«Таємниця старого Лами» — нова книжка Доржа Бату, в основі якої — реальні події з життя автора та реальні персонажі. Це не просто збірка оповідань про Вчителя, як може здатися на перший погляд. Кожен читач знайде у цій книжці щось своє: для когось ця історія привідкриє таємниці Вчення і буддійського світосприйняття. Для когось вона буде екскурсом у жорстокі радянські часи і покаже, що доля усіх народів, які були загнані в СРСР, трагічно схожа. А для когось вона буде просто неймовірно веселою і сумною водночас, детективною пригодою двох хлопчаків та їхнього старого Вчителя Чімітдоржа-лами.
Неповторну атмосферу книжки доповнюють чудові ілюстрації Ярини Жук і QR-коди з відеороликами.
Дорж Бату (Андрій Васильєв) — український письменник бурято-монгольського походження. Громадянин США. Автор дилогії «Франческа. Повелителька траєкторій» і «Франческа. Володарка офіцерського жетона» та роману «Моцарт 2.0».
Народився і виріс в Бурятії, закінчив Бурятський державний університет. За освітою історик-сходознавець, спеціаліст з історії Китаю. Одружився з американською дизайнеркою українського походження Яриною Жук і 2002 року переїхав жити до України. Виховують двох доньок, Софію та Христину. Працював телевізійним журналістом на загальнонаціональних каналах «1+1» та «Інтер». Переїхавши до США, працював кореспондентом «Голосу Америки» та «ТСН». Член Медіакорпусу ООН. У 2013 році покинув журналістику і став працювати у авіакосмічній галузі. Нині Дорж Бату - математик, спеціаліст з траєкторій космічних апаратів.
Пам'ятаєте те знервоване очікування результатів екзамену, коли вже вийшов із авдиторії? Я завжди в цей час був спокійний і всім казав: який сенс нервуватися? Все, що можна було, я зробив, тепер від мене нічого не залежить. Виявляється, то в мені говорив внутрішній буддист.
Весь фейсбук так одностайно нахвалює цю книжку; усі розповідають, що відклали всі справи, щоб прочитати її. А ти собі думаєш: нє, ну я-то нікуди не поспішаю. Прийде, полежить, дістанусь і до неї.
А потім розкриваєш посилку і бачиш, що в книжці тільки 204 сторінки. Тьху! Так це ми її зараз і тойво.
Ну і тойво.
Не став відволікатися на коди QR, бо не хотілося збиватися з ритму. Там таких збивачів і без того вистачає: купа зносок для пояснення бурят-монгольських реалій. Хоча запам'ятати я тих речей так і не запам'ятав, але принаймні, читаючи, розумів, про що йдеться.
Структурно книга така сама, як і Франческа: маленькі розділи, наприкінці яких, як у байці, винесено мораль. Але від останньої Франчески минуло два роки, тож цей стиль мені не приївся.
Тут дві сюжетні лінії: в одній хлопчаки намагаються розкрити таємницю, винесену в заголовок, а в другій нібито як відсторонено описуються радянські репресії проти бурят-монголів. Але зрештою виявляється, що друга лінія то не просто екскурси в історію, а й важливий елемент загальної оповіді.
Спільність доль українців та бурят-монголів у радянській імперії очевидна. Так само очевидна, як і спільність доль десятків інших народів - дрібних і великих - про яких ми теж майже нічого не знаємо.
Росія рано чи пізно розвалиться, всі ці народи отримають свободу, а Дорж Бату, маю надію, продовжить писати книжки, які так легко читати.
Як же я скучила за книгами Доржа Бату! «Таємниця старого Лами» для мене стала книгою про дружбу, наставництво, просвітлення, мудрість та культуру Бурятії. А ще це про трагізм загнання народу в СРСР. Бату легко та невимушено може говорити про високі істини та трагічні речі. Просто він оповідає про страшне, або про важливе. Через це текст закарбовується в пам’яті, і до нього хочеться повертатися знову й знову. Зізнаюся, до цієї книги я нічого не знала про народ бурято-монгол, їх життя, чи про буддизм. Книга зацікавила мене дізнатися більше, погуглити й взяти в руки інші книги з подібною тематикою (хоча б не боятися цього робити).
Як і автора, головного героя звати Дорж, і він вивчає буддизм та його таємниці. Цей хлопчик знайомить нас із храмом, його жителями, іншими наставниками. Одного дня Дорж з його другом Беліґто знаходять цікавий малюнок із зашифрованим текстом. Це відкриття розпалює цікавість хлопчаків, тож вони проводять розслідування, яке завершується неймовірним відкриттям.
