What do you think?
Rate this book
Trilogía Musashi #3
Musashi: The Way of the Sword
In a moment of swift and silent violence, Miyamoto Musashi spilled the best blood of the powerful House of Yoshioka. Now the Yoshiokas are fighting for their future, and Musashi must face his most difficult contest--in a battle that will change his life forever. Previously published by Harper & Row.
330 pages, Paperback
First published January 1, 1971
10 people are currently reading
444 people want to read
About the author
Eiji Yoshikawa
535 books778 followersPen-name of Yoshikawa Hidetsugu. Yoshikawa is well-known for his work as a Japanese historical fiction novelist, and a number of re-makes have been spawned off his work.
In 1960, he received the Order of Cultural Merit.
Eiji Yoshikawa (吉川 英治, August 11, 1892 – September 7, 1962) was a Japanese historical novelist. Among his best-known novels, most are revisions of older classics. He was mainly influenced by classics such as The Tale of the Heike, Tale of Genji, Outlaws of the Marsh, and Romance of the Three Kingdoms, many of which he retold in his own style. As an example, the original manuscript of Taiko is 15 volumes; Yoshikawa took up to retell it in a more accessible tone, and reduced it to only two volumes. His other books also serve similar purposes and, although most of his novels are not original works, he created a huge amount of work and a renewed interest in the past. He was awarded the Cultural Order of Merit in 1960 (the highest award for a man of letters in Japan), the Order of the Sacred Treasure and the Mainichi Art Award just before his death from cancer in 1962. He is cited as one of the best historical novelists in Japan.
In 1960, he received the Order of Cultural Merit.
Eiji Yoshikawa (吉川 英治, August 11, 1892 – September 7, 1962) was a Japanese historical novelist. Among his best-known novels, most are revisions of older classics. He was mainly influenced by classics such as The Tale of the Heike, Tale of Genji, Outlaws of the Marsh, and Romance of the Three Kingdoms, many of which he retold in his own style. As an example, the original manuscript of Taiko is 15 volumes; Yoshikawa took up to retell it in a more accessible tone, and reduced it to only two volumes. His other books also serve similar purposes and, although most of his novels are not original works, he created a huge amount of work and a renewed interest in the past. He was awarded the Cultural Order of Merit in 1960 (the highest award for a man of letters in Japan), the Order of the Sacred Treasure and the Mainichi Art Award just before his death from cancer in 1962. He is cited as one of the best historical novelists in Japan.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 25 of 25 reviews
November 11, 2020
Genial final para una magnífica trilogía.
El final ya lo conocía del manga pero el libro está tan bien ambientado que te sumerges en la época feudal y de los samuráis.
El final ya lo conocía del manga pero el libro está tan bien ambientado que te sumerges en la época feudal y de los samuráis.
April 2, 2025
"Мусаші. Книга третя. Вогонь"
Ейджі Йошікава
"Мусаші втратив рахунок поєдинкам. Він бився з досвідченими мечниками. Знайти хорошого партнера просто - важче зустріти справжню людину. З безлічі людей, що населяють світ, неможливо знайти досконалого. Мусаші усвідомив це в результаті мандрівок, і висновок пригнічував його, завдавав майже фізичного болю. У такі хвилини він подумки звертався до Такуана, який був, безперечно, своєрідною і неповторною людиною.
«Мені пощастило,— думав Мусаші. — Я бодай одну справжню людину знаю. Потрібно старатись, щоб знайомство з ним принесло плоди».
Третій том пригод найвідомішого мечника Японії Мусаші Міямото здивував мене найбільше. Справа в тому, що два вороги Мусаші - Сейджуро і Байкен, в манзі виглядають справжніми непереможними самураями з власними філософіями та кодексом честі. В той час як у романі Байкен звичайний коваль-розбійник (який ненароком сам собі відрізає пальці, що потужно контрастує зі схожою сценою в манзі), а Сейджуро ґвалтівник Акемі!
Два відморозки та ще й боягузи. А в манзі Такехіко Іное це герої, живі легенди.
Тим не менш, цікаво читати першоджерело, коли вже читав ремейк.
В третьому томі також з'являється Коджіро Сасакі - ще один ідол з гігантський мечем на ім'я "Сушильний стовп" і мавпочкою (в манзі її поки нема).
Цікавий епізод з пораненою ногою і піднятям на гору, схожу на обличчя Яґю.
Рефреном іде паралельний сюжет з подорожами Джотаро і Оцу та прикрої Осуґі і Ґона з сімейства Хонїден.
