Lesya Ukrainka (born Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (February 25, 1871 – August 1, 1913) is one of is one of Ukrainian literature's foremost writers, best known for her poems and plays. She also was an active political, civil, and feminist activist
Among her most well-know works are poems collections «On the wings of songs» (1893), «Thoughts and Dreams» (1899), «Echos» (1902), epic poem «Ancient fairy tale» (1893), «One word» (1903), plays «Princess» (1913), «Cassandra» (1903—1907), «In the Catacombs» (1905), «Forest song» (1911).
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка 13 лютого 1871, — 19 липня 1913) - українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Серед найвідоміших праць письменниці збірка поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), та п'єси «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911).
Мені аж соромно як моментами я сумнівалася в Антеї.
Там такі діалоги, що мої думки не встигали і все, на що я була спроможна це - "ну так, правда в тому є, не дуже варто закопувати свій талант" - "ну добре, тут таки Антей правий" "блін, ну от не знаю як на такий аргумент відповісти" - "о, дійсно, ідеальна відповідь!"
Ф ед о н Чому ж би ні? Гомер казав: "Солодка хвала від ворога".
Глибина цієї драми не може бути розкрита тільки через розуміння аналогії стосунків Римської імперії з Елладою VS московської імперії з Україною. Що таке мистецтво? Хто має право творити і для кого, і хто має право сприймати та оцінювати творчість? Чи можна взагалі творити в неволі? Чи головний герой дійсно правий в своїй позі, чи має він моральне право розпоряджатися долями і виборами учня, друга, дружини? Багато питань, які Леся ставить широким мазком на декількох сторінках, а ти потім сиди й розмірковуй. Втім, як і завжди з Лесею.
Прекрасний твій,як гарно під грецьким загарбанням римлянами видавати сьогодення і минуле,наскільки свіжл і далекоглядно,написано 100 років тому,але сучасно зараз... «Ти оганьбив свій хист.З богині ти зробив товар звичайний.Хоч вернеться з неволі Терпсіхора,то вже вона богинею не буде.А мармур - як не бог,то просто камінь» Коротка і дуже насичена поема!
Чужа імперія заграбастала країну. Занапастили себе предки, а нащадкам нема ради. Тільки вони дозволяють і розуміють красу мистецтва,але не саму суть, тільки оболонку, їм не потрібно, що всередині. Лише чужинці підтримують мистецтво, та чи залишиться в ньому зміст після продажу? Чи буде воно ще можливим?
"Хто ж то перейшов по нас, як по містках, до храму слави всесвітньої? Кого ми на собі з безодні варварства на гору несли? Чи ж не лягли ми каменем наріжним до мавзолею нашим переможцям? І ми ще маємо радіти з того, що нам дозволять у гучних палатах на лірі заграбованій пограти?"
"Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився?"
Читала і весь час думала "це про нас". Це про те, як росія запрошувала, підкуповувала українських митців, а потім присвоювала твори наших митців собі. Це було і 100 років тому, і у ХХІ столітті.
Антей на перший погляд здається позитивним героєм, якому хочеться співчувати і який все робить правильно. Хоча у Лесі Українки ніколи не буває простих відповідей на складні питання. Вона як завжди зіштовхує між собою різні всесвіти, різні правди. І в решті решт замислюєшся, а чи правильно зробив Антей, вчинившся самогубство? А як повинна була вчинити Нарісса і чи правильно було з її боку сидіти вдома і не показувати нікому свій талант. Те саме питання і до учня Антея, а також до Федона.
Всю драму можна розібрати на цитати. Деякі з них настільки актуальні сьогодні, що аж страшно.
Оце і вся наука. Більш нічого не знали тії греки й не стгорили — В їх навіть мови не було ніколи!
***
Ти не продався, — гірше! Ти віддався у руки ворогу, як мертва глина, з якої кожне виліпить, що хоче. Та хто ж тобі натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився?
Напружена і неоднозначна історія. Що я винесла з неї? Які б благородні цілі ти не переслідував, не потрібно втягувати у це інших людей, не потрібно нікого "рятувати". Так, коли ми чуємо розмову римлян між собою, ми розуміємо, що Антей був правий і мистецтво подоланого народу не можна "продавати" переможцям, бо це зрада свого народу, мистецтва і самого себе. Але в той же час його фатальною помилкою стала самовпевненість. Він вважав, що знає, як буде краще для дівчини-рабині, але насильна "поміч" завжди приводить до розладу, а іноді і чого більш трагічного. Люблю я Лесю Українку за її історії багаті сенсами. І "Оргія" була б простою і навіть нудною історією, якби не оця її додаткова сюжетна лінія.
Однією із мотивацій написання драми були погрози Винниченка перейти на російську. Цей твір є відповіддю на питання про те, як митці за часів Російської імперії, а потім СРСР або повністю втрачали свою ідентичність, підкоряючись переможцям, або «наполовину» (Гоголь/Ґоґоль?), або не підкорялись і часто через це гинули. За радянських часів пʼєсу практично не ставили, що й зрозуміло через зміст. Але мене вразила ще одна лінія в пʼєсі — викуп еллінки, яка з дитинства зростала рабинею, ідентичність якої вже стала рабською. Звільнити раба з рабства ще не означає викорінити з його сутності раба. Хоча й вільна, але в душі вона залишилась рабинею.
Hidden gem творчості Лесі Українки, гарно розкритий у відповідному відео "Твоєї Підпільної Гуманітарки", через який я, власне, й прочитав цю п'єсу. Та він безумовно доповнить розуміння контексту і критику, тому є майже обов'язковим до перегляду разом із твором.
Класична антична драматична історія присвячена ціні мистецтва, його ролі та місцю творця у ньому, що ні на рік не втратила своєї актуальності не те, щоб з дати виходу, а й загалом з часів подій описаних у творі. Зокрема у роботі гарно вбачається і національне питання, і етика імперії та підкорених народі, і слави з гордістю.
І хоч фіналом я був дещо розчарований, текст є актуальним до цих пір (нажаль, Вікіпедія дає щось мляве "про провідні питання філософії"), хоча там все більш ніж очевидно. Не буду спойлерити і раджу прочитати. Враження неоднозначне, як неоднозначним є враження і від сьогодення.
Ці роздуми про митця та ідентичність настільки актуальні, що трохи моторошно. Ми мали суттєво змінитися за цей час, але ситуація була та сама - донедавна.
Якщо ви сходите в Віримо на постановку, ви вмрете від почуттів там, прямо в залі. Це настільки неймовірно прописано, це настільки щось неймовірне та неосяжне.