Кривава сівба: 1 ч. тетралогії ПЛОМІНЬ

by Іван Лукавий

«Пломінь» – проєкт горор-фентезі, що зберіг затишну атмосферу жанру, однак цілком його переосмислює. Критичний реалізм середньовічної війни в обрамленні романтизму епохи Відродження, де епічні декорації контрастують зі специфічним гумором. Усесвіт «Пломеню» немов уособлює збірний образ знаних читачами фентезі-світів, однак до болю нагадує нашу дійсність з інтригами політиків, змовами сектантів, кіднепінгом та наркотрафіком. Тут заховано чимало алюзій та відсилок, які обов'язково захоплять поціновувачів жанру, – адже саме крізь його призму в романі розкриваються етичні й світоглядні питання. Тому це вже дещо більше, ніж просто книга. Це абсолютно нова франшиза, окремий усесвіт. І кожен мрійник мандрує туди за чимось дуже химерним та особистим.

Genres: Fantasy, Horror

584 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

Reviews

[Art · Rating 4 out of 5]

Обережно, спойлери!

Буду відвертим. Не всім сподобається така маскулінна суміш Відьмака з Грою Престолів та ще з чимось ще. І проблема книги не стільки в сюжеті, скільки в авторському стилі, який з самого початку б'є вас по голові.

Спочатку мінуси.

1. Перевантаження від інфодампів, які тут скрізь - і в діалогах, і в авторському тексті. На вас виливається нескінченний потік імен, місць, локацій, рас, націй, держав, королів, тощо (75% із цього вам взагалі не потрібно для розуміння сюжету та передісторії). Тобто, це вода, яку можна було б порізати і книга тільки б виграла від цього.

2. Картонні та шаблонні персонажі, більшість з яких з'являються і помирають в тому ж розділі. Щодо головних героїв - найбільша симпатія виникає до Ронана, який чи не єдиний має чітку мотивацію і впливає на сюжет, та до Йони, яку безжалісно випилюють наприкінці книги і лишається тільки одне запитання - навіщо? Це ж була перлина книги. Джон Сно.... тобто, Бран - з ним порозумітись було просто, але симпатії він не викликав, бо нам взагалі про нього нічого не відомо десь до 300 сторінки.

3. Твань. Мабуть, це якась моя особливість, але я майже нічого не зрозумів з тих сюжетних гілок, які стосуються отих рептилоїдів та ельфів на болотах. Чомусь в мене була стійка асоціація з першою частиною гри Відьмак, де половина гри відбувається також на болотах, які мені тоді здавались безкінечними та найменш цікавими. У книзі ці всі створіння мені здаються якимись невиразними та нецікавими. Я не розумію цю фракцію і завжди читав ці місця дуже швидко.

4. Війна, війна і нічого крім війни. Вона безкінечна, вона беззмістовна, бо немає ніякого серйозного приводу для конфлікту. Чому немає? Тому що немає чіткої мотивації героїв. Всі просто рубають одне одного, навкруги тельбухи, кров і відрубані кінцівки. Це не жахає. Десь вже на середині я усвідомлював, що мені майже все одно хто помре наступний (окрім Йони). Перевантаженість війною обезцінює війну і загиблих. Потрібен контраст - після миру йде війна. Після добра - зло. Але світ у книзі складається лише зі зла.

5. Купа хибодруків, граматичних, орфографічних і стилістичних помилок. Скоріш за все, це не провина автора, бо його ім'я не зазначено у якості головного редактора. Десь до 100 сторінки редактор намагався щось редагувати (я нарахував лише 5 суттєвих помилок), потім до 200 сторінки редактор вже не дуже вчитувався в текст, а після 300 сторінки книга взагалі вже не вичитувалась, бо майже на кожній другій сторінці від 4-5 хибодруків і більше (іронічно, бо десь з 300 сторінки мені здалось, що автор нарешті розписався і мені став більше подобатись його стиль). Тому, можу тільки порадити автору надалі самому вичитувати свій текст та/або працювати з бетарідерами, бо очевидно, що видавництву наплювати на якість.

Щодо плюсів книги:

1. Йона. Цікавий пернаж, який, нажаль, ніяк не впливає на сюжет (як і майже всі).

2. Ронан - мабуть єдине виключення з вищезазначеного. Наприкінці книги в нього з'являється мотивація щось робити (повернути собі владу) і це саме те, що я хочу бачити від всіх персонажів - мотивацію. Саме його сюжетну гілку з Шаабою в Юзрі я вважаю однією з двох найкращіх у книзі.

