What do you think?
Rate this book
A Certain Woman
История за една ненаситна, необуздана любов, която разрушава... Поразителен роман за решителността на една жена, готова на всичко, за да открие човешкото щастие. Героинята на Такео Аришима – Йоко, е една от най-внушителните в съвременната японска литература. Тя е вдъхновена от най-ярките женски образи в световната литература – Ана Каренина и Ема Бовари. „Жена“ е изповед и разказ за любовта, която пронизва до кости...
382 pages, Hardcover
First published January 1, 1919
18 people are currently reading
501 people want to read
About the author
Takeo Arishima
88 books22 followersARISHIMA Takeo (有島 武郎) was a Japanese novelist, short-story writer and essayist during the late Meiji and Taishō periods. His two younger brothers, Ikuma Arishima (有島生馬) and Ton Satomi (里美弴) were also authors.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 29 of 29 reviews
August 18, 2018
Книгата определено не е това, което анотацията намеква, че е. Не знам къде са я видели тази "пронизваща до кости" любов, ама не е из страниците на този роман. :)
Чистосърдечно си признавам и, че ако "Анна Каренина" и "Ема Бовари" създават такъв образ на жените, какъвто този роман представя, ще ги избягвам до гроб, че и след това.
Иначе, книгата е написана красиво. Само един японски автор може така майсторски да те вкара в съзнанието на героя си, че да имаш чувството, че това си ти. Но! Болезнено е да четеш и пред очите ти в думи да виждаш как солта разяжда и не остава нищо след себе си. Японските автори винаги са ме удивлявали с умението си да ти рисуват невинно и чисто едновременно най-красивите неща наред с най-грозните. Истинска наслада и болка е да четеш думите им.
Все още не съм сигурна и как се чувствам спрямо главната героиня - Йоко - не мога да я съжалявам, защото все едно съжалявам себе си; не мога да й симпатизирам, защото все едно признавам нещо. Наистина, може да няма голяма любов из страниците на романа, но как добре ми оплете мозъкът Аришима не е истина - създал е вълнуващ и интригуващ женски образ, който те кара да се замислиш за много, ама много неща. :)
Чистосърдечно си признавам и, че ако "Анна Каренина" и "Ема Бовари" създават такъв образ на жените, какъвто този роман представя, ще ги избягвам до гроб, че и след това.
Иначе, книгата е написана красиво. Само един японски автор може така майсторски да те вкара в съзнанието на героя си, че да имаш чувството, че това си ти. Но! Болезнено е да четеш и пред очите ти в думи да виждаш как солта разяжда и не остава нищо след себе си. Японските автори винаги са ме удивлявали с умението си да ти рисуват невинно и чисто едновременно най-красивите неща наред с най-грозните. Истинска наслада и болка е да четеш думите им.
Все още не съм сигурна и как се чувствам спрямо главната героиня - Йоко - не мога да я съжалявам, защото все едно съжалявам себе си; не мога да й симпатизирам, защото все едно признавам нещо. Наистина, може да няма голяма любов из страниците на романа, но как добре ми оплете мозъкът Аришима не е истина - създал е вълнуващ и интригуващ женски образ, който те кара да се замислиш за много, ама много неща. :)
October 8, 2021
Una protagonista femenina a la altura de Emma Bovary pero sin el genio de un Flaubert que eleve su historia. No sé si la novela se publicó originalmente por entregas, pero por el ritmo pausado y los vaivenes argumentales lo parece.
March 19, 2022
“La primera noche en el comedor se había mostrado tímida, pero las siguientes se la veía conversando con los otros pasajeros como una alegre adolescente. Hasta la elección de sus vestidos despertaba la curiosidad de sus compañeros de viaje, aburridos de tantas jornadas sin cambios. Un día era una dama de clase alta; otro, una joven intelectual; y un tercero, una audaz aventurera…”
“Cierta mujer” es un libro único si lo encuadramos dentro de la literatura de las eras Taisho y Showa japonesas (finales del s. XIX, principios del XX). Por la sinopsis uno podría hacerse a la idea de que la protagonista sigue la estela de las Makioka de Tanizaki, que serían sus contemporáneas tanto en época como en status social. Pero Yoko Satsuki no tiene nada que ver con ellas, no tiene nada que ver con esa idea del recato y la docilidad idealizadas en la sociedad femenina japonesa. Yoko es el centro de la historia, todo gira alrededor de ella y lo sabe: es una fuerza de la naturaleza, tan caprichosa como sensual e inteligente. Yoko no se atiene a las reglas sociales de Japón ni a las convecciones cristianas estrictas en las que ha sido criada.
Desde muy joven Yoko ha roto moldes, la gota colma el vaso cuando se casa en contra de la voluntad de su madre conaun don nadie de quien se divorcia poco después. La mala gestión familiar hace que, a la muerte de sus progenitores la joven acepte casarse con un joven adinerado que vive en Estados Unidos para así poder enviar dinero para la manutención y educación de dos hermanas menores y una hija que se quedan solas. Sin embargo nada más embarcar se siente intrigada y atraída por Kuraji, el imponente (y casado) sobrecargo del barco que la lleva a “la tierra de la libertad”.
Arishima Takeo utiliza su experiencia vital para la creación de una novela que reflexiona sobre los convencionalismos que atan y aprisionan a las mujeres japonesas de su época, especialmente aquellas que han crecido en un ambiente cristiano recto y riguroso que se mezcla con el ya recto y riguroso destino que Japón le reservaba a sus mujeres: el cristianismo es uno de los aspectos clave de la novela ya que la madre de Yoko fue una fiel vigilante de la moral y la rectitud cristiana de su entorno. Cristianismo que les llega de los primeros conversos al protestantismo de la zona. Yoko rompe todos los tabúes y se adueña de su propia vida.
La influencia cristiana no es casual ya que el autor se crió en un ambiente de misioneros gracias al cual consiguió acceder tanto él, como sus hermanos, a una educación esmerada que les dio la oportunidad de viajar y asentarse en otros países. De ahí se entiende que “Cierta mujer” tenga un estilo híbrido entre el pensamiento occidental y el tradicional japonés. Arishima no encajaba y eso se trasladó a sus textos, tan exquisitos y delicados como sensuales y atrevidos sin caer en la chabacanería ni en la ordinariez.
Fue revolucionario en el tratamiento de la novela: todo gira alrededor de una mujer que se siente bien consigo misma, que está cómoda en su piel, que no se somete a nada ni a nadie y que, al mismo tiempo, es atrayente, emocionante, misteriosa y no se avergüenza de ser ella misma, de su naturaleza y de su falta de docilidad. Yoko dice bien claro “Yo no soy una mujer dócil”.
En realidad aquí hay dos historias bien diferenciadas: la primera es una historia familiar de represiones y rebeldías y la segunda, que decae un poco, es la historia de una pasión obsesiva entre una mujer de mucho carácter, que es la misma Yoko, y un hombre casado. Esta es la razón por la que Carlos Rubio, prologuista de esta edición, hace una analogía entre “Cierta mujer”, la rusa “Ana Karenina” y la francesa “Madame Bovary”.
