What do you think?
Rate this book
Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси
В українській літературі подорожні нариси Софії Яблонської «Чар Марока», «З країни рижу та опію» та «Далекі обрії» — унікальні, але маловідомі сучасному читачеві. У них з великою художньою силою й емоційністю відображено східний світ. Її книжки — маленькі шедеври, справжні поеми-освідчення закоханої людини. Ні до, ні після Софії Яблонської ніхто так пристрасно і талановито не писав про Північну Африку, Китай та екзотичні острови Яву, Балі, Нову Зеландію, Таїті, Бора-Бора та багато інших.
Видання проілюстровано світлинами авторки.
Видання проілюстровано світлинами авторки.
- GenresNonfiction
372 pages, Hardcover
Published January 1, 2015
14 people are currently reading
272 people want to read
About the author
Софія Яблонська
9 books35 followersукраїнська та французька письменниця, журналістка, мандрівниця, фотографка.
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.
1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.
1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).
1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.
1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.
1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).
1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 15 of 15 reviews
October 19, 2025
Чим далі читаєш, тим краще розумієш, що таке справжня подорож.
January 11, 2025
Далекі обрії
Мені подобається підхід Софії, з яким вона досліджувала нові для себе території. Вона не ходила заздалегідь створеними для туристів маршрутами. Завжди намагалась інтегруватись у тамтешній соціум та зрозуміти традиції інших народів.
Цитати з книжки можна знайти у моєму особистому блозі (посилання клікабельне).
На відміну від «Чар Марока» (про Мароко) та «З країни рижу та опію» (про Китай), у «Далекі обрії» ми можемо зустріти далеко не одну країну чи острів. У багатьох авторка була лише проїздом. Разом з тим є місця, де вона затрималась на довший час. Тут вас вже чекатимуть деталі. Скажу чесно, попередні роботи мені було читати набагато цікавіше.
Вже тут говорила і скажу ще раз - вважаю роботи Яблонської доволі цінними. Вони дають можливість побачити країни та острови такими, якими вони були у ХХ столітті. Китай, Мароко, Таїті та багато інших місцевостей, якими авторка не боялась подорожувати незважаючи на те, що декілька разів наражала своє життя на небезпеку.
Ось тут можна прочитати окремий відгук на «Чар Марока» (цей відгук також є і на goodreads).
Мені подобається підхід Софії, з яким вона досліджувала нові для себе території. Вона не ходила заздалегідь створеними для туристів маршрутами. Завжди намагалась інтегруватись у тамтешній соціум та зрозуміти традиції інших народів.
Цитати з книжки можна знайти у моєму особистому блозі (посилання клікабельне).
На відміну від «Чар Марока» (про Мароко) та «З країни рижу та опію» (про Китай), у «Далекі обрії» ми можемо зустріти далеко не одну країну чи острів. У багатьох авторка була лише проїздом. Разом з тим є місця, де вона затрималась на довший час. Тут вас вже чекатимуть деталі. Скажу чесно, попередні роботи мені було читати набагато цікавіше.
Вже тут говорила і скажу ще раз - вважаю роботи Яблонської доволі цінними. Вони дають можливість побачити країни та острови такими, якими вони були у ХХ столітті. Китай, Мароко, Таїті та багато інших місцевостей, якими авторка не боялась подорожувати незважаючи на те, що декілька разів наражала своє життя на небезпеку.
Ось тут можна прочитати окремий відгук на «Чар Марока» (цей відгук також є і на goodreads).
May 15, 2015
одна з найнесподіваніших книжок, останнім часом прочитаних - мандрівні нотатки молодої українки (емансипованої далі нікуди)з Галичини, що в 30-х роках під претекстом зйомок документального кіно об'їздила навіть не пів-світу, а більшу (і екзотичнішу його частину, включно з Австралією і Таїті). Видно як формується її позиція - Софія починає свої мандри просто з упередженням до туристів з путівниками і фотоапаратами, а закінчує впевненим антиколоніальним посланням в бік європейської цивілізації, що нищить корінні народи. В Яблонської є все те, що люблять сучасні тревел-блогери як от блукання по диких нетрях китайських міст чи знайомство з місцевими. Дуже цікаво читати про мандри в часи без мейла чи коуч-серфінгу, які з успіхом замінюють телеграми і рекомендаційні листи, а часом просто декілька фунтів. І це ще той світ, де французька була лінгва франка всього гігантського регіону і, власне, мовою книжок Яблонської.
