„Груші в тісті” давно уже стали бестселером, багато разів передруковувалися і перекладалися, віддавна мандрують інтернетом, але жодного разу не публікувалися в книжці. Тому цілком виправдано й стали титульним твором нової книжки автора „Дів ночі” та „Весняних ігор в осінніх садах”. Юрій Винничук знову пірнає в минулі роки і з властивим йому гумором та шокуючою щирістю описує пережите. Перед читачем промайне шалена каруселя львівського життя 1970-80-тих років. Малюнок на обкладинці – картина англійського художника сера Едварда Барн-Джонса (1833-1898). Розділи книги проілюстровані графікою англійського художника Обрі Бердслея (1872-1898). Ідея оформлення та підбір ілюстрацій належать автору.
Yuri Vynnychuk (sometimes spelled as Yuriy Vynnychuk, Yuryy Vynnychuk, Iurii Vynnychuk, Yurii Vynnychuk, Jurij Wynnytschuk, Jurij Wynnyczuk, Jurij Vіnіčuk, Youri Vinitchouk) is a contemporary Ukrainian writer.
Вже вдруге читаю цю книгу. Цього разу левову частку - вголос. Вперше читав десь у році 2014-му, відразу після презентації, від якої був просто в захваті. І читав книгу з величезним задоволенням та трепетом. А тепер, через сім років, враження цілком інші.
Ні, інші - не значить "протилежні". Книга мені так само подобається, от тільки змушує задуматися над тим, наскільки помітно змінився світ і я з ним за останній десяток літ. Гумор здається уже більш вульгарним, сюжети - ще більш далекими від мого особистого досвіду (а тому емоційна прив'язка до них відчувалася слабко), а описи сексу та загулів викликають втому, перестаючи бути чимось епатажним, викличним чи достойним зачудування. Як на мене, світ тепер воліє знову залишати це за зачиненими дверима письменницьких осель, віддаючи право (швидше навіть жалюгідну повинність, а не право) на епатаж і сексуалізацію блогерам та селебам. А ще раніше я не помічав кричущої ісламофобії автора. Я, звісно, розумію, що формування його особистості проходило в цілком відмінних умовах від мого, і так само розумію та поважаю право автора на особисту неприязнь до будь-чого і будь-кого. І все було б окей, проте джерела як ісламофобії, так і полонофілії проступають настільки очевидними, що ці особливості світогляду автора видаються штучними і сконструйованими ззовні, аніж відрефлексованими та аргументованими. Десь так, як ми не любимо напису "Made in China", не намагаючись хоча би перевірити реальну якість товару в порівнянні з "мейд ін юесей".
Але досить про це. Насправді книга неперевершена. Якби моя воля, то я змусив би кожного знакового українського письменника написати щось подібне. З одного боку - це релікт давно минулих часів, який автор вихоплює і доставляє нам, а з іншого - привідкрита завіса в цілком інший світ, навіки втрачений. Я не знаю, як можна втриматися від сліз на таких моментах, як смерть Грицька Чубая. Я не втримався. Хоч і був у громадському транспорті, читаючи це. Й узагалі, описи львівської богеми 70-80-х років сприймаються з невимовною теплотою та навіть гіркотою, що все це давно відійшло у минуле, а часом навіть із дійовими особами. Мимоволі задумуюся, хоч як стараюся гнати від себе подібні думки, що в будь-який момент можуть відійти від нас і ті, хто досі живий. Від цього хочеться вити з розпачу й рвати на собі волосся. Ох, понесло мене зовсім не туди.
Підсумовуючи, скажу, що кожен текст я сприймав аж надто близько до серця, а звідси й емоції - від крайнього захвату до скепсису та неприйняття. Та якби довелося у випадку апокаліпсису напаковувати вагончик українськими книжками, які конче треба зберегти як наш найдорожчий спадок, то "Груші в тісті" точно були б там.
Доволі порожня книжка, я б навіть сказав ні про що. Теоретично будь-хто, хто має хоч якийсь писемнецький хист міг би описати кілька десятків історій з власного будення.
Книжка не викликала ані теплих, ані холодних емоцій. Хоча кілька разів таки було смішно.
Автобіографічний роман, що розповідає про молодість Юрія Винничука. Книга складається з коротких оповідань про побут, любовні пригоди, а також львівську богему 1970-1980х років.
Власне у цей текст я йшла за розповіддю про львівську богему. А саме про Чубайрона, або Грицька Чубая. Те що хотіла я отримала — було враження що крізь замкову шпарину бачу звичайне життя львівських поетів. Коли читаєш вірші, то важко уявити що ці ж люди так само їдять, шукають розваг, працюють на неулюбленій роботі, ходять на пікніки. Саме за це наближення й ціную «Груші в тісті».
Часом герої книги засмучували, інколи змушували реготати в голос, іноді я закочувала очі — що свідчить про те, що книга добре написана і автор знає що робить. Тому я стерпіла деякі зауваження про жінок, як про речі😅(там цього було справді не дуже багато і загалом враження це не зіпсувало).
Тож книгу раджу. Вона варта того, щоб її прочитати.
Строкатий калейдоскоп історій з життя автора. Особливо цікавими були оповідки з життя львівської богеми 70х-80х рр. Незадовго до прочитання цієї книги читала збірку Грицька Чубая, а спогади Винничука гармонійно доповнили образ поета.
«Ніщо так не заспокоїть розгніваного українця, як добре сало. Забери в нас сало, і ми спалахнемо, як чеченці, та кинемось бити москалів.»
Читати про життєві пригоди молодого письменника в 70–80-ті роки сподобалося, клас. Читати про подробиці його сексуального життя, якими книга дуже насичена, ні.
