«Життя Марії» – нова книжка віршів та перекладів Сергія Жадана. Вона містить 80 текстів: 60 віршів самого автора і 20 перекладів поезій Чеслава Мілоша. Вірші написані та перекладені переважно протягом останнього року. За словами Сергія Жадана, ця книжка про любов і ненависть. «Вона особлива тим, що писалась як щоденник – за доволі короткий термін. Відрізняється особливо контрастним поєднанням внутрішнього та зовнішнього, світлого та темного».
Serhiy Zhadan (23 August 1974 in Starobilsk, Luhansk region, Ukraine) is a contemporary Ukrainian novelist, writer, essayist, poet, translator, musician and public figure. Among his most notable works are novels Depeche Mode (2004, translated into into English in 2013 by Glagoslav Publications), Anarchy in the UKR (2005, translation into English is yet to come), Voroshilovgrad (2010, translated into into English in 2016 by Deep Vellum Publishing) and Orphanage (2017, translation into English forthcoming in 2020 by Yale University Press) as well as collection of short stories and poems Mesopotamia (2014, English translation by Yale University Press in 2018).
Please note that this English-language profile is intended for all own literary works of Serhiy Zhadan. For works of other authors translated into Ukrainian from a different language by Zhadan, please add both this profile (as a second author) as well as his Ukrainian-language profile: Сергій Жадан (as a third author)
Візьми хліб і городину, потім іди. Ми ніколи більше не повернемося сюди. Ми ніколи більше не побачимо наші міста. Візьми листи. Всі. До останнього листа.
Нам ніколи не повернутися до наших нічних крамниць. Нам ніколи не пити з сухих криниць. Нам ніколи більше не бачити знайомих облич. Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
от що цікаво - збірка маленька, але моментами вірші з неї взяті з інших збірок, плюс десь 1/3 з усіх це переклади віршів Чеслава Мілоша. це новий прикол такий чи спроба заробити більше грошей на дурних людських істотах, які завчасно не ознайомилися з відгуками інших?
любов варта всього - варта болю твого варта твоїх розлук, варта відрази й мук, псячого злого виття, шаленства та милосердь. варта навіть життя. не кажучи вже про смерть.
звісно, що творчість Сергія Жадана буде актуальною завжди, бо освітлює надважливі для українців теми. це класика, яку вже підносять на уроках української літератури в розділі «сучасне» і це класика, яку так само будуть обговорювати через сотні років
вірші про життя, смерть, війну, невійну, яка насправді є війною, почуття, біль, але в той же час радість, захоплення, любов
Мені шкода, - говорить він. - Знищать його. Як Содом і Гоморру, - додає. Його брат лежить в інтернаті для психічно хворих. Кілька днів тому інтернат захопили. Поставили міномети на подвір'ї. ** Ось так і тепер: сидять разом, мовчать, і ніхто на них не звертає увагу. Ніби їх і немає. Хіба мало їх тут лишилось - тих, хто так і не вибрався, тих, хто лежить на узбіччі, ніби розірвана тварина.
Навмисно залишила собі цю книжку до Різдва. В ній головна інтонація - те, що дуже люблю в текстах Жадана, - буденність, крізь яку прозирає безодня. Власне, безодня ця не щось погане чи зле, але вона завжди про страх і трепет. І ще в ній немає часу як лінійності. В ній розгортається біблійна історія як тривання тут-і-тепер, прозираючи крізь цілком упізнавану реальність сьогодення: тепер до неї додалися війна і блокпости, але вони звучать цілком органічно для Жадана, цілком вписуючись у його інші тексти. Власне, давніший лейтмотив "Господь симпатизує аутсайдерам" тут, як і в усіх читаних мною текстах Сергія, звучить на повну. Зрештою, залишила цю книжку на Різдво тому, що вона, за моїм передчуттям і сподіванням, пом'якшує серце. Так і є: вона й справді пом'якшує серце, але не в бік сентиментальності, а десь як у молитві до Богородиці Семистрільної "Пом'якшення злих сердець".
"...Скажи їй щось, чого ніколи не говорив, Щось про людей і птахів, про тварин і риб, Щось про вічність вугілля й невагомість зерна Про те, що життя має тривати навіть тоді, коли триває війна."
Такої пронизливої поезії давно не читала. Вона підіймала в мені найсокровенніше, і то настільки. що часом я аж страждала від неможливості пережити всі ці суперечливі емоції насамоті...
Укотре захоплююся талантом Сергія Жадана відчувати людей. Зовсім-зовсім різних — від статі до світогляду. Відчувати глибоко, розуміти точно, передавати зрозуміло й транслювати світові те, про що більшість із них (нас!) мовчать і в чому не зізнаються навіть собі.
