What do you think?
Rate this book
Український модерн
Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти
Три повісті Ірини Вільде – "Метелики на шпильках", "Б'є восьма" і "Повнолітні діти" – стали у свій час етапним явищем у розвитку модерного стилю в українській літературі. Це був свіжий струмінь психологізму, легкої грайливости слова, химерности образу, а заразом маніфест нової жіночности. Цикл є своєрідним "епосом Юности", художнім міфом про Чернівці, віконцем у ментальний світ західноукраїнської молоді міжвоєнної доби. У первісному варіянті ці твори не перевидавалися.
512 pages, Paperback
First published January 1, 1939
68 people are currently reading
992 people want to read
About the author
Iryna Vilde
17 books8 followersIryna Vilde, a pen name of Daryna Dmytrivna Polotniuk (Ukrainian: Дарина Дмитрівна Полотнюк, nee Makohon Ukrainian: Макогон), was a Ukrainian writer and Soviet correspondent. She graduated from Lviv University in 1933 and then worked as a teacher and contributed to the journal Zhinocha dolia in Kolomyia (1933–9). Under Soviet rule she wrote for Pravda Ukrainy as a special correspondent and headed the Lviv branch of the Writers' Union of Ukraine. Her work was first published in 1930. Some of her prose works from the prewar period are Povist' zhyttia (The Novelette of Life, 1930), the anthology of short stories Khymerne sertse (The Whimsical Heart, 1936), the novelettes Metelyky na shpyl’kakh (Pinned Butterflies, 1936) and B’ie vos'ma (The Clock Strikes Eight, 1936), and novelettes based on the life of the intelligentsia and students, such as Povnolitni dity (Grown-up Children, 1939). Her postwar works include Istoriia odnoho zhyttia (The History of One Life, 1946), Nashi bat'ky roziishlysia (Our Parents Have Separated, 1946), Stezhynamy zhyttia (Along the Paths of Life, 1949), Iabluni zatsvily vdruhe (The Apple Trees Have Blossomed Again, 1949), Kury (Chickens, 1953), Nova Lukavytsia (1953), Zhyttia til’ky pochynaiet’sia (Life Is Just Beginning, 1961), and Troiandy i ternia (Roses and Thorns, 1961). In all of those works Vilde showed herself a master at describing the life of Galicians from a variety of social classes. The work most highly rated by literary critics is the novel Sestry Richynski (The Richynsky Sisters, 2 vols, 1958, 1964), in which she portrays the intelligentsia and townspeople from a wide range of social backgrounds. A collected edition of Vilde's works, Tvory (Works, 4 vols, 1967–8), has been published, as well as a Russian translation in five volumes (1958).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 103 reviews
October 27, 2023
неймовірна книга, дуже хотілося б мати її в шкільній літературі.
тут перше кохання, теми дорослішання, змін фізіологічних і ментальних, сексуального насильства.
тут трошки фемінізму і багато націоналізму.
тут просто прекрасна, милозвучна мова і речення, якими я зачитувалася.
сюжет перших двох повістей сподобався більше, ніж останньої, але все одно Вільде – це щирі пʼять балів і радість, що я тепер знайома з її творчістю.
я в захваті і раджу всім.
тут перше кохання, теми дорослішання, змін фізіологічних і ментальних, сексуального насильства.
тут трошки фемінізму і багато націоналізму.
тут просто прекрасна, милозвучна мова і речення, якими я зачитувалася.
сюжет перших двох повістей сподобався більше, ніж останньої, але все одно Вільде – це щирі пʼять балів і радість, що я тепер знайома з її творчістю.
я в захваті і раджу всім.
March 1, 2024
я щиро полюбила цю історію, читала її з великою насолодою.
August 2, 2024
«Життя – це страшенно цікавий процес» або Як Ірина Вільде дивує
🌱Дарка Попович, дочка учителя, маленька drama queen і мамина доця, зростає у селі Веренчанка на Буковині. Незабаром вона поїде вчитися у гімназії у Чернівцях, а поки ми готуємося до її дня народження та спостерігаємо, як росте її захоплення хлопцем Данком. «Метелики на шпильках» про юність і наївність.
Наявність такого роману-дорослішання у нашій літературі не може не тішити. Нелюбов до власного ластовиння, збентеження через перші місячні та сором за маму, яка знову носить під серцем дитину (бо шо люди скажуть). Сприймання усього на особистий рахунок, тотальна відсутність самоіронії у персонажки можуть дратувати тебе дорослу, але є абсолютно зрозумілими, якщо загадати себе у ті роки.
