What do you think?
Rate this book
Осіннє заціпеніння
Створена на перетині жанрів магічного реалізму та химерної прози, повість «Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)» відкриває цикл «Колесо року» і є своєрідним паломництвом за лаштунки звичних нам декорацій буденності. Непомітні на перший погляд провісники лиха на затканих вечірньою імлою вулицях, темні й заплутані справи тих, хто знає, що насправді криється за обтріпаною тканиною реальності, яка з кожним роком все дужче витоншується, могутні й поточені червою корупції чиновники і дивні міські божевільні, а також ритуали чорного бюрократичного чаклунства і, звісно ж, діти – вперті паростки того майбутнього, яке з усіх сил сил намагається пробитися крізь морок сьогодення, діти, завдяки яким колесо цього життя ще хоч якось продовжує обертатися на своїй перехнябленій осі. Все це лягає в основу авторського творення сучасного урбаністичного міфу «Колеса року».
Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше – тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя.
Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх – блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем – єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.
Ця історія почалася розмоклим осіннім днем на початку листопада 2017-го, або ж набагато раніше, а може, й пізніше – тут важко сказати напевне, оскільки вона триває донині і повторюється кожної осені в ніч проти сьомого листопада, коли тканина реальності стає настільки ветхою, що крізь неї стає видно її оксамитово-чорний виворіт, і тоді до нас приходять гості із потойбіччя.
Варто лише в осінніх сутінках вийти на заткані туманом вулиці й придивитися пильніше, як ви побачите їх – блідого хлопчика, дівчинку із тріснутою губою і кульгавого хлопчика, які за дорученням Куратора знову і знову вирушають у своє паломництво за святим вогнем – єдиною запорукою вчасного запуску опалювального сезону. З цього починається плутаний ланцюжок дивних та моторошних подій на День стрічання мертвих, свята, коли, ті, хто вже не з нами, здіймаються на Чортовому колесі у вологу осінню височінь, щоб побачити, як ведеться живим, і ще раз на коротку мить відчути тепло життя.
136 pages, Hardcover
First published November 2, 2023
6 people are currently reading
171 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 37 reviews
September 17, 2024
Після того, як одного вересневого дня я випадково зустрів автора цієї химерної книги тричі за добу, мабуть не варто дивуватися, що я почав її читати — також за збігом обставин — зранку перед походом на Байкове кладовище, а закінчував — після цієї екскурсії; і не зупинявся, доки не дочитав.
"Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)" Олексія Жупанського я задумав прочитати ще останнього дня серпня, коли вже ніяк неможливо було уникнути осені. І хоча події у книзі, як і в "Уліссі" Джойса, відбуваються впродовж одного дня — в листопаді — до цієї історії не зміг би доїбатися навіть Андрій Кокотюха, бо нехай вона майже зовсім незрозуміла на раціональному рівні, але дуже цікаво та атмосферно розказана, а на рівні інтуїтивному навпаки здається ще й дуже знайомою.
Очевидно, що простір і час тут насичені вайбом кінця де'яностих-початку двотисячних років. Мобільних телефонів з інтернетом, які отруять і викрадуть наші душі через чверть століття в майбутньому у цьому світі ще не існує, і тому все те, в реальність чого складно повірити, треба побачити, почути або намацати. Як прямокутний матовий футляр у комашиних нутрощах начальника ЖЕКу. Як безкінечну чергу мерців, котрі товчуться в комунальній приймальні, бо треба встигнути пожалітися, добитися справедливості, а саме — теплого і спокійного небуття на цілий наступний рік.
Всі події тут явно відбуваються в Києві, але якомусь такому Києві, якого я вже не застав. Утім точнісінько такий виворіт буття, тонкість і ветхість реальності я в ті самі роки відчував у Кам'янці-Подільському. Якби ж я вмів так кшталтовно описувати дійсність тоді, коли й сам час від часу бачив невидиме і торкався до мембран і порталів між світами, то місто над Смотричем як ніяке інше заслуговує на власну розповідь в стилі магічного реалізму.
Троє дітей — хлопчик з блідим обличчям, дівчинка з тріснутою губою та кульгавий хлопчик — викинуті у негостинну буденність осені на вулицях міста і мають виконати небезпечне та дивне завдання, покладене на них малозрозумілими хронічними метастазами бюрократії. Сходіть туди, не знамо куди, принесіть те, не знати що. І так далі, ви все знаєте, читали в дитинстві казки, а якщо не читали, то і хуй з вами.
Діти здобувають артефакт, від якого залежить принципова можливість початку опалювального сезону. Але лише для того, щоб врятувати мертвого кота. Сподіваюся, ви читали "Кладовище домашніх тварин" Стівена Кінга у такому віці, коли від читання мурашки повзають по всенькому тілу так само густо, як уявні таргани тілом однієї з танцівниць у фільмі They Shoot Horses, Don't They? Ці історії, де на ролі головних персонажів найкраще пасують діти на порозі пубертатного віку — завжди дуже американські, про таких дітей, окрім Кінга, ще полюбляв писати Рей Бредбері.
Зрештою всемогутня і повсюдна корупція перемагає (в цьому сенсі за останні двадцять п'ять років практично нічого не змінилося), мертві відсвяткують цей день серед живих і повернуться до своїх підземних лежанок уздовж — нарешті теплих — теплотрас, а попереду у всіх нас будуть лише ночі, які довшатимуть, довшатимуть, довшатимуть щодня.
Аж доки всенька осінь не стане завдовжки — наче ніч одна.
"Осіннє заціпеніння (Стрічання мертвих)" Олексія Жупанського я задумав прочитати ще останнього дня серпня, коли вже ніяк неможливо було уникнути осені. І хоча події у книзі, як і в "Уліссі" Джойса, відбуваються впродовж одного дня — в листопаді — до цієї історії не зміг би доїбатися навіть Андрій Кокотюха, бо нехай вона майже зовсім незрозуміла на раціональному рівні, але дуже цікаво та атмосферно розказана, а на рівні інтуїтивному навпаки здається ще й дуже знайомою.