January 18, 2018
Як шкода, що українське кіно ще в досить сумному стані, бо в мене є перфектна героїня для серії пригодницьких фільмів — Софія Яблонська.
Дочка священика родом з Галичини, якій не поталанило рости у буремні часи Першої світової і неспокійні міжвоєнні роки, зате Софія змалечку навчилася постояти за себе, заробляти на хліб, цінувати маленькі і великі радощі життя, а згодом і здійснювати мрії власними зусиллями. 20-річною Яблонська виїздить до Франції навчатися знімати документальне кіно, і як репортерка-документалістка починає мандрувати світом. На той час французька була світовою мовою, мовою численних колоній, тож її досконале знання часто ставало Софії в нагоді (а бувало, що її навіть приймали за француженку, втім вона завжди виправляла цю помилку.)
"Ці всі пояснення я знаю краще за молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування."
Неймовірно смілива, ба навіть відчайдушна, вирушає Софія Яблонська в далекі мандри зовсім сама. І не треба забувати, що подорожі в ті часи тривали дуже довго (лише плавання з Марселю до Сайґону — 27 днів на кораблі!). Але Яблонська не хоче коротких мандрівок. Глузливо насміхається вона з туристів, які оглядають за 20 днів 20 африканських міст, ходячи, наче отара овець, за гідом і безперестанку фотографуючи. Ні! Софія Яблонська хоче зануритись з головою в місцеву культуру, звичаї, подружитися з місцевими жителями, навчитися їхнього трибу життя. Вона їде в найглибші дикі закапелки країн, вишукуючи місця, де ще не все знищено уніфікаторською цивілізацією білих колонізаторів. У кожній місцині, де вона буває, з незмінною пошаною, зачудуванням і трепетом спостерігає життя таким, яким воно було тут споконвіку. Вигадує різноманітні хитрощі, щоб не розлякати забобонних людей своїми кіно- та фотоапаратами. З гідністю виходить з важких і небезпечних історій (а серед них перестрілки, малярія, залежність від опіуму, полювання на тигра, загроза бути засудженою за злочин проти держави, укус гадюки і отруйної комахи, "пірати" озброєні ножами, шторми...)
"— Хто бачив, щоб сама молода жінка...
— Молодій напевно легше, ніж старій, — перебила я жартом наперекір його надто поважному настроєві.
— Щоб узагалі жінка подорожувала сама по середньому Юнані, де повно піратів та різних інших небезпек!"
Але з особливим теплом пише Софія Яблонська про Бора-Бора, найближчий з земних островів до раю. Там наша "тендітна чорнявка з усіма прикметами світової дами" перетворюється на Теуру, Пір'їну Червоної Пташки, стає названою дочкою у великій люблячій родині, вчиться всьому, що вміють бора-боряни, а найперше — без міри радіти життю. Піднімається на місцевий Олімп — гору богів, відвідує табуйований острівець з отруєною водою, танцює голяка на березі, робить хатинку з листя, плете вінки з білих квітів, закохується в місцевого красеня...
"Якщо це тільки від мене залежить, то я признаюся, що замість учити ваших дітей, я волію сама навчитися від вас ваших мудрощів, ваших звичаїв та вашого способу життя. Окрім цього, якщо колись припало б вчити вас, то я скоріше старалась би навчити вас способу, як вам вернутися до деяких ваших давніх звичаїв, традицій та вашого давнього знання, ніж помагати вам шукати оманного щастя у наших книжках, у наших законах, які не були створені для вас, для ваших островів і вашого підсоння!.."
Дочка священика родом з Галичини, якій не поталанило рости у буремні часи Першої світової і неспокійні міжвоєнні роки, зате Софія змалечку навчилася постояти за себе, заробляти на хліб, цінувати маленькі і великі радощі життя, а згодом і здійснювати мрії власними зусиллями. 20-річною Яблонська виїздить до Франції навчатися знімати документальне кіно, і як репортерка-документалістка починає мандрувати світом. На той час французька була світовою мовою, мовою численних колоній, тож її досконале знання часто ставало Софії в нагоді (а бувало, що її навіть приймали за француженку, втім вона завжди виправляла цю помилку.)