Четвертий том має теж бути цікавим, бо починається довгоочікуваним боєм між Сейджуро і Такедзо!
Світ в уявленні Мусаші був влаштований так, що люди неминуче каялись у скоєному. Наприклад, чоловіки одружуються, щоб прожити з обраницею все життя, але потім забувають про дружин. Жінкам можна пробачити непостійність поглядів. Від них рідко почуєш скаргу, а чоловіки без кінця нарікають на життя. Мусаші чув багато історій про те, як чоловіки викидали своїх дружин, як старі, непридатні сандалії.
Мусаші не мав сімейних турбот, але піддавався спокусам, страждаючи від власної слабкості. Ось і зараз він шкодував, що прийшов у дім тітки. «Я не можу скинути пути залежності від інших,— журився він. — Скільки разів твердив собі, що слід міцно стояти на землі, покладаючись лише на себе. І раптом я починаю сподіватися на когось. Наївна дурість! Я знаю, що робити! - осяяло його. — Напишу собі розпорядження».
Мусаші розв'язав дорожній мішок і дістав звідти пакунок скріплених листків, що служили йому записником. В нього він заносив думки, що приходили на думку під час мандрівок, настанови Дзен, нотатки з географії, зауваження про свої недоліки і часом замальовки незвичайних предметів. Розкривши книжку, Мусаші поклав перед собою пензель і замислився. Потім написав: "Ніколи ні про що не жалкувати".
Ейджі Йошікава
"Мусаші втратив рахунок поєдинкам. Він бився з досвідченими мечниками. Знайти хорошого партнера просто - важче зустріти справжню людину. З безлічі людей, що населяють світ, неможливо знайти досконалого. Мусаші усвідомив це в результаті мандрівок, і висновок пригнічував його, завдавав майже фізичного болю. У такі хвилини він подумки звертався до Такуана, який був, безперечно, своєрідною і неповторною людиною.
«Мені пощастило,— думав Мусаші. — Я бодай одну справжню людину знаю. Потрібно старатись, щоб знайомство з ним принесло плоди».
Третій том пригод найвідомішого мечника Японії Мусаші Міямото здивував мене найбільше. Справа в тому, що два вороги Мусаші - Сейджуро і Байкен, в манзі виглядають справжніми непереможними самураями з власними філософіями та кодексом честі. В той час як у романі Байкен звичайний коваль-розбійник (який ненароком сам собі відрізає пальці, що потужно контрастує зі схожою сценою в манзі), а Сейджуро ґвалтівник Акемі!
Два відморозки та ще й боягузи. А в манзі Такехіко Іное це герої, живі легенди.
Тим не менш, цікаво читати першоджерело, коли вже читав ремейк.
В третьому томі також з'являється Коджіро Сасакі - ще один ідол з гігантський мечем на ім'я "Сушильний стовп" і мавпочкою (в манзі її поки нема).
Цікавий епізод з пораненою ногою і піднятям на гору, схожу на обличчя Яґю.
Рефреном іде паралельний сюжет з подорожами Джотаро і Оцу та прикрої Осуґі і Ґона з сімейства Хонїден.
Четвертий том має теж бути цікавим, бо починається довгоочікуваним боєм між Сейджуро і Такедзо!
Світ в уявленні Мусаші був влаштований так, що люди неминуче каялись у скоєному. Наприклад, чоловіки одружуються, щоб прожити з обраницею все життя, але потім забувають про дружин. Жінкам можна пробачити непостійність поглядів. Від них рідко почуєш скаргу, а чоловіки без кінця нарікають на життя. Мусаші чув багато історій про те, як чоловіки викидали своїх дружин, як старі, непридатні сандалії.
Мусаші не мав сімейних турбот, але піддавався спокусам, страждаючи від власної слабкості. Ось і зараз він шкодував, що прийшов у дім тітки. «Я не можу скинути пути залежності від інших,— журився він. — Скільки разів твердив собі, що слід міцно стояти на землі, покладаючись лише на себе. І раптом я починаю сподіватися на когось. Наївна дурість! Я знаю, що робити! - осяяло його. — Напишу собі розпорядження».
Мусаші розв'язав дорожній мішок і дістав звідти пакунок скріплених листків, що служили йому записником. В нього він заносив думки, що приходили на думку під час мандрівок, настанови Дзен, нотатки з географії, зауваження про свої недоліки і часом замальовки незвичайних предметів. Розкривши книжку, Мусаші поклав перед собою пензель і замислився. Потім написав: "Ніколи ні про що не жалкувати".
January 3, 2017
La espada, más que un arma, ha de ser una filosofía, una respuesta al interrogante de la vida.