Очевидно, що простір і час тут насичені вайбом кінця де'яностих-початку двотисячних років. Мобільних телефонів з інтернетом, які отруять і викрадуть наші душі через чверть століття в майбутньому у цьому світі ще не існує, і тому все те, в реальність чого складно повірити, треба побачити, почути або намацати. Як прямокутний матовий футляр у комашиних нутрощах начальника ЖЕКу. Як безкінечну чергу мерців, котрі товчуться в комунальній приймальні, бо треба встигнути пожалітися, добитися справедливості, а саме — теплого і спокійного небуття на цілий наступний рік.
Всі події тут явно відбуваються в Києві, але якомусь такому Києві, якого я вже не застав. Утім точнісінько такий виворіт буття, тонкість і ветхість реальності я в ті самі роки відчував у Кам'янці-Подільському. Якби ж я вмів так кшталтовно описувати дійсність тоді, коли й сам час від часу бачив невидиме і торкався до мембран і порталів між світами, то місто над Смотричем як ніяке інше заслуговує на власну розповідь в стилі магічного реалізму.
Троє дітей — хлопчик з блідим обличчям, дівчинка з тріснутою губою та кульгавий хлопчик — викинуті у негостинну буденність осені на вулицях міста і мають виконати небезпечне та дивне завдання, покладене на них малозрозумілими хронічними метастазами бюрократії. Сходіть туди, не знамо куди, принесіть те, не знати що. І так далі, ви все знаєте, читали в дитинстві казки, а якщо не читали, то і хуй з вами.
Діти здобувають артефакт, від якого залежить принципова можливість початку опалювального сезону. Але лише для того, щоб врятувати мертвого кота. Сподіваюся, ви читали "Кладовище домашніх тварин" Стівена Кінга у такому віці, коли від читання мурашки повзають по всенькому тілу так само густо, як уявні таргани тілом однієї з танцівниць у фільмі They Shoot Horses, Don't They? Ці історії, де на ролі головних персонажів найкраще пасують діти на порозі пубертатного віку — завжди дуже американські, про таких дітей, окрім Кінга, ще полюбляв писати Рей Бредбері.
Зрештою всемогутня і повсюдна корупція перемагає (в цьому сенсі за останні двадцять п'ять років практично нічого не змінилося), мертві відсвяткують цей день серед живих і повернуться до своїх підземних лежанок уздовж — нарешті теплих — теплотрас, а попереду у всіх нас будуть лише ночі, які довшатимуть, довшатимуть, довшатимуть щодня.
Аж доки всенька осінь не стане завдовжки — наче ніч одна.
November 7, 2023
І так відбудеться Свято!
Вступна книга Колеса року вийшла дуже ностальгійною, просоченою почуттям химерного, поетичного суму за дитинством, що давно минуло та водночас лячно-реалістичного погляду на їхню милу брутальність. Як сон Гермеса, епоха у цій книзі заклякла, але ми, хоча й постаємо її героями, не можемо впізнати самі себе і тому потай плачемо, майже так само, як під час прослуховувань American Football, хоча й ніколи не були школярами в маленьких містечках Середнього Заходу США, щоб згадувати звуки останнього літа перед дорослим життям. Так і з Заціпенінням - ти відчуваєш на смак іржаво-землистий вайб тієї епохи, навіть якщо народився у 2000-х і застав радше відгоміння тих дивних часів міжсезоння, яке в світі Колеса року перетворилося на безкінечну низхідну спіраль, стиснуту лещатами забобонів, рігідної бюрократичної машини та байдужості пересічників.
Та попри все, Осіннє заціпеніння - це не просто мінливий калейдоскоп химер та реалій. Це цілісний світ, який неспішно, але послідовно відкриває читачеві свій устрій та закони. Таким би міг бути Південний округ Вандермеєра, сталося б йому зробити Зоною Х Київ на зламі століть, ще й запросивши в співавтори дідугана Кінґа з його ностальгією за дитячими пригодами. Але тут замість Вандермєра Жупанський, а замість Кінґа напівпрозорим джерелом натхнення – Дністровий, а музика, що звучить на тлі – старі касети з білим кружальцем Moon Records і велемовними описами стилів в охайних квадратиках поверх обкладинки.
Впевнено, але не нав'язливо, книга знайомить наз з тими, хто мешкає в її світі, їхніми звичками, традиціями та взаєминами. на коротких 134 сторінках відкривається світ набагато глибший та різноманітніший, ніж можна було очікувати, і кожен аспект його, най недосказаний, виглядає виразно, і дає обіцянку чогось більшого, а не лише образ заради образу. Сюжетна лінія, попри прямолінійність, також під час робить несподівані оберти, а окремі її відгалуження, схожі на пісні у концептуальному альбомі, що раптом відступають від загальної канви, наче й залишаючись у загальному русі. Дрібні, начебто, деталі, відгукуються в подальшому, замикаючі довгі арки, існування яких стає зрозумілим лише наприкінці. І тому ті гачки, що наче залишилися закинутими, виглядають обіцянками, які "Колесо року" виконає в майбутніх томах.
Книга не дарма була в моєму списку очікування ще з перших її анонсів. Вона одночасно відновлює підзабутий вже жанр New Weird, але робить це в дуже характерній, резонуючий з українським читачем манері. Вона одночасно сюрреалістична й просякнута залізною логікою, і всі, здавалося, максимально дивні події в ній згодом стають у стрункі послідовності, а питання не лишаються без відповідей. Це прозвучить доволі дивно, але Колесо року демонструє засади ворлд-білдінгу, яким вартувало б повчитися багатьом авторам фентезі – бо в цьому плані Осіннє заціпеніння демонструє неабияку елегантність, водночас пояснюючи закони свого світу, лишає простір для відчуття щирого захвату від нових відкриттів, і недосказує рівно стільки, щоб довести, що світ цей значно глибший та ширший, ніж винесено на сторінки.
