What do you think?
Rate this book
Дикий Захід Східної Європи
«Дикий Запад Восточной Европы» — це подорожні записки людини, яка залишила свій дім, аби залишитися вдома. Авторська хронологія новітньої української історії. Це спроба підсумувати все, що нас змінило, і все, що лишилося незмінним. Війна занурила Україну в дискусії про саму себе. Ми намагаємося розібратися, де закінчуються «вони» і де починаємося «ми». З’ясовуємо, чи можна надурити історичну логіку і кого підносити на п’єдестали. «Дикий Запад Восточной Европы» — це спроба систематизувати все, про що ми сперечаємося, і все, про що встигли домовитися.
Ця книжка народжена окупацією та війною. А тому продовження в неї не буде. Принаймні саме на це сподівається автор.
Ця книжка народжена окупацією та війною. А тому продовження в неї не буде. Принаймні саме на це сподівається автор.
334 pages, Paperback
First published January 1, 2022
47 people are currently reading
454 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 52 reviews
Read
July 19, 2023Павло Казарін - розумний чоловік, але книжка в нього вийшла кепська, а не лепська.
Але ставити їй оцінки я не буду, бо розумію, що я не є цільовою аудиторією.
Казарін намагається пояснити українську дійсність самим українцям. Для цього він опирається на низку наукових досліджень. Звісно, посилань ви не знайдете, хоча одного разу він таки "насипає" імен двома рядками.
Основний недолік тексту - короткі статті/колонки, які складено в книгу. Це породжує дві проблеми. По-перше, автору банально бракує місця, щоб розгорнути чи розвинути думку. По-друге, книжка неминуче рясніє повторами - ідей, метафор і навіть зворотів. З обома проблемами можна було б змиритися, якби не їх поєднання. Короткі статті, де "розжовується" одна й та ж ідея.
Хоча десь дві дюжини цікавих думок я таки відзначив.
Але під кінець я вже втомився. Казарін "скочується" в психологізм. Суспільства бувають інфантильні, а бувають дорослі. В суспільствах або домінують люди з внутрішнім локусом контролю, або буває - що із зовнішнім. На це зверху насипаються помилки перекладу: уявлені спільноти стають уявними. І, звісно ж, спрощення та суперечності.
А потім авторська позиція виявляється обмеженою, але сам автор цього не усвідомлює. Це яскраво видно в статті карантин/локдаун. В Казаріна виявилося багато часу, який не було чим зайняти: він просто сидів дома і думав, що ж робити, бо потреби в роботі чи можливості "тусити" не було. Що ж... Видно, що пише заможний чоловік без дітей. Інакше локдаун він сприймав би не як вимушений ретрит, а як краш-тест своїм фінансовим та психічним ресурсам.
Але ставити їй оцінки я не буду, бо розумію, що я не є цільовою аудиторією.
Казарін намагається пояснити українську дійсність самим українцям. Для цього він опирається на низку наукових досліджень. Звісно, посилань ви не знайдете, хоча одного разу він таки "насипає" імен двома рядками.
Основний недолік тексту - короткі статті/колонки, які складено в книгу. Це породжує дві проблеми. По-перше, автору банально бракує місця, щоб розгорнути чи розвинути думку. По-друге, книжка неминуче рясніє повторами - ідей, метафор і навіть зворотів. З обома проблемами можна було б змиритися, якби не їх поєднання. Короткі статті, де "розжовується" одна й та ж ідея.
Хоча десь дві дюжини цікавих думок я таки відзначив.
Але під кінець я вже втомився. Казарін "скочується" в психологізм. Суспільства бувають інфантильні, а бувають дорослі. В суспільствах або домінують люди з внутрішнім локусом контролю, або буває - що із зовнішнім. На це зверху насипаються помилки перекладу: уявлені спільноти стають уявними. І, звісно ж, спрощення та суперечності.
А потім авторська позиція виявляється обмеженою, але сам автор цього не усвідомлює. Це яскраво видно в статті карантин/локдаун. В Казаріна виявилося багато часу, який не було чим зайняти: він просто сидів дома і думав, що ж робити, бо потреби в роботі чи можливості "тусити" не було. Що ж... Видно, що пише заможний чоловік без дітей. Інакше локдаун він сприймав би не як вимушений ретрит, а як краш-тест своїм фінансовим та психічним ресурсам.
February 19, 2022
«Отже, одні котять цей світ. Інші біжать поруч й кричать: «Боже, куди ж він котиться?!». Кожному своє.»
Книга поставала в моїй уяві розмовою з автором за кавою в кафе. Думаю, що цей жанр часто надається саме для такої уявної картинки. Есеї як монологи автора, думки, з якими ти погоджуєшся чи сперечаєшся. Переважно погоджуєшся. Принаймні так було у нашій «розмові».
«З’ясувалося, що життя зовсім не розставляє все на свої місця. Що пущений на самоплив час не обов’язково приводить нас у «завтра». Він цілком може повернути нас усіх у «вчора». Покоління батьків відтісняє покоління дітей, щоб забрати майбутнє у внуків. »
Усі есеї в книзі об’єднані певними темами, тож загалом під обкладинкою автор ділиться думками на такі теми, як «Крим», «Росія», «Війна», «Медіа», «Зміни» та «Майбутнє».
Павло Казарін в багатьох есеях стовідсотково озвучував мої думки. Звісно ж, часом з ним хотілося і подискутувати, а іноді – просто подякувати, що підказав, як подивитися на проблему під іншим кутом. Таким для мене є змістовний діалог.
Важливою є думка, яку я і сама у своєму житті озвучувала, що у суспільстві відбувається заміщення пам’яті, ми оцінюємо події минулого з висоти знань дня сьогоднішнього, забуваючи, якими були саме на той момент. Плюс ми знаємо, чим завершується певні події, а ми тодішні – ні. Варто на це зважати.
п.с. Пошкодувала, що придбала примірник з українським перекладом. По-перше, зрозуміла, що переклади Михайла Бриних мені більше імпонують в художніх творах, а не есеїстиці. По-друге, за перекладом я часом геть не чула голос автора, а для мене в цьому жанрі це надважливо.
Книга поставала в моїй уяві розмовою з автором за кавою в кафе. Думаю, що цей жанр часто надається саме для такої уявної картинки. Есеї як монологи автора, думки, з якими ти погоджуєшся чи сперечаєшся. Переважно погоджуєшся. Принаймні так було у нашій «розмові».
«З’ясувалося, що життя зовсім не розставляє все на свої місця. Що пущений на самоплив час не обов’язково приводить нас у «завтра». Він цілком може повернути нас усіх у «вчора». Покоління батьків відтісняє покоління дітей, щоб забрати майбутнє у внуків. »
Усі есеї в книзі об’єднані певними темами, тож загалом під обкладинкою автор ділиться думками на такі теми, як «Крим», «Росія», «Війна», «Медіа», «Зміни» та «Майбутнє».
Павло Казарін в багатьох есеях стовідсотково озвучував мої думки. Звісно ж, часом з ним хотілося і подискутувати, а іноді – просто подякувати, що підказав, як подивитися на проблему під іншим кутом. Таким для мене є змістовний діалог.
Важливою є думка, яку я і сама у своєму житті озвучувала, що у суспільстві відбувається заміщення пам’яті, ми оцінюємо події минулого з висоти знань дня сьогоднішнього, забуваючи, якими були саме на той момент. Плюс ми знаємо, чим завершується певні події, а ми тодішні – ні. Варто на це зважати.
п.с. Пошкодувала, що придбала примірник з українським перекладом. По-перше, зрозуміла, що переклади Михайла Бриних мені більше імпонують в художніх творах, а не есеїстиці. По-друге, за перекладом я часом геть не чула голос автора, а для мене в цьому жанрі це надважливо.
December 6, 2021
Читати книгу «Дикий Захід Східної Європи» легко. Адже усе написане стосується тебе безпосередньо.
Читати книгу «Дикий Захід Східної Європи» важко.
З тієї ж причини.
Ця хроніка подій і передчуттів нашого часу розповідає про найважливіші віхи останніх років устами кримчанина та журналіста: окупацію Криму, війну на Донбасі, епоху постправди та пору пандемії. В цій круговерті перемог та реваншів, втрачених шансів і несподіваних перспектив, невикорінених одвічних слабкостей та щойно набутих хитких переваг опиняється середньостатистичний громадянин держави, яку кількадесят разів вже стирали з карти світу. Саме йому доведеться робити вибір між суспільним благом та власним комфортом, корегуючи ходу історії.