Якщо цих тонких влучних спостережень вам не достатньо, то Ірина Вільде прописує сцену, від якої у мене пробіг холодок шкірою. Це момент дуже буденного домагання до дівчинки старшого родича і дивного нерозуміння рештою гостей на святі, що сталося щось дико неправильне. Уявлення не маю, чи тут було щось автобіографічне (бо у тексті чимало такого), але моя велика вдячність авторці за цей епізод.
🌳«Заносило вже запахом осені, і було сумно без очевидної причини»
Далі Дарка поїде на навчання, і «Б’є восьма» торкатиметься питань сестринства, ідентичності та буковинсько-румунських відносин. Взагалі я не думала, що останньому буде відводитися стільки уваги, і цим авторці ще раз вдалося мене здивувати. Мова не завжди проста, до говірки та великої кількості іншомовних слів доводилося звикати.
🍂«…я ще не бачила дурня, щоб не був антифеміністом»
У останній частині Дарка повертається до рідного села і нічого більше тут спойлерити не варто. Наївності тут уже нема, легкості також. Чесно кажучи, саме з «Повнолітніми дітьми» я трішки знудилася. Фінальне рішення героїні стало приємною несподіванкою, але за дужками лишаються мотиви і подальші кроки.
п.с. Зачепилася за епізод, де героїні обговорють джем з калини і називають калину овочем. Оскільки я у цей день була на презентації книги «Звичайна екзотика», то скористалася нагодою і спитала у Олексія Коваленка, чи мають вони на те підстави. Він сказав, що цілком мають, але не тому, що калина таки є овочем, а через те, що «овочами» раніше називали «плоди».
🌱Дарка Попович, дочка учителя, маленька drama queen і мамина доця, зростає у селі Веренчанка на Буковині. Незабаром вона поїде вчитися у гімназії у Чернівцях, а поки ми готуємося до її дня народження та спостерігаємо, як росте її захоплення хлопцем Данком. «Метелики на шпильках» про юність і наївність.
Наявність такого роману-дорослішання у нашій літературі не може не тішити. Нелюбов до власного ластовиння, збентеження через перші місячні та сором за маму, яка знову носить під серцем дитину (бо шо люди скажуть). Сприймання усього на особистий рахунок, тотальна відсутність самоіронії у персонажки можуть дратувати тебе дорослу, але є абсолютно зрозумілими, якщо загадати себе у ті роки.
Якщо цих тонких влучних спостережень вам не достатньо, то Ірина Вільде прописує сцену, від якої у мене пробіг холодок шкірою. Це момент дуже буденного домагання до дівчинки старшого родича і дивного нерозуміння рештою гостей на святі, що сталося щось дико неправильне. Уявлення не маю, чи тут було щось автобіографічне (бо у тексті чимало такого), але моя велика вдячність авторці за цей епізод.
🌳«Заносило вже запахом осені, і було сумно без очевидної причини»
Далі Дарка поїде на навчання, і «Б’є восьма» торкатиметься питань сестринства, ідентичності та буковинсько-румунських відносин. Взагалі я не думала, що останньому буде відводитися стільки уваги, і цим авторці ще раз вдалося мене здивувати. Мова не завжди проста, до говірки та великої кількості іншомовних слів доводилося звикати.
🍂«…я ще не бачила дурня, щоб не був антифеміністом»
У останній частині Дарка повертається до рідного села і нічого більше тут спойлерити не варто. Наївності тут уже нема, легкості також. Чесно кажучи, саме з «Повнолітніми дітьми» я трішки знудилася. Фінальне рішення героїні стало приємною несподіванкою, але за дужками лишаються мотиви і подальші кроки.
п.с. Зачепилася за епізод, де героїні обговорють джем з калини і називають калину овочем. Оскільки я у цей день була на презентації книги «Звичайна екзотика», то скористалася нагодою і спитала у Олексія Коваленка, чи мають вони на те підстави. Він сказав, що цілком мають, але не тому, що калина таки є овочем, а через те, що «овочами» раніше називали «плоди».
November 2, 2025
Це було не просто читати саме через мову, але водночас мені дуже сподобалося! Настільки актуальна, модерна, цікава і смілива історія, наче наприкінці 20 століття написана, а не на початку!
Ірина Вільде має неабияке сильне бачення історії. Трилогія написана у форматі потоку свідомості, тому інколи можна загубитися в думках героїні, але від того лише зростає розуміння цього світу дорослішання української дівчини між Першою і Другою світовими війнами!
Ірина Вільде має неабияке сильне бачення історії. Трилогія написана у форматі потоку свідомості, тому інколи можна загубитися в думках героїні, але від того лише зростає розуміння цього світу дорослішання української дівчини між Першою і Другою світовими війнами!
September 19, 2023
тепер це мій особистий сорт дарк академії. і мій особистий сорт майбутнього путівника чернівцями.
так приємно знати, що вже тоді в нас була така феміністична література.
