What do you think?
Rate this book
Морок над містом
Оксана не вміє обирати чоловіків, одяг і компанію. Не може знайти ні нормальну роботу, ні зйомну хату. Та що вже там: навіть покінчити з собою як слід Оксана не спромоглася. Вона п’є антидепресанти й гарячково борсається в круговерті столичного життя, сподіваючись, що рано чи пізно все зміниться. І одного дня все таки змінюється: вона починає бачити неживих і немертвих істот, яких у Києві виявилося повно, та відкриває для себе той бік історії столиці, про який навіть не підозрювала.
Чи під силу Оксані, що радше звикла бути страшною подружкою, аніж головною героїнею, переламати хід драматичної боротьби за територію, визначитися, на якому вона боці у війні мертвих із немертвими — і зрозуміти, що робити з мороком у собі?
Чи під силу Оксані, що радше звикла бути страшною подружкою, аніж головною героїнею, переламати хід драматичної боротьби за територію, визначитися, на якому вона боці у війні мертвих із немертвими — і зрозуміти, що робити з мороком у собі?
320 pages, Paperback
Published September 1, 2023
1 person is currently reading
127 people want to read
About the author
Олена Кузьміна
5 books52 followersУкраїнська письменниця, авторка антиутопії «Проєкт “Лабіринт”» та урбан-фентезі «Морок над містом».
Кураторка проєкту «Своя полиця» на підтримку жанрової української літератури.
Лауреатка Коронації Слова 2021 у номінації «Вибір видавця». Співведуча подкасту для майбутніх письменників «Пішли писати» .
Менторка в міжнародному письменницькому кемпі “Write in Armenia”.
Кураторка проєкту «Своя полиця» на підтримку жанрової української літератури.
Лауреатка Коронації Слова 2021 у номінації «Вибір видавця». Співведуча подкасту для майбутніх письменників «Пішли писати» .
Менторка в міжнародному письменницькому кемпі “Write in Armenia”.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 45 reviews
September 23, 2023
Я прочитала цю книгу так швидко, мабуть, тому що я її дуже чекала. Але, певно, все ж через те, що тут все НЕСЕТЬСЯ, і ти не встигла оком кліпнути - вже якась нелюдь лізе у вікно зйомної хати на Дорогожичах.
Отож, про що ця книга для мене і що мені сподобалося/не сподобалося?
Почну з тригер-ворнінгів, бо авторка про них також писала:
Тут багато Росії. Багато персонажів звідти, багато згадок, долі персонажів переплетені з долями когось з боліт, і я передбачаю, що декого це може відвернути, ну то майте на увазі.
Ще з того, що мені не дуже зайшло, - дещо змазана кульмінація, хотілося б ефектнішої битви в фіналі, бо ми дізнаємося про все ніби пост-фактум.
І також хотілося б більшого розкриття персонажів психологічно, але тоді б це, ймовірно, знижувало загальний бадьорий темп пригод.
Що мені сподобалося:
👌 Атмосфера листопадових Дорогожичів - це топ. Від «Арома-кави» і до цвинтаря.
👌 Відчуття депресії і необхідності борсатися, не здаватися водночас - бо ти тільки «підкорюєш» Київ і не маєш права не мати грошей, бо хата зйомна, сусід противний.
👌 Жарти. Місцями було дуже смішно, особливо голі сцени в каналізації 😂
👌 Те, як змінювалася героїня Оксана, що спочатку була ніякою «страшною подружкою», а зрештою доволі сильно змінилася, особливо на тлі Сєви.
👌 Світобудова кланів (Домів) немертвих, тут хотілося б заглибитися в історії більше, познайомитися з киянами, бо ми здебільшого тільки шаримося разом з прийшлою командою. В цілому, це доволі великий світ, з якого нам показали маленьку частинку, можливо, колись було б продовження!
👌 кріповий екшен, але його було малувато, але той, що був, був класний
Десь так)
Отож, про що ця книга для мене і що мені сподобалося/не сподобалося?
Почну з тригер-ворнінгів, бо авторка про них також писала:
Тут багато Росії. Багато персонажів звідти, багато згадок, долі персонажів переплетені з долями когось з боліт, і я передбачаю, що декого це може відвернути, ну то майте на увазі.
Ще з того, що мені не дуже зайшло, - дещо змазана кульмінація, хотілося б ефектнішої битви в фіналі, бо ми дізнаємося про все ніби пост-фактум.
І також хотілося б більшого розкриття персонажів психологічно, але тоді б це, ймовірно, знижувало загальний бадьорий темп пригод.
Що мені сподобалося:
👌 Атмосфера листопадових Дорогожичів - це топ. Від «Арома-кави» і до цвинтаря.
👌 Відчуття депресії і необхідності борсатися, не здаватися водночас - бо ти тільки «підкорюєш» Київ і не маєш права не мати грошей, бо хата зйомна, сусід противний.
👌 Жарти. Місцями було дуже смішно, особливо голі сцени в каналізації 😂
👌 Те, як змінювалася героїня Оксана, що спочатку була ніякою «страшною подружкою», а зрештою доволі сильно змінилася, особливо на тлі Сєви.
👌 Світобудова кланів (Домів) немертвих, тут хотілося б заглибитися в історії більше, познайомитися з киянами, бо ми здебільшого тільки шаримося разом з прийшлою командою. В цілому, це доволі великий світ, з якого нам показали маленьку частинку, можливо, колись було б продовження!
👌 кріповий екшен, але його було малувато, але той, що був, був класний
Десь так)
July 27, 2024
Ще не читала книги, яка настільки влучно передала б відчуття людини з діагнозом «депресія». Коли інстинкт самозбереження, нібито основний, притуплюється – і померти боїшся набагато менше, ніж звільнення, проблем із орендодавцем чи перспективи застудити придатки і потім витрачати гроші на гінеколога. Коли самотність вкупі із страхом стосунків стає настільки нестерпною, що привабливим починає здаватись перший-ліпший, навіть якщо це простигосподи (не)мертвий гопнік з Підмосковʼя.
Коли настільки намагаєшся бути зручною для всіх, що ненавидиш всіх, хто таким не заморочується, а себе ненавидиш найбільше.
Людина в депресії огидна, в першу чергу огидна собі, і авторка це майстерно описує. Але навіть у депресії людина не перестає бути людиною, вона варта життя, любові і підтримки.
«Морок над містом» робить ще одну дивну річ: Оксана, головна героїня роману, постійно порівнює себе з іншими (хоча має унікальні таланти), не по-доброму сміється над собою (коли мала б співчувати) – і мені здалось, що і сама оповідь ніби теж не сприймає себе серйозно, хоча має на це всі підстави. Є сотні, тисячі урбан-фентезі книжок, з простішим і складнішим сюжетом, скромнішим і багатшим лором, оригінальними й не дуже задумами – але така книга, саме така, – вона єдина.
Пізніше, сподіваюсь, їй приділять більше уваги, розбираючи на постколоніальних студіях троп про (не)мертве імперське наслєдіє, бо авторка багато рефлексує на тему відмови від російського культурного простору (не всім навіть після лютого 2022 це давалось легко, хтось буквально певний час так і жив, з (не)мертвими руреперами і бродськоцитувальниками всередині), але розумію, що зараз згадка росіян може тригерити багатьох читачів.
Не знаю, як читається ця книга людьми без досвіду клінічної депресії, але особисто я ніби подивилась у брудне потріскане старе дзеркало – і побачила там себе. В сльозах, але живу. І це – офігезне відчуття.
Тому з нетерпінням чекаю наступних книг авторки.
Коли настільки намагаєшся бути зручною для всіх, що ненавидиш всіх, хто таким не заморочується, а себе ненавидиш найбільше.
Людина в депресії огидна, в першу чергу огидна собі, і авторка це майстерно описує. Але навіть у депресії людина не перестає бути людиною, вона варта життя, любові і підтримки.
«Морок над містом» робить ще одну дивну річ: Оксана, головна героїня роману, постійно порівнює себе з іншими (хоча має унікальні таланти), не по-доброму сміється над собою (коли мала б співчувати) – і мені здалось, що і сама оповідь ніби теж не сприймає себе серйозно, хоча має на це всі підстави. Є сотні, тисячі урбан-фентезі книжок, з простішим і складнішим сюжетом, скромнішим і багатшим лором, оригінальними й не дуже задумами – але така книга, саме така, – вона єдина.
Пізніше, сподіваюсь, їй приділять більше уваги, розбираючи на постколоніальних студіях троп про (не)мертве імперське наслєдіє, бо авторка багато рефлексує на тему відмови від російського культурного простору (не всім навіть після лютого 2022 це давалось легко, хтось буквально певний час так і жив, з (не)мертвими руреперами і бродськоцитувальниками всередині), але розумію, що зараз згадка росіян може тригерити багатьох читачів.
Не знаю, як читається ця книга людьми без досвіду клінічної депресії, але особисто я ніби подивилась у брудне потріскане старе дзеркало – і побачила там себе. В сльозах, але живу. І це – офігезне відчуття.
Тому з нетерпінням чекаю наступних книг авторки.
October 2, 2023
Повноцінний відгук згодом на каналі https://t.me/daphniasuggests
УПД:
😐Кілька головних героїв - мертва русня, але ми маємо їм співчувати, бо вони ж наче не самі прийшли, їх змусили. І ні, мертва русня не класичному приємному нам значенні, просто така собі нєчисть, активно діюча.
😐Одна з головних героїнь має прообразом Арестовича (вибачайте за згадку) і саме ця героїня типу рятує Київ від нечисті, що завелася на вулицях міста. І знаєте, я тут маю додати, що дізналася про це тільки сьогодні (2 жовтня), коли вже поставила оцінки. І тепер хочу піти й зняти одну зірочку, бо я і так її натягувала силомиць, бо "ну це ж наші автори, їх же треба морально підтримувати", але тут моя толерантність дає пас.
😐Питання щодо логіки дій та реалістичності навіть тої частини, що відповідає за реалізм, краще взагалі не ставити, аби не було невдобнінько.
😐Позитивні враження перших кількох сторінок — від динаміки сюжету — розбиваються на друзки, як тільки ти розумієш, що оцей шалений ритм лютої фігні подій без пояснень, логіки та крихти сенсу нестиметься аж до останньої сторінки.
😐Жартики за 300 якщо не на кожній сторінці, то через сторінку однозначно. І чомусь люто-соромно мені за них, хоча це ж не я їх пишу!
Я чесно рада за тих читачів, які змогли віднайти щось позитивне у цій книзі. І також рада, що їх (читачів) було навіть не один. Але комусь радити це читати не зможу.
УПД:
😐Кілька головних героїв - мертва русня, але ми маємо їм співчувати, бо вони ж наче не самі прийшли, їх змусили. І ні, мертва русня не класичному приємному нам значенні, просто така собі нєчисть, активно діюча.
😐Одна з головних героїнь має прообразом Арестовича (вибачайте за згадку) і саме ця героїня типу рятує Київ від нечисті, що завелася на вулицях міста. І знаєте, я тут маю додати, що дізналася про це тільки сьогодні (2 жовтня), коли вже поставила оцінки. І тепер хочу піти й зняти одну зірочку, бо я і так її натягувала силомиць, бо "ну це ж наші автори, їх же треба морально підтримувати", але тут моя толерантність дає пас.
😐Питання щодо логіки дій та реалістичності навіть тої частини, що відповідає за реалізм, краще взагалі не ставити, аби не було невдобнінько.
😐Позитивні враження перших кількох сторінок — від динаміки сюжету — розбиваються на друзки, як тільки ти розумієш, що оцей шалений ритм лютої фігні подій без пояснень, логіки та крихти сенсу нестиметься аж до останньої сторінки.
😐Жартики за 300 якщо не на кожній сторінці, то через сторінку однозначно. І чомусь люто-соромно мені за них, хоча це ж не я їх пишу!
Я чесно рада за тих читачів, які змогли віднайти щось позитивне у цій книзі. І також рада, що їх (читачів) було навіть не один. Але комусь радити це читати не зможу.