Para rematar está escrito con una elegancia impresionante. Las palabras parecen escogidas una a una y colocadas de tal forma que leer se convierte en un placer sensorial incluso aunque la segunda parte sea bastante perturbadora.
“Cierta mujer” es un libro único si lo encuadramos dentro de la literatura de las eras Taisho y Showa japonesas (finales del s. XIX, principios del XX). Por la sinopsis uno podría hacerse a la idea de que la protagonista sigue la estela de las Makioka de Tanizaki, que serían sus contemporáneas tanto en época como en status social. Pero Yoko Satsuki no tiene nada que ver con ellas, no tiene nada que ver con esa idea del recato y la docilidad idealizadas en la sociedad femenina japonesa. Yoko es el centro de la historia, todo gira alrededor de ella y lo sabe: es una fuerza de la naturaleza, tan caprichosa como sensual e inteligente. Yoko no se atiene a las reglas sociales de Japón ni a las convecciones cristianas estrictas en las que ha sido criada.
Desde muy joven Yoko ha roto moldes, la gota colma el vaso cuando se casa en contra de la voluntad de su madre conaun don nadie de quien se divorcia poco después. La mala gestión familiar hace que, a la muerte de sus progenitores la joven acepte casarse con un joven adinerado que vive en Estados Unidos para así poder enviar dinero para la manutención y educación de dos hermanas menores y una hija que se quedan solas. Sin embargo nada más embarcar se siente intrigada y atraída por Kuraji, el imponente (y casado) sobrecargo del barco que la lleva a “la tierra de la libertad”.
Arishima Takeo utiliza su experiencia vital para la creación de una novela que reflexiona sobre los convencionalismos que atan y aprisionan a las mujeres japonesas de su época, especialmente aquellas que han crecido en un ambiente cristiano recto y riguroso que se mezcla con el ya recto y riguroso destino que Japón le reservaba a sus mujeres: el cristianismo es uno de los aspectos clave de la novela ya que la madre de Yoko fue una fiel vigilante de la moral y la rectitud cristiana de su entorno. Cristianismo que les llega de los primeros conversos al protestantismo de la zona. Yoko rompe todos los tabúes y se adueña de su propia vida.
La influencia cristiana no es casual ya que el autor se crió en un ambiente de misioneros gracias al cual consiguió acceder tanto él, como sus hermanos, a una educación esmerada que les dio la oportunidad de viajar y asentarse en otros países. De ahí se entiende que “Cierta mujer” tenga un estilo híbrido entre el pensamiento occidental y el tradicional japonés. Arishima no encajaba y eso se trasladó a sus textos, tan exquisitos y delicados como sensuales y atrevidos sin caer en la chabacanería ni en la ordinariez.
Fue revolucionario en el tratamiento de la novela: todo gira alrededor de una mujer que se siente bien consigo misma, que está cómoda en su piel, que no se somete a nada ni a nadie y que, al mismo tiempo, es atrayente, emocionante, misteriosa y no se avergüenza de ser ella misma, de su naturaleza y de su falta de docilidad. Yoko dice bien claro “Yo no soy una mujer dócil”.
En realidad aquí hay dos historias bien diferenciadas: la primera es una historia familiar de represiones y rebeldías y la segunda, que decae un poco, es la historia de una pasión obsesiva entre una mujer de mucho carácter, que es la misma Yoko, y un hombre casado. Esta es la razón por la que Carlos Rubio, prologuista de esta edición, hace una analogía entre “Cierta mujer”, la rusa “Ana Karenina” y la francesa “Madame Bovary”.
Para rematar está escrito con una elegancia impresionante. Las palabras parecen escogidas una a una y colocadas de tal forma que leer se convierte en un placer sensorial incluso aunque la segunda parte sea bastante perturbadora.
October 28, 2024
3.5 ⭐️
Тази японска класика ме затрудни в четенето. Дали е от стила на писане на автора или от превода, не разбрах, защото се опитах да намеря книгата на английски, но не успях. Както и да е.
Изключително трудна героиня е Йоко. Може би след прочита на тази книга, по-добре разбирам творчеството на друг японски класик - Осаму Дазай.
Действието на тази обаче се развива малко по-рано от творчеството на Осаму - по време на император (Муцухито)Мейджи, управлявал от 1867/1868 до 1912. Това е момента, в който японското общество започва да прави опити да премине от феодална земеделска система към модерното общество, което познаваме днес. Но до тези години, Япония вече е преминала през социална, политическа и индустриална революция.
На фона на всичко това, едно младо момиче (Йоко) започва да търси щастието си. И е готово на абсолютно всичко, за да го постигне.
Може би на моменти я разбирам, но не и сипматизирам. В тези години а и в годините по-късно, цялото японско общество изглежда фалшиво и лицемерно, поне в моите очи, но явно това е цената, която се плаща за да се постигне величие.
В тези години, хората често прибягват и към така извествине в Япония самоубийства - живота изглежда твърде сложен и труден и не намират решения на проблемите си. Още повече, че и самият Аришима се самоубива с любовницата си, както и Дазай.
Накрая Йоко полудява от твърде много мисли и започва да иска и тя да сложи край на живота си.
Ох, много сложно ми стана. С по-прости думи, тежък роман за мен. Показва тъжните истини от живота като цяло. Показва колко пресметлив, лицемерен и злобен може да бъде човек, без значение за пол.
Не обвинявам героите за поведението им, както и не ги защитавам. В крайна сметка, всеки търси щастието по свой си начин!
P. S. Единствената ми забележка е, как са могли да публикуват книгата отново през 2015 година с превода от 1988?
Но пък корицата на Фиделия Косева е разбира се нежна и красива!
Тази японска класика ме затрудни в четенето. Дали е от стила на писане на автора или от превода, не разбрах, защото се опитах да намеря книгата на английски, но не успях. Както и да е.
Изключително трудна героиня е Йоко. Може би след прочита на тази книга, по-добре разбирам творчеството на друг японски класик - Осаму Дазай.
Действието на тази обаче се развива малко по-рано от творчеството на Осаму - по време на император (Муцухито)Мейджи, управлявал от 1867/1868 до 1912. Това е момента, в който японското общество започва да прави опити да премине от феодална земеделска система към модерното общество, което познаваме днес. Но до тези години, Япония вече е преминала през социална, политическа и индустриална революция.
На фона на всичко това, едно младо момиче (Йоко) започва да търси щастието си. И е готово на абсолютно всичко, за да го постигне.
Може би на моменти я разбирам, но не и сипматизирам. В тези години а и в годините по-късно, цялото японско общество изглежда фалшиво и лицемерно, поне в моите очи, но явно това е цената, която се плаща за да се постигне величие.
