What do you think?
Rate this book
אנשים מעדיפים לטבוע בים
היה לי ברור שהוא לא רופא שיניים אמיתי ושהוא משתיל לי מצלמה בתוך השן. לא ניסיתי להתנגד כי לא רציתי לגלות שאני יודע על קיומן של מצלמות שיניים זעירות. אמנם אני לא נראה כמו מישהו שיש לו מושג מה באמת קורה בעולם המזוין שלנו, מה באמת מתרחש מאחורי הקלעים של היקום הזה, אבל אני אף פעם לא הייתי מי שחושבים שאני."
סיפוריו של ליאור דיין – כמו הסיפור "מצלמות שן הן עסק מחורבן", שממנו צוטט לעיל – עוסקים בסיטואציות בנאליות לכאורה, דוגמת ביקור אצל רופא השיניים, שפורצות לרגע את גבולותיהן ומתרחקות מהצפוי והמוכר, ולפעמים אף נודדות אל עבר הסוריאליסטי.
בלשון יומיומית פשוטה, ותוך שימוש נרחב בדיאלוגים ובהרבה הומור, מצליח דיין לספק לנו סיפורים שנטועים עמוק בהוויה הישראלית ועוסקים בדמויות שרובן מוכרות היטב לקורא: זוג שעובר להתגורר יחד, עיתונאי שמשתוקק להביא סקופ, חיילים ביחידה סודית ועוד. אלא שבאמצעות תפניות ופיתולים בלתי צפויים בעלילה או שינוי פתאומי בהתנהגותו של אחד הגיבורים, מצליחים הסיפורים להאיר את הצד האבסורדי של החיים.
סיפוריו של ליאור דיין – כמו הסיפור "מצלמות שן הן עסק מחורבן", שממנו צוטט לעיל – עוסקים בסיטואציות בנאליות לכאורה, דוגמת ביקור אצל רופא השיניים, שפורצות לרגע את גבולותיהן ומתרחקות מהצפוי והמוכר, ולפעמים אף נודדות אל עבר הסוריאליסטי.
בלשון יומיומית פשוטה, ותוך שימוש נרחב בדיאלוגים ובהרבה הומור, מצליח דיין לספק לנו סיפורים שנטועים עמוק בהוויה הישראלית ועוסקים בדמויות שרובן מוכרות היטב לקורא: זוג שעובר להתגורר יחד, עיתונאי שמשתוקק להביא סקופ, חיילים ביחידה סודית ועוד. אלא שבאמצעות תפניות ופיתולים בלתי צפויים בעלילה או שינוי פתאומי בהתנהגותו של אחד הגיבורים, מצליחים הסיפורים להאיר את הצד האבסורדי של החיים.
- GenresFictionShort Stories
220 pages, ebook
First published January 1, 2012
7 people are currently reading
55 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
Read
December 16, 2025Збірка абстрактних оповідань високого ступеня божевілля. Рада, що в Ізраїлі є такі вітальні письменники, але не від щирого серця.
March 12, 2018
Так хотілося знайти свіжу, сучасну ізраїльську книжку, таку, щоб без тягаря тисячолітньої історії, if you know what i mean. І ось вона, прошу дуже. Ліор Даян, молодий (83 р.н.) тель-авівський автор пропонує вашій увазі збірку дотепних оповідок з підвивертами. Жваві, неординарні, з легким відчуттям недомовки, що він лишає кисло-солодкий післясмак на кінчику язика. Якщо вам цікаво побачити сучасний Ізраїль з дещо абсурдистського боку, вам сюди. Між іншим, предки пана Даяна перебралися до Ізраїлю із Західної України, тож він навіть трохи наш. =)
"— Чому рятувальником у басейні?
— Що значить «Чому рятувальником у басейні»? — запитав у відповідь я. — Бо це легка робота. Насправді рятувальник не повинен працювати. Подумайте, коли вам востаннє доводилося чути про когось, хто потонув у басейні? Якщо вже люди тонутимуть, то краще у морі. Уявлення не маю, чому це так."
"— Чому рятувальником у басейні?
— Що значить «Чому рятувальником у басейні»? — запитав у відповідь я. — Бо це легка робота. Насправді рятувальник не повинен працювати. Подумайте, коли вам востаннє доводилося чути про когось, хто потонув у басейні? Якщо вже люди тонутимуть, то краще у морі. Уявлення не маю, чому це так."