Вступна книга Колеса року вийшла дуже ностальгійною, просоченою почуттям химерного, поетичного суму за дитинством, що давно минуло та водночас лячно-реалістичного погляду на їхню милу брутальність. Як сон Гермеса, епоха у цій книзі заклякла, але ми, хоча й постаємо її героями, не можемо впізнати самі себе і тому потай плачемо, майже так само, як під час прослуховувань American Football, хоча й ніколи не були школярами в маленьких містечках Середнього Заходу США, щоб згадувати звуки останнього літа перед дорослим життям. Так і з Заціпенінням - ти відчуваєш на смак іржаво-землистий вайб тієї епохи, навіть якщо народився у 2000-х і застав радше відгоміння тих дивних часів міжсезоння, яке в світі Колеса року перетворилося на безкінечну низхідну спіраль, стиснуту лещатами забобонів, рігідної бюрократичної машини та байдужості пересічників.
Та попри все, Осіннє заціпеніння - це не просто мінливий калейдоскоп химер та реалій. Це цілісний світ, який неспішно, але послідовно відкриває читачеві свій устрій та закони. Таким би міг бути Південний округ Вандермеєра, сталося б йому зробити Зоною Х Київ на зламі століть, ще й запросивши в співавтори дідугана Кінґа з його ностальгією за дитячими пригодами. Але тут замість Вандермєра Жупанський, а замість Кінґа напівпрозорим джерелом натхнення – Дністровий, а музика, що звучить на тлі – старі касети з білим кружальцем Moon Records і велемовними описами стилів в охайних квадратиках поверх обкладинки.
Впевнено, але не нав'язливо, книга знайомить наз з тими, хто мешкає в її світі, їхніми звичками, традиціями та взаєминами. на коротких 134 сторінках відкривається світ набагато глибший та різноманітніший, ніж можна було очікувати, і кожен аспект його, най недосказаний, виглядає виразно, і дає обіцянку чогось більшого, а не лише образ заради образу. Сюжетна лінія, попри прямолінійність, також під час робить несподівані оберти, а окремі її відгалуження, схожі на пісні у концептуальному альбомі, що раптом відступають від загальної канви, наче й залишаючись у загальному русі. Дрібні, начебто, деталі, відгукуються в подальшому, замикаючі довгі арки, існування яких стає зрозумілим лише наприкінці. І тому ті гачки, що наче залишилися закинутими, виглядають обіцянками, які "Колесо року" виконає в майбутніх томах.
Книга не дарма була в моєму списку очікування ще з перших її анонсів. Вона одночасно відновлює підзабутий вже жанр New Weird, але робить це в дуже характерній, резонуючий з українським читачем манері. Вона одночасно сюрреалістична й просякнута залізною логікою, і всі, здавалося, максимально дивні події в ній згодом стають у стрункі послідовності, а питання не лишаються без відповідей. Це прозвучить доволі дивно, але Колесо року демонструє засади ворлд-білдінгу, яким вартувало б повчитися багатьом авторам фентезі – бо в цьому плані Осіннє заціпеніння демонструє неабияку елегантність, водночас пояснюючи закони свого світу, лишає простір для відчуття щирого захвату від нових відкриттів, і недосказує рівно стільки, щоб довести, що світ цей значно глибший та ширший, ніж винесено на сторінки.
October 28, 2025
яка прекрасна осіння книжка!
тут тобі і померлі, що прийшли до соцзабезу з тихими скаргами
і дивні діточки, що ходять по допомогу до нечистої сили
і сама нечиста сила, що у показній бідності приховує пристрасть до розкошів
і влучні матюки
і впевнений авторський стиль (також прекрасний!)
і дохлий кіт
тут тобі і померлі, що прийшли до соцзабезу з тихими скаргами
і дивні діточки, що ходять по допомогу до нечистої сили
і сама нечиста сила, що у показній бідності приховує пристрасть до розкошів
і влучні матюки
і впевнений авторський стиль (також прекрасний!)
і дохлий кіт
November 16, 2025
Пані та панове, це скарб!
Раджу читати всім!
Раджу читати всім!
January 30, 2025
Гарно написана ностальгійна історія, з дууже колоритними діалогами та актуальними проблемами. Трохи здалась репететивною в якийсь момент, але тим не менш отримала велике задоволення від її розгадування.
January 30, 2025
Колесо року зірвалося з перехнябленої вісі рівнодення і повільно покотилося у морок лісової хащі - туди, де в осінніх туманах і серед жовтого листу стоїть схоронний від людського ока закинутий парк розваг.
Я знову взяла з себе обіцянку не ставити ніяких очікувань і не розчарувалась. Автору вдалося створити унікальний урбаністичний міф, який буквально дихає осінньою меланхолією та таємничістю, і все це в стилі 90-их (я правда не дуже люблю книги з вайбами 90-их, так як то були відносно складні й депресивні часи, але Жупанський зробив щось неймовірне). Чудовий літературний експеримент, поєднання магічного реалізму, химерної прози та філософських роздумів, занурює нас у світ, де буденність межує з потойбіччям.
Однією з найсильніших сторін повісті є її атмосфера. Жупанський майстерно передав осінню сірість і тривожність, яка просочується у кожен куточок цього світу. Мова насичена образами, метафорами і деталями, що дозволяють буквально відчути вологий холод осінніх сутінків, запах сирого листя і ледь помітний шепіт «гостей» з потойбіччя.
Жупанський балансує між описом реального та фантастичного, поступово стираючи межі між ними. Тканина реальності у цій історії – це не просто метафора, а фізична субстанція, що виявляється настільки крихкою, що через неї прориваються сутності з іншого світу. Ти відчуваєш цей надлом і не можеш відвести погляду, занурюючись дедалі глибше в інтригуючу історію.