В тези години, хората често прибягват и към така извествине в Япония самоубийства - живота изглежда твърде сложен и труден и не намират решения на проблемите си. Още повече, че и самият Аришима се самоубива с любовницата си, както и Дазай.
Накрая Йоко полудява от твърде много мисли и започва да иска и тя да сложи край на живота си.
Ох, много сложно ми стана. С по-прости думи, тежък роман за мен. Показва тъжните истини от живота като цяло. Показва колко пресметлив, лицемерен и злобен може да бъде човек, без значение за пол.
Не обвинявам героите за поведението им, както и не ги защитавам. В крайна сметка, всеки търси щастието по свой си начин!
P. S. Единствената ми забележка е, как са могли да публикуват книгата отново през 2015 година с превода от 1988?
Но пък корицата на Фиделия Косева е разбира се нежна и красива!
December 3, 2021
Днес реших да ви представя една своя случайна среща с роман, чието съществуване не подозирах до преди няколко месеца. Знаете онези малки книжни къщички Прочети и върни. Именно в една такава къщичка открих романа Жена на японския автор Такео Аришима. Това е и първият роман от японски автор, който чета.
Привлече ме най-вече изчистения дизайн на корицата и една част от предговора, която ще споделя с вас. В тази част се спуска един паралел между Жена на Такео Аришима и Ана Каренина на Лев Толстой. Въпреки че Лев Толстой е мой любим автор, това е единственият негов роман, който след четири опита все още не съм дочитала докрай. Тази ми невъзможност ме тормози и именно заради това реших, че е време, ако не Ана Каренина, то поне нещо подобно на нея да прочета. Това беше моят шанс и реших да го използвам. И искрено се радвам, че го направих.
Повече информация: http://faithisnodoubt.blogspot.com/20...
Привлече ме най-вече изчистения дизайн на корицата и една част от предговора, която ще споделя с вас. В тази част се спуска един паралел между Жена на Такео Аришима и Ана Каренина на Лев Толстой. Въпреки че Лев Толстой е мой любим автор, това е единственият негов роман, който след четири опита все още не съм дочитала докрай. Тази ми невъзможност ме тормози и именно заради това реших, че е време, ако не Ана Каренина, то поне нещо подобно на нея да прочета. Това беше моят шанс и реших да го използвам. И искрено се радвам, че го направих.
Повече информация: http://faithisnodoubt.blogspot.com/20...
October 11, 2025
Це – текст друга японського імператора.
Незвичайний. По-перше, так, він написаний близьким товаришем імператора Тайшьо. Але в автора достатньо суб’єктності, щоб не оцінювати його творчість тільки по цьому фактору (хоча західні дослідники дуже люблять цей факт).
По-друге, він був перекладений і виданий українською ще в 1970-му році у видавництві художньої літератури «Дніпро». Звісно, мені знадобився якийсь десяток сторінок, щоб звикнути до поліванівскої транслітерації (яку я на слух просто не можу переносити після того, як почала слухати більше японської). Але загалом це так соковито перекладено – Іваном Чирко, – що попри те, як мене роздирали протиріччя і культурні відмінності в цій книжці, я дійсно насолоджувалася текстом.
За цим стареньким виданням я полювала досить довго, воно кілька разів на рік то з’являлося, то зникало з OLX, а оскільки перевидань не було, задача вихопити його в когось видавалася нереальною. А потім я випадково натрапила на примірник у бібліотеці села, де народилась. Як у це можна взагалі повірити? Як це взагалі могло статися? Малесенька бібліотека, де все завалено ще досі несписаною російською літературою, бо бібліотекарю треба самому шукати транспорт, щоб вивезти це на макулатуру.
«Жінка» перетрясла мене повністю. За моє читацьке життя є з десяток таких текстів, де я через кож��і кілька сторінок кидала примірник, ходила, вичитуючи вголос, як же так можна, що ж це таке, і опше!! То оця книжка не те що потрапила до цієї категорії – влетіла туди з ноги.
Але читати мені її хотілося ще й тому, що в автора – так, знову, – цікава біографія.
Друг майбутнього імператора Тайшьо, Такео-сан походив із аристократичної сім’ї, мав хорошу освіту. Служив і розчарувався в армії (на той час, радше, рідкісний випадок), аж так, що вирішив стати фермером. Знав англійську, вчився в США (в т.ч. і в Гарварді), а коли повернувся до Японії, став вчителем англійської в університеті. Мав свою землю, доєднався до групи літературної групи Шіракаба-ха (Школа Білої Берези), і разом з іншими літераторами випускав однойменний журнал. І мені було страшенно цікаво, як цей життєвий шлях позначиться на його роботах.
Далі трохи спойлерно. Ця історія про молоду жінку – Йоко-сан – і вона багато в чому автобіографічна. Автор тут теж з’являється у тексті другорядним персонажем. Він – певна совість епохи, що минула і не може ще прийняти нові правила гри. Але в цьому романі чітко помітно західні погляди Такео-сана і його світогляд, що був побудований на освіті, бажанні бути іншим.
Отже, йдеться про життя жінки зі складною історією, на початку вона вже має погану славу в суспільстві (за те, що чинить як хоче – одружується, розлучається, крутить романи з різними чоловіками, віддає свою дитину на догляд старій няні і дуже рідко з нею бачиться), на цей момент вона заручена знову. І перша частина книги – це як Йоко пливе до Америки, до свого нареченого, але на борту зустрічає людину, в яку нарешті дійсно закохується.
Друга частина – про те, як вона повертається назад до Японії, живе з цим чоловіком, тут є її взаємодія з сестрами, яких Йоко забирає до себе, і з друзями, які мають дуже різні погляди на її (!) життя. Це хороший зріз устроїв тогочасного японського суспільства. Тут багато особистих деталей. У романі ви побачите Японію такою, про яку не транслюють навперебій медіа, бо цей час був для неї складним, а доля жінки – взагалі невизначена. І тому вона б’ється за себе, за своє місце в соціумі.
Маю визнати, що героїня місцями так мене бісила, що хотілося просто вийти у вікно. Але потім я зрозуміла, що ця історія про жінку, що на межі століть намагається переламати через коліно систему, ставлення до японської жінки в цілому. Адже ера Мейджі – це коли Японія заново відкривається світу після двох століть ізоляції, кінець XIX – початок XX століття, в країну заходять нові погляди, знання і героїню Такео-сана кидає між цими берегами минулого і теперішнього. Вона бачить, що може бути інакше, ніж було завжди, вона цього прагне, але здоровенну махину суспільства не розвернути за вік існування однієї людини. Суспільство – дерево. Виросте, зміниться, але – не за день. А що робити в цій ситуації тобі?
Я відчула дивну спорідненість із Йоко – в тому сенсі, що так, ось ти живеш, переживаєш історичні події, про які всі потім напишуть в книжках, але, боже мій, ти з радістю це проміняла б на інший час, спокійний, де можна не вигризати зубами собі повітря, щоб дихати.
