В історію української літератури Панас Мирний (—1920) увійшов як майстер психологічної прози. Одним з кращих його творів вважається роман «Повія» про трагічну долю бідної селянської дівчини Христі. Нужда та переслідування місцевих багатіїв женуть Христю з рідного села на заробітки в місто. Але й там вона не знаходить щастя — знов насильство, підлість, брехня, що завдають їй болю і страждань, штовхають у прірву...
Panas Myrnyj (pseud of Panas Rudchenko) Writer. He worked in various government offices and eventually achieved the rank of full government councilor (1914). The works of Taras Shevchenko had the greatest influence on the formation of Myrny's worldview, artistic preferences, and ideology. His early literary attempts included poems, dramas, and short stories. In 1872 the short story ‘Lykhyi poputav’ (The Evil One Did It), written in the style of Marko Vovchok, was printed in the Lvivjournal Pravda. In 1877 appeared his novel Lykhi liudy (Evil People), about the life of the intelligentsia. His best-known work is the novel Propashcha syla (The Ruined Strength), also titled Khiba revut’ voly, iak iasla povni? (Do the Oxen Bellow, When Their Mangers Are Full?, 1880), which he coauthored with his brother, Ivan Rudchenko (pseud: I. Bilyk). The work can be characterized as a sociopsychological novel-chronicle; it covers almost a hundred years in the history of a Ukrainian village, from serfdom to the postreform era. In it Myrny depicts social oppression, internal strife between different social groups, the tsarist legal system, the harsh life of a soldier during the time of Tsar Nicholas I, police violence, and spontaneous protests against lies and injustice. Myrny's second important sociopsychological novel, Poviia (Loose Woman, 1884), describes new social processes brought about by the reforms of 1861. Myrny also portrayed the changed social dynamics of the village after the abolition of serfdom in the story ‘Lykho davnie i s'ohochasne’ (Ancient and Contemporary Evil, 1903) and ‘Sered stepiv’ (Among the Steppes, 1903). Myrny also wrote some dramatic works, the comedies Peremudryv (He Outsmarted [Them], 1886) and Zhuba (Loss, 1896), and the dramas U chernytsiakh (Among the Nuns, 1884) and Spokusa (Temptation, 1901). The most popular drama was Lymerivna (The Daughter of the Harness Maker, 1883), which was first published in 1892 in the journal Zoria (Lviv). He is also known as the translator of Henry Wadsworth Longfellow's poem The Song of Hiawatha and of William Shakespeare's King Lear. Myrny markedly expanded the lexicon of the literary Ukrainian language and with his talent for rhythmic and melodious phrasing enriched Ukrainian syntax.
Панас Мирний (справжнє ім'я Панас Рудченко) - український прозаїк та драматург. Народився 13 травня 1849 року в родині бухгалтера повітового казначейства в місті Миргороді на Полтавщині.
Серед найвизначніших праць Мирного * оповідання «Лихий попутав», автобіографічне оповідання «Ганнуся», цикл оповідань «Як ведеться, так і живеться», «Пасічник», «Яків Бородай», «Замчище», «Визвол», «Морозенко» * повісті «П'яниця», «Лихі люди», «Лихо давнє й сьогочасне», «Голодна воля», «За водою» * романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Повія», новела «Лови» та п'єса «Лимерівна».
я в захваті. дуже сильний соціальний роман! (кляте путінське свинособаче вторгнення в Україну трохи відтягло прочитання, нарешті сьогодні добив) а мова пречудова. як на машині часу переїхатися, років так 140 тому!..
«Нащо господь бог так дав, що кому землi i не треба - в нього землi несходиме, а в кого її жменя, на ту жменю сотня ротiв роззявилася.»
Надзвичайно глибокий соціально-психологічний роман, який піднімає проблеми, які навряд чи наважувались піднімати в 19 столітті. Тут не лише про тяжку долю дівчини-селянки, не лише про соціальну нерівність. Тут про вибір - про те що іноді він є і від нього залежать подальші наші кроки, а іноді його нема. Про мораль і аморальність, село і місто, вірність і зраду, моногамність і полігамність, про те що красивим дівчатам жити зазвичай важче, ніж тим хто не вдався вродою, про ставлення панів до красивої дівчини-наймички як до забавки. Книга важлива і книга вражаюча. А ще, її варто взяти до рук хоча б тому, що Панас Мирний так гарно пише...)
