Коли писав свої враження про перший делюкс серії коміксів «Людина-Тварина», то казав, що комікси зібрані в ній були дахозривними. Але в другому делюксі «Людина-Тварина» #14–24 після того, як дах був уже втрачений, Ґрант Моррісон узяв і розвалив чотири стіни, які залишилися. Тепер тільки емоції та розуміння, наскільки комікс може дивувати. У цій збірці Людина-Тварина дізнається про своє справжнє походження, природу реальності та сенс життя, всесвіту та всього іншого. Тут трапляються серйозні й божевільні речі. Також Моррісон робить деяку деконструкцію, використовуючи головного героя, щоби показати природу коміксів і супергероїв, які живуть у них.
Похмура постать ходила навколо будинку Бадді Бейкера, коли він перебував у Африці. Його донька розповіла це матері, яка не до кінця повірила дівчинці. Але коли Бадді повернувся додому, то він теж побачив цю таємничу постать. Не знаю чому, але Ґрант Моррісон вирішив створити досить таки містичний та похмурий випуск. Воно було незвично, адже він виділявся від попередніх. Але це рішення дало змогу зберегти інтригу цієї таємничої особистості досить довго та здивувати пізніше. Далі про цю сюжетну лінію не варто говорити, адже ця інформація точно зіпсує враження від прочитання. Але можу сказати — це випуск, який відразу додав вельми багато інтриги до основного сюжету, який тягнеться впродовж усіх випусків. І це чудово!
Тварина-Людина виявився дуже цікавим персонажем, який сильно відрізняється від більшості інших «мейнстрімових» супергероїв. Він не любить битися, а коли стикається з певними антагоністами, замість того, щоби товкти їм пику, як це робили всі інші, просто просить подумати про те, що вони роблять. Я вважаю це надзвичайно цікавим і таким, що змушує задуматися чому так усе відбувається.
Також автор піднімає питання жорсткого поводження із тваринами, яке важливе для нього в реальному житті. Тому і його герой, який має більше спільного із тваринами, ніж інші, бореться проти цього в цій серії коміксів. Кілька випусків на цю тему ми мали ще в першому делюксі, але в цьому — відбувається найбільша концентрація різних історій на цю тему, де найбільш чуттєвим і емоційним був комікс «Диявол і глибоке блакитне море» про бездумне й жорстоке вбивство дельфінів на щорічне свято, куди з’їжджалося багато людей для участі в цьому жаху. У давнину це відбувалося для того, щоби вижити, але зараз воно залишилося жорстокою традицією, якій не місце в цивілізованому світі. Це проймає дуже сильно.
У відгуку до першого тому я свідомо не згадував «мета» частину, яку сформував Ґрант Моррісон наприкінці збірки, а продовжив уже в другій частині рану. Тут іде мова про інопланетян, які опікуються долею Людини-Тварини та, які стали причиною того, чому Бадді Бейкер отримав свої надздібності та ще багато іншого. Хоча ці випуски мені не вельми заходили, але вони насправді є підводкою до чогось більшого, про що хотів поговорити автор зі своїми читачами через створену історію.
Цей ран деконструює комікси, як форму мистецтва, і він водночас критикує інші комікси та себе самого. Через деякий час деякі герої розуміють, що насправді перебувають в історії та не є живими створіннями. Це призводить до дуже цікавих реакцій із їхнього боку. Людина-Тварина та Джеймсом Гайвотером обговорюють сценариста, і хоча вони називають його спершу хорошим, то потім не розуміють, чому автори так жорстоко поводяться із їхніми життями. Та згодом доходять до досить незвичної й цікавої думки, що вони насправді переживають своїх богів (тобто творців), тому що вони живуть своїми історіями щоразу, коли хтось їх читає. Далі ми можемо побачити, що головний герой використовує знання про те, що він є в коміксі, щоби перемогти чергового антагоніста. А той натомість стверджує, що насправді він не поганий, він просто персонаж, створений для того, щоб бути поганим. Але це тільки крихти того, що нас чекає у фінальних випусках серії, адже там ми маємо розуміння персонажів самих себе чи яка їхня доля й місце в безперервності, яка існує у всесвіті DC (у Marvel звісно теж).
«Людина-тварина» Ґранта Моррісона — це багато крутих речей водночас, які просто ідеально пасують один одному. Хоча й, на перший погляд, певні історії ніяк не лягають у цілу картину. Загальна ж історія була дивною та оригінальною, а окремі номери були сповнені тонною деталей, які могли здивувати. Цей ран також служив таким собі листом до давно минулої епохи коміксів, яку майже ніхто більше не читає, і служить оцінкою того, що комікси означають для нас і для самих героїв у них.
Цей ран став одним з улюблених, який уже є бажання перечитати, щоби віднайти собі ті речі, які не вдалося зрозуміти чи побачити вперше. І цю серію обов’язково потрібно видавати українською мовою, бо з якого боку не глянь, вона вартує цього.