дуже гріє це відчуття ненаграного сестринства, наївного й гострого розуму, чуйності до життя. останнє — найавтобіографічніша-таки риса лірічної героїні. це вчувається у такому уважному ставленні до деталей і моментів на письмі. це крута, життєздатна, сильна персонажка. гарний приклад феміністки того часу і феміністки, що хоче дітей і класичну таку сім’ю (з чуваком із "фізичною мужеськістю і всім деспотизмом вдачі", ага).
а зі залюблених описів малої батьківщини й взагалі буковини стає зрозуміло чому вже потім вільде нікуди не виїде, хоч і матиме можливість. ще чим сильна вільде — так це тілесністю. добре сказала віра павлівна, шо до неї наша література була літературою бюстів (нижче грудей нічого не відбувається). а тут ще й як відбувається, особливо коли гг захоче дітей і почне описувати шо там із лоном коїться. або коли її домагатиметься вуйко, а всі то сприймуть як так і тре...
в останній частині зникає головне на мою думку, що робить цю історію такою особливою, — наївність, ця прекрасна наївність заміняється на іронію, іноді цинізм. відчуття сестринства подекуди сходить на пси. насмішкувате ставлення авторки до активної борчині за свої права й відповідне сприйняття у суспільстві — просто огидне. вона ще й думає, ніби то дотепно)
а ще дуже помітна відстань у десять років між ліричною героїнею та іриною.
а данко все ж мудак!
спочатку я була готова сперечатися з цим. думала: просто в нього було гобі й друзі за гобі, а в неї жодних захоплень, крім нього. потім хлоп показав своє ставлення до національного руху й до жіноцтва… дуже дарма, як на мене, дарця робить у кінці книжки те, що робить. але з іншого боку — вона робить те, що хоче. а це ніхуя собі сміливість. або поведінка, диктована явним часікотікальним мотивом (22 рочки це тобі не жарти), і бажанням уродити сильного нащадка, аби він продовжив боротьбу замість тебе. цікаво, що саму себе і своє міжвоєнне покоління вона називає перехідною ланкою. і дяка джа, шо ланка та була саме такою. що змогла вибудувати такий індивідуалізм і потім не стратити його за часи совєтської окупації.
не знаю чи варто відмічати її стилістичний талант і вміння занурювати в оточення, буквально робити його частиною?
цікаво було б побачити що вона написала б, якби не совєти. і цікаво як ірина фаріон не крейзонулася від такої навали лексичних запозичень (тут німецька, французька, польська, румунська і навіть, о боже, англійська), читаючи вільде. мабуть, дарувала все за діалектизми. я б усе подарувала за її діалектизми.
у фіналі є це відчуття, ніби метелики все ж зірвуться зі шпильок і полетять. особливо гірке це відчуття, коли знаєш, що за рік після друку останньої частини прийдуть совєти.
плейлист: https://open.spotify.com/playlist/5uy...
миле відео-путівник: https://www.youtube.com/watch?v=m0UHo...
так приємно знати, що вже тоді в нас була така феміністична література.
дуже гріє це відчуття ненаграного сестринства, наївного й гострого розуму, чуйності до життя. останнє — найавтобіографічніша-таки риса лірічної героїні. це вчувається у такому уважному ставленні до деталей і моментів на письмі. це крута, життєздатна, сильна персонажка. гарний приклад феміністки того часу і феміністки, що хоче дітей і класичну таку сім’ю (з чуваком із "фізичною мужеськістю і всім деспотизмом вдачі", ага).
а зі залюблених описів малої батьківщини й взагалі буковини стає зрозуміло чому вже потім вільде нікуди не виїде, хоч і матиме можливість. ще чим сильна вільде — так це тілесністю. добре сказала віра павлівна, шо до неї наша література була літературою бюстів (нижче грудей нічого не відбувається). а тут ще й як відбувається, особливо коли гг захоче дітей і почне описувати шо там із лоном коїться. або коли її домагатиметься вуйко, а всі то сприймуть як так і тре...
в останній частині зникає головне на мою думку, що робить цю історію такою особливою, — наївність, ця прекрасна наївність заміняється на іронію, іноді цинізм. відчуття сестринства подекуди сходить на пси. насмішкувате ставлення авторки до активної борчині за свої права й відповідне сприйняття у суспільстві — просто огидне. вона ще й думає, ніби то дотепно)
а ще дуже помітна відстань у десять років між ліричною героїнею та іриною.
а данко все ж мудак!
