Сталь и Солнечный шторм

Тиша #2

by Редгрейн Лебовски

Смутные времена настали в Солнечном королевстве. Инкарнат Черной дыры возжелал свергнуть Инкарната Солнца и получить власть над планетой. Строя коварные планы, он держит Адель рядом, видя в ней будущую союзницу. Но так ли это? Лука достаточно силен, чтобы самостоятельно противостоять Малахии, так зачем ему Инкарнат Луны и Двенадцать ведьм?
Тем временем смертные, узнав о появлении Инкарната Земли, воспрянули духом, видя в нем своего защитника. Повсюду вспыхивают восстания, и дело неумолимо идет к войне. Она будет самой масштабной в истории планеты: в бою сойдутся четыре стороны со своими планами и войсками. И это противостояние бесповоротно изменит будущее человечества...

Genres: Fantasy, Young Adult, Fantasy Romance, Magic

416 pages, Hardcover

First published January 1, 2018

Reviews

[Lena · Rating 2 out of 5]

Скучнее, чем предыдущая часть. Количество клише просто зашкаливает и главная героиня откровенно бесит. Вторая книга так толком и не прояснила появление инкарнатов, только появилось еще больше загадок, которые совсем не интригуют.

[OKSANA ATAMANIUK · Rating 5 out of 5]

«Книга Сталь та Сонячний шторм»
Редгрейн Лебовські
Видавництво Nebo BookLab Publishing, 2022
⠀
Щоб не збожеволіти та врятувати брата, Адель розпочинає небезпечну гру з безсмертними.
⠀
Та чи зможе вона розгадати загадки минулого, заплутані пророцтво та плани ворогуючих Інкарнатів?
⠀
Чи зможе вона захистити тих, кого любить та цінує вище за власне життя?
⠀
Чи зможе вона обміняти людяність на корону та безмежну владу над людьми? Чи тим, що від них залишиться, після битв безсмертних.
⠀
В другій частині трилогії, ми більше дізнаємося про феномен Тиші, про сили та можливості Інкарнатів та історію їх виникнення. Та можливо, також про «рецепт» їх знищення!
⠀
Цитати:
⠀
«І закінчився 20… рік Старої ери, коли Сонце здобуло тіло, дарувавши обраному вічне життя та силу, що не відала собі рівних. І почався новий відлік часу, який знаменував початок Ери Інкарната, імʼя якого - Малахія. Та не відав чоловік, який був колись смертним, що дотик його омертвляє все живе. І сталося все, як судилось: Сонце знайшло в Малахії дім свій і забрало сім’ю його, бо як зірка в небі самотня, так і владика її має нести тягар самотності.»
⠀
Про книжку:
⠀
«Продовження захопливої історії про журналістку Адель Фейбер, яка зуміла протистояти Тиші. Перша частина вийшла під назвою "Кістки та Зоряний пил".
Від дня коронації Адель минув місяць. Для Сонячного королівства настали важкі часи. У містечку Шу ширяться бунтівні настрої: невідомі закликають громадян приєднатися до повстання проти короля, а Інкарнат Чорної діри хоче здобути абсолютну владу та позбутися Інкарната Сонця. Лука бачить в Адель друга і весь час тримає її у своєму палаці, вигадуючи план помсти. Але повстання та бунти неминуче призведуть до війни. Наймасштабнішої війни в історії, яка змінить майбутнє усього людства.»
⠀
#примхливачитака

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

Відгук напишу після того, як отримаю відповідь від Редгрейн Лебовскі, понаписував я там їй на 6 хв звукових повідомлень-вражень :)

[Motori Nastya · Rating 4 out of 5]

Це було приємне повернення у світ Тиші, я вже встигла забути наскільки сильно колись в нього закохалась.
Пекельні Джентельмени - та частина, той гачечок, який мене міцно зачепив і не відпускає. Кожна сумісна сцена - бальзам на душу. Як би не було боляче, їхні жарти то щось надзвичайне.