July 31, 2015
Із “Темпорою” уже склалися ті довірливі стосунки, коли можна наздогад вихоплювати нові видання з полиць, тим паче з такими мрійливими назвами.
Ліор - дуже дотепний молодий автор з Ізраїлю, думаю, із ним було б круто вирушити у подорож автомобілем, бо вигадки у нього б'ють ключем - на будь-який смак і настрій.
“Не те щоб я справді вірив, нібито переді мною месія. Мені вже доводилося зустрітися з десятками месій під час попередніх візитів до психіатричного відділення. Але мій мозок володіє сильною здатністю до аналізу, і я знаю: існує статистична можливість, що ця людина таки є королем-місією. Рано чи пізно месія з’явиться, і мені зовсім не хочеться бути тим, хто на нього начхає, зустріне і не визнає його. От із ким мені не хочеться мати проблем, так це з місією. Крім того, я людина ввічлива, і ніколи не стану руйнувати ілюзій, якими живуть інші”. :)
Ліор - дуже дотепний молодий автор з Ізраїлю, думаю, із ним було б круто вирушити у подорож автомобілем, бо вигадки у нього б'ють ключем - на будь-який смак і настрій.
“Не те щоб я справді вірив, нібито переді мною месія. Мені вже доводилося зустрітися з десятками месій під час попередніх візитів до психіатричного відділення. Але мій мозок володіє сильною здатністю до аналізу, і я знаю: існує статистична можливість, що ця людина таки є королем-місією. Рано чи пізно месія з’явиться, і мені зовсім не хочеться бути тим, хто на нього начхає, зустріне і не визнає його. От із ким мені не хочеться мати проблем, так це з місією. Крім того, я людина ввічлива, і ніколи не стану руйнувати ілюзій, якими живуть інші”. :)
May 23, 2025
загалом - щось є у цьому від тяжко жити жаль померти, але смертність мені набридла
я обожнюю коротку прозу яка переплітає іронію і заглиблення в емоції та стосунки, мені спершу шалено сподобався стиль автора, але під кінець троп несподіваної смерті мене знудив
"Насправді я не живу. Я просто якось виживаю серед дощів свого безумства, які йдуть регулярно, незалежно від пори року і погоди.Я можу лише затримати дихання і намагатись пережити обтяжливі періоди від однієї госпіталізації до іншої, поки почую, як за моєю спиною знову грюкнуть залізні двері психіатричного відділення."
Назубні камери - 4/5, дуже влучно передано параноїдальні думки, красивий кінець
Коли Дуді - 5/5, неочікуваний сюжет і загалом цікава ідея на подумати про крихкість життя і надійність найцінніших стосунків
Том і Став - 3/5, можливо неприємно впізнавати себе у її нитті про "вони просто покидали мене нічого не пояснивши", мене згидила як і її мовчаза зрада, так і його безпричинне зникнення, що буквально змусило її сходити з розуму. Думаю що початок мав на увазі те, що зрадив і він, тож таким чином наче урівняв ситуацію, проте невже було так важко просто поговорити?
Останнє завдання солдата Р. - 3/5, мені дуже сподобався шалений біографічний огляд і неочікувано жорстка кінцівка, що вмістились буквально в останні дві сторінки, але те що було до того сприймалось нуднувато
Люди воліють тонути в морі - 3/5, як жінка з біполяркою мене трішки згидило його ставлення до мені подібних, але я розумію його проблему і це циклічне відчуття спустошення
Ти, я і кіт - 3/5, коротко і смішно, але мені здається автор зневажає жінок, бо усі його персонажки суто емоційно залежні від чоловіків, безособистісні і пласкі
Меїр Розенталь - 4/5, я починаю вловлювати закономірність автора різко додавати в сюжет смерть, але мені подобається гра довкола інтровертності і дилеми ліфт/ескалатор, вайби фореста гампа з отим бігання і акцентом на потворності та інакшості
Вірші про кохання - 4/5, і смішно і грішно
Проект кіпр - 1/5, боюсь такого згасання любові
я обожнюю коротку прозу яка переплітає іронію і заглиблення в емоції та стосунки, мені спершу шалено сподобався стиль автора, але під кінець троп несподіваної смерті мене знудив
"Насправді я не живу. Я просто якось виживаю серед дощів свого безумства, які йдуть регулярно, незалежно від пори року і погоди.Я можу лише затримати дихання і намагатись пережити обтяжливі періоди від однієї госпіталізації до іншої, поки почую, як за моєю спиною знову грюкнуть залізні двері психіатричного відділення."