"Ці всі пояснення я знаю краще за молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування."
Неймовірно смілива, ба навіть відчайдушна, вирушає Софія Яблонська в далекі мандри зовсім сама. І не треба забувати, що подорожі в ті часи тривали дуже довго (лише плавання з Марселю до Сайґону — 27 днів на кораблі!). Але Яблонська не хоче коротких мандрівок. Глузливо насміхається вона з туристів, які оглядають за 20 днів 20 африканських міст, ходячи, наче отара овець, за гідом і безперестанку фотографуючи. Ні! Софія Яблонська хоче зануритись з головою в місцеву культуру, звичаї, подружитися з місцевими жителями, навчитися їхнього трибу життя. Вона їде в найглибші дикі закапелки країн, вишукуючи місця, де ще не все знищено уніфікаторською цивілізацією білих колонізаторів. У кожній місцині, де вона буває, з незмінною пошаною, зачудуванням і трепетом спостерігає життя таким, яким воно було тут споконвіку. Вигадує різноманітні хитрощі, щоб не розлякати забобонних людей своїми кіно- та фотоапаратами. З гідністю виходить з важких і небезпечних історій (а серед них перестрілки, малярія, залежність від опіуму, полювання на тигра, загроза бути засудженою за злочин проти держави, укус гадюки і отруйної комахи, "пірати" озброєні ножами, шторми...)
"— Хто бачив, щоб сама молода жінка...
— Молодій напевно легше, ніж старій, — перебила я жартом наперекір його надто поважному настроєві.
— Щоб узагалі жінка подорожувала сама по середньому Юнані, де повно піратів та різних інших небезпек!"
Але з особливим теплом пише Софія Яблонська про Бора-Бора, найближчий з земних островів до раю. Там наша "тендітна чорнявка з усіма прикметами світової дами" перетворюється на Теуру, Пір'їну Червоної Пташки, стає названою дочкою у великій люблячій родині, вчиться всьому, що вміють бора-боряни, а найперше — без міри радіти життю. Піднімається на місцевий Олімп — гору богів, відвідує табуйований острівець з отруєною водою, танцює голяка на березі, робить хатинку з листя, плете вінки з білих квітів, закохується в місцевого красеня...
"Якщо це тільки від мене залежить, то я признаюся, що замість учити ваших дітей, я волію сама навчитися від вас ваших мудрощів, ваших звичаїв та вашого способу життя. Окрім цього, якщо колись припало б вчити вас, то я скоріше старалась би навчити вас способу, як вам вернутися до деяких ваших давніх звичаїв, традицій та вашого давнього знання, ніж помагати вам шукати оманного щастя у наших книжках, у наших законах, які не були створені для вас, для ваших островів і вашого підсоння!.."
January 5, 2024
Неймовірна книга! Перш за все, авторка цікава особистість із твердим поглядом на життя, адже зневажала колоніалізм та вірила, що народам потрібно зберігати свою ідентичність. Куди б вона не мандрувала, всюди намагалася пожити з місцевими мешканцями в трибі їх життя. З відкритим серцем та розумом вона всотувала звичаї, мови, одяг, стиль життя у всіх куточках світу, де бувала. Усюди обурювалася руйнівним наслідкам насильної глобалізації.
Ще одне окреме задоволення - це мова, якою написана книга. Я не надто люблю описи будь-чого в книгах, але тут вони настільки влучно підібрані й переповнені щирими емоціями, що читати ці сторінки одне задоволення, яке хочеться розтягнути на довше.
Ще одне окреме задоволення - це мова, якою написана книга. Я не надто люблю описи будь-чого в книгах, але тут вони настільки влучно підібрані й переповнені щирими емоціями, що читати ці сторінки одне задоволення, яке хочеться розтягнути на довше.
August 28, 2018
надзвичайно цікава книга.
мандрами, безпосередністю вражень, суб'єктивністю, співчуттям до тубільців, намаганням пізнати їх справжнє життя.
