What do you think?
Rate this book
Постаті культури
Під зіркою Лукаша
Його називали Моцартом українського перекладу, а водночас найбільшим творцем і знавцем житейських анекдотів. Його «Декамерон» і «Дон Кіхот», «Фауст» і «Пані Боварі» не лише виповнили скарбницю національної культури, але й переінакшили розуміння міжкультурного діалогу. Три з половиною тисячі перекладів із 18-ти мов, 6 лексикографічних словників ‒ і це далеко не все з його доробку, а головне – вміння перетворити власне життя на витвір мистецтва. Ця книжка про великого характерника і скромника, що за життя став легендою. Однак в основі її правдиві свідчення, переплетені численними невідомими фактами, дослідженнями й світлинами.
- GenresNonfictionBiography
320 pages, Hardcover
First published January 1, 2018
29 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
April 10, 2018
Перекладач Микола Лукаш – наше все. Якщо ви раптом ще не зустрічалися з роботами Лукаша, то я вам заздрю, бо це дуже-дуже круто. Із найвідомішого – він переклав “Декамерон”, “Фауста”, “Мадам Боварі”, “Дон Кіхота” (початок, бо завершував Перепадя після його смерті), а також купу віршів. У нього було володіння мовою рівня “Бог” і безумний словниковий запас, його переклади варто читати хоч би й для суто лексичного задоволення. Не всі його перекладацькі рішення видаються мені однаково вдалими (наприклад, у перекладах хейянської придворної поезії він послідовно відтворює омонімію – яка справді там є в оригіналі! – але українською цей хід гарантовано перетворює вірш на суто гумористичний), але прекрасний, прекрасний персонаж. Ще він генерував навколо себе купу міських легенд, від смішних до зворушливих. Найвідоміша, мабуть, про те, як арештували Дзюбу. Приходить Лукаш до Кочура (якщо ви ще не стикалися, ще один великий древній українського перекладу) і каже:
- Ти знаєш, я тут подумав: напишу-но я в КГБ, бо у Дзюби легені слабкі і діти, а я здоровий і не маю родини – хай я відсиджу замість нього.
Кочур логічно каже:
- Та ти що, Дзюбі не зарадиш, а тобі клопіт буде.
- А я вже відправив того листа, - смиренно каже Лукаш.
(Ця анекдотка теж є у цій книжці, навіть кілька разів, здається).
Коротше, я намагаюся відстежувати і читати, що з’являється про Лукаша, бо це дуже симпатичний персонаж, але книжка Жолдака – це якась купа всього, що трапилося під руку. Лукаш учився з мамою Жолдака, був другом родини і періодично селився у Жолдаків, себто почасти це родинні спогади. Але якщо це родинні спогади, то нафіга вставляти у книжку елементи белетризованої біографії, інтерв’ю Кочура, довгий аналіз перекладу Тувіма (і то аналіз дуже безпорадний) і просто анекдоти? Коротше, кожна окрема частина симпатична, хоча купи все не тримається. Захланність рідко йде на користь упоряднику.
Анекдотка на завершення:
Якось в СПУ письменники зчепилися за Пушкіна:
- Лотман довів у праці “Александр Сергеевич Пушкин. Биография писателя”, що Пушкін був стукач і позакладав декабристів!
Каплан:
- Але навіть од цього він не стане меншим російським національним поетом!
Лукаш:
- Стане навіть більшим!
- Ти знаєш, я тут подумав: напишу-но я в КГБ, бо у Дзюби легені слабкі і діти, а я здоровий і не маю родини – хай я відсиджу замість нього.
Кочур логічно каже:
- Та ти що, Дзюбі не зарадиш, а тобі клопіт буде.
- А я вже відправив того листа, - смиренно каже Лукаш.
(Ця анекдотка теж є у цій книжці, навіть кілька разів, здається).
Коротше, я намагаюся відстежувати і читати, що з’являється про Лукаша, бо це дуже симпатичний персонаж, але книжка Жолдака – це якась купа всього, що трапилося під руку. Лукаш учився з мамою Жолдака, був другом родини і періодично селився у Жолдаків, себто почасти це родинні спогади. Але якщо це родинні спогади, то нафіга вставляти у книжку елементи белетризованої біографії, інтерв’ю Кочура, довгий аналіз перекладу Тувіма (і то аналіз дуже безпорадний) і просто анекдоти? Коротше, кожна окрема частина симпатична, хоча купи все не тримається. Захланність рідко йде на користь упоряднику.