Немає нічого неприроднього в людському бажанні перегорнути деякі сторінки особистого життя назавжди, вкотре переписати «начисто», знайшовши делікатніші висловлювання, перефразувати суть, аби виглядати привабливіше. Та ці методи не працюють, коли йдеться про життя цілої країни, адже єдиним мірилом гідного вигляду списаних аркушів тут може слугувати лише чесність викладу. Саме такою є книга Павла Казаріна.
Ці тексти сповнені сміливою відвертістю, світлою тугою та крихкою надією. Коли володієш словом - саме так і зізнаєшся в любові.
Але Дикому Заходу Східної Європи завжди треба трохи більше часу для відповіді.
Читати книгу «Дикий Захід Східної Європи» важко.
З тієї ж причини.
Ця хроніка подій і передчуттів нашого часу розповідає про найважливіші віхи останніх років устами кримчанина та журналіста: окупацію Криму, війну на Донбасі, епоху постправди та пору пандемії. В цій круговерті перемог та реваншів, втрачених шансів і несподіваних перспектив, невикорінених одвічних слабкостей та щойно набутих хитких переваг опиняється середньостатистичний громадянин держави, яку кількадесят разів вже стирали з карти світу. Саме йому доведеться робити вибір між суспільним благом та власним комфортом, корегуючи ходу історії.
Немає нічого неприроднього в людському бажанні перегорнути деякі сторінки особистого життя назавжди, вкотре переписати «начисто», знайшовши делікатніші висловлювання, перефразувати суть, аби виглядати привабливіше. Та ці методи не працюють, коли йдеться про життя цілої країни, адже єдиним мірилом гідного вигляду списаних аркушів тут може слугувати лише чесність викладу. Саме такою є книга Павла Казаріна.
Ці тексти сповнені сміливою відвертістю, світлою тугою та крихкою надією. Коли володієш словом - саме так і зізнаєшся в любові.
Але Дикому Заходу Східної Європи завжди треба трохи більше часу для відповіді.
January 18, 2024
Трішки інформації для тих, хто захоче читати цю книгу в 2024-му і далі.
Ні, це не подорожні нотатки, як заявлено на початку анотації до книги. Дуже дивна помилка в позиціонуванні жанру.
Забагато:
- кухонної філософії
- дивних метафор, часто російського походження
- зверхнього моралізаторства
- дивних оціночних суджень
Замало:
- смислової структури
- фактів
- посилання на джерела (взагалі немає)
- звернення до актуального (немає; книга видана у 2022-му)
Зараз мені книга видалася дуже необов'язковим і застарілим чтивом, хоч і не без слушних думок.
Ні, це не подорожні нотатки, як заявлено на початку анотації до книги. Дуже дивна помилка в позиціонуванні жанру.
Забагато:
- кухонної філософії
- дивних метафор, часто російського походження
- зверхнього моралізаторства
- дивних оціночних суджень
Замало:
- смислової структури
- фактів
- посилання на джерела (взагалі немає)
- звернення до актуального (немає; книга видана у 2022-му)
Зараз мені книга видалася дуже необов'язковим і застарілим чтивом, хоч і не без слушних думок.
August 18, 2022
Мрія автора здійснилася дуууже швидко. Книжка вже наполовину неактуальна, в дискусії про рускій мір крапка над "і" більша за основу букви. У час повномасштабної війни це тексти очевидних істин.
Але мені зайшли розділи про міф Криму й пояснення, чому російський протест безсенсовий і кухонний.
Гадаю, текст буде цінний для майбутніх дослідників як зріз доби напередодні вторгнення.
Але мені зайшли розділи про міф Криму й пояснення, чому російський протест безсенсовий і кухонний.
Гадаю, текст буде цінний для майбутніх дослідників як зріз доби напередодні вторгнення.
December 23, 2021
Силоміць змусив себе розділити читання цієї книги на 5 чи 6 днів, аби не проковтнути її на один вечір. Хотілося розтягнути задоволення.
Я і раніше вважав Казаріна один з кращих сучасних українських публіцистів. Книжка остаточно мене в цьому запевнила.
Я і раніше вважав Казаріна один з кращих сучасних українських публіцистів. Книжка остаточно мене в цьому запевнила.
August 14, 2024
Я ставлю 4**** книзі яку я не дочитав.
Вона просто не для мене і на середині я зрозумів, що нічого нового для себе не отримую крім нових формулювань знаного і прожитого на власній шкурі.
Казарін пише цікаво і формат есеїв дуже зрозумілий і зручний для сучасної широкої аудиторії, наскільки широкою вона може бути у книги. Думаю я подарую цю книгу татові, бо вона точно зможе допомогти йому та мамі вибудувати більш чітку і структуровано картину того що відбулось в 2014.
Книга вийшла в 2021 і автор ще роздумує над можливістю реінтеграції Донбаса в склад України, розглядає «хорватські сценарії» і тд. Актуальності це не додає, але у автора цікавий і цілісний погляд на реалії в яких ми жили в 2014-2020 рр, в епоху АТО і блокад Криму. Можливі переговори з Путіним.
Також досвід повномасштабки теж нависає над усім читанням і ніби зменшує масштаб тих подій, робить їх не такими страшними на фоні того, що трапилось, після подій описаних в книзі.
Проте знову ж. Я не аудиторія цієї книги, але книга варта уваги і читається легко і цікаво!
Вона просто не для мене і на середині я зрозумів, що нічого нового для себе не отримую крім нових формулювань знаного і прожитого на власній шкурі.
Казарін пише цікаво і формат есеїв дуже зрозумілий і зручний для сучасної широкої аудиторії, наскільки широкою вона може бути у книги. Думаю я подарую цю книгу татові, бо вона точно зможе допомогти йому та мамі вибудувати більш чітку і структуровано картину того що відбулось в 2014.
Книга вийшла в 2021 і автор ще роздумує над можливістю реінтеграції Донбаса в склад України, розглядає «хорватські сценарії» і тд. Актуальності це не додає, але у автора цікавий і цілісний погляд на реалії в яких ми жили в 2014-2020 рр, в епоху АТО і блокад Криму. Можливі переговори з Путіним.
Також досвід повномасштабки теж нависає над усім читанням і ніби зменшує масштаб тих подій, робить їх не такими страшними на фоні того, що трапилось, після подій описаних в книзі.
Проте знову ж. Я не аудиторія цієї книги, але книга варта уваги і читається легко і цікаво!
February 4, 2023
Казарін наприкінці збірки пише, що хоче, щоб ця книга застаріла. Частково це вже відбулось. Найцікавішими та найціннішими є перші розділи як зріз ситуації та настроїв перед початком повномасштабного вторгнення. Це непогана книга, але:
1. Одруківки, подекуди неточності в історичних фактах та термінологічному вжитку
2. Євроцентризм божественного рівня: від більш-менш адекватного заклику довести, що Україна належить до Заходу, до зовсім неадекватного "ну це ж Африка" (див. с. 162), "докотитись до "венесуели" (с. 210), "монгольські гени" = погано (див. с. 211) тощо.
3. Автор не хоче панування російської ідентичності в Україні (що логічно), водночас широко цитує та постійно звертається до творчості рос. авторів для підтримки власних арґументів. Чи ось нізвідки навіщось виринає Ілля Муромець. Нахіба?
4. Фраґменти, в яких йдеться про те, як і лівих, і правих можуть використовувати в інтересах кремля, або про масове поширення правої естетики без етики - влучні і вдалі. А от аґітування за капіталістичні цінності як єдиний шлях - ні. При цьому це ще й погана агітація. На с. 223 він пише про приватизацію держави (усвідомлення її як своєї), а на с. 225 - скаржиться на тих, хто прагне приватизувати спільне благо. Зрештою все сходиться і виявляється, що всіх порятує ліберальний державний капіталізм.
Розділи 1-2 дуже круті, але кожен наступний - слабший за попередній. Наприклад, авторський снобізм та зверхність щодо "обивателів" та "інфантильності". У перших розділах цього майже нема, бо автор рефлексує про перегляд своїх світоглядних позицій у 2013-14 рр. Але вже у передостанньому п'ятому розділі автор на 100% впевнений, що він ок, а от всі інші не доросли. Наприкінці цього ж розділу автор спробував пом'якшити свою позицію, мовляв, головне вчитись на помилках. Та вже у 6 розділі нарікання повертаються з новими силами і сягають піку в есеї "Логіка рабів".