авторка не вела щоденників, не описувала себе-кохану, вона писала - дуже особисто - про своє сприйняття світу, яким мандрувала. і де жила, менше чи довше. і це не погоня за екзотикою, хоч екзотики тут явно не бракує.
є в книзі (точніше в трьох книжках під однією обкладинкою) і розчарування, і расові упередження, які Яблонська вичавлює з себе до решти, і емансипованість. остання в Софії Яблонської - дуже органічна, це практична емансипованість жінки, яка хоче мандрувати світом сама і не хоче зважати на гадані і справжні небезпеки. її сміливість не лише підкоряє, вона рятувала саму мандрівницю.
авторка не соромилася писати про інтимне (секс?), наркотики і т.п. в кого з тих часів, зокрема в "цнотливій" Галичині, про таке ще прочитаєш? дещо ускладнює прочитання мова 20-30-х років минулого століття з численними галицизмами, але до того звикаєш. фанати можуть навіть поповнити свій лексикон діялектизмів.
книга небезпечна тим, що може викликати відповідний настрій - втечі у світИ, а по закінченню відпусток може спричинити певний депресняк.
але нам не звикати.
п'ять з п'яти
мандрами, безпосередністю вражень, суб'єктивністю, співчуттям до тубільців, намаганням пізнати їх справжнє життя.
авторка не вела щоденників, не описувала себе-кохану, вона писала - дуже особисто - про своє сприйняття світу, яким мандрувала. і де жила, менше чи довше. і це не погоня за екзотикою, хоч екзотики тут явно не бракує.
є в книзі (точніше в трьох книжках під однією обкладинкою) і розчарування, і расові упередження, які Яблонська вичавлює з себе до решти, і емансипованість. остання в Софії Яблонської - дуже органічна, це практична емансипованість жінки, яка хоче мандрувати світом сама і не хоче зважати на гадані і справжні небезпеки. її сміливість не лише підкоряє, вона рятувала саму мандрівницю.
авторка не соромилася писати про інтимне (секс?), наркотики і т.п. в кого з тих часів, зокрема в "цнотливій" Галичині, про таке ще прочитаєш? дещо ускладнює прочитання мова 20-30-х років минулого століття з численними галицизмами, але до того звикаєш. фанати можуть навіть поповнити свій лексикон діялектизмів.
книга небезпечна тим, що може викликати відповідний настрій - втечі у світИ, а по закінченню відпусток може спричинити певний депресняк.
але нам не звикати.
п'ять з п'яти
July 30, 2023
Складно описати емоції, які я відчув, коли побачив цю книжку в бібліотеці, бо її нереально знайти на барахолках. Однозначно хотів би мати її на своїй полиці не за всі гроші світу, або ще краще побачити нове, сучасне і доступне видання з якісними фото.
Чому? Бо важко не надихнутись історіями і особистістю авторки, що їх написала. Барвиста мова, національна свідомість, фемінізм, гумор, відважність та тонкий розум – асоціації, які спадають на думку, коли згадуєш мемуари Софії Яблонської. Жінка, що кидає виклик соціальним моделям минулого століття, заробляючи кіномистецтвом на подорожі екзотичними місцями, де на кожному кроці чекає небезпека, не може залишити читача байдужим. «В моїх мандрівках, з краю в край, я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді, хоч здалека, схопила кілька відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї».
Основна тема її текстів – дослідження культури тубільців та негативного впливу колоніальної політики західних держав. Побувавши на землях племені маорі і не заставши залишків культури, вона нарікає на те, яким мовчазним залишається світ, коли зникають цілі народи — «Тут, де колись жила велика раса маоріїв, де росли чудові, дикі ліси - ні маоріїв, ні лісів, - все вирізане! Аж дивно, що від помсти не погасне сонце. Вся Европа та ввесь світ мовчить. Що кому до того, що десь вимордовано цілу расу людей. Кожний боронить свого власного добра, кожний має свої власні болячки, свої прогріхи. Чи ж не існує Ліґа Націй?»