Історія починається з осіннього дня, що здається буденним, але поступово виявляється порталом до подій, які розкривають приховані пласти нашого світу. Троє дітей – блідий хлопчик, дівчинка із тріснутою губою та кульгавий хлопчик – стають своєрідними провідниками у цьому паломництві. Їхня місія – здобути святий вогонь, який не лише запускає опалювальний сезон, а й символізує тепло життя, здатне протистояти темряві потойбіччя.
Ці діти уособлюють майбутнє, яке намагається пробитися крізь морок сучасності. Вони несуть на собі тягар відповідальності, що контрастує з їхньою вразливістю. Їхня подорож стає не лише сюжетною лінією, а й метафорою боротьби між життям і смертю, між забуттям і пам’яттю.
Всьому свій час і своє врємя. А зараз, раз прийшли, так треба вже робить, нічого тут антімонії розводить.
Крім того, Жупанський вводить у текст образи темних міських чиновників, божевільних провидців та ритуалів чорної бюрократії. Це все підсилює враження, що книга є не лише художнім твором, а й гострою сатирою на сучасне суспільство, його проблеми та корупцію.
- Ну, вроді людина як людина, начальник навіть, а копни глибше - так там отаке, - ... А потім вони ще дивуються, що як тільки опалювальний сезон, то у нас все якось не так. А як може бути так, коли ось таких в начальники понабирали?
Беззаперечною особливістю «Осіннього заціпеніння» є створення сучасного міфу, який виростає з буденності. Автор відкриває перед нами світ, де святкування Дня стрічання мертвих стає кульмінацією подій. Чортове колесо, що піднімає духів у холодне осіннє небо, – це візуально і символічно потужний образ, що підсумовує ідеї книги. Тут життя і смерть переплітаються у єдиному циклі, а осінь виступає метафорою кінця, який одночасно є початком.
Загалом, це не просто історія про осінь чи потойбіччя – це роздуми про крихкість нашої реальності, силу пам’яті, відповідальність перед майбутнім і невпинний рух Колеса року. Повість залишає після себе відчуття меланхолії, захоплення і бажання повернутися до цієї історії знову.
Рекомендую!
Більше книго-відгуків в тгк.
November 6, 2025
“Так, реальність витончується, ну й хуй із нею”. Який чудовий сюр, читати було суцільне задоволення: атмосферно, трохи шизувато і дуже по-осінньому. Хочеться обійняти батарею й подякувати всім святим, що опалювальний сезон приходить без паломництва дітей у ніч небезпечних духів.
Когорта тих пришелепкуватих прочан бюрократії у чергу до ЖЕКу - чудо чудесне. Їх би в музей
Когорта тих пришелепкуватих прочан бюрократії у чергу до ЖЕКу - чудо чудесне. Їх би в музей
October 23, 2025
Я здивована і приємно вражена.
Тут таке на 134 сторінки коїлось! Тут вам і сюрреалізм, побудований на логіці соціальних зв'язків, і окультизм, і раціоналізм, і вайб 1990-х, і корупційні схеми.
Звісно, що глибше копаєш, то більше питань виникає, але загалом це дуже крутий текст, який запрошує повертатись до себе знову і знову.
Тут таке на 134 сторінки коїлось! Тут вам і сюрреалізм, побудований на логіці соціальних зв'язків, і окультизм, і раціоналізм, і вайб 1990-х, і корупційні схеми.
Звісно, що глибше копаєш, то більше питань виникає, але загалом це дуже крутий текст, який запрошує повертатись до себе знову і знову.
January 23, 2024
Це просто чудово. Колесо року має крутитися, дайте продовження
September 29, 2024
Хто б сказав, що у нас пишуть таку міську містику про початок опалювального сезону та чиновників упирів!
September 9, 2025
Давно мріяла познайомитися з творчістю Олексія Жупанського. І ось, нарешті, дочекалася осені й відкрила перші сторінки «Осіннього заціпеніння». Книга невелика за обсягом, але наповнена тією особливою атмосферою, яка притягує з перших рядків.
Це коротка, проте захоплююча й моторошна історія, що перегукується з осіннім станом природи та внутрішнім світом людини. Напруга тримає до самого фіналу, а відчуття тривоги й холодку після прочитання ще довго не відпускають.
Як добре, що я попросила автограф у автора — тепер ця книжка для мене ще більш особлива. Хочеться знову перечитати її цього листопада, вночі, при світлі свічки, аби ще раз зануритися в атмосферу тривожної осені.
Це коротка, проте захоплююча й моторошна історія, що перегукується з осіннім станом природи та внутрішнім світом людини. Напруга тримає до самого фіналу, а відчуття тривоги й холодку після прочитання ще довго не відпускають.
Як добре, що я попросила автограф у автора — тепер ця книжка для мене ще більш особлива. Хочеться знову перечитати її цього листопада, вночі, при світлі свічки, аби ще раз зануритися в атмосферу тривожної осені.
September 3, 2024
Дуже сподобалося. Відгук в тт: https://vm.tiktok.com/ZMrEeScrG/
November 2, 2025
Я дуже намагався оцінювати цю книжечку саму по собі, без порівнянь із іншими творами Олексія Жупанського, і я підозрюю, що теж би приєднався до її симпатиків, якби ж я не читав його "Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек" та "Першими до мене прийдуть діти" ("Генсек" набагато ближче за своєю атмосферою до "Заціпеніння", ніж "Першими до мене прийдуть діти", тому порівняння буде відбуватись між цими двома творами). Власне тому цей бекграунд прочитання "Генсека" і змушує дещо критичніше поставитись до "Заціпеніння".
По-перше, тут ми маємо лише дві наскрізні сюжетні лінії, які показано відповідно в двох наявних розділах - коли діти йдуть в ЖЕК, та коли відбувається передача футляра по ланці знизу наверх. Це в рази бідніше того сюжетного розмаїття, яке містить "Генсек", тому і читати його було набагато цікавіше.