Ще в книзі є QR-коди, які допоможуть почути мову бурят, що також цінно для читача і дозволяє глибше зануритися в написане. Книга хоч і коротка (я прочитала її за три години) – дуже насичена, і вона варта кожної хвилини вашого часу.
«Не бійся. І не плач. Але й не забувай. Нічого не можна забувати. Забув – програв.»
Вперше з початку повномасштабної війни я взялася читати щось окрім новин. Одягнула навушники, ввімкнула спокійну музику і на кілька годин відірвалася від нашого перманентного жаху, занурившись у книжку.
«Там була дуже багато бібліотека. А потім, 1927 року, прийшли більшовики й почався терор. Хапали перших-ліпших і відкривали за фальшивими свідченнями справи. Заарештовували і розстрілювали. А 1937-го монастир закрили остаточно, бібліотеку пограбували. Безцінну святиню, подарунок самого Далай-лами ХІІІ – нефритового Будду – забрали. Так він і пропав. Безслідно зник. Лам і хубараґів розстріляли.»
Відволіклася і заразом дізналася більше про те, як радянська влада знищувала культуру і інших народів, загнаних в СРСР. Що ж, нічого відтоді в їхній політиці не змінилося.
Дорж Бату зробив велику справу - він повернув мені трохи віри у людей.
Вступне слово від Вахтанга Кіпіані починається з "Путін, будь проклятий". Але цього разу цей привіт не через український океан болі та втрат, а через бурят, які у свідомості усієї нашої нації - ворог на нашій землі. Через тих "бурятських танкістів", які прийшли "звільняти Донбас" у 2014 році. Путін знищив симпатію до цілого народу, історичний шлях якого дуже схожий на наш. Тож "Путін, будь проклятий".
Ця книжка - це реабілітація. Історія про двох хлопчаків - Доржа та Беліґто, які живуть та виховуються у буддійському монастирі. Тут дуже легко пояснюються основи та принципи буддизму, але все ж основою дитячої повісті стає "пошук скарбів" та пошук власної історії.
Дорж Бату викладає нам урок радянської історії: переслідування комуністами лам, репресії та 1937 рік... Якщо Ви думаєте, що бурят не русифікували, не знищили їхню історичну та духовну спадщину, їх не засилали до Сибіру та не розстрілювали - то цей "урок" для Вас. Логічно, що "тюрьма народов" СРСР - це не тільки про українців та кримських татар. Але ми добре знаємо наш біль, і погано - чужий. Ми не унікальні у трагічному минулому, та нам пощастило. Українці - нація, яка має свою країну. Буряти досі в полоні путінської політики.
Автор пише про власного Вчителя - і кожна глава стає маленькою притчею. Запам'ятай, а зрозумієш пізніше. Кожному потрібен такий моральний орієнтир а українська церква з цим справляється не завжди добре. Різниця? Пафос. У нашій релігії якось зовсім погано з почуттям гумору. Але у цього лами - ні. І люблю його за це.
" - Знаєш, чому вранці, перед Сахюусан-хуралом, треба пити тільки чистий, свіжозаварений зелений чай без солі, молока й масла? - спитав мене якось Чімітдорж-лама. - Яагаад, багша? Тому що свіжий зелений чай освіжає і тонізує, відкриває чакри, очищає розум, розкриває серце й допомагає встановити зв'язок із сахюусанами? - Ні, просто від чистого зеленого чаю менше пердиш".
Про що б не писав Дорж Бату, чи це космос чи музика чи буддизм, всі його книжки сповнені особливим теплом і добротою. За це я й найбільше ціную автора.
Цього разу йде мова про бурят-монгольське дитинство в буддійському монастирі. Тут є все: легкий гумор, підліткові детективні пригоди 11-річних хлопчаків, бурят-монгольські традиції, побут, мудрі цитати учителя Чімітдорж-лами і спільна трагедія спричинена тоталітарним режимом СССР... Радянська влада масово знищувала культуру, історичний розвиток, вбивала священнослужителів усіх народів загнаних в СССР. Не виключенням стали і бурят-монголи.