Анекдотка на завершення:
Якось в СПУ письменники зчепилися за Пушкіна:
- Лотман довів у праці “Александр Сергеевич Пушкин. Биография писателя”, що Пушкін був стукач і позакладав декабристів!
Каплан:
- Але навіть од цього він не стане меншим російським національним поетом!
Лукаш:
- Стане навіть більшим!
March 10, 2024
В моєму рідному місті є вулиця Космічна, є Дружби, Миру й Української Перемоги є. А вулиці Миколи Лукаша – немає. У Києві дорОга в честь влучнослова, якого запрошували до себе Америки й Європи, зʼявилася 2017 року. Вікіпедія зазначає, що в Україні налічується 6 таких топонімів, проте є і сьомий – у місті Кролевець (знаєте ще? нумо зберемо їх у коментарях).
З 2022 року інформація про лавреатів перекладацької премії Ars Translationis відсутня. Можливо, це повʼязано з загроженим станом легендарного 99-річного журналу "Всесвіт". Хочеться вірити, що цей часопис житиме як памʼять про його обох батьків-засновників, Василя Еллана-Блакитного та Миколи Хвильового. Бо їхні памʼятники земні не існують: совєцкий Харків зрівняв ці могили та залив асфальтом паркових доріжок.
Мемуари від імені сімʼї Жолдаків, всипані яскравими історіями, змушують уявляти голос метра і сміятися вголос (тут я б дістала поза вуха у пана Лукаша, після чого він би майстерно присмачив речення різнокореневими слівцями). Том Генкс би сказав, що усі ті історії варті бути наклацаними на друкарській машинці. Юрія Дольда-Михайлика. Котру викупив Лукаш собі. Чи й "наоборіт": "А я хотів ригати на ваші агрегати!"
П.С.: коли будете шукати те вікно першого поверху, де творився віхоносний новий український переклад, ідіть до будику 3 вулиці Михайла Омеляновича-Павленка на Печерську, меморіальна дошка слугуватиме вам підказкою.
З 2022 року інформація про лавреатів перекладацької премії Ars Translationis відсутня. Можливо, це повʼязано з загроженим станом легендарного 99-річного журналу "Всесвіт". Хочеться вірити, що цей часопис житиме як памʼять про його обох батьків-засновників, Василя Еллана-Блакитного та Миколи Хвильового. Бо їхні памʼятники земні не існують: совєцкий Харків зрівняв ці могили та залив асфальтом паркових доріжок.
Мемуари від імені сімʼї Жолдаків, всипані яскравими історіями, змушують уявляти голос метра і сміятися вголос (тут я б дістала поза вуха у пана Лукаша, після чого він би майстерно присмачив речення різнокореневими слівцями). Том Генкс би сказав, що усі ті історії варті бути наклацаними на друкарській машинці. Юрія Дольда-Михайлика. Котру викупив Лукаш собі. Чи й "наоборіт": "А я хотів ригати на ваші агрегати!"
П.С.: коли будете шукати те вікно першого поверху, де творився віхоносний новий український переклад, ідіть до будику 3 вулиці Михайла Омеляновича-Павленка на Печерську, меморіальна дошка слугуватиме вам підказкою.
May 16, 2023
Можу тільки заздрити тим культурам, де кожен більш-менш відомий діяч окрім основної своєї діяльності залишає по собі щоденники, спогади, листи та все те, що передається та вивчається наступними поколіннями. У нас таких розкішних матеріалів малувато з відомих причин. А ті, що є, в більшості ще чекають бодай на віднайдення та прочитання. Тому мені дуже бракує прямої мови наших великих, без оцінок та інтерпретацій. Спогади (а радше, уривки та згадки) про Миколу Лукаша не є винятком. Найбільше в цій книзі мені хотілось почути голос самого героя. Але добре, що його пам'ятають, і про нього хочуть розповісти. Тому сподіваюсь, що це початок дороги до якісної та всеоб'ємної біографії нашого поліглота та перекладача.