Con este tercer libro doy por finalizada la historia de Musashi, narración de Yoshikawa, que ha enriquecido su relato con detalles fantásticos (o sorprendentemente espirituales) y datos históricos reales, factores que han logrado llevar sus obras a ser aclamadas tanto por amantes de aventuras como a seguidores de la historia nipona.
Miyamoto Musashi si bien fue un personaje histórico, Yoshikawa tejió alrededor de su figura, una historia llena de espiritualismo, aventuras, enfrentamientos entre diferentes clanes, luchas, violencia y por supuesto, amor.
El desarrollo de los personajes, así como sus motivaciones, desgracias y deseos han sido para mi lo mejor de la historia, no hubo un solo personaje que no haya sido moldeado cuidadosamente en el transcurso de la historia. Pero no solo los personajes fueron descritos con tanto esmero, sino cada paso y cambio de tiempo, ambiente, escenario, política, sociedad y hasta la economía del Japón del siglo XVII. Esta obra puede ser admirada y analizada desde la perspectiva psicológica de cada personaje o desde el desarrollo gradual de un país.
Como todo altibajo, sentía que hubo momentos de la historia que me perdía por completo, que no lograba comprender, o que simplemente no lograban algún cambio en mis emociones...quizás esto se debía a la manera en que algunas partes de la historia estaban narradas, como si a propia historia me imponía a tener un estado emocional diferente para que lograra ser comprendida.
En esencia, esta trilogía no sólo ofrece un periodo de la historia japonesa novelada, con espadachines, samurais y una discreta historia de amor; sino también el reflejo de un hombre de su búsqueda incansable de a iluminación, a través del Camino de la Espada.
Con este tercer libro doy por finalizada la historia de Musashi, narración de Yoshikawa, que ha enriquecido su relato con detalles fantásticos (o sorprendentemente espirituales) y datos históricos reales, factores que han logrado llevar sus obras a ser aclamadas tanto por amantes de aventuras como a seguidores de la historia nipona.
Miyamoto Musashi si bien fue un personaje histórico, Yoshikawa tejió alrededor de su figura, una historia llena de espiritualismo, aventuras, enfrentamientos entre diferentes clanes, luchas, violencia y por supuesto, amor.
El desarrollo de los personajes, así como sus motivaciones, desgracias y deseos han sido para mi lo mejor de la historia, no hubo un solo personaje que no haya sido moldeado cuidadosamente en el transcurso de la historia. Pero no solo los personajes fueron descritos con tanto esmero, sino cada paso y cambio de tiempo, ambiente, escenario, política, sociedad y hasta la economía del Japón del siglo XVII. Esta obra puede ser admirada y analizada desde la perspectiva psicológica de cada personaje o desde el desarrollo gradual de un país.
Como todo altibajo, sentía que hubo momentos de la historia que me perdía por completo, que no lograba comprender, o que simplemente no lograban algún cambio en mis emociones...quizás esto se debía a la manera en que algunas partes de la historia estaban narradas, como si a propia historia me imponía a tener un estado emocional diferente para que lograra ser comprendida.
En esencia, esta trilogía no sólo ofrece un periodo de la historia japonesa novelada, con espadachines, samurais y una discreta historia de amor; sino también el reflejo de un hombre de su búsqueda incansable de a iluminación, a través del Camino de la Espada.
May 28, 2015
Podemos considerarlo como un final “correcto” para la saga. El libro da demasiadas vueltas al principio, pero cuando se centra en el último arco, acaba con gracia. Los personajes evolucionan coherentemente, a pesar de que Jotaro/Iori se parecen demasiado para mi gusto. Asimismo, se lee muy fácil, manteniendo el lirismo que ha caracterizado a los libros anteriores. Aunque seguro gustará a los ánimos de aventuras de capa y espada, sigue siendo inferior a la primera parte (pero a grandes rasgos, superior a la segunda), lo que acaba fastidiando un poco, viendo el inicio tan prometedor que tenía la saga.
La reseña completa aquí :)
http://meitnerio.blogspot.fr/2013/08/...
La reseña completa aquí :)
http://meitnerio.blogspot.fr/2013/08/...
October 18, 2023
Compuesta por 7 libros (en la edición que tengo), la historia de Musashi concluye con La Luz Perfecta, dándole así fin a esta historia ficticia creada por Eiji Yoshikawa, autor que dedico gran parte de sus obras a enaltecer la cultura japonesa, en este caso, inpirandose en la vida del mítico maestro de la espada Miyamoto Musashi, autor del Libro de los Cinco Anillos, obra maestra de la filosofía japonesa junto al Arte de la Guerra.