3. Твіст з Пересмішником доволі цікавий, я навіть трохи змінив думку про цього персонажа. Але, було недостатньо, я не зовсім зрозумів хто він такий і що хоче. (Або я вже забув про це, бо купа інфодампів цьому сприяють). Скоріш за все, далі буде.

4. Розділ, де Мелана зі свитою прибуває до селища - як на мене, головна перлина книги, її сюжетна гілка - друга із найкращих. Зааплодував авторові, коли прочитав сцену, яка відбувається після заходу сонця. Браво.

5. Еротичні сцени. Вони були саме такими, які хотілось бачити в цій книзі.

Підсумовуючи свої думки після книги, я можу поставити їй 3.5 бали з 5. Зважаючи, що це дебют автора, я авансом округлюю оцінку до 4 в надії на те, що в наступних частинах пан Лукавий трохи переосмислить своїх персонажів, їхню мотивацію, фабулу твору і зробить свій текст більш лояльним для широкого кола читачів бо, якщо тру-фанат фентезі ще більш-менш підготовлений до такого, то звичайний читач скоріш за все кине цю книгу. Я не кинув, хоча, чесно кажучи, до середини декілька разів хотів це зробити. Але, друга частина (десь після 250 сторінки) реанімувала моє ставлення до цього твору.

[Nadiia Sharafutdinova · Rating 2 out of 5]

З перших сторінок спіткає приємне дежа вю: фортеця у далекому задуп’ї, епічна битва на 100500 сторінок, дофіга племен, рас і народів, якісь змови, заколоти, привіт, Мартін, поляки та Аберкромбі, - нудьгувати нема коли!
Відзначу вдалий образ ворога, який керується лише правом сили і прагне знищити інших лише тому, що така його природа і весь світ має погрузитися в ту темряву і жах, де цей самий ворог живе. Оце я розумію реалізм і правда життя, а не все це ваше зло з альтернативною мотивацією, яке тре зрозуміти і знайти спільну мову!
Ну й куди ж без амбітного бажання автора перегримдаркнути весь гримдарк, тож ще до середини книги ангст, кров, кишки і насилля вже перестають вражати - що занадто, то самопародія (лінія Йони - то взагалі рівень “Янагіхара на максималках”).
У першому томі циклу цілком логічно приділити максимум уваги лору і світоустрою, і оповідь скаче то на далекий південь, то у болота, то у вже згадане задуп’я. Географія, пантеон, народи достатньо продумані, хоча й не вирізняються оригінальністю (ну добре, не всім бути Брендоном Сандерсоном, крім Брендона Сандерсона). Але постає проблема з персонажами, бо всі ПОВи в усіх локаціях тільки й роблять, що біжать, щоб бігти, і вбивають (у моторошних подробицях), щоб не бути вбитими. Жодних планів, мети чи якогось розвитку і почуттів у них немає взагалі (маріонеток на фоні живого буяючого пейзажу та буденної жорстокості вже робив Йогансен, і робив незрівнянно крутіше. Підозрюю, що тут це не задум, а нестача майстерності). Деякі події взагалі відбуваються несподівано, як форель у кущах ожини.
Власне сюжет починається десь після середини книги, і тут вже як несеться, то несеться, тільки встигай пригадувати, хто це і навіщо. Оскільки це перша частина, жодна лінія не отримує логічного завершення і обривається на
P. S. Такої кількості хибодруків я не бачила від “Війни у 140 знаках”. Коми живуть своїм загадковим життям і не підкоряються жодним правилам граматики і здорового глузду. Але на щастя, хоча б довбаних трикрапок нема.

[Ярина Кендзьор · Rating 5 out of 5]

