Мисливські усмішки

by Ostap Vyshnya, Остап Вишня

Найкращі взірці самобутнього жанру — у повному обсязі й без купюр! Твори Павла Михайловича Губенка, відомого під псевдонімом Остап Вишня, виходили мільйонними накладами, їх знали навіть неписьменні. Попри це, а може, саме через народну популярність українського автора було репресовано. У радянські часи значна частина «усмішок» Остапа Вишні була заборонена чи понівечена редакторами від влади. До цієї збірки увійшли найпопулярніші та найвідоміші твори автора, які здатні викликати щиру усмішку навіть у найсумніші дні.

Genres: Ukrainian Literature, Classics, Humor, Fiction, Short Stories, Ukraine, School

468 pages, Kindle Edition

First published January 1, 1960

About the author

Справжнє ім'я Павло Михайлович Губенко.
Український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст.
Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фелейтон. Матеріалом для конституції бути не може).» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.

В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організаціі та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі, коли в 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.
Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Написав багато гуморесок про мисливство, які об'єднані в збірці

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Reviews

[Valentyna Merzhyievska]

Дуже цікаво, до чого ми договорились у випуску подкасту ПереФарбований лис про Остапа Вишню — що сміх це те, що дозволяє змінювати правила і виходити за межі :)
Але над цим варто ще поміркувати. Слухайте новий випуск, лишайте коментарі — цікаво буде продовжити обговорення.
https://youtu.be/1_Y8CUYeHaY

[Olga]

Короткі дотепні історії про мисливство та інше. Через багато з них можна дізнатися цікаві деталі про життя, побут та культуру українців початка двадцятого століття. Хоча я дуже проти ідеї вбивства тварин, автор Остан Вишня не підняв обурення в мене своїми оповіданнями, а додавши історію про бракон'єрство взагалі настроїв мене позитивно. Однозначно рекомендую для легкого читання.

[Dartsya]

И без того короткий сборник рассказов проглотила с немыслимой скоростью. Опять эта ситуация, когда книга является классикой не по форме, а по содержанию - смешно, интересно, актуально и... очень современно:)

Грустно, что в школе мы проходили всё вырванными из контекста кусками...

[Катя Гнатовская]

Жаль, что тема охоты для меня совсем не актуальна.
Но даже в ней было много смешных моментов.

[Олександра Рижкова]

Мені складно дається українська література, тому так

[Mykhailo Tymchuk]

Суцільна насолода!
Яка ж глибока сатира та тонка іронія!

"Що ви мені, кажу, дойч, франсе, інгліш... Перелякали, думаєте. Та я з такої країни, що своєї рідної мови не знає, а ви мені: "інгліш."

Тільки заради цієї фрази цю книгу варто було прочитати!

Або оце

"Ах, ці німецькі шляхи! Ах, ці німецькі дороги! Пара коней, а за ними дві величезні гарби з сіном, одна до одної поприв'язувані.
І йдуть собі невеличкі коненята, весело голівками помахують.
А в нас:
- Скільки взяли?
- - Та півтори копиці! Та й то хто й зна, як воно там, у тій калюжі, чи вискочу, чи ні.
- А коли ж ви ту калюжу засиплете?
- Хай її чорти засипають! Що я її засипатиму, коли у мене, може, якихось возів на три того сіна."

Про німецькі озера
"Після неділі чи після свята я йду в ліс з упередженнями подивитися і підрахувати, скільки паперу, скільки яєчної шкаралущі й побитих пляшок я знайду в лісі й на березі.
Нема! Нема паперу, нема шкаралущі, нема битих пляшок!
А в лісі понад дорогою я бачу великі дротяні кошики з написом "Papier".
І бачу, що коші ті повнісінькі брудного паперу.
А через день, коли я проходжу повз ті кошики, вони порожні...
А в лісі чисто, і на берегах "мойого" озера чисто.
Тоді я, озираючись, кидаю на дорожку шматок паперу.
Хай же ж хоч один валяється! Хай же ж один він нагадує хоч трішки Харківський комунальний парк після неділі, і в неділю, і в буденний день!"
І це написано у 1928 році!

[Alina Sayenko]

Короткі дотепні оповідання про мисливців та мисливський побут, написаний простою "народною" мовою та з народним гумором. 😁

"Легка" література для відпочинку. Тут моє бачення співпадає зі шкільним, враження приблизно однакові. ☺️

Читати треба дозовано: кілька оповідань на вечір, бо тим, хто далекий від мисливського життя, може бути забагато мисливських подробиць. 😉

😂😂😂
Досвідчені в такім на ведмедя полюванні люди розповідають, що, коли він побачить 2 × 2 = 5, з ним починає коїтись щось неймовірне.
Він то ступне назад, вдивляючись у числа, то знову до них підступить, протирає лапою очі, дивиться, дивиться і, пересвідчившись, що таки справді написано 2 × 2 = 5, хватається лапами за голову й починає ту голову ламати.
Ламає, ламає, ламає... Ви сидите - і нічичирк! Аж ось голова ведмежа тріскає й ламається.

😂😂😂
Тоді, правду кажучи, не дуже ми додержувалися святого охотницького правила, а саме: ідеш на озеро, так заряджай добре рушницю і не надто заряджайся сам.