1. Одруківки, подекуди неточності в історичних фактах та термінологічному вжитку
2. Євроцентризм божественного рівня: від більш-менш адекватного заклику довести, що Україна належить до Заходу, до зовсім неадекватного "ну це ж Африка" (див. с. 162), "докотитись до "венесуели" (с. 210), "монгольські гени" = погано (див. с. 211) тощо.
3. Автор не хоче панування російської ідентичності в Україні (що логічно), водночас широко цитує та постійно звертається до творчості рос. авторів для підтримки власних арґументів. Чи ось нізвідки навіщось виринає Ілля Муромець. Нахіба?
4. Фраґменти, в яких йдеться про те, як і лівих, і правих можуть використовувати в інтересах кремля, або про масове поширення правої естетики без етики - влучні і вдалі. А от аґітування за капіталістичні цінності як єдиний шлях - ні. При цьому це ще й погана агітація. На с. 223 він пише про приватизацію держави (усвідомлення її як своєї), а на с. 225 - скаржиться на тих, хто прагне приватизувати спільне благо. Зрештою все сходиться і виявляється, що всіх порятує ліберальний державний капіталізм.
Розділи 1-2 дуже круті, але кожен наступний - слабший за попередній. Наприклад, авторський снобізм та зверхність щодо "обивателів" та "інфантильності". У перших розділах цього майже нема, бо автор рефлексує про перегляд своїх світоглядних позицій у 2013-14 рр. Але вже у передостанньому п'ятому розділі автор на 100% впевнений, що він ок, а от всі інші не доросли. Наприкінці цього ж розділу автор спробував пом'якшити свою позицію, мовляв, головне вчитись на помилках. Та вже у 6 розділі нарікання повертаються з новими силами і сягають піку в есеї "Логіка рабів".
January 1, 2022
Дуже цікаво читати текст українською і раз-по-раз впізнавати думки, вже читані російською :) І помічати нові відтінки сенсів. Це завжди була одна з моїх улюблених розваг - якщо слухати лекції російською мовою, то конспекти писати українською. Дуже виразними стають відмінності значень слів і світоглядні метафори.
Несподівано складно читати збірку публіцистики нон-стоп. Все-таки есей - це спринт. Прочитав за пару хвилин, і ходи - думай. А книга - це марафон, чи хоча б півмарафон. Його не можна пробігти як низку спринтів.
Але водночас кожен есей затягує і резонує, так, що не хочеться відволікатись від читання.
Найбільше відгунулись "Країна маминої подруги", "Можливість неможливого", "Упередження виживання". Концентрат здорового глузду і внутрішній локус контролю - все як я люблю :)
І оці спостереження: "...Одні котять цей світ. А інші біжать поруч й кричать: "Боже, куди ж він котиться?!"..."
Все так.
Записуйте:
1. Припинити волати
2. Уважно поспостерігати, як саме можна котити світ
3. Помітити, де він проковзує, чи де є вільне місце для пари долонь
4. Прикласти свої руки на те місце
5. Не зважати на тих, хто біжить поруч і волає
Несподівано складно читати збірку публіцистики нон-стоп. Все-таки есей - це спринт. Прочитав за пару хвилин, і ходи - думай. А книга - це марафон, чи хоча б півмарафон. Його не можна пробігти як низку спринтів.
Але водночас кожен есей затягує і резонує, так, що не хочеться відволікатись від читання.
Найбільше відгунулись "Країна маминої подруги", "Можливість неможливого", "Упередження виживання". Концентрат здорового глузду і внутрішній локус контролю - все як я люблю :)
І оці спостереження: "...Одні котять цей світ. А інші біжать поруч й кричать: "Боже, куди ж він котиться?!"..."
Все так.
Записуйте:
1. Припинити волати
2. Уважно поспостерігати, як саме можна котити світ
3. Помітити, де він проковзує, чи де є вільне місце для пари долонь
4. Прикласти свої руки на те місце
5. Не зважати на тих, хто біжить поруч і волає
September 13, 2022
«Розумні» нотатки (метод «Zettelkasten»): Зберігайте та систематизуйте свої знання (promo)
Кращі нотатки із книги:
“Я не вірю в мудрість народу. Тому що я сам - частина народу. І маю великі сумніви щодо власної мудрості. Я хибив - ц не збираюся про це забувати.”
“галочка в бюлетені - це вибір меншого зла. Бо я і сам за певних обставин можу перетворитися на менше або більше зло”
“Українцем ожна не лише народитися, але й стати.”
“Цікаво. Коли 1968-го року радянська армія входила у Прагу - чеська армія не стріляла. Не лише тому, що не було наказу, а ще й тому, що далася взнаки памʼять про те, як СРСР звільняв територію Чехословаччини від вермахту. На той час від завершення Другої світової минуло 23 року, і радянського солдата все ще сприймали в Чехії як “братського визволителя”. Та після Празької весни у свідомості країни відбувся злам. Так само сталося з Україною”
“Англія і Франція погодилися на німецькі вимоги, не наважившись вступити у війну. Після підписання Мюнхенських угод, що зафіксували поділ Чехословачччини, Чемберлен прилетів у Лондон і просто на трапі літака заявив про те, що “привіз мир нашому поколінню”. Вінстон Черчилль тоді сказав, що “Англії запропонували вибір між війною та безчестям. Вона обрала безчестя й отримає війну”. Менш як за рік почалася Друга світова.”
“марнославсто для диктатора вартує значно більше, ніж життя його солдатів.”
“Навесні 2016-го легко було засуджувати Мінські домовленості. Хоча 2015-го на них погодилися тільки для того, аби країна отримала перепочинок, а щоденні втрати на фронті не вимірювалися б двозначними цифрами.”
“Сучасна Росія - це цінники замість цінностей.”
“російська еліта не вірить нікому, хто від неї відрізняється”
“Росія може купувати собі союзників, але вона не здатна їх створювати.”
“Сила слова працює там, де люди здатні слухати.”
“Війна не має напівтонів. Найчастіше вона залишає співрозмовнику одне запитання для перевірки: кому ти зичиш перемоги, а кому бажаєш поразки. Й ті, що починають шукати компроміси, наражаються на Данте, який обіцяв найспекотніші місця у пеклі саме тим, хто в часи моральних зламів намагався зберігати нейтралітет.”
“Країна під час миру читає Новий Завіт. Країна під час війни читає Старий.”
“Якщо вся країна стає агресором, то вона несе відповідальність за те, що відбувалося потім. Якщо країна стає агресором, то колективна моральна відповідальність лягає на кожного її громадянина. І відсидітись в ментальному бомбосховищі вже нікому не вдасться.”
“Кремль не вирахував волонтерський рух. Добровольчі батальйони. Російськомовний український патріотизм. Він не рахував народження політичної нації, яка всотала тих, хто в етнічний проєкт вписатися не міг. Для Москви став великою несподіванкою весь той низовий порив, що охопив Україну. Включно з тими областями, які Росія звично вважала за власну вотчину.”
“Компроміс між Росією та Заходом - просто неможливий. Вся проблема - в різних картинках реальності.”
“У нашій країні багато хто схильний сприймати Томос як передвиборчий трюк. Мову - як порядок денний консерваторів. Армію - як потрібне, але не першочергове питання. Та російський президент над цими речами насміхатися чомусь не готовий. Ба більше - саме їх він вважає за перепону для “обʼєднання”.”
“Якщо немає національних ідентичностей, не буде й запиту на самостійну державу.”
“Росія так і не сформувалася як національна держава.”
“Москва заперечує національне - і вимушена шукати відповідь на запитання, чому чеченець та якут мають жити в одній державній системі і що їх обʼєднує аж так, щоб вони готові були з цим погоджуватись.”
“Косоворотка програла тільняшці не випадково. Найчастіше в основі імперії - армії. Саме вона дозволяє імперіям поглинати “чуже” й обороняти “своє””
“Російьскі націоналісти - це оксюморон. Націоналісти в Росії можуть бути лише імперські.”
“Сучасна Росія - це країна, у якої немає свого національного проєкту… Єдина формула існування цієї території зводиться до імперської логіки з її традицією поглинання та змішання.”
“Росія - це країна, яка розвʼязує війни. Коїть військові злочини. Збиває пасажирські літаки. … - це держава, яка здійсньює терористичні акти. Застосовує хімічну зброю. Фізично знешкоджує нерзучних людей, що критикують режим.”
