#Невимушені

by Kateryna Babkina, Катерина Бабкіна, Мирослав Лаюк

Збірка оповідань п’яти молодих, але вже відомих українських авторів покоління міленіум про головні цінності України.

Genres: Ukraine, Fiction, Short Stories

192 pages, Hardcover

Published January 1, 2016

About the author

Ukrainian poet, short story writer, novelist, playwright and screenwriter. The winner of Angelus Central European Literature Award (2021).

Reviews

[Iryna Khomchuk · Rating 5 out of 5]

Мабуть, вже час переглянути свої смаки й зізнатися, що вони змінилися досить кардинально, порівнюючи, скажімо, зі смаками мене 20-річної. Зокрема, це стосується короткого жанру. Я не раз тут згадувала, що не люблю оповідань, але так чи інакше збірки потрапляють мені до рук, я до них приглядаюся, прицінююся, читаю і... захоплююсь. Так було з Роальдом Далем та Віоліною Ситнік, зовсім інші враження отримала, перечитуючи Володимира Даниленка та Джека Лондона. І геть неочікуваний катарсис подарувала мені антологія "#Невимушені". Навіть кілька катарсисів, бо ж кожен із молодих авторів зачепив щось своє, але ніхто з них не залишив мене як читачку байдужою.

Зокрема, Катерина Бабкіна (#піф) пояснила, як ми можемо боятися близькості. Так боятися, що воліємо залишитися самотніми, ніж відкрити іншому своє серце. Мирослав Лаюк (#суперстар) чітко змалював провалля між поколіннями. Звісно, оповідання і ще про дещо, але я "прочитала" його саме так. Марк Лівін (#стриж_чорний) настільки щемко розповів про цінність й абсолютність батьківської любові, що мимохідь захотілося ще більше любити сина. Ірина Цілик (#канікули) по-жіночому зачепила за сокровенне: куди дівається закоханість і як продовжувати любити одне одного, якщо обоє — змінилися? Артем Чех (#повернення) розказав про те, що болить нині багатьом: двоплановість нашого життя у мирі/війні та нерозуміння один одного навіть друзями, бо війна змінює...

Щодо художньості, то найбільше в цьому плані мені зімпонували Марк Лівін та Ірина Цілик. Я не просто читала їхні історії, я відчувала тепло, холод, сонце, море, аромати, звуки... Обожнюю такий ефект присутності.

Варто згадати і про оформлення книги: сучасне, динамічне з кольоровими виділеннями в тексті й оригінальним змістом. Видавництву — щирий респект!

І ще про збірку загалом. Не можу не процитувати з післямови Володимира Єрмоленка: "Усі ці оповідання — про те, як радості буває складно в житті". Тому їй — радості — треба усіляко дрпомагати. Як, спитаєте? Просто радіти, особливо дрібницям, бо ж їх навколо нас — найбільше...

[Ksenya · Rating 4 out of 5]

Згодна із попердніми відгуками, тут зовсім не про невимушеність. Тут стільки різних емоцій, станів, перетворень, що важко описати. Дещо спробував це окреслити в післямові Володимир Єрмоленко. І він якраз говорить про те, що це не про покоління, а про вік. Грубо кажучи, ці всі оповідання про дорослішання. Така собі стара відома казка про те "як хлопчик/дівчинка виросли", яка в кожного відбувається по-різному із різними рівнями травмованості.

Це дуже гарна збірка, не знаю наскільки цілісна, але гарна. Ці герої не так невимушені, як намагаються ними бути. Вони загублені, травмовані, щасливі і сумні, зранені та розгублені. Проте не всі. І у цьому вся її краса. Напишу про кожне із оповідань в блозі.

[christty · Rating 3 out of 5]

До збірки була знайома лише з двома авторами, - один з них мене розчарував. Ще два теж.
Марк Лівін - знахідка. Точніше я бачила його книги раніше, але ніколи не звертала уваги на те, ким є автор. Тепер буду. Може навіть почитаю щось з нонфік-психології 😁

#піф 2/5
#суперстар 2/5
#стриж_чорний 5/5
#канікули 1/5
#повернення 4/5

«Невимушені - це радість попри страждання. Це сontra spem spero»

*окреме вау художниці Олександрі Голяковій за це прекрасне оформлення. Інтерв'ю в кінці - це те, чого мені не вистачає в багатьох інших книгах.