😂😂😂
На Бенгалію з Києва треба їхати так:
Як минете Васильків, Мотовилівку і Фастів - беріть не на Бердичів, а на Жмеринку. Потім на Вапнярку, Роздільну й доїздіть до Одеси. З Одеси на Дарданелли, потім на Суецький канал, звідти уже не так далеко до Індії.

[Tanya Kaplun]

Остап Вишня «Мисливські усмішки» у видавництві КСД «Перлини Української Класики», від яких, в школі, я тихо нудилася і от в цю зиму вони неочікувано стали підтримкою моєї нервової системи. А ще - запуском мурах по шкірі від коротесеньких проникливо-поетичних описів, які зазвичай передували або перемежовували кумедні події усмішок.
Чую, буде сильно субʼєктивний відгук, але без перебільшень, ці твори так веселили мене місцями, а бувало - тихенько тримали за плечі посеред втоми. Сміялася, і з подивом відмічала, як мені стає легко на серці і щемко, і до трепету тепло. А ще бувало, сльози підступали, ну бо дуже, ну в саме серце пише. Шо сказать, щедрий, неосяжний талант у цього письменника. Одне тільки як він «Зенітку» створив:
«Уночі не спалося, а більше хукалося. Хукав я, хукав, ніякого тепла не нахукав. Хукнеш, а воно пара клубками вихукується. Розбудив дружину:
- Ти не змерзла?
- Змерзла!
- Слухай, я тобі щось розкажу.
- Перед світом? Може, це тобі з холоду?
- Слухай, може, тепліше буде.
І почав: «Сидить дід Свирид на колодках…» дружина почала сміятися. Потеплішало»
Він мене рятував, тому і вам раджу.
А ще новеньких файних слів вивчила: чудасія, лушня, шокінг, заніколилося❤️

[Lana]

Дуже хороша книга. Розповіді про різні види полювання на різних птахів і тварин. І все це у жартівливій формі. Як виплутатися із складної ситуації, якщо мисливець із тебе ніякий, або ж як не повернутися додому з пустими руками. Історії маленькі, дуже смішні і цікаві. Люблю читати Остапа Вишню саме за таку ненав'язливу іронію у його оповідках. І оповідки не сприймаються як історії полювання, а просто як байки і гуморески.

Само собою розумiіться, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляі), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яіць i стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...

[Valentyna]

Збірку творів Остапа Вишні варто прочитати, щоб поринути у світ 1900-х років. Автор дотепно описує життя українців в різних ситуаціях, легко уявити себе поруч з головними героями.
В школі мені дуже сподобались «Мисливські усмішки» і закарбувались у пам’яті. Тепер я вирішила прочитати усі роботи автора. Станом на 2024 рік відчувається вплив радянщини на людей, цей страх зчитується поміж рядків. Остап Вишня намагався писати від душі і не потрапити в немилість партії але не вийшло. Десять років засудження і нещадна критика його робіт…
Читаючи «Закордонні усмішки» мені було соромно за українців. За сто років ми не змінились, на жаль.
Улюбленими для мене залишились «Мисливські усмішки» та «Вишневі усмішки сільські».

[Taya]

Легкі, дещо наївні невеликі оповідання, пересипані дотепами й гумором.
Будуть до вподоби поціновувачам мисливства та рибальства. Я не з цієї категорії, тому десь з середини книги занудьгувала, хоча в цілому вважаю збірку пізнавальною.

Гарно описана природа Слобожанщини, відчувається любов автора до свого краю.

[TheRyzhenko]

Аж занадто довго читав. Важко сприймалася інформація. Розумію, що хотів сказати автор і прекрасно підмітив тонку сатиру місцями й іронію. Але чомусь взагалі не смішно було, як про це всі пишуть. За всієї поваги до автора, який пережив непросте життя через знущання над ним кцпів, книга мені не зайшла.

[Іван Синєпалов]

Дуже несподівано, але це й справді кумедно. Хоча необхідні ідеологічні нашарування подеколи змушують око сіпатись.

[Y_Y]

Замечательные истории. За тонким ироничным юмором проглядывается острый ум автора.

[Sonia]

Багато сміялася

«Як варити і їсти суп із дикоюї качки» то окреме кохання

Багато разів згадувала мою улюблену Україну 💙💛

Найкращий у світі епілог

[Olga]

зважаючи на час написання, це дуже весела та іронічна книга про людей, їх характери та життя. не впевнена що буду перечитувати, але мені сподобалось

[Roman Naumov]

Переважно не дуже цікаві мисливські оповідки, трохи комуняцької ідеології (треба розуміти, коли було написано), але на початку є дійсно смішні оповідання.

[Олексій Ткачук]

сама збірка впорядку, ймовірно містить основний масив усмішок, не свідомлю про продуктивність пана вишні
якщо ж говорити про твори - мені дуже імпонує стиль і почуття гумору остапа вишні - це такий собі мікс із іронії, гіперболізації та тверезого погляду на речі. будь яка критика, хоч місцями і колюча, але виправдана, при цьому завдяки дотепній подачі навіть болючі теми сприймаються легше

[Oleksii Aleksieienko]

Не очікував такого класного гумору! А ще, як автор тонко підмічав зміни у суспільстві того часу. Клас!

[Liliya]

I didn't like it. It could be funny for some hunters, but I'M NOT A HUNTER!!!