorlage für Szybusz, ein vom Weltkrieg mitgenommenes Städtchen, in das der Ich-Erzähler, ein zionistischer Ausreiser für eine Nacht zurückkehrt, um seine Vaterstadt noch einmal zu sehen und er bleibt dort über ein Jahr, wenn ich die Chronologie richtig erinnere. Dieser Rahmen bietet Agnon die Möglichkeit, das Leben im Stedtl in all seinen Facetten zu erzählen, vom Rabbi, der sich in die jüdischen Schriften vertieft, zu den Handwerkern und dem Arzt, der sich mühsam durchs Leben kämpft, von den Bettlern und den Kriegsversehrten zu den Bürgern. Ein buntes Wimmelbild, das diese Zeit noch einmal aufleben lässt, auch die Zeit der jüdischen Einwanderung in Palästina, der Auseinandersetzung um den Zionismus. 1939 schon im Abstieg, durch immer wieder auftauchende Progrome schwer verletzt wird der vor der Tür stehende Hitlerwahnsinn die Kultur für immer zerstören.

[Garnik · Rating 4 out of 5]

Բավականին լավն էր, հետպատերազմյան Արելյան Եվրոպայի հրեական համայնքի կոլորիտը, տրամադրությունները փոխանցող, Իսրայել ներգաղթի տարբեր կողմերի վրա լույս սփռող, ճիշտ է՝ բավականին ծավալուն, ու ոճի պատճառով դանդաղ առաջ գնացող («կառանձծյա»ն չլիներ՝ ամիսն��րով դեռ կմնար): Հայերեն թարգմանությունը հաջող է, ծանոթագրությունները շատ են ու կարևոր. առանց դրանց ընթերցողին դժվար կլիներ պատկերացնել հրեական (մասնավորապես խադիսական) բազմաթիվ սովորույթներ, էլ չասած եզրերի մասին: Կարդալ արժե:)

[Nazar M · Rating 3 out of 5]

Доволі строкаті враження від цієї книги. З одного боку, мені було вкрай цікаво зануритись у світ містечкового галицького єврейства, особливо у міжвоєнний період. Однак, стиль написання й зміст роману не надто резонують з моїми художніми та дослідницькими вподобаданнями. Не певен, що цей багатосторінковий роман (700 ст+) розрахований на широку читацьку аудиторію. Це радше нішева література.

[Ірина Блаженко · Rating 5 out of 5]

Дуже втішило те, що поміж відгуків на івриті є відгуки українською! Рада, що Агнон помітний у літературному процесі України.

[Noam · Rating 4 out of 5]

אחרי שנים רבות בארץ מגיע המספר, האורח שנטה ללון, לביקור במקום הולדתו, העיר שבוש שבגליציה. בכוונה אמרתי "מגיע" ולא "חוזר", שכן המקום אותו המקום אבל שונה מאוד: "אפילו האווירים שבין בית לבית השתנו". הוריו כבר נפטרו ועקבות מלחמת העולם הראשונה ניכרים בכל מקום: בתים נהרסו או נפגעו, הרבה תושבים עזבו, מתו או נשארו נכים, והעוני הוא רב.

מיום שפגעה בנו המלחמה אין אתה יודע אם חברך חי, ואם הוא חי, אם חייו חיים." ע.216"

"אחר שהזכרתי ענין בגדים אזכיר שעשיתי לי חליפה חדשה וקניתי לי מנעלים חדשים. כשיצאתי לעיר נסתכלו הבריות בי. סבור אתה שהם מתקנאים בי והם לא נתקנאו, אלא במי שנתתי לו את הישנים. עניות גדולה ירדה לעיר." ע.326

לידיו מתגלגל מפתח בית המדרש הישן והוא מנסה להחיותו, אך האם יש לו באמת את המפתח הסמלי להחזירו לחיים? בלבו העיר אותה העיר, במציאות הכל השתנה.

"לפי חשבוני הגיעו שנותי לשנותיו של אבא ז"ל, בזמן שהיה דר עמנו. כמה שנים עברו מאז אותו פרק, כמה צרות עברו על ראשינו. כשאני יושב ביני לבין עצמי נדמה לי שלא נשתנה כאן כלום. פעם אחת נסתכלתי במראה ונבהלתי, שנראתה לי דמות דיוקנו של אבא מן המראה ואמרתי לי, מה זה, הרי אבא לא היה מספר את זקנו, ולא הרגשתי שאני הוא שעומד לפני המראה." ע.422

הרקליטוס האפל צדק: אי אפשר להיכנס לאותו נהר פעמיים. הכל זורם.