[Inna · Rating 4 out of 5]

Чудова збірка детально продуманих текстів. Отримала справжню насолоду від читання. Дуже рада,що закінчую цей читацький рік саме українськими авторами. З ними усіма познайомилася вперше і після прочитання відмітила, з ким варто зустрітися і наступного року. А поки всім бажаю веселих свят!

[Nadia Sytch · Rating 4 out of 5]

Найбільше сподобалось оповідання Ірини Цілик (цікаво було б проаналізувати, чому?), ну і впізнаваний фірмовий стиль Лівіна. А взагалі важко виставити середню оцінку таким різним оповіданням.

[Andrii Piasetskyi · Rating 4 out of 5]

Заради оповідання Іри Цілик можна було видати цілу книжку.

Цікаво читати її з 2023, в якому війна виглядає зовсім інакше, в якому Чех знову на війні, в якому так багато про від‘їзд і так мало про повернення.

Голос Катерини Бабкіної ніби вступає дуетом із «Хто ти такий?» Чеха і протягує лінію героя далі у молодість.

Мирослав Лаюк нагадує нам, що телевізор все ще приносить відомість, але так само швидко про таких героїв забувають.

Оповідання Марка Лівіна звучить голосом Сафрана Фоера, який хочеться чути, проте не ясно навіщо у такому варіанті.

Щемке і точне оповідання Іри Цілик про канікули свіжодорослих із дорослими підтекстами у
стосунках. Кожен звук і запах проступає зі сторінок. Живі герої, відсутність зайвих роз‘яснень подій читачу, змінний ритм оповіді, неочікувані зміни — все чого може хотітись від оповідання.

І навпаки, Чех заколисує рівномірним меланхолійним ритмом майже без відчутних сплесків. Таке відчуття, що Артем просто переказує події і роздуми, а враження ми маємо самі собі забезпечити.

[Oksana Uskova · Rating 4 out of 5]

"Невимушені - це ті, хто залишається дітьми, адже сенсу дорослішати особливо немає" цитує Володимир Єрмоленко у післямові Любка Дереша. Але чи правильно називати їх невимушеними? Здається, у кожного героя оповідань саме невимушеність і втрачено, саме її вони прагнуть повернути - повернути те, що було "до". До смерті, до самотності, до війни, до того, як ти змінився. Але це те саме, як повернутися у дитинство. Неможливо.

У оповіданнях чомусь несподівано для мене з'являється війна. Заскокує зненацька згадка про неї, шлунок падає у низ, на хвилинку я зупиняю читання. Чомусь не чекала війни у художньому творі. Правда, що й не чекала її у реальності, але це відбувається, то, звичайно, що про це писатимуть. Втікати від реальності у книжку так само боляче, що й не втікати, але правильні слова стирають черствість наших нових сильних і звиклих до болю сердець. Нагадують, про втрату нашої невимушеності. "Війна - це вже не модно", - каже один із персонажів. Так, не модно, цей "одяг" ми вдягаємо щодня ось уже 3 роки, він трошки зносився, але все одно ми його носимо, носимо, бо іншого одягу немає, бо іншої реальності немає, бо у нас немає такої можливості - вибрати "не війну". Ми покоління невимушених із вимушеною війною. Когнетивний дисонанс, нє?