September 25, 2023
Я і фентезі - дві досить далекі недотичні одиниці. Та з міським фентезі наші шляхи іноді перетинаються: якось навіть рідерила одне і дуже вболіваю за його видання. Тому іноді я таки експериментую, виходячи із зони комфортної трилерної бульбашки.
В цій книжці мене підкупило одне речення з анотації:
📝 «Вона починає бачити неживих і немертвих істот, яких у Києві виявилося повно, та відкриває для себе той бік історії столиці, про який навіть не підозрювала.»
Книжка сповнена своєрідного авторського гумору та відсилок до купи фільмів/серіалів/тб-програм, які мають відгукнутися авдиторії 30-35 років:
📝 «Проблема полягала в тому, що я знала лише двох представників казахської національності: одного – з аніме про фігуристів, іншу – з шоу «Топ-модель по-українськи»
📝 «– Що «ні»? Що ти маєш на увазі? – повернувся до нього Добролюбов. Постать підняла руку й тицьнула пальцем спершу на себе, потім на мене. Ну чисто «ми з тобою однієї крові» з «Мауґлі». Хто він чи вона взагалі? Німий немертвий качок?»
📝 «Або, може, наспівати пісеньку, щоб з’явився містер Пропер, з яким веселіше прибирати вдвічі швидше?»
Дещо в цій книжці резонувало особисто мені. Як, наприклад, ті фломастери, які бабуся головної персонажки рятувала спиртом (блін, аж згадалось дитинство). А дещо - абсолютно мене не зачепило (як ці порівняння та гумор).
⚠️ До речі, маю попередити, що є персонажі з росії. Не плюйтеся одразу (бо я так і робила😅), їхню сутність авторка буде відкривати поступово, а у фіналі непогано все розрулить.
Мої сприйняття книжки постійно змінювалось: зайшла динаміка (бо я страшенно не люблю нудні описи і відсутність подій), але ні головні персонажі, ні вся їхня двіжуха та фінал - не викликали якихось емоцій. Це як з людьми: з кимось ти на одній хвилі, а з кимось - ви абсолютно не співпадаєте.
Так і тут. Просто не моє.
АЛЕ!!!! Я знайшла те, за що дуже плюсую книжку!!!
Основний посил: як важливо цінувати своє життя! Не нити, не скаржитися, як усе погано, не жаліти себе - бідну й нещасну, а намагатися знайти світло в темряві, радіти тому, що живий, а негаразди, на які можна вплинути - виправляти своїми діями. Я люблю, коли про таке нагадують😉 За це браво і дякую✌️
Коротше, як з будь-якою книгою: раджу познайомитися, щоб скласти свою думку. Думаю, поціновувачам жанру сподобається.
Мій книжковий канал: https://t.me/+3XJlO8beykMwNmUy
В цій книжці мене підкупило одне речення з анотації:
📝 «Вона починає бачити неживих і немертвих істот, яких у Києві виявилося повно, та відкриває для себе той бік історії столиці, про який навіть не підозрювала.»
Книжка сповнена своєрідного авторського гумору та відсилок до купи фільмів/серіалів/тб-програм, які мають відгукнутися авдиторії 30-35 років:
📝 «Проблема полягала в тому, що я знала лише двох представників казахської національності: одного – з аніме про фігуристів, іншу – з шоу «Топ-модель по-українськи»
📝 «– Що «ні»? Що ти маєш на увазі? – повернувся до нього Добролюбов. Постать підняла руку й тицьнула пальцем спершу на себе, потім на мене. Ну чисто «ми з тобою однієї крові» з «Мауґлі». Хто він чи вона взагалі? Німий немертвий качок?»
📝 «Або, може, наспівати пісеньку, щоб з’явився містер Пропер, з яким веселіше прибирати вдвічі швидше?»
Дещо в цій книжці резонувало особисто мені. Як, наприклад, ті фломастери, які бабуся головної персонажки рятувала спиртом (блін, аж згадалось дитинство). А дещо - абсолютно мене не зачепило (як ці порівняння та гумор).
⚠️ До речі, маю попередити, що є персонажі з росії. Не плюйтеся одразу (бо я так і робила😅), їхню сутність авторка буде відкривати поступово, а у фіналі непогано все розрулить.
Мої сприйняття книжки постійно змінювалось: зайшла динаміка (бо я страшенно не люблю нудні описи і відсутність подій), але ні головні персонажі, ні вся їхня двіжуха та фінал - не викликали якихось емоцій. Це як з людьми: з кимось ти на одній хвилі, а з кимось - ви абсолютно не співпадаєте.
Так і тут. Просто не моє.
АЛЕ!!!! Я знайшла те, за що дуже плюсую книжку!!!
Основний посил: як важливо цінувати своє життя! Не нити, не скаржитися, як усе погано, не жаліти себе - бідну й нещасну, а намагатися знайти світло в темряві, радіти тому, що живий, а негаразди, на які можна вплинути - виправляти своїми діями. Я люблю, коли про таке нагадують😉 За це браво і дякую✌️
Коротше, як з будь-якою книгою: раджу познайомитися, щоб скласти свою думку. Думаю, поціновувачам жанру сподобається.
Мій книжковий канал: https://t.me/+3XJlO8beykMwNmUy
October 6, 2023
Прочитала книгу за вечір, але вона мене так тригернула, що я вирішила розродитись відгуком.
- Головний мінус для мене - це головна героїня. Окрім слова жалюгідна, ніяка інша характеристика мені на думку не спадала. Вона ніяк не впливає на сюжет, не рухає його, ніяк не зростає, не змінюється, просто декорація для відображення компа��ії нечисті. Я розумію, що у неї депресія, і це пояснює і її стан, і відсутність дій, та я не розумію її необхідність для сюжету. Бо якщо ми її приберемо - фінал ніяк не зміниться.
- Далі - купа русні в сюжеті й відсилки до вєлікой культури, дуже бісило, про це вже писали.
- Дуже мало Києва. Це вже більше проблема моїх очікувань, звісно, але хотілось міського фентезі, яке розповідало про місто і його легенди, на кшталт Геймана і його "Небудь-де", чи Бена Аароновича й "Річки Лондона".
Тут ми маємо Дорогожичі (кладовища, Бабин Яр, психлікарня), Яр Вал (хіпстери та пироги з Ярославни), і Нивки (Файна Таун). Все, це просто географічні локації, ніяких легенд й історії. І нагадування через сторінку, що всі персонажі не місцеві, а героїня не знає місто і його історію, але знає купу історій про москву і метро-3 (про це вона ниє в перерві між згадками про свого колишнього з москви).
- Не вистачило інформації про світобудову, Доми, та навіть що таке морок я не зрозуміла. Особливо розсмішив опис функціонування неживих:"сірководень". Це все пояснення, вони функціонують завдяки йому, а от як - ну хз. Найбільше дратувало, що героїня наче і намагається дізнатись і звести докупи інформацію про інший світ, але через те, що вона не вміє в діалог, це все обривається, не почавшись, і я не зрозуміла сенсу цих спроб у тексті.
-Шутєєчки, від яких не смішно, а соромно.
Взагалі, мені ця книжка нагадала "Позолочених Вовків" Рошані Чокші - там також є Доми, русня десь фоном, і герої, які взагалі не вміють в комунікацію, і озвучувати свої думки й бажання через рот.
Підсумовуючи - мені сподобалась перша фраза про Арома каву, обкладинка і персонаж Ксенії, і на цьому напевно, все. Але, в Британії також не одразу з'явились свої Ніли Геймани і Бени Аароновичі, тому я сподіваюсь, що за кількістю фентезі у нас прийде якість.
- Головний мінус для мене - це головна героїня. Окрім слова жалюгідна, ніяка інша характеристика мені на думку не спадала. Вона ніяк не впливає на сюжет, не рухає його, ніяк не зростає, не змінюється, просто декорація для відображення компа��ії нечисті. Я розумію, що у неї депресія, і це пояснює і її стан, і відсутність дій, та я не розумію її необхідність для сюжету. Бо якщо ми її приберемо - фінал ніяк не зміниться.
- Далі - купа русні в сюжеті й відсилки до вєлікой культури, дуже бісило, про це вже писали.
- Дуже мало Києва. Це вже більше проблема моїх очікувань, звісно, але хотілось міського фентезі, яке розповідало про місто і його легенди, на кшталт Геймана і його "Небудь-де", чи Бена Аароновича й "Річки Лондона".
Тут ми маємо Дорогожичі (кладовища, Бабин Яр, психлікарня), Яр Вал (хіпстери та пироги з Ярославни), і Нивки (Файна Таун). Все, це просто географічні локації, ніяких легенд й історії. І нагадування через сторінку, що всі персонажі не місцеві, а героїня не знає місто і його історію, але знає купу історій про москву і метро-3 (про це вона ниє в перерві між згадками про свого колишнього з москви).
- Не вистачило інформації про світобудову, Доми, та навіть що таке морок я не зрозуміла. Особливо розсмішив опис функціонування неживих:"сірководень". Це все пояснення, вони функціонують завдяки йому, а от як - ну хз. Найбільше дратувало, що героїня наче і намагається дізнатись і звести докупи інформацію про інший світ, але через те, що вона не вміє в діалог, це все обривається, не почавшись, і я не зрозуміла сенсу цих спроб у тексті.
-Шутєєчки, від яких не смішно, а соромно.
Взагалі, мені ця книжка нагадала "Позолочених Вовків" Рошані Чокші - там також є Доми, русня десь фоном, і герої, які взагалі не вміють в комунікацію, і озвучувати свої думки й бажання через рот.
Підсумовуючи - мені сподобалась перша фраза про Арома каву, обкладинка і персонаж Ксенії, і на цьому напевно, все. Але, в Британії також не одразу з'явились свої Ніли Геймани і Бени Аароновичі, тому я сподіваюсь, що за кількістю фентезі у нас прийде якість.
October 6, 2023
5☆
Суміш смішного горору. Мені навіть дуже зайшло, бо у Кінга і не таке прочитаєш. Задумка і реалізація вдалась, але певно не всім таке сподобається (читайте анотацію). Проте читати укравторів потрібно - тому РЕКОМЕНДУЮ ;)
Суміш смішного горору. Мені навіть дуже зайшло, бо у Кінга і не таке прочитаєш. Задумка і реалізація вдалась, але певно не всім таке сподобається (читайте анотацію). Проте читати укравторів потрібно - тому РЕКОМЕНДУЮ ;)
November 6, 2023
Міське фентезі про немертвих - людей, які застрягли між життям і смертю, переживши катастрофи або навколо-смертельний досвід на кшталт клінічної смерті чи спроби самогубства), дія якого розгортається у Києві. Головна героїня - замучена життям і дуже нещасна офісна працівниця під 30, яка намагається повернутися до "нормального" життя після спроби самогубства (максимально relatable образ для мене), виявляється, отримала здатність бачити цих самих немертвих крізь морок, якими вони вкриті. Вона натрапляє на невеличку групу немертвих - таких самих лузерів, як і вона, разом з ними намагається врятуватись від монстрів, і далі несеться все, як положено, - війни за владу і територію між групами немертвих, безвідповідальні магічні експерименти, результати яких постійно намагаються щось зжерти, йобана русня.
Враження про книжку змішані - ідея я про немертвих хороша, але імхо недорозкрита і недопрацьована, дуже гарно зроблений київський сеттинг і атмосфера холодного вогкого темного і брудного міста, яке ми бачимо крізь очі героїні, яка не вмерла і не сильно з цього рада, і ніяк не може розібратися, чи вона все ще людина, чи вже якась вічна магічна істота, що харчується негативими людськими емоціями(тому, до речі, немертві живуть у великих містах - щоб було чим годуватися). Персонажі всі неоднозначні і вроді як не чорнобілі, і що гарно вписується у мрачнякову атмосферу, але тут для мене починається головна проблема.
У книжці буквально немає персонажів, яким можна симпатизувати чи співчувати, а навіть коли моментами трапляються ситуації, в яких це можливо, за пару сторінок стається щось, що змушує знову хотіти ніколи не бачити цих кончених.
