Це – текст друга японського імператора.
Незвичайний. По-перше, так, він написаний близьким товаришем імператора Тайшьо. Але в автора достатньо суб’єктності, щоб не оцінювати його творчість тільки по цьому фактору (хоча західні дослідники дуже люблять цей факт).
По-друге, він був перекладений і виданий українською ще в 1970-му році у видавництві художньої літератури «Дніпро». Звісно, мені знадобився якийсь десяток сторінок, щоб звикнути до поліванівскої транслітерації (яку я на слух просто не можу переносити після того, як почала слухати більше японської). Але загалом це так соковито перекладено – Іваном Чирко, – що попри те, як мене роздирали протиріччя і культурні відмінності в цій книжці, я дійсно насолоджувалася текстом.
За цим стареньким виданням я полювала досить довго, воно кілька разів на рік то з’являлося, то зникало з OLX, а оскільки перевидань не було, задача вихопити його в когось видавалася нереальною. А потім я випадково натрапила на примірник у бібліотеці села, де народилась. Як у це можна взагалі повірити? Як це взагалі могло статися? Малесенька бібліотека, де все завалено ще досі несписаною російською літературою, бо бібліотекарю треба самому шукати транспорт, щоб вивезти це на макулатуру.
«Жінка» перетрясла мене повністю. За моє читацьке життя є з десяток таких текстів, де я через кож��і кілька сторінок кидала примірник, ходила, вичитуючи вголос, як же так можна, що ж це таке, і опше!! То оця книжка не те що потрапила до цієї категорії – влетіла туди з ноги.
Але читати мені її хотілося ще й тому, що в автора – так, знову, – цікава біографія.
Друг майбутнього імператора Тайшьо, Такео-сан походив із аристократичної сім’ї, мав хорошу освіту. Служив і розчарувався в армії (на той час, радше, рідкісний випадок), аж так, що вирішив стати фермером. Знав англійську, вчився в США (в т.ч. і в Гарварді), а коли повернувся до Японії, став вчителем англійської в університеті. Мав свою землю, доєднався до групи літературної групи Шіракаба-ха (Школа Білої Берези), і разом з іншими літераторами випускав однойменний журнал. І мені було страшенно цікаво, як цей життєвий шлях позначиться на його роботах.
Далі трохи спойлерно. Ця історія про молоду жінку – Йоко-сан – і вона багато в чому автобіографічна. Автор тут теж з’являється у тексті другорядним персонажем. Він – певна совість епохи, що минула і не може ще прийняти нові правила гри. Але в цьому романі чітко помітно західні погляди Такео-сана і його світогляд, що був побудований на освіті, бажанні бути іншим.
Отже, йдеться про життя жінки зі складною історією, на початку вона вже має погану славу в суспільстві (за те, що чинить як хоче – одружується, розлучається, крутить романи з різними чоловіками, віддає свою дитину на догляд старій няні і дуже рідко з нею бачиться), на цей момент вона заручена знову. І перша частина книги – це як Йоко пливе до Америки, до свого нареченого, але на борту зустрічає людину, в яку нарешті дійсно закохується.
Друга частина – про те, як вона повертається назад до Японії, живе з цим чоловіком, тут є її взаємодія з сестрами, яких Йоко забирає до себе, і з друзями, які мають дуже різні погляди на її (!) життя. Це хороший зріз устроїв тогочасного японського суспільства. Тут багато особистих деталей. У романі ви побачите Японію такою, про яку не транслюють навперебій медіа, бо цей час був для неї складним, а доля жінки – взагалі невизначена. І тому вона б’ється за себе, за своє місце в соціумі.
Маю визнати, що героїня місцями так мене бісила, що хотілося просто вийти у вікно. Але потім я зрозуміла, що ця історія про жінку, що на межі століть намагається переламати через коліно систему, ставлення до японської жінки в цілому. Адже ера Мейджі – це коли Японія заново відкривається світу після двох століть ізоляції, кінець XIX – початок XX століття, в країну заходять нові погляди, знання і героїню Такео-сана кидає між цими берегами минулого і теперішнього. Вона бачить, що може бути інакше, ніж було завжди, вона цього прагне, але здоровенну махину суспільства не розвернути за вік існування однієї людини. Суспільство – дерево. Виросте, зміниться, але – не за день. А що робити в цій ситуації тобі?