January 3, 2025
Завжди цікаво прочитати історію людини, яка змінила щось дуже важливе в Україні, особливо про такого дивака і майже архетипічного героя, цікаво подумати, що ще б пошукати про нього і в якому напрямку рухатися у своєму відкритті відомої і одночасно багато в чому невідомої особистості. Але сама книжка побудована дуже дивно, на спогадах близьких людей, але ці спогади весь час повторюються, у деталях протирічать одне одному, а загальний стиль книжки такий, наче написана для дітей, мені було складно відділити своє внутрішнє читання від нав'язаного звучання голосів тих, хто згадує героя, то занадто пафосно, то занадто особисто. Але маю тепер орієнтир від якого можна іти далі у відкритті для себе Миколи Лукаша
May 26, 2020
Книга про феноменального перекладача. Його переклади деколи були кращі за оригінал, — адже він перекладав не дослівно, а образами, які зрозумілі саме українському читачу!!!
August 10, 2018
Микола Лукаш переклав «Фауста», «Пані Боварі», «Декамерон», «Алісу в Країні Чудес», «Дон Кіхота». Зі створеної ним картотеки можна було б укласти словник «забутої» української мови. Вночі він ловив зарубіжні радіохвилі, щоб дізнатися новини. А коли стомлювався від перекладів, ішов у парк рубитися в доміно з КДБ-шниками у відставці.
Коли ми вивчали теорію перекладу в університеті, наш викладач Ілько Вакулович Корунець неодноразово схвально відгукувався про видатного українського перекладача Миколу Олексійовича Лукаша. Як це завжди буває, такі дрібниці заховались в якомусь закутку мозку, допоки їх звідти не витрусили. Взимку цього року я читав словник «Мовою бестселерів» Тараса Берези, де в якості прикладів уживання найцікавіших сталих виразів в українській мові були використані уривки з декількох сотень творів української і зарубіжної літератури. Серед них, звичайно, чимало уривків було з творів, перекладених Лукашем. І вони були відверто найсмачнішими.
Нова книга спогадів про Миколу Лукаша (написана Богданом Жолдаком, у батьків якого перекладач довго гостював) дозволила перетворити плаский образ в моїй уяві на людину, з якою вдало познайомився і хочеш дізнатися про неї більше. Він знав 22 мови і перекладав з 18! В дитинстві він втік з ромами і швидко вивчив їхню мову. Майже всі мови вивчив у закладах освіти і лише декілька – самотужки. Угорську опанував за місяць і цим врятував від в’язниці звинуваченого, який бажав давати свідчення тільки рідною мовою.
Ще в дванадцять він переклав уривок з «Фауста», який через 24 роки без змін включив в остаточний переклад книги. Він ніколи не цурався складних авторів – перекладав Гете (з якого фактичного почав свою перекладацьку діяльність), Флобера, Гейне, Родарі, Боккачо (архаїчною українською мовою), Бернса, Керрола, неперекладного Тувіма, Шіллера, Верлена, Лорку, Аполлінера, Шекспіра, Сервантеса (його вже дописував Анатоль Перепадя після смерті Лукаша).
Книга містить не тільки спогади про дитинство, навчання, роботу і перекладацьку діяльність, але й чимало анекдотів. Про нього згадує Богдан Жолдак, Єва Нарубина, Олесь Жолдак, колеги по цеху Григорій Кочур і Анатоль Перепадя. Є окремі епізоди за участю інших представників українського творчого процесу. Один з них різко, але влучно, підсумовує мистецький спадок Миколи Лукаша – коли Максим Рильський, в��читуючи переклад «Балу в опері» (короткий розбір якого, до речі, подано в цій книзі), з острахом вимовив: «І де він стільки отих слів понавиколупував!»
Коли ми вивчали теорію перекладу в університеті, наш викладач Ілько Вакулович Корунець неодноразово схвально відгукувався про видатного українського перекладача Миколу Олексійовича Лукаша. Як це завжди буває, такі дрібниці заховались в якомусь закутку мозку, допоки їх звідти не витрусили. Взимку цього року я читав словник «Мовою бестселерів» Тараса Берези, де в якості прикладів уживання найцікавіших сталих виразів в українській мові були використані уривки з декількох сотень творів української і зарубіжної літератури. Серед них, звичайно, чимало уривків було з творів, перекладених Лукашем. І вони були відверто найсмачнішими.