Що мені сподобалось, так це те, що Панас Мирний у цьому соціально-психологічному романі показав життя різних прошарків українського суспільства кінця 19 століття. І не просто на тлі головної героїні, а навпаки, складалось враження що другорядні персонажі і їх історії інколи виходили на перший план, вплітаючись в основну сюжетну лінію. Думаю, як на той час, роман був досить феміністичним. Кінцівка насправді зовсім не здивувала. Не надто сподобалась присутність діалогів московитською, але думаю це було зроблено задля демонстрування різниці між нами і ними. Один діалог видався мені дуже актуальним і думаю він уособлює всю сутність москалів і зараз: “- Хіба у вас, москалів, так як у людей? "-Нічаво свавого адна вот душа і ту ліба аддалі на сохраненіє "- отказав москаль. “-Ти ж кому її поручив, Богу чи чорту?" “-Зачем богу? Богу іщо успеєм, чорт к нам не пристайот"
Тому раджу прочитати, задля кращого пізнання життя людей того періоду.
цей роман чекав свого часу 5 років, щоб бути прочитаним за 3 дні
ніколи не могла зрозуміти чого так легко написати відгук на книгу, яка не сподобалась і так важко на книгу, яку хочеш радити і тицяти в руки всім, кому не лінь
це не просто історія однієї згорьованої дівчини, це шматок історії нашого народу
автор зобразив тут два світи - чоловічий і жіночий, які протистоять один одному але всім і так зрозуміло, що світ чоловіків вже давно підкорив світ жінок більшість жінок у романі так чи інакше потерпали від життя з чоловіками та багато чого натерпілись від них, але не могли піти, бо розуміли, що їх за це ганитимуть таке жіноцтво уособлювало селянство були в творі і більш вільнодумні жінки, але суспільство їх не приймало, бо ще не доросло до таких норм такі жінки в більшості походили з міста як результат, автор тут ще й протиставив село та місто, де показує, що дівчата (Марʼя, Марина, Христя), які прийшли з села в місто стають повіями тобто, село - це цнота, чистота, а місто - розпуста, бруд здається, ця тема піднімається в багатьох творах укр. літ. через те, що в селі жили переважно українці, а в місті - ін. національності (зокрема, русня)
автор дуже гарно зобразив проблеми жінки в родині та суспільстві, підняв проблему проституціі (на той час, це було щось неймовірне), показав її причини, але не надав вирішення проблеми був легкий натяк наприкінці, в маренні Христі, але це (в тодішніх реаліях) була занадто ідеальна утопія
хочу відмітити неймовірний стиль автора такі чудові описи природи та так гарно передані почуття героїв одна насолода для очей і вух (якщо слухати)
от чого мені не вистачило, так це самої Христі я хотіла більше її, ніж інших я хотіла читати про неї, а автор натомість розказував мені про інших героїв через це вона просто губилась на фоні другорядних персонажів ще дуже не сподобалось, що відбувся таймскіп і я так і не дізналась, що ж було з Христею за тих 5 років її становлення, як повії надто вже зжоване і просто подане, як факт першого гріхопадіння немає, а це була б дуже хороша сцена
кінцівку я заспойлерила собі чисто випадково кілька років тому, коли шукала авторку арта конкретно цього видання (на фото) памʼятаю, що довго плювалась через це, але думаю, що навіть, якби я не знала кінцівки, то підсвідомо очікувала б чогось такого в мені ще жевріла надія, що Христя зможе з цього всього вилізти і вона сама вже думала про це, але…
я не можу сказати, що це краще, ніж «Хіба ревуть воли…», бо не хочу порівнювати навіть ці два дивовижні твори, але «Повія» вартує такої ж уваги, якщо не більшої
This is a social tragedy written by one of the classics of Ukrainian literature, Panas Myrny. The novel was published in parts in 1884-1885 and for the first time the complete text in one book – in 1928, eight years after the author’s death. The English title is The Loose Woman, which while formally correct, doesn’t give an exact meaning, for while the book follows ‘the fall’ of a poor peasant girl Chrystia, it indirectly accuses most of the characters in the novel in selling out.