“Існує два способи обʼєднуватися. Перший - на грунті спільних цінностей. Наприклад, саме так влаштований Євросоюз… Утім існує й інший спосіб обʼєднуватися. На підставі спільного ворога. Коли глобальний виклик стирає відмінності між суперниками й перетворює їх на союзників у боротьбі з новою загрозою.”
“світові загрожують Ебола, Росія та ІДІЛ.”
“Тільки є одна проблема. А чому всі гадають, що миру хоче сама Росія?”
“вірити в компроміси з РФ може або ідіот, або провокатор.”
“Дискусія неможлива, як неможливий компроміс між онкологом і шарлатаном. Перемога першого призведе до виживання організму. Перемога іншого - до некролога.”
“Прорадянська людина небезпечніша, ніж радянська. Тому що не прикидаєтья порядною… Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання… Пострадянський обиватель уже не може послатися на те, що чогось не знає. Що йому недоступні дані про реальні масштаби. Навпаки, він про це знає, але ховається за лукаве “зате”. “Зате космічні кораблі”. “Зате всі боялися”. “Зате стабільність.”… Цинізм замість наївності. Підлість замість незнання. Пострадянський прорадянський - це той, хто свідомо відмовився від правди.”
“Прорадянська ностальгія - це не мрія про минуле. Це мрія про в��гадане минуле.”
“Розрахунок простий: що більше інформаційного сміття, то вищий шанс, що факти просто вислизнуть з уваги авдиторії.”
“Реальність - це те, що ми про неї думаємо. І тому конкуренція сьогодні відбувається не за реальність, а за опис реальності.”
“Білорусь - це ще й ілюстрація, чим могла обернутися поразка Майдану.”
“Країна, де переміг Антимайдан.”
“Майдан був єдиною перепоною для узурпації влади.”
“імперії не люблять відпускати без бою те, що вважають своїм.”
“Емоції - це нафта людської душі, хто її видобув - той і розбагатів. Привабливість фейку в тому, що він апелює не до раціо. Його особливість у тім, що він конструює довкола свого адепта ту реальність, яку той хоче бачити. Факти - сухі та математичні. Ф��йки - яскраві та емоційні.”
“А хто платить за ваш контент?”
“Щоби пробитися до виборця зі своїми ідеями, політику потрібні три ресурси: організаційний, фінансовий та медійний. Простіше кажучи - команда, гроші та ЗМІ.”
“для більшості українських обивателів головне джерело інформації - це телевізор.”
“Одна з наріжних проблем України - майже цілковита відсутність інституту експертизи. Це стосується всього - від кінорецензій до політичних коментарів.”
“Відповідальність - це означає називати речі своїми іменами.”
“світом керують не ідеали, а інтереси.”
“Культури поза політикою не буває. Тому що в найширшому сенсі “займатися політикою” - це визначати правила життя.”
“По суті, будь-яка революція - це ніщо інше, як зміна міфу. Коли замість однієї парадигми самовідчуття й світорозуміння приходить інша. І вся історія нинішньої війни між Україною та Росією - це, поміж усього іншого, конкуренція двох міфів про Україну. Українського та російського”
“Націю робить нацією колективний міф - однакове уявлення про власну історію та героїв, цінності та символи. Нація народжується тієї миті, коли починає себе “уявляти””
“І чому комусь здається, що реформа держави має бути простіша, ніж індивідуальна боротьбся із зайвою вагою.”
“Перевага українського громадянського суспільства в тому, що олігархічних драконів - кілька. А складність - у тім, що це все ж таки дракони.”
“Влада завжди належить організованій меншості. Щоб претендувати на владу - треба організуватися. Або ж пристати до тих, хто вже це зробив.”
“Іноді жити стає простіше, коли розумієш, що життя простіше не стане.”
“Бідність породжує популістів.”
“Мандри - це щеплення від ілюзій. Кожна країна релевантна своїм мешканцям. Якість доріг, чистота узбіч, доглянутість вулиць - ми формуємо свої враження не тільки про місце, але й про людей. Тому що їхній суспільний прості промовисто свідчить про їхню здатність домовлятися. Створювати інститути. Встановлювати правила. Дотримуватися правил.”
“якщо ви хочете зрозуміти, хто винен у тому, що коїться за вікном - подивіться у джеркало.”
“Німці не виграли свою країну в лотерею. Вони її побудували. Сомалійці не програли країну в покер. Вони самі створили соціальне пекло. Колективна відопвідальність. Безсердечна падлюка.”
“Якщо українці обирають серцем - з електорального попелу відроджуватимуться популісти.”
“Країна - це територія. Держава - це система взаємин між людьми, які живуть на цій території.”
“одні котять цей світ. Інші біжать поруч й кричать: “Боже, куди ж він котиться?!”. Кожному своє.”
“Будь-який дорослий складається зі своїх дитячих травм, а будь-яка нація - зі свого історичного досвіду.”
“У демократичній країні влада - це історія про соціальний найми. Суспільство домовляється платити тим, хто розвʼязуватиме спільні задачі.”
“багато чого залежить від готовності брати на себе відповідальність. У психології за це відповідає поняття “локус контролю”. Люди із зовнішнім локусом контролю пояснюють свої успіхи та невдачі зовнішніми чинниками та обставинами. І навпаки, люди з внутрішнім локусом контролю покладають відповідальність за обставини свого життя на себе.”
“У логіці західних цінностей компроміс - не поразка, а взаємовигідна угода. Він - основа будь-якої співпраці, а співпраця базується на довірі. Якщо ти хочеш розвитку, то вимушений вірити тому, хто поруч.”
“Ідея реформ проста: тривала праця та повільна еволюція.”
“Головним дефіцитом країни, як і раніше, лишається відповідальність.”
“Вони (політики) - це ми. Наше дзеркало. Наш вибір. Зліпок українського суспільства.”
“якщо нам здається що з українськими політиками щось не так - то це запитання не до політиків. Це запитання до нас.”
“Експерименти з дилетантами в політиці відрізняється тільки ціною, яку доведеться за це заплатити. Хтось розрахується грошима. Хтось - часом. А хтось - утраченим історичним шансом.”
“Ми почали вибиратися з болота тільки після Майдану й початку війни.”
“Інтелект - це здатність адаптуватися до змін.”
“В онтологічному сенсі Орбан та Качинський, Лукашенко та Путін доволі схожі - вони всі продають ностальгію та історичний формалін.”
“Конспіролог здебільшого дурний, не розуміє світ, в якому живе, і тому вигадує його інтерпретацію”
“Ми занадто довго жили в світі постправди. Переконували себе, що всі точки зору мають право на існування. Звикли розмірковувати, що “правда десь посередині”. Хоча правда тільки там, де вона є, - і поява альтернативних версій зовсім не змінює її координати.”
“Те, що про Україну напишуть в енциклопедіях, залежить від нашого покоління.”
Основи швидкочитання (промо-лінк)
Кращі нотатки із книги:
“Я не вірю в мудрість народу. Тому що я сам - частина народу. І маю великі сумніви щодо власної мудрості. Я хибив - ц не збираюся про це забувати.”
“галочка в бюлетені - це вибір меншого зла. Бо я і сам за певних обставин можу перетворитися на менше або більше зло”
“Українцем ожна не лише народитися, але й стати.”
“Цікаво. Коли 1968-го року радянська армія входила у Прагу - чеська армія не стріляла. Не лише тому, що не було наказу, а ще й тому, що далася взнаки памʼять про те, як СРСР звільняв територію Чехословаччини від вермахту. На той час від завершення Другої світової минуло 23 року, і радянського солдата все ще сприймали в Чехії як “братського визволителя”. Та після Празької весни у свідомості країни відбувся злам. Так само сталося з Україною”
“Англія і Франція погодилися на німецькі вимоги, не наважившись вступити у війну. Після підписання Мюнхенських угод, що зафіксували поділ Чехословачччини, Чемберлен прилетів у Лондон і просто на трапі літака заявив про те, що “привіз мир нашому поколінню”. Вінстон Черчилль тоді сказав, що “Англії запропонували вибір між війною та безчестям. Вона обрала безчестя й отримає війну”. Менш як за рік почалася Друга світова.”
“марнославсто для диктатора вартує значно більше, ніж життя його солдатів.”
“Навесні 2016-го легко було засуджувати Мінські домовленості. Хоча 2015-го на них погодилися тільки для того, аби країна отримала перепочинок, а щоденні втрати на фронті не вимірювалися б двозначними цифрами.”
“Сучасна Росія - це цінники замість цінностей.”