Ambientada a comienzos de la era Edo, esta serie de libros cuentan la historia de Takezo, un joven de carácter violento oriundo de Harima, quien comienza su historia después de combatir en la batalla de Sekigajara, junto a su amigo de infancia Hoiden Matahachi. En sus comienzos, la historia muestra la transformación de Takezo para convertirse en Miyamoto Musashi, gracias a la ayuda del monje Takuan, quien será su referencia espiritual durante algunas partes de la historia.
Estos libros ayudan mucho a comprender un punto muy importante de la historia de Japon, ya que marcan una época en la que el clan Tokugawa comenzó una dinastía que se extendió durante más de dos siglos, dejando atrás los tiempos de guerra donde el dominio de la clase samurai se extendía por todo el país.
Respecto a la dinámica de los libros, hay que resaltar que Musashi es el único personaje que muestra un desarrollo en la historia, resultando desconcertante el pobre o nulo desarrollo que tienen otros personajes principales como Matahachi, Osugi y Otsu, quienes son exactamente iguales a lo largo de los 7 libros, y solamente tienen un cambio significativo a la altura del libro final (en las últimas paginas).
Finalmente, creo que el objetivo principal del autor, que es mostrar de una forma atractiva la historia de Japón, se logra de sobra en esta historia. El valor filosófico de las enseñanzas de Musashi es indiscutible, y creo que la onda que le da el autor novelizando su épica historia le da el toque de amor por el país que se buscaba.
Ambientada a comienzos de la era Edo, esta serie de libros cuentan la historia de Takezo, un joven de carácter violento oriundo de Harima, quien comienza su historia después de combatir en la batalla de Sekigajara, junto a su amigo de infancia Hoiden Matahachi. En sus comienzos, la historia muestra la transformación de Takezo para convertirse en Miyamoto Musashi, gracias a la ayuda del monje Takuan, quien será su referencia espiritual durante algunas partes de la historia.
Estos libros ayudan mucho a comprender un punto muy importante de la historia de Japon, ya que marcan una época en la que el clan Tokugawa comenzó una dinastía que se extendió durante más de dos siglos, dejando atrás los tiempos de guerra donde el dominio de la clase samurai se extendía por todo el país.
Respecto a la dinámica de los libros, hay que resaltar que Musashi es el único personaje que muestra un desarrollo en la historia, resultando desconcertante el pobre o nulo desarrollo que tienen otros personajes principales como Matahachi, Osugi y Otsu, quienes son exactamente iguales a lo largo de los 7 libros, y solamente tienen un cambio significativo a la altura del libro final (en las últimas paginas).
Finalmente, creo que el objetivo principal del autor, que es mostrar de una forma atractiva la historia de Japón, se logra de sobra en esta historia. El valor filosófico de las enseñanzas de Musashi es indiscutible, y creo que la onda que le da el autor novelizando su épica historia le da el toque de amor por el país que se buscaba.
August 19, 2025
It's a little complicated reviewing Musashi in these old mass market paperback versions rather than a complete edition. Personally, other than the first volume, I don't think they stand particularly well on their own because they were never intended to be published this way.
Taking that into consideration, I'm reviewing this not so much as a standalone book as much as this meaty middle part of the longer story of Musashi, and I feel like had I been reading this as one gigantic tome, this section would be among my favorites, hence the higher Goodreads score.
I feel like the setup of the last book pays off incredibly well. Musashi must wrestle with a multitude of conflicts, both the physical fights, which are eloquently written, among my favorites in literature, as well as internal struggles. The will-they-won't-they connection between Musashi and Otsu is fantastically realized. He dreams of being a legendary swordsman and realizes that he could be putting Otsu at risk, and he loves her so much that he doesn't want to do that.
This is also the book where Matahachi goes full heel, which I feel like we saw coming, but the turn both makes sense and pays off his storyline from the last two books volumes of this particular edition.
I don't know exactly where the story goes from here, but I feel like it's the events contained within this volume that set Musashi apart and make it an enduring classic rather than a prototype of better samurai stories to come.
Taking that into consideration, I'm reviewing this not so much as a standalone book as much as this meaty middle part of the longer story of Musashi, and I feel like had I been reading this as one gigantic tome, this section would be among my favorites, hence the higher Goodreads score.
I feel like the setup of the last book pays off incredibly well. Musashi must wrestle with a multitude of conflicts, both the physical fights, which are eloquently written, among my favorites in literature, as well as internal struggles. The will-they-won't-they connection between Musashi and Otsu is fantastically realized. He dreams of being a legendary swordsman and realizes that he could be putting Otsu at risk, and he loves her so much that he doesn't want to do that.