The novel starts with a tragedy and I recall that it was one of the things that turned me off from reading it during my school years (it is a part of the school program): it is the early 1860s, the emancipation of serfs (1861) made peasants free but liable for paying taxes and fees to their former masters, while the land is still mostly held by former masters and labor productivity is low. So, a rainy year, in the beginning, leads to a crucial need for funds to pay everything that is due at the year’s end. The Father of the main character goes to a nearby fair to sell the pittance they have to get money, but freezes on the way back, leaving a wife and daughter without means. The mother, in her forties but both feeling and described as an old woman, is in a deep depression, not trying to find a way to persevere, but laying and crying “when you finally take me from this world, o God?!” To add to their worries, a son of the village tax collector fell in love with Chrystia (she is about 16), but his father doesn’t want to have a destitute daughter-in-law, so first spreads rumors that the mother and the daughter are witches that enchanted his son (by giving him a drink made from cat’s brains), and then forges a promissory note that the dead father incurred a debt in the city and Chrystia has to work it off there.
Chrystia works off the fictitious debt as a help in a household of a local scribe, a minor bureaucrat, evading his and his guests' advances and learning the ropes of urban life. However, then the scribe beats his wife to death, but to mislead the prosecution, accuses Chrystia of poisoning his wife. And this is only a start, about a quarter of the book…
The novel is extremely interesting on multiple levels, including but not limited to: - Depiction of post-emancipation societies, both rural and urban - A strong theme of gender inequality from the late 19th century - Daily life of the period, up to details like that straw and not more expensive wood used for heating and cooking - Extreme superstitiousness and ease of spreading rumors and denigrating people - Cinematographic depictions decades before movies become the thing
While the title and presence of the main character, suggest it should be a story about her, in reality, the multiple secondary characters and their interactions are much more interesting. There are great depictions of corrupt new local agencies, of feasts and debaucheries of newly rich. Right now, after the tragedy of collectivization and Holodomor, it is usual to highlight the strong sides of rich peasants, kurkuls/kulaks, their work ethics and laboring from dawn to dusk. Here we can see the reverse side, with such peasants exploiting common lands, underpaying and swindling if possible, disregarding particular situation of others, and stressing that the poor are just lazy.
A piece on how this book even describes the future: there are some older folks in ex-USSR countries including Ukraine, who have nostalgia about the Soviet Union and Stalin in particular, saying something like, yes there were excesses, but there was an order. Here are the words of one of the minor characters,
You would have seen it [our village] thirty years ago, when there was still a lordship, the lord himself lived in the village. What fun it was in the manor's court - common bread, common vodka, common music... eat, drink, even if you stretch your legs, and walk - as much as you can! There were fewer people then, and better people. All bought, held each other. And something happened, when someone starts to leave - the master is now on guard. Don't beg and pray because you're already guilty. And Oryshka cheerfully told Chrystia who was beaten and when in the stables, who was put in chains, who was sent to the army. How one woman, for stealing milk, was sentenced to wear a small jug around her neck for a lifetime, which was specifically ordered to a potter to make. Like a mother of the black Yuga, when it was found out that she was marrying pregnant, - the master himself found out - they sentenced her to be smeared with tar and covered with feathers and driven around the village naked. People said that she had such dark daughter because of that. Those were terrible memories, bitter stories. Chrystia was terrified of them, and Oryshka was indifferent... her eyes were burning, her old face was full of joy, it was obvious that she had fun remembering her young years, those old incidents that made Chrystia's blood run cold. - That's how it used to be! and it was good. There was an elder among men who restrained them. And now - all that has spread, everything has become tattered, like old clothes. That way, that way, you won't find where the sleeve was, where the hem was, where the back was. Everything went wrong. Everyone is against one another, like a blood enemy...
Книга явно не для тих, хто хоче відпочити перед сном, розслабитись і так далі. Крім наповненості сюжету, велику кількість дійових осіб, їх зв‘язків між собою, події, книга достатньо важка, якщо у Вас є тенденція пронизувати крізь себе переживання і всю біль героїв.
Книга вартує уваги хоча б тому, що це титанічна робота автора з точки зору зображення різноманітності персонажів, яких він, скоріше за все, черпав з реального життя, споглядаючи за ними на роботі, наприклад. Кожен персонаж наскрізно пронизаний злістю, але дуже натурально, по-різному, зовсім не однофактурно. Тут важко знайти протагоністів, антагоністів і так далі. Завдяки описам суцільно поглинаєш в то життя і розумієш, що кожен відштовхується від одного й того самого дна, яка здається глибшим і дальшим кожного дня.