[Анастасія · Rating 5 out of 5]

Як же я люблю емоційні гойдалки й книжки такі люблю. Збірка болючих і безумно красивих історій 💔

[Maria Svidryk · Rating 4 out of 5]

Зазвичай мені дуже важко читати короткі історії, бо тільки влиєшся в сюжет, вивчиш протагоністів, і тут раптом опиняєшся на останній сторінці. #Невимушені складена гарно,історії підібрані різні, за атмосферою, написанням і сюжетами. Особливо цікаво було читати післямову Володимира Єрмоленка, бо він пише професійно і по-філософськи глибоко. Я рідко натрапляю на українських авторів, які пишуть доцільний аналіз творів, осмислюючи їхню естетику і психологію героїв. Зазвичай все обмежується: "Як це гарно і романтично написано!" - і ніякої критики. В цьому ще один плюс антології, бо вона мені ну зовсім не пафосна, навіть у темах війни, яку більшість сучасних українських авторів перетворюють в дешевий кітч, щоби книжки ліпше продавались. Чому я не поставила 5 зірочок, тому що до найвищого щабля мені ще не дотягують. Звісно, це моя дуже суб'єктивна думка, але я довіряю своїм смакам. Хоча мушу відзначити, що Катерина Бабкіна, Марк Лівін та Артем Чех дають надію.

[ліда лісова · Rating 3 out of 5]

5 оповідань — 5 зірок, правильно?

"пагнілі", як каже мій друг ярослав.

1. катерина бабкіна. #піф.
такої щільности інцесту на кількість-символів давно не стрічала... а я ж лю "гру престолів". задумайтеся!!

про к. бабкіну я чула або лише дуже погане, або лише дуже хороше. у мене її оповідання на диво не викликало буквально нічого.

так я думала до пасажу авторки про «громадянські заворушення на Сході». не бачу причин продовжувати знайомство з авторкою, що так міркувала хоч колись і дозволяла собі такі міркування шерити інфопростором.
0/5

2. мирослав лаюк. #суперстар.
попри всі цікаві оберти слів, фраз і думок, після прочитання залишилося лише: і що ж автору огидніше — фанат лавандових рафів чи "селюки"? ніби старигань гидить маладьожжю (тін-словник розмазано по всьому тексту без сенсу, а іноді й без контексту). але й селом водночас, у якому та маладьожжжь опинилася, теж. усім взагалі гидить. а зрештою викликає огиду лише до себе...
0/5

3. марк лівін. #стриж_чорний. тут мені стало по-справжньому лячно. жодне з трьох оповідань не вИкликало навіть поганих вражень, бо не викликало майже ніяких. ось у цьому, наприклад, автор хоче відтворити почуття дитини, її сприйняття світу, її невимушений досвід, просіяти світ через дитячу призму той самий світ, а натомість просто його імітує. meh :(

сльозку давили-давили-давили-давили-давили-давили-давили-давили-цілих-30-сторінок-давили-давили

та не видавили.

а я після повномасштабного стала така легка на сльозу(!!). та маніпуляції були аж настільки грубезні, що навіть навіть я спромоглася підвести голову зі дна своєї дофамінової ями, щоби проскиглити: це фааааальш. відверта до того ж.
-1/5

4. ірина цілик. #канікули.

атмосфера нагнітається.

щемко і красиво. жахливо і красиво.
1/5

5. артем чех. #повернення.

атмосфера перенагнітилася.

оповідання після якого я зрозуміла, що адаптуватися-до-цивільного-життя/інтегруватися-у-суспільство доведеться далеко не лише військовим.

оповідання після якого я зрозуміла, що #невимушені — не найгірша книга року, яку я читала, бо там є артем чех. артем чех і його "#повернення", тож все було не дарма.

і навіть не тому, що се про військовий (пост-військовий) досвід. і навіть не в порівнянні з іншими оповіданнями. самодостатньо неперевершено. буду читати ще однозначно.
1(100)/5


отже. маємо 2 бали, а ще #стриж_чорний марка лівіна, який мінус 1 бал...

тому поговорімо про оформу!!

отже. окремо щодо самої збірки, її упорядкування, оформлення, подачі.

імпонує:
— впорядкування від найгіршого-до найкращого. від найлегшого-до найважчого
— невимушені ілюстрації
— бліц-опитування авторів і авторок наприкінці. гарна ідея, цікаво реалізовано.