спочатку я була готова сперечатися з цим. думала: просто в нього було гобі й друзі за гобі, а в неї жодних захоплень, крім нього. потім хлоп показав своє ставлення до національного руху й до жіноцтва… дуже дарма, як на мене, дарця робить у кінці книжки те, що робить. але з іншого боку — вона робить те, що хоче. а це ніхуя собі сміливість. або поведінка, диктована явним часікотікальним мотивом (22 рочки це тобі не жарти), і бажанням уродити сильного нащадка, аби він продовжив боротьбу замість тебе. цікаво, що саму себе і своє міжвоєнне покоління вона називає перехідною ланкою. і дяка джа, шо ланка та була саме такою. що змогла вибудувати такий індивідуалізм і потім не стратити його за часи совєтської окупації.
не знаю чи варто відмічати її стилістичний талант і вміння занурювати в оточення, буквально робити його частиною?
цікаво було б побачити що вона написала б, якби не совєти. і цікаво як ірина фаріон не крейзонулася від такої навали лексичних запозичень (тут німецька, французька, польська, румунська і навіть, о боже, англійська), читаючи вільде. мабуть, дарувала все за діалектизми. я б усе подарувала за її діалектизми.
у фіналі є це відчуття, ніби метелики все ж зірвуться зі шпильок і полетять. особливо гірке це відчуття, коли знаєш, що за рік після друку останньої частини прийдуть совєти.
плейлист: https://open.spotify.com/playlist/5uy...
миле відео-путівник: https://www.youtube.com/watch?v=m0UHo...
December 23, 2024
Один з найкращих романів дорослішання, що я читала! Дарка — drama queen 💅🏻
Відгук в тт: https://vm.tiktok.com/ZMkrFB2jC/
А ще тепер хочу казати замість
• уміло, майстерно — штудерно
• босими ногами — голяндськими ногами
• аптека — дроґерія
• велосипедист — наколесник
• браслет — брансолєта
• вітаю — ґратулюю
Відгук в тт: https://vm.tiktok.com/ZMkrFB2jC/
А ще тепер хочу казати замість
• уміло, майстерно — штудерно
• босими ногами — голяндськими ногами
• аптека — дроґерія
• велосипедист — наколесник
• браслет — брансолєта
• вітаю — ґратулюю
October 5, 2023
Книга як сховок
Сховок, де наче в музеї лежать добірні миті юнацтва, які легко забуваються.
Головна героїня — Дарка Попович, донька вчителя. Проживає в селі на Буковині. Для мене Дарка це одночасно про мудрість і про наївність.
Не можна узагальнювати, але якби треба було характеризувати підлітків, то я б описала їх так само.
На початку першої з трьох повістей героїні виповнилось лише тринадцять років. Тут є багато про тілесність, а також перші трансформації в тілі. Є страшнуватий, але повчальний епізод з вуйком і в той же час нас супроводжують тремтливі миті перших побачень Дарки з Данком. Крім тілесної складової дівчина спостерігає зміни в ставленні до батьків.
Це точно не те, що ви очікуєте від класики.
У наступних повістях відповідно ми спостерігаємо розвиток особистості головної героїні.
Якщо повертатись до концепції книги, як скарбниці, то ці були для мене з солодким післясмаком.
Сховок, де наче в музеї лежать добірні миті юнацтва, які легко забуваються.
Головна героїня — Дарка Попович, донька вчителя. Проживає в селі на Буковині. Для мене Дарка це одночасно про мудрість і про наївність.
Не можна узагальнювати, але якби треба було характеризувати підлітків, то я б описала їх так само.
На початку першої з трьох повістей героїні виповнилось лише тринадцять років. Тут є багато про тілесність, а також перші трансформації в тілі. Є страшнуватий, але повчальний епізод з вуйком і в той же час нас супроводжують тремтливі миті перших побачень Дарки з Данком. Крім тілесної складової дівчина спостерігає зміни в ставленні до батьків.
Це точно не те, що ви очікуєте від класики.
У наступних повістях відповідно ми спостерігаємо розвиток особистості головної героїні.
Якщо повертатись до концепції книги, як скарбниці, то ці були для мене з солодким післясмаком.
April 28, 2025
Сказати що я вражений - це нічого не сказати.
Ірина Вільде впевнено займає місце в перших рядах.
Ці три повісті, це удар під дих, це вау. Особливо враховуючи коли це написано.
Дарка Попович дуже потужний образ, і авторка дуже майстерно ростить його з повісті в повість.
Якщо в першій частині Дарка ще дитина і проблеми її виглядають дещо по-дитячому, то в другій - це вже підлітка, яка поки ще "за компанію" з друзями пробуджує свою національну ідентичність, а в третій ми бачимо вже майже сформовану жінку, яка не боїться ухвалювати складні рішення.
Особливо мені до душі, що це УРБАНІСТИЧНИЙ український текст. Можна навіть побачити як Дарка в Чернівцях відрізняється від Дарки у Веричанці.