Як там дочекатись останньої частини? Дуже хочу щоб Адель всім носа втерла🌚

[Jack · Rating 1 out of 5]

Вторая часть серии «Тишина» называется «Сталь и Солнечный Шторм» и имеет в себе минимум солнечного шторма, а единственное, что касается «стали» — это то, какими мы с подругой стали уставшими и замученными по окончанию чтения. Ба-дум тсс.
Но обо всем по порядку.

Книга повествует о тяжелой жизни главной героини, которая вынуждена жить в доме главного злодея. Главный злодей переманил на свою сторону заодно и Исайю, с Исайей пришли его собраться из Адских Джентльменов, но не переживайте, конфликта не будет. Самих Джентльменов там практически нет, с Исайей полторы сцены, которые толком и не нужны, так что что есть они, что их нет, разницы никакой.

Стартует сюжет с того, что злой Дыраклинг Лука и пафосный король-Солнце Малахия встречаются в маленьком Шу (потому что больше же негде, кроме как в рандомной ноу-нейм деревне, единственная ценность которой — в том, что оттуда родом гг). То есть, стартовая сцена уже странная, серьезно, потому что это… у Луки и Малахии, которые стоят в мелком городке Шу и меряются цитатами пафосными, такие вайбы, как вот если, представьте, приехали бы Путин и Навальный в Старую Ладогу, стали бы друг в друга речи толкать и ронять мусорные урны, меряясь, кто писает дальше. Глупо выглядит.
Но дальше лучше. Начинается махач уровня глобальных аниме-битв, встревают другие Инкарнаты, все рушится, Исайя открыл силы, Адель открыла силы, банкай в банкае, Адель одержима кучей ведьм разом, какой-то глобальный дракон, говорящий пафосными фразами, Лука выходит из битвы и стоит в стороне с лицом лица. У всего этого такая атмосфера, знаете… аниме. Оч странно.

В книге вообще подавляющее большинство сцен не нужны. Они либо есть просто ради какого-то экшона, который есть просто шоб был, либо ведут к какому-то сюжетному событию, которое не играет ровно никакой роли на основной сюжетной линии, и о котором забывают, как только оно случилось.
Несмотря на то, что «СиСШ» напичкана событиями, из-за бессмысленности этих событий кажется, что не происходит ничего вообще. Что делает злодей и зачем, понять тоже довольно-таки трудно, потому что все, что он делает — продолжает сыпать фразами с Пинтереста. Только в этой книге все еще хуже, потому что главная героиня, Адель, тоже прибавила пафоса, и сама начала сыпать ему такими фразами в ответ. А фразы не сочетаются! Адель начала строить из себя мастермайнда, и диалоги с Лукой выглядят как попытка сравнить громкое с красным в разговоре слепого с глухим.

Между Адель и Лукой, видимо, подразумевается какое-то такое напряжение, но я не понимаю, что от нас ожидают, что мы должны чувствовать. Меня поражает, как часто автор просто кладёт болт на возможность развития отношений в книге. Мы должны просто, что, верить в этот искусственный теншн, который Лука, Король Дыра, нам подвозит фразами с Пинтереста? Каждая сцена с ним по швам расползается от искусственности, он словно сам с собой говорит, а гг можно просто вычеркнуть из сцены — и Лука с тем же успехом будет кидать те же малосвязанные "красивые" фразы, и что есть гг, что нет ее.
И когда они, гг и злодей, наедине, автор кропает эту сцену... саммари. "Лука заставлял ее проводить с ним время". И все. Ни намёка на диалог! Ничего! И после этого как вообще злодея воспринимать? То есть, мы не знаем, по итогу, ничего о героях и о том, что их связывает! Каждый раз, когда автор не хочет писать сцену до конца или просто не нашёл цитат, вокруг которых можно было бы навернуть диалог, мы получаем "...а потом прошло 4 часа, наполненных очень важными для сюжета событиями (которые читатель не получит, конечно), и она приступила к очередному диалогу ни о чём с господином Дырой".
Короче, что злодей, что солнечный Малахия в сюжете страдают от жажды главной героини, а почему — потому что закадр, приди.