Нова книга спогадів про Миколу Лукаша (написана Богданом Жолдаком, у батьків якого перекладач довго гостював) дозволила перетворити плаский образ в моїй уяві на людину, з якою вдало познайомився і хочеш дізнатися про неї більше. Він знав 22 мови і перекладав з 18! В дитинстві він втік з ромами і швидко вивчив їхню мову. Майже всі мови вивчив у закладах освіти і лише декілька – самотужки. Угорську опанував за місяць і цим врятував від в’язниці звинуваченого, який бажав давати свідчення тільки рідною мовою.
Ще в дванадцять він переклав уривок з «Фауста», який через 24 роки без змін включив в остаточний переклад книги. Він ніколи не цурався складних авторів – перекладав Гете (з якого фактичного почав свою перекладацьку діяльність), Флобера, Гейне, Родарі, Боккачо (архаїчною українською мовою), Бернса, Керрола, неперекладного Тувіма, Шіллера, Верлена, Лорку, Аполлінера, Шекспіра, Сервантеса (його вже дописував Анатоль Перепадя після смерті Лукаша).
Книга містить не тільки спогади про дитинство, навчання, роботу і перекладацьку діяльність, але й чимало анекдотів. Про нього згадує Богдан Жолдак, Єва Нарубина, Олесь Жолдак, колеги по цеху Григорій Кочур і Анатоль Перепадя. Є окремі епізоди за участю інших представників українського творчого процесу. Один з них різко, але влучно, підсумовує мистецький спадок Миколи Лукаша – коли Максим Рильський, в��читуючи переклад «Балу в опері» (короткий розбір якого, до речі, подано в цій книзі), з острахом вимовив: «І де він стільки отих слів понавиколупував!»
December 18, 2025
непогана книга за задумом, але за виконанням - хаотично невпорядкована.
є тут усе: і белетризована історія про дитинство Лукаша і циган, і спогади матері Жолдака Єви Нарубіною, й інтерв'ю Жолдака з Кочуром, і розбір Лукашевого перекладу Тувіма "Бал в опері", після якого сумніваєшся, чи це хороший переклад...
найприкріше - рівень повторів деяких історій просто зашкалює, часом їх повторено 3-4 рази і при тому з додаванням суперечливих деталей.
із цікавинок:
- прізвиська Лукаша: Кукіш, мопс, Колега-картоплега, Мона (бо полюбляв казати "Не мона, бо низзя");
- Лукаш колись врятувався з нечуваної військової Букринської операції в листопаді 1943 року;
- коли помер Юрій Дольд-Михайлик, Лукаш купив його друкарську машинку;
- Кочур казав, що Лукаша вигнали зі Спілки письменників за Дзюбу, а його - за Сверстюка (бо встав на захист "Собору у риштуванні");
- усе життя Лукаш не пив, але в пізні роки його споїли Вінграновський і критикеса Малиновська, які часто приходили до нього з коньяком (хтозна, наскільки це правдива історія);
- наведено отаку складену гуртом літературну придибенцію:
«Вирушили одного разу Микола з Олесем зі Святошина до Києва. Трамваї не ходили.
Отож надумали купити Бичка. Довелося найняти і Кучера. Той підкотив Вознюка, запріг
Кобилецького, у пристяжку Воронька. Взяв до рук Тичину та й поїхали,та й пої... по Большаку. Дивляться, аж через Тена Вишня звисає. “Стороннім у сад Нехода”, - написано. Аж з-підворіт Собко: гав-гав!.. Воронько як заЗбанацькається, аж став увесь Мокрієв, та просто на Дубова. Вознюк і зламався. Пішов Кучер шукати Стельмаха та й кричить: “Ти що, Сліпчук, не бачиш Дорошка?” Так доШлапакували до Євбазу. Став Кучер гроші правити за проїзд. А Микола: “Які тобі гроші?” А він: “Ах ти ж Смолич!” та його в Ушакова - бух! А той по Шияну та по Голованівському, що в того з Носенка тільки Кац, Кац... Аж став Білецький-Білецький. Та й пішов собі, Ющенка не сьорбаючи і весь наш Любомир на тому скінчився... Отака з нами сталася Нагнибіда. Тож Рудьмо і людей не гудьмо!»