Знову повторю свої проміжні враження: ми багато чули про русифікацію, полонізацію (так, вони тривали довше), але майже не чули про руминізацію Буковини.
А там боротьба за українську ідентичність була, як ми бачимо у Ірини Вільде, теж нічогенька.
Окремо хочу відзначити стиль. Так, тут багато діалектизмів, але я все розумів. Зате який цей стиль соковитий і поетичний.
Ну і звісно тепер мені треба Сестри Речинські.
Ірина Вільде впевнено займає місце в перших рядах.
Ці три повісті, це удар під дих, це вау. Особливо враховуючи коли це написано.
Дарка Попович дуже потужний образ, і авторка дуже майстерно ростить його з повісті в повість.
Якщо в першій частині Дарка ще дитина і проблеми її виглядають дещо по-дитячому, то в другій - це вже підлітка, яка поки ще "за компанію" з друзями пробуджує свою національну ідентичність, а в третій ми бачимо вже майже сформовану жінку, яка не боїться ухвалювати складні рішення.
Особливо мені до душі, що це УРБАНІСТИЧНИЙ український текст. Можна навіть побачити як Дарка в Чернівцях відрізняється від Дарки у Веричанці.
Знову повторю свої проміжні враження: ми багато чули про русифікацію, полонізацію (так, вони тривали довше), але майже не чули про руминізацію Буковини.
А там боротьба за українську ідентичність була, як ми бачимо у Ірини Вільде, теж нічогенька.
Окремо хочу відзначити стиль. Так, тут багато діалектизмів, але я все розумів. Зате який цей стиль соковитий і поетичний.
Ну і звісно тепер мені треба Сестри Речинські.
October 31, 2023
Якщо хтось починає нити та скаржитися, що українським підліткам немає що читати якісного для їхнього віку і треба перебиватися тільки американськими романчиками, типу "Сутінки", то можете впевнено класти перед ними цю книгу й гордо йти. Бо тут і перше кохання, і навчання далеко від дому, і перша менструація, і заздрість до подружки. і все це на початку 20 століття на Буковині, коли українська молодь відчуває енергію й наснагу боротися за українську мову та права. Авторка у своїй третій частині ще більше показує революційну проукраїнську молодь, яка не хоче ні румунів ні росіян. Неперевершено!
А ще особливо приємно читати текст у тій стилістиці, у якій пише саме авторка, без брудних рук цензорів та правильних українських сучасних слів. І хоча місцями складно зрозуміти всі ті слова й діалектизми, але дякую упорядникам за авторський текст.
Це одна з улюблених моїх письменниць, на рівні з Олічкою Кобилянською та Лесічкою Українкою. Наче спілкування крізь час та простір з подружкою.
А ще особливо приємно читати текст у тій стилістиці, у якій пише саме авторка, без брудних рук цензорів та правильних українських сучасних слів. І хоча місцями складно зрозуміти всі ті слова й діалектизми, але дякую упорядникам за авторський текст.
Це одна з улюблених моїх письменниць, на рівні з Олічкою Кобилянською та Лесічкою Українкою. Наче спілкування крізь час та простір з подружкою.
February 1, 2025
Ірина Вільде
Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти
Усе дитинство на мене з бабусиної книжкової шафи дивився синій двотомник Ірини Вільде “Сестри Річинські”. Пам’ятаю, я ще думала: “Цікаво, де тут автор, а де назва” і уявляла собі письменницький тандем Річинських, які пишуть роман у двох томах “Ірина Вільде”.
І все. Я не пам’ятаю нічого про цю авторку ні зі школи, ні з університету. І лиш кілька років тому, коли новою хвилею інтересу до української літератури цей роман знову винесло на поверхню, я згадала про той нечитаний двотомник.
На той момент “Віхола” видала книжку з довгою назвою: “Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти”. І от я нарешті прочитала Вільде і мене переповнюють враження!
По-перше, сама Ірине Вільде, вона ж Дарина Макогон. Її біографія вражає і залишає багато питань, так ніби вона прожила кілька життів, а не одне. В першому, вона донька народного вчителя, пластунка, дружина оунівця, сестра упівців, авторка рядків “А втім, хвалити Господа, в нас на Буковині — ще не большевія.”. А в другому житті вона дружина кагебіста, депутатка Верховної Ради УРСР, очільниця львівської філії Спілки письменників України. І в обох цих життях вона дуже цікава письменниця. Я дуже хочу дізнатися про неї більше, бо тут матеріалу на цілий серіал!
Є ще одна частина біографії, яка мені підсвітила цю фігуру. Ірина Вільде народилася і виросла в Чернівцях. Мій дідусь родом з Буковини, з села Киселів Кіцманського району. Він вчився в медичному в Чернівцях. В Чернівцях народилась моя мама. А зараз там живе моя тітка з родиною. Чернівці для мене дуже близьке місто. Близьке і загадкове.
