The Philosophy of the Present

by George Herbert Mead, Arthur Edward Murphy (Preface by)

George Herbert Mead (1863-1931) had a powerful influence on the development of American pragmatism in the twentieth century. He also had a strong impact on the social sciences. This classic book represents Mead's philosophy of experience, so central to his outlook.The present as unique experience is the focus of this deep analysis of the basic structure of temporality and consciousness. Mead emphasizes the novel character of both the present and the past. Though science is predicated on the assumption that the present is predictable based on a thorough knowledge of the past, the experience of the present, says Mead, is an utterly unique moment comparable to no other, and when it is past the novel character of that unique experience is irrevocable.The emergence of novelty within the perceived rational order of reality is the crux of the problem that Mead explores. The present, in his words, is "the emergent event . . . something which is more than the processes that have led up to it and which by its change, continuance, or disappearance, adds to later passages a content they would not otherwise have possessed." The present as "the seat of reality" heavily conditions our retrospective view of the past as much as it helps to shape the future. The novelty of every present experience causes us to reconstruct our preceding experiences to make sense of the past, which is naturally assumed to be the main cause of what we presently experience. Our perspective on reality is thus relative to the conditioning of each new event and it changes continuously as the effects of the present shift our view of the past and future.This emphasis on the integrative, holistic nature of reality, in which everything past, present, and future is a condition of everything else, makes Mead's philosophy highly relevant to today's scientific picture of a quantum universe, where chance and probability play a role in the emergence of reality. Also of great interest is the way in which he extends his basic analysis of temporal-spatial reality to the emergence of mind and consciousness as a natural development of the evolutionary process.This stimulating and provocative work attests to John Dewey's praise of Mead as "the most original mind in philosophy in America" of his generation.

Genres: Philosophy, Sociology, Nonfiction, Psychology

202 pages, Paperback

First published January 1, 1959

About the author

George Herbert Mead was an American philosopher, sociologist, and psychologist, primarily affiliated with the University of Chicago. He was one of the key figures in the development of pragmatism. He is regarded as one of the founders of symbolic interactionism, and was an important influence on what has come to be referred to as the Chicago School of Sociology.

Reviews

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Почну з біографічних вражень: Джордж Герберт Мід дуже оманливий автор. У мене з ним пов’язані вже два непорозуміння. Перше було на другому курсі, коли мені до рук потрапив український переклад його праці Mind, Self and Society - Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста. Його я не купив саме через підзаголовок, де фігурував біхевіоризм. Тоді я вже знав, що біхевіоризм - це "стимул-реакція", тобто дуже вульгарно та примітивно. Звідки мені тоді було знати, що Дж.Мід якраз і протестує проти цього біологічного біхевіоризму і пропонує свій варіант "стимул-інтерпретація-реакція", який докорінним чином змінює трактування соціальної взаємодії.

Друге непорозуміння пов’язане саме з цією книгою. Коли вона мені трапилася до рук, то я вже розумів, що Дж.Мід - автор вартий уваги. Але вартий на рівні раритету з музею історії техніки: парова машина в епоху цифрових технологій може викликати замилування та стімпанківську ностальгію, але не більше. Все ж, я взявся читати "Філософію теперішнього", оскільки в післямові перекладач згадав, що Дж.Мід висловлював ідеї дуже близькі до Латурівських ще за півстоліття до появи Латура на соціологічній арені. Оскільки я якраз почав читати Б.Латура Наука в действии. Следуя за учеными и инженерами внутри общества, то не міг не піддатися на його чари - і оминути Дж.Міда.

І виявилося, що Б.Латур має дуже далекий стосунок до робіт Дж.Міда. Так, ідея інтероб’єктивності та соціальності фізичного і фізичності соціального в Дж.Міда присутня. Саме це вражає, бо фізичність соціального - це "фішка" Латура. Отже, перекладач був правий (хоча він всього лише цитував інтерв’ю Howard S. Becker). Але головна ідея Дж.Міда - темпоральність. Попри доволі банальний старт (в стилі Ф.Ніцше), що історія пишеться під потреби сьогодення, далі Дж.Мід закручує розмірковування так, що раптом розумієш правоту Lewis A. Coser: ідея темпоральності Дж.Міда - цінна, але дуже мало зрозуміла сучасниками. І це правда. Дж.Мід намагається з’ясувати, що таке теперішнє? Це секунда, дві, хвилина, година? Проте його відповідь несподівана: часу як такого не існує. Адже час - це зміни в одному об’єкті. Наприклад, як ми вимірюємо час? За рухом секундної стрілки (якщо вінтажний годинник). Тобто за змінами в одному об’єкті. Якщо годинника немає, то мірилом часу є подієвість нашого життя: насичений подіями день видається довшим, ніж день без подій. Отже, теперішнє - це час становлення, коли відбуваються події. Теперішнє випливає з минулого, хоча не зовсім. Тут слід розуміти, що існує два види теперішнього: реальне теперішнє та уявлюване теперішнє (в рос. перекладі "мнимое" від слова "уявляти, думати", хоча в оригіналі specious). Перше - це об’єктивна подієвість, яку ми не сприймаємо, бо маємо уявлення про неї (уявлюване теперішнє). Відтак, теперішнє випливає з минулого, але минуле випливає з уявлюваного теперішнього. Дж.Мід не вводить поняття уявлюваного минулого, бо його не існує. Минуле як реальна подієвість не може бути схоплене свідомістю: це вже буде теперішнє. Якщо ж воно минуле, то це "просіяне" теперішнє крізь сито релевантностей уявлюваного теперішнього. Проте ми не живемо в світі химер, зазначає Дж.Мід. Аж ніяк: минуле є реальним, але наше сприйняття змінюється. Проте воно змінюється довкола одного і того ж реального. Тобто є певний діапазон, де може коливатися зміни уявлень про минуле-як-подію. Це нормально, каже Дж.Мід, інакше минуле не виконувало б свою функцію носія досвіду (тому потрібна сепарація та "просіювання"), а було б вічно проживуваним теперішнім.

Окрім темпоральності Дж.Мід заторкує поняття емерджентності, досвіду та дії, а також Я, яке раніше передавали словом "самість" (тобто self). Але про все не перекажеш. Краще прочитати книгу. Попри те, що вийшла вона в світ 1932 р., вона досі актуальна. Можливо, навіть досі несвоєчасна.