Більше сказати про книгу нічого - її треба читати. Хіба ще зауважу, що до збірки увійшли й переклади Чеслава Мілоша та Рільке, а чорно-біді фотоілюстрації вдало поглиблюють відчуття. Здебільшого болю й безвиході...
З усієї збірки я виділила лише 3 вірша, один з яких написав Рільке, а не Жадан. Можливо я просто не повністю розумію задум і стиль автора. Не виключено, що мені варто декілька разів перечитати один і той самий вірш аби знайти в ньому прихований сенс. Також іноді здавалося, що я читаю просто текст, кожне речення якого пишеться з нового рядку. Поезія має право бути різною, просто мені важко сприймати її без видимої рими. Також трішки мене заплутали протиріччя віршів. В одному Сергій Вікторович пише про безглуздість віри, а в іншому про її важливість. Взагалі не розуміла такої логіки. В цілому, непогана збірка, кожен знайде у ній щось своє.
Зазвичай мені тяжко читається поезія, але збірка дуже хороша. Багато віршів взяли за живе, дуже на часі, на жаль Деякі до сліз Дякую Жадану за такі вірші, це було моє перше знайомство з його творчістю
= "А ось твій, Маріє, син говорить дивні слова, бачить різні знамення, чинить різні дива, стверджує нам уперто, що сила в любові, так ніби саме з любові росте трава.
Говорить, що жодні закони не мають ваги, що всі наші страхи примарні, наче сніги, що вороги між нас з’являються лиш по тому, коли ми самі поводимось, як вороги."
= "трагічні події, насамперед просто події"
= "я живу в країні, в яку не вірить ніхто І говорю мовою, яку не розуміють ніде."
= "тому що вся твоя совобода скла��ається з меж"
= "Тому, хто боїться - потрібна віра. Тому, хто любить - достатньо пам'яті."
= "Звідси всі твої сумніви та бажання. Керуйся своїми вірою та удачею. Відстань, це те єдине, що тобі заважає. Відстань, це те єдине, що не має жодного значення."
= "Найбільше мені б хотілося тебе не відпускати, найменше б мені хотілося тримати тебе тут силою."
= "страшно дивитись, як робиться історія."
= " Скільки б я всього знав, якби розрізняв їхні мови, скільки б сонць запалилося в моїх зіницях"
= "Бог бачить ті самі речі, що бачиш і ти. Просто він запам'ятовує те, що бачить."
Поки найулюбленіша моя його збірка. Я, звичайно, вірю і кожного разу чекаю, що буде ще багато неймовірних нових збірок — передостання «Антена» була дуже цікава, але гірка, новий «Список кораблів» — прекрасний, але більш медитативний, аніж емоційний, а в цій збірці є все: все, що являє собою справжня Поезія. Форма, суть, рима, зміст, мелодика, неповторний жаданівський стиль, неповторні його чутливість і ліризм. Кожен вірш — улюблений; те, як він пише про жінок — вражає; як підіймає тему війни — викликає глибоку повагу, як торкається любові — перехоплює подих. Щастя жити в один час з таким поетом, ще й рідним, українським поетом.
Батьківщина - це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні. Сергій Жадан
Абсолютний геній Жадана вилився і розродився в цій надзвичайній поетичний збірці «Місто Марії». Хочеться перечитувати кожне слово, кожний тривіршовий дактиль, вимальовуючи у своїй уяві завуальований символізм авторського слова.
Про кохання, про Батьківщину, про мир без війни і війну без миру.
Глибочінь символів, які покладає у своїй творчості автор, надихає мене кожного разу. Вірші Сергія Жадана - моє натхнення творити власну поезію.
І, звісно, мій найулюбленіший вірш :
Декому краще вдаються приголосні, декому голосні. На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні. Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя. Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я.
Добре було б знати, звідки вона прийшла й куди поверталась вночі, хто живе за тими дверима, до яких підходять її ключі, чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання. Якби наряд перевірив її кишені – хтось би точно отримав нове звання.
Якби вона почала писати спогади про кожну з отриманих ран, її книга мала б такий самий успіх, як тора або коран, чоловіки читали б цю дивну книгу, відчуваючи власну вину, і палили б її на площах столиці, перш ніж почати війну.
Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин. Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим. Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє. З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.
Але вона прокидалась і все починалося саме тоді. Вона добре трималась на сповідях, на допитах і на суді. Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах. Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах.
Стережіть її, янголи, беріть під крило легке. Скажіть їй хай зберігає спокій, коли входить в чергове піке, хай поверне мої рукописи, моє срібло й моє пальне, до речі, спитайте її при нагоді, чи вона взагалі пам’ятає мене.