בסופו של דבר חוזר המספר ארצה: "קרוב לשנה מטולטל הייתי בנכר כאורח שנטה ללון ופתאום יושב אני בתוך ביתי בין כלי וספרי, עם אשתי וילדי." ע.438. הוא מבין שהעולם בו נולד כבר לא קיים ועתידו הוא בארץ. את סיפור עולמו הקודם הוא סוגר אחת ולתמיד: "תם מעשה האורח ונשלמו ענייניו שבשבוש" ע.445. בדיעבד המספר לא רק בוכה על הריסות מלחמת העולם הראשונה, אלא חש לא מודע במלחמת העולם השנייה שעומדת בפתח.

כהשראה לספר שימש ביקורו של עגנון עצמו בעיר הולדתו. שבוש זו בוצ'אץ', ובאמת הכל השתבש: מה שקרה לעירו הוא מה שקרה בכל מקום בגליציה של אחרי מלחמת העולם הראשונה. גם למספר קוראים שמואל, הוא סופר בן 41 ואב לשני ילדים שבא מהארץ. זה היה ביקורו הראשון של עגנון, 20 שנה אחרי שעזב לעלות ארצה. בעוד שדמות המספר הייתה בשבוש קרוב לשנה, ביקר עגנון בבוצ'אץ' רק שבוע ימים בתום ביקור באירופה כדי להכין לדפוס את "הכנסת כלה". למרות שהתקבל בכבוד כי כבר היה סופר מפורסם, הוא מצא עיר בשקיעה והמקום בו הכי הרבה אנשים היו מוכרים לו, היה בית הקברות. הוא ידע שלא יחזור לשם לעולם. אחרי שובו ארצה כתב את ספר זה במשך שנה וחצי, כל יום לא פחות מ-16 שעות כתיבה בעמידה, בזמן שכתיבת ספריו האחרים לקחה שנים רבות (שמעתי בשיעור מד"ר רוחמה אלבג). עד שהספר יצא לאור, בספטמבר 1939, כבר נכבשה גליציה על ידי הגרמנים ומלחמת העולם השנייה החלה.

שפתו של עגנון היא כמובן ססגונית ומרהיבה, יכולת הסיפור שלו היא מרתקת. רומן זה, כמו הרומן "הכנסת כלה", הוא בעצם גם אוסף סיפורים מרהיב על דמויות שונות ומשונות. בניגוד ל"הכנסת כלה" המספר מספר בגוף ראשון וכל מה שעובר עובר עליו, הוא איננו צופה. בגלל זה, בניגוד ל"הכנסת כלה" שלא היה קל לי לקרוא, "אורח נטה ללון" מתעורר לחיים ונהניתי מקריאתו.

ולא יכולתי שלא לחשוב על עצמי: אני גר בהולנד עשרות שנים, רוב חיי, וישראל שעזבתי רחוקה מאוד. היא השתנתה לא מעט במשך הזמן אבל אני חושש שהשינוי הסופי קורה עכשיו. ישראל בה נולדתי כבר איננה. כמו לעגנון גם לי זה שובר את הלב.

[Andrés Prieto Zapata · Rating 3 out of 5]

La recomendación para afrontar este libro es ¨Paciencia¨. La lectura será más divertida sí hay interés por la historia, las costumbres y la religión del pueblo judío. Puede abrumar la cantidad de contenido religioso y espiritual inherente del judaísmo. El texto presenta un número de personajes bien limitado con características e historias interesantes que facilita el seguimiento de la narración. Es llamativo que un autor judío plantee la perdida de la fe en circunstancias adversas. Se resalta del libro que tenga un glosario de terminología judía sin el cual sería imposible entender las ideas de algunos capítulos. No es uno de mis libros favoritos pero lo tendré en cuenta como consejo a quienes como yo estén interesados en conocer sobre las características de este pueblo.

[Rubenovik · Rating 4 out of 5]

Muy instructivo.