“російська еліта не вірить нікому, хто від неї відрізняється”
“Росія може купувати собі союзників, але вона не здатна їх створювати.”
“Сила слова працює там, де люди здатні слухати.”
“Війна не має напівтонів. Найчастіше вона залишає співрозмовнику одне запитання для перевірки: кому ти зичиш перемоги, а кому бажаєш поразки. Й ті, що починають шукати компроміси, наражаються на Данте, який обіцяв найспекотніші місця у пеклі саме тим, хто в часи моральних зламів намагався зберігати нейтралітет.”
“Країна під час миру читає Новий Завіт. Країна під час війни читає Старий.”
“Якщо вся країна стає агресором, то вона несе відповідальність за те, що відбувалося потім. Якщо країна стає агресором, то колективна моральна відповідальність лягає на кожного її громадянина. І відсидітись в ментальному бомбосховищі вже нікому не вдасться.”
“Кремль не вирахував волонтерський рух. Добровольчі батальйони. Російськомовний український патріотизм. Він не рахував народження політичної нації, яка всотала тих, хто в етнічний проєкт вписатися не міг. Для Москви став великою несподіванкою весь той низовий порив, що охопив Україну. Включно з тими областями, які Росія звично вважала за власну вотчину.”
“Компроміс між Росією та Заходом - просто неможливий. Вся проблема - в різних картинках реальності.”
“У нашій країні багато хто схильний сприймати Томос як передвиборчий трюк. Мову - як порядок денний консерваторів. Армію - як потрібне, але не першочергове питання. Та російський президент над цими речами насміхатися чомусь не готовий. Ба більше - саме їх він вважає за перепону для “обʼєднання”.”
“Якщо немає національних ідентичностей, не буде й запиту на самостійну державу.”
“Росія так і не сформувалася як національна держава.”
“Москва заперечує національне - і вимушена шукати відповідь на запитання, чому чеченець та якут мають жити в одній державній системі і що їх обʼєднує аж так, щоб вони готові були з цим погоджуватись.”
“Косоворотка програла тільняшці не випадково. Найчастіше в основі імперії - армії. Саме вона дозволяє імперіям поглинати “чуже” й обороняти “своє””
“Російьскі націоналісти - це оксюморон. Націоналісти в Росії можуть бути лише імперські.”
“Сучасна Росія - це країна, у якої немає свого національного проєкту… Єдина формула існування цієї території зводиться до імперської логіки з її традицією поглинання та змішання.”
“Росія - це країна, яка розвʼязує війни. Коїть військові злочини. Збиває пасажирські літаки. … - це держава, яка здійсньює терористичні акти. Застосовує хімічну зброю. Фізично знешкоджує нерзучних людей, що критикують режим.”
“Існує два способи обʼєднуватися. Перший - на грунті спільних цінностей. Наприклад, саме так влаштований Євросоюз… Утім існує й інший спосіб обʼєднуватися. На підставі спільного ворога. Коли глобальний виклик стирає відмінності між суперниками й перетворює їх на союзників у боротьбі з новою загрозою.”
“світові загрожують Ебола, Росія та ІДІЛ.”
“Тільки є одна проблема. А чому всі гадають, що миру хоче сама Росія?”
“вірити в компроміси з РФ може або ідіот, або провокатор.”
“Дискусія неможлива, як неможливий компроміс між онкологом і шарлатаном. Перемога першого призведе до виживання організму. Перемога іншого - до некролога.”
“Прорадянська людина небезпечніша, ніж радянська. Тому що не прикидаєтья порядною… Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання… Пострадянський обиватель уже не може послатися на те, що чогось не знає. Що йому недоступні дані про реальні масштаби. Навпаки, він про це знає, але ховається за лукаве “зате”. “Зате космічні кораблі”. “Зате всі боялися”. “Зате стабільність.”… Цинізм замість наївності. Підлість замість незнання. Пострадянський прорадянський - це той, хто свідомо відмовився від правди.”
“Прорадянська ностальгія - це не мрія про минуле. Це мрія про в��гадане минуле.”
“Розрахунок простий: що більше інформаційного сміття, то вищий шанс, що факти просто вислизнуть з уваги авдиторії.”
“Реальність - це те, що ми про неї думаємо. І тому конкуренція сьогодні відбувається не за реальність, а за опис реальності.”
“Білорусь - це ще й ілюстрація, чим могла обернутися поразка Майдану.”
“Країна, де переміг Антимайдан.”
“Майдан був єдиною перепоною для узурпації влади.”
“імперії не люблять відпускати без бою те, що вважають своїм.”
“Емоції - це нафта людської душі, хто її видобув - той і розбагатів. Привабливість фейку в тому, що він апелює не до раціо. Його особливість у тім, що він конструює довкола свого адепта ту реальність, яку той хоче бачити. Факти - сухі та математичні. Ф��йки - яскраві та емоційні.”
“А хто платить за ваш контент?”
“Щоби пробитися до виборця зі своїми ідеями, політику потрібні три ресурси: організаційний, фінансовий та медійний. Простіше кажучи - команда, гроші та ЗМІ.”
“для більшості українських обивателів головне джерело інформації - це телевізор.”
“Одна з наріжних проблем України - майже цілковита відсутність інституту експертизи. Це стосується всього - від кінорецензій до політичних коментарів.”
“Відповідальність - це означає називати речі своїми іменами.”
“світом керують не ідеали, а інтереси.”
“Культури поза політикою не буває. Тому що в найширшому сенсі “займатися політикою” - це визначати правила життя.”
“По суті, будь-яка революція - це ніщо інше, як зміна міфу. Коли замість однієї парадигми самовідчуття й світорозуміння приходить інша. І вся історія нинішньої війни між Україною та Росією - це, поміж усього іншого, конкуренція двох міфів про Україну. Українського та російського”
“Націю робить нацією колективний міф - однакове уявлення про власну історію та героїв, цінності та символи. Нація народжується тієї миті, коли починає себе “уявляти””
“І чому комусь здається, що реформа держави має бути простіша, ніж індивідуальна боротьбся із зайвою вагою.”
“Перевага українського громадянського суспільства в тому, що олігархічних драконів - кілька. А складність - у тім, що це все ж таки дракони.”
“Влада завжди належить організованій меншості. Щоб претендувати на владу - треба організуватися. Або ж пристати до тих, хто вже це зробив.”
“Іноді жити стає простіше, коли розумієш, що життя простіше не стане.”
“Бідність породжує популістів.”
“Мандри - це щеплення від ілюзій. Кожна країна релевантна своїм мешканцям. Якість доріг, чистота узбіч, доглянутість вулиць - ми формуємо свої враження не тільки про місце, але й про людей. Тому що їхній суспільний прості промовисто свідчить про їхню здатність домовлятися. Створювати інститути. Встановлювати правила. Дотримуватися правил.”
“якщо ви хочете зрозуміти, хто винен у тому, що коїться за вікном - подивіться у джеркало.”
“Німці не виграли свою країну в лотерею. Вони її побудували. Сомалійці не програли країну в покер. Вони самі створили соціальне пекло. Колективна відопвідальність. Безсердечна падлюка.”
“Якщо українці обирають серцем - з електорального попелу відроджуватимуться популісти.”
“Країна - це територія. Держава - це система взаємин між людьми, які живуть на цій території.”
“одні котять цей світ. Інші біжать поруч й кричать: “Боже, куди ж він котиться?!”. Кожному своє.”
“Будь-який дорослий складається зі своїх дитячих травм, а будь-яка нація - зі свого історичного досвіду.”
“У демократичній країні влада - це історія про соціальний найми. Суспільство домовляється платити тим, хто розвʼязуватиме спільні задачі.”
“багато чого залежить від готовності брати на себе відповідальність. У психології за це відповідає поняття “локус контролю”. Люди із зовнішнім локусом контролю пояснюють свої успіхи та невдачі зовнішніми чинниками та обставинами. І навпаки, люди з внутрішнім локусом контролю покладають відповідальність за обставини свого життя на себе.”
“У логіці західних цінностей компроміс - не поразка, а взаємовигідна угода. Він - основа будь-якої співпраці, а співпраця базується на довірі. Якщо ти хочеш розвитку, то вимушений вірити тому, хто поруч.”
“Ідея реформ проста: тривала праця та повільна еволюція.”
“Головним дефіцитом країни, як і раніше, лишається відповідальність.”
“Вони (політики) - це ми. Наше дзеркало. Наш вибір. Зліпок українського суспільства.”
“якщо нам здається що з українськими політиками щось не так - то це запитання не до політиків. Це запитання до нас.”