Назубні камери - 4/5, дуже влучно передано параноїдальні думки, красивий кінець
Коли Дуді - 5/5, неочікуваний сюжет і загалом цікава ідея на подумати про крихкість життя і надійність найцінніших стосунків
Том і Став - 3/5, можливо неприємно впізнавати себе у її нитті про "вони просто покидали мене нічого не пояснивши", мене згидила як і її мовчаза зрада, так і його безпричинне зникнення, що буквально змусило її сходити з розуму. Думаю що початок мав на увазі те, що зрадив і він, тож таким чином наче урівняв ситуацію, проте невже було так важко просто поговорити?
Останнє завдання солдата Р. - 3/5, мені дуже сподобався шалений біографічний огляд і неочікувано жорстка кінцівка, що вмістились буквально в останні дві сторінки, але те що було до того сприймалось нуднувато
Люди воліють тонути в морі - 3/5, як жінка з біполяркою мене трішки згидило його ставлення до мені подібних, але я розумію його проблему і це циклічне відчуття спустошення
Ти, я і кіт - 3/5, коротко і смішно, але мені здається автор зневажає жінок, бо усі його персонажки суто емоційно залежні від чоловіків, безособистісні і пласкі
Меїр Розенталь - 4/5, я починаю вловлювати закономірність автора різко додавати в сюжет смерть, але мені подобається гра довкола інтровертності і дилеми ліфт/ескалатор, вайби фореста гампа з отим бігання і акцентом на потворності та інакшості
Вірші про кохання - 4/5, і смішно і грішно
Проект кіпр - 1/5, боюсь такого згасання любові
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 13, 2023
Żeby życie miało balans, raz wybitność, raz ambaras...
Zanim zacznę pluć jadem przyznam, że Leore Dayan ma bardzo elastyczny styl pisarski. Przy każdym opowiadaniu czuć inny ton, zmianę w perspektywie protagonisty, jest to stale coś nowego. Ale poza tym w tej książce nie ma nic dobrego.
Po prostu zróbmy wyliczankę, co jest nie tak, z zaznaczeniem opowiadań, o których mówię.
1. Brak fabuły. Te opowiadania są zbiorem przypadkowych, nie związanych ze sobą wydarzeń. Trochę tak jakby fabułę różnych filerowych odcinków anime wcisnąć do jednego godzinnego filmu. ("Kamery zębowe to gówniany interes", "Meir Rozental", "Tom i Stav", "Wiersze o miłości", "Ludzie wolą topić się w morzu", połowicznie "Ty, ja i kot ", które jest jedną długą anegdotką bez kontekstu)
2. Brak sensownego zakończenia/puenty. Pan Dayan lubi budować oczekiwania odnośnie zakończenia swojej historii, by następnie ją urwać w głupim momencie i nie odpowiedzieć na żadne nasze pytania, nie dokończyć wątków, czy nie wyjaśnić, o co mu chodziło, jakie jest meritum sprawy. (WSZYSTKIE, choć "Ludzie wolą topić się w morzu" tylko połowicznie)
3. Sztuczne szokowanie. Pan Dayan to taki izraelski Patryk Vega - bierze ważny temat na warsztat i zamiast traktować go z szacunkiem, przestrzegając pewnego decorum, robi sobie z niego śmieszki oraz wykorzystuje mechanicznie, jako coś co ma szokować i tym samym przyciągać uwagę czytelnika ("Wiersze o miłości", "Ludzie wolą topić się w morzu", "Tom i Stav")
4. Protagoniści. W większości przejawiają tępotę konieczną do ciągnięcia pseudo-akcji na siłę ("Kamery zębowe to gówniany interes", "Meir Rozental", "Ostatnia misja żołnierza R.", "Projekt Cypr", "Tom i Stav"), albo są gburami nienawidzącymi świata ("Kamery zębowe to gówniany interes", "Meir Rozental", "Ostatnia misja żołnierza R."). Nie ma to jak zmuszać czytelników do obcowanie z gnidami społeczeństwa!