І одну «повію» тут важко виділити. На мій погляд, головна героїня найчесніша з усіх, бо те, що вона обирає в кінці взагалі в певній мірі є достатньо незалежним варіантом. Та й вся кінцівка логічна.
Тут немає перетворень з когось в когось або в щось. Все лінійно й по суті, тому не варто очікувати якоїсь кульмінаційної метаморфози.
Гадаю, що цей твір варто б почитати хронологічно з 4-5 творами сумарно до і після, аби побачити розвиток та становище не лише жінки, але й суспільства в цілому. Так стає ще більш цікаво.
Сумна історія, залишила неприємне відчуття на душі. Вразило невігластво селян, їхня забобонність, заляканість і покірність долі. Очевидно, автор реалістично зобразив тодішню ситуацію, от тільки не надихає це, а пригнічує. Сподобалася мова розповіді, змалювання деяких персонажів, що мають як позитивні, так і негативні риси; описи природи. Але прикро було від російськомовних діялогів, вкраплених у текст, очевидно, щоб відобразити “правду жизні“. Потішив Христин сон наприкінці роману, на ньому можна було б і закінчувати.
Панас Мирний як завше показує межі людського паду, ту її межу, за якою вже не знайти гідності та надії на щастя. Ця книга про вибір, про те, що який би тяжкий він іноді не був - він завжди є. І про людське невігластво та аморальність.
Сподобалось, що у лінійному сюжеті автору вдалось показати свій талант до письма, так просто і так захопливо описавши побут та людські переживання. Актуальність діалогів з московитами 10/10, а це, звісно, дуже сумно.
Некрасиво, м'яко кажучи, використати історію про повію, щоб зобразити життя тогочасних панів, міщан, селян. Повія - технічний персонаж, яка дозволила заглянути в життя різних верств населення. Оскільки автор не міг переконливо розказати, як саме головна героїня стає повією, то 5 років подій у романі ним пропущені. Коротше, дякую радикальним феміністкам за трушну роботу з такою темою. :)
Книга сподобалась своїм реалізмом. Здається людям Того часу, банально не вистачало мінімальної освіти, наприклад, у випадку коли Христі дали 50 гривень, і вона навіть не зрозуміла що це таке, або коли мати вважала за краще не віддавати дитину в школу, бо в господарстві потрібно працювати,ще й набереться чого поганого там :/ Але на мою думку, цінність твору в тому, що своїми проблемами він актуальний навіть зараз.
Мені здається, говорити про українську літературу ніколи не настане час. А, тим паче, про таку літературу, як Панас Мирний. Бо то щось на кшталт недоторканого і такого, про яке не говорять вголос. І відчуття таке, ніби ти ще у школі, на уроці літератури і тобі варто казати лише те, про що написано у критиці. Нічого особистого. Але все ж, треба спробувати.
Мені не сподобалось. Або ні, не так. Мені воно було ніяке. Я не розуміла головну героїню. Я не знала, чому вони так робить і пояснень не було. Ну, гаразд. З самого початку життя складалось не зовсім. Ну, побавився той хлопець і все. Але ж завжди був вибір. Може не зовсім такий, який вона хотіла. Але точно альтернативний і абсолютно точно реальний. І ота дивна наївність і безхарактерність. Оте цілком зрозуміле бажання чогось свого, але цілковите сприйняття обставин. Оте «хочу», але нічого заради нього. У мене не було ніякого співчуття до цієї дівчини, чи то жінки. Бо я вірю в карму і в те, що треба робити хороші речі. Бо ж коли цілком безпідставно гратися з почуттями хлопця, то чи варто сподіватися, що колись не будуть гратися із твоїми?
Може, через те, що мені не подобалась головна героїня. Може, через манеру письма. Може, через щось інше. Але мені було якось довго читати цю книжку і неемоційно. Хоча, наскільки я пам‘ятаю, від «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» я була в захваті.
This entire review has been hidden because of spoilers.