По-друге, "Генсек" набагато похмуріше, вигадливіше на всі ці мерзенно-огидні та хтонічні штуки, які лише окреслено в "Заціпенінні", що значно посилює цю темну атмосферу своїм жаским та моторошним колоритом, і відповідно, враження від цього залишаються набагато яскравіші, ніж залишило по собі "Заціпеніння". Воно дуже лайтове, і по суті являє собою значно спрощену версію тієї атмосфери, в яку занурюєшся при читанні "Генсека".
Тепер хотілося би поділитися своєю інтерпретацією одного моменту в "Заціпенінні" (це не є спойлер, бо більшість із написаного тут є в анотації, це просто моє трактування).
Отже, раз на рік постають мерці з могил та йдуть до ЖЕКу вимагати тепла, бо система теплопостачання не працює, і їм лежати холодно в землі. А цей раз на рік припадає саме 7-го листопада, що, на мій погляд, автором було обрано недаремно, адже раніше, за часів совка, саме в цей день відбувались демонстрації та святкування "Великої Жовтневої Соціалістистичної революції" (тоді це було одне із головних свят в країні, чесно!). Та й багато років по розпаду совка комуністи невеличкими купками збирались на головних площах свого міста, де тоді ще стояли пам'ятники Леніну, і от вони там щось скандували, проголошували, вимагали, декламували, співали гімн срср, та й заспокоївшись, розходились. Так от ці мерці у Жупанського і є уособлення цих комуністів, які раз на рік виповзали із свого забуття і намагались заявити про своє існування. Можливо, були ще деякі алюзії, але я напевно пропустив, якщо таки були.
Я не впевнений, але не відкидаю ймовірність того, що колись і прочитаю продовження - "Серце Весни", тоді напевно картина буде більш цілісною.
По-перше, тут ми маємо лише дві наскрізні сюжетні лінії, які показано відповідно в двох наявних розділах - коли діти йдуть в ЖЕК, та коли відбувається передача футляра по ланці знизу наверх. Це в рази бідніше того сюжетного розмаїття, яке містить "Генсек", тому і читати його було набагато цікавіше.
По-друге, "Генсек" набагато похмуріше, вигадливіше на всі ці мерзенно-огидні та хтонічні штуки, які лише окреслено в "Заціпенінні", що значно посилює цю темну атмосферу своїм жаским та моторошним колоритом, і відповідно, враження від цього залишаються набагато яскравіші, ніж залишило по собі "Заціпеніння". Воно дуже лайтове, і по суті являє собою значно спрощену версію тієї атмосфери, в яку занурюєшся при читанні "Генсека".
Тепер хотілося би поділитися своєю інтерпретацією одного моменту в "Заціпенінні" (це не є спойлер, бо більшість із написаного тут є в анотації, це просто моє трактування).
Отже, раз на рік постають мерці з могил та йдуть до ЖЕКу вимагати тепла, бо система теплопостачання не працює, і їм лежати холодно в землі. А цей раз на рік припадає саме 7-го листопада, що, на мій погляд, автором було обрано недаремно, адже раніше, за часів совка, саме в цей день відбувались демонстрації та святкування "Великої Жовтневої Соціалістистичної революції" (тоді це було одне із головних свят в країні, чесно!). Та й багато років по розпаду совка комуністи невеличкими купками збирались на головних площах свого міста, де тоді ще стояли пам'ятники Леніну, і от вони там щось скандували, проголошували, вимагали, декламували, співали гімн срср, та й заспокоївшись, розходились. Так от ці мерці у Жупанського і є уособлення цих комуністів, які раз на рік виповзали із свого забуття і намагались заявити про своє існування. Можливо, були ще деякі алюзії, але я напевно пропустив, якщо таки були.
Я не впевнений, але не відкидаю ймовірність того, що колись і прочитаю продовження - "Серце Весни", тоді напевно картина буде більш цілісною.
October 12, 2025
Я вже читала оповідання пана Олексія, тож я знала, що він цікавий автор із своєрідним та таким, що запам'ятовується стилем. Та коли зрештою дісталася "Осіннього заціпеніння" і прочитала, що це магічний реалізм, то мимоволі зробила козячу морду, тому що в моєму уявленні цей жанр цілком та повністю монополізований іспаномовними авторами.
Ну так, я знаю, що він не обмежується Латинською Америкою, але ж магреалізм то не просто жанр, де повсякденність межує з мітологічним та надприродним. Це така нашарована реальність звичайного та потойбічного, щедро перемішана алюзіями, підтекстами, політичними, культурними, історичними сенсами та відсилками. Така трохи божевільна суміш, де автори та авторки говорять із "своїми" читачами зрозумілою для них мовою, не дуже дружньою для "чужинців".
Тож мені здавалося, що це таке особливе спілкування, що воно - так - притамане саме для тих, хто створив цей жанр, споріднений та органічний саме для їхньої культури.
Штош, я щойно пересвідчилася, як Олексій Жупанський майстерно склав магічний реалізм із кодом, зрозумілим, мабуть, тільки нам, українцям. І сказати, що я задоволена - то нічого не сказати. То було як повернутися додому. Поспілкуватися із кимось, хто говорить твоєю мовою, хто розуміє тебе з пів слова.
І най це зрештою всього лише химерна і моторошна повість про бюрократію, корупцію та опалювальний сезон.
Ну так, я знаю, що він не обмежується Латинською Америкою, але ж магреалізм то не просто жанр, де повсякденність межує з мітологічним та надприродним. Це така нашарована реальність звичайного та потойбічного, щедро перемішана алюзіями, підтекстами, політичними, культурними, історичними сенсами та відсилками. Така трохи божевільна суміш, де автори та авторки говорять із "своїми" читачами зрозумілою для них мовою, не дуже дружньою для "чужинців".
Тож мені здавалося, що це таке особливе спілкування, що воно - так - притамане саме для тих, хто створив цей жанр, споріднений та органічний саме для їхньої культури.