5. Toksyczność. W paru opowiadaniach przewija się zbędna, ale rażąca po oczach, homofobia ("Kamery zębowe to gówniany interes", "Ostatnia misja żołnierza R.", "Projekt Cypr"). Przekraczająca ramy kreacji bohatera. Tytułowe opowiadanie, które jak mogliście zauważyć brzmi zupełnie inaczej niż na okładce, obrazuje stereotypowy, zakłamany i szkodliwy obraz szpitala psychiatrycznego. Redukuje jego pacjentów tylko do tych z manią i depresją, straszy kaftanami bezpieczeństwa i zerową opieką ze strony personelu za to stuprocentową kontrolą. A zanim powiecie, że takie są izraelskie realia przejdźmy do następnego punktu.
6. Kłamstwa autora/wydawcy. Z jakiegoś powodu tą książkę promuje się stwierdzeniem, że ma przybliżyć polskim czytelnikom współczesne bolączki i mentalność narodu izraelskiego. Nie wiem kto (pisarz, izraelski wydawca, polskie wydawnictwo Filo) wpadł na ten pomysł, ale jest to kłamliwy marketing. Te wszystkie opowiadania mogłyby się rozegrać w Izraelu, w Polsce, w USA, czy na Marsie, a różnica byłaby tylko w nazwiskach oraz miejscowościach. Żaden "problem" (znany też jako: "tanie źródło szoku") nie jest ani dobrze wyeksploatowany, ani potraktowany z szacunkiem, ani ukazany w kontekście Izraela. No dobrze mają beznadziejną opiekę psychiczną, ale co takiego ją tam wyróżnia? Jak społeczeństwo podchodzi do tego tematu? Nie dowiesz się. Zobaczysz efekty tego myślenia, ale nie to, co za nim stoi. Dla osoby obeznanej dobrze z tą kulturą, z tym społeczeństwem, to będzie miało sens. Dla ludzi takich jak ja, wiedzącym o współczesnym społeczeństwie izraelskim tyle, że istnieje - nie.
Na koniec pozwolę sobie zadać pytanie, pani tłumaczce, pani Agnieszce Maciejowskiej - naprawdę musiała pani zastąpić ciekawy, oryginalny, autorski opis przeżyć wewnętrznych bohatera tanim nawiązaniem do popkultury? 1,5/5 z tego do 2.
Zanim zacznę pluć jadem przyznam, że Leore Dayan ma bardzo elastyczny styl pisarski. Przy każdym opowiadaniu czuć inny ton, zmianę w perspektywie protagonisty, jest to stale coś nowego. Ale poza tym w tej książce nie ma nic dobrego.
Po prostu zróbmy wyliczankę, co jest nie tak, z zaznaczeniem opowiadań, o których mówię.
1. Brak fabuły. Te opowiadania są zbiorem przypadkowych, nie związanych ze sobą wydarzeń. Trochę tak jakby fabułę różnych filerowych odcinków anime wcisnąć do jednego godzinnego filmu. ("Kamery zębowe to gówniany interes", "Meir Rozental", "Tom i Stav", "Wiersze o miłości", "Ludzie wolą topić się w morzu", połowicznie "Ty, ja i kot ", które jest jedną długą anegdotką bez kontekstu)
2. Brak sensownego zakończenia/puenty. Pan Dayan lubi budować oczekiwania odnośnie zakończenia swojej historii, by następnie ją urwać w głupim momencie i nie odpowiedzieć na żadne nasze pytania, nie dokończyć wątków, czy nie wyjaśnić, o co mu chodziło, jakie jest meritum sprawy. (WSZYSTKIE, choć "Ludzie wolą topić się w morzu" tylko połowicznie)
3. Sztuczne szokowanie. Pan Dayan to taki izraelski Patryk Vega - bierze ważny temat na warsztat i zamiast traktować go z szacunkiem, przestrzegając pewnego decorum, robi sobie z niego śmieszki oraz wykorzystuje mechanicznie, jako coś co ma szokować i tym samym przyciągać uwagę czytelnika ("Wiersze o miłości", "Ludzie wolą topić się w morzu", "Tom i Stav")
4. Protagoniści. W większości przejawiają tępotę konieczną do ciągnięcia pseudo-akcji na siłę ("Kamery zębowe to gówniany interes", "Meir Rozental", "Ostatnia misja żołnierza R.", "Projekt Cypr", "Tom i Stav"), albo są gburami nienawidzącymi świata ("Kamery zębowe to gówniany interes", "Meir Rozental", "Ostatnia misja żołnierza R."). Nie ma to jak zmuszać czytelników do obcowanie z gnidami społeczeństwa!