Йоко – дуже горда, місцями егоїстична, норовлива і непокірна, й іноді робить дії, за які мені хочеться її вкусити. Але те, як відверто, рвано, голо виписані її емоції, думки, страждання й переживання – заслуговує найвищого визнання. Я дозволю собі сказати, що японці це уміють – писати так свої книжки, бо це – не бути перед обличчям, а отже, хоч десь можна казати чесно, не думаючи про те, чи образиш ти іншого. Але так уміють далеко не всі письменники цього періоду. Думаю, до Арішіми це прийшло якраз із відкриттям і розвитком – для нього – бачення й філософій західного світу. І він поєднав це зі своїм часом.
Добре знати про історичний контекст, в якому розвиваються події книжки, бо тоді вона має додатковий сенс. Для мене це було особливо: одна справа – читати історичний зріз, зовсім інша – точково заглибитися в історію людини, яка буквально живе в цьому періоді. Але якщо ви мало знайомі з історичним контекстом – не біда. Просто є велика ймовірність, що більшість дій дівчини будуть незрозумілими, терпимість до неї триматиметься на нулі, бо «як можна думати й робити так!».
Разом з тим вона просто намагається вибороти для себе найкраще або хоча би зносне життя. Методи все ще сумнівні, але до того японським жінкам майже не доводилося робити всього такого, тож я бачу, як їй складно торувати цю стежку протягом всього тексту, і як вона потихеньку божеволіє (в цьому їй помагає і фізична недуга). Японський соціум – це колективний соціум, в той час, коли західний світ (ми з вами, Америка, Європа) здебільшого – індивідуалісти. Тож увесь цей твір я буквально нагадувала собі про цей малесенький фактор. Бо найбільше, що мене тут пекло́ – це те, як буквально на все вливає соціальна думка. Я собі не можу уявити таке життя. Але ж це зовсім інша епоха й зовсім інша культура. Тому – поважаю.
У західних книжкових блогерів я бачу порівняння Йоко з Анною Кареніною чи Еммою Боварі. Але для мене це зовсім хибно (по-перше, ці двоє – теж зовсім різні). У Йоко геть інший фаталізм, ніж у цих героїнь. І він настільки вузькоспрямований, що немає, мабуть, персонажа в західній літературі, який би мав саме таку направленість, такі думки, такої взаємодії з соціумом. Але я знаю, що тут їй закидають це порівняння через фінал твору. І все ж, попри якісь схожі нитки сюжету, характер Йоко та мотиви її дії для мене кардинально не підходять, щоб порівнювати її з Анною чи Еммою.
Загалом, попри власний внутрішній протест, я рекомендую цю книжку з кількох причин.
Перша – культурно-історична. Мені страшенно цікаво порівнювати життя жінки в історичному контексті між кінцем 19 й початком 20 століття. Тут ми бачимо й життя чоловіка – чоловіків, власне, – й можемо оцінити контраст. До того ж, є чарівний баланс між описовими сценами й діалогами. І більше того, тут ми бачимо побут того часу, і він дуже багато дає уявлення про стан речей. Наприклад, як виглядає транспорт, як поліція змінює форму із зимової на літню, що відбувається з домами і так далі.
Друга – полоскотати нерви. Бігати по хаті, драконити своїми оповідями сестру, і думати, як могло суспільство мати такий вплив – знаємо, любимо, можемо.
Третя – особиста. Я буквально приміряла на себе всі емоції Йоко та інших персонажів протягом читання. Це для мене виявилася саме емоційна книжка, і вона змушує спитати себе багато чого. Саме внутрішньо. Тихенько говорити з собою, взнаючи про своє «Я» те, що дуже добре приховується чи взагалі намагається не вилазити, бо – незручне.
І це саме той текст японського письменника, який має в собі досить багато дії. Фактично не дуже, але в голові героїні копошиться стільки думок, що є відчуття, наче сюжет весь час біжить, летить, а не повзе чи стоїть на місці. І це доволі незвично.
Можливо, «Жінка» не надихне вас, як деякі книжки, але вона точно зрушить дещо глибоко всередині. І це будуть зміни, які побачите ви. І цього достатньо.
Незвичайний. По-перше, так, він написаний близьким товаришем імператора Тайшьо. Але в автора достатньо суб’єктності, щоб не оцінювати його творчість тільки по цьому фактору (хоча західні дослідники дуже люблять цей факт).
По-друге, він був перекладений і виданий українською ще в 1970-му році у видавництві художньої літератури «Дніпро». Звісно, мені знадобився якийсь десяток сторінок, щоб звикнути до поліванівскої транслітерації (яку я на слух просто не можу переносити після того, як почала слухати більше японської). Але загалом це так соковито перекладено – Іваном Чирко, – що попри те, як мене роздирали протиріччя і культурні відмінності в цій книжці, я дійсно насолоджувалася текстом.
За цим стареньким виданням я полювала досить довго, воно кілька разів на рік то з’являлося, то зникало з OLX, а оскільки перевидань не було, задача вихопити його в когось видавалася нереальною. А потім я випадково натрапила на примірник у бібліотеці села, де народилась. Як у це можна взагалі повірити? Як це взагалі могло статися? Малесенька бібліотека, де все завалено ще досі несписаною російською літературою, бо бібліотекарю треба самому шукати транспорт, щоб вивезти це на макулатуру.
«Жінка» перетрясла мене повністю. За моє читацьке життя є з десяток таких текстів, де я через кож��і кілька сторінок кидала примірник, ходила, вичитуючи вголос, як же так можна, що ж це таке, і опше!! То оця книжка не те що потрапила до цієї категорії – влетіла туди з ноги.
Але читати мені її хотілося ще й тому, що в автора – так, знову, – цікава біографія.
Друг майбутнього імператора Тайшьо, Такео-сан походив із аристократичної сім’ї, мав хорошу освіту. Служив і розчарувався в армії (на той час, радше, рідкісний випадок), аж так, що вирішив стати фермером. Знав англійську, вчився в США (в т.ч. і в Гарварді), а коли повернувся до Японії, став вчителем англійської в університеті. Мав свою землю, доєднався до групи літературної групи Шіракаба-ха (Школа Білої Берези), і разом з іншими літераторами випускав однойменний журнал. І мені було страшенно цікаво, як цей життєвий шлях позначиться на його роботах.
Далі трохи спойлерно. Ця історія про молоду жінку – Йоко-сан – і вона багато в чому автобіографічна. Автор тут теж з’являється у тексті другорядним персонажем. Він – певна совість епохи, що минула і не може ще прийняти нові правила гри. Але в цьому романі чітко помітно західні погляди Такео-сана і його світогляд, що був побудований на освіті, бажанні бути іншим.
Отже, йдеться про життя жінки зі складною історією, на початку вона вже має погану славу в суспільстві (за те, що чинить як хоче – одружується, розлучається, крутить романи з різними чоловіками, віддає свою дитину на догляд старій няні і дуже рідко з нею бачиться), на цей момент вона заручена знову. І перша частина книги – це як Йоко пливе до Америки, до свого нареченого, але на борту зустрічає людину, в яку нарешті дійсно закохується.