Навіть глоовна героїня, якій ми маємо співчувати (ну бо реально є через що), на якийсь момент починає капець бісити своєю безпомічністю, безпорадністю і безсуб'єкністю. Вона постійно психує, кричить на всіх, але при цьому не стоїть на своєму і робить, що вирішила. В один момент вона оре: "Я з місця не зрушу, поки мені все не пояснять", а буквально через 2 секунди слухняно йде, де сказали, ну бо лідер групки немертвих має здатність примушувати їнших робити, що йому треба. А коли ти кричала "Я з місця не зрушу?!" щойно, ти про цей факт забула?... Ну тобто я розумію, що ми у кризових ситуаціях не поводимося як герої чи треновані військові із загонів ССО (анлес персонажі є тренованими військвими із загонів ССО, але кому цікаво таке читати), але є межа між персонажами, які поводяться як нормальні люди, і персонажами, які поводяться як довбойоби.
Ця прблема для мене пов'язана зі стилем, в якому авторка розкриває нам світ. Ми дуже поступов дізнаємося, хто такі немертві і як функціонує їхній світ, яка передісторія персонажів (крім ГГ). Я поважаю такий підхід (і це краще, ніж інфодампи), але знов-таки, те, що героїня пів книжки бігає за цими немертвими з вимогами пояснить, хто вона, що відбувається і чого вони хочуть, і не отримує ЖОДНОЇ внятної, послідовної і повної відповіді, по-перше, бісить, по-друге, зображає героїню безвольною тряпкою, а по-третє, заважає нормально сприймати світ.
Вопщєм, цього разу, як і збагатьма іншими книжками українських автор_ок, у мене відчуття класної задумки, над якою сильно недопрацювали, і це капець обідно((
Враження про книжку змішані - ідея я про немертвих хороша, але імхо недорозкрита і недопрацьована, дуже гарно зроблений київський сеттинг і атмосфера холодного вогкого темного і брудного міста, яке ми бачимо крізь очі героїні, яка не вмерла і не сильно з цього рада, і ніяк не може розібратися, чи вона все ще людина, чи вже якась вічна магічна істота, що харчується негативими людськими емоціями(тому, до речі, немертві живуть у великих містах - щоб було чим годуватися). Персонажі всі неоднозначні і вроді як не чорнобілі, і що гарно вписується у мрачнякову атмосферу, але тут для мене починається головна проблема.
У книжці буквально немає персонажів, яким можна симпатизувати чи співчувати, а навіть коли моментами трапляються ситуації, в яких це можливо, за пару сторінок стається щось, що змушує знову хотіти ніколи не бачити цих кончених.
Навіть глоовна героїня, якій ми маємо співчувати (ну бо реально є через що), на якийсь момент починає капець бісити своєю безпомічністю, безпорадністю і безсуб'єкністю. Вона постійно психує, кричить на всіх, але при цьому не стоїть на своєму і робить, що вирішила. В один момент вона оре: "Я з місця не зрушу, поки мені все не пояснять", а буквально через 2 секунди слухняно йде, де сказали, ну бо лідер групки немертвих має здатність примушувати їнших робити, що йому треба. А коли ти кричала "Я з місця не зрушу?!" щойно, ти про цей факт забула?... Ну тобто я розумію, що ми у кризових ситуаціях не поводимося як герої чи треновані військові із загонів ССО (анлес персонажі є тренованими військвими із загонів ССО, але кому цікаво таке читати), але є межа між персонажами, які поводяться як нормальні люди, і персонажами, які поводяться як довбойоби.
Ця прблема для мене пов'язана зі стилем, в якому авторка розкриває нам світ. Ми дуже поступов дізнаємося, хто такі немертві і як функціонує їхній світ, яка передісторія персонажів (крім ГГ). Я поважаю такий підхід (і це краще, ніж інфодампи), але знов-таки, те, що героїня пів книжки бігає за цими немертвими з вимогами пояснить, хто вона, що відбувається і чого вони хочуть, і не отримує ЖОДНОЇ внятної, послідовної і повної відповіді, по-перше, бісить, по-друге, зображає героїню безвольною тряпкою, а по-третє, заважає нормально сприймати світ.
Вопщєм, цього разу, як і збагатьма іншими книжками українських автор_ок, у мене відчуття класної задумки, над якою сильно недопрацювали, і це капець обідно((
July 7, 2024
Я: а можна мені міського фентезі про Київ?
Сучукрліт: у нас є міське фентезі про Київ вдома.
Міське фентезі про Київ вдома:
УРБАН-ФЕНТЕЗІ про Київ з москалями
Мені обіцяли і продали міське горор-фентезі про Київ. Натомість толком ні горору, ні Києва тут нема. Знання головної героїні обмежені Дорогожичами, Рейтарською, "Ярославою" і Файна-Тауном. У підтвердження цього ГГ постійно бідкається, що не знає Києва, наче додатково насипає сіль на рану, бо ми і так розуміємо, що про місто вона не знає ні-чо-го.
Не знають нічого про Київ і нечисть з росії, яких доводиться терпіти всю книгу. Нечисть з росії показується нам симпатичною, господи прости, хорошимі рускімі (припхалась з ними, щоправда, і українка). А все тому що у ГГ травма від колишніх відносин з москалем, про що нам постійно нагадують, і власне звідти і взялись її ґрунтовні знання про москву. В книзі про Київ я дізнаюсь про москву більше, ніж власне про Київ. Дуже-дуже поверхнево були згадані події в Бабиному Яру та на Куренівці, але по суті жодної легенди не обіграно, жодної місцевої містики. Постійні згадки Рейтарської, як якось супер-пафосного місця, смішили. Скажу, як киянка: це місто неймовірно багате на легенди, містичні історії, цікаві і гарні локації. Київ - це не тільки Золоті Ворота (які насправді муляж над справжніми) і Рейтарська, це не тільки Хрещатик і тлін Дорогожичів. Ні, боже. Я читала і бачила мільйони втрачених можливостей.
Але ладно. Головна героїня. Я думала мене ніколи не буде так бісити видуманий персонаж. Так, у неї депресія. Так, проблеми з мамою і з цілями у житті. І любов'ю до себе. І все це пов'язано. Але ця книга примусила мене вперше в житті використовувати стікери під час читання для позначення моментів, де героїня ниє і заздрить. Вона постійно заздрить, і в неї сильна мізогінія по відношенню до успішних дівчат або просто таких, що можуть сидіти в "Малевичі" і розмовляти про хлопців (але це героїня робить висновок, що такі дівчата тупі і можуть тільки колишніх обговорювати). Це не припиняється до фіналу, і в якийсь момент втомлюєшся. Бо навіть у найбільш, здавалось, нервові моменти, де хоч щось нарешті починає відбуватись, і ГГ мала би переживати за конкретну поточну ситуейшен, вона знову згадує про хіпстерів на Рейтарській, які, гівнюки такі, п'ють фільтр і мають гроші. Але це все дрібниці на фоні того, що вона абсолютно не змінюється за книгу. Вона взагалі ні на що не впливає. Без неї сюжет так і так би відбувся. Вона там абсолютно замінна, і її всю книгу використовують. Особливо огидно і жалюгідно виглядає, коли персонаж, який весь час допомагав і підтримував її морально (хоч іноді віршами, гспд прости, бродського), опинився в пригніченому стані і не знав, що йому далі робити зі своїм не-життям, а героїні він в цей момент різко стає огидним, бо бач він своїм життям не керує. МОЖЕ ЇЙ ХТОСЬ СКАЖЕ?...
Рефлексія героїні за москвою і всім аттуда дійсно доводить до сказу, і вона ПОСТІЙНО наголошує на тому, як вона старається відхреститись від всього російського і виправдовується цілим абзацом за те, що поговорила з подругою російською. Але тут я знайшла ледь не єдиний плюс, а саме фіксацію ось цього стану багатьох людей, які відмовились від спільного з російським минулого і намагаються уникати все рос. Я сама і багато з нас мали там друзів, знайомих, дивились їх ютуб, слухали їх музику. Ми, на жаль, довго були в тому контексті, і він займав велику частину життя не одного покоління. Це - травма. Доволі серйозна, і трігери вмикають огидну самому собі мимовільну ностальгію за чимось таким. Або пісня згадається, під яку в школі на лавках тусили, або серіал, або той же клятий бродський. Тому конкретно цю лінію я розумію, хоч і читається це зараз важко.
Про сюжет і світобудову... *тяжко зітхає* Щось відбувається. Що - нам не пояснюють до самого кінця. ГГ постійно всіх питає і кричить, щоб їй все пояснили, але цього ніхто не робить. Побігли сюди - чого? - треба. Пішли туди - чого? - побачиш. Лізь туди - чого? - потім розкажу. Першу третину книги ти ще думаєш: "Ну добре, потім розкажуть, ну от у наступній главі щось дізнаємся, потім ще трохи", але ось вже половина і... ми все ще нічого не розуміємо. В перервах між цим ГГ рефлексує на тему успєшного успєха, хіпстерів і дівчат з айфонами, п'є каву поки щось десь відбувається. Про те, що щось відбулось, ми зазвичай дізнаємось пост-фактум. Ну бо героїня ніяк не рухає сюжет і ні на що не впливає.
Горор...і гумор. Горору майже нема. Мені цікаво, чи когось там щось злякало, але атмосфери жаху не було вза-га-лі. А чому? Дякуючи жартам за 300, які героїня видає майже на кожній сторінці, і постійним відсилкам на поп-культуру. Особливо можна подякувати за спойлер до Голодних Ігор. Я-то знала той сюжетний поворот, а раптом хтось дійсно собі так враження зіпсував?.. За жарти мало б бути соромно ГГ, а соромно чогось мені. І я не бачила слова "гумористичний" в синопсисі або на презентації. Втім я побачила самоіронію авторки в парі моментів, але чи була вона цілеспрямованою - не знаю.
Що змінилось в житті героїні? Нічого. Чи цікава концепція цього світу немертвих-неживих-ненароджених? Загалом, так. Серйозна, зі справжнім хорором, вплетеними київськими легендами історія, в якій не буде Оксани - цілком була б цікавою і відповідала заявленому жанру. Та навіть якби в цій книзі був хоч один толковий представник київських немертвих, то вже було б краще. Але...
Книга втрачених можливостей, назву це так. На жаль.
Сучукрліт: у нас є міське фентезі про Київ вдома.
Міське фентезі про Київ вдома:
"Про Київ я не знала жодної міської легенди. Було збіса соромно, бо про Москву я пам'ятала купу - історії колишнього засіли в пам'яті, ніби цвяхами прибиті"
УРБАН-ФЕНТЕЗІ про Київ з москалями
Мені обіцяли і продали міське горор-фентезі про Київ. Натомість толком ні горору, ні Києва тут нема. Знання головної героїні обмежені Дорогожичами, Рейтарською, "Ярославою" і Файна-Тауном. У підтвердження цього ГГ постійно бідкається, що не знає Києва, наче додатково насипає сіль на рану, бо ми і так розуміємо, що про місто вона не знає ні-чо-го.
"Ну добре, його заснував Кий колись дуже давно. А чи справді заснував, чи це міська легенда? Стало соромно, що я вже стільки часу живу тут, але всі сили витрачаю на те, щоб розказати, який Київ поганий"
Не знають нічого про Київ і нечисть з росії, яких доводиться терпіти всю книгу. Нечисть з росії показується нам симпатичною, господи прости, хорошимі рускімі (припхалась з ними, щоправда, і українка). А все тому що у ГГ травма від колишніх відносин з москалем, про що нам постійно нагадують, і власне звідти і взялись її ґрунтовні знання про москву. В книзі про Київ я дізнаюсь про москву більше, ніж власне про Київ. Дуже-дуже поверхнево були згадані події в Бабиному Яру та на Куренівці, але по суті жодної легенди не обіграно, жодної місцевої містики. Постійні згадки Рейтарської, як якось супер-пафосного місця, смішили. Скажу, як киянка: це місто неймовірно багате на легенди, містичні історії, цікаві і гарні локації. Київ - це не тільки Золоті Ворота (які насправді муляж над справжніми) і Рейтарська, це не тільки Хрещатик і тлін Дорогожичів. Ні, боже. Я читала і бачила мільйони втрачених можливостей.