(мінімальні спойлери)
Якщо коротко, то в мене є одне просте правило. Коли, читаючи книгу, я кричу на неї, — книга чудова. На "Криваву сівбу" я кричала багато.
А якщо довше, то...
Ще з першого анонсу "Пломеню" я зрозуміла, що це не моє. Я люблю книги, де все крутиться довкола крутих персонажів, а деталі світу мене цікавлять мало. Тому "Пломінь" з його величезним світом, релігійними війнами і проблемами, мене відлякував. І, хоч в книзі достобіса деталей та імен, вона таки доволі персонажоцентрична, тому мої перестороги не справдились.
Плюси.
1). Оформлення. Ну тут нема про що говорити. Мапи, малюнки перед розділами, обкладинка — все ідеально.
2). Описи. В автора чудові батальні сцени, а їх тут, бляха, дофіга і трохи. Те саме з описами місцевостей. Легко уявлялись всі локації роману і вони були дуже різноманітними. Еротичні сцени теж дуже навіть ух.
3). Персонажі. Вони яскраві, легко уявляються і запам'ятовуються, навіть попри те, що автор не виділяє багато тексту на опис їхньої зовнішності, думок, звичок та всього іншого. В моїй голові абсолютно чітко викристалізувались всі вони, я їх розуміла, відчувала і любила.
4). Епізодичні персонажі. Їх було багато і вони рідко жили більше, ніж дві сторінки, але, трясця, то завжди були такі дві сторінки, що я реально пробиралась до них співчуттям.
5). Динаміка. Хоч я не прихильниця надмірного екшину і готова читати книги про те, як персонажі 200 сторінок тренуються, динаміка мені сподобалась. Сюжет жодного разу не провис і не відпускав від себе. Коли я вже трохи вспокоїлась з Браном і Йоною)), всі сюжетні лінії стали дуже крутими і цікавими, жодна не викликала нудьги. Десь з другої половини книга взагалі не відпускала від себе.
6). Інтуїтивний світ. Попри велику кількість країн, народів, рас і релігій, все розуміється плавно і легко. Гунронців я уявляла вікінгами, жителів Твані — ніндзя з "Наруто", а ловчих —братами з Чорної варти.
7). Лінія Ванми і її еволюція. Ця жінка прекрасна. Все. Мені більше нічого додати)
8). Несподівані сюжетні повороти, які змушували закривати книжку і кричати в стелю, о тааак)
9). Вставки з текстів на початках розділів! Не пропускайте їх в жодному випадку і читайте навіть підписи до них, бо там іноді такиииий тонкий гумор.
Мінуси.
1). Перша половина книги загалом. Спочатку нас кидають у величезний бій з горою імен, які ти стараєшся запам'ятати, а воно наче і не треба. І розуміння того, що той бій на початку книги насправді потрібен і ким є його учасники, приходить вже десь під кінець книги.
2). Штучні діалоги на початку роману. Ну, ще коли Шкарбун вивалив Бранові історію свого першого бою в перший же вечір знайомства, хоч трохи імпонує його характеру, як загалом дядька, який любить розказувати військові байки. То коли Йона під час першої розмови з Браном без жодного на це спонукання видала йому все своє життя в деталях зґвалтування, а через кількадесят сторінок сказала, що "дівчатам непросто навіть згадувати про таке, не те, що розповідати", якось типу ииииии. І загалом, попри те, що Йона — моя улюблена персонажка цієї книги і її жарти божественні, вона якась дуже суперечлива. То мега брутальна, то без жодної (нмсд) причини ридма ридає над своїм минулим.
3). Лінія Ронана. Мені вона зяяла сюжетними дірками і я щось в неї так і не врубалась)) Коли Сагітра сказала йому, що сектанти спалять тисячолітню бібліотеку, а Ронан, захищаючи її, спалив її дотла, я просто сиділа з лицем лиця. Або я чогось не вкурила, або то було щось дивне. Те ж про останній бій у Юзрі. Епічно, красиво, але його фінал викликав більше питань, ніж задоволення.
4). Надмірна жорстокість на початку твору. Я розумію, що роман загалом задумувався жорстоким, але іноді цього було так забагато, що це скоріше викликало реакцію: "Не вірю!", а не співчуття. Ну, типу, ніж, який Йона пронесла у спальню в собі. Ииии. Наче просто факту сексуального рабства недостатньо було. Як вона не померла від внутрішньої кровотечі? Ну якось воно... Коротше, не зайшло) Те саме з Йоною і кочергою. Я так і не вловила той момент. Спочатку це був жарт про кочергу В сраці за секс, а потім Бран питає про кочергу за сон на варті і вже виявляється, що вона НА сраці. Ну і хоч вбийте, не уявляю, як добрий дядечко Шкарбун змушував Йону роздягатися і робив це з нею. Словом, це було дивно)
5). Забагато зайвих імен, які заважають. Іноді вартовому слід бути просто безіменним вартовим. Заважає читати і перевантажує текст.
6). Мова. Книга писалась спочатку російською, але відчувається, що й після переходу на українську, текст в голові автора звучав російською, а потім перекладався, бо банальна побудова речень і мовні конструкції не українські. На початку це прямо дуже вибивало з темпу, але потім чи то стало менше огріхів, чи я звикла, чи книга стала надто цікавою і я просто не зважала) Подекуди було смішнувато, бо персонажі у напружені моменти розмови "позіхали" і я не могла зрозуміти, якого біса, аж поки не втямила, що то вони "зітхали". А коли на останніх сторінках булижник таки став кругляком, а колчан сагайдаком, я буквально переможно закричала))) Словом, грішки є, але атмосфера і сюжет їх добряче прикривають.
О, згадала! Було одне слово, яке мені дуже впало в душу — "звар'ятілий". Краса ж)