Штош, я щойно пересвідчилася, як Олексій Жупанський майстерно склав магічний реалізм із кодом, зрозумілим, мабуть, тільки нам, українцям. І сказати, що я задоволена - то нічого не сказати. То було як повернутися додому. Поспілкуватися із кимось, хто говорить твоєю мовою, хто розуміє тебе з пів слова.
І най це зрештою всього лише химерна і моторошна повість про бюрократію, корупцію та опалювальний сезон.
November 6, 2025
Читав вже після Серця Весни, тому отримав дивне відчуття радісного повернення в цей темний світ. Хочеться тільки похвалити текст, який може огорнути та занурити в події, не давати мозку пропускати жодного рядка та насолоджуватись описом кожної дрібнички. Чекаю на нові книги з серії!
November 11, 2025
Глибокий похмурий листопад. Єдина ніч у році, коли мертві повстають із могил і приходять до живих, вимагаючи початку опалювального сезону (адже так холодно лежати у промерзлій землі). Але щоб він справді почався, трійці звичайних дітей доведеться дещо дістати з тіла директора ЖЕКу та пройти довгий шлях безрадісними лабіринтами занедбаного мегаполісу… Неповторна суміш містики, пострадянської безнадії, іронії та соціальної критики, втілена у формі темної міської легенди.
November 18, 2025
жупанський створив, як на мене, один з найкращих прикладів експлуатації постсовкової естетики й атмосфери. всі ці панельки, гастрономи, суворі «продукти харчування» (це вам не брендове «сільпо»!)... візуальні образи досі впізнавані і знайомі багатьом жителям тих міст, які були побудовані або активно розвивалися під час існування совку. і, певно, вже не знайти кращого способу зобразити абсурдність і не-людськість корумпованої бюрократичної системи, аніж через метафору міфологічної ритуальності та звернення до царства мертвих. лор цього альтернативного світу накиданий широкими мазками й не пояснюється детально, але ця маленька книжка вже заслуговує бути прочитаною тільки за майстерне схоплення вайбів цієї реальності, яка вже починає відходити в небуття.
ps мені здалося, чи на сторінках був схований опис чоловічка з логотипу видавництва жупанського?)
pps ідеальний саунд для читання — «sit tibi terra levis — introspective» by alio die
ps мені здалося, чи на сторінках був схований опис чоловічка з логотипу видавництва жупанського?)
pps ідеальний саунд для читання — «sit tibi terra levis — introspective» by alio die
September 18, 2025
Щороку я шукаю осінні книги. Цієї осені пощастило найбільше, мабуть, з тої пори, як мені потрапила до рук «Ніч у самотньому жовтні». Тому що «Осіннє заціпеніння» — це просто охуєнно! Морок, хтонь, мертві в черзі до ЖЕКу. Що ще треба для щастя?
Перша частина книги — подорож трьох дітей задля воскресіння кошеняти. Друга — так би мовити, історія про корупцію в Теплоенерго. Те, як ці частини пов'язані, і як вони наскрізь просякнуті такими впізнаваним декораціями осені, що визирає поміж гаражних кооперативів та багатоповерхівок, і робить для мене «Заціпеніння» особливим.
Замість Саваня, чи то Геловіна, тут інша дата, більш іронічна. Адже 7 листопада — це за старим стилем 25.10, більшовицький «великий жовтень» (на щастя, ця дата не викарбувана у мене в пам'яті, тож довелося гуглити). Час мертвих — тут і не посперечаєшся.
Заворожує те, як розмовляють персонажі. Такий рідний та знайомий напівсуржик, від якого віє п'єсами Подерв'янського. І так само, як і у майстра Леся, крізь побутові жахіття визирає щось щемке і справжнє, схоже на диво.
А ще у мене книга з автографом від пана Жупанського — урвала на Книжковому Арсеналі влітку. Але спеціально берегла цю історію саме для такого, як сьогодні, майже листопадового вечора.
Перша частина книги — подорож трьох дітей задля воскресіння кошеняти. Друга — так би мовити, історія про корупцію в Теплоенерго. Те, як ці частини пов'язані, і як вони наскрізь просякнуті такими впізнаваним декораціями осені, що визирає поміж гаражних кооперативів та багатоповерхівок, і робить для мене «Заціпеніння» особливим.
Замість Саваня, чи то Геловіна, тут інша дата, більш іронічна. Адже 7 листопада — це за старим стилем 25.10, більшовицький «великий жовтень» (на щастя, ця дата не викарбувана у мене в пам'яті, тож довелося гуглити). Час мертвих — тут і не посперечаєшся.
Заворожує те, як розмовляють персонажі. Такий рідний та знайомий напівсуржик, від якого віє п'єсами Подерв'янського. І так само, як і у майстра Леся, крізь побутові жахіття визирає щось щемке і справжнє, схоже на диво.
А ще у мене книга з автографом від пана Жупанського — урвала на Книжковому Арсеналі влітку. Але спеціально берегла цю історію саме для такого, як сьогодні, майже листопадового вечора.
November 18, 2025
"Осіннє заціпеніння" Олексія Жупанського - це магічний реалізм в декораціях сірих панельок, загрозливих поглядів бабусь біля під'їздів та непривітних приміщень, відсирілих без опалення, в якому алюзія на корупцію представлена у метафорично-хтонічній формі. Мертві зайняли чергу під дверима начальника ЖЕКу, той натомість сплів собі кокон і сховався у стіні кабінету, і всі застигли у мовчазному заціпенінні. Сюжет зрушують з місця діти, яким треба нести хабар Капітону задля порятунку живої істоти, з чого починається ланцюжок передачі хабара у загадковому футлярі, допоки Міністерство тепла не вирішить проблему холодних труб.