Служанка Инга из дома Луки дает очень сильные вайбы «я хотела сунуть Дарклинга, у Дарклинга была мама, вот у Луки будет не-мама». В книге даже есть диалог, от которого я разразилась смехом посреди наших с подругой чтений.

"Адель нервно заерзала на стуле. Закусив губу, она какое-то время колебалась, а потом все же решилась озвучить вопрос, ответ на который уже давно хотела получить:
— Вы ведь не мама Луки?
Инга покачала головой:
— Нет, конечно."

Читать эту часть гораздо труднее, потому что она не такая смешная, как первая. Как я говорила, происходит какая-то куча событий, но автор все подаёт как... я хз, статистику? Перечень? Пошли сюда, поехали сюда, закрыли разлом. Ноль эмоций и идем дальше. Эмоции тут вообще штука такая, они есть у Адель, но иногда. Когда есть цитатка, вокруг которой можно поэмоционировать, тогда да.
Вотэтоповороты из ниоткуда приближаются к градусу бреда "Змея и Голубки". Бомжиха-сумасшедшая из подвала оказалась пропавшей без вести невестой одного из модных парней. Причем ладно этот поворот, но как он подан! Не гг ее вспомнила, не услышала о пропавшей. Они просто тренировались, и вдруг баба из подвала (хотя была там прикована) явилась к ним на поляну и выдала предупреждение вида "стул конь 28" — "что это значит" — "поймёшь со временем". Просто так. И тут мужик такой, омг, моя невеста, пропавшая стотыщлет назад!
Суперзлой Малахия лично принимает во дворце грязных оборванцев, которые ему прямо говорят, что грабили, убивали, хотели бабу изнасиловать, но тут их избили. А по��ом отпускает их. Прост. Король-Солнышко Малахия так крут, что ничего не боится, потому во дворце нет стражи. И герои могут, например, просто войти и взять уникальные блокноты пророчицы, потому что ну почему нет, Малахия ж в это время базарит с гг.

В повествовании сильно заметно, у автора проблемы с временной линией и скоростями перемещения людей в пространстве. На форзаце есть карта, и когда смотришь, что банда оборванцев дошла до дальней точки за то время, как герои сто тыщ лет что-то обсуждали, шли, делали что-то, шли назад… ну, все как-то трудно воспринимать.

Автор продолжает гнуть линию, что главную героиню переигрывают просто все. Все настолько мастера мысли и гении интриг, что на их фоне гг выглядит непрошибаемой дурой. При этом, мастера мысли и гении интриг не могут ни в интриги, ни в мысли. От слова совсем. Когда героиня начинает строить планы, это тоже выглядит бредово, а главное, ненужно.
Пример-спойлер: героиня долго добивается того, чтобы тренироваться с друзьями Исайи, тренируется с ними раз, просит Исайю сходить с ней закрыть разлом, чтобы убрать Тишину, они закрывают, это никак не вдияет на Тишину, о факте этого похода все забывают, он ни на что не влияет.
Что-то происходит, и в то же время вообще ничего не происходит. Вообще все так выглядит в книге. Героиня идет туда, потом сюда. Там стоял этот персонаж, а вон там стоял другой. Она попросила тренироваться с парнями, посралась и подружилась с Рафаэлем на этом, тема закончилась. Сходили и закрыли разлом Тишины, что не дало никакого эффекта, так что зачем это было. Притворялась переконвертированной в злую ровно одну сцену ради другой одной сцены, где господин Дыра ее лапает а-ля Дарклинг с алиэкспресса. Потом все возвращается к обычному поведению.

Воспринимать саму Адель теперь еще сложнее. В середине книги гг стала переобуваться и менять свой характер. Была она жизнерадостной наглой журналисткой, которая без мыла в любую дыру могла залезть, теперь она рассказывает нам, что всегда была "замкнутой, необщительной и угрюмой"(с). Видимо, автор прочитал какую-то новую книгу и захотел такую же героиню и себе.