Цю книгу можна з впевненістю назвати "книгою хорошо настрою!". Тут є все: і гумор, і життєві історії, і кохання і звичайно трішки "винничукової еротики". Коли хочеться відпочити, підняти собі настрій, почитати щось цікаве, захопливе, я буду брати цю книгу, обирати одну випадкову історію і насолоджуватися надзвичайною Винничуковою мовою, фантазією та хтозна... Він каже, що пише все про себе. Цікаве ж у нього життя, виявляється!:)
Прекрасно! Тут весь бувалий еротичний Винничук і всі його пригоди. Так легко писати про секс у письменника в Радянському Союзі треба ще вміти) Виходить комічно і з шармом. Тим не менше великих очікувань не будуйте. Для всіх із сентиментом до Львова, сучукрліту, пізнього совка і особи Винничука!
Як літературний твір було цікаво, але ідеї про те, як спаювати жінку, щоб сексуально звабити і загалом уся книга про те, як отримати секс від жінок, які цього не завжди хочуть - обурююче.
Десь вже писав у відгуках. Мене останнім часом майже взагалі не тягне на нон-фікшн. Читаю переважно лише художку. І ще дуже почала подобатися коротка проза. Може, це взагалі такий сучасний тренд, коли не можеш втримати увагу на чомусь достатньо довго))
Отож, до книги. Купив її цілком випадково, в Новусі. За 70 чи 80 грн (розпродаж). Спокусився на ціну. Також чув про автора і читав декілька полярних відгуків на його книги.
В книзі кількадесят коротких оповідань, від 1 до 20-30 сторінок про молодість автора, яка пройшла в Радянському Союзі у 70-80 роки. Для тих, хто має хоч якусь прив'язку до совку, книжка має зайти. Тут усі оці особливості радянського життя, за якими так сумують пенсіонери, в перемішку з алкоголем, сексом, богемним життям і купою всього іншого.
Сам стиль пана Винничука доволі провокативний, який може не сподобатися молоді, особливо дівчатам, бо тут є і купа сексизмів, зустрічається релігійне несприйняття і купа різних "ізмів", які я зараз не можу згадати).
Тим не менш, книга мені дуже сподобался. Вся просякнута неперевершеним гумором і легкістю, якої зараз так бракує. Раджу переважно чоловікам під 40 і старше, а також їхнім батькам, які через призму р��зповідей Винничука можуть згадати свою комсомольську молодість.
Вельми нудні мемуари про те, який чудовий хлоп Юрко живе на світі десь поруч з вами. Самолюбовання, сумнівні спогади. Щодо еротики, враження таке, що людина нарешті усвідомила свою залежність, вступила до терапевтичної групи і б'є себе по руках кожен раз, коли ті тягнуться щось оттакоє вписати до тексту. Один раз таки не втримується і насолоджується незнайомкою в своєму ранішньому ліжку, класифікаторськими роздумами про спання в майтках чи то без них, подальшими узагальненнями про жінок… Але відносно швидко спохоплюється та ліпить «гумористичну» відмазку, не буду спойлерити. Я прочитав, зрештою, ⅚ книги. Але довге, з насолодою і самолюбощами, втоптування у лайно якогось випадкового кондуктора, таки перевищило межі гнучкості моєї толерантності. Закрив і викинув. Якщо в попередніх його книгах, що мені траплялися, ще було якесь guilty pleasure софт-порно, то тут пацієнт вже просто мастурбує на інстаграм-фільтроване зображення в дзеркалі, і розділяти його почуття я не тягну.
Книга сподобалась, Є цікаві моменти є також більш скучні, але це як і в житті
Винничук просто талант в розповідях про перси і тому подібне. Мені здається щоб так писати треба це пережити.
Цікаво було проникнутись в 70-ті як він був в армії (Армія тільки на словах була "велікая" а насправді все крали і ніхто нічим не займався. Такі ж розповіді я чув від старшого брата і других старших людей)
Хтиво крінжові автобіографічні тексти. Чим більше читала тим більше думала про те, які ж хлопці ідіоти в юності (а може і не тільки в ній) Дякую автору за відкритість. Це моє перше було знайомство з Винничуком, випадкова покупка книги й я дуже рада. Тепер я розумію хто це і готова читати його твори 🤍 раджу якщо вам треба щось смішне, сексі та трошки встидливе)
Загалом було цікаво почитати про життя у Львові та Франківську в 70- 80 роки, впізнати знайомі вулички і маршрути трамваїв. Тут, і про особливості життя в совєтському союзі, любов до України і споконвічну ненависть до москалів, про вкрадені роки служби в радянській армії, і все це в перемішку з алкоголем, сексом, богемним і безтурботним життям автора.
Винничук якісно виділяється на фоні сучасних авторів. Це як бальзам на душу!) Так, сюжет трішки з перцем.Хоча не більше ніж будь чиї байки про браву молодість.) Адже всі ми були молодими,правда? Але-яка мова! Майстерно все виписано.Читаєш і ніби мед п"єш! Іронічно,смачно. Його львівське "панна" замість звичного "дівчина" підкорило. Тепер теж так говорю)) А чого вартий опис інтимного моменту " а в штанах у мене,як сказав поет,затьохкали солов'ї" !:) Жодної вульгарності,навіть поетично і зрозуміло. Цікаво було читати також спогади про Чубая,Пушика. Загалом,хоч книгу я шукала довго-зовсім не шкодую!
Дуже хороша збірка оповідань про Львівську богему, їхні розваги, особливості, пиятики. Автор з властивою іронічністю та пікантністю згадує свої юні роки, ділиться мистецтвом споювання, а згодом годування панни, описує свої подорожі до Києва та закордон, зачаровує описами (нездійсненого) кохання.