На мою думку Христя в цьому романі не головний герой, а провідник до інших героїв. Найцікавішою була не вона, а люди які її оточували. Тому часто сюжет відходить в бік, щоб ширше розповісти саме їх історію. Сподобалися маніпуляції автора з героями, яким починаєш симпатизувати, а потім вони раптово вчинять щось підле. І навпаки, постаті які роблять щось благородне хоч від них цього не очікуєш. Він дивний, продумано хаотичний і дійсно цікавий. Але треба пробитись через перші сторінки з безкінечним наріканням на лиху долю.
Дуже боляче було читати, як і всі книги Панаса Мирного, а все ж таки вони вирізняються серед інших своєю глибиною та, на жаль, актуальністю людських проблем. У цьому творі і про біль безправних жінок, і про клятих м*скалів, що нав'язують свої гнилі цінності, і про панів-ненажер, що пиють кров зі свого ж народу. Хотілося б сприймати ці теми, як щось, притаманне лише певному відрізку нашої історії, але ж...
На мою думку, це один з найкращих прикладів психологічної драми в українській літературі початку 20 століття. Несправедливість, безправність, неосвіченість, біль, розпач та безнадійність бентежать протягом усього роману. Це емоційно та морально важкий твір, що спонукає до роздумів, порівнянь та аналогій у контексті сьогодення.
Із позитивного: у романі багато описів життя та побуту селян та містян; автор приділяє увагу політичним інтригам та боротьбі за владу, що допомагає краще зрозуміти взаємовідносини у вищому "сословії"; у мові селян присутні багато цікавих фраз, зворотів та приказок; детально описано як люди готувалися та як відмічали важливі свята; досить поетично описано українську природу.
Із негативного: головна героїня дуже нерозумна дівчина, яка протягом усього твору приймає дуже дивні, нелогічні та шкідливі рішення. І хоча на початку роману можна було списати її помилки на наївність та негативний вплив зовнішніх обставин, але чим далі просувалася історія, тим очевиднішим стає факт, що вона просто нерозумна. Її роздуми про тяжку долю виглядають недолуго, зважаючи на те, що інші персонажі у важких обставинах змогли вибороти краще життя для себе.
Якщо у цьому творі є мораль, то мені вона незрозуміла, так як і незрозумілий вибір назви, бо повією Христя стає в останній третині твору і не "професія" стає її хрестом, як на мене, а її непристосованість до життя.
Жаска, гірка історія дівчини в реаліях 19 століття. Переповнювали відчуття - від де-не-де замилування картинами природи до зазвичай суму, жалю, пригнічення, а в кінці роману - стійкої злості через несправедливість, обман, підлабузництво, підступність людей, брак доброго слова і співчуття, якийсь суцільний морок, безвихідь і муки вибору, якого насправді немає. Москалі, як кістки в горлі, що тоді, що тепер. Хоча, і свої ж неодноразово "заливали за шкуру сала". Роман залишив по собі прикрий осад суму і тогочасної безнадії, і глибокої вдячності, що сьогодення дарує значно більше вибору, хоча окремі виклики (та що там, багато викликів!) залишились і до сьогодні, просто змінили форму.
Довго я долав цю книгу. Постійно відкладав її замість того щоб почитати, бо потребує забагато зусиль через стиль та моральну застарілість. Але все ж, книга розкриває життя людей після звільнення від кріпацтва, що для мене доволі цікавим було. Сюжет ведеться від наївної героїні яка не має сил постояти за себе та не може висловити що думає. І це дратує доволі сильно. А що не менше дратує, так це явно ліві вподобання автора, через що все перетворюється на якийсь безпоосвітній морок. Але в загалом книга явно вартує свого місця в історії української літератури розкриваючи соціальні проблеми минулого, але на сьогодення вона повністю застаріла через що я б її точно не рекомендував читати.
«Життя - вдача, - думав вiн далi. - Бери вiд нього все, що дає воно; бери на час, знаючи, що нема нiчого на свiтi вiчного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зiвка, коли воно само тобi дається до рук!»