Под конец, когда Адель решает-таки бежать со своим типа-братом… градус бреда начинает расти еще выше. Просто представьте: бежишь такой от мистера Черная дыра, лезешь в ужасе в подвал, а там сидит алкаш и такой "а щя почикаю если не дашь бутылку, раз два три по почкам, раз два три по печени". А ты Инкарнат Луны, и с тобой маскирующийся Инкарнат Сатурна. Сразу же после этого! Заходят они в какой-то говнорайон говногорода и такие спрашивают у местных бомжей:

— Слушайте,мы заплутали, где б тут переночевать?
А бомжи им:
— Вы б поосторожнее, вдруг вас ограбят! У вас же деньги есть?
И другой бомж:
— Брат, что за глупые вопросы, спугнешь. Предлагаю сразу перейти к части, где мы их убиваем (джентльмен бомж просто).
И тут старуха у бочки:
— Оставьте их мальчики.
И бомжи такие:
— Но бабушка!((((

А ПОТОМ спасшая ее бабка бомжей-разбойников гадает ей, чтобы помочь!
К слову, кто эта бабка, мы угадали сразу же, это даже слишком тупо. По итогу, бабушка бомжей-бандитов — та самая суперпророчица, мать всех ведьм. Нужна ради рандомного пророчества и того, чтобы раствориться на лепестки сакуры аки Мастер Угвей из Кунг-Фу Панды.

Потом героиню, разумеется, ловят, Лука снова включает Дыраклинга. И господи, неумение Луки говорить нормально, не-цитатами, окончательно убивает смысл диалогов. Саммари:

Лука: Мы на кладбище. Я положил сюда трупы своих родителей.
Адель: Мистер Дыра, тут хоронят только королей. Это что-то значит?
Лука: Ты, что, ничего обо мне не знаешь? Я назвал тебя королевой не потому, что мне слово понравилось. Я Инкарнат, и я заслужил.

ЭТО НЕ ОТВЕТ.
То есть, фактичекски, это "я назвал тебя королевой не потому что мне слово понравилось, я назвал себя королем, потому что мне слово понравилось".

Сцена, где Адель убивает сюжетного персонажа — самая скучная, пафосная и вторичная вещь в мире. И тебе "не держу на тебя зла, девочка", и "спаси меня, я все равно умру", и "нет, вы расскажете это ему сами" и вообще все клише в мире, и при этом, при всей пафосности, настолько скучно...
Я вообще рекомендую эту сцену прочесть всем самостоятельно. Потому что слов не хватит отразить, насколько она не вызывает эмоций.

С эмоциями вообще плохо. Пример — на ненужном брате гг. Брата не было всю книгу, появился на полторы сцены, сдох. Долго описывались страдания гг... без чувств. "У Адель умер самый дорогой, единственный дорогой человек! Она плакала плакала и плакала и вокруг че-та там происходило а она прям плакать перестать не могла".
Потом она четыре дня плакала в комнате своей в замке ведьм. Чувств нет. Потом пошла смотреть на труп брата... который обложили цветами в каком-то помещении со стеклянным потолком. То есть, труп... как минимум четыре дня... лежал не в минусовой температуре... эээ.
После этого гг такая, надену самые шикарные платья, корону подайте, я Инкарнат Луны, щас пойду злодеям морды бить, будешь пздться да или да.

У меня ощущение, что серию "Тишина" читают только ребята из узкого закрытого круга ваттпадовских фанатов автора. Отзывы на книги серии преимущественно все типа ПЯТЬ ИЗ ПЯТИ ДЕСЯТЬ ИЗ ДЕСЯТИ БОЖЕНЬКА СПУСТИЛСЯ НА ЗЕМЛЮ И ЛИЧНО РОДИЛ ЭТУ КНИГУ И ОНА ПРЕКРАСНЕЕ ЧЕМ МЛАДЕНЕЦ ИИСУС.

Думаю, третья часть будет скучнее, но мы ее дочитаем. У автора красивые названия и глаз на эстетику, только можно хотя бы немного постараться эстетику срастить во что-то внятное? Смысл половины диалогов с тем же Лукарклингом понять невозможно, потому что там фразы ради фраз, а не ради смысла. И периодически эйфория, чтоб не забывали — это у нас Дарклинг.