“Експерименти з дилетантами в політиці відрізняється тільки ціною, яку доведеться за це заплатити. Хтось розрахується грошима. Хтось - часом. А хтось - утраченим історичним шансом.”
“Ми почали вибиратися з болота тільки після Майдану й початку війни.”
“Інтелект - це здатність адаптуватися до змін.”
“В онтологічному сенсі Орбан та Качинський, Лукашенко та Путін доволі схожі - вони всі продають ностальгію та історичний формалін.”
“Конспіролог здебільшого дурний, не розуміє світ, в якому живе, і тому вигадує його інтерпретацію”
“Ми занадто довго жили в світі постправди. Переконували себе, що всі точки зору мають право на існування. Звикли розмірковувати, що “правда десь посередині”. Хоча правда тільки там, де вона є, - і поява альтернативних версій зовсім не змінює її координати.”
“Те, що про Україну напишуть в енциклопедіях, залежить від нашого покоління.”
Основи швидкочитання (промо-лінк)
December 11, 2022
Першокласна публіцистика. Попри те, що в деяких моментах книжка вже застаріла через початок повномасштабного вторгнення, вона є прекрасним зрізом нашого суспільства, нас самих. Ця книжка про те, що нам варто дорослішати. Так, війна цей процес пришвидшила, проте не так просто змінити мислення людей. Також вона про відповідальність кожного з нас. Дуже вартісна.
December 15, 2021
Дуже добре. Подарую мамі та друзям декілька копій замовлю
January 14, 2024
Жодного року без "Книги року ВВС". Тож і цю не оминув.
Книга написана 2021 року, і хоч вочевидь усе навколо в Україні ніби і змінилося, але, прочитавши ці есеї, розумієш, що ми знаходимося в тих же патернах, що і десять років назад. Масштаби змінюються, логіка лишається.
Це ще одна книга, яка працює на розвиток критичного мислення, що одразу мені імпонує. Римується місцями з нещодавно прочитаною "Фактологією": Україна дійсно є кращою, ніж могла бути.
Серед іншого зачіпається тема "ностальгії", яка мені цікава останнім часом: як працює цей феномен, чи дійсно це лише жаль за молодими роками, чи щось глибше?
Книга містить багато самоповторів, багато тез повторюються в різних контекстах, тож могла бути і вдвічі меншою без втрати змісту. Одна з таких рефренних тем, яка мені дуже зрезонувала - взаємозв'язок існування української корупції з суспільним запитом на низькі зарплати чиновників. Така вже українська традиція, що ті ж самі люди закликають побороти корупцію, і вони ж дивуються, навіщо держслужбовцям зарплату, якщо "їм дали пістолет, хай крутяться, як можуть". І для того, щоб розірвати це замкнене коло потрібно якраз змінювати свідомість української електоральної більшості, що у держслужбовців повинна бути зарплат вища за середньоринкову, інакше чисто математично корупція не зможе зникнути.
Характерно для стилю есеїв книга місцями афористична, що розважає читача. Ось, наприклад, як тут у фіналі: "Ми називаємо себе Диким Заходом Східної Європи. Країною соціальних ескалаторів. Це правда. Наші вікна можливостей розчахнуті так, що в них пролізають усі. Наші знаменитості знамениті тим, що вони знамениті. Ми - країна непередбачуваних біографій. Наші герої та лиходії регулярно міняються ролями. Наші трудові книжки рясніють взаємозаперечними записами. Нас возять у таксі директори. Нами керують таксисти."
Книга написана 2021 року, і хоч вочевидь усе навколо в Україні ніби і змінилося, але, прочитавши ці есеї, розумієш, що ми знаходимося в тих же патернах, що і десять років назад. Масштаби змінюються, логіка лишається.
Це ще одна книга, яка працює на розвиток критичного мислення, що одразу мені імпонує. Римується місцями з нещодавно прочитаною "Фактологією": Україна дійсно є кращою, ніж могла бути.
Серед іншого зачіпається тема "ностальгії", яка мені цікава останнім часом: як працює цей феномен, чи дійсно це лише жаль за молодими роками, чи щось глибше?
Книга містить багато самоповторів, багато тез повторюються в різних контекстах, тож могла бути і вдвічі меншою без втрати змісту. Одна з таких рефренних тем, яка мені дуже зрезонувала - взаємозв'язок існування української корупції з суспільним запитом на низькі зарплати чиновників. Така вже українська традиція, що ті ж самі люди закликають побороти корупцію, і вони ж дивуються, навіщо держслужбовцям зарплату, якщо "їм дали пістолет, хай крутяться, як можуть". І для того, щоб розірвати це замкнене коло потрібно якраз змінювати свідомість української електоральної більшості, що у держслужбовців повинна бути зарплат вища за середньоринкову, інакше чисто математично корупція не зможе зникнути.
Характерно для стилю есеїв книга місцями афористична, що розважає читача. Ось, наприклад, як тут у фіналі: "Ми називаємо себе Диким Заходом Східної Європи. Країною соціальних ескалаторів. Це правда. Наші вікна можливостей розчахнуті так, що в них пролізають усі. Наші знаменитості знамениті тим, що вони знамениті. Ми - країна непередбачуваних біографій. Наші герої та лиходії регулярно міняються ролями. Наші трудові книжки рясніють взаємозаперечними записами. Нас возять у таксі директори. Нами керують таксисти."
December 31, 2025
З одного боку — непогана книга.
З іншого — я не є її цільовою авдиторією.
Мабуть, вона добра для тих, хто лише починає збирати для себе цілісну картинку про Україну. Краще пізно, ніж ніколи, чи не так?
Для мене багато думок звучали знайомо — не нові, а радше вже проговорені всередині.
Хоча, звісно, я поскрінила цитати, впіймала кілька «своїх» формулювань. Казарін уміє називати речі прямо і влучно — і за це йому окремий плюс. Але водночас у мене не виникло відчуття відкриття чи внутрішнього «о, от воно».
Чи радила б комусь? Так.
Особливо тим, хто шукає прості пояснення складних процесів або тільки вибудовує власну оптику. Чи тих, хто порівнює нашу країну з європейськими, тим самим знецінюючи, і їхній, і наш шлях.
Чи читатимуть? Ну… я хз.
Ну і цейво: добре там, де нас нема.
З іншого — я не є її цільовою авдиторією.
Мабуть, вона добра для тих, хто лише починає збирати для себе цілісну картинку про Україну. Краще пізно, ніж ніколи, чи не так?
Для мене багато думок звучали знайомо — не нові, а радше вже проговорені всередині.
Хоча, звісно, я поскрінила цитати, впіймала кілька «своїх» формулювань. Казарін уміє називати речі прямо і влучно — і за це йому окремий плюс. Але водночас у мене не виникло відчуття відкриття чи внутрішнього «о, от воно».
Чи радила б комусь? Так.
Особливо тим, хто шукає прості пояснення складних процесів або тільки вибудовує власну оптику. Чи тих, хто порівнює нашу країну з європейськими, тим самим знецінюючи, і їхній, і наш шлях.
Чи читатимуть? Ну… я хз.
Ну і цейво: добре там, де нас нема.
October 13, 2023
«Я маю мрію. Я хочу, щоб ця книжка застаріла.»
January 9, 2024
Мені важко визначити, що я закінчила читати. Мабут��, найкраще підійде - блог, короткі записки на злобу дня, відгуки думаючої людини на навколишні події, спроби пояснити і прояснити увесь той хаос, що являє собою світ. Тут не про Україну як державу, радше про Україну в контексті світу і українців, які в принципі такі ж люди, як і решта 8 мільярдів. Правда, декілька їх мільйонів мають національну свідомість, та й по всьому.
Казарін розводить філософію і ділитися своїми думками про те, та про се. Я не знайшла об'єктивності, аналізу, діалогу чи дискусії. Кожне твердження - єдине. Кожен висновок - однозначний (ще й часто поданий простими реченнями виокремлений останнім абзацо, як ото "mic drop"). Кожна думка - фінальна.
Роздуми місцями цікаві, місцями базові, яких можна знайти у будь-кого на фейсбуці чи інстаграмі (зі мною включно), місцями - відверто зверхні. Нагадують вчителя, що знає і розуміє більше, ніж ти, і відверто тобі то показує. Оце от "обивателі" - як визначення українця, що змагається зі своїми мілкими проблемами на рівні перших сходинок піраміди Маслоу, а не бере участі у державотворних процесах. Ну, чому дивуватися, філософію розводити часто обирають ті, у кого ці базові потреби закриті.