Але ладно. Головна героїня. Я думала мене ніколи не буде так бісити видуманий персонаж. Так, у неї депресія. Так, проблеми з мамою і з цілями у житті. І любов'ю до себе. І все це пов'язано. Але ця книга примусила мене вперше в житті використовувати стікери під час читання для позначення моментів, де героїня ниє і заздрить. Вона постійно заздрить, і в неї сильна мізогінія по відношенню до успішних дівчат або просто таких, що можуть сидіти в "Малевичі" і розмовляти про хлопців (але це героїня робить висновок, що такі дівчата тупі і можуть тільки колишніх обговорювати). Це не припиняється до фіналу, і в якийсь момент втомлюєшся. Бо навіть у найбільш, здавалось, нервові моменти, де хоч щось нарешті починає відбуватись, і ГГ мала би переживати за конкретну поточну ситуейшен, вона знову згадує про хіпстерів на Рейтарській, які, гівнюки такі, п'ють фільтр і мають гроші. Але це все дрібниці на фоні того, що вона абсолютно не змінюється за книгу. Вона взагалі ні на що не впливає. Без неї сюжет так і так би відбувся. Вона там абсолютно замінна, і її всю книгу використовують. Особливо огидно і жалюгідно виглядає, коли персонаж, який весь час допомагав і підтримував її морально (хоч іноді віршами, гспд прости, бродського), опинився в пригніченому стані і не знав, що йому далі робити зі своїм не-життям, а героїні він в цей момент різко стає огидним, бо бач він своїм життям не керує. МОЖЕ ЇЙ ХТОСЬ СКАЖЕ?...
Рефлексія героїні за москвою і всім аттуда дійсно доводить до сказу, і вона ПОСТІЙНО наголошує на тому, як вона старається відхреститись від всього російського і виправдовується цілим абзацом за те, що поговорила з подругою російською. Але тут я знайшла ледь не єдиний плюс, а саме фіксацію ось цього стану багатьох людей, які відмовились від спільного з російським минулого і намагаються уникати все рос. Я сама і багато з нас мали там друзів, знайомих, дивились їх ютуб, слухали їх музику. Ми, на жаль, довго були в тому контексті, і він займав велику частину життя не одного покоління. Це - травма. Доволі серйозна, і трігери вмикають огидну самому собі мимовільну ностальгію за чимось таким. Або пісня згадається, під яку в школі на лавках тусили, або серіал, або той же клятий бродський. Тому конкретно цю лінію я розумію, хоч і читається це зараз важко.
Про сюжет і світобудову... *тяжко зітхає* Щось відбувається. Що - нам не пояснюють до самого кінця. ГГ постійно всіх питає і кричить, щоб їй все пояснили, але цього ніхто не робить. Побігли сюди - чого? - треба. Пішли туди - чого? - побачиш. Лізь туди - чого? - потім розкажу. Першу третину книги ти ще думаєш: "Ну добре, потім розкажуть, ну от у наступній главі щось дізнаємся, потім ще трохи", але ось вже половина і... ми все ще нічого не розуміємо. В перервах між цим ГГ рефлексує на тему успєшного успєха, хіпстерів і дівчат з айфонами, п'є каву поки щось десь відбувається. Про те, що щось відбулось, ми зазвичай дізнаємось пост-фактум. Ну бо героїня ніяк не рухає сюжет і ні на що не впливає.
Горор...і гумор. Горору майже нема. Мені цікаво, чи когось там щось злякало, але атмосфери жаху не було вза-га-лі. А чому? Дякуючи жартам за 300, які героїня видає майже на кожній сторінці, і постійним відсилкам на поп-культуру. Особливо можна подякувати за спойлер до Голодних Ігор. Я-то знала той сюжетний поворот, а раптом хтось дійсно собі так враження зіпсував?.. За жарти мало б бути соромно ГГ, а соромно чогось мені. І я не бачила слова "гумористичний" в синопсисі або на презентації. Втім я побачила самоіронію авторки в парі моментів, але чи була вона цілеспрямованою - не знаю.
Що змінилось в житті героїні? Нічого. Чи цікава концепція цього світу немертвих-неживих-ненароджених? Загалом, так. Серйозна, зі справжнім хорором, вплетеними київськими легендами історія, в якій не буде Оксани - цілком була б цікавою і відповідала заявленому жанру. Та навіть якби в цій книзі був хоч один толковий представник київських немертвих, то вже було б краще. Але...
Книга втрачених можливостей, назву це так. На жаль.
October 13, 2023
Так, я оце зараз трохи не зрозумів. Мені обіцяли крінжатіну, а отримав я цілком нормальний роман. Так, нічого особливого, але цілком нормально.
Так, авторка ніби обіцяла горор, але його я теж не отримав.
Усюди обман, всі брешуть, і як після цього довіряти людям і жити життє?
В кінці є прекрасні слова Оксани, ніби вона не є головним героєм свого життя, і це так і є. Ну погодьтеся, вона ж абсолютно нічого не зробила, вона ж взагалі ніяк не вплинула на сюжет. Він як жив сам по собі у планах Добролюбова і інших, так і завершився. Оксана не має сенсу у цій історії, вона не рятує світ, ніяк не допомагає, тільки ниє, пʼє свої антидепресанти і розпитує питання. І чомусь тут це має сенс (у «Пів короля» Аберкромбі Ярві теж ніяк не вплинув на сюжет, наприклад, і це було жирний мінусом роману).
Навіть епічний фінал і епічну битву Оксана фактично пропускає, хех.
Так, авторка ніби обіцяла горор, але його я теж не отримав.
Усюди обман, всі брешуть, і як після цього довіряти людям і жити життє?
В кінці є прекрасні слова Оксани, ніби вона не є головним героєм свого життя, і це так і є. Ну погодьтеся, вона ж абсолютно нічого не зробила, вона ж взагалі ніяк не вплинула на сюжет. Він як жив сам по собі у планах Добролюбова і інших, так і завершився. Оксана не має сенсу у цій історії, вона не рятує світ, ніяк не допомагає, тільки ниє, пʼє свої антидепресанти і розпитує питання. І чомусь тут це має сенс (у «Пів короля» Аберкромбі Ярві теж ніяк не вплинув на сюжет, наприклад, і це було жирний мінусом роману).
Навіть епічний фінал і епічну битву Оксана фактично пропускає, хех.
June 18, 2025
Що я можу сказати? Дуже бадьора розповідь! Екшн тут несеться вже з перших сторінок і темп не сповільнюється до самого кінця.
Сцени крuвaвoго місива та їхні бuтвu нагадували мені епізоди з найяскравіших фільмів Тарантіно 😁
А ще тут просто моооре відсилок до відомих фільмів/серіалів - "Голодні ігри", "Відьмак", "Сутінки" (на мінімалках 🤭) і в хід навіть класика жанру пішла - "Всі жінки відьми".
Ще сподобалась атмосфера. Ідеально було б читати цю книгу восени, десь під Гелловін. А ще під час читання ми блукаємо вулицями Києва. І хоч описані тут місця мені малознайомі, я відчула той вайб, що хотіла передати авторка.
Світоустрій - оці всі Доми нeмeртвuх та їхня ієрархія виглядає дуже масштабно і цікаво, єдине, що мені трохи не вистачило інформації, аби детальніше уявити/усвідомити це все.
Ще тут багато жартів. От прям дуже. Місцями з чорним гумором. Іноді з сарказмом 😁 Хоча, мушу зізнатись, що я не прям всі їх зрозуміла часом через певний брак досвіду, а місцями [якщо жарти стосувалось конкретних фільмів/серіалів] бо я не знайома з оригінальним сюжетом. Були епізоди, коли я реготала вголос (мандрівка каналізацією голяка, питання про ерekцію в немертвих 😁) вцілому сюжет виглядає як суцільний стьоб над кліше у фентезі й частково ромкомах.
Але поруч зі стьобом та гумором, присутня інша сторона медалі, похмуріша - про депресію, спустошення, відчай, але й водночас сенс та цінніть життя, які відкриваться Оксані, власне, саме через всі ті пригоди з нeмeтрвuмu.
Кінець певною мірою сентиментальний вийшов, але здається, ніби коло замкнулося й ми повернулись у точку відліку. Фінал мені сподобався.
Але обережно тригери
Присутні відсилки до рсії, і їх тут досить багато, і хоча в кінці все ніби стало на свої місця, все ж протягом читання виникало багато питань [що вплинуло на мої враження вцілому, бо, на жаль, я тільки після прочитання книги побачила, що Олена в себе на сторінці пояснює чому тут присутні ці згадки та персонажі]
Сцени крuвaвoго місива та їхні бuтвu нагадували мені епізоди з найяскравіших фільмів Тарантіно 😁
А ще тут просто моооре відсилок до відомих фільмів/серіалів - "Голодні ігри", "Відьмак", "Сутінки" (на мінімалках 🤭) і в хід навіть класика жанру пішла - "Всі жінки відьми".
Ще сподобалась атмосфера. Ідеально було б читати цю книгу восени, десь під Гелловін. А ще під час читання ми блукаємо вулицями Києва. І хоч описані тут місця мені малознайомі, я відчула той вайб, що хотіла передати авторка.
Світоустрій - оці всі Доми нeмeртвuх та їхня ієрархія виглядає дуже масштабно і цікаво, єдине, що мені трохи не вистачило інформації, аби детальніше уявити/усвідомити це все.
Ще тут багато жартів. От прям дуже. Місцями з чорним гумором. Іноді з сарказмом 😁 Хоча, мушу зізнатись, що я не прям всі їх зрозуміла часом через певний брак досвіду, а місцями [якщо жарти стосувалось конкретних фільмів/серіалів] бо я не знайома з оригінальним сюжетом. Були епізоди, коли я реготала вголос (мандрівка каналізацією голяка, питання про ерekцію в немертвих 😁) вцілому сюжет виглядає як суцільний стьоб над кліше у фентезі й частково ромкомах.
Але поруч зі стьобом та гумором, присутня інша сторона медалі, похмуріша - про депресію, спустошення, відчай, але й водночас сенс та цінніть життя, які відкриваться Оксані, власне, саме через всі ті пригоди з нeмeтрвuмu.
Кінець певною мірою сентиментальний вийшов, але здається, ніби коло замкнулося й ми повернулись у точку відліку. Фінал мені сподобався.
Але обережно тригери
Присутні відсилки до рсії, і їх тут досить багато, і хоча в кінці все ніби стало на свої місця, все ж протягом читання виникало багато питань [що вплинуло на мої враження вцілому, бо, на жаль, я тільки після прочитання книги побачила, що Олена в себе на сторінці пояснює чому тут присутні ці згадки та персонажі]
February 27, 2024
Почну з того що сподобалося. Хочу сказати, авторка точно вміє писати цікаві, кінематографічні екшн-сцени. Їх небагато, але вони динамічні та класно візуалізуються. Це дійсно талант, тому я покладатиму надії на інші книжки Кузьміної - одна в мене вже є, та я думаю, інші теж будуть.
Але з цією в мене не склалося. Передусім тому, що я так і не зрозуміла, до якого власне жанру належить історія "Мороку над містом". Так, назва доволі хибно налаштовує на Лавкрафта, але ні - хоча я оцінила відсилочку, про створінь, які піднялися проти своїх господарів, так, шогготи, це я викупила. Чого я не викупила, так це всього іншого.
Історія "Мороку" балансує десь між урбан фентезі та гумористичною фентезі, причому, для першої замало лору, для другої - ну, я не думаю, що Олена Кузьміна хотіла саме такого для своєї історії. Точніше як, власне гумор є, він скрізь, на кожній сторінці та іноді навіть приємний (я таки посміхнулася та не раз, дуже живозі траплялися моменти), та доречний - як ілюстрація того, якою замкнутою у собі та змученою є героїня, яка іноді тримається за свою самоіронію як за рятівний круг, щоб геть не поплисти остаточно. Але іноді всього цього занадто та сприймається не як спроба розрядити атмосферу, а як черговий марвелівський бойовичок, де персонажі постійно хохмять, бо продакшн виходить з того, що сімейні блокбастери мають продаватися ще й як комедії.