Овералл — это какой-то акын от мира графоманства. Местный лор и законы вселенной автор меняет на ходу, подстраивая их под вотэтоповороты. Третью часть добью, конечно, благо книжки маленькие.

[Yuliia Kravchenko · Rating 5 out of 5]

Прекрасне підліткове фентезі

Я в захваті! Кінець виявився дуже насиченим, то ж як тепер дочекатись наступну частину? 😬

П.с який би Ісайя не був хороший, та все одно Лука вкрав моє серденько 🖤 в мене мурахи по шкірі від того лиходія...😁

[Anastasiia Petrovska · Rating 4 out of 5]

3,5 / 5 ⭐
Початок та кінцівка мені сподобалися, а середина історії як на мене дуже просідає.

[Nina · Rating 1 out of 5]

Надеялась на лучшее, а оказалось зазря.

Для начала разберём персонажей, которые как были никем, так и остались. Они не имеют никаких отличительных друг от друга черт, их истории никак не влияют на их поведение, любое событие, которое происходит в их жизни – пустой звук, ибо НИ ОДИН герой не реагирует на изменения.

Авторша даёт нам дозу всяких происшествий, которые мы должны пройти с героями, но мне на них глубоко наплевать, и все почему? Ответ предельно ясен: персонажам самим на себя глубоко насрать. Извините уж мой французский. Реакции неправдоподобные, никаких побочных эффектов, никакого роста, осознания или прочей хрени тут нет: они просто все как должное принимают и дальше себе из точки в точку перемещаются, дабы покормить нас ложкой дёгтя, вот только мне было по боку до всего происходящего.

Бездушно, сухо, скучно, однообразно, неинтересно – можно только так описать эту книгу.

Смерть Яго – плевок в душу читателя, причём никем иным, как Адель, которая становится moon-ice queen, а гибель брата для неё ничто. Да, поплакала, да решила дать ВЕЛИКУЮ МСТЮ, но её чувства, мысли, эмоции авторша описывает так лениво, так поверхностно, что ты ну попросту не веришь ничему вообще.

Яго пустой персонаж, понятно для чего он фигурировал, но его смерть тут никакой роли не играет, ибо описано без души, без какой либо наполненности.

Любовной линии, как таковой, не чувствуется, что я могу выделить, как единственный плюс, ибо тогда-то уж совсем можно начинать бесится от тупости. Лучший мужик тут Исайя, хоть не такой бесхребетный, как остальные козлы типо Малахии и Луки.

А какие тут диалоги, святые, просто не передать словами! Их много, реально много, тут всех хлебом не корми – дай сморозить пару слов без какого либо смысла.

Надеюсь, что финал принесёт мне гибель двух главных индюков, которые позиционируются, как умные, могущественные пацаны, но там явно мозг с орешек. Непонятно вообще, чем эти Инкарнаты занимались все эти годы, наверное, сп��ли.

Авторша играет со своей фэнтезийной составляющей как может: туда запихну Инкарната, туда запихну, этому припишу чё поинтересней… изворачивается, как может для сюжета, ибо правил там вообще никаких – руки развязаны.

Адель и Лука отдают вайбами Дарклины, но упаси Санкта, чтоб я даже начала сравнивать трилогию Бардуго с этими книгами! Алина всегда была живым персонажем, который боялся, восхищался, учился, боролся, прощал; а что же до Адель? Она просто могущественная. Она просто классная. Всю жизнь в нищете провела, но все её ощущения от перебываете в каком-то величественном месте заканчиваются жалкими крохами описаний, что мол раньше она такого роскошного одеяния не носила. Она даже не пытается мозги включать, без сердца ходит, умничает без конца и края, всех посирает, учит жизни, а сама прям такая праведница! Жалкая и серая героя.

Лука это вообще клоун: трусы на уши натянуть и можно отправлять в театр. Вообразил себе всякого, на жалость давит, королем себя провозгласил, тормозит местами. Прямая дорога в психбольницу тебе дорогой мой.