Друга частина – про те, як вона повертається назад до Японії, живе з цим чоловіком, тут є її взаємодія з сестрами, яких Йоко забирає до себе, і з друзями, які мають дуже різні погляди на її (!) життя. Це хороший зріз устроїв тогочасного японського суспільства. Тут багато особистих деталей. У романі ви побачите Японію такою, про яку не транслюють навперебій медіа, бо цей час був для неї складним, а доля жінки – взагалі невизначена. І тому вона б’ється за себе, за своє місце в соціумі.
Маю визнати, що героїня місцями так мене бісила, що хотілося просто вийти у вікно. Але потім я зрозуміла, що ця історія про жінку, що на межі століть намагається переламати через коліно систему, ставлення до японської жінки в цілому. Адже ера Мейджі – це коли Японія заново відкривається світу після двох століть ізоляції, кінець XIX – початок XX століття, в країну заходять нові погляди, знання і героїню Такео-сана кидає між цими берегами минулого і теперішнього. Вона бачить, що може бути інакше, ніж було завжди, вона цього прагне, але здоровенну махину суспільства не розвернути за вік існування однієї людини. Суспільство – дерево. Виросте, зміниться, але – не за день. А що робити в цій ситуації тобі?
Я відчула дивну спорідненість із Йоко – в тому сенсі, що так, ось ти живеш, переживаєш історичні події, про які всі потім напишуть в книжках, але, боже мій, ти з радістю це проміняла б на інший час, спокійний, де можна не вигризати зубами собі повітря, щоб дихати.
Йоко – дуже горда, місцями егоїстична, норовлива і непокірна, й іноді робить дії, за які мені хочеться її вкусити. Але те, як відверто, рвано, голо виписані її емоції, думки, страждання й переживання – заслуговує найвищого визнання. Я дозволю собі сказати, що японці це уміють – писати так свої книжки, бо це – не бути перед обличчям, а отже, хоч десь можна казати чесно, не думаючи про те, чи образиш ти іншого. Але так уміють далеко не всі письменники цього періоду. Думаю, до Арішіми це прийшло якраз із відкриттям і розвитком – для нього – бачення й філософій західного світу. І він поєднав це зі своїм часом.
Добре знати про історичний контекст, в якому розвиваються події книжки, бо тоді вона має додатковий сенс. Для мене це було особливо: одна справа – читати історичний зріз, зовсім інша – точково заглибитися в історію людини, яка буквально живе в цьому періоді. Але якщо ви мало знайомі з історичним контекстом – не біда. Просто є велика ймовірність, що більшість дій дівчини будуть незрозумілими, терпимість до неї триматиметься на нулі, бо «як можна думати й робити так!».
Разом з тим вона просто намагається вибороти для себе найкраще або хоча би зносне життя. Методи все ще сумнівні, але до того японським жінкам майже не доводилося робити всього такого, тож я бачу, як їй складно торувати цю стежку протягом всього тексту, і як вона потихеньку божеволіє (в цьому їй помагає і фізична недуга). Японський соціум – це колективний соціум, в той час, коли західний світ (ми з вами, Америка, Європа) здебільшого – індивідуалісти. Тож увесь цей твір я буквально нагадувала собі про цей малесенький фактор. Бо найбільше, що мене тут пекло́ – це те, як буквально на все вливає соціальна думка. Я собі не можу уявити таке життя. Але ж це зовсім інша епоха й зовсім інша культура. Тому – поважаю.
У західних книжкових блогерів я бачу порівняння Йоко з Анною Кареніною чи Еммою Боварі. Але для мене це зовсім хибно (по-перше, ці двоє – теж зовсім різні). У Йоко геть інший фаталізм, ніж у цих героїнь. І він настільки вузькоспрямований, що немає, мабуть, персонажа в західній літературі, який би мав саме таку направленість, такі думки, такої взаємодії з соціумом. Але я знаю, що тут їй закидають це порівняння через фінал твору. І все ж, попри якісь схожі нитки сюжету, характер Йоко та мотиви її дії для мене кардинально не підходять, щоб порівнювати її з Анною чи Еммою.
Загалом, попри власний внутрішній протест, я рекомендую цю книжку з кількох причин.
Перша – культурно-історична. Мені страшенно цікаво порівнювати життя жінки в історичному контексті між кінцем 19 й початком 20 століття. Тут ми бачимо й життя чоловіка – чоловіків, власне, – й можемо оцінити контраст. До того ж, є чарівний баланс між описовими сценами й діалогами. І більше того, тут ми бачимо побут того часу, і він дуже багато дає уявлення про стан речей. Наприклад, як виглядає транспорт, як поліція змінює форму із зимової на літню, що відбувається з домами і так далі.
Друга – полоскотати нерви. Бігати по хаті, драконити своїми оповідями сестру, і думати, як могло суспільство мати такий вплив – знаємо, любимо, можемо.
Третя – особиста. Я буквально приміряла на себе всі емоції Йоко та інших персонажів протягом читання. Це для мене виявилася саме емоційна книжка, і вона змушує спитати себе багато чого. Саме внутрішньо. Тихенько говорити з собою, взнаючи про своє «Я» те, що дуже добре приховується чи взагалі намагається не вилазити, бо – незручне.
І це саме той текст японського письменника, який має в собі досить багато дії. Фактично не дуже, але в голові героїні копошиться стільки думок, що є відчуття, наче сюжет весь час біжить, летить, а не повзе чи стоїть на місці. І це доволі незвично.
Можливо, «Жінка» не надихне вас, як деякі книжки, але вона точно зрушить дещо глибоко всередині. І це будуть зміни, які побачите ви. І цього достатньо.
April 14, 2025
3.5 It has a very cool idea
August 3, 2014
In 1896, Doppo Kunikida's beautiful young wife left him and, after giving birth to their child, sailed to America to marry Arishima Takeo's best-friend. On arrival, however, she refused to disembark. Why? She was banging the ship's (married) purser!
Arishima Takeo fictional account is not without its flaws (he's so excited that one of his mornings seems to have two dawns) but it's really good fun. Yoko Scarlett-O'Hara's through the lives of all the handsome young men, whilst ice-smiling at disapproving relatives. Mrs Tagawa is the worst kind of moralistic prig whose secret concern is that the purser's not inviting her back to his cabin for cocktails anymore. Koto - the Arishima Takeo character - is your sincere young army officer who refuses to be seduced. There's a sensitive young millionaire who spends the whole time blushing. And then there's Kuraji, the manly purser, Rhett-Butlering all around the ship with everyone falling in love with his massive shoulders.
I'd have enjoyed a less whiny ending. But, otherwise, brilliant.
"Sensing intuitively that a woman is invariably worshiped at the start of a love affair and trampled on at its peak, in every relationship she had with men she foresaw exactly when that peak would be reached, and as soon as it came within sight would abandon her lover without the slightest compunction."