і ще такий варіант, бо ж у збірці все повторюється:
"Мали ми великого Бажана купити Бичка на М'ястківського. Підкотили Вознюка, запрягли Кобилянську, у пристяжку Воронька й Чалого. Найняли Кучера,той взяв Тичину і погнав
по Большаку через Загребельного аж у Кримського. Дивимось, в через Тена Вишня звисає «Стороннім у сад Нехода» - написано. Та й з-під воріт Собко як гавкне, Воронько Збанацькається, став геть Мокрієв, рвонув просто на Дубова, Колесник тріснув, і ми носами в Земляка, мало не поламали собі Костенка. Кричимо на Кучера: - Ти що, не бачиш Дорошка? Ах ти ж Смолич! Все Шпорта... Де тепер шукати Стельмаха?.. Та його в Ушакова! - Ах ти ж Козланюк! Та за Чупринку - Драч! Драч! Почався Бойко. А той нас по Шияну Ковінькою, та
в Бровченко, та став такий Хижняк й дуже Шумило. То ми його по Голованівському - Гуцал! Гуцал! Дали таки Лупія. Що йому з Носенко тільки Кац, Кац, Кацнельсон... І став він Підпалий та Білецький-Білецький, що аж Забіла, Плачинда, мало не Серман, утік, Ющенка не сьорбнувши. Отака трапилася Нагнибіда".
є тут усе: і белетризована історія про дитинство Лукаша і циган, і спогади матері Жолдака Єви Нарубіною, й інтерв'ю Жолдака з Кочуром, і розбір Лукашевого перекладу Тувіма "Бал в опері", після якого сумніваєшся, чи це хороший переклад...
найприкріше - рівень повторів деяких історій просто зашкалює, часом їх повторено 3-4 рази і при тому з додаванням суперечливих деталей.
із цікавинок:
- прізвиська Лукаша: Кукіш, мопс, Колега-картоплега, Мона (бо полюбляв казати "Не мона, бо низзя");
- Лукаш колись врятувався з нечуваної військової Букринської операції в листопаді 1943 року;
- коли помер Юрій Дольд-Михайлик, Лукаш купив його друкарську машинку;
- Кочур казав, що Лукаша вигнали зі Спілки письменників за Дзюбу, а його - за Сверстюка (бо встав на захист "Собору у риштуванні");
- усе життя Лукаш не пив, але в пізні роки його споїли Вінграновський і критикеса Малиновська, які часто приходили до нього з коньяком (хтозна, наскільки це правдива історія);
- наведено отаку складену гуртом літературну придибенцію:
«Вирушили одного разу Микола з Олесем зі Святошина до Києва. Трамваї не ходили.
Отож надумали купити Бичка. Довелося найняти і Кучера. Той підкотив Вознюка, запріг
Кобилецького, у пристяжку Воронька. Взяв до рук Тичину та й поїхали,та й пої... по Большаку. Дивляться, аж через Тена Вишня звисає. “Стороннім у сад Нехода”, - написано. Аж з-підворіт Собко: гав-гав!.. Воронько як заЗбанацькається, аж став увесь Мокрієв, та просто на Дубова. Вознюк і зламався. Пішов Кучер шукати Стельмаха та й кричить: “Ти що, Сліпчук, не бачиш Дорошка?” Так доШлапакували до Євбазу. Став Кучер гроші правити за проїзд. А Микола: “Які тобі гроші?” А він: “Ах ти ж Смолич!” та його в Ушакова - бух! А той по Шияну та по Голованівському, що в того з Носенка тільки Кац, Кац... Аж став Білецький-Білецький. Та й пішов собі, Ющенка не сьорбаючи і весь наш Любомир на тому скінчився... Отака з нами сталася Нагнибіда. Тож Рудьмо і людей не гудьмо!»