This is also the book where Matahachi goes full heel, which I feel like we saw coming, but the turn both makes sense and pays off his storyline from the last two books volumes of this particular edition.
I don't know exactly where the story goes from here, but I feel like it's the events contained within this volume that set Musashi apart and make it an enduring classic rather than a prototype of better samurai stories to come.
June 16, 2023
While the Musashi series starts strong in Book 1, Book 2 keeps things interesting, Book 3 lags behind. At first, the differing viewpoints and extended storylines of Otsu, Matihachi, Osugi, Akemi, and Jotaro were nice. However, they should've resolved most of these or at least a couple in the second book. They add a completely unwanted level of tedium to reading through the story. The build up to Musashi's duels are great and the reflection he has, but it is constantly sidetracked by things being ridiculous. Which has the opposite effect of what is intended, instead of making Musashi seem more mature, he seems completely out of place in time and space.
It is easy to sympathize with Musashi and why he simply didn't cut down Osugi after she has caused him hell his entire life. Her being an annoying gnat continuously and the personal deficiencies of the other characters constantly on display...it makes them 2-dimensional though. There's been no actual growth for anyone but Musashi. After 3 books, it is unreasonable. I have been fighting through these pages with the indomitable Samurai spirit but unlike the lead character, I give up.
Maybe I should rate this a 2/5, but Musashi is so fun to read about and the writing is well done. I wish i got him more than 20% of the time.
It is easy to sympathize with Musashi and why he simply didn't cut down Osugi after she has caused him hell his entire life. Her being an annoying gnat continuously and the personal deficiencies of the other characters constantly on display...it makes them 2-dimensional though. There's been no actual growth for anyone but Musashi. After 3 books, it is unreasonable. I have been fighting through these pages with the indomitable Samurai spirit but unlike the lead character, I give up.
Maybe I should rate this a 2/5, but Musashi is so fun to read about and the writing is well done. I wish i got him more than 20% of the time.
August 2, 2023
Una saga eterna, pero justamente su longitud la hacen un relato completo de aventuras que no solo se centra en su protagonista sino que nos permite enamorarnos de todos sus personajes, incluso el antagonista.
Empecé leyendo esta historia pensando que estaba leyendo la historia del espadachín más grande de Japón.
Hoy termino sus últimas páginas percibiendo que en realidad leí sobre la historia del sentimiento del pueblo Japonés que habitaba un reino y una era perdida a la humanidad del siglo XXI.
Sin dudas Musashi es uno de los mejores y más adornados relatos nipones sobre la edad feudal.
Lejos de ser sobre violencia o sobre guerras, y, aunque posee elementos de las mismas, la novela es simplemente una de las más bellas miradas a la búsqueda del perfeccionamiento del espíritu humano.
Empecé leyendo esta historia pensando que estaba leyendo la historia del espadachín más grande de Japón.
Hoy termino sus últimas páginas percibiendo que en realidad leí sobre la historia del sentimiento del pueblo Japonés que habitaba un reino y una era perdida a la humanidad del siglo XXI.
Sin dudas Musashi es uno de los mejores y más adornados relatos nipones sobre la edad feudal.
Lejos de ser sobre violencia o sobre guerras, y, aunque posee elementos de las mismas, la novela es simplemente una de las más bellas miradas a la búsqueda del perfeccionamiento del espíritu humano.
June 4, 2021
Si bien supongo los tres libros eran solo uno y las editoriales lo dividieron por $$$. Este en particular creo y sentí que tiene páginas de más que no son aporte o se siente exageradamente alargado. De los tres es el que menos me gustó, sin embargo el duelo final es épico.
Sentí igual que otra persona, que Iori se termina pareciendo demasiado a Jotaro, sin tener sentido ya que el muchacho era todo lo contrario. Osugi sigue siendo un personaje detestable y matahachi penoso. Si bien tienen redención son realmente odiosos.
Sentí igual que otra persona, que Iori se termina pareciendo demasiado a Jotaro, sin tener sentido ya que el muchacho era todo lo contrario. Osugi sigue siendo un personaje detestable y matahachi penoso. Si bien tienen redención son realmente odiosos.
December 31, 2022
Los pececillos, abandonándose a las olas, bailan, cantan y juegan, pero ¿quién conoce el corazón del mar a cien pies de la superficie? ¿Quién conoce su profundidad?