"A man's face in the early morning, fresh from bed, had always aroused Yoko. Such a face, its energies restored by sleep, brimmed with a power to which she would willingly sacrifice herself."
"But 'morality' is always a sharp-edged weapon in the hands of such as Mrs Tagawa, and she was not one to forget to put it to good use. Lurking beneath the male sympathy was a hope – hardly even a hope, just a faint wish on the part of each member of the opposite sex that Yoko might remember him as kind, strong, handsome – and Mrs Tagawa knew that by proving this hope to be vain she could eradicate the sympathy as well."
"'Go on, say it then, whatever it is!' she answered jokingly. Her tone was friendly and not without tenderness. But the cold light in her eyes was quite enough to silence him. Say anything presumptuous, they warned, and you will be made to grovel..."
"'Nothing looks more dowdy than expensive things out of fashion.'"
"From the glowing red of the cedar-wood shutters, half-translucent like the core of a stick of dried bonito, she could tell that the sun was already high above the horizon"
Arishima Takeo fictional account is not without its flaws (he's so excited that one of his mornings seems to have two dawns) but it's really good fun. Yoko Scarlett-O'Hara's through the lives of all the handsome young men, whilst ice-smiling at disapproving relatives. Mrs Tagawa is the worst kind of moralistic prig whose secret concern is that the purser's not inviting her back to his cabin for cocktails anymore. Koto - the Arishima Takeo character - is your sincere young army officer who refuses to be seduced. There's a sensitive young millionaire who spends the whole time blushing. And then there's Kuraji, the manly purser, Rhett-Butlering all around the ship with everyone falling in love with his massive shoulders.
I'd have enjoyed a less whiny ending. But, otherwise, brilliant.
"Sensing intuitively that a woman is invariably worshiped at the start of a love affair and trampled on at its peak, in every relationship she had with men she foresaw exactly when that peak would be reached, and as soon as it came within sight would abandon her lover without the slightest compunction."
"A man's face in the early morning, fresh from bed, had always aroused Yoko. Such a face, its energies restored by sleep, brimmed with a power to which she would willingly sacrifice herself."
"But 'morality' is always a sharp-edged weapon in the hands of such as Mrs Tagawa, and she was not one to forget to put it to good use. Lurking beneath the male sympathy was a hope – hardly even a hope, just a faint wish on the part of each member of the opposite sex that Yoko might remember him as kind, strong, handsome – and Mrs Tagawa knew that by proving this hope to be vain she could eradicate the sympathy as well."
"'Go on, say it then, whatever it is!' she answered jokingly. Her tone was friendly and not without tenderness. But the cold light in her eyes was quite enough to silence him. Say anything presumptuous, they warned, and you will be made to grovel..."
"'Nothing looks more dowdy than expensive things out of fashion.'"
"From the glowing red of the cedar-wood shutters, half-translucent like the core of a stick of dried bonito, she could tell that the sun was already high above the horizon"
August 13, 2015
Япония винаги ме е привличала със своя особен чар и традиции, подобно на жена, за която знаеш много, но още не си имал щастието да я опознаеш на живо. Това бе една от причините да посегна към романа „Жена“ о�� Такео Аришима. Друга причина бе, че историята на Аришима е от онези, които чакат някой издател да ги преоткрие, защото за последно книгата е издавана през далечната 1988 г. Наскоро, благодарение на издателство „Апостроф“, този класически японски роман отново блесна на българския пазар.
За своята „Жена“ Аришима се вдъхновява по време на едно пътуване с кораб към Япония, докато чете „Ана Каренина“. Така авторът създава своя образ Йоко Сацуки – една толкова красива жена, че „събужда завист дори у гейшите“.
Тя е млада и непокорна. На пръв поглед изглежда уверена, но всъщност е самотна и неудовлетворена. Опитва се да открие себе си и щастието си. Омъжва се по любов и бързо става майка. Скоро осъзнава, че мъжът й не е това, за което е копняла, и тръгва да търси щастието си другаде. Решава, че заслужава нещо повече.
Годежът й с Кимура би трябвало да й донесе онзи престиж, за който момичето копнее, но за целта трябва да се качи на кораб и да отиде при бъдещия си съпруг чак в Америка. Бягството й не е само към привидно по-добър живот, но и от онова общество, в което Йоко се чувства презирана, неразбрана и отритната.
Още от ревюто- тук: http://azcheta.com/zhena-takeo-arishima/
За своята „Жена“ Аришима се вдъхновява по време на едно пътуване с кораб към Япония, докато чете „Ана Каренина“. Така авторът създава своя образ Йоко Сацуки – една толкова красива жена, че „събужда завист дори у гейшите“.
Тя е млада и непокорна. На пръв поглед изглежда уверена, но всъщност е самотна и неудовлетворена. Опитва се да открие себе си и щастието си. Омъжва се по любов и бързо става майка. Скоро осъзнава, че мъжът й не е това, за което е копняла, и тръгва да търси щастието си другаде. Решава, че заслужава нещо повече.
Годежът й с Кимура би трябвало да й донесе онзи престиж, за който момичето копнее, но за целта трябва да се качи на кораб и да отиде при бъдещия си съпруг чак в Америка. Бягството й не е само към привидно по-добър живот, но и от онова общество, в което Йоко се чувства презирана, неразбрана и отритната.
Още от ревюто- тук: http://azcheta.com/zhena-takeo-arishima/
April 3, 2008
read some of this in japanese for my lit class, and liked it so much that i decided to read the rest of it on my own - in the english translation, since i was pressed for time. arishima's writing style is really interesting in that it reads like a 19th century english novel, almost. all in all an absorbing book, though a bit tedious towards the end.
May 27, 2024
Con ustedes la mujer más psicopata, sociopata, cínica, malvada, hipócrita, esquizofrénica.
QUE RAYOS.
No entiendo por qué este libro se pinta como algo feminista cuando yo solo veo a una persona inestable mentalmente que decide actuar de forma egoísta sin pensar en sus acciones.
No sé si tal vez no entendí bien, o soy muy idiota o soy muy generación Z, pero nada de lo que hizo esta mujer me parece algo con lo cual justificarla de “es su entorno social, por eso hay que entenderla” NO.
No sé en dónde está lo feminista realmente. Sí, entiendo que ella tenía deseos de liberarse del machismo. Si, entiendo que ella manejaba a todos por su beneficio, PERO ES EXACTAMENTE ESO LA RAZON POR LA QUE NO PUEDO PONERME EN SU LUGAR.
Podría dejar pasar el hecho de que jugaba con los hombres para asegurarse de su posición en la sociedad, aunque de todas formas tener algo de consciencia implica saber cuando te estás pasando en aprovecharte de alguien Y ELLA LO SABÍA. Su incapacidad de asumir responsabilidades era frustrante. Además de su descontrol emocional que según el autor era a causa de la “histeria”. (Lo lamento hija, por más que tengas las peores enfermedades del mundo me parece una excusa barata justificar tu forma de actuar tan baja con una enfermedad mental).