Можно подумать, что я зла, как чёрт, но по правде мне все равно. Первая книга прошла мимо, а эта аж и подавно пролетела. На третью и наедятся не стоит, главное завершить всю эту солянку уже и отправится дальше. А ведь идея была достойная, жаль.

[Evie · Rating 5 out of 5]

Адже той, хто народжений із кісток та зоряного пилу, після смерті своєї перетворюється на попіл та місячне сяйво.

[Daria Taradymenko · Rating 3 out of 5]

«Ти несеш смерть і страждання для всього живого, навіть коли не торкаєшся його» 🌚
.
Ця історія починається з дівчини Адель, яка у прагненні кращого життя для себе та брата вирішує ризикнути й провести ніч у моторошній Тиші, яка приходить із заходом сонця і несе з собою таємничу смерть. Зустріч із жахливими Пожирачами та Пекельними Джентльменами запускає ланцюжок подій, які призводять до неймовірних змін, які Адель навіть уявити не могла. Як так сталося, що вона опинилася в епіцентрі протистояння могутніх Інкарнатів планет? Якщо назріває війна, то на чий бік ставати?..
.
Як для людини, яка обожнює космічну тематику, задумка з Інкарнатами космічних об’єктів видалася дуже цікавою! Десь половину «Кісток та зоряного пилу» події розвивалися неквапом, але після дев‘ятого розділу розвиток став таким стрімким, що ледь встигай усвідомлювати, що відбувається. Багато інтриг, загадок, історій, погроз, перепетій. Разом з Адель відкриваєш цей новий світ і намагаєшся зрозуміти, що в ньому й до чого. І ця частина півроку тому мене затягнула ще й як, бо було з біса цікаво! Особливо хімія й напруга між героями, в яких сплетено ненависть, страх, тяжіння, бажання… ❤️‍🔥
.
Та от у «Сталь та Сонячний шторм» розвиток суттєво пригальмовує. І по суті не видно якоїсь логіки й зв‘язку між сюжетними поворотами: якісь рандомні сцени, які не несуть змісту, про деякі взагалі забувають майже одразу. Герої просто кудись ходять, щось роблять, виступають фоном. І не зрозуміло, для чого, який сенс в їхніх діях 🤷🏼‍♀️
.

Персонажі якісь невиразні й пласкі. Адель відверто бісила першу половину, Лука більше вимахувався перед усіма, ніж насправді щось робив. Деякі з героїв взагалі здавалися зайвими й відверто фоновими. Тож більш-менш цікавими мені видалися Ісайа та Малахія… 🤔
.
Важко вкласти все в пост, та ще й не спойлерити, але загалом:
➕за ідею з Інкарнатами — дуже оригінально й свіжо 👏🏻
➖текст видається сируватим і клішованим, як на мене, потребує доопрацювань й поглиблення, особливо в характери, бо поки занадто нагадує «Тінь і кістку» Бардуґо 👀
.
Але оформлення від «Небо» просто вау 😍

[Kublanova · Rating 4 out of 5]

По перше тут стало більше класних жіночих персонажів
По друге, я вже втягнулась в стиль і наче не хочеться прискіпливо шукати недоліки. Так вони є, але фіг з ними. Це гарна історія, справді цікава.
По третє, в кінці авторка все лихо закручує і хочеться читати наступну книгу.

[Катерина Шильпп · Rating 4 out of 5]

Ісайя — топ, роль Яґо так і не стала зрозумілою 🥲
Реакції героїв були дещо не логічними, проте сюжетно мені сподобалось

[Anastasia · Rating 3 out of 5]