Загалом люди не люблять читати/дивитися про війну, репресії, бо це сумно, важко, депресивно.. Але ця книжка якраз є поєднанням корисного з пізнавальним. Хотілося б побільше таких творів, щоб в легкій ненав'язливій формі висвітлювали темні плями історії для широкого загалу. *** "Не подобається тобі якась справа, а уникнути її ніяк не вдається? Полюби її! Полюби її і зроби цю справу так, як ніхто крім тебе її не зробить." *** "Найсолодша помста — зробити кривднику добро, подати руку й подивитись йому у вічі. Немає нічого кращого"
Дорж, що ти робиш, припини. Це вже третя книга яку я прочитав від початку до кінця без перерви на сон, їжу і роботу. Цікава, легка і повчальна пригодницька книга.
Мені випало двічі побувати в місцях, де сповідують буддизм. Обидва вони виявилися на росії, але було це ще до того, як бувати там стало винятково кепським тоном.
Про Елісту я нічого не знав, але водій, який мене підвозив до міста, розповів, що вони — калмики — залишилися в цих краях після походів Чингіз-хана. В Елісті я навіть потрапив всередину буддійського храму і довго роздивлявся незвичні предмети та розписи.
Ще одна зустріч з буддизмом чекала мене на Байкалі, в центрі острова Ольхон, де знаходиться мальовнича і священна для місцевого буддизму пам'ятка природи — мис-скеля Бурхан, а на вершинах пагорбів та сопок можна надибати буддійські ступи.
Ще на початку ХХ століття в печері всередині скелі знаходилося буддійське святилище і сотні лам з всієї Бурят-Монголії з'їжджалися в це місце для обрядів та молитв.
Тобто, чуєте, я напишу це ще раз: сотні лам, а відтак — десятки монастирів і тисячі буддійських ченців, які діяли в тих краях. Здогадуєтеся вже, що сталося з ними згодом?
Дорж Бату розповідає в новій книзі про своє дитинство в якості учня буддійського ченця Чімітдоржа-лами, де він зустрічається з усіма радощами та викликами одинадцятилітнього радянського хлопчака, але, в той самий час, має доступ до велетенської скарбниці мудрості духовної традиції, історія якої налічує тисячі років.
Так як книгу можна прочитати за один вихідний день, я більше про сюжет ніт.
Ну добре, ще тільки дві слові, але таки скажу: там справді є таємниця і детективна історія, а також історія звичайна — трагічна і за своєю суттю дуже близька українцям.
Мені ж було дуже приємно та ностальгійно через десять років пригадати, як це — купатися в холодному Байкалі і пити воду просто з поверхні озера.
На поверхні це книга про пригоди 2х хлопчаків, що намагаються розгадати старовинну таємницю. Здавалося б, що це така ж сама пригодницька книга, які ми читали у дитинстві. Але для мене вона як шкатулка із подвійним дном, оскільки ця книга дає можливість зазирнути у світ бурят-монголів та буддистських монахів та побачити скільки спільного в нашому та їхньому минулому. Для мене ця книга особлива бо допомагає трохи доторкнутися до мого східного коріння.
Зізнаюся, я мало знала про бурят-монголів, їх історію, особливо радянську, винищення монастирів. Так що книга добре заповнює прогалину) Ну і основа історії достатньо цікаво. Хлопці шукають скарб і... знаходять? ні? що за скарб? Почитайте)
Чудова книга. Проковтнув її за два дні і пригадав собі той захват, який підживлював мене у дитинстві, коли читав пригодницьку літературу. А тут ще й буддизм!)
Дорж Бату написав дуже хорошу книжку про своє дитинство, про те, як він разом з іншими хубараґами жив і навчався в єдиній на всю Бурят-Монголію буддійській школі при монастирі, про пригоди двох друзів, їхні пошуки скарбів старого Лами, великі відкриття та маленькі перемоги.
Власне книжка про те, як важливо з дитинства знати історію свого народа, його традиції і обряди. І як добре, що є старші вчителі, здатні навчити і розповісти своїм учням цю історію чесно і неупереджено. А вона була дуже непростою: все автентичне - корінний народ, його мова, історія, релігія знищувались на поталу "новому міру", переписувалось і стиралось з пам'яті на довгі роки. Всі як один повинні були стати гвинтиками нової вигаданої етнічної групи - "великого радянського народу", без власного коріння, гідності, поваги та ідентичності. Інакше - примус, покарання, смертний вирок або радянський концтабір.
Вчителем для маленького Доржа та його друга Беліґто став старий Чімітдорж-лама - один з небагатьох буддійських монахів вцілілих в роки репресій проти бурят-монгольського народу. Його мудрість разом з самоіронією надають розповіді незабутніх моментів, викликають повагу і посмішку.