Sin embargo, esto no es todo, esta mujer era capaz de desearle la MUERTE a SU HERMANA MENOR, (y sin ir muy lejos hasta sería capaz de causarla) con tal de recibir más atención por parte de su pareja. Ridículo.
Me pareció una mujer muy poco admirable. No me aportó nada por lo tanto no me gustó nada.
QUE RAYOS.
No entiendo por qué este libro se pinta como algo feminista cuando yo solo veo a una persona inestable mentalmente que decide actuar de forma egoísta sin pensar en sus acciones.
No sé si tal vez no entendí bien, o soy muy idiota o soy muy generación Z, pero nada de lo que hizo esta mujer me parece algo con lo cual justificarla de “es su entorno social, por eso hay que entenderla” NO.
No sé en dónde está lo feminista realmente. Sí, entiendo que ella tenía deseos de liberarse del machismo. Si, entiendo que ella manejaba a todos por su beneficio, PERO ES EXACTAMENTE ESO LA RAZON POR LA QUE NO PUEDO PONERME EN SU LUGAR.
Podría dejar pasar el hecho de que jugaba con los hombres para asegurarse de su posición en la sociedad, aunque de todas formas tener algo de consciencia implica saber cuando te estás pasando en aprovecharte de alguien Y ELLA LO SABÍA. Su incapacidad de asumir responsabilidades era frustrante. Además de su descontrol emocional que según el autor era a causa de la “histeria”. (Lo lamento hija, por más que tengas las peores enfermedades del mundo me parece una excusa barata justificar tu forma de actuar tan baja con una enfermedad mental).
Sin embargo, esto no es todo, esta mujer era capaz de desearle la MUERTE a SU HERMANA MENOR, (y sin ir muy lejos hasta sería capaz de causarla) con tal de recibir más atención por parte de su pareja. Ridículo.
Me pareció una mujer muy poco admirable. No me aportó nada por lo tanto no me gustó nada.
October 31, 2021
Пригоди Драма Квін на шляху до безглуздого саморуйнування заради задоволення власної хіті. За 300 сторінок Йоко попсувала життя всім: використовувала і виманювала роші у Кімура, покнула власну дочку Садако, отруювала Садайо, ненавиділа Айко бо та ставала вродливішою за саму Йоко, приховувала правду від Кібе, гралася з Ока, дозволяла Кураті домагатися Садайо...
Книжка написана красивою мовою і поки Йоко пливла до Америки я схилялася до 5 зірок, потім до 3. Поставила 4 бо ще ніколи так не зневадала головну героїню.
Книжка написана красивою мовою і поки Йоко пливла до Америки я схилялася до 5 зірок, потім до 3. Поставила 4 бо ще ніколи так не зневадала головну героїню.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 30, 2017
Изключително слаба като сюжет."Поразителен роман за решителността да откриеш щастието" - определено трябва да си остане в кавички. По-скоро е история за една умопобъркана, която не търси любов, а някого, който да я боготвори и да е вечно в нейна власт, като по време на своите машинации, интриги и какво ли още не, съвсем се побърква, наранява всички около себе си, изоставя детето си (за да търси тъй нареченето щастие), за малко да убие сестра си (която е уж най-скъпото нещо за нея). Определение като "истериите на една луда, заблудила се, че търси щастие и която в крайна сметка заболява и май като че ли умира накрая..." е по-подходящо. Може би японският оригинал е поразителен като стил и език, но определено сюжетът е покъртителен...
May 20, 2022
Mi periodo favorito de la literatura japonesa es la era Taisho, probablemente seguida de cerca por la Showa, por eso me sorprendí al descubrir a Arishima, de quien no tenía el menor antecedente hasta hace muy poco. Y es que su estilo es completamente distinto de lo que uno espera de su época, pero profundamente revolucionario y fascinante. Su vida tampoco se queda atrás.
Cierta mujer es un novela atrapante y desgarradora, totalmente sorprendente para su época y que refleja muy bien la posición de la mujer en ese tiempo cargado de tensiones y contradicciones. Una verdadera joyita que resulta cautivadora pese a lo complejo del tema.
Cierta mujer es un novela atrapante y desgarradora, totalmente sorprendente para su época y que refleja muy bien la posición de la mujer en ese tiempo cargado de tensiones y contradicciones. Una verdadera joyita que resulta cautivadora pese a lo complejo del tema.
April 15, 2021
A certain woman is one of the proofs that Feminism also manifested in Japan - more than that, Arishima himself was a supporter of women rights. It’s an aggressive book, stressing how obsessions can harm one’s life, but it’s also a book about what sort of life women who wanted to be independent had to pursue in the 20th century Japan.
Yoko is an intelligent, twisted character that makes everyone relate to her - and perhaps that’s why everyone rejects her and doesn’t want to accept her. It’s too real and too complex to be accepted, especially during her time.
Yoko is an intelligent, twisted character that makes everyone relate to her - and perhaps that’s why everyone rejects her and doesn’t want to accept her. It’s too real and too complex to be accepted, especially during her time.
January 18, 2022
Me gusta la manera de narrar de Arishima, pero no me gustó que lo que parecía una mujer distinta a cualquier otra que lees en cualquier novela clásica japonesa, escrita por un hombre, acabara siendo esa mujer que tan pronto como se encapricha de un hombre se vuelve la misma mujer desquiciada de todas las novelas. Parece que todos estos personajes femeninos fueran el mismo y, personalmente, no me parece un retrato muy verosímil. Me cansa.
November 25, 2018
Palyginimai su "Ponia Bovari" yra pelnyti, nors visos tos isterijos labiau panašios į Aną Kareniną. Iš išsamių aprašymų galima daug sužinoti, kaip buvo priimtina elgtis moterims to meto Japonijoje ir kaip elgtis buvo nepriimtina, bet buvo galima ir išsisukti su pusiau padoria reputacija.
September 12, 2021
Scarlett O'Hara's voyage to Japan.
March 28, 2022
Es un drama de verdad. El final no me gustó mucho porque parece que hubiese tenido que recortar por impresión o no sabía como darle conclusión a la historia.