Поки дочитувала хотілося сказати багато, а зараз лишилося одне слово - нудно.
Якщо бути чесним то цікаві події почалися в 14 розділі, захоплюючі події в 19 розділі, з 20 наявних. Без перебільшень я читала цю книгу пів року, бо як тільки я за неї бралась то мене одразу охоплював нечитун.
Читаючи першу книгу я розуміла що це тільки початок, беручись за другу частину я очікувала екшн, але нажаль я його не отримала 🥱
Щодо героїв - Адель просто неймовірно мене дратувала - вся така правильна аж нудно. Яґо хороший персонаж, хороший брат але іноді його було забагато, було відчуття як наче ріп'ях причепився - тільки но події починають цікаво розвиватися, аж тут Адель згадує брата і все, знову нудно і нецікаво. Єдині персонажі які мені подобаються це Ісайя - стриманий, чесний і цікавий персонаж. Ну і авжеж Лука🫠 (от якби Адель стала на його бік - була б не історія а вогонь 🔥, але я розумію що книга не про це і книга не 18+)

Хороша задумка, у цієї історії є все аби стати крутим фентезі, але....але 🤷

3/5⭐

[Ulya · Rating 4 out of 5]

БОЖЕ, ЦЕ БУЛО ПРОСТО НЕЙМОВІРНО
Останнім часом я читала "серйозніші" книги, і до жанру фентезі не поверталася дуже довго. Я вже й забула, наскільки це чудово. Я не могла відволіктися, мені хотілося читати якомога більше, і я дуже вдячна, за це пробудження моєї любові до фентезі
Самі герої цікаві, звісно, Адель першу половину книги мене шалено бісила, але те, як вона виросла під кінець книги - неймовірно
Лука, який, наче б то, є головним антагоністом, всеодно викликав у мене дивну прив'язаність, він грав на почуттях Адель, і на читача водночас. Якби мені не хотілося, я не можу його ненавидіти)
Малахія, котрого мені вже навіть шкода, адже він втомився від цього всього, від чергових підстав, але все ще залишається безжалісним королем
І Ісая.. Цей персонаж викликав довіру й тепло, мабуть, саме тому так легко викликав мою любов до нього))


Загалом, я в захваті, бо давно потребувала чогось легкого, ненав'язливого але шалено цікавого)

[Alona · Rating 3 out of 5]

Ця мені сподобалась в рази менше за попередню книгу. Багато драми і страждань тільки заради драми.

Також мені не дуже подобається стиль ілюстрацій. Шкода, що Небо перестало випускати версії своїх видань без прикрас.

[дев'ятихвоста куміхо · Rating 5 out of 5]

вау. чесно, я трохи скептично ставлюсь до жанру янґ-едалт, але ну це просто вау. кінцівка... в будь-якому випадку я чекаю продовження🤌🏻

я не знаю, як потім прощатись з цією історією...

[Daria · Rating 3 out of 5]

3.5

[Mina Myurrey · Rating 5 out of 5]

Сподобалось наявність гумору на сторінках роману)

Проте задаюсь питанням, чому ГГ не змогла стати такою сильною ще на початку другої частини або хоча б під середину книги... Хоча образ могутньої сильної Адель потрапив в саме моє ❤️

І цікавить, чи вона має інтерес хоча б до когось з чоловічих персонажів? 😅

[Olga Zakharchyk · Rating 5 out of 5]

Друга частина трилогії Тиша - трохи просідає сюжет, але це нормально для трилогій - адже попереду в третій частині має бути розв’язка...
Дуже подобається, як герої розвиваються і опановують свою силу... Читається легко, текст не перенасичений термінами. Я нарешті навчилась відрізняти Ісайю від Ілайя 😁

[anastasia · Rating 2 out of 5]

сподобалось набагато менше ніж перша частина :(

[Пані з Королівства Іржі · Rating 2 out of 5]

Чи подобається мені перша книга серії — ні.
Чи змінила друга частина мою думку — ні.
Чи буду читати третю книгу — чому б ні.