Загалом книга залишила більше питань, ніж дала відповідей, але це цілком нормально для першої книги серії.
Взагалі тут мала бути четвірка, але, оскільки останні сто сторінок я читала ридаючи і не маючи сили відірватися від тексту та встати поїсти, то п'ять, бо не можу інакше 🖤

[Roman · Rating 3 out of 5]

Могло бути добре, але дуже сильно зламала відсутність нормальної редактури, лишилося відчуття, що книгу перекладали з московської та навіть не прикрили це (що досить цікаво, зважаючи на відверті консервативно-націоналістичні погляди автора).
До того ж досить зім'ятий початок, коли замість експозиції кидають одразу в купу імен і назв того світу, які тоді ще не кажуть нічого (а багато не скажуть і в кінці книги). Битва за Юзру в кінці теж вийшла так собі, забагато deus ex machina моментів на один розділ.
Хоча сама історія непогана та заслуговує на 4, але через жахливо відредагований текст (і деякі погляди автора), отримує 3.

[Денис Яременко · Rating 5 out of 5]

Дуже очікувана мною з моменту анонсу річ, яка не розчарувала, та перевершила читацькі запити детально пропрацьованим пантеоном (досить цікаво було розмірковувати над походженням окремих/активних його представників - Черва та Бахакти: їх суть справді божественна, або це свого роду персоніфікація данс макабру за участі центральних та другорядних персонажів?) Горорними елементами, та натуралізмом, який виразно підкреслюює ту хвору та передапокаліптичну атмосферу - Ravishing Grimness, що буде супроводжувати тебе до останьої сторінки... Прояви магії тут мінімальні, суть її незбагненна, та чужорідна, втім, постулати місцевого монотеїзму, та виготовлені за алхімічними формулами бомби дозволяють підтримувати конфронтацію з уособленнями прадавніх культів. Детальний та неоднозначний всесвіт, квінтесенція середньовічної естетики блек-металу. Чекаю наступний том!

[KhrystynaShevchenko · Rating 3 out of 5]

Моя оцінка 2,7 з 5. Через перегруз і недостатню чіткість сюжету в мене з’явилося відчуття вторинності, ніби вже читав і ось знову, кріпова війна, епік заради епіка, кров, кишки і шо, кого цим зараз здивуєш. Мене не вразило

[Mara · Rating 2 out of 5]

По-перше: сюжет взагалі не лінійний. Він взагалі побудован казна-як, тобто там нема експозиції, зав'язки, кульмінації. Тебе просто кидають у вирій подій і перші 200 сторінок взагалі ніхєра не зрозуміло. До того ж там не одна сюжетна лінія, а десь 5.
По-друге: оформлення у книги збіса гарне, тут я опладую стоячи. Але скільки ж там одруків! Таке враження ніби книгу взагалі не пречитували перед тим як надрукувати її.
По-третє: Сам світоустрій дуже тяжко зрозуміти. Там дохєра рас, народів, земель, богів, демонів і.т.д. Поки розберешся хто з ким воює, хто кому поклоняється, здуріти можна.З плюсів можу відзначити те, що там багато кумедної лайки і прокльонів. Деякі з них просто шедевральні. Також мені подобаються персонажі. Вони гарно прописані.
Загалом книга на любителя. Бо там збіса багато насилля, релігійних війн, ґвалтування, поножовщини, ще й все це приправлене еротичними сценами. І як на мене, вся складність цього світоустрою не виправдовує подій книги. Бо особисто мені було нудно це все читати. Вона не те щоб погана, але просто не затягує.

[Василь Слободинський · Rating 5 out of 5]

Крутезне , українське , темне фентезі ! Однозначно , рекомендую !