Дорж Бату пише, що часто згадує настанови свого Вчителя. Я також зберегла для себе деякі його слова: "Не бійся своїх ворогів. Не плач над своїми поразками. Поразки насправді дадуть тобі відчути смак перемоги. А втрати навчать тебе цінувати те, що ти маєш".
І окремий захват викликає оформлення книжки: чудові ілюстрації Ярини Жук (дружини Доржа Бату), каліграфія монгольського майстра Алтантуяа Баттулга і QR-коди з відеороликами та записами голосів героїв книжки.
Дуже тепла, цікава та пізнавальна історія від Доржа Бату! В цей важкий час вона стала джерелом світла - наче чаювання з близьким другом. Особливо цікаво було слухати аудіо до діалогів! А ще ілюстрації до книги просто неймовірної краси 😍
Вахтанг Кіпіані написав чудову передмову. Завдяки їй я чомусь відразу почала сприймати книгу не просто як звичайну пригодницьку оповідку з дитинства. За тим всім криється не тільки мудрість буддистів та прості істини, а й історія монгольського народу, зокрема релігійної частини. Історія, яка творилася під впливом радянського союзу. А це, знаєте, збіса цікаво й збіса сповільнює момент. Щоб погуглити більше й замислитися над тим, як тодішнє правління вплинуло на людство. А взагалі, тішуся тому, що відкрила для себе такого автора. Вміти писати просто та ще й з гумором про складне - безцінно.
Як же можна написати так книжку, щоб читач (особисто я) не міг зрозуміти, чи то вигадано чи реальні події? Що не розділ, хочеться виписувати цитати. Легка до прочитання, без пафосу чи якихось надпримудростей, але мудро. Раджу!
Ще з дитинства пам‘ятаю у збірках казок були і бурятські народні. Завжди було цікаво - де ж вони живуть, ті буряти? А в цій книзі і коротко про їхню історію, життя біля Байкалу до СРСР. Виявляється у них навіть релігія - буддизм, і там були буддійські храми і лами. Я думала, що це тільки в Тибеті лами бувають. Дуже пізнавальна і позитивна книга.
Загалом, згадуючи Франческу - і ті міні ремарки там про дитинство автора в Бурятії, і тепер, прочитавши цю книгу, дуже хотілось би послухати інші розповіді про традиції, побут і життя людей там. З того, що пам’ятає автор.
Моя сходознавча душа радіє - цього разу за Qr- кодами не тільки корисна інформація, а й діалоги, записані бурятсько-монгольскою. Читаючи, не могла відкинути думки про '7 років в Тибеті' - також буддитсти, окупація і пояснення культурних аспектів. Проте, Дорж робить тему репресій та релігії легшою для сприйняття більш широкого кола читачів, бо розказує це через призму епізодів з життя підлітка. Не вдаваючись в деталі, книга наче 'Тореадори з Васюківки' у степових азіатських декораціях.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Чи ненайкраща книга Доржа Бату (хоч і не сказати, що вибір аж такий великий). Проте ця книжка-притча відкриває вікно у дивовижний світ з яким не зустрічався раніше; світ буддизму, Бурятії, руйнівного совка. Не важливо яких релігійних та не дуже поглядів людина дотримується-читати твір неймовірно захопливо і мабуть порівняв би з питтям чудового зеленого чаю, що бадьорить, додає енергії та покращує настрій
"Таємниця старого Лами" є атмосферною книгою. Описана в ній історія, затягує.
Тут коротенькі розділи з певним повчальним висновком, історія і традиції бурят-монголів, побут буддистських монахів, змішались із розслідуванням досить запутаної таємниці.
Одним словом, вона дуже щира. Однозначно рекомендую.
Перша книжка, на якій змогла зосередитися під час війни. Власне, завдяки тому, що мова легка, сюжет не обтяжений деталями і перепитіями. І хоча не люблю притчевість у художній літературі, тут філософія старого будди дуже відгукнулася. У воєнний час те, що треба :)
Дуже легка та "ненапряжна" книжка, втім вона відкрила мені світ буддизму та змусила задуматися про трагедію бурят-монгольського народу, спричинену сталінізмом.
Вона описує життя хлопчаків, які проходять навчання у буддистському монастирі на околиці Улан-Уде. Тож перед нами постають незнані світи — Бурят-Монголії та буддизму. Для мене було цікаво дізнаватися, як вони влаштовані, які традиції, який побут цих світів. Як пити зелений чай із сіллю та маслом, як звучить бурят-монгольська мова, як живуть лами.