Всього 134 сторінки не дуже хитро сплетеного тексту, символізм легко зчитується, репліки персонажів приправлені нецензурною лексикою, що додає відчуття того, що химерність життя у цій книжці перетворилася на обридлу буденність, але місцями там трапляються ще й такі розлогі речення:
"Сліпі чорні вікна (...) десятками років накопичували безнадію цих районів і їхніх мешканців, складали докупи і сортували сіру пилюгу сімейного побуту і червону в'язку смолу затяжних і відчайдушних святкувань, які врешті-решт найчастіше перетворювалися на чиїсь поминки; вони всією площею свого давно не митого скла всотували страшні сімейні таємниці, кухонні звіряння у всіх можливих гріхах і хмільні планування сміливих і незбутніх мрій, запам'ятовували всі температурні марення дітей, які, хворіючи бронхітами, ангінами і запаленням легень, дивилися через них на сірий світ цих районів; ці вікна поглинали дитячі клятви і обіцянки, переплавляли дорослий відчай і нетривкий алкогольний захват, мовчки полискували останніми променями надвечірнього сонця, розповідаючи одне одному про всі таємниці, тривоги і нещастя тих, хто через них споглядав світ."
Якби в мене були гроші, я б цю книгу екранізувала.
Всього 134 сторінки не дуже хитро сплетеного тексту, символізм легко зчитується, репліки персонажів приправлені нецензурною лексикою, що додає відчуття того, що химерність життя у цій книжці перетворилася на обридлу буденність, але місцями там трапляються ще й такі розлогі речення:
"Сліпі чорні вікна (...) десятками років накопичували безнадію цих районів і їхніх мешканців, складали докупи і сортували сіру пилюгу сімейного побуту і червону в'язку смолу затяжних і відчайдушних святкувань, які врешті-решт найчастіше перетворювалися на чиїсь поминки; вони всією площею свого давно не митого скла всотували страшні сімейні таємниці, кухонні звіряння у всіх можливих гріхах і хмільні планування сміливих і незбутніх мрій, запам'ятовували всі температурні марення дітей, які, хворіючи бронхітами, ангінами і запаленням легень, дивилися через них на сірий світ цих районів; ці вікна поглинали дитячі клятви і обіцянки, переплавляли дорослий відчай і нетривкий алкогольний захват, мовчки полискували останніми променями надвечірнього сонця, розповідаючи одне одному про всі таємниці, тривоги і нещастя тих, хто через них споглядав світ."
Якби в мене були гроші, я б цю книгу екранізувала.
October 11, 2025
Я прямо прокайфувала. Весняну книжку циклу я вже читала, тому була готова до певного рівня химерності тексту. Але "Осіннє заціпеніння" мені сподобалось значно більше, бо воно не відволікало читача на історії про минуле епізодичних персонажів і не руйнувало цим розкішну осінню атмосферу. І мова не про ясні, хоча вже досить короткі та прохолодні дні золотої осені, коли дерева забарвлюються в жовте та червоне, всі ходять у легеньких пальтах і куртках, а в кав'ярнях замість еспресо з тоніком топовою позицією стає какао чи глінтвейн. А про найбридкіші дні напередодні початку опалювального сезону, коли гілки дерев уже абсолютно голі, а небо та земля однаково сірі.
До речі, саме навколо старту опалювального сезону тут усе крутитиметься. І це не про планові ремонти та підготовку інфраструктури, тут ідеться про містичну сторону цього процесу. І про корупцію. І трошки про стосунки начальників ЖЕКу з "мешканцями" найближчих кладовищ.
Для мене це ідеальне гелловінське читання. 15/10. З нетерпінням чекаю на зимову і особливо на літню книги серії. Бо зобразити українську зиму темною, безсніжною та похмурою в принципі не так складно, вона більшу частину часу саме такою і є. Мені цікаво, що зробить Жупанський із літом, коли його улюблені старі мікрорайони потопають у зелені та сонячному світлі.
До речі, саме навколо старту опалювального сезону тут усе крутитиметься. І це не про планові ремонти та підготовку інфраструктури, тут ідеться про містичну сторону цього процесу. І про корупцію. І трошки про стосунки начальників ЖЕКу з "мешканцями" найближчих кладовищ.
Для мене це ідеальне гелловінське читання. 15/10. З нетерпінням чекаю на зимову і особливо на літню книги серії. Бо зобразити українську зиму темною, безсніжною та похмурою в принципі не так складно, вона більшу частину часу саме такою і є. Мені цікаво, що зробить Жупанський із літом, коли його улюблені старі мікрорайони потопають у зелені та сонячному світлі.
January 9, 2024
Я люблю книги з дивними сюжетами, з закрученими реченнями та чудернацькими описами. Ця книга могла б мати потенціал, якби не діалоги з купою матів. Я все ж прихильниця того, що книги можна писати без нецензурної лексики в кожному реченні кожного персонажа. Саме тому ця книга здалася ще більш брудною, хоч я і розумію що нам хотіли передати цю атмосферу ранніх нульових.
Під кінець стало просто нудно, хоча в книзі всього 130 сторінок.
Під кінець стало просто нудно, хоча в книзі всього 130 сторінок.
September 19, 2025
Знаєте оце приємне відчуття, коли ти не уявляєш чого очікувати від книги і в результаті вона тобі подобається. У мене так сталось із першою частиною циклу «Колесо часу». Написана вона максимально комфортно, дуже атмосферно, а читається за один вечір.
Події книги відбуваються наприкінці осені, маємо трьох головних героїв дітей, яких чекає ціла низка пригод на шляху до мети - воскресити котика. Тут є директор ЖЕКу, який перетворюється на павука у коконі, а мерці приходять до нього жалітись на погані умови після життя. Тут бюрократія та корупція квітнуть навіть серед не зовсім людей. Тут є відьми, чаклуни та справжня лавкрафтівська хтонь.
Текст просто ідеально передає похмурий та мерзенний листопад народилась в цей місяць і ненавиджу його якщо ви любите сезонні, атмосферні читання - збережіть цю історію для найтемніших днів осені. Книга вийшла захоплива, смішна, динамічна, меланхолійна та химерна, з цікавими деталями, образами, формами. Окрім основної історії вона має помітний соціальний та політичний підтекст.