No sé qué decir de momento más allá de que este libro (y los dos anteriores) han marcado un antes y un después en mí, y que no voy a ser la misma persona después de esto. Me ha hecho llorar y temblar de la emoción y el estrés en innumerables ocasiones. Editaré esta reseña y escribiré el texto que se merece. De momento, lo dicho.
October 14, 2024
Con este libro termina mi aventura con Musashi, una trilogía que me ha atrapado desde el primer libro hasta el último y de lo mejor que he leído en mucho tiempo. Eiji Yoshikawa hace que te metas de lleno en el Japón feudal y acompañes a su protagonista en el camino de la espada.
"El mundo está siempre lleno del resonar de las olas"
¿Quién conoce el corazón del mar a cien pies de la superficie?¿Quién conoce su profundidad?"
"El mundo está siempre lleno del resonar de las olas"
¿Quién conoce el corazón del mar a cien pies de la superficie?¿Quién conoce su profundidad?"
October 24, 2024
Una digna conclusión de la hermosa epopeya que es Musashi. Más que antes, es un espacio para conocer la belleza de la estética japonesa a través de sus palabras, con las que Yoshikawa pinta magistralmente paisajes y escenas logrando un equilibrio entre el detalle y la claridad fluida, como una pintura del Mundo Flotante.
Por supuesto, todo apunta a un climax que uno quiere absorber en todas sus dimensiones y, tal vez con ello, acercarse a ese estado que Musashi alcanza.
Por supuesto, todo apunta a un climax que uno quiere absorber en todas sus dimensiones y, tal vez con ello, acercarse a ese estado que Musashi alcanza.
February 19, 2012
В предисловии к этой книге Эйдзи Есикаву сравнивают почему-то с Маргарет Митчелл. Это, видимо, одно из широко распространенных и принимаемых без дополнительных комментариев "литературных суждений" - поверхностных и лживых. Наш аналог: "Владимир Орлов - это Булгаков для бедных". На самом же деле передать впечатление от романа Эйдзи Есикавы через выстраивание аналогий с европейской или американской литературой довольно сложно. Это исторический и авантюрный роман - пожалуй, так можно определить характер произведения в первом приближении.
Название "Десять меченосцев" порождено, видимо, убогой фантазией какого-то издательского клерка. Этим словосочетанием два-три раза называют в романе десять лучших фехтовальщиков школы Есиоки - ни разу эта десятка перед читателем не предстает, а принадлежащие к сей группе отдельные меченосцы тянут в лучшем случае на роли второго плана. У автора роман, как это весьма принято в Японии, называется по имени главного героя - "Мусаси".
Имя Миямото Мусаси еще при его жизни - в начале XVII века - стало нарицательным. Безвестный ронин, которого в зрелые годы почитали как Учителя, достигшего просветления; фехтовальщик, прошедший по Пути меча на шаг дальше любого из своих современников, автор знаменитой "Книги пяти колец" - руководства по стратегии, которое писалось для воинов, а ныне, триста пятьдесят лет спустя, стало настольной книгой многих бизнесменов, спортсменов и художников; да и сам Мусаси замечательно владел кистью и резцом...
Роман Эйдзи Есикавы относится к числу книг, "творящих образ". Как кардинала Ришелье мы представляем в значительной степени по "Трем мушкетерам", так и Миямото Мусаси ныне неотделим в сознании японца от характера, описанного Есикавой. Жизнь Мусаси началась с поражения - он пехотинцем участвовал в битве в долине Сэкигахара, в которой войска Токугавы Иэясу, будущего первого сегуна эпохи Токугава, разгромили армию Исиды Мицунари. Битва, которая стала поворотным моментом в истории Японии, стала точкой отсчета и в жизни Мусаси. Отныне он - ронин, единственным достоянием которого остались два меча, горечь пережитого поражения и невероятная - до полного самоотречения - целеустремленность. И - Путь меча, единственная дорога, на которой воин мог найти свою жизнь. Собственно, роман именно о том, как Миямото Мусаси начал идти по этому Пути - именно начал, потому что мы расстаемся с ним через двенадцать лет, когда у него впереди останется Путь более длинный, чем та дорога, которую он успеет пройти ко дню поединка с Сасаки Кодзиро.
Эйдзи Есикава дарит Мусаси прекрасных партнеров для поединков, - а любой персонаж этого романа неизбежно становится участником поединка. Бесхарактерный ронин Матахати, который в заочном поединке с Мусаси, своим другом детства, терпит одно нравственное поражение за другим. Осуги, старая мать Матахати, воинственный характер которой требует наказания Мусаси за то, что он ни в чем не похож на ее сына. Прекрасная Оцу, любовь которой оказывается неизмеримо сильнее самоотречения Мусаси. Такуан, который все время на полпути ближе к духовному совершенству, чем главный герой.