Ці три повісті - просякнуті любов’ю до цього міста. Я думаю, що якщо “Місто” Підмогильного - це роман про Київ, “Майстер корабля” про Одесу, “Без грунту” - про Дніпро, то от “Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти” - цілком твір про Чернівці.
Мене трохи конфузить структура цієї книжки. “Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти” - прийнято називати трьома повістями. Але як на мене, це три частини одного роману в якому йдеться про дорослішання і стосунки головної персонажки Дарки. Мені здається, як окремі твори вони неповнокровні, а разом утворюють цілісність. Виглядає, ніби це книжка без палітурки, в якої залишився зміст, але немає назви.
Було дуже цікаво зануритися в світ міжвоєнних Чернівців. Перші дві частини написані в 1936-му, а третя в 1939-му. І ніби знаєш з уроків історії, що в той час на Буковині ще не було совітів, однак лише з прочитанням таких творів ця думка нарощує собі плоть реальності. Це одна з важливих функцій літератури, як на мене, оживлювати те, що було лиш рядками з довідників. Ірина Вільде не скупиться на деталі побуту і за це я їй дуже вдячна.
Окрема насолода - це мова твору. Я такого я ще не бачила. Текст виглядає досить таки екзотично на мій подніпрянський погляд. Від незнайомих слів до незвичної побудови речень. Деякі моменти доводилось прямо таки дешифровувати, от наприклад чого варте це речення: “Повздовж вулиці Високої тягнуться гандрабаті, тандитні рудери, обчислені на якнайбільше число переділок („убікацій" — кажуть власники рудер) і льокаторів.”
Але хай вас це не лякає, переважно текст летить як стріла! Текст наповнений діалектизмами часто уявляється шорстим як рука хлібороба (як от тексти Стефаника), чи декоративно вигадливий (“Фелікс Австрія” Софії Андрухович), а тут він чуттєвий, ніжний, дотепний. Ну подивіться на ці описи: “Угледівши Данка, відразу віджила: був свіжий і вихуханий, як курятко, яке щойно обсохло з яйця.”
“Якось так мені… шампансько на душі, що, слово чести, чую, що сьогодні нікому нічого не відмовила б!”
У тексті дуже багато психологізму, тонких ньюансів, підловлені, як метелики на шпильки (думайте про ентомологічну колекції, а не про комах на підборах) підловлені ледь вловні порухи дівочої душі.
Знаєте про тест Бекдел? Він починався як жартівливий, але в цьому було не просто зерня серйозності, а прямо цілий кокосовий горіх правди. Тож художній твір з неупередженим зображенням жінок має відповідати таким трьом пунктам:
є принаймні дві жіночі персонажки,
які розмовляють між собою
про щось, крім чоловіків.
Твір Ірини Вільде на 200% відсотків відповідає цьому запиту. В центрі уваги головна героїня Дарка від дитинства, до її 22-ої років. Багато уваги до її стосунків з мамою і татом. Скільки ньюансів, ніжності, деталей в цьому. Взагалі я не пригадую іншого українського твору, в якому б описувались такі ніжні і довірливі стосунки і з татом і з мамою. І як з окремими людьми, а не з монолітом “батьки”. У тексті багато уваги сестринству, дівчачій дружбі. Дуже чуттєвий опис початку юної дружби, що схожий на закоханість, але це не про лесбійські підтексти, а про цю окриленість, коли зустрічаєш раптом свою рідну душу. І все це якось так впевнено, не надривно, відверто, як я мало де бачила.
Але це не роман мильна булька. В цьому є багато темних сторін: сексуальне насильство, роль жінки в сім’ї, багато складних роздумів про шлюб і сімейне життя, про перші місячні в умовах відсутності сексуальної освіти.
Попри багато складних тем, Ірина Вільде пише цей текст з ніжної іронією. Особливо коли йдеться про максималістичні і категоричні пориви юної Дарки. Це дає + 100 балів до читабельності цього тексту.
Взагалі розкриття дитинства це якийсь такий вагомий маркер у літературі для ��ене. Мені видається, що є люди, які якось дуже легко втрачають зв’язок з власним дитинством. Чи їм 22 чи 62 не має значення. Вони живуть ніби одразу з’явились на світ дорослими і тому й дитинство сприймають якось так стереотипно як безжурний неглибокий час життя. А є люди які досить добре пам’ятають як це, бути дитиною. Скільки в чому часі, навіть за найбільш сприятливих умов, драми, душевних мук, постійної адаптації і пошуку відповідей на складні питання, як легко запалюєшся і яка тонка межа між любов’ю і відразою. Ірина Вільде явно з тих других і її уважне препарування дитинства перетворилось на дуже цікавий і вартий прочитання текст.