У навколосвітній подорожі вона чітко фіксує характерні риси та звичаї доповнюючи це зробленими власноруч фотографіями. Подорожуючи з Софією ми не залишаємось спостерігачем по той бік надрукованого тексту. Читач емоційно проживає описані моменти та разом із нею сміється, захоплюється, зневажає, співчуває, наражається на ризик чи рефлексує.
Шкода, що одна з перших жінок документалісток так мало і погано представлена в українському інформаційному просторі. Одна вулиця в Львові, жодного музею і відсутність книжок з її текстами та фотографіями у вільному доступі надто мало як на україноцентричну та феміністичну особу світового значення.
Чому? Бо важко не надихнутись історіями і особистістю авторки, що їх написала. Барвиста мова, національна свідомість, фемінізм, гумор, відважність та тонкий розум – асоціації, які спадають на думку, коли згадуєш мемуари Софії Яблонської. Жінка, що кидає виклик соціальним моделям минулого століття, заробляючи кіномистецтвом на подорожі екзотичними місцями, де на кожному кроці чекає небезпека, не може залишити читача байдужим. «В моїх мандрівках, з краю в край, я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді, хоч здалека, схопила кілька відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї».
Основна тема її текстів – дослідження культури тубільців та негативного впливу колоніальної політики західних держав. Побувавши на землях племені маорі і не заставши залишків культури, вона нарікає на те, яким мовчазним залишається світ, коли зникають цілі народи — «Тут, де колись жила велика раса маоріїв, де росли чудові, дикі ліси - ні маоріїв, ні лісів, - все вирізане! Аж дивно, що від помсти не погасне сонце. Вся Европа та ввесь світ мовчить. Що кому до того, що десь вимордовано цілу расу людей. Кожний боронить свого власного добра, кожний має свої власні болячки, свої прогріхи. Чи ж не існує Ліґа Націй?»
У навколосвітній подорожі вона чітко фіксує характерні риси та звичаї доповнюючи це зробленими власноруч фотографіями. Подорожуючи з Софією ми не залишаємось спостерігачем по той бік надрукованого тексту. Читач емоційно проживає описані моменти та разом із нею сміється, захоплюється, зневажає, співчуває, наражається на ризик чи рефлексує.
Шкода, що одна з перших жінок документалісток так мало і погано представлена в українському інформаційному просторі. Одна вулиця в Львові, жодного музею і відсутність книжок з її текстами та фотографіями у вільному доступі надто мало як на україноцентричну та феміністичну особу світового значення.
October 20, 2021
Збірка подорожніх нотаток з Марокко, Китаю, Індонезії, Таїланду, Нової Зеландії та інших цікавих куточків світу. Складно повірити, що в 30-х роках самотня жінка могла так вільно подорожувати такими віддаленими країнами - і складно уявити, чого їй це коштувало і якої сміливості вимагало. Читати трохи складно через те, що збережена оригінальна мова автора, деякі слова типо "рекіна" доводилось гуглити) Але в цьому є і свій шарм.
Ніколи я так сильно не хотіла на Бора-Бора як після цієї книжки)
Ніколи я так сильно не хотіла на Бора-Бора як після цієї книжки)
April 17, 2023
Це не перша моя книга Софії Яблонської, але вона знову підтвердила те відчуття насолоди від розповіді. Увесь час читання мене не покидало відчуття, що слухаю розповіді дуже близької подруги про її пригоди та подорожі. Дуже ціную, що змогла для себе відкрити світ Софії Яблонської, і він дуже мене збагатив.
May 30, 2025
Софія Яблонська… подарувала мені багато поетичності та щастя, можливо, трохи мудрості. я б теж хотіла бути такою дотепною та мати вогонь амбіції всередині себе, щоб йти вперед, не зупиняючись. проте я це досі я.
на початках, коли читала, то відчувала великий жаль до того, що сама я не подорожую. але зараз вже я розумію, що щастя інших мені не належить. кожен мусить робити те, що ближче йому сьогодні і зараз. так софія навчила мене беззаперечній повазі до традицій, інших культур та до її постаті загалом. вона… це зірка, про яку мені пощастило дізнатися.
я впевнена, що десь є ще її доробки, які вона не дописала чи хтось вирішив їх просто він нас приховати. але… найкраще жити тоді, коли хочеться жити. так краса навколо зʼявляється сама собою і вже не треба інших очей та слів, щоб її розвидіти.