Насправді у "Мороку" багато і темного, і страшного. Але воно не отримало, як на мене належного розвитку. Мені не вистачило буквально всього: не вистачило ворлдбілдінгу, не вистачило детальніше про київські великі доми (я тільки сподіваюся, що натхненням не був один росавтор), не вистачило власне сюжетки, не вистачило подробиць про антагоністів, мені навіть фіналу не вистачило, бо в якийсь момент все почало зливатися у одну велику сюреалістичну віхолу. Події кудись бігли та відбувалися, головна героїня наздоганяла це все, не забуваючи гуморити про недолугу-себе, а я-читачка, втрачала контроль (і, на жаль, цікавість) за тим, що коїться на сторінках.
І хоча мені сподобалося, що Оксана тут не центр подій, не супер-пупер обрана та навіть трохи сатиричний образ дівча-що-вижила-але-навіщо, її очами, очами героїні-спостерігачки, мені не вдалося побачити цілісної історії. Хоча, звісно, можливо це тільки мої проблеми.
Але з цією в мене не склалося. Передусім тому, що я так і не зрозуміла, до якого власне жанру належить історія "Мороку над містом". Так, назва доволі хибно налаштовує на Лавкрафта, але ні - хоча я оцінила відсилочку, про створінь, які піднялися проти своїх господарів, так, шогготи, це я викупила. Чого я не викупила, так це всього іншого.
Історія "Мороку" балансує десь між урбан фентезі та гумористичною фентезі, причому, для першої замало лору, для другої - ну, я не думаю, що Олена Кузьміна хотіла саме такого для своєї історії. Точніше як, власне гумор є, він скрізь, на кожній сторінці та іноді навіть приємний (я таки посміхнулася та не раз, дуже живозі траплялися моменти), та доречний - як ілюстрація того, якою замкнутою у собі та змученою є героїня, яка іноді тримається за свою самоіронію як за рятівний круг, щоб геть не поплисти остаточно. Але іноді всього цього занадто та сприймається не як спроба розрядити атмосферу, а як черговий марвелівський бойовичок, де персонажі постійно хохмять, бо продакшн виходить з того, що сімейні блокбастери мають продаватися ще й як комедії.
Насправді у "Мороку" багато і темного, і страшного. Але воно не отримало, як на мене належного розвитку. Мені не вистачило буквально всього: не вистачило ворлдбілдінгу, не вистачило детальніше про київські великі доми (я тільки сподіваюся, що натхненням не був один росавтор), не вистачило власне сюжетки, не вистачило подробиць про антагоністів, мені навіть фіналу не вистачило, бо в якийсь момент все почало зливатися у одну велику сюреалістичну віхолу. Події кудись бігли та відбувалися, головна героїня наздоганяла це все, не забуваючи гуморити про недолугу-себе, а я-читачка, втрачала контроль (і, на жаль, цікавість) за тим, що коїться на сторінках.
І хоча мені сподобалося, що Оксана тут не центр подій, не супер-пупер обрана та навіть трохи сатиричний образ дівча-що-вижила-але-навіщо, її очами, очами героїні-спостерігачки, мені не вдалося побачити цілісної історії. Хоча, звісно, можливо це тільки мої проблеми.
November 24, 2023
Мій телеграм канал – «Шо б його такого почитати?»
Нууу… не моє.
Задумка мені сподобалась: Київ, монстри-почвари, депресивна дівчина, яка стикається з цим усім. Тобто морок всередині зіштовхується із мороком ззовні.
Але я очікувала зовсім іншої атмосфери від цієї історії, якщо чесно, тому реалізація мені не сподобалась. Я знала про гумор – хотілось сарказму, іронії, тонкощів. Отримала меми, підколи і згадку пісні «Доброго вечора, ми з України». Хотіла монстрів, від яких перехоплює дух, отримала монстрів-невдах (до того ж із минулим з країни 404). Хотіла відчути емоційне напруження дівчини, яка нещодавно пережила спробу самогубства, лікується антидепресантами і зустрічається із неживими-немертвими, натомість отримала жартівницю на грані істерики, яка постійно забуває про таблетки і просто з порогу змирилась із тим, що почала тусуватися із якимись істотами.
Я не кажу, що цей варіант чимось поганий – зовсім ні. Я навіть впевнена, що такий підхід сподобається набага-а-ато ширшій аудиторії. Проте не мені. Коли маєш за плечима доволі широкий бекграунд прочитаного, історія Оксани здається чи то поверхневою, чи то написаною «по приколу», чи то просто недопрацьованою. Можливо, в цьому і була задумка, але враження це не змінить.
Авторська мова хороша: читалося легко, іноді мені і справді було смішно. Сподобались відсилки (хоч їх було і забагато, проте приємно зустрічати у тексті добре знайомі явища). Сюжет… періодично проскакують логічні дії – за це вже дякую.
Основне враження: крінж. Непоганий такий крінж, місцями навіть цікавий. Проте перечитувати цю книгу точно не буду і навряд комусь її рекомендую.
Нууу… не моє.
Задумка мені сподобалась: Київ, монстри-почвари, депресивна дівчина, яка стикається з цим усім. Тобто морок всередині зіштовхується із мороком ззовні.
Але я очікувала зовсім іншої атмосфери від цієї історії, якщо чесно, тому реалізація мені не сподобалась. Я знала про гумор – хотілось сарказму, іронії, тонкощів. Отримала меми, підколи і згадку пісні «Доброго вечора, ми з України». Хотіла монстрів, від яких перехоплює дух, отримала монстрів-невдах (до того ж із минулим з країни 404). Хотіла відчути емоційне напруження дівчини, яка нещодавно пережила спробу самогубства, лікується антидепресантами і зустрічається із неживими-немертвими, натомість отримала жартівницю на грані істерики, яка постійно забуває про таблетки і просто з порогу змирилась із тим, що почала тусуватися із якимись істотами.
Я не кажу, що цей варіант чимось поганий – зовсім ні. Я навіть впевнена, що такий підхід сподобається набага-а-ато ширшій аудиторії. Проте не мені. Коли маєш за плечима доволі широкий бекграунд прочитаного, історія Оксани здається чи то поверхневою, чи то написаною «по приколу», чи то просто недопрацьованою. Можливо, в цьому і була задумка, але враження це не змінить.
Авторська мова хороша: читалося легко, іноді мені і справді було смішно. Сподобались відсилки (хоч їх було і забагато, проте приємно зустрічати у тексті добре знайомі явища). Сюжет… періодично проскакують логічні дії – за це вже дякую.
Основне враження: крінж. Непоганий такий крінж, місцями навіть цікавий. Проте перечитувати цю книгу точно не буду і навряд комусь її рекомендую.
November 7, 2023
Морок, який він?
Для мене це надто густий туман, коли не бачиш далі свого носа, він огортає тебе, маскує від світу, так само як і світ від тебе. В ньому можна загубитися, як губишся в шаленому ритмі Києва, спотикаючись на сходинках успіху, штовхаючись за можливість видертися на верх. Інколи ці невдачі призводять до депресії… можливо саме це сталося з Оксаною. Київ може тебе лякати і надихати в один і той же момент – за це я люблю його, ну і звісно в деякі райони, я не особо люблю їздити
«Морок над містом» може не всім сподобатися, може тригерити
Для мене ця книжка про:
● Легке та динамічне читання
● Специфічний гумор, який мені сподобався
● Ім’я Аміна тепер буде мати іншу асоціацію
● Аромакава колись була улюбленою кав’ярнею
● Місця. Я з тих людей, що відчуваються себе ніби в іншій країні на деяких вулицях, або відчувати піднесення чи впевненості в своєму майбутньому – це про парк))
● І все таки Україна перемагає (спойлер*)))))
Щодо спогадів Оксани про країну назву якої я хочу стерти, а її саму обгородити і хай що хочуть там і роблять, головне нас не займають – для мене це опис людей, що шукали «краще життя», бо з усіх екренів ТВ це передавалося, особливо в 90 та 00роки. Але там ми були не потрібні…
І ще Оксана виконала відведену її роль, хоч вона цього походу не дуже зрозуміла – без Оксани Ксенія не змогла б зробити те що зробила)
І щодо Севи – це приклад людини, яка вважає, що вона немає права обирати, тому просто слідує за кимось… ох кого це нагадує
Для мене це надто густий туман, коли не бачиш далі свого носа, він огортає тебе, маскує від світу, так само як і світ від тебе. В ньому можна загубитися, як губишся в шаленому ритмі Києва, спотикаючись на сходинках успіху, штовхаючись за можливість видертися на верх. Інколи ці невдачі призводять до депресії… можливо саме це сталося з Оксаною. Київ може тебе лякати і надихати в один і той же момент – за це я люблю його, ну і звісно в деякі райони, я не особо люблю їздити
«Морок над містом» може не всім сподобатися, може тригерити
Для мене ця книжка про:
● Легке та динамічне читання
● Специфічний гумор, який мені сподобався
● Ім’я Аміна тепер буде мати іншу асоціацію
● Аромакава колись була улюбленою кав’ярнею
● Місця. Я з тих людей, що відчуваються себе ніби в іншій країні на деяких вулицях, або відчувати піднесення чи впевненості в своєму майбутньому – це про парк))
● І все таки Україна перемагає (спойлер*)))))
Щодо спогадів Оксани про країну назву якої я хочу стерти, а її саму обгородити і хай що хочуть там і роблять, головне нас не займають – для мене це опис людей, що шукали «краще життя», бо з усіх екренів ТВ це передавалося, особливо в 90 та 00роки. Але там ми були не потрібні…
І ще Оксана виконала відведену її роль, хоч вона цього походу не дуже зрозуміла – без Оксани Ксенія не змогла б зробити те що зробила)
І щодо Севи – це приклад людини, яка вважає, що вона немає права обирати, тому просто слідує за кимось… ох кого це нагадує
January 30, 2024
Не майте очікувань від книги, тим більше завищених.
Я очікував міське фентезі про Київ.
Його тут немає. Київ як сцена дійства просто ніякий, хоча і Дорогожичі з хащами БЯ, і Золоті, для мене цікаві. І це я ще мовчу, що мене бісить гг своїми "ой, я не знаю міста", а що ти с#к@ зробила щоб пізнати його?
"Фентезійні" елементи настільки не відіграють ніякої ролі, що й без цих нелюдей і немертвих головний сенс все одно можна було втілити.
Бо це книга про життя людини, його сенс, вибір, свободу волі тощо.
Я чудово розумів гг, її проблеми.
Дуже зайшов стьоб над успішним успіхом.
Але але але.
І насамкінець про рус###ню. Не знаю яка тут політика спільноти.
Якже воно мене муляло, ні, не тригерило, муляло як погане взуття.
Мені подобається що ГГ постійно натякає на свою русофобію, але ж тут суцільне дводумство. Якого 🍆 росіяни не мертві шастають Києвом? Шо за натяки майже всю книгу (практично до останніх двох розділів) що ці росіяни "хароші", ну ладно в кінці Сашка стає хорошим, Сєва полукровка, Гуня якутка (поневолений народ), а Ксенія чернігівка. Окремо визнаю, що чернігівське земляцтво у Києві потужне ))). Тобто зважайте на цей тригер.
Я очікував міське фентезі про Київ.
Його тут немає. Київ як сцена дійства просто ніякий, хоча і Дорогожичі з хащами БЯ, і Золоті, для мене цікаві. І це я ще мовчу, що мене бісить гг своїми "ой, я не знаю міста", а що ти с#к@ зробила щоб пізнати його?
"Фентезійні" елементи настільки не відіграють ніякої ролі, що й без цих нелюдей і немертвих головний сенс все одно можна було втілити.
Бо це книга про життя людини, його сенс, вибір, свободу волі тощо.