«— Звідки ти, чорна валко, пташина зграє? — Ми, капелане, мешканці міста, якого немає. Прийшли сюди, принесли покору і втому. Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
…
Я не знаю нічого про неминучість спокути. Я не знаю, де вам жити і як вам бути. Я говорю про те, що кожному з нас властиво. Якби ви знали, як нам усім не пощастило.»
Ще не «Тамплієри», звісно, але Сергій Вікторович – один з поетів цієї війни.
глибоко, щемко, про важливі теми навіть зараз, особливо зараз. крізь всі вірші з першого до останнього проглядається її образ, перешкоди життя, страх і біль, любов до неї, туга і війна. війна переслідує тебе всю збірку, і навіть попри те, що написана книга у 2015 році зараз вона сприймається набагато гостріше. мені сподобались далеко не всі вірші, буду чесною, але в кожному я побачила емоції і це захоплює.
Інтимні вірші Сергія Жадана, написані протягом фатального 2014 року, коли Україна за місяць пройшла той шлях, на який іншим країнам потрібні десятиліття; коли з’явилися нові, доти нечуті в Україні слова: терористи, окуповані території, АТО, війна, біженці, жителі брудних зимних підвалів, інваліди і жертви війни, полонені, загиблі герої... Це вірші про смерть і любов, пристрасть і кров, розлуку і спогади, про спалені мости і листи, про кохання і війну, про байдужість і ненависть. На твори з цієї збірки створюють аматорські відео на Youtube, а гурт Дах Daughters чутливо виконує пісню. Бонус до збірки – авторські переклади польського поета Чеслава Мілоша, лауреата Нобелівської премії. Ось лише декілька останніх рядків з віршів Жадана: “Тому, хто боїться – потрібна віра. Тому, хто любить – достатньо пам’яті.” “Кожна її любов – виснажливе листування. Кожне її нещастя – геніальний рукопис.” “Відстань – це те єдине, що тобі заважає. Відстань – це те єдине, що немає більше значення...”
Він прекрасний. На цьому дуже хочеться за звичкою сказати "У мене все". І водночас так хочеться поділитися красою.
Ця маленька книжка втрапила мені до рук з полиці якось випадково чи непомітно, і так в них і лишилася. В них і десь усередині.
Я була зачарована ритмом, словами, відвертістю. Почувалася часом так, ніби він мені тайну відкриває. Любовне - саме таке.
Ще - тема війни. Якась така неприкрита. Без напускної врочистості. Відтак якась така... правильна. "Прийде час і яка-небудь наволоч обов’язково буде писати про це героїчні вірші. Прийде час і яка-небудь наволо�� скаже, що про це взагалі не треба писати".
А ці ілюстрації. На мене, як на людину з хворобливою любов'ю до старих і/або занедбаних будівель, навряд можна було б справити сильніше враження. Єдине, що дратувало - те, що фото чорно-білі. Так ніби він навмисно не дає побачити все. Але кольорові фото були би й недоречні. Бо - уявляй.
Загальний чуттєвий тон - не надто світлий. Але справедливо. Бо так є.
Солоно.
This entire review has been hidden because of spoilers.
"Страх — це не пам'ять про те, що минуло, а відсутність віри в майбутні події".
люблю вірші Жадана про любов і не люблю про кохання. а ще ніяк не зрозумію, він про риб говорить всякий раз, як намагається не палити глибоко особисте, чи кожного разу, як хоче нагадати, що це глибоко особисте? що б там не було, книгу цю сміливо можна було назвати "Життя риб", бо про риб автор згадує частіше, ніж про Марію. чому я й рада, бо риба, як символ (у тому числі й релігійний) набагато цікавіше (:
+ дико вдячна знайомству з Чеславом Мілошем.
"Нехай слова твої означають не те, що означають, Але те, проти кого були вони вжиті.
Зі слів двозначних зроби свою зброю, Слова зрозумілі занурюй у темряву енциклопедій.
Жодних слів не засуджуй, доки аж урядовці Не перевірять у картотеці, хто вимовив ці слова.
Голос пристрасті кращий за розуму голос, Коли всі безпристрасні історію змінити не годні".
не всі вірші зачепили, та все ж знайшла для себе декілька які дуже сподобалися. «перші дні листопада», «декому краще вдаються приголосні, декому голосні», «пливи, рибо, пливи», «доки тебе стереже твоя спрага» ❤️🩹 з перекладів «втеча» 💔
Старий Жадан - як витримане вино, новий Жадан - як ковток свіжого повітря. Ніхто так влучно, як він, не окреслює всього, чим ти живеш, з чого радієш чи сумуєш