И, конечно, Сасаки Кодзиро, гений фехтования, "темное alter ego" Мусаси.
Эйдзи Есикава пишет грандиозный портрет человека, который огромными трудами и на пределе душевных сил обретает Путь - Путь как смысл, Путь как цель, Путь как средство. И хотя Путь этот и называется Путем меча, но законы его познаются и через Слово, и через Поступок, и через Образ - такой путь европеец назвал бы путем обретения гармонии с миром. В этой гармонии удар меча рождает стихи, слово сбивает с ног, а закат залечивает раны.
В отличие от Кодзиро, которого все признают прирожденным гением меча, Мусаси показан как человек, идущий к совершенству тяжело и ценой больших усилий. Их финальный поединок - это схватка "темного" Моцарта-Кодзиро со "светлым" Сальери-Мусаси, и исход этого поединка, даже если отвлечься от его нравственного значения, глубоко символичен - воин, которому Путь дается легко, неизбежно проиграет...
В этой книге побеждают лишь те, кто не знал легких путей.
И потому, видимо, так больно ранит читателя то, что предложенный ему превосходный роман облегчен и унижен переводом не с японского, а с английского языка. Нигде в книге это обстоятельство явно не оговорено, но настрой анонимного предисловия, которое постоянно апеллирует к американской аудитории, почти полное отсутствие языковых реалий, традиционно используемых отечественной школой перевода с японского... Например, нигде в книге нет общепринятых названий японского оружия - это в романе-то о мастере боевых искусств! - взамен всегда используется европейские термины или их жутковатая комбинация. Например, вместо "одати" и "кодати" - "большой меч" и "малый меч". Мусо Гонноскэ в романе "мастерски владеет дубинкой", а не является создателем школы дзе-дзюцу, первым использовавшим в качестве оружия "дзе". Верхом пренебрежения оружейными реалиями стало оружие, которое в романе именуется "цепным шестопером с серпом". А злоупотребление - вплоть до названия книги - термином "меченосец", явной калькой с английского "swordsman"?..
Безусловно, перевод такого объемного романа с японского представляет огромную трудность. Лично я благодарен издательству и переводчику, работа которых позволила мне прочитать "Десять меченосцев" - и отдаленно представить себе "Миямото Мусаси" Эйдзи Есикавы, роман о великом философе и самурае...
Название "Десять меченосцев" порождено, видимо, убогой фантазией какого-то издательского клерка. Этим словосочетанием два-три раза называют в романе десять лучших фехтовальщиков школы Есиоки - ни разу эта десятка перед читателем не предстает, а принадлежащие к сей группе отдельные меченосцы тянут в лучшем случае на роли второго плана. У автора роман, как это весьма принято в Японии, называется по имени главного героя - "Мусаси".
Имя Миямото Мусаси еще при его жизни - в начале XVII века - стало нарицательным. Безвестный ронин, которого в зрелые годы почитали как Учителя, достигшего просветления; фехтовальщик, прошедший по Пути меча на шаг дальше любого из своих современников, автор знаменитой "Книги пяти колец" - руководства по стратегии, которое писалось для воинов, а ныне, триста пятьдесят лет спустя, стало настольной книгой многих бизнесменов, спортсменов и художников; да и сам Мусаси замечательно владел кистью и резцом...
Роман Эйдзи Есикавы относится к числу книг, "творящих образ". Как кардинала Ришелье мы представляем в значительной степени по "Трем мушкетерам", так и Миямото Мусаси ныне неотделим в сознании японца от характера, описанного Есикавой. Жизнь Мусаси началась с поражения - он пехотинцем участвовал в битве в долине Сэкигахара, в которой войска Токугавы Иэясу, будущего первого сегуна эпохи Токугава, разгромили армию Исиды Мицунари. Битва, которая стала поворотным моментом в истории Японии, стала точкой отсчета и в жизни Мусаси. Отныне он - ронин, единственным достоянием которого остались два меча, горечь пережитого поражения и невероятная - до полного самоотречения - целеустремленность. И - Путь меча, единственная дорога, на которой воин мог найти свою жизнь. Собственно, роман именно о том, как Миямото Мусаси начал идти по этому Пути - именно начал, потому что мы расстаемся с ним через двенадцать лет, когда у него впереди останется Путь более длинный, чем та дорога, которую он успеет пройти ко дню поединка с Сасаки Кодзиро.