Я чудово розумів гг, її проблеми.
Дуже зайшов стьоб над успішним успіхом.
Але але але.
І насамкінець про рус###ню. Не знаю яка тут політика спільноти.
Якже воно мене муляло, ні, не тригерило, муляло як погане взуття.
Мені подобається що ГГ постійно натякає на свою русофобію, але ж тут суцільне дводумство. Якого 🍆 росіяни не мертві шастають Києвом? Шо за натяки майже всю книгу (практично до останніх двох розділів) що ці росіяни "хароші", ну ладно в кінці Сашка стає хорошим, Сєва полукровка, Гуня якутка (поневолений народ), а Ксенія чернігівка. Окремо визнаю, що чернігівське земляцтво у Києві потужне ))). Тобто зважайте на цей тригер.
October 25, 2024
Треба, бачу, авторам ставити позначки на книгах «про русню».
Бо я так і не зрозуміла , навіщо в 2024 році читаю про москву та «хороших руских» (хоч і напів дохлих).
Жарти в книзі я оцінила. За них ці бали.
Бо я так і не зрозуміла , навіщо в 2024 році читаю про москву та «хороших руских» (хоч і напів дохлих).
Жарти в книзі я оцінила. За них ці бали.
March 5, 2024
Містична історія, події якої відбуваються в районах Києва - Дорогожичі, Бабін Яр, Золоті Ворота… оскільки, історично так склалося, саме тут багато крові пролилось: «нам потрібні території, бажано у великих містах, густо населені людьми. Місця, де сталися великі трагедії. Місця, де люди й досі страждають, тому що без вас і ваших страждань ми помремо.»
Головна героїня не щаслива, не може знайти нову роботу та побудувати нових стосунків, а нове житло було таке, що краще б його вона не знаходила. Чому в не вв'язатися в пригоди, які потенційно можуть коштувати її життя? Принаймні буде хоч щось цікаве наостанок.
Опис суспільства сучасного Києва:
«Це місто неврозів та паніки. Всі тут самотні, успішні й страшенно зайняті. Серйозно, хто ще приходить увечері в бар з ноутом, окрім киянина? Хто ще працює зранку, в обід, вечорами й, можливо, навіть уночі? Я ніколи не могла зрозуміти цю одержимість. У чому сенс? Усе життя втикати в екран - щоби що? Купити машину, стирчати в заторах і втикати в інші машини?»
Головна ідея твору: Життя - це подарунок. Будь-яке, будь-де. Якщо ми хочемо жити, треба завʼязувати з саморуйнуванням.
Книга не нудна, з самоіронією, трошки нецензурної лексики та гумору: «Я ледь не впустила чай, але, враховуючи, що чай був з «Ароми», шкодувати не було б за чим»
Мені сподобалась ідея, містична складова, динаміка сюжету, але не вистачило трошки пояснень певних аспектів (хотілось більше тексту).
Головна героїня не щаслива, не може знайти нову роботу та побудувати нових стосунків, а нове житло було таке, що краще б його вона не знаходила. Чому в не вв'язатися в пригоди, які потенційно можуть коштувати її життя? Принаймні буде хоч щось цікаве наостанок.
Опис суспільства сучасного Києва:
«Це місто неврозів та паніки. Всі тут самотні, успішні й страшенно зайняті. Серйозно, хто ще приходить увечері в бар з ноутом, окрім киянина? Хто ще працює зранку, в обід, вечорами й, можливо, навіть уночі? Я ніколи не могла зрозуміти цю одержимість. У чому сенс? Усе життя втикати в екран - щоби що? Купити машину, стирчати в заторах і втикати в інші машини?»
Головна ідея твору: Життя - це подарунок. Будь-яке, будь-де. Якщо ми хочемо жити, треба завʼязувати з саморуйнуванням.
Книга не нудна, з самоіронією, трошки нецензурної лексики та гумору: «Я ледь не впустила чай, але, враховуючи, що чай був з «Ароми», шкодувати не було б за чим»
Мені сподобалась ідея, містична складова, динаміка сюжету, але не вистачило трошки пояснень певних аспектів (хотілось більше тексту).
September 22, 2024
Трапляються історії настільки трешові, що це навіть прикольно. "Морок над містом" нагадав мені фільм-пародію на "Сутінки", бо книга саму себе не може сприймати серйозно. Це урбаністичне фентезі про те, як в Київ прийшли московські немертві (пояснення істот шукайте в глосарії, що в кінці книги) і місцева Пані в глибокій депресії випадково на них натикається. Але замість похмурого, містичного вайбу - купа жартиків, попкультурних відсилок, дурнуватих ситуацій і прогулянок Києвом.
March 18, 2024
Прочитавши, я нарешті зрозуміла, що авторка мала на увазі розповідаючи, що персонажі самі вели її сюжетом.
Бо тут усе справді несеться, з перших сторінок нас хапають за руку і тягнуть у вир подій. З персонажами дійсно хотілось сперечатися, не уявляю, як Олена з ними домовлялася і хоч якось контролювала їх поведінку😄
Добре, що головна героїня задавала купу запитань про те, що сталося з нею, що таке той морок, бо я так само інколи взагалі не встигала зрозуміти, що відбувається навколо
Але, на жаль, відповіді я не завжди отримувала. Ті персонажі, які б могли надати відповідь просто вирішували її не надавати, а вдаватись у загадки. Через що у мене часто було відчуття нерозуміння оточення, не вистачило більш детального розкриття світу, героїв. З іншої сторони, а що я ще маю очікувати від таких інколи пихатих головних героїв?
Пробігши цей марафон мороку, оглядаюсь і радію за шлях і зміну головної героїні. Після сильної травми, через складне життя, купу проблем, страхів, за відсутності підтримки близьких, вона усе ж таки обирає життя
З мінусів, десь не моє почуття гумору та велика кількість посилань на сцени з книжок/кіно/реклам
Але!!
Я радію, що нарешті познайомилась з текстом авторки, точно планую прочитати Проєкт «Лабіринт» і буду чекати на нові історії!
Бо тут усе справді несеться, з перших сторінок нас хапають за руку і тягнуть у вир подій. З персонажами дійсно хотілось сперечатися, не уявляю, як Олена з ними домовлялася і хоч якось контролювала їх поведінку😄
Добре, що головна героїня задавала купу запитань про те, що сталося з нею, що таке той морок, бо я так само інколи взагалі не встигала зрозуміти, що відбувається навколо
Але, на жаль, відповіді я не завжди отримувала. Ті персонажі, які б могли надати відповідь просто вирішували її не надавати, а вдаватись у загадки. Через що у мене часто було відчуття нерозуміння оточення, не вистачило більш детального розкриття світу, героїв. З іншої сторони, а що я ще маю очікувати від таких інколи пихатих головних героїв?
Пробігши цей марафон мороку, оглядаюсь і радію за шлях і зміну головної героїні. Після сильної травми, через складне життя, купу проблем, страхів, за відсутності підтримки близьких, вона усе ж таки обирає життя
З мінусів, десь не моє почуття гумору та велика кількість посилань на сцени з книжок/кіно/реклам
Але!!
Я радію, що нарешті познайомилась з текстом авторки, точно планую прочитати Проєкт «Лабіринт» і буду чекати на нові історії!
April 9, 2024
Динаміка та гумор - це ті складові, що для мене стали ключовими у цій книзі. Стільки відсилок до побутових мемів та мікро жартів на будь які теми просто годі і шукати. Ще зачепила жива проста мова тексту, місцями навіть чулося відлуння Селін��жера і його «Ловця у Житі». Тема «Мороку» достатньо тривожна якщо копнути глибше фентезійної подачі авторки, там де у книзі ми бачимо чудовиськ ні живих ні мертвих, у реальності ми зустрічаємось з багатьма людьми, хто в середині наче вбиті сумом, трагічними подіями, самотністю, щоденними проблемами та безталанними спробами їх подолати. Авторка надає таке вбивче супер комбо реальних здібністостей, як самоіронія та гумор, героїні, що навіть її фантастичні тихенько палять за гаражами спальних районів Києва.
January 7, 2024
Будьте готові, що все дуже швидко, хаотично і інколи хочеться більшої глибини і розвитку характерів.
Дуже сподобались посилання на поп-культуру.
Дуже втомили згадки росії. Хотілось у цьому контексті згадку ще й повномасштабного або АТО.
А так було відчуття від не-мертвих, як від колонізаторів, які потрапили в провінцію.
Потім це відчуття пройшло, радію, що не кинула книгу.
Кінець дійсно сподобався, саме вибір, який зробила головна героїня.
До речі між нею і Ксенією була така хімія , що я чекала якогось кохання , але причина хімії виявилась трошки іншою.
Висновок від мене: читайте українське, робіть свої висновки, головне тримайтесь подалі від північного болота.
Дуже сподобались посилання на поп-культуру.
Дуже втомили згадки росії. Хотілось у цьому контексті згадку ще й повномасштабного або АТО.
А так було відчуття від не-мертвих, як від колонізаторів, які потрапили в провінцію.
Потім це відчуття пройшло, радію, що не кинула книгу.
Кінець дійсно сподобався, саме вибір, який зробила головна героїня.
До речі між нею і Ксенією була така хімія , що я чекала якогось кохання , але причина хімії виявилась трошки іншою.
Висновок від мене: читайте українське, робіть свої висновки, головне тримайтесь подалі від північного болота.
April 12, 2024
Щось мені не дуже сподобалось, забагато москалів
December 27, 2023
Після кількох презентацій та книжкових подій не змогла встояти перед чарівністю та почуттям гумору Олени та придбала книжку. Читала з величезним задоволенням хоча і рідко берусь за щось окрім трилерів чи детективів. Мені дуже імпонує почуття гумору авторки. "К нам сєгодня пріходіл нєкрозоопєдофіл" - тут я вже валялась 🤣🤣🤣
Персонажі, на мою думку, яскраві, добре продумані та прописані. Кожен має власний характер і особливий стиль спілкування та лайки, через що добре запам'ятались і по-своєму вразили.
Звернула увагу на те, що жарти пояснені, але не напряму в дужечках, а у діалогах з персонажами, які ніяк не можуть їх розуміти. Пару разів і мені допомогло 😅
Книга викликала і багато інших емоцій. Місцями було і сумно, і моторошно, і зворушливо. Промова Сєви про те, що у всіх нічого не виходить і це нормально, нагадала, що помилятися і терпіти невдачі нормально, головне - пробувати ще.
Загалом, книга виявилась для мене життєствердною, як і через промову Сєви, так і через рішення Оксани жити далі.
Тішуся, що мала честь познайомитися з авторкою та побувати на презентаціях. Це окреме задоволення 🫂🫶
Персонажі, на мою думку, яскраві, добре продумані та прописані. Кожен має власний характер і особливий стиль спілкування та лайки, через що добре запам'ятались і по-своєму вразили.
Звернула увагу на те, що жарти пояснені, але не напряму в дужечках, а у діалогах з персонажами, які ніяк не можуть їх розуміти. Пару разів і мені допомогло 😅
Книга викликала і багато інших емоцій. Місцями було і сумно, і моторошно, і зворушливо. Промова Сєви про те, що у всіх нічого не виходить і це нормально, нагадала, що помилятися і терпіти невдачі нормально, головне - пробувати ще.
Загалом, книга виявилась для мене життєствердною, як і через промову Сєви, так і через рішення Оксани жити далі.
Тішуся, що мала честь познайомитися з авторкою та побувати на презентаціях. Це окреме задоволення 🫂🫶
March 3, 2024
Тільки дочитала, пишу свіжі враження. Купила книгу спонтанно і дуже швидко, бо анотація влізла в душу одразу. Рілейтабл.
Поки читала думала, що текст дуже хаотичний і дивний, але це саме те що мені потрібно було. Дивне порівняння, але я зловила вайби комедійного сьонен аніме з різними хтонями і абсурдними ситуаціями. Я люблю урбан фентезі про Київ і живих (лол) персонажів, які спілкуються як реальні люди (знову лол, іронічно).