Тож всім дуже раджу! Тішусь цьому літературному відкриттю і прямую до читання “Сестер Річинських”. Мама привезла мені ї�� в Лондон, тож вони знову перед моїми очима, як в дитинстві.
П.С. Якщо у вас теж є це видання “Віхоли”, то раджу читати передмову після прочитання твору, бо там жирний спойлер на рівному місці. Сприймайте її як післямову, як цікаву розмову про книжку. Врешті, мені здається, цей роман відкривається і без додаткових ключів.
Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти
Усе дитинство на мене з бабусиної книжкової шафи дивився синій двотомник Ірини Вільде “Сестри Річинські”. Пам’ятаю, я ще думала: “Цікаво, де тут автор, а де назва” і уявляла собі письменницький тандем Річинських, які пишуть роман у двох томах “Ірина Вільде”.
І все. Я не пам’ятаю нічого про цю авторку ні зі школи, ні з університету. І лиш кілька років тому, коли новою хвилею інтересу до української літератури цей роман знову винесло на поверхню, я згадала про той нечитаний двотомник.
На той момент “Віхола” видала книжку з довгою назвою: “Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти”. І от я нарешті прочитала Вільде і мене переповнюють враження!
По-перше, сама Ірине Вільде, вона ж Дарина Макогон. Її біографія вражає і залишає багато питань, так ніби вона прожила кілька життів, а не одне. В першому, вона донька народного вчителя, пластунка, дружина оунівця, сестра упівців, авторка рядків “А втім, хвалити Господа, в нас на Буковині — ще не большевія.”. А в другому житті вона дружина кагебіста, депутатка Верховної Ради УРСР, очільниця львівської філії Спілки письменників України. І в обох цих життях вона дуже цікава письменниця. Я дуже хочу дізнатися про неї більше, бо тут матеріалу на цілий серіал!
Є ще одна частина біографії, яка мені підсвітила цю фігуру. Ірина Вільде народилася і виросла в Чернівцях. Мій дідусь родом з Буковини, з села Киселів Кіцманського району. Він вчився в медичному в Чернівцях. В Чернівцях народилась моя мама. А зараз там живе моя тітка з родиною. Чернівці для мене дуже близьке місто. Близьке і загадкове.
Ці три повісті - просякнуті любов’ю до цього міста. Я думаю, що якщо “Місто” Підмогильного - це роман про Київ, “Майстер корабля” про Одесу, “Без грунту” - про Дніпро, то от “Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти” - цілком твір про Чернівці.
Мене трохи конфузить структура цієї книжки. “Метелики на шпильках. Б’є восьма. Повнолітні діти” - прийнято називати трьома повістями. Але як на мене, це три частини одного роману в якому йдеться про дорослішання і стосунки головної персонажки Дарки. Мені здається, як окремі твори вони неповнокровні, а разом утворюють цілісність. Виглядає, ніби це книжка без палітурки, в якої залишився зміст, але немає назви.
Було дуже цікаво зануритися в світ міжвоєнних Чернівців. Перші дві частини написані в 1936-му, а третя в 1939-му. І ніби знаєш з уроків історії, що в той час на Буковині ще не було совітів, однак лише з прочитанням таких творів ця думка нарощує собі плоть реальності. Це одна з важливих функцій літератури, як на мене, оживлювати те, що було лиш рядками з довідників. Ірина Вільде не скупиться на деталі побуту і за це я їй дуже вдячна.
Окрема насолода - це мова твору. Я такого я ще не бачила. Текст виглядає досить таки екзотично на мій подніпрянський погляд. Від незнайомих слів до незвичної побудови речень. Деякі моменти доводилось прямо таки дешифровувати, от наприклад чого варте це речення: “Повздовж вулиці Високої тягнуться гандрабаті, тандитні рудери, обчислені на якнайбільше число переділок („убікацій" — кажуть власники рудер) і льокаторів.”
Але хай вас це не лякає, переважно текст летить як стріла! Текст наповнений діалектизмами часто уявляється шорстим як рука хлібороба (як от тексти Стефаника), чи декоративно вигадливий (“Фелікс Австрія” Софії Андрухович), а тут він чуттєвий, ніжний, дотепний. Ну подивіться на ці описи: “Угледівши Данка, відразу віджила: був свіжий і вихуханий, як курятко, яке щойно обсохло з яйця.”
“Якось так мені… шампансько на душі, що, слово чести, чую, що сьогодні нікому нічого не відмовила б!”