Мені сподобалось, чекаю на продовження.
Події книги відбуваються наприкінці осені, маємо трьох головних героїв дітей, яких чекає ціла низка пригод на шляху до мети - воскресити котика. Тут є директор ЖЕКу, який перетворюється на павука у коконі, а мерці приходять до нього жалітись на погані умови після життя. Тут бюрократія та корупція квітнуть навіть серед не зовсім людей. Тут є відьми, чаклуни та справжня лавкрафтівська хтонь.
Текст просто ідеально передає похмурий та мерзенний листопад народилась в цей місяць і ненавиджу його якщо ви любите сезонні, атмосферні читання - збережіть цю історію для найтемніших днів осені. Книга вийшла захоплива, смішна, динамічна, меланхолійна та химерна, з цікавими деталями, образами, формами. Окрім основної історії вона має помітний соціальний та політичний підтекст.
Мені сподобалось, чекаю на продовження.
October 27, 2024
Атмосфера 10/10.
Прочитав за один день.
Прочитав за один день.
October 8, 2025
Дуже приємна і унікальна в атмосфері і тоні річ, до якої можна докопатися за самоповтори, але не хочеться, бо повість динамічна, з дуже чітко переданим відчуттям місця і настрою, і цілком уміло розкриває якісь частинки інформації про цей всесвіт, при цьому ніколи повністю не відкриваючи завісу
January 26, 2025
Частина з дітьми сподобалась найбільше.
Десь так і проходили канікули в Шостці - в блуканнях дворами з сайд квестом не отримати пизди.
Такий текст хочеться написати, а з автором - бухнути.
Десь так і проходили канікули в Шостці - в блуканнях дворами з сайд квестом не отримати пизди.
Такий текст хочеться написати, а з автором - бухнути.
October 1, 2025
найкраще чтиво для початку осіннього химерного сезону
November 20, 2024
Дуже химерно і цікаво, прочитав на одному подиху. Хотілось би трохи знати як влаштований цей дивний світ і чому персонажі саме такі та які вони ховають ще таємниці. Бувало дуже сміявся з того, як чудні герої лаються про себе, через своє важке життя.
Я здивований, що так мало прихильників у цієї історії, мені здається вона недооцінена, хочеться дуже перейти вже і до другої книги.
Я здивований, що так мало прихильників у цієї історії, мені здається вона недооцінена, хочеться дуже перейти вже і до другої книги.
July 7, 2024
Дуже своєрідна книга. Суцільна депресія в надзвичайно кінематографічних декораціях. Авторські описи і відступи перечитуєш, насолоджуючись, і пробігаєш діалоги, щоб швидше пірнути в Київ цього і того світу. Сум, змішаний з краплинкою надії.
February 25, 2025
не повість, а якийсь суцільний вайб пострадянського листопаду, коли погода така огидна, що й мертвим перестає спокійно лежатися в могилах. і всі ж знають, що так буде, але знов забивають завчасно підготуватися до опалювального сезону. «реальність тоншає, ну й хуй із нею» (чи якось так, цитую з пам’яті, бо передала свій примірник далі на добру справу).
перша частина тексту — про трьох дітей, які криво подивилися на місцеву відьму, тому тепер мусять рятувати свого котика і вирушають у квест по штуку, сховану в нутрощах начальника жеку, — цілковито прекрасна. друга — форму якої можна було б назвати бюрократичною естафетою — здається слабшою (бо ж на котрийсь раз передавання макгафіна з рук у руки перестає бути аж таким цікавим), зате трохи більше пояснює за світобудову й за мерців, які сьомого листопада виходять на цей світ у пошуках тепла чи принаймні чинних тепломереж.
це світ, у якому взагалі не хочеться жити (персонажам здебільшого теж), але хочеться про нього читати, то «відьму з околиці» теж буду.
перша частина тексту — про трьох дітей, які криво подивилися на місцеву відьму, тому тепер мусять рятувати свого котика і вирушають у квест по штуку, сховану в нутрощах начальника жеку, — цілковито прекрасна. друга — форму якої можна було б назвати бюрократичною естафетою — здається слабшою (бо ж на котрийсь раз передавання макгафіна з рук у руки перестає бути аж таким цікавим), зате трохи більше пояснює за світобудову й за мерців, які сьомого листопада виходять на цей світ у пошуках тепла чи принаймні чинних тепломереж.
це світ, у якому взагалі не хочеться жити (персонажам здебільшого теж), але хочеться про нього читати, то «відьму з околиці» теж буду.
January 29, 2025
«Реальність тоншає і в ці дні нагадує старі гардини, що важко колишуться на вологих протягах у шкільній актовій залі».
Зав’язка: дивні діти прориваються до начальника ЖЕКу і порушують його спокій (вскривають кокон, у якому спить бюрократ, що уособлює нечисту силу), бо за це ворожбит оживить їм кошеня. А після цього до нього ще прорвуться делегати мертвих з цвинтарів, з претензіями про неналежне обслуговавання. Ну це клас. 🔥
👻 Реальність цієї повісті також дуже тонка: тут і цвинтарі, і загадкові артефакти, і ворожбити, і атмосфера мороку пізньої осені, багато саркастичного гумору і неймовірно цікавий задум твору.
Повний відгук тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Зав’язка: дивні діти прориваються до начальника ЖЕКу і порушують його спокій (вскривають кокон, у якому спить бюрократ, що уособлює нечисту силу), бо за це ворожбит оживить їм кошеня. А після цього до нього ще прорвуться делегати мертвих з цвинтарів, з претензіями про неналежне обслуговавання. Ну це клас. 🔥
👻 Реальність цієї повісті також дуже тонка: тут і цвинтарі, і загадкові артефакти, і ворожбити, і атмосфера мороку пізньої осені, багато саркастичного гумору і неймовірно цікавий задум твору.
Повний відгук тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Displaying 1 - 30 of 37 reviews