Окремо хочу сказати, що обкладинка супер!
Поки читала думала, що текст дуже хаотичний і дивний, але це саме те що мені потрібно було. Дивне порівняння, але я зловила вайби комедійного сьонен аніме з різними хтонями і абсурдними ситуаціями. Я люблю урбан фентезі про Київ і живих (лол) персонажів, які спілкуються як реальні люди (знову лол, іронічно).
Окремо хочу сказати, що обкладинка супер!
October 30, 2023
Це цікаве поєднання жахастика (не трилера, а саме жахастика з великою кількістю бу-ефектів) і чорного гумору - нетиповий коктейль для української літератури. Як для жахастика тут досить добре прописана фентезійна складова і типажі героїв.
Ну і за всією чортівнею і магічними батлами залишаються цілком людські питання: що робити з життям, якщо успішний успіх - це не про тебе? Може, бути лузером - це теж нормально і теж свого роду вибір?
Ну і за всією чортівнею і магічними батлами залишаються цілком людські питання: що робити з життям, якщо успішний успіх - це не про тебе? Може, бути лузером - це теж нормально і теж свого роду вибір?
December 13, 2023
Сюжет побудовано навколо життя Оксани ( чи нежиття 😅) : її повсякденні клопоти, як і у всіх, всрата робота, як і у всіх, проблеми з житлом і батьками - як і у всіх. Ситуація близька кожному, проте маємо цікаве "але" : Оксана знайомиться з максимально відбитою особиною (привіт, Бобік), і починає розуміти, що світ складається не тільки з живих... Тож як існувати серед немертвих, і чи є сенс у такому житті?
💫 Якщо здалось, що це типова історія про "вся не така особлива обрана всіх врятую" - то ні, це максимально життєва книга, сповнена іроніїї, побутових проблем, геніального гумору та іншого л🔞йна:
"...- До речі, тобі варто помитися.
- До речі, тобі варто піти на🖤уй..."
Вже зрозуміли, що гумор в книзі бомба ракета? 😆 Я сміялась вголос, справді: купа відсилок, влучні фрази, котрі вживаються і в житті при спілкуванні - це все додає Мороку життя.
🌠 Фентезійна складова дуже насичена, і тут є єдиний мінус (і плюс) для мене: я б хотіла ще сторіночок на 50-100 світобудови, бо обожнюю таке. Тобто світ книги настільки зацікавив, що хотілося ще 🔥🤌🏻
Окремо хочу відзначити бекграунд лікування антидепресантами: гарно, що тема втрачає табуйованість, саме це і потрібно в суспільстві - сприйняття і розуміння хвороб психіки як реальних, а не надуманих.
Сміливо раджу прочитати кожному: Київ, стьоб, трупи не трупи - все що ми любимо 🖤
💫 Якщо здалось, що це типова історія про "вся не така особлива обрана всіх врятую" - то ні, це максимально життєва книга, сповнена іроніїї, побутових проблем, геніального гумору та іншого л🔞йна:
"...- До речі, тобі варто помитися.
- До речі, тобі варто піти на🖤уй..."
Вже зрозуміли, що гумор в книзі бомба ракета? 😆 Я сміялась вголос, справді: купа відсилок, влучні фрази, котрі вживаються і в житті при спілкуванні - це все додає Мороку життя.
🌠 Фентезійна складова дуже насичена, і тут є єдиний мінус (і плюс) для мене: я б хотіла ще сторіночок на 50-100 світобудови, бо обожнюю таке. Тобто світ книги настільки зацікавив, що хотілося ще 🔥🤌🏻
Окремо хочу відзначити бекграунд лікування антидепресантами: гарно, що тема втрачає табуйованість, саме це і потрібно в суспільстві - сприйняття і розуміння хвороб психіки як реальних, а не надуманих.
Сміливо раджу прочитати кожному: Київ, стьоб, трупи не трупи - все що ми любимо 🖤
January 6, 2024
Оксана не вміє обирати чоловіків, одяг і компанію, навіть покінчити з собою як слід, їй не вдається. Але одного дня щось змінюється, і вона починає бачити нелюдь і не-мертвих істот.
Чесно зізнаюсь, спочатку ця книга мене просто дратувала. Першу сотню сторінок мене бісила головна героїня, кляті м*скалі, яких тут достатньо. Я взагалі не розуміла, як під час війни можна писати книжки про них. Але потім все змінилося 😊 і мені стало невимовно шкода головну героїню. Вона така зворушлива у своїх нещастях і провтиках. Десь я навіть побачила себе і власні тригери.
Інші персонажі не такі гарні, та й сюжет не те щоб захоплював. Фінал теж не був неочікуваним, бо хто там (обережно, спойлер!)«головна лиходійка» ясно майже спочатку.
Але ось головна героїня вдалась авторці так гарно, що це рятує книжку.
Загалом в моєму особистому рейтингу 5 з10.
Чесно зізнаюсь, спочатку ця книга мене просто дратувала. Першу сотню сторінок мене бісила головна героїня, кляті м*скалі, яких тут достатньо. Я взагалі не розуміла, як під час війни можна писати книжки про них. Але потім все змінилося 😊 і мені стало невимовно шкода головну героїню. Вона така зворушлива у своїх нещастях і провтиках. Десь я навіть побачила себе і власні тригери.
Інші персонажі не такі гарні, та й сюжет не те щоб захоплював. Фінал теж не був неочікуваним, бо хто там (обережно, спойлер!)«головна лиходійка» ясно майже спочатку.
Але ось головна героїня вдалась авторці так гарно, що це рятує книжку.
Загалом в моєму особистому рейтингу 5 з10.
February 9, 2024
Історія для мене на один раз. Але не тому що вона не цікава. Все дуже зрозуміло і просто, те що треба для читання та відпочинку. Сподобалось, що багато Києву, тут тобі і Клоузер, і Рейтарська, і Золоті ворота. Дуже багато доречних та смішних жартів, це неймовірно було приємно. Не дуже сподобалось, що кожні 5 сторінок були згадки якихось книжок, фільмів, сцен з фільму тощо, радше я не зрозуміла навіщо був цей прийом. А так рекомендую.
February 15, 2024
У своїй голові я поставила цій книзі 4.5/5 зірок, та оскільки гудрідс не розмінюється на 0,5, заокруглила до п'ятірки на користь авторки. Бо це перше сучасне міське фентезі, написане з гумором, українкою й про Україну, яке я зустріла - і воно мене дуже потішило вже самим фактом свого існування. Як любителька цього жанру, нарешті я читала книгу, де події відбуваються на локаціях, які я знаю особисто й які відвідую регулярно - це був до біса приємний досвід повного занурення. Я вважаю важливим підтримувати українських фантастів, особливо на початку їх шляху, аби вони могли дарувати мені більше релейтбл фентезі історій про наших людей.
Не хочу повторювати все, що було сказано до мене, отже відразу перейду до того, що хотілося б відмітити окрім того. Цій книжці можна дорікати з різних причин, проте для свого формату - всього 300 сторінок - вона впоралася з ворлдбілдінгом, розкриттям персонажів й сюжетом настіки, наскіки дозволяв її розмір. Чи хотіла б я, аби ця історія розгорнулася на 600-800 сторінках, де нас би познайомили ближче й повніше з усім тим, влаштували екскурси в минуле, додали ще героїв з Київських домів до основної ватаги, зводили до їх резиденцій, розписали фінальні екшен сцени епічно на кілька десятків сторінок, розкрили й дослідили накидані кількома штрихами романтичні лінії й т.д.? Безумовно. Мені здається, ця історія й світ мають більший потенціал, ніж 300 сторінок. Проте формат авторкою був обраний саме цей, і згідно існуючого - а не омріяного нами - формату ми книгу й оцінюємо. Для 300 сторінок нам розказали цілісну історію й зрештою у фіналі більш-менш відповіли на всі питання, які в мене виникли під час читання.
Вплинуло на плин історії перед очима читача й те, що Оксана - НЕ головна героїня тієї історії, що відбувається з усією іншою компанією, яку вона зустрічає. Оксана - головна героїня своєї власної історії, що на якийсь час вимушено стає дотичною до історії всіх інших й тече паралельно, так і не зливаючись з нею в одну більшу річку наприкінці й натомість повертаючи русло, знов розходячись. І мені такий хід сподобався. Свою власну арку Оксана проходить й закриває, її власний сюжет нам розкрито повністю. А той, другий, який їй не належить, нам разом з Оксаною розкрито рівно настільки, наскільки вона до нього залучена, будучи в ньому ДРУГОРЯДНОЮ персонажкою, яка має виконати лише 1 ключову для інших функцію, а не бути центром всього. Це найбільше нагадало мені одну з серій "Баффі - винищувачки вампірів", де всю серію замість Баффі нас фокусували на її другові Ксандрі й його особистій проблемі із компанією зомбі, поки Баффі та інші десь там на задньому плані черговий раз більш масштабно рятували світ, а він майже все з того пропустив, поки розбирався зі своїм квестом. Та сюжетом був саме його квест, а не квест Баффі, який виглядав епічніше з того, що ми мимохідь побачили, але подібні якому ми вже бачили багато разів до того її очима з першого ряду, тож нічого нового там не пропустили. "Морок над містом" - це ніби погляд на типовий сюжет сучасного фентезі очима ДРУГОРЯДНОЇ персонажки, бо у всій містичній складовій історії головна героїня тут, як і було жартома підмічено Оксаною в тексті, насправді Ксенія. Або ж головний герой Сєва, а Ксенія тоді - злодійка. Оксана ж головна героїня у немістичній частині, на своєму шляху боротьби з депресією й пошуку кращого життя, та й взагалі мотивації його жити.
І незважаючи на те, навмисне такий переказ міського фентезі у pov другорядної персонажки було задумано, чи ні, це було СВІЖО й цікаво читати, це не погано. Ця книга пішла проти всіх стереотипів обраної й єдиної, красивої й особливої, сексуальної й талановитої гг фентезі, що потрапляє у магічний світ, сходу включається у всі події й рятує його (бо ж тіки вона єдина з усього того світу на це здатна), не забуваючи облаштувати й власне особисте життя, бо ж красунчики вішаються на неї з усіх боків з найкрасномовнішими любовними зізнаннями й найбільшим... км, розмахами крил, так би мовити - цей шаблон вже так набридло читати знов й знов лише в злегка змінених варіаціях. Я дуже вітаю різноманіття. Ну і, не варто забувати - герої, рахуючи й головних, не мають вам ПОДОБАТИСЯ як люди, аби бути вдало прописаними літературними персонажами й мати право на існування в сюжеті, це не одне й те саме.
Отже, за що я зняла 0,5 зірки в своєму особистому рейтингу: зі згадками й відсилками на інші книги й медіа відчувся ПЕРЕБІР. Вони були дотепні й доречні - особливо враховуючи, що багаж задротських знань героїні їй дозволяв, і я на її місці теж постійно б порівнювала реальність зі своїм багатим фентезійним досвідом - та їх було занадто багато. Кожну третю сторінку ми щось згадували, й не по одному разу - це почало втомлювати й відволікати, складаючи враження, що авторка не розповідає нам свій сюжет власним словами, а накидує все посиланнями по принципу "отут спочатку йде як та сцена в Дивних дивах, а потім вони роблять як ота героїня з тієї книжки, а потім приходить персонаж викапаний отот з Сутінок...". А Сутінки ми взагалі пригадали десь аж 10 разів за книгу, хоча жодного вампіра в сюжеті не було й не дуже зрозуміло, що змушувало Оксану все ніяк не полишити саме цю історію в спокої (бо вона була далеко не єдина, яку вона читала/дивилася, аби сказати, що в неї не було з чим ще доречніше порівняти :D).
Загалом книга принесла багато приємних емоції, змусила добряче пореготати й виявилася новим досвідом. Дякую за неї авторці та бажаю їй натхнення на нові історії!