Мирний якщо не батько, так точно яскравий продовжувач українського реалізму. На початку не міг відірватися через постійне зростаюче відчуття наближення лиха, але з третього розділу роман трохи здав. На жаль, не вистачило моменту між третім і четвертим розділом, де якраз і пояснюється як Христя опинилась в такому стані, відчуття ніби просто різався обʼєм книжки. Тим не менше, це робота, на мою думку, момументальна й якість виконаної роботи як мінімум не поступається іншим світовим маестро реалізму, можу порівняти Мирного лише з Бальзаком. На кожній сторінці тут можна побачити українську приказку або якесь таке влучне слівце, що хочеться це записувати й записувати. Кінець мене розчулив і, не зважаючи на всі мінуси, хочу поставити 5 зірок, бо давно мене так не захоплювала українська література.
Як же мені подобається Панас Мирний! Ну як він пише, про які проблеми говорить!
Здавалося б, чоловік, але як же доречно він розібрав патріархат на деталі, яке же тонко відчув проблеми жіноцтва понад століття тому. І наскільки цей текст актуальний зараз! Не тому, що класика, а тому, що багатьом чоловікам він допоміг би роздуплитись, бодай трохи.
Lasot kļūst bēdīgi no neizmērojamajām skumjām, kas grāmatā valda. Viss, kas cilvēka dzīvē slikts var notikt, ir šeit esošs. Bagātais nabagajam nav brālis, kā arī tas, ka dzīvē izdzīvo tikai stiprākie. Grāmatai gan ir rudens noskaņa, bet varbūt labi, ka izlasīju tagad, lai nav divtik drūmi.
Стиль Панаса Мирного пручався; не пускав спочатку; поготів, пам'ятаю враження після «Волів», коли сподобалось, але ТРЕБА було дочитати до понеділка; школа; кидати книжки не любив; але дотепер більше не хотілося читати цього автора. Цю ж книжку хотілося дочитати всупереч обсягові й відсутності там позитиву.
Бо роман підносить важливі теми, на мою думку. От, наприклад, назва роману в мене викликала досить однозначну асоціацію, втім також це — про людину, що тій ніде немає місця.
Коли починав читати — співчував головній героїні: книжка зображає страшні часи; взяти хоча б те ж саме розмивання себе перед {мsкl}, яке робило багато наймичок і до якого врешті-решт прийшла і Христя. З іншого боку напевно коли довго живеш у такому становищі — призвичаюєшся і знаходиш якісь особисті бонуси. Словом, дискусійно…
І таки «Повію», гадаю, потрібно розчитати. Бо потім ковталося так, що шкодував про відривання. Хоча певні моменти й схарактеризував як затягнуті, але така гарна мова, що навіть вони легко читалися. Після прочитання ніби відчуваю якесь подорослішання.
Это книга, которая уместилась в моей электронной книге на практически одной тысяче страниц, на самом деле могла бы уместиться на 300 страницах - настолько много воды и непонятно для чего описанных событий. Концовка вообще была скомкана и изложена буквально в 10-то страницах.
Не жалею потраченного времени, но, если честно, оно могло быть потрачено и на более полезную литературу.
Це найдепресивніша книга, яка мені траплялась. Якщо ви раптом надто задоволені життям і все здається надто райдужним, то ви точно зменшите градус щастя цією книгою. Смута, бентега, розпач, смерть, безвихідь, печаль, скорбота і т.д. Розповіді переживших концтабори більш надихаючі, ніж це.
В якийсь момент зʼявився магічний реалізм в образі відьми Оришки і одразу все заграло для мене новими барвами. Отой епізод-сон з Місяцем був доволі цікавий. Мені б хотілося альтернативну версію, де Христя стає відьмою (може навчається у Оришки) і мститься, може наводить порчі на всіх її кривдників. По перше Грицько - через якого по суті загинула її мати і почалися всі нещастя, позбувається всього його майна і його єдиного сина Федька забирають кудись в найми. Далі Загдибіда гине в тюрмі від побоїв. Пистину Іванівну чоловік від ревнощів виганяє з дому на вулицю, і ніде їй нема притулку. Проценко - оцей Ірод і сатана , його теж виганяє з дому жінка, і доля його збивається на манівці, він захворів на сифіліс і гине під тином. Колісник дарує Христі Веселий Кут, а сам їде відпрацьовувати та спокутувати все крадене перед громадою. Христя відкриває в графському маєтку школу / притулок / лікарню для дівчат та жінок, як вона і мріяла. З війни повертається Тимофій (той що пішов від Ївги), вони бачаться з Христею, закохуються і живуть собі щасливо.
This entire review has been hidden because of spoilers.