Эйдзи Есикава дарит Мусаси прекрасных партнеров для поединков, - а любой персонаж этого романа неизбежно становится участником поединка. Бесхарактерный ронин Матахати, который в заочном поединке с Мусаси, своим другом детства, терпит одно нравственное поражение за другим. Осуги, старая мать Матахати, воинственный характер которой требует наказания Мусаси за то, что он ни в чем не похож на ее сына. Прекрасная Оцу, любовь которой оказывается неизмеримо сильнее самоотречения Мусаси. Такуан, который все время на полпути ближе к духовному совершенству, чем главный герой.
И, конечно, Сасаки Кодзиро, гений фехтования, "темное alter ego" Мусаси.
Эйдзи Есикава пишет грандиозный портрет человека, который огромными трудами и на пределе душевных сил обретает Путь - Путь как смысл, Путь как цель, Путь как средство. И хотя Путь этот и называется Путем меча, но законы его познаются и через Слово, и через Поступок, и через Образ - такой путь европеец назвал бы путем обретения гармонии с миром. В этой гармонии удар меча рождает стихи, слово сбивает с ног, а закат залечивает раны.
В отличие от Кодзиро, которого все признают прирожденным гением меча, Мусаси показан как человек, идущий к совершенству тяжело и ценой больших усилий. Их финальный поединок - это схватка "темного" Моцарта-Кодзиро со "светлым" Сальери-Мусаси, и исход этого поединка, даже если отвлечься от его нравственного значения, глубоко символичен - воин, которому Путь дается легко, неизбежно проиграет...
В этой книге побеждают лишь те, кто не знал легких путей.
И потому, видимо, так больно ранит читателя то, что предложенный ему превосходный роман облегчен и унижен переводом не с японского, а с английского языка. Нигде в книге это обстоятельство явно не оговорено, но настрой анонимного предисловия, которое постоянно апеллирует к американской аудитории, почти полное отсутствие языковых реалий, традиционно используемых отечественной школой перевода с японского... Например, нигде в книге нет общепринятых названий японского оружия - это в романе-то о мастере боевых искусств! - взамен всегда используется европейские термины или их жутковатая комбинация. Например, вместо "одати" и "кодати" - "большой меч" и "малый меч". Мусо Гонноскэ в романе "мастерски владеет дубинкой", а не является создателем школы дзе-дзюцу, первым использовавшим в качестве оружия "дзе". Верхом пренебрежения оружейными реалиями стало оружие, которое в романе именуется "цепным шестопером с серпом". А злоупотребление - вплоть до названия книги - термином "меченосец", явной калькой с английского "swordsman"?..
Безусловно, перевод такого объемного романа с японского представляет огромную трудность. Лично я благодарен издательству и переводчику, работа которых позволила мне прочитать "Десять меченосцев" - и отдаленно представить себе "Миямото Мусаси" Эйдзи Есикавы, роман о великом философе и самурае...
November 29, 2017
Las 5 estrellas son porque el final hizo que valiera la pena todo. Todos las secciones tediosas, variedad de nombres, tres volúmenes... Al final, una maravillosa pelea que encerró el sentimiento de todos los personajes.
April 12, 2018
Un final justo, correcto con desenlace a todas las historias y bellamente escrito, como siempre.
July 31, 2019
Will Musashi beat Kojiro Sasaki?
December 29, 2021
See review vol. 1.
August 4, 2025
Definitivamente la última parte es la mejor ya que da una instrospección y redención final a los personajes que vimos a lo largo de la saga.
Read
December 24, 2022El final me decepcionó poquito, sin embargo es un buen libro de aventuras y personajes entrañables.
July 19, 2016
Another fantastic addition to the series. I really cannot find any flaw to the book, or the series in general. The ending to the book made me immediately begin the next in the series.
The Charles S. Terry translation is a beautiful thing to experience for both the casual reader and a student of foreign language.
The Charles S. Terry translation is a beautiful thing to experience for both the casual reader and a student of foreign language.
June 20, 2014
Less women, more battles = perfect third book.
Want to read
September 13, 2015Edición en castellano. Tomo 3 de 3.
Want to read
February 14, 2016Tomo 3 (de 3), 4ª edición.
February 13, 2016
La batalla más esperada durante el curso de estos tres volúmenes escrita en solo tres páginas. Yo quería más!!! lloro... Aún así el libro es fenomenal.
November 5, 2014
Après le suprême "Clan des Otori" de Lian Hearn, un vrai régal...
Displaying 1 - 25 of 25 reviews