і ще такий варіант, бо ж у збірці все повторюється:
"Мали ми великого Бажана купити Бичка на М'ястківського. Підкотили Вознюка, запрягли Кобилянську, у пристяжку Воронька й Чалого. Найняли Кучера,той взяв Тичину і погнав
по Большаку через Загребельного аж у Кримського. Дивимось, в через Тена Вишня звисає «Стороннім у сад Нехода» - написано. Та й з-під воріт Собко як гавкне, Воронько Збанацькається, став геть Мокрієв, рвонув просто на Дубова, Колесник тріснув, і ми носами в Земляка, мало не поламали собі Костенка. Кричимо на Кучера: - Ти що, не бачиш Дорошка? Ах ти ж Смолич! Все Шпорта... Де тепер шукати Стельмаха?.. Та його в Ушакова! - Ах ти ж Козланюк! Та за Чупринку - Драч! Драч! Почався Бойко. А той нас по Шияну Ковінькою, та
в Бровченко, та став такий Хижняк й дуже Шумило. То ми його по Голованівському - Гуцал! Гуцал! Дали таки Лупія. Що йому з Носенко тільки Кац, Кац, Кацнельсон... І став він Підпалий та Білецький-Білецький, що аж Забіла, Плачинда, мало не Серман, утік, Ющенка не сьорбнувши. Отака трапилася Нагнибіда".
August 28, 2025
Микола Лукаш - видатний український перекладач світового рівня, не тільки знавець двох десятків іноземних мов, а і унікальний лексикогрвф української мови. Його відданість своїй справі, повне занурення в переклади найскладніших творів світової літератури, не залишила Лукашеві можливості і часу написати власні мемуари. Тому читаємо розповіді про мистця, написані його друзями та колегами.
Богдан Жолдак в своїй книзі поєднав власні спогади про Миколу Лукаша зі спогадами своїх батьків. Мама Жолдака - Єва Нарубіна в студентські роки вчилась разом з Лукашем, з того часу вони дружили, довгий час надавали Лукашу житло в Києві, допомагали просувати його переклади, всіляко підтримували і, фактично, були для нього родиною. Тому їхні сімейні історії - це змога побачити Миколу Лукаша очима близьких людей, зануритись в ту епоху, яка відібравши у багатьох талановитих письменників можливість писати правду, несподіваним чином породила для нас всіх унікальну в своїй професії людину - Миколу Лукаша.
Лукаш в перекладах зміг говорити про те, що було не дозволено авторам в написанні власних творів. Цілий розділ книги "Лукаш - Тувім" в подробицях описує тонкощі перекладу з польської на українську поеми "Бал в опері". І це надзвичайно цікаво читати, бо захоплюєшся майстерністю як і автора поеми, так і унікальним даром її перекладача.
З книги постає неординарна особистість: талановита, горда, щедра, скромна, вразлива, з непересічним почуттям гумору:
"Якось в СПУ письменники зчепилися за Пушкіна:
- Лотман довів у своїй праці, що Пушкін був стукач і позакладав декабристів!
Каплан:
- Але навіть од цього він не стане меншим російським національним поетом!
Лукаш:
- Стане навіть більшим!"
Зі спогадів Олеся Жолдака:
"Ще й донині російські самодержавники, копилячи губу, ніяк не нахваляться своєю першістю у всьому.
Навсупокір цьому Микола Лукаш своїми конгінеальними перекладами "Фауста", "Декамерона", "Дон Кіхота" і цілого оберемка інших класичних творів у світ ока довів, на що спроможне українське Слово, полишаючи далеко позад себе інших перекладачів-попередників, у тому числі і "старшого брата". Возвеличив і підніс нашу українську мову до рівня світових!"
Сьогодні, 29 серпня, - день пам'яті генія української нації - Миколи Олексійовича Лукаша.
Богдан Жолдак в своїй книзі поєднав власні спогади про Миколу Лукаша зі спогадами своїх батьків. Мама Жолдака - Єва Нарубіна в студентські роки вчилась разом з Лукашем, з того часу вони дружили, довгий час надавали Лукашу житло в Києві, допомагали просувати його переклади, всіляко підтримували і, фактично, були для нього родиною. Тому їхні сімейні історії - це змога побачити Миколу Лукаша очима близьких людей, зануритись в ту епоху, яка відібравши у багатьох талановитих письменників можливість писати правду, несподіваним чином породила для нас всіх унікальну в своїй професії людину - Миколу Лукаша.