не імпонує:
— вимушені абсолютно зайво-драматичні виділення тексту жирно-синім рандомних-сИльНиХ-фРаЗ. виглядає дуже фікрайтерсько (у поганому сенсі). ОСЬ-ЗВЕРНИ-УВАГУ-ПОЙМИ-ЗАЦІНИ
— гештегування. Я-СТИЛЬНЕ-Я-МАЛАДЬОЖЕ-БАЧ-БАЧ-ТИ-ТОЧНО-БАЧ-???
це схоже на закос під сучасну молодь і те, як вона говорить-існує, а не на те, як спавді говорить-існує.
0,5/5

я не вірю, що аби просувати і підтримувати українське, слід компліментарно ставитися до будь-чого українського. я певна, що це лише шкодить.

окей. ще окремо про післямову. враження, ніби викладач натягує студентам оцінку... але красиво натягує. тому ще
1/5

тож 2,5. але гудрідз до нас неприхильний, і виходить 3 (бо я прихильна до ВІВАТу. а ще мене роз'єбав артем чех).

[Viktoria Neborikina · Rating 3 out of 5]

Антологія мала показати нам, як важко досягати щастя. Але я бачу тільки жертовність та покалічених людей, які вгризаються в життя виборюючи місце в суспільстві. Найбільше запам'яталась остання робота. Далі напишу про 3 роботи, що зачепили, а перші 2 залишили по собі лиш нерозуміння суті.

Артем Чех "Повернення". Повертатися з війни та відновити забуте життя не легко, бо воно залишилося там, на фронті. Вдавати, що ти призвичаївся, дратуватися від "нормальності" та намагатися жити далі. Це важка і така правдиво емоційна розповідь. Мені здається на ній тримається вся книга.

"Канікули" Ірина Цілик. Коли закінчується безтурботність? У дорослих стільки проблем, які потрібно вирішити. Кожен носить у собі жалі та образи, чекаючи поки станеться вибух та водночас сподіваючись, що вдасться протриматись ще трішки. Чи вдасться ще хоч раз вдихнути на повні груди той спокій?

"Стриж чорний" Марк Лівін. Я вже читала його якось. Навіть трохи залишилось спогадів. Сумна але важлива розповідь, яка показує, що діти вміють бачити все, а дорослі мають правдиво пояснювати їм незрозумілі речі.

Враження від збірки 50/50. Їх об'єднує біль та сум. Чи є там щасливий кінець важко сказати, адже для кожного щастя - це щось різне, своє. Ти сам вирішуєш, яким воно буде.

[Lit.reviewer · Rating 3 out of 5]

Ця антологія, однак, не така невимушена, як можна подумати з назви.

Тут об’єднані тексти таких українських авторів як Катерина Бабкіна, Мирослав Лаюк, Марк Лівін, Ірина Цілик та Артем Чех. Із двома з них я познайомилась з цієї книжки

Складні тексти, які наштовхують на власні думки.

Вони доволі динамічні і водночас тягнуться поволі. Вони про кохання, яке могло відбутися, але не відбулось, про швидке забуття, про дитинство і втрату, про повернення минулого у сьогодення і про сприйняття мирного життя після війни.

Визнаю, що читала без особливого захоплення. Можливо, справа у тому, що ніхто з героїв мені не імпонував. Я наче і уявляла ситуації, у які потрапляли герої, але не проживала їх разом з ними. Зате на роздуми вони таки наштовхували.

Тексти разом утворюють емоційну суміш. Після прочитання важко від неї кудись дітись.

Ще одне спостереження: післясмак після прочитання всіх текстів сильніший, аніж під час кожного конкретного. При тому, що не можу сказати, що якесь з них мені сподобалось.

Варто додати, що післямова Володимира Ярмоленка справила на мене чи не більше враження, ніж самі оповідання.