Я відчула дивну спорідненість із Йоко – в тому сенсі, що так, ось ти живеш, переживаєш історичні події, про які всі потім напишуть в книжках, але, боже мій, ти з радістю це проміняла б на інший час, спокійний, де можна не вигризати зубами собі повітря, щоб дихати.
Йоко – дуже горда, місцями егоїстична, норовлива і непокірна, й іноді робить дії, за які мені хочеться її вкусити. Але те, як відверто, рвано, голо виписані її емоції, думки, страждання й переживання – заслуговує найвищого визнання. Я дозволю собі сказати, що японці це уміють – писати так свої книжки, бо це – не бути перед обличчям, а отже, хоч десь можна казати чесно, не думаючи про те, чи образиш ти іншого. Але так уміють далеко не всі письменники цього періоду. Думаю, до Арішіми це прийшло якраз із відкриттям і розвитком – для нього – бачення й філософій західного світу. І він поєднав це зі своїм часом.
Добре знати про історичний контекст, в якому розвиваються події книжки, бо тоді вона має додатковий сенс. Для мене це було особливо: одна справа – читати історичний зріз, зовсім інша – точково заглибитися в історію людини, яка буквально живе в цьому періоді. Але якщо ви мало знайомі з історичним контекстом – не біда. Просто є велика ймовірність, що більшість дій дівчини будуть незрозумілими, терпимість до неї триматиметься на нулі, бо «як можна думати й робити так!».
Разом з тим вона просто намагається вибороти для себе найкраще або хоча би зносне життя. Методи все ще сумнівні, але до того японським жінкам майже не доводилося робити всього такого, тож я бачу, як їй складно торувати цю стежку протягом всього тексту, і як вона потихеньку божеволіє (в цьому їй помагає і фізична недуга). Японський соціум – це колективний соціум, в той час, коли західний світ (ми з вами, Америка, Європа) здебільшого – індивідуалісти. Тож увесь цей твір я буквально нагадувала собі про цей малесенький фактор. Бо найбільше, що мене тут пекло́ – це те, як буквально на все вливає соціальна думка. Я собі не можу уявити таке життя. Але ж це зовсім інша епоха й зовсім інша культура. Тому – поважаю.
У західних книжкових блогерів я бачу порівняння Йоко з Анною Кареніною чи Еммою Боварі. Але для мене це зовсім хибно (по-перше, ці двоє – теж зовсім різні). У Йоко геть інший фаталізм, ніж у цих героїнь. І він настільки вузькоспрямований, що немає, мабуть, персонажа в західній літературі, який би мав саме таку направленість, такі думки, такої взаємодії з соціумом. Але я знаю, що тут їй закидають це порівняння через фінал твору. І все ж, попри якісь схожі нитки сюжету, характер Йоко та мотиви її дії для мене кардинально не підходять, щоб порівнювати її з Анною чи Еммою.
Загалом, попри власний внутрішній протест, я рекомендую цю книжку з кількох причин.
Перша – культурно-історична. Мені страшенно цікаво порівнювати життя жінки в історичному контексті між кінцем 19 й початком 20 століття. Тут ми бачимо й життя чоловіка – чоловіків, власне, – й можемо оцінити контраст. До того ж, є чарівний баланс між описовими сценами й діалогами. І більше того, тут ми бачимо побут того часу, і він дуже багато дає уявлення про стан речей. Наприклад, як виглядає транспорт, як поліція змінює форму із зимової на літню, що відбувається з домами і так далі.
Друга – полоскотати нерви. Бігати по хаті, драконити своїми оповідями сестру, і думати, як могло суспільство мати такий вплив – знаємо, любимо, можемо.
Третя – особиста. Я буквально приміряла на себе всі емоції Йоко та інших персонажів протягом читання. Це для мене виявилася саме емоційна книжка, і вона змушує спитати себе багато чого. Саме внутрішньо. Тихенько говорити з собою, взнаючи про своє «Я» те, що дуже добре приховується чи взагалі намагається не вилазити, бо – незручне.
І це саме той текст японського письменника, який має в собі досить багато дії. Фактично не дуже, але в голові героїні копошиться стільки думок, що є відчуття, наче сюжет весь час біжить, летить, а не повзе чи стоїть на місці. І це доволі незвично.
Можливо, «Жінка» не надихне вас, як деякі книжки, але вона точно зрушить дещо глибоко всередині. І це будуть зміни, які побачите ви. І цього достатньо.