Я відмітила для себе кілька цікавих висновків, ідей і аргументів. І дочитала книгу до кінця, не шкодую про витрачений час. Це було досить цікаво, в певних місцях виникало бажання відповідати автору так, ніби ми в діалозі, і це дуже круто. Але загалом - нерівномірне враження. Та і аналіз психології, релігії, конспірології навіть був занадто. То вже таке: як взявся писати, то вже про все, що тривожить, усі думки треба виписати.
І останнє: все хотілося сказати протягом читання "Полегше із метафорами та порівняннями". Майже кожна історія містить в собі метафору або аналогію з чимось буденним. Ну ніби читачі не взмозі зрозуміти того, як працює медіа, вибори, вакцинація і все інше, якщо не провести аналогію із варінням борщу. Що занадто, то нездраво (і це від людини, яка обожнює проводити прості аналогії!).
Казарін розводить філософію і ділитися своїми думками про те, та про се. Я не знайшла об'єктивності, аналізу, діалогу чи дискусії. Кожне твердження - єдине. Кожен висновок - однозначний (ще й часто поданий простими реченнями виокремлений останнім абзацо, як ото "mic drop"). Кожна думка - фінальна.
Роздуми місцями цікаві, місцями базові, яких можна знайти у будь-кого на фейсбуці чи інстаграмі (зі мною включно), місцями - відверто зверхні. Нагадують вчителя, що знає і розуміє більше, ніж ти, і відверто тобі то показує. Оце от "обивателі" - як визначення українця, що змагається зі своїми мілкими проблемами на рівні перших сходинок піраміди Маслоу, а не бере участі у державотворних процесах. Ну, чому дивуватися, філософію розводити часто обирають ті, у кого ці базові потреби закриті.
Я відмітила для себе кілька цікавих висновків, ідей і аргументів. І дочитала книгу до кінця, не шкодую про витрачений час. Це було досить цікаво, в певних місцях виникало бажання відповідати автору так, ніби ми в діалозі, і це дуже круто. Але загалом - нерівномірне враження. Та і аналіз психології, релігії, конспірології навіть був занадто. То вже таке: як взявся писати, то вже про все, що тривожить, усі думки треба виписати.
І останнє: все хотілося сказати протягом читання "Полегше із метафорами та порівняннями". Майже кожна історія містить в собі метафору або аналогію з чимось буденним. Ну ніби читачі не взмозі зрозуміти того, як працює медіа, вибори, вакцинація і все інше, якщо не провести аналогію із варінням борщу. Що занадто, то нездраво (і це від людини, яка обожнює проводити прості аналогії!).
May 8, 2023
Дочитую книгу з великим скрежетом.
Згодна, що це більше блоги з дуже однозначними висновками, ніж запрошення в дискусію.
Що мені дається в цьому всьому найтяжче, то це історична амнезія автора - він виводить спадковість багатьох традицій, звичаїв, уявлень з совєцького союзу - кожен сам за себе, недовіра до інститутів, винести щось з заводу, турбуватись тільки про своє.
Автор намагається пояснити українцям українців і інтерполює свій досвід на "всі українці", каже що так є всюди і постійно, хоча насправді - це він пише в першу чергу про себе і то в дуже обмеженій часовій перспективі, і що було до цього - неясно. Дуже можливо, що є багато українців, яким це буде актуально (чи більшість?), та все ж не всі.
Якби автор виводив себе від шістдесятників, дисидентів, розкуркулених людей, бійців Петлюри, людей що були вільними селянами, а не кріпаками - він би не пояснював так довго про вивчену безпорадність чи те, що ми не усвідомили свою незалежність за 30 років. Багато неусвідомили, автор теж, та це не значить що ми маємо робити цю неусвідомленість мейнстрімом політичної і соціальної думки заднім числом.
Дуже б хотілось, щоб автор заглянув глибше в свою особисту історію і привласнив її, а українці щоб привласнили собі інші свої історії - про нескореність, і сміливість, і відвагу. Бо звідки б ще взялась Небесна Сотня, і тисячі на фронті? Точно не з читання цієї книги.
Згодна, що це більше блоги з дуже однозначними висновками, ніж запрошення в дискусію.
Що мені дається в цьому всьому найтяжче, то це історична амнезія автора - він виводить спадковість багатьох традицій, звичаїв, уявлень з совєцького союзу - кожен сам за себе, недовіра до інститутів, винести щось з заводу, турбуватись тільки про своє.
Автор намагається пояснити українцям українців і інтерполює свій досвід на "всі українці", каже що так є всюди і постійно, хоча насправді - це він пише в першу чергу про себе і то в дуже обмеженій часовій перспективі, і що було до цього - неясно. Дуже можливо, що є багато українців, яким це буде актуально (чи більшість?), та все ж не всі.
Якби автор виводив себе від шістдесятників, дисидентів, розкуркулених людей, бійців Петлюри, людей що були вільними селянами, а не кріпаками - він би не пояснював так довго про вивчену безпорадність чи те, що ми не усвідомили свою незалежність за 30 років. Багато неусвідомили, автор теж, та це не значить що ми маємо робити цю неусвідомленість мейнстрімом політичної і соціальної думки заднім числом.
Дуже б хотілось, щоб автор заглянув глибше в свою особисту історію і привласнив її, а українці щоб привласнили собі інші свої історії - про нескореність, і сміливість, і відвагу. Бо звідки б ще взялась Небесна Сотня, і тисячі на фронті? Точно не з читання цієї книги.
February 9, 2024
Багато знайомих до болю в очах тезисів, думок й спостережень. Книга сприймається як постійний діалог з автором, нашарування з сенсів, аналогій, зв’язків, уточнень, так ніби крок за кроком виточуються прості думки, такі собі root points, які часом здаються базовими, але без шляху до них, легко втратити цінність цих «простих» речей.
Мій відгук певно звучить вкрай абстрактно, тож якщо ви цікавитесь питаннями колоніального спадку, ідентичності, базових дилем - ми/вони, нащо, куди й як, й якщо ви легко читаєте есеїстику - вам сподобається.
Мій відгук певно звучить вкрай абстрактно, тож якщо ви цікавитесь питаннями колоніального спадку, ідентичності, базових дилем - ми/вони, нащо, куди й як, й якщо ви легко читаєте есеїстику - вам сподобається.
December 29, 2022
Книга варта уважного прочитання.
Прочитане резонує з власними думками і навіть оцінками. Однозначно раджу.
Казарін, мабуть, найкращій публіцист на сьогодні.
Прочитане резонує з власними думками і навіть оцінками. Однозначно раджу.
Казарін, мабуть, найкращій публіцист на сьогодні.
October 6, 2023
я хочу радити цю книжку усім!
January 23, 2023
За що я вдячний пану Казаріну, так це за те, що він якимось чином узяв мої власні думки, здогади і спостереження і виклав їх на папері так, як я б ніколи не зміг: точно, стисло і по ділу. В книжці немає нічого нового, а є проста реальність в якій існує Україна. Це дуже важлива книга, про те що було, що буде і сподіваємося на чім серце заспокоїться :).
May 25, 2022
Пряма і жорстка розмова про наше сьогодення, що актуально читається навіть на третій місяць повномасштабної війни.
Ця книга постійно наштовхувала мене на роздуми та допомогла мені на шляху до усвідомлення власної національної ідентичності, трохи наблизила до розуміння як та де я хочу жити, а також чого хочу від майбутнього свого та своєї рідної країни.
Ця книга постійно наштовхувала мене на роздуми та допомогла мені на шляху до усвідомлення власної національної ідентичності, трохи наблизила до розуміння як та де я хочу жити, а також чого хочу від майбутнього свого та своєї рідної країни.
August 24, 2024
«Я маю мрію. Я хочу, щоб ця книжка застаріла».
Думаю, частково мрія автора збулася. З 2021 року по сьогодні дуже багато змін відбулося. Україна 2021 та Україна 2024 дуже різні. І так, добре було б прочитати цю книжку в 2021 році. Але вже як сталося. Все ж для себе знайшла декілька думок, які залишаються актуальними, і будуть ще такими довго.
Думаю, частково мрія автора збулася. З 2021 року по сьогодні дуже багато змін відбулося. Україна 2021 та Україна 2024 дуже різні. І так, добре було б прочитати цю книжку в 2021 році. Але вже як сталося. Все ж для себе знайшла декілька думок, які залишаються актуальними, і будуть ще такими довго.