P|S Шкода Бобіка(
Не хочу повторювати все, що було сказано до мене, отже відразу перейду до того, що хотілося б відмітити окрім того. Цій книжці можна дорікати з різних причин, проте для свого формату - всього 300 сторінок - вона впоралася з ворлдбілдінгом, розкриттям персонажів й сюжетом настіки, наскіки дозволяв її розмір. Чи хотіла б я, аби ця історія розгорнулася на 600-800 сторінках, де нас би познайомили ближче й повніше з усім тим, влаштували екскурси в минуле, додали ще героїв з Київських домів до основної ватаги, зводили до їх резиденцій, розписали фінальні екшен сцени епічно на кілька десятків сторінок, розкрили й дослідили накидані кількома штрихами романтичні лінії й т.д.? Безумовно. Мені здається, ця історія й світ мають більший потенціал, ніж 300 сторінок. Проте формат авторкою був обраний саме цей, і згідно існуючого - а не омріяного нами - формату ми книгу й оцінюємо. Для 300 сторінок нам розказали цілісну історію й зрештою у фіналі більш-менш відповіли на всі питання, які в мене виникли під час читання.
Вплинуло на плин історії перед очима читача й те, що Оксана - НЕ головна героїня тієї історії, що відбувається з усією іншою компанією, яку вона зустрічає. Оксана - головна героїня своєї власної історії, що на якийсь час вимушено стає дотичною до історії всіх інших й тече паралельно, так і не зливаючись з нею в одну більшу річку наприкінці й натомість повертаючи русло, знов розходячись. І мені такий хід сподобався. Свою власну арку Оксана проходить й закриває, її власний сюжет нам розкрито повністю. А той, другий, який їй не належить, нам разом з Оксаною розкрито рівно настільки, наскільки вона до нього залучена, будучи в ньому ДРУГОРЯДНОЮ персонажкою, яка має виконати лише 1 ключову для інших функцію, а не бути центром всього. Це найбільше нагадало мені одну з серій "Баффі - винищувачки вампірів", де всю серію замість Баффі нас фокусували на її другові Ксандрі й його особистій проблемі із компанією зомбі, поки Баффі та інші десь там на задньому плані черговий раз більш масштабно рятували світ, а він майже все з того пропустив, поки розбирався зі своїм квестом. Та сюжетом був саме його квест, а не квест Баффі, який виглядав епічніше з того, що ми мимохідь побачили, але подібні якому ми вже бачили багато разів до того її очима з першого ряду, тож нічого нового там не пропустили. "Морок над містом" - це ніби погляд на типовий сюжет сучасного фентезі очима ДРУГОРЯДНОЇ персонажки, бо у всій містичній складовій історії головна героїня тут, як і було жартома підмічено Оксаною в тексті, насправді Ксенія. Або ж головний герой Сєва, а Ксенія тоді - злодійка. Оксана ж головна героїня у немістичній частині, на своєму шляху боротьби з депресією й пошуку кращого життя, та й взагалі мотивації його жити.
І незважаючи на те, навмисне такий переказ міського фентезі у pov другорядної персонажки було задумано, чи ні, це було СВІЖО й цікаво читати, це не погано. Ця книга пішла проти всіх стереотипів обраної й єдиної, красивої й особливої, сексуальної й талановитої гг фентезі, що потрапляє у магічний світ, сходу включається у всі події й рятує його (бо ж тіки вона єдина з усього того світу на це здатна), не забуваючи облаштувати й власне особисте життя, бо ж красунчики вішаються на неї з усіх боків з найкрасномовнішими любовними зізнаннями й найбільшим... км, розмахами крил, так би мовити - цей шаблон вже так набридло читати знов й знов лише в злегка змінених варіаціях. Я дуже вітаю різноманіття. Ну і, не варто забувати - герої, рахуючи й головних, не мають вам ПОДОБАТИСЯ як люди, аби бути вдало прописаними літературними персонажами й мати право на існування в сюжеті, це не одне й те саме.
Отже, за що я зняла 0,5 зірки в своєму особистому рейтингу: зі згадками й відсилками на інші книги й медіа відчувся ПЕРЕБІР. Вони були дотепні й доречні - особливо враховуючи, що багаж задротських знань героїні їй дозволяв, і я на її місці теж постійно б порівнювала реальність зі своїм багатим фентезійним досвідом - та їх було занадто багато. Кожну третю сторінку ми щось згадували, й не по одному разу - це почало втомлювати й відволікати, складаючи враження, що авторка не розповідає нам свій сюжет власним словами, а накидує все посиланнями по принципу "отут спочатку йде як та сцена в Дивних дивах, а потім вони роблять як ота героїня з тієї книжки, а потім приходить персонаж викапаний отот з Сутінок...". А Сутінки ми взагалі пригадали десь аж 10 разів за книгу, хоча жодного вампіра в сюжеті не було й не дуже зрозуміло, що змушувало Оксану все ніяк не полишити саме цю історію в спокої (бо вона була далеко не єдина, яку вона читала/дивилася, аби сказати, що в неї не було з чим ще доречніше порівняти :D).
Загалом книга принесла багато приємних емоції, змусила добряче пореготати й виявилася новим досвідом. Дякую за неї авторці та бажаю їй натхнення на нові історії!
P|S Шкода Бобіка(
November 22, 2023
— Звідки ти знаєш? Може я теж не маю вибору.
— І це теж вибір, дівчинко.
Найперше, що я скажу про цю книгу, що вона дуже нетипова, незвична, але в чому, зараз розкажу, сідайте зручніше.
Книга для людей, які знають про пакет з пакетами і навіть мають його, для людей, які іноді заходили в своєму житті в такий тупик, що нападав тупняк 😅
Ця історія поєднує в собі гумор, якусь навіть сповідь перед собою, серйозні теми, як от депресія, антидепресанти та суїцuд, а ще цікаву містичну складову.
Це лайтовий горор з не мертвими, живими і не зовсім живими, з Домами, чіткою ієрархією всередині них та Серцями і все це в Києві, зі своєрідною любов'ю до нього.
Головна героїня Оксана така собі середньостатистична невдаха, яка приїхала підкорювати столицю, але змогла лише зняти кімнату в зажопинську з дивним сусідом і отримати роботу, яка дозволяє зводити кінці з кінцями. В неї є мудило-колишній, дежурна пачка пельменів в морозилці, невдала спроба самoryбства та депресія.
Але одна зустріч змінить все...
Ні, це буде не красень на лімузині, не принц і навіть не хіпстер з бородою та вузенькими джинсами, а дуже специфічний хлопчина, який поведе її в Арома Каву і навіть не заплатить за свій напій, не те, що за Оксанчин, але він покаже їй інший світ, я б сказала загробний 😅
Смepть в книзі випливає в різних іпостасях від надгробків на забутому, богом і людьми, кладовищі і до армії живих мерців.
Основний посил, який я вбачаю — краще поганеньке, але життя, ніж могутня не-cмeрть.
Ця історія про пошук себе, своєї внутрішньої сили, про поєднання зі світом, про місто, яке має приховане життя, про морок, який ховається в темних закутках і в душах людей...
Вона іронічна, місцями смішна, місцями трохи бридка, місцями дивна, місцями тригерна (згадується рсн, але в контексті це органічно і має сенс), але безперечно, її варто спробувати прочитати і відчути.
— І це теж вибір, дівчинко.
Найперше, що я скажу про цю книгу, що вона дуже нетипова, незвична, але в чому, зараз розкажу, сідайте зручніше.
Книга для людей, які знають про пакет з пакетами і навіть мають його, для людей, які іноді заходили в своєму житті в такий тупик, що нападав тупняк 😅
Ця історія поєднує в собі гумор, якусь навіть сповідь перед собою, серйозні теми, як от депресія, антидепресанти та суїцuд, а ще цікаву містичну складову.
Це лайтовий горор з не мертвими, живими і не зовсім живими, з Домами, чіткою ієрархією всередині них та Серцями і все це в Києві, зі своєрідною любов'ю до нього.
Головна героїня Оксана така собі середньостатистична невдаха, яка приїхала підкорювати столицю, але змогла лише зняти кімнату в зажопинську з дивним сусідом і отримати роботу, яка дозволяє зводити кінці з кінцями. В неї є мудило-колишній, дежурна пачка пельменів в морозилці, невдала спроба самoryбства та депресія.
Але одна зустріч змінить все...
Ні, це буде не красень на лімузині, не принц і навіть не хіпстер з бородою та вузенькими джинсами, а дуже специфічний хлопчина, який поведе її в Арома Каву і навіть не заплатить за свій напій, не те, що за Оксанчин, але він покаже їй інший світ, я б сказала загробний 😅
Смepть в книзі випливає в різних іпостасях від надгробків на забутому, богом і людьми, кладовищі і до армії живих мерців.
Основний посил, який я вбачаю — краще поганеньке, але життя, ніж могутня не-cмeрть.
Ця історія про пошук себе, своєї внутрішньої сили, про поєднання зі світом, про місто, яке має приховане життя, про морок, який ховається в темних закутках і в душах людей...
Вона іронічна, місцями смішна, місцями трохи бридка, місцями дивна, місцями тригерна (згадується рсн, але в контексті це органічно і має сенс), але безперечно, її варто спробувати прочитати і відчути.
June 18, 2024
В цілому книжка мені сподобалась, але зі всім по черзі.
Сюжет схожий на якийсь альтернативний кріповий Діснейленд (в Діснейленді я поки не була, це порівняння чисто з моєї голови). Навколо головної героїні відбувається все й одразу, і все це несеться, що дурне, засмоктує її, жбурляє і викидає назовні на кілька хвилинок. А потім по новій, тільки на зовсім інші атракціони. Через ураган різних надприродних подій було складно не уявляти, що Оксана піймала дуже бед-тріп від якихось поганих галюциногенів.
Такий неймовірний темп пригод з однієї сторони приковував до історії, але з іншої було не так багато моментів, щоб в самій історії перепочити. Тож доводилось чисто фізично відкладати книжку й відпочивати :)
Дуже сподобалось те, як я зрозуміла стан Оксани. Те, що вона весь час була на АД, і так спокійно та розмірено сприймала весь той хаос, що закрутився навколо неї. Я до цієї думки дійшла не одразу, тож спочатку хотілося взяти гг за плечі й потрясти, приговорюючи "Дівчина, ти що, подивись яка жесть з тобою коїться, де твої крики та емоції?". Але потім, коли зрозуміла, все стало логічним та цікавим.
Трохи не вистачило розкриття деяких другорядних персонажів, особливо головного "злодія", а також було б цікаво більш детально заглибитись у будні та устрій київських Домів.
А от Ксенія — то мій краш. Дуже колоритна, жива й цікава персонажка вийшла.
Чекаю наступних книжок авторки :3
Сюжет схожий на якийсь альтернативний кріповий Діснейленд (в Діснейленді я поки не була, це порівняння чисто з моєї голови). Навколо головної героїні відбувається все й одразу, і все це несеться, що дурне, засмоктує її, жбурляє і викидає назовні на кілька хвилинок. А потім по новій, тільки на зовсім інші атракціони. Через ураган різних надприродних подій було складно не уявляти, що Оксана піймала дуже бед-тріп від якихось поганих галюциногенів.
Такий неймовірний темп пригод з однієї сторони приковував до історії, але з іншої було не так багато моментів, щоб в самій історії перепочити. Тож доводилось чисто фізично відкладати книжку й відпочивати :)
Дуже сподобалось те, як я зрозуміла стан Оксани. Те, що вона весь час була на АД, і так спокійно та розмірено сприймала весь той хаос, що закрутився навколо неї. Я до цієї думки дійшла не одразу, тож спочатку хотілося взяти гг за плечі й потрясти, приговорюючи "Дівчина, ти що, подивись яка жесть з тобою коїться, де твої крики та емоції?". Але потім, коли зрозуміла, все стало логічним та цікавим.
Трохи не вистачило розкриття деяких другорядних персонажів, особливо головного "злодія", а також було б цікаво більш детально заглибитись у будні та устрій київських Домів.
А от Ксенія — то мій краш. Дуже колоритна, жива й цікава персонажка вийшла.
Чекаю наступних книжок авторки :3
Displaying 1 - 30 of 45 reviews