Лукаш в перекладах зміг говорити про те, що було не дозволено авторам в написанні власних творів. Цілий розділ книги "Лукаш - Тувім" в подробицях описує тонкощі перекладу з польської на українську поеми "Бал в опері". І це надзвичайно цікаво читати, бо захоплюєшся майстерністю як і автора поеми, так і унікальним даром її перекладача.
З книги постає неординарна особистість: талановита, горда, щедра, скромна, вразлива, з непересічним почуттям гумору:
"Якось в СПУ письменники зчепилися за Пушкіна:
- Лотман довів у своїй праці, що Пушкін був стукач і позакладав декабристів!
Каплан:
- Але навіть од цього він не стане меншим російським національним поетом!
Лукаш:
- Стане навіть більшим!"
Зі спогадів Олеся Жолдака:
"Ще й донині російські самодержавники, копилячи губу, ніяк не нахваляться своєю першістю у всьому.
Навсупокір цьому Микола Лукаш своїми конгінеальними перекладами "Фауста", "Декамерона", "Дон Кіхота" і цілого оберемка інших класичних творів у світ ока довів, на що спроможне українське Слово, полишаючи далеко позад себе інших перекладачів-попередників, у тому числі і "старшого брата". Возвеличив і підніс нашу українську мову до рівня світових!"
Сьогодні, 29 серпня, - день пам'яті генія української нації - Миколи Олексійовича Лукаша.
September 15, 2021
Ця книжка - це місцями дуже інтересне читво.
З неї можна дізнатися цікавинки про генія Миколу Лукаша, скажімо:
- коли він навчався в університеті, літературу їм викладав Агатангел Кримський (якому колись відмовила Леся Українка);
- Лукаш мав одну любов на все життя (Олена Біличенко);
- вивчив деякі іноземні мови, слухаючи радіо, і дізнавався про світ звідти ж;
- за місяць вивчив угорську (!) мову, щоб працювати усним перекладачем на трибуналі;
- коли був викладачем, Лукаш писав: "на всю групу тільки дві студентки, які по-справжньому можуть і хочуть працювати над мовою, а дванадцять інших, - або працьовиті та кебети чортма, або здібні, та страждають баглаями";
- "ще в 7-му класі пробував дещо перекладати з Гейне, і дуже радів, коли в одному вірші один рядок був перекладений точно так, як у Лесі Українки";
- любив співати пісень, гинув за футболом і рубався в доміно ("забивав козла");
- у Лукаша в хаті була прослушка, і він іноді запрошував гостей з дому на свіже повітря "в традиціях античних філософів";
- Вінграновський із якоюсь критикесою приходили до Лукаша "послухати розумну людину" і схилили його до чарки, хоча раніше він був непитущим;
- коли Лукаш читав, то "все це було покреслене олівцем";
- як він сам стисло описав свою долю: "Доколі, доле, о, доколі, жорстока будеш ти до Колі?"
І багато-багато інших прекрасностей.
Але.
У цій книжці багато про Миколу Лукаша.
У цій книжці надто багато Богдана Жолдака, його родини та історій, які Лукаша ніяким боком не стосуються.
З неї можна дізнатися цікавинки про генія Миколу Лукаша, скажімо:
- коли він навчався в університеті, літературу їм викладав Агатангел Кримський (якому колись відмовила Леся Українка);
- Лукаш мав одну любов на все життя (Олена Біличенко);
- вивчив деякі іноземні мови, слухаючи радіо, і дізнавався про світ звідти ж;
- за місяць вивчив угорську (!) мову, щоб працювати усним перекладачем на трибуналі;
- коли був викладачем, Лукаш писав: "на всю групу тільки дві студентки, які по-справжньому можуть і хочуть працювати над мовою, а дванадцять інших, - або працьовиті та кебети чортма, або здібні, та страждають баглаями";
- "ще в 7-му класі пробував дещо перекладати з Гейне, і дуже радів, коли в одному вірші один рядок був перекладений точно так, як у Лесі Українки";
- любив співати пісень, гинув за футболом і рубався в доміно ("забивав козла");
- у Лукаша в хаті була прослушка, і він іноді запрошував гостей з дому на свіже повітря "в традиціях античних філософів";
- Вінграновський із якоюсь критикесою приходили до Лукаша "послухати розумну людину" і схилили його до чарки, хоча раніше він був непитущим;
- коли Лукаш читав, то "все це було покреслене олівцем";
- як він сам стисло описав свою долю: "Доколі, доле, о, доколі, жорстока будеш ти до Колі?"