У тексті дуже багато психологізму, тонких ньюансів, підловлені, як метелики на шпильки (думайте про ентомологічну колекції, а не про комах на підборах) підловлені ледь вловні порухи дівочої душі.
Знаєте про тест Бекдел? Він починався як жартівливий, але в цьому було не просто зерня серйозності, а прямо цілий кокосовий горіх правди. Тож художній твір з неупередженим зображенням жінок має відповідати таким трьом пунктам:
є принаймні дві жіночі персонажки,
які розмовляють між собою
про щось, крім чоловіків.
Твір Ірини Вільде на 200% відсотків відповідає цьому запиту. В центрі уваги головна героїня Дарка від дитинства, до її 22-ої років. Багато уваги до її стосунків з мамою і татом. Скільки ньюансів, ніжності, деталей в цьому. Взагалі я не пригадую іншого українського твору, в якому б описувались такі ніжні і довірливі стосунки і з татом і з мамою. І як з окремими людьми, а не з монолітом “батьки”. У тексті багато уваги сестринству, дівчачій дружбі. Дуже чуттєвий опис початку юної дружби, що схожий на закоханість, але це не про лесбійські підтексти, а про цю окриленість, коли зустрічаєш раптом свою рідну душу. І все це якось так впевнено, не надривно, відверто, як я мало де бачила.
Але це не роман мильна булька. В цьому є багато темних сторін: сексуальне насильство, роль жінки в сім’ї, багато складних роздумів про шлюб і сімейне життя, про перші місячні в умовах відсутності сексуальної освіти.
Попри багато складних тем, Ірина Вільде пише цей текст з ніжної іронією. Особливо коли йдеться про максималістичні і категоричні пориви юної Дарки. Це дає + 100 балів до читабельності цього тексту.
Взагалі розкриття дитинства це якийсь такий вагомий маркер у літературі для ��ене. Мені видається, що є люди, які якось дуже легко втрачають зв’язок з власним дитинством. Чи їм 22 чи 62 не має значення. Вони живуть ніби одразу з’явились на світ дорослими і тому й дитинство сприймають якось так стереотипно як безжурний неглибокий час життя. А є люди які досить добре пам’ятають як це, бути дитиною. Скільки в чому часі, навіть за найбільш сприятливих умов, драми, душевних мук, постійної адаптації і пошуку відповідей на складні питання, як легко запалюєшся і яка тонка межа між любов’ю і відразою. Ірина Вільде явно з тих других і її уважне препарування дитинства перетворилось на дуже цікавий і вартий прочитання текст.
Тож всім дуже раджу! Тішусь цьому літературному відкриттю і прямую до читання “Сестер Річинських”. Мама привезла мені ї�� в Лондон, тож вони знову перед моїми очима, як в дитинстві.
П.С. Якщо у вас теж є це видання “Віхоли”, то раджу читати передмову після прочитання твору, бо там жирний спойлер на рівному місці. Сприймайте її як післямову, як цікаву розмову про книжку. Врешті, мені здається, цей роман відкривається і без додаткових ключів.
January 26, 2025
Чудо чудесне, а не книга!
January 12, 2025
знаєте оце почуття спустошення, коли завершується щось добре і гарне? от воно до мене прийшло, щойно я згорнула уже завершену книжку. то свідчить лишень про те, що прочитане було справді моїм.
щиро тішуся, що знайомство із Вільде почалось з Дарки Попович, з отих смачних (інакше не скажеш!) описів, з тої тонкої іронії авторки, з усіх її героїв, з невідомих слів, що похапцем шукала їхні значення у словниках.
я люблю цю історію. певна, що ще повернусь до неї.
в тексті є красиві слова: «напровесні життя людини буває така благословенна пора, коли кожне кинене зерно приймається в душі». от Вільде й приймається мені в душі зараз. 💛
щиро тішуся, що знайомство із Вільде почалось з Дарки Попович, з отих смачних (інакше не скажеш!) описів, з тої тонкої іронії авторки, з усіх її героїв, з невідомих слів, що похапцем шукала їхні значення у словниках.
я люблю цю історію. певна, що ще повернусь до неї.
в тексті є красиві слова: «напровесні життя людини буває така благословенна пора, коли кожне кинене зерно приймається в душі». от Вільде й приймається мені в душі зараз. 💛
January 29, 2024
Підліткова драма, події якої відбуваються після Першої Світової війни на Буковині, яка на той час була окупована Румунією?!
Хтось знає чи є ця книга зараз у шкільній програмі? Якщо ні, то має бути!
«У нас у школі багато українок, що записані як румунки… Інакше були б до школи не прийняли, а потім — ніколи не можна дістати знижку оплати ані… загалом нічого… Є такі, що бояться признатись, що вони українки дома. Але про мене всі знають, що я тільки записана як румунка. Раз навