Стрьомні нетрі Аллервельту

by Роман Воронков

«Стрьомні нетрі Аллервельту» – нове українське фентезі з неочікуваними персонажами. Історія, яка відбувається у паралельній реальності і в рідному українському селі!
Нові істоти, що прагнуть контролю над людством зійдуться в протистоянні з представниками старого містичного світу.
Кожного дня ми сидимо на голці соціальних мереж: лайки, коменти, перепости сторіз і твітти – кілометри стрічок, які пробігають наші очі. Це всесвітня павутина у яку втрапив кожен з нас та в ній причаїлося щось зловісніше за звичаних хейтерів. Воно вже тут і дивиться прямо на тебе. Та не хвилюйся – агенти Аллервельту в компанії двох неймовірно чарівних бісів можуть тебе захистити. Під епічний саундтрек, подорожучи Україною, вони вийдуть на слід цього лиходія, щоб вберегти кожного.
Але хто захистить їх?

Genres: Science Fiction, Fantasy

304 pages, Paperback

Published July 1, 2023

Reviews

[Абрахам Хосебр · Rating 4 out of 5]

Коротка преамбула.
Факт перший: це найкраща самвидавна книга з усіх, які мені потрапляли до рук. Чудовий, стильний дизайн обкладинки, добре вичитаний текст і хороша верстка.

Факт другий: це найоригінальніша фантастична книга написана українською з того, що я читав за весь час сучукрліту.

Факт третій: я взагалі не розумію який це жанр, тому слідуючи всім літ. критикам ставлю на книзі позначку “постмодернізм”, хоча в контексті проблем та тематики це може бути й метамодернізм.

Факт четвертий: ця штука весело і жваво читається і численні дивні імена та назвиська тільки додають колориту.


В романі Романа мені найбільше подобаються перші три розділи із описом Аллервельту та його агентів. Якщо з грубшого все узагальнити, то це така собі таємна організація з боротьби з нечистю соц. мереж. Тобто, в той час як Малдер і Скаллі, Купер і Даян, Джей і Кей, Геллбой і Ейб розбираються з прибульцями, маніяками і демонами , головні герої книги – агенти Німанд і Єманд допомагають ідентифікувати та знешкоджувати породження.

Породження,це щось типу соціального фіктивного відбитку, який людина лишає в мережі і котрий отримує власну свідомість та волю, поглинаючи саму людину. Як на мене – прекрасна ілюстрація сучасного інстаґрамного показушництва і лайф-стайл блогерства. Бо ж очевидно, що сучасні топові блогери це найупослідженіші та найпримітивніші представники виду homo, від інших їх тільки відрізняє накинуте Почуття Власної Величі та навішані, як на карнавальній мавпочці бренди. Але описано це все в книзі, значно кмітливіше і не так жовчно, як я написав в попередньому реченні)

Тут концепція твору межує з “Американськими богами” Ґеймана і їх протистоянням. Старих богів у романі Воронкова представляє “Земляний дід” – покровитель всіх скарбів та копачів, в той час, як Аллервельт і Вальтхер – ворогуючі нео-божки.
Цікаво, що саме хтонічні, тобто, підземні, боги завжди асоціювалися з чимось древнім, відстороненим, потойбічним. І в той час, коли читач розкопує алюзії, посилання та загадки автора, головні персонажі теж займаються копанням інколи із приставкою “само”, блукаючи лісами, селами та порталами і водночас задаючись питанням про свою власну суть і самість.

Не обійшлося в романі і без архетипу трікстера, їх тут два – це біси, котрі інколи безпосередньо вриваються в текст ламаючи наративні стіни. Самі назви розділів, це водночас і саундтрек (біси – справжні меломани), який можна прослухати просканувавши код.


Очевидно, що така книжка, з продуманим та виплеканим світом не може мати класичної кінцівки і натякає на продовження. Легко собі уявляю навіть кілька спін-офів про різних персонажів.
Я неспішно насолоджувався текстом на природі, в основному на турніках і на прогулянках цвинтарями, там і зробив серію фотографій.

Також мав приємність поспілкуватися з автором і отримати кілька цікавих уточнень про текст. Наприклад про те, що в персонажа Копача існував реальний прототип, котрий насправді мав велику колекцію різноманітних мистецьких артефактів,книг та картин.
З іншого боку, я трохи по іншому сприйняв імена та деякі посилання в тексті.
Наприклад, є там такі собі міньйони-фоловери породження Вальтхера, котрі автор називає “пуцлями”. В моєму селі слово “пуцкати” означає тикати, або чіпляти когось чи щось пальцем. Відповідно, асоціація сформувалась така: Пуцль – той, хто бездумно “пуцкає” тикає в екран телефону. В той час,як автор мав на увазі слово puzzle, пазли, сленгове “пузлі”. Але ми зійшлися на тому, що й така версія має місце.
Суть обкладинки для мене прояснилася на 97 сторінці книги : ” …ми одразу починали шукати справжнє і людське, а це завжди дитячі спогади. Їх найлегше відрізнити від усього іншого.Вони по-справжньому щасливі або трагічні. У кого як. І якщо їх активізувати, занурити в них свідомість породження, воно почне гальмувати, перестане пручатися й потягнеться до справжніх, не заляпаних селфі емоцій. Проте потужне, масово обожнюване породження це як затонулий корабель. Навіть непошкоджений, він уже ніколи не попливе. Обвішаний наростами коралів, роз’їдений корозією, замулений, абсорбувавши все, що дало йому нове середовище, він довіку замурований у свій підводний стан. І хоч який величний його вигляд при спробі його підняти, захоче розвалитися, тягнучись до вже звичного й любого дна. З породженням так само: вивільнити й не зламати геть неможливо. Знайти щось справжнє в ньому – теж завдання не з простих. Агент елементарно заплутається й загубиться у вихорі фальшивих уявлень. Важко купити когось за меншу ціну, якщо він сам собі її вже склав, хоч якою б до смішного завищеною вона не була.”


Тобто тут зображений агент, котрий просвічує в породженні рештки справжніх спогадів та емоцій. Не зайвим є і зображений хижий динозавр і два жолуді на корінці.

Але це все інтерпретації та здогади,які викликає кожна складна та багатошарова книга. Тому запрошую і вас в подорож цим світом, буде точно не нудно і точно захопливо.

[Єлізавета Максименко · Rating 4 out of 5]

Дуже нетипове фентезі про світ певних осіб зі складною ієрархією, які мають 2 напрями діяльності: боротьба зі створіннями з потойбіччя та боротьба з інтернет-створіннями. Як на мене, це досить вдалий стьоб над людьми, які створюють в мережі собі образ тих, ким вони абсолютно не є. Ну і гумор! Він тут чудовий. А ще є цілий плейлист треків, під які читається ідеально.

[Nat Reads · Rating 3 out of 5]

NoНеймовірний початок історії полонив моє серце.
Настільки із гумором та новітньо написана книга, наче мовою сусіда із під’їзда (більш-менш адекватного).

Міжкармічні життєльоти (тіла людей з утраченою свідомістю), агенти, які ними користуються, і які також колись були людьми, а наразі полюють за породженнями/нечистю, різні боги з міфів усього світу, у тому числі і українські: земляний/лісовий дух/дід Хабар, Блуд, біси, демони.

Така гримуча суміш, щедро приправлена німецькими назвами/іменами (аякже, автор - вчитель нім. мови, тому словник у поміч), музикою, стьобом над залежністю людей від гаджетів, інтернету, соц. мереж, суспільної любові й уваги.

Спочатку важко зрозуміти що там до чого.

Як завжди у книжках - нечисть мі-мі-мі та філософи в 1 флаконі.

Влучно змальовано реалії нашого життя та залежності.

Моменти про Гітлера і Сталіна в раю, про попів та демонів, бабок і пости неймовірно смішили.Але середина книги якось була розмитою і місцями нудною, хоча початок і кінець - 🔥.

Не вистачило мені динаміки.

Але продовження б прочитала хоча б задля любовної лінії, яка закінчилася, ледве почавшись: "Можливо, у якомусь із життів я її знайду."

Ну і хочу більше послухати бєсів Толкового і Полєзного. І ближче познайомитися із дідом-пеньком. Такі от справи.

Передмова до книги -👍 !

[nite_sun · Rating 5 out of 5]

Книга неймовірна! Читається легко та швидко. А атмосфера така класна що мені аж захотілося літніх канікул і поїхати до села💔 Описи предметів просто неймовірні(після читання мені було життєво необхідно зʼїсти борщу!).А також не можна не приділити чудовим персонажам цієї книги , а саме бісикам «БєсПолєзний» та «БєсТолковий» коли вони зʼявлялись на сторінках книги не можливо було не посміхатися. Взагалі закарпатська атмосфера та міфи в цій книзі це щось з чимось! Якщо ви любите Закарпаття, то вам сюди. Ця книга однозначно залишить вас в шоці своєю кінцівкою. І ви неодмінно захочете прочитати продовження ( яке до речі автор вже пише😉)

[Roman · Rating 3 out of 5]

Це приклад гумористичної фантастики, яка у нас не так часто зустрічається, тому варто віддати авторові належне - він намагався зробити діалоги та персонажів смішними, як міг. Але, на жаль, не сталося матчингу між моїм почуттям гумору та авторським, тому щось не зайшли мені ці спроби. Насправді, написати щось смішне це не так вже й просто, тому у нас і не так багато прикладів не лише вітчизняної гумористичної фантастики, а й взагалі гумористичної літератури, і влучити в смішне для всіх читачів - то письменницький хай левел, це факт. Хоча, судячи з інших коментів тут, багатьом сподобалось, і то добре. Тим не менш, в романі є цікаві ідеї, і хотілося би їх глибшого розкриття, як-от поява старих богів в нашому часі, і можлива їх роль тут. Були ще питання, на які не знайшов відповіді на сторінках твору - наприклад, як потрапляють люди в Аллервельт і залишаються там? І хотілося би більш позитивний фінал.

[Ira Mar · Rating 5 out of 5]

Що ж, ніде правди діти, люблю я такі книги, коли «на дражливі теми говорять грайливою мовою», як любить казати інша сучасна українська фантастка.

Вміють фантасти полоскотати уяву та нерви.
Читаючи, все намагалася підтягнути у свідомості варіанти для порівняння, бо ж то маю непогану начитаність фантастики, але дзуськи. Пан Роман використав знайомі прийоми і хороші повороти сюжету, але за власними правилами. Браво 👏🏻

Що цікаво, на перших же сторінках, автор відверто попереджає, щоб читач не витрачав час на спроби зрозуміти, що то в біса таке відбувається. І я слухняно дослухалася цієї поради та поринула в нетрі вигаданого (або ж ні?🧐🙃) світу Аллервельту, насолоджуючись цією подорожжю.
Окрема подяка за не нудні історичні екскурси, міфічні відголоски та легендарні відсилки. Підозрюю, що історично - археологічні відступи мають професійне підґрунтя. На диво, було надзвичайно цікаво читати про особливості копацької рутини. А гумор і влучні дотепи додавали читанню приємного смаку.

Дуже класно автор виклав трагікомічність нашого сьогодення залежності від соцмереж, лайків і всього з тим повʼязаного., про всіх тих штучних «лідерів думок», які на прикордонні соцмереж, як мешканці різних світів.

Дуже переймалася долею агентів Німанда та Єманд, сподіваюсь, в продовженні вони теж є 🙏🏻

✨ Завдяки таким авторам, можна не перейматися за долю сучасної української фантастики.
Вже вкотре переконуюсь, цей жанр в нас процвітає. 💫

P.s. Важливе питання до автора, якщо поганці всі в раю, то що ж тоді у пеклі? Пекло пусте? Нема пекла? А-а-а-аааааа 🫨 🤯


✨Трохи цитат з всесвіту Аллервельту: ✨

«Брехня — основа життя. Якщо брехати вміло, талановито, з розмахом, то коли навколо вас збереться достатня кількість наївних ідіотів, можна стати будь-ким, навіть президентом!»

«Знову шлю тобі купу сердечок,
Ше раз цьомик і смайл з язиком...
Та скажіть же ви, курва, мамі,
Хай знайомить вас зі словником...»

«Страшно, коли натовп правий.
І не тому, що правий, а тому, що натовп.»

« А вони ще всі в рясах і балахонах своїх! Біжать, перекидаються! Ми їм до цього за ті ряси говорили, ще коли вікінги на монастирі нападали. Скільки тих попів повбивалося, поки тікали! Усе ж потім на вікінгів звалили!»

[Iryna · Rating 4 out of 5]

Суб'єктивно, це одна з найкращих книг за останній час. Стовідсоткове влучання в гумор, моє бачення українського фентезі в сучасних реаліях, цікаві персонажі, захопливий бекграунд.

Книга розповідає про життя-буття організації (чи то світу) Аллервельт і його робітників (населення). Вона мені дуже нагадала Управління Часовими Змінами із серіалу «Локі» — якщо будете читати, зрозумієте. Аллервельт бореться з породженнями, як традиційними (типу чортів, духів, бісів), так і сучасними, модними інфлюєнсерами, що заволодівають умами людей. І коли починаєш задумуватись, розумієш, що в цьому дійсно є логіка. Разом з тим, ця організація зовсім не проста і має безліч скелетів у шафах.

Гумор книги мене просто підкорив. На деяких жартах я волала вголос, як та чайка. Бес Толковий і Бес Полєзний — це однозначно зірки книги.

Сподобалось, як автор занурюється в деякі питання. Наприклад, лінія з копачами скарбів була не вигадана зі стелі, а факти про них брались від реальної людини, яка цим займається. І це було помітно, навіть без прочитання пояснення автора.

Я не скажу, що книга ідеальна. Особисто мені здалося, що вона неповна, і це той рідкісний випадок, коли хотілося б, щоб вона була більша, мінімум удвічі. Бо в ній описано тільки одну операцію проти інтернет-породжень і півтори — проти традиційних потойбічних, що створює відчуття неповного розкриття світу Аллервельту.

Крім того, дуже помітний контраст у манері оповіді: перша половина книги, яка описує сам Аллервельт, і друга, що описує наш світ, сильно різняться. Це не щось нове — у багатьох творах тон із легкого і жартівливого до кінця стає більш похмурим і важким. Але конкретно тут, як на мене, цей перехід недостатньо згладжений і доволі кострубатий. Хоча, можливо, це було заплановано.

Але для мене це взагалі не критично, і "Стрьомні нетрі Аллервельту" стануть тією книгою, яку я буду перечитувати в дні, коли мене охопить смуток. Раніше в цьому списку була лише "Марсіанин" Енді Вейра. І разом із цим, я дуже, ДУЖЕ сподіваюсь, що Роман Воронков напише продовження цієї історії, бо Аллервельт — це світ, про який хочеться знати більше.

[Ruda_sterlet Руда стерлядь · Rating 4 out of 5]

Це та книжка, про яку я спочатку думала: «Шо за брєєєєд», а закрила останню сторінку з думкою: «Цікава штука…».

Так, що це таке?

Я б сказала, що це оригінальне фентезі (хоча я і досі не дуже розумію, що це за жанр)

Спочатку максимально важко зрозуміти що до чого, книжка починається чи то щоденником, чи то ще чимось.

Головний герой Німанд проводить нам лікбез по життю в Аллервельту (це чи то організація чи то команда, що працює на благо того самого надстворіння Аллервельту).
Все максимально брєдово і спочатку гумор, який тут відверто непоганий, трохи збивав з толку, але потім стає невідʼємною частиною історії.

Головний герой з колегою ловить надстворінь, тащать їх до Аллервельту і разом з іншими колегами щось там роблять на благо… та принцепі сам Німанд не розуміє що і головне нащо він робить.

Тож, сюжет переказати майже неможливо, тут є жарти, стьоб на багато тем типу соцмереж та цінностей сучасного життя, така собі інтрига та натяки на історію.

З цією книгою дійсно відпочиваєш, вона ідеально підійде на «розвантаження» мозку. Весь той брєд який відбувається на сторінках захоплює та починає інтригувати.

Не шкодую, що прочитала книжку, прекрасний взірець книжки з якою можна відпочити

[Iryna Volotska · Rating 5 out of 5]

Мені дуже сподобався світ, персонажі та стиль книги. На початку сюжет розвивається трохи повільно, але потім динаміка прискорюється.

[Naya]

Я так і не зрозуміла в чому був смисл сюжету - поради з ведення інстаграм сторінки перемежуються пошуком загадкового діда, що відає скарбами, а закінчується все нещасливою любовною історією.

[Quantum Midnight · Rating 5 out of 5]

Серія “Аллервельт” від українського письменника Романа Воронкова, являє собою суцільний парадокс. Трилогія, в якій поки що дві книги, але планується четверта занурила мене у дивний та парадоксальний світ концептуальної фантастики в якому два біси-офіціанти прямо з пекла подають всім охочим коктейлі з містики, філософії, іронії та відвертого стьобу над усталеними штампами в літературі та житті.

Незважаючи на згадки подій в книзі, цей відгук не містить спойлерів, здатних зіпсувати враження від читання.

Все починається з Аллервельту, в якому інформаційно-аналітичний відділ гукерів складається з дорослих чоловіків, які нагадують підстаркуватих підлітків та люблять влаштовувати рольовки прямо посеред нарад. Сьогодні вони розігрують сцени з Космічних Війн, а наступного дня всі в захваті від Індіани Джонса. Здається, що рольові ігри для них важливіші, ніж наради, ну а те, що агента можуть вбити їх не дуже хвилює. Як не хвилюють їх лячні діти, які мовчки та без посмішок граються в одному з приміщень Аллервельта. Ну а склад людських тіл-життельотыв, з яких випарили свідомість, душі та с��огади, взагалі нікого не хвилює, бо за допомогою цих тіл агенти Аллервельту відправляються виконувати завдання на Землі. Агенти теж дивні. Є серед них декілька неймовірно тупих, є пара “майстрів брудної роботи” та є напарники Німанд та Єманд. Агенти полюють на породження, які частенько зʼявляються на Землі. Всередині Аллервельту панує абсолютний безлад. Всі постійно жартують та підбурюють один одного, влаштовують розіграші, інколи дуже злі, та грають в ігри на кшталт “вгадай кіно”. Я навіть думав вже піти звідти, бо я сподівався почитати книгу, а не сидіти в першому ряді на підлітковому стендапі, але бес Полєзний змовницькі підморгнув мені, а бес Толковий боляче вдарив по нозі копитом.

Й тоді я став помічати. Агент Німанд та агентесса Єманд все більше ставали схожими на двох дорослих, які з легкою іронією дивляться за іграми дітей або підлітків. Водночас вони їм підігрували, явно побоюючись когось, або чогось. Можливо навіть самого Аллервельту. Біси, Толковий і Полєзний, яких насправді звуть не так, вважаються полоненими, але насправді вони схожі на туристів, які з цікавістю дивляться, що тут та як, а заодно тролять всіх навколо. Попри те, що теми сюжету постійно змінювалися, стало помітно, що увага в ньому приділяється саме агентам Німанду та Єманд, а ще - двом бісам. Всі інші персонажі мені все ще здавалися класними людьми, веселими, компанійськими, з якими хочеться посидіти разом, випити рому та розповісти анекдот. Але водночас, віяло від них чимось таким… можливо байдужістю або егоїзмом. Бо заради веселощів вони були готові на що завгодно, а те, що може загинути агент, чи ще хтось їх не турбує. І приблизно тоді я почав розуміти, що справа не в них, справа в Аллервельті, це місце робить їх такими або Аллервельт дає їм змогу бути такими, які вони є насправді. Жорстокими капризними дітьми. Й трохи в стороні від цього, знаходяться два біси Полєзний й Толковий та два агенти Німанд та Єманд, так я почав розуміти, що це і є головні герої книги, а не Аллервельт та його мешканці.

З того моменту, як в агентів Німанд та Єманд зʼявилася можливість відчути себе хоч трохи вільними від впливу Аллервельту, стиль розповіді змінився. Замість гумору з'явився іронічно-філософський погляд на деякі речі та явища, стала видимою сюжетна лінія, а деякі персонажі стали глибшими та трохи змінилися в порівнянні з початком історії. Також з цього моменту явно помітно, що автор став розділяти події в Аллервельті та поза ним, вбиваючи між ними клин непорозуміння та відмінностей. Інколи мені здавалося що цей клин - два біси, які насправді старші, ніж здаються, на перший погляд.

***

Два невгомонних біси, яких насправді звуть Вірр та Варр, перезнайомили мене з усіма учасниками історії. Можу сказати, що більшість персонажів зроблені дуже гарно, особливо це стосується мешканців пекла, цікаві та яскраві образи й ролі. На мій погляд, в першій книзі недостатньо прописані агенти Німанд та Єманд, не настільки, щоб бігом бігти читати другу книгу, бо там буде продовження їх історії. Це одна з проблем самвидаву, сильна обмеженість в кількості сторінок, бо на початку в першій книзі було більше про історію Німанда та Єманд, їх деякі особливі можливості та давню історію. Це класні персонажі, але в другій книзі було незрозуміло звідки в них такі здібності та чому вони всі раптово стали так потрібні, а деякі пояснення зʼявилися тільки на 200+сторінці другої книги. Все це компенсують біси, які насправді грають головну роль у всій історії, шикарні персонажі, які на повну розкриваються у другій книзі серії. Ще дуже сподобався та навіть трохи налякав Земляний Дід, один зі старих богів, який буде частиною історії в першій та другій книгах, шикарний міфологічний персонаж, вкрай оригінальний та добре пропрацьований.

Породження - це я вам скажу дещо! Я вважав їх не найважливішими персонажами й помилився. Я був в захваті від породження на імʼя Вельтхер, яке пропонувало своїм прибічникам життя без турбот, без негативу, брехню й фальшивий спокій та вимагало обожнювати його. Але коли зʼявилося породження Глоррайх - я просто сказав автору “браво”, наскільки точно він передав злу, викривлену та збочену сутність істот, яких інколи можна зустріти й серед людей. Передав емоціями, естетикою та візуальною складовою. Породження вкрай небезпечні й інколи набувають сили майже богів та впливають на реальність, яка їх оточує. В книзі автор детально та дуже атмосферно, не без гарної іронії та філософії, виписав всі етапи становлення породжень, а я більше не можу про них говорити, бо зіпсую вам все читання.

Гумор в книгах поступово переходить в гарну іронію та свого роду філософію. Можу точно сказати, що в автора дуже дивний та незвичний погляд на багато різних речей та явищ. Щодо породжень, то він зміг словами виразити те, що відчував та відчуваю я, коли їх бачу. Угу, я так просвітлився книгами, що вже можу бачити породження. А інколи погляд автора на звичні речі заставляв мене замислитися та навіть змінити свою думку. Це погляд під іншим кутом й він цікавий.

Роман Воронков створив неймовірний всесвіт у своїх книгах. Тут є дивна організація чи структура Аллервельт, породження, які стали майже новими сучасними Богами, Пекло з його демонами, бісами та Гнівомпалаючим, декілька старих Богів, які дуже хочуть потрапити в сучасне майбутнє та відновити віру в себе. А ще - Темноборці, чиї душі не потрібні ні пеклу, ні раю. А проміж ними, чи навколо них, знаходиться Міжсвіття, місце до якого примикають різні реальності. Тут можна легко заблукати, або потрапити в чужий перехід та опинитися в іншому світі. Таємними тропами тут ходять темноборці, жителі пекла та ще бог зна хто, з ким краще не зустрічатися. Міжсвіття наповнене тим, що зникло на землі в давні часи або в результаті стихійних лих чи навіть війн. Стояв десь прекрасний палац, потім вибухнув вулкан і стер його з землі, й потім цей палац зʼявиться в Міжсвітті. Створене пеклом як буферна зона воно продовжує розвиватися само по собі.

Всі частини всесвіту книги прописані дуже детально, гарно та оригінально. Особливо це стосується Пекла, бо Пекло це ще одна важлива складова світу книги. Ми з вами читали про різні варіанти того, як може виглядати пекло: пекло Данте, або пекло, описане в серії “Втілення Безсмертя”, про яку я розповідав на каналі. Ніл Гейман створив свою версію пекла в серії “Пісочний чоловік”, а потім в серіалі “Люцифер”. Так от, забудьте про це все, в “Аллервельті” автор створив детальну та вкрай оригінальну версію пекла яке являє собою цілий світ та одночасно ділову контору.

***

В обох книгах помітні типові проблеми самвидаву, коли поруч немає армії коректорів, редакторів та є обмеження по верстці й кількості символів. Головне, що є фінансові обмеження, а кожна зайва буква або нова верстка книги - це ДУЖЕ великі гроші. Наприклад - автор детально й дуже круто та оригінально описав процес появи породжень, але він забув додати в книгу, що вони собою являють. Оскільки до книг в мене йшла послуга “Автор-консультант про макс+”, я запитав й напишу тут, це не спойлер, це те чого не вистачає - породження це сутності, які відокремлюються від людей коли ті занадто сильно захоплені життям у віртуальному просторі.

Автор створив в книгах неймовірно крутий, оригінальний та такий, що захоплює уяву всесвіт. Але він дуже непропорційно про нього написав й максимально розкривається він саме у другій книзі, тоді як перша більше про Аллервельт, породження та початок історії бісів з агентами Німанд та Єманд, а давні Боги, устрій Пекла, Міжсвіття та інше зʼявляться більшою частиною в другій книзі. Також, як я писав, в першій книзі не вистачило пропрацьованої історії агентів. Це результат фінансових обмежень по кількості символів для друку, відсутності бета-рідерів тощо. А історія цих агентів, бісів та їх особистих літописців тягне не окремий приквел, й, можливо, він буде.

Не варто від цих книг очікувати такої вилизаності тексту та історії, як є в книгах від видавництв, тій же “Синтезі” або “Корчмі на перехресті світів”. Але, на мій погляд, автор тут зробив навіть більше ніж те, що може зробити одна людина, плюс книга була перевірена додатково редактором. В цілому для мене всі недоліки були передбачувані, трохи сируватий текст, пропущені пояснення деяких механік, нерівномірність розподілення сюжету та подій в книгах.

Можу чесно сказати, я алкоголік анархіст, перфекціоніст та ідеаліст, тому раніше не дуже охоче брався за самвидав й не викладав відгуки про сируваті тексти або книги з недоліками. Типу все повинно бути ідеально. Після книги “Ладомирія” та особливо “Аллервельту” я змінив думку. Серед самвидаву є дійсно оригінальні та дуже цікаві книги, і якщо ми, блогери, не будемо про них розповідати, то як цим письменникам самвидаву стати відомими, як про них дізнаються читачі та видавництва? Серія “Аллервельт” стане першими книгами самвидаву, по які в мене буде окреме відео.

Серія “Аллервельт” Романа Воронкова - це філософська концептуальна фантастика та іронічний магічний реалізм з чудовою атмосферою, дивними та яскравими персонажами й оригінальним всесвітом. Ця серія потрапила в моє найкраще прочитане за 2024 рік й вона ж є однією з найкращих та найоригінальніших представників українською фантастики та магічного реалізму, що я читав.

[NovaLiS · Rating 4 out of 5]

7

[Vasyl · Rating 3 out of 5]

Дивна асоціація, але саме вона переслідувала під час читання: це якби дія трилогії про “Нейроманта” Гібсона розгорталася в українському селі, але при цьому б і кіберпанкова похмурість, і художність “кібер-“ складової, були б витіснені “стендапом”. Особливо враження підсилилося після початку боротьби Аллервельту і Вільтхеру.

Прямі посилання, непрямі посилання, і просто думки про те що це на щось схоже, переслідують усю книгу. Така собі каша з багатьох компонентів: їстівна, але не шедевр кулінарного мистецтва, могла б бути кращою. Навіть на загальному рівні - це трохи каша. В книзі чотири розділи і ці розділи досить помітно відрізняються.

Перший розділ. Таке собі знайомство зі світом. Якби “Дизель-шоу” вирішили додати в свій побутовий гумор фантастичні елементи - це для них чудовий сценарій, який особливо навіть не прийшлось би переробляти. От тупо: ха-ха-ха задтроти - на сцену виходить типовий задрот - жарти про те як же ми їх не ненавидимо, бо вони зарозумілі і в них умови проживання кращі - публіка регоче, аж падає з крісел, моржі ревуть, у роялі тихо плавають шпроти.

Другий розділ. “Дизель-шоу” потроху перемішується з пєлєвінщиною, стає гірше. Складається враження що автора сильно недолайкали в інстаграмі, і він видає брєдову хейтерську теорію всього, за лекалами п’яти-десятирічної давності, яка зводиться до того що соціальні мережі - то все напоказ, несправжнє, зомбаки втикають в телефони а інші цим живляться. Дякую, ми це вже давно перетравили, але й дякую що було коротко і не має ніякого практичного впливу на подальший сюжет.

Третій розділ. На сцені з’являється його величність Абсурд, стає набагато краще. Біси займають належне їм центральне місце в оповіді і видають офігенну історію про борщ. Хейт до соціальних мереж переходить від брєдової теорії, до цілком пристойної практики. Починає розгортатися основна сюжетна лінія, помірно цікава, з інтригою. “Дизель-шоу” йде зі сцени.

Четвертий розділ. Це, нарешті, - просто нормальний кінець історії, написаний з гумором.

Третій-четвертий розділи цілком ок. Хотілося б звичайно більше деталей, більше сюжету, краще промальованих персонажів, але навіть в такому вигляді цілком можна читати. Початок - він навіть не дуже потрібний, якісь елементи могли б просто бути поступово вплетені в основу історію, а щось не варто було б взагалі чіпати.

Скоріше за все я не цільова аудиторія цієї книги. Особисто для мене це більше в кошик “такі книги також потрібні [але я не хочу їх читати]”. Хоча допомогло зрозуміти, що гумор, коли чи не єдиною метою автора є розсмішити, в друкованому вигляді мені геть не заходить.

[Олена Осіпова · Rating 2 out of 5]

Не можу сказати, що книга мені сподобалася.
Перша мінус зірка. Від самого початку автор без будь-якого жалю намагається вбити читача глобусом, дотошно і детально розповідаючи про Аллервельт. Вже на цьому етапі хочеться закрити книгу і не читати далі. Тим, хто прорвався через нетрі описів рано вдихати з полегшенням. Бо далі з’явиться те жахливе відчуття, коли прочитано 70% книги а досі нічого не почалося і не відбулося. Це друга мінус зірка. Сюжет не те що не рухається, він відсутній. Герої щось кажуть, щось роблять, кудись ходять, якось взаємодіють, але жодна дія чи діалог не рухають сюжет. Окремо про персонажів. Їх багато і вони ніякі. Головний (начебто) герой Німанд, який є оповідачем - порожній. Біси бісять тим, як легко їх передбачти . Гукери викликають здивування і питання доцільності їх існування. Єдина доросла людина на цьому святі непослуху - Єманд. Але вона пізнала дзен і намагається не втручатися в ігри малюків. Хоча більше схоже на те, що автор просто не знав, як прописати жіночий персонаж, тому зробив його максимально абстрактним.
Третя мінус зірка за жартик на 235 сторінці. В романі легко впізнаються відсилки на події поточної війни в України. Але над деякими речами жартувати вкрай недоречно.
Вже не стала знімати зірку за редактору та корекцію. Вони дуже і дуже погані. Десь коми зайві, десь відсутні, десь загублені пробіли, десь знаки наповзли один на одний. Ну і кілька логічних нестиковок по тексту (наприклад, кількість багатих молодиків в автівці) лишу за дужками.
Про плюси. Книга легко читається, в ній вистачає дотепності та актуального гумору. Щиро посміялася з Найвеличнішого володаря папіломи, навіть якщо автор вкладав в усе це інший зміст.
Чи захочу я читати продовження? Дуже малоймовірно. В поточних умовах 300 грн доцільніше перерахувати Справі Громад.

[KateHex · Rating 5 out of 5]

Це НЕ гумористичне фентезі, яке я планувала читати! Це взагалі НЕ фентезі.
Вже на перших сторінках згадуються підозрілі механічні діти і випотрошені тіла-життєльоти. І тут я зрозуміла, що читаю не те, що очікувала. Той балаган в який автор вводить читача на початку вже не сприймався як спроби насмішити. І я не знаю як це можна називати "гумористичним фентезі"!!! Для мене книга ділиться на дві частини
1. Події в інтернеті.
2. Події в реальності.
Тож сумбур і сюжетний хаос на початку стають цілком зрозумілими. Все як у мережі, у фб чи тікток - відоси, шортси, рілси, постики. Все на купу. Але у цьому хаосі відчувається шось стрьомне і маніакальне, що автор відклав на потім. І, авторе, якщо це ружжо не вістрилить у другій книзі, я повернусь і поставлю дві зірки!
В другій частині змінюється і стиль автора і ритміка тексту. Агенти, яких звуть Німанд і Єманд виходять у реальнісь. Українською мена їх, доречі, Ніхто і Хтось. І ці образи з розмитих і схематичних у першій частині стають більш сфомованими і насиченими. Балаган змінюють мрії і страх перед отим маніакальним захованим у "інтернетній" частині книги.
Чи є недоліки? Звісно, це самвидав. Але це найоригінальніші концепція світу і сюжетні виверти які я допоки читала у нових українських авторів. І великий плюс, що автор не копіює стилі і шляхи титанів жанру. Що часто характерно для початківців. Автор не повторює банальні тези про фальш в мережі, він населяє її новими сутностями, що відокремлені від свого біологічного носія - Породженнями. Видумує цікаві артефакти - життєльоти, афектні бомби, тощо. Вводить дивного персонажа Земляного діда і стрімким фіналом інтригує читати продовження. Це оригінальна книга в якій не все однозначно і точно не весело. Чекаю на доставку продовження і вірю, що страшне там таки ховалося!

[Lana Stolnik · Rating 4 out of 5]

📚 "Стрьомні нетрі Аллервельту" Романа Воронкова – це справжній квиток в інший вимір! 📚

Воронков майстерно створює світ Аллервельту – місце, де переплітається реальність і щось потойбічне, де кожен куток приховує таємниці та небезпеки. І все це прикрашене нотками гумору дивної двійки - Бєса Толкового та Бєса Полєзного. Особисто для мене - це найколоритніші та найцікавіші персонажі.

Для контролю за “породженнями” існує Аллервельт - унікальна та погано зрозуміла структура, в ланцюжках ходів, переходів та порталів якої можна й заблукати. Це не зовсім наш світ, чи зовсім не наш, чи під нашим світом. Нехай розбирається з цим інтелектуальна складова команди - гукери, якщо, звичайно, зможуть визначитися з косплеєм до наступної наради. Так, косплей - це важливо. У будь якому випадку, у цій структурі працюють агенти Німанд та Єманд. Саме вони вирушають на місії та ловлять усіляких “породжень”, стикаються з різними міфологічними створіннями. І Аллервельт все контролює, у агентів завжди є підтримка, але що, як раптом хтось подумає про те, щоб утнути щось геть непередбачуване?

Кожен персонаж – це окрема особистість зі своїми таємницями та мотивами. Роман Воронков створив досить деталізований світ і іноді здається, ніби ти сам блукаєш його нетрями. А реальність переплітається з містичністю. Можливо, що це навіть можна було б назвати протистоянням між новими містичними істотами, які прагнуть контролю над людством, та представниками старого містичного світу. Це подорож, яка, можливо, змусить замислитися над уявленням про світ.

[Karolina Kompaniets · Rating 3 out of 5]

Ця книга випадково потрапила мені, бо ми з приятелькою з книжкового клубу обмінялися прочитаним. Для самвидаву це гарна книга. Чи це гумористична фантастика? Ну... , біси витягнули її.
З плюсів маю відзначити :
1. Оригінальність задуму. Такого світу я ще не зустрічала.
2. Образи бісів і окрема дяка за їх імена, які багато важать, і ти як читач переосмислюєш їх під час читання.
3. Є гачочок на продовження.
4. Основна дія - на теренах українського села.
5. Реально сподобалась подорож скифів за буряками, цибулею і таке інше :)
З мінусів:
1. Забагато опису Аллервельту, але для чого він- не дуже розкрито, чи-то герой такий наївний.
2. Частини не рівні за сюжетом і темпом.
3. Гумор є, але він не всюди на рівні.
Добре, що такі книги з"являються, бо їх не так часто можна зустріти. А автору бажаю успіхів в письменництві.

[Iryna Ulianchenko · Rating 4 out of 5]

Хай буде 4.5 ☆.
Початок був повільний і майже без подій. Але потім владу в книзі захопила парочка бісів і одразу стало цікаво і кумедно. Розв'язка для мене настала раптово, але принаймні все пояснила. Загалом, я заін��ригована і планую читати продовження
Оскільки я в універі вчила німецьку, то змогла оцінити натяки, закладені в іменах і деяких формулюваннях. Окрема подяка пану Роману за плейліст ).

[Ірина · Rating 4 out of 5]

Це було прикольно, весело та смішно. Біси витягли на собі усю книгу. Часто хотілось, щоб це саме вони були головними героями. Було багато відсилок, які зрозумілі тільки українцю і за це окреме дякую, бо вже дуже вони веселі та автентичні. Також сподобався світоустрій, досить оригінальний, хоча хотілось би дізнатись про Аллервельт більше. Обовʼязково читатиму продовження.

[Karol · Rating 5 out of 5]

An incredible book, interesting to read! Captures you from the first second.

[Alla Obrezkova · Rating 4 out of 5]

Дуже сподобалось почуття гумору письменника і неочікуванні події, незвичайний погляд на те як побуваний наш світ. Дуже рекомендую, читається швидко, цікаво.

[Greta · Rating 5 out of 5]

5⭐️ за те, що це самобутнє українське фентезі без наслідувань і спроб копіювати будь-кого. Це український самвидав-якісний і гарно оформлений. Нові і незвичні персонажі, нетиповий світ, що трохи гальмує сприйняття, але коли розумієш зрештою, що це іронія, сарказм, дотепний, по-хорошому дурнуватий стьоб над інстапіплом, то починаєш посміхатися і вчитуватися. Це абсолютно оригінальна річ з дуже перспективним світом, погляд на життя в мережі і селі, ненавʼязлива любовна лінія без ванілі, порятунку принцеси і маскулінного геройства. Хоч розповідь ведеться від імені чоловіка, розумієш, що він не головний персонаж. Плюс цікаві інкрустації з фільмів 90х, треки і нариси з життя у глибинці. Якщо хтось шукає новеньке, то оце воно!

[Nekit Vin · Rating 5 out of 5]

Найоригінальніше фентезі з прочитаного українського за останній час. Новий світ, нові персонажі і є в чому розбиратися. Ну і гарний стьоб над позерами у мережі - з абсурдними ситуаціями і висміюванням! Фінал… чекав іншого..