5. Toksyczność. W paru opowiadaniach przewija się zbędna, ale rażąca po oczach, homofobia ("Kamery zębowe to gówniany interes", "Ostatnia misja żołnierza R.", "Projekt Cypr"). Przekraczająca ramy kreacji bohatera. Tytułowe opowiadanie, które jak mogliście zauważyć brzmi zupełnie inaczej niż na okładce, obrazuje stereotypowy, zakłamany i szkodliwy obraz szpitala psychiatrycznego. Redukuje jego pacjentów tylko do tych z manią i depresją, straszy kaftanami bezpieczeństwa i zerową opieką ze strony personelu za to stuprocentową kontrolą. A zanim powiecie, że takie są izraelskie realia przejdźmy do następnego punktu.
6. Kłamstwa autora/wydawcy. Z jakiegoś powodu tą książkę promuje się stwierdzeniem, że ma przybliżyć polskim czytelnikom współczesne bolączki i mentalność narodu izraelskiego. Nie wiem kto (pisarz, izraelski wydawca, polskie wydawnictwo Filo) wpadł na ten pomysł, ale jest to kłamliwy marketing. Te wszystkie opowiadania mogłyby się rozegrać w Izraelu, w Polsce, w USA, czy na Marsie, a różnica byłaby tylko w nazwiskach oraz miejscowościach. Żaden "problem" (znany też jako: "tanie źródło szoku") nie jest ani dobrze wyeksploatowany, ani potraktowany z szacunkiem, ani ukazany w kontekście Izraela. No dobrze mają beznadziejną opiekę psychiczną, ale co takiego ją tam wyróżnia? Jak społeczeństwo podchodzi do tego tematu? Nie dowiesz się. Zobaczysz efekty tego myślenia, ale nie to, co za nim stoi. Dla osoby obeznanej dobrze z tą kulturą, z tym społeczeństwem, to będzie miało sens. Dla ludzi takich jak ja, wiedzącym o współczesnym społeczeństwie izraelskim tyle, że istnieje - nie.
Na koniec pozwolę sobie zadać pytanie, pani tłumaczce, pani Agnieszce Maciejowskiej - naprawdę musiała pani zastąpić ciekawy, oryginalny, autorski opis przeżyć wewnętrznych bohatera tanim nawiązaniem do popkultury? 1,5/5 z tego do 2.
March 22, 2018
3.5 stars
Not my usuall cup-of-tea, I got this as a birthday gift and quite enjoyed it. In contains nine short stories, which range between the absurd and the weired. You can't ignore Dayan's biography while reading this. Some of the stories are written in first person, and I couldn't shake the feelling that I was actually reading about the author in these ones. Some parts of these books are extremely funny, and I connected to the simple, down to earth writing style.
Recommended.
Not my usuall cup-of-tea, I got this as a birthday gift and quite enjoyed it. In contains nine short stories, which range between the absurd and the weired. You can't ignore Dayan's biography while reading this. Some of the stories are written in first person, and I couldn't shake the feelling that I was actually reading about the author in these ones. Some parts of these books are extremely funny, and I connected to the simple, down to earth writing style.
Recommended.
June 21, 2024
Далеко не всі оповідання сподобалися. Перші два були не надто яскравими, був навіть намір закрити книгу. Проте далі ставало все цікавіше. "Люди воліють тонути в морі" - неймовірне оповідання. Також сподобалося оповідання про кота, солдата, Кіпр та ліфтовика, хоч у мене й проблема з запам'ятовуванням назв. Скоріше раджу, аніж ні, хоч така проза явно не для всіх.
January 30, 2018
Історія про перебування у психлікарні була нічогенька. Що стосується інших оповідок, то більш за все вони нагадували безцільні уривки з безкінечного потоку думок.
May 3, 2021
4.5/5 ⭐
April 9, 2025
Coś tam coś tam, śmieszne czasem, plus
Displaying 1 - 11 of 11 reviews