на початках, коли читала, то відчувала великий жаль до того, що сама я не подорожую. але зараз вже я розумію, що щастя інших мені не належить. кожен мусить робити те, що ближче йому сьогодні і зараз. так софія навчила мене беззаперечній повазі до традицій, інших культур та до її постаті загалом. вона… це зірка, про яку мені пощастило дізнатися.
я впевнена, що десь є ще її доробки, які вона не дописала чи хтось вирішив їх просто він нас приховати. але… найкраще жити тоді, коли хочеться жити. так краса навколо зʼявляється сама собою і вже не треба інших очей та слів, щоб її розвидіти.
August 21, 2023
Кілька років тому я вперше почула про Софію Яблонську і її навколосвітню соло подорож на початку 30х років. Відтоді почала шукати її тревелоґи.
А зараз навіть не знаю як мій вибух вражень тут вмістити)
💌Почну, мабуть, з чуттєвого. За час читання, Софія Яблонська стала мені наче приятелькою. ЇЇ тексти написані так легко, простодушно що я мала відчуття наче знаю її вже багато років і разом переживаю всі ті пригоди. ЇЇ думки щодо політики європейців стосовно тубільців, також часті спомини про наші Карпати дуже мене підкорили. А галицька мова тогочасних років змогла повністю перенести в 20-30ті роки.
🇺🇦Окремо хочу відзначити її національну свідомість. Де б вона не перебувала, завжди відзначала що українка, навіть якщо це погіршувало її становище, та з гордістю розповідала про нашу країну та людей. А на питання, чи є росіяни та українці однією нацією, авторка говорить:
"Я стала пояснювати йому різницю між нами та руськими, нарисувала мапу України та її сусідніх країн, щоб він краще розумів її положення, врешті, сказала я, що нас є біля 40 мільйонів та що Україна у півтора разів більша за Францію. Ці всі пояснення я знаю краще за молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям."
А зараз навіть не знаю як мій вибух вражень тут вмістити)
💌Почну, мабуть, з чуттєвого. За час читання, Софія Яблонська стала мені наче приятелькою. ЇЇ тексти написані так легко, простодушно що я мала відчуття наче знаю її вже багато років і разом переживаю всі ті пригоди. ЇЇ думки щодо політики європейців стосовно тубільців, також часті спомини про наші Карпати дуже мене підкорили. А галицька мова тогочасних років змогла повністю перенести в 20-30ті роки.
🇺🇦Окремо хочу відзначити її національну свідомість. Де б вона не перебувала, завжди відзначала що українка, навіть якщо це погіршувало її становище, та з гордістю розповідала про нашу країну та людей. А на питання, чи є росіяни та українці однією нацією, авторка говорить:
"Я стала пояснювати йому різницю між нами та руськими, нарисувала мапу України та її сусідніх країн, щоб він краще розумів її положення, врешті, сказала я, що нас є біля 40 мільйонів та що Україна у півтора разів більша за Францію. Ці всі пояснення я знаю краще за молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям."
January 21, 2024
Неймовірно захопливий щоденник подорожей відважної українки С. Яблонської
May 14, 2015
Просто надзвичайне видання...
Це, можливо мемуари першої українки, що здійснила навколосвітню подорож.
Чудові описи, хоч і побіжні, але прекрасні...
Єдиний недолік - якість видання. На жаль ЛА ПІраміда вкотре розчаровує якістю друку - жахливий друк авторських фото в книзі на яких мало що можна побачити...
Це, можливо мемуари першої українки, що здійснила навколосвітню подорож.
Чудові описи, хоч і побіжні, але прекрасні...
Єдиний недолік - якість видання. На жаль ЛА ПІраміда вкотре розчаровує якістю друку - жахливий друк авторських фото в книзі на яких мало що можна побачити...
Read
January 2, 2023Якщо хтось ви продаєте цю книгу або ви знаєте когось, хто продає, напишіть, будь ласка
February 21, 2024
Гарячий пісок, ароматний арабський чай, заворожуюча культура очима українки. Дуже сподобалося.
Displaying 1 - 15 of 15 reviews