[Yeva Zhurbenko · Rating 4 out of 5]

Це збірка оповідань, наповнена сенсами. Читається легко, при чому хочеться вникнути в кожне слово, уловити кожну частку атмосфери історії… Оповідання #піф мене вразило на всі 5 зірок. Без сумніву, воно ні разу не прохідне, і залишиться в моїй памʼяті на довго. #Повернення важливо прочитати всім українцям, воно відображає сумну, але дуже реальну правду наших реалій. Щоб дати відгук по усім історіям, маю згадати #канікули та #суперстар як легкі й приємні історії. Щодо #стриж_чорний не скажу нічого, бо не змогла прочитати далі пари сторінок, стиль написання категорично не мій. В загалом антологію «Невимушені» я рекомендую всім, хто хоче почитати щось легке, та одночасно підштовхуюче на саморефлексію

[Mariana Gevak · Rating 4 out of 5]

Важко, важко мені дається українська сучасна проза. Постійно виникає думка : от якби ще трішки, було б хОроше...
П'ять оповідань, з яких мені хотілося б відзначити два : Марка Лівіна та Артема Чеха. Сюжет, текст, фактура - все є!
Та найкраще у даній книзі(на мою думку, звісно) - це післямова Володимира Єрмоленка! Її мені хочеться цитувати,після неї нічого додати, і приймаю її текст, як шосте оповідання, яке мирить мій читацький смак з п'ятьма іншими .

[Катя Кулик · Rating 5 out of 5]

Не знаю, чи це про невимушеність, бо ж кожне оповідання піднімає свої важливі болісні і зовсім не невимушені запитання. та знаю, що сподобалось дуже. Сьогодні хочеться читати про сьогодення, і в цій збірці саме про це. Було велике бажання читати оповідання одне за одним, та намагалась залишати час між ними, було багато про що подумати і осмислити.

[Iuliia Takhtarova · Rating 3 out of 5]

Книга точно не про #невимушеність, вона про звичайні життя звичайних людей - друзів, сусідів, знайомих - зі своїми скелетами в шафах, пошуками, фінішами та стартами, сумом та радістю. Про трансформації в такій, можливо, дещо грубій в своїй справжності формі.

[Anna Dekhtiarenko · Rating 4 out of 5]

Не сподобалося лише перше оповідання

[Liudmyla · Rating 5 out of 5]

Це збірка коротких історій авторства молодих українських письменників. Історії ці, на перший погляд, звичайні і прості, але читаючи їх, розумієш, що насправді все заплутано і складно. Бо вони про буденне і небуденне життя, про стосунки в родині і поза нею: трохи про співчуття і трохи про самолюбство, трохи про любов і трохи про ніжність, трохи про війну і трохи про дитинство. Від кожної історії інколи щемливо стискалося серце. Єдиний мінус - відсутність у книзі сторінок з 49 по 64 (вперше в житті таке мені зустрічається) не дала змоги дізнатися, чим закінчилася історія про Піфа авторства Катерини Бабкіної 😢

[Olena Yurchuk · Rating 3 out of 5]

Видавництво Vivat не перестає дивувати своїми новинками і ще більше закохувати у себе. Цього разу нашу увагу привернула антологія молодих українських письменників - #невимушені.
Антологія об’єднала п’ять авторів — Катерину Бабкіну, Мирослава Лаюка, Марка Лівіна, Ірину Цілик та Артема Чеха — настільки різних між собою, що здається, ніби те, що їх помістили на сторінки поруч, буде постійно нас відволікати. Та саме ця несхожість їхньої творчості, їхнього відчуття реальності допомогли з такою точністю і проникливістю образів передати невимушений світ молодості.
В цьому світі бажання, пристрасть, кохання, амбіції, нестримність та легкість складають критерії повсякденності. Саме тому так яскраво в ньому помітне мерехтіння тіней болю: від розчарування, втрати слова/моменту/людини, від падіння та неможливості повернення, від усвідомлення себе.
Післясмак же від прочитаного формується під чуйним поглядом українського філософа та публіциста Володимира Єрмоленко і його есею про беззахисність щастя.
Книга ідеально підійде для осінніх вечорів, що наповнені ароматом вологого пожовклого листя, меланхолією та запашним трав’яним чаєм.
Книга обов’язкова для невимушених.
https://www.facebook.com/Yenewbooks/p...