[Yaroslav · Rating 3 out of 5]

Оновлено
Можливо вплинули завищені очікування, бо після Літопису Сірого Ордена я повірив в українське темне фентезі. Я навіть дав фору нашому автору (Мартіна і Сапковського я буду читати пізніше, щоб не порівнювати). Але тільки фора і залишилась, хоча ідея тетралогії дуже цікава і захоплююча. Нажаль реалізація не впоралася.
Я почитав відгуки інших і щиро радий, що хоч хтось побачив логічний сюжет, прописаний світ тощо, бо я точно ні.
Сюжет: загальне враження - каша, рандомне поєднання в розділи різних сюжетних ліній, лінія, яка обірвалась на третині книги, виринаю зненацька наприкінці, абсолютно нова лінія додається наприкінці і завершується скомкано (ну ладно, це я ще розумію затравка на продовження).
Світобудова: це була захоплива система вірувань, але ж можна було її хоч якось пояснити, бо з початку книги боги просто згадуються, віряни щось роблять, а читач повинен вже знати як це все працює і чому.
Країни: дякую за карту, бо інакше просто ніяк, але ж купа країн просто згадуються героями в розмовах і ВСЕ. Як на мене, або відсилки на країни зчитуються, або світ виписується АБСОЛЮТНО без відсилок. Я окрім Гунронія=Скандинавія нічого не зчитав.
Герої: нє я розумію, що якщо Мартін вбиває в кожному сезоні героїв, то й нам можна, але ж він це робить вибірково (здається 1-2 важливих за сезон і ближче до фіналу), але вбивати пачками сюжетоутворюючих героїв посередині книги??? Окремий біль жіночі персонажі. Світ вийшов якийсь скособочений, з одного боку, жінки займаються тим, чим в патріархальному світі займаються лише чоловіки- воюють, правлять, керують загонами тощо, з іншого, їх всіх викрадають та гвалтують. З сексуальними сценами взагалі сумно, тут немає сцен здорового сексу, одні гвалтування ((((
ТВАНЬ: одна з головних локацій, зі своєю расою та віруваннями, я так на це розраховував, але ця частина для мене найбільш провальна. Ти плутаєшся постійно в племенах, а тобі їх все докидують і докидують, але так і не зрозуміло чим вони відрізняються, а назви Домів, то взагалі мішок вовни.
І на сам кінець, але мене це вхарило чи не найбільше - це хибодруки. Я ще не зустрічав такої неповаги до читача, коли на одній сторінці одруків на одруківці та одруківкою поганяє.
Не знаю як розвиватиметься далі доля автора і видавнцтва, але не уявляю що повинно трапитись, щоб я взяв в руки наступну частину.
Можливо комусь здасьться, що після написаного 3 зірки то забагато, але оскільки це перший твір автора, українського автора, задум гарний, у мене були завищені очікування - тому 3 з 5.
Знову ж таки, є ті, хто в захваті від цього )))

[Alexandra Revva · Rating 3 out of 5]

Я купила цю книжку у березні 2022, бо побачила в твітері фотки шевронами видавництва химер і прочитала її цільки зараз з декільками перервами. Залишилась приємна задоволена. Масштабний, пропрацьований мир з безліччю держав, релігій і ще більшою кількістю персонажів. Міфологія, побудована тут, може зрівнюватись в розмахах з тою Грою Престолів.
Протягом оповідання ми стежимо за 4-5 сюжетними лініями. Від монстрот Відлюддя, які подавляють ловчих з Залізного Чобота, до пустошші Тартаханської пу��телі, де купка північан протистоїть віковому злу і купи героїв посередині я бачила вдалу спробу занурити читача в глибину світу автора. І це цілком вдалося. Якщо побороти ловину термінів і понять, які навалюються на тебе з перших сторінок, то починаєш розуміти глибину світобудови тут. Я бачу це як першостепену задачу письменника.

На другому плані бачимо саме персонажів. Вони тут, здавалось би, різні, але всі як один попадають в круговоріт жорстокості і крові. Але, на мій жаль, я не побачила сильно показаного особистого росту в жодному з них. Деякі були симпатичні мені, але більшість залишили к собі лише нейтральне ставлення. Більше здавалось, що герої були тлом того, що ставалось довкола них, тому що більшість не мали жодної агенції в головних сюжетних поворотах.

Окрему жалобу маю до жіночих персонажів. Вони всі майже на одне лице з чоловічими, але кількість ґвалтувань які трапляються під час читання з часом стає дуже і дуже нудною. Коли книга представляє очередну жінку в сюжеті, то ти з невеликою похибкою можеш прогнозувати коли її зґвалтують. Для однієї з героїнь ґвалтування є майжи чи не єдиною рисою їх особистості. Тому особисто прошу автора переглянути своє ставленя до жінок в своїй серії. Їхня стать може не бути не єдиною віссю розвитку сюжета довкола них.

Окрім вищезазначених пунктів я не можу сказати, що ця книга мені не сподобалась. Вона жорстока, цікава, головне гарно прописана і справдя може затягнути в себе з головою. Чекаю майбутнього продовження і бажаю автора успіхів в лавах наших захисників.