[Veronika_booklover · Rating 5 out of 5]

По-перше, дякую видавництву за таке художнє оформлення, це дійсно витвір мистецтва, я у захваті.
По-друге, вдячна автору за шляхетність, адже вона відмовилась від гонорару на користь ЗСУ💙💛
А тепер про саму книгу. Хочу відзначити реалістичність прописаних характерів, більшість з головних героїв не є ідеальними, кожен має свої вади, іноді вони навіть дратують, що свідчить про живість характерів. Події в сюжеті були досить напруженими і тримають читача в постійному тонусі. Відношення до головної героїні змінювалося від «вона мене бісить» до «хм… розумне рішення, так тримати». Те саме відбувається по відношенню до антагоністів, то вони абсолютно відштовхують, то, навпаки, вболіваю за них, часом навіть плутаюсь у тому хто мені з них більше імпонує😅 Дуже сподівалася, що автор перетне межу і таки похитне чашу взаємних відносин між головними героями в чийсь бік, але цього так і не відбулося, надіюся це нарешті станеться у продовженні🤩 Сподобалися батальні сцени, з описом надприродних здібностей різних героїв🔥
Але, мушу зазначити, що перша частина мені здалася більш розгорнутою та динамічною, тоді як друга частина більш спокійна і часом автор наче різко перестрибував у часі між подіями. Та, не зважаючи на це, загальне враження позитивне і я з нетерпінням чекаю продовження. У другій частині головна героїня показала себе з темного боку, тож очікую що негативні герої здивують нас у наступній частині. Принаймні покладаю на них такі сподівання)
Вважаю це фентезі хорошим конкурентом іноземних бестселерів.

[Rudenkka · Rating 4 out of 5]

Ця частина сподобалась мені менше, ніж перша.

Адель далі продовжує виживати між двох вогнів. І починає розвиватись. Її зріст мені дуже сподобалось, це було повільно, болісно, але було!

Моментами все було надто очевидно, моментами було напружено. Але кінцівка просто прекрасна!

Нарешті я отримала те, чого чекала всю другу частину.

Окремо вдячна авторці за подяки. От тоді мене промурашило!

Моментами мені не подобалось тут опис дій. В певні розділи він став надто примітивним, ніби це спроби щось елементарне розжувати для читачів. Але в той момент в цьому не було жодної потреби.

❗️Далі спойлери

Деякі сюжетні моменти занадто рано і легко ставали зрозумілими. Мені не вистачало інтриги, яка мала бути в цьому розділі. Як, наприклад, момент з братом Адель. Ще коли Таєв вибачається, стає зрозуміло, що він перевтілиться в малого. Тому єдине, чого я очікувала далі, як Адель спитає щось очевидне для брата, а Інкарнат не відповість.

І момент з вбивством Інквізитора теж був очевидним.

Тож за напругою твір трохи програє першій частині.

[Nadiika Pototska · Rating 5 out of 5]

Прочитала менше, ніж за добу) Історія захоплююча. Спойлерів не буде, але дуже сподіваюсь, що хтось зі світових гігантів кіноіндустрії помітить цю серію і зніме за нею фільми.
Ну, власне, і ще! Книга варта перекладу англійською і поширення всюди. Сподіваюсь, автору чи видавцю це вдасться.

Вже чекаю на вихід 3 частини

[Ketrin Pr · Rating 4 out of 5]

Книга, яка загнала мене у нечитун і з нього ж вивела. Перша сподобалась більше, але ця теж непогана і цікава)

Більше дізнаємося про світ і персонажів, але друга частина трилогії завжди якась така посередня між двома ВАУ БУХ ТРИЩ ПИЩ БАБАХ, тому не жаліюся ахаха

Якщо не знаєте чи братися за серію - БЕРІТЬ І ЧИТАЙТЕ😏

Тгк: "книжкова примара 📚🩶"

[Aisha · Rating 5 out of 5]

История Адель продолжается!
We love strong female lead characters <3
Книга в целом больше раскрывает саму Адель, хотя и создаёт больше вопросов, подготавливая читателя к третьей книге, где всё будет решено...

[Андрей Журавлев · Rating 5 out of 5]

Очень интересно, Но как теперь дождаться продолжения

[Mivee · Rating 5 out of 5]

оооо

[Iryna · Rating 3 out of 5]

Ледве домучила

[Olga · Rating 5 out of 5]

4.5⭐️ Скажу лише, що друга частина така ж добра як і перша. Тиша не відпускає. Усе інше буде спойлером.
Мені дуже, дуже подобається!