Це милий детектив з дітьми у головних ролях. Не надто заплутаний, але добре тримаючий увагу читача.
Як у в іншій книжці Доржа Бату, яку я читала, мене захоплює доброта, з якою автор ставиться до світу. Вона зачаровує мене до глибини душі, не хочеться полишати книгу, щоб не виходити з цього стану.
Наставник героїв, літній лама, щедро ділиться із читачами своєю мудрістю та поглядами на світ. Брати чи не брати їх до свого життя, кожен може вирішити сам, але послухати та обдумати — надзвичайно цікаво.
Я поставила 5 із 5. Мій внутрішній етнограф та краєзнавець був шаленою задоволений можливістю дізнатися про нову східну країну та релігію. Але навіть якщо ви не цікавитеся сходом, рейтинг книги на Good Reads - 4.58 із 5. А значить не тільки сходолюбам вона заходить.
Я вже знайома була з чудесами QR-кодів з часів прочитання «Моцарт 2.0». Скажу, що це круте доповнення, щоб глибше поринути у контекст та відчути атмосферу.
«Таємниця Старого Лами» читається дуже швидко, хоча спочатку мені складно було через велику кількість незрозумілих слів та коротких висказувань бурятською (я просто дуже не люблю примітки, особливо коли їх буває 1/3 сторінки). Але з кожним розділом я все менше звертала на це увагу та насолоджувалася сюжетом.
Книга пригодницька, дійсно з «том соєровим» вайбом. Під час читання збирала у пам’яті свої власні флеш-беки з дитинства, де я придумувала собі скарби та карти, щоб їх знайти. Дійшла до висновку, що мені дуже подобається подібний «жанр», коли вже дорослий автор описує своє дитинство (або вигадує). Адже ретроспективно, з позиції дорослого, це дуже кльово виходить.
Ілюстрації до видання, опис буденних ритуалів (чай з молоком, сіллю та маслом, кулінарні традиції, запахи та смаки), інтрига та сумні уривки страждань корінних народів дуже вразили мене. Тому і 5 зірок.
Хотілося б ще більше почитати про тибетські традиції та навчання, саме для широкої аудиторії - теж у формі розповіді, з сюжетом і головними героями. Бо той класичний нон-фікшен з повчаннями та історіями успіху вже дістав:)
Мені здалось, що найбільше ця книга має сподобатись молодим людям, підліткам: двоє хлопців намагаються розгадати таємницю і отримують пригоди на свою голову. Але мені теж було цікаво, особливо історичні відсилки і інформація про буддізм. Як емоційна людина, завжди заспокоююсь, коли читаю буддістські поради. Особливо це помічне в батьківстві (дивлюсь на розкидані іграшки і макаронину під столом)
«Вау!» – це слово, яке в мене найчастіше виринало в думках під час читання цієї книги. І в першу чергу це «вау» стосується того, як дивовижно Доржу Бату вдалось вмістити будистську мудрість в детектив, а також поєднати сучасність і давнину, не втративши сенсу останньої, та оголюючи всі ті тонкі ниточки, які тягнуться з одного сторіччя в інше, й врешті розплутуються дітьми. Але як відомо, істина мовить вустами немовля. Хоча головний герой та його друг – основні дійові особи цих азіатських «пригод Тома Сойера», це дуже мудрі підлітки, які пізнають самих себе і світ навколо. Під час читання захоплює і тонкий гумор, і по-новому осмислюється буддизм, і взагалі, відкривається (для мене вперше) бурятсько-монгольський етнос, і звісно, ще більше викривається нищівність й жахливість радянського союзу. В книзі лише 200 сторінок, що читаються за день, але важливі міркування та настрій книга залишає по собі ще надовго. Чіпляючих цитат в ній чимало, але мені найбільше сподобалась ця, тож залишу її тут: «Не бійся смерті, Доржо. Бійся того, що не встигнеш зробити до тієї хвилини, коли вона прийде. А вона обов’язково прийде, Доржо. Тільки ніхто не знає, коли саме. Тому ніколи не шкодуй за тими, хто пішов. Не бійся смерті, бо за нею нове життя. Використовуй кожен день так, ніби це твій останній день. Люби. Кохай. Живи. Учись. Радій! Саме для цього ти прийшов сюди.»