І багато-багато інших прекрасностей.
Але.
У цій книжці багато про Миколу Лукаша.
У цій книжці надто багато Богдана Жолдака, його родини та історій, які Лукаша ніяким боком не стосуються.
September 28, 2020
Постать Лукаша не потребує представлення - як його творчість, так і будь-які історії про/навколо нього можна з великим задоволенням розсмаковувати. Вперше погортавши книжку трохи злякало різноманіття шрифтів, особливо зі здоровенющими відступами. Але почав читати - все виправдано (хоча можна було б і цікавіше реалізувати із трохи більш сучасною версткою). Історія розкривається з позиції Жолдакової сім'ї - в основному це його власна розповідь і його матері, рідше - батька. В кожному розділі дуже гарно відчувається інтонація оповідача, його голос. Розповідаються то короткі фрагменти, то якісь триваліші історії, гра на повтореннях і на емоційності оповіді. Враження гарної документалки. Голоси живі, і сумарно це створює надзвичайно потужне відчуття присутності самого Лукаша. Однак всередині десь воно все загубилось - розвідка про переклад Тувіма вийшла достатньо довгою, щоб перебити "дихання" книжки, збірка Лукашевих анекдотів занесла кудись ще далі, в кінці вже просто в непорозумінні спостерігаєш якусь надмірну увагу до "фейкових" спогадів одного старого пердуна. Nevertheless книжка доволі корот��а і варта читання, якщо цікавить ця постать чи тодішнє життя.
November 3, 2020
Навіть складно сказати, сподобалась книжка чи ні. Це книжка спогадів різних людей про Миколу Лукаша. Але якось так все намішано. З одного боку є чимало цікавих фактів про Лукаша, через різні деталі добре зображуєть час в якому Миколі Лукашу доводилось жити, творити. В чергове ловила себе на думці, якби ж не цей клятий совок, який у різний спосіб знищував таланти нашої країни.
Та з іншого боку постійні повтори одних і тих де фактів в якийсь момент починали дратувати. Загалом не дуже зрузуміле групування матеріалу спогадів. Окреме питання – розмір шрифта, такий великий, що було складно звикнути.
Але загалом книжку варто прочитати усім, хто цікавиться життям та творічістю Миколи Лукаша.
Та з іншого боку постійні повтори одних і тих де фактів в якийсь момент починали дратувати. Загалом не дуже зрузуміле групування матеріалу спогадів. Окреме питання – розмір шрифта, такий великий, що було складно звикнути.
Але загалом книжку варто прочитати усім, хто цікавиться життям та творічістю Миколи Лукаша.
January 8, 2025
Враження - як на спокійній сімейній зустрічі родичі розповідають про ті моменти, які їм найбільше запам'ятались про того, хто вже пішов у засвіти. Це і перевага, і недолік - бо, можливо, редакторові/рці варто було б трохи забрати повторів. Але все, як у житті - хтось розповів момент, а потім підійшов племінник і розповів цей епізод, але вже зі своєї точки зору. А хтось - розповідає про випадок, який його найбільше вибісив... Як на мене - готовий сценарій байопіка, приголомшливих фактів більш ніж достатньо, один циганський табір лише чого вартий.
Ми маємо своїх інтелектуалів, чий внесок в українську культуру ще не достатньо оцінений. Подяка авторові та видавництву за таку теплу книжку.
Ми маємо своїх інтелектуалів, чий внесок в українську культуру ще не достатньо оцінений. Подяка авторові та видавництву за таку теплу книжку.
Displaying 1 - 13 of 13 reviews