December 26, 2023
мені було дивно читати це зараз, бо книжка ніби й дописана тільки от 2021 року, але за цей час встигла залишитися десь у минулому. іронічно, що в кінці Павло Казарін пише, що хотів би, щоби ця книга втратила актуальність, бо це свідчитиме про зміни на краще в українському суспільстві. зміни-то відбуваються, але нюанс теж є.
як блог це працює класно, бо тут влучно сформульовані й цікаві думки, але в книжці воно губиться і не тримається разом.
як блог це працює класно, бо тут влучно сформульовані й цікаві думки, але в книжці воно губиться і не тримається разом.
January 11, 2024
Моя перша прочитана книжка у 2024. Щиро рекомендую, якщо ви ще не читали.
Треба зважати, що Павло написав цю книжку ще до повномасштабного вторгення. До того, як сам став військовослужбовцем. Але саме тому і цікаво побачити точку зору кримчанина, який вже тоді точно знав, що й.р. не зупиниться в Криму і на Донбасі. Деякі думки пророчі, деякі вже не зовсім актуальні через події 2022 року, деякі - глибокі та критичні.
Я просто люблю читати Павла завжди в його фб та у медіа. На мою думку, він один з найкращих журналістів в Україні. Тож і книгу прочитала з задоволенням.
Треба зважати, що Павло написав цю книжку ще до повномасштабного вторгення. До того, як сам став військовослужбовцем. Але саме тому і цікаво побачити точку зору кримчанина, який вже тоді точно знав, що й.р. не зупиниться в Криму і на Донбасі. Деякі думки пророчі, деякі вже не зовсім актуальні через події 2022 року, деякі - глибокі та критичні.
Я просто люблю читати Павла завжди в його фб та у медіа. На мою думку, він один з найкращих журналістів в Україні. Тож і книгу прочитала з задоволенням.
January 31, 2023
Загалом 3.5🌟
Початок був дуже жвавий і цікавий, розділи про Крим і Росію - особливо, хоча реалії на початок 2023 вже зовсім інші. А потім, на жаль, автор все більше скочувався в роздуми, що звелися до води в останніх частинах.
Хоча треба віддати належне, книга читається майже сама.
Початок був дуже жвавий і цікавий, розділи про Крим і Росію - особливо, хоча реалії на початок 2023 вже зовсім інші. А потім, на жаль, автор все більше скочувався в роздуми, що звелися до води в останніх частинах.
Хоча треба віддати належне, книга читається майже сама.
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 22, 2023
Крутецька книга, яка відгукується по дуже багатьом пунктам. Ще не читала щось краще про наше українське зранене суспільство.
January 22, 2022
Много интересных мыслей! Спасибо автору
May 28, 2023
З цієї невеликої за розміром книжки стільки хочеться цитувати, що так можна переписати відсотків 20 з неї у відгук. Автор пише коротко і завершує кожне есе майстерно і точно сформульованим парадоксом або влучним висновком. Іноді стиль трохи телеграфний, але лаконічність я теж ціную. Мені все це дуже зайшло.
Процитую самі цікаві для мене моменти:
"Рим полюбили не за велич- Рим здобувся на велич, бо його полюбили". Ця формула Честертона незастосовна до сучасної Росії. Вона приречена на поразки в битвах за майбутнє - лише тому, що не має образу майбутнього."
"Протягом цього часу я позбувся багатьох ілюзій. Наприклад, що дорослі люди завжди можуть домовитися. Якщо тобі пропонують капітуляцію як єдиний варіант-діалог неможливий. Сила слова працює там, де люди здатні слухати. А якщо вони здатні вигадувати собі "розіп"ятих хлопчиків"- немає сенсу з ними говорити. Усе, що ви скажете, буде використане проти вас"
"Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання. Але пострадянський прибічник СРСР робить це свідомо. Радянська людина заперечувала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська - виступає в ролі адвоката диявола.
Пострадянський обиватель уже не може послатись на те, що чогось не знає. Що йому недоступні дані про реальні масштаби.Навпаки, він про це знає, але ховається за лукаве "зате". "Зате космічні кораблі". "Зате всі боялись". "Зате стабільність".
Усі його "зате"- це тільки спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших...Цинізм замість наївності. Підлість замість незнання."
"Ми дуже далекі від тих країн, що їх любимо ставити собі за приклад. Але так само далекі ми від тих, із ким раніше жили під одним дахом. Уся їхня стабільність вибудувана на вуглеводнях. Уся їхня одностайність - на пропаганді. Уся їхня передбачуваність - на монополії трону."
Процитую самі цікаві для мене моменти:
"Рим полюбили не за велич- Рим здобувся на велич, бо його полюбили". Ця формула Честертона незастосовна до сучасної Росії. Вона приречена на поразки в битвах за майбутнє - лише тому, що не має образу майбутнього."
"Протягом цього часу я позбувся багатьох ілюзій. Наприклад, що дорослі люди завжди можуть домовитися. Якщо тобі пропонують капітуляцію як єдиний варіант-діалог неможливий. Сила слова працює там, де люди здатні слухати. А якщо вони здатні вигадувати собі "розіп"ятих хлопчиків"- немає сенсу з ними говорити. Усе, що ви скажете, буде використане проти вас"
"Радянська людина могла виправдовувати радянський лад через незнання. Але пострадянський прибічник СРСР робить це свідомо. Радянська людина заперечувала звинувачення на адресу режиму, тому що могла в них не вірити. Пострадянська - виступає в ролі адвоката диявола.
Пострадянський обиватель уже не може послатись на те, що чогось не знає. Що йому недоступні дані про реальні масштаби.Навпаки, він про це знає, але ховається за лукаве "зате". "Зате космічні кораблі". "Зате всі боялись". "Зате стабільність".
Усі його "зате"- це тільки спроба виправдати персональним комфортом репресії проти інших...Цинізм замість наївності. Підлість замість незнання."
"Ми дуже далекі від тих країн, що їх любимо ставити собі за приклад. Але так само далекі ми від тих, із ким раніше жили під одним дахом. Уся їхня стабільність вибудувана на вуглеводнях. Уся їхня одностайність - на пропаганді. Уся їхня передбачуваність - на монополії трону."
December 9, 2024
Цю книгу я купила після якогось чергового книжкового фестивалю, де виступав пан Павло. Він настільки добре й переконливо говорив, так легко пояснював складні навколовоєнні поняття, що не купити цю збірку його есеїв потім було неможливо.
Якщо дуже коротко - це найкращий нонфік мого 2024 року. Не буде перебільшенням сказати, що його есеї розклали по поличках багато речей, що лежали в моєму сприйнятті не на своїх місцях. Вони всі, в першу чергу, про причинно-наслідкові звʼязки на теми: цієї війни, власної відповідальності, колективного мислення, розквіту і занепаду націй. Я б капець як хотіла, щоб якомога більше українців прочитали її, бо від кожного з нас зараз, як ніколи, залежить історія становлення держави. І ці есеї без жартів дають дуже прикладні підказки, що підштовхують на правильний шлях.
«Історія інших держав виписана у підручниках. Історія нашої - створюється тут і тепер. Нам випало жити у найсубʼєктніший період існування України, і нічого змцстовнішого в нашому минулому не було. Усі попередні спроби закінчувалися поразками, і тільки тепер ми живемо в ситуації відкритого фіналу. Те, що про Україну напишуть в енциклопедіях, залежить від нашого покоління.»
Якщо дуже коротко - це найкращий нонфік мого 2024 року. Не буде перебільшенням сказати, що його есеї розклали по поличках багато речей, що лежали в моєму сприйнятті не на своїх місцях. Вони всі, в першу чергу, про причинно-наслідкові звʼязки на теми: цієї війни, власної відповідальності, колективного мислення, розквіту і занепаду націй. Я б капець як хотіла, щоб якомога більше українців прочитали її, бо від кожного з нас зараз, як ніколи, залежить історія становлення держави. І ці есеї без жартів дають дуже прикладні підказки, що підштовхують на правильний шлях.
«Історія інших держав виписана у підручниках. Історія нашої - створюється тут і тепер. Нам випало жити у найсубʼєктніший період існування України, і нічого змцстовнішого в нашому минулому не було. Усі попередні спроби закінчувалися поразками, і тільки тепер ми живемо в ситуації відкритого фіналу. Те, що про Україну напишуть в енциклопедіях, залежить від нашого покоління.»
Displaying 1 - 30 of 52 reviews