August 21, 2023
Yet another intriguing but not altogether satisfying Japanese novel, which has the peculiarity of being set largely at sea during a crossing between Yokohama and Seattle. Yôko Satsuki was brought up with her younger sisters by a Christian mother who abruptly left her husband when she realized he slept with the maid. Instead of being frown upon for this decision, Mrs Satsuki became a leading figure of the Christian community. However, her reputation was later ruined by rumors of an affair with a young man called Kimura, who was also credited with pursuing Yôko, whose own reputation had been besmirched by a clandestine marriage with a war reporter. Having seduced Kibe largely for sport, Yôko left him without remorse in spite of the fact that the union had produced a daughter. The book really starts when Yôko leaves Japan to join and marry Kimura in the US. Because of Yôko's scandalous behavior, her remaining relatives are very eager to see the back of her, and think that she is only too lucky that Kimura still wants to marry her. However, Yôko herself is more than ambivalent about marrying a man she does not love just to save appearances and restore her footing in society. During the crossing, she flirts shamelessly with young Oka, while lusting after the most virile officer on board, Kurachi, who happens to be a married man. Neither of them makes any serious effort to hide their sexual passion from the passengers and the crew, which results in Yôko's reputation being further damaged. By the time she gets to Seattle, Yôko is so infatuated with Kurachi that she can't bear the thought of marrying Kimura. With the help of the ship's doctor, she fakes an illness such that the American authorities won't let her leave the ship. Kimura visits her many times onboard, but can't bring himself to take any decisive action to changer her mind. To some extent, he is even unconsciously relieved to let her go back because her financial situation is even worse than he thought. Yôko sails back to Japan as Kurachi's mistress, a most uncertain future ahead of her. None of the characters in this novel is remotely sympathetic, not even Yôko whose aspirations to freedom and equality with men are singularly unfocussed. In fact most of the time she behaves like an hysterical and selfish nymphomaniac rather than a proudly rebellious modern young woman. It might well be that fully imagining such a character was too big a leap for a Japanese male writer in the early decades of the twentieth century. To me it was also odd that so much was made of Yôko's Christian background without her religious scruples being at all mentioned as a factor in her turbulent emotional life. Maybe this makes perfect sense in Japanese but once again I felt unable to fully understand what this edition presents as a pioneering work of feminist fiction.
February 20, 2017
Възлагах големи надежди на тази книга, може би анотацията беше умело написана - загатваше вълнуваща любовна история. За съжаление "Жена" не само не ме трогна, но и ме разочар��ва. Йоко е една капризна, своенравна жена, която отчаяно търси щастието чрез любовта на мъж. Не успях да разбера изборите й - тя наранява всички, които я обичат и държат на нея, за да постигне тази любов. И я получава! Но се потапя в ревност, злоба, самозабрава и самоунищожение. Може би героинята на Йоко е построена на принципа на антигерой - идеята е не да я харесаме, а да ни разтърси из основи.
Книгата е твърде описателна за моя вкус - изобилства от детайли, които не допринасят за по-ясно представяне на картината, а само за по-разтегнат изказ. Очаквах поне да се пренеса в една типична японска атмосфера, но уви - описанията там бяха по-оскъдни.
"Жена" е една споделена любовна драма, в която любовта погубва психически и физически и подтиква главната героиня да взима безразсъдни решения, продиктувани от гордост и грешни, дори смешни илюзии.
Книгата е твърде описателна за моя вкус - изобилства от детайли, които не допринасят за по-ясно представяне на картината, а само за по-разтегнат изказ. Очаквах поне да се пренеса в една типична японска атмосфера, но уви - описанията там бяха по-оскъдни.
"Жена" е една споделена любовна драма, в която любовта погубва психически и физически и подтиква главната героиня да взима безразсъдни решения, продиктувани от гордост и грешни, дори смешни илюзии.
June 6, 2023
This book can rival A Dark Night's Passing in terms of the sheer tediousness banal overdescription creates. Both books are well-developed ‘stories’ – but while A Dark Night's Passing feels the need to detail the protagonist’s uninteresting exploits, A Certain Woman zooms in on each emotion our titular heroine feels. Coming to the substance of the story, Yoko is absolutely a woman written by a man – a huge letdown. Her ‘magnetism’ and never-ending petty rivalries with any and all women she encounters are the tired figments of male authors’ imaginations. In general, her selfishness, myopia, and general assholery makes her a deeply unlikable person, and not a ‘modern woman’ as lovers of this book love to pedagogize. Neither can I ignore how the story mounts and ultimately culminates in a karmic ‘comeuppance.’ I could go on, but all I’ll say is that I’m glad this is over. With that said, the writing and translation are extremely good.
October 14, 2022
Майже всю книгу головна героїня Йоко мене дуже дратувала. Інколи хотілося через сторінки схопити її за плечі і трясти поки не схаменеться, бо так мучити себе і всіх навколо треба вміти.
Але в кінці Йоко було просто шкода. В деяких істериках і страхах я впізнавала себе, бо часом находить таке хворобливе бажання щоб любили тільки тебе. І з'являється воно не від хорошого життя, а від недолюбленості в дитинстві, коли батьки не мають для тебе любові або часу.
Йоко схибила у всьому, але у мене не піднімається рука її засудити. Скоріше, я вдячна їй за урок, як жінка жінці.
Але в кінці Йоко було просто шкода. В деяких істериках і страхах я впізнавала себе, бо часом находить таке хворобливе бажання щоб любили тільки тебе. І з'являється воно не від хорошого життя, а від недолюбленості в дитинстві, коли батьки не мають для тебе любові або часу.
Йоко схибила у всьому, але у мене не піднімається рука її засудити. Скоріше, я вдячна їй за урок, як жінка жінці.
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 9, 2024
On me l'a offert : sur la quatrième de couverture, la description parle d'un roman féministe. Je ne fais pas trop attention, naïvement je présume qu'il a donc été écrit par une femme. Le livre terminé, je reviens à la biographie de l'auteur. Ah, donc c'est un homme, ceci explique cela.
Le "cela" étant l'héroïne : une femme libre. Par libre, entendez belle, séductrice, sexuellement libérée, et jalousée par toutes les autres femmes.
Reste que l'égoïsme du personnage est parfois intéressant. Et que l'écriture sauve le tout, certains passages sont assez beaux.
Le "cela" étant l'héroïne : une femme libre. Par libre, entendez belle, séductrice, sexuellement libérée, et jalousée par toutes les autres femmes.
Reste que l'égoïsme du personnage est parfois intéressant. Et que l'écriture sauve le tout, certains passages sont assez beaux.
Read
July 29, 2011Un beau livre, un beau portrait de femme, mais il semble que la traduction soit incomplète et c'est dommage car le livre est trop court ainsi.
January 20, 2022
I read it in different languagues about 30 yers ago. I loved it then and it influencing me still Recomend to read. now I will read it in english.
Read
December 29, 2014Героинята е съща Анна Каренина, само че родена в Япония. Но много по-тъжна. Много по-тъжна.
May 26, 2022
This book gave me PTSD.
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 30, 2017
I enjoyed the book very much as it touched my soul deeply. I love Japan, so reading the book I felt that special athmosphere of Japanese life and houses, the beauty in small details, the aromas of the cryptomeria trees and roses in the next yard. The beauty Yoko is grown up by a progressive mother as modern young woman but she was born at the wrong time and in the wrong country. I think that she could adapt much better in the USA. But she chose the passion love and left to the traditional Japan. The society cannot accept her manner of life and "kills" her for her untraditional behaviour.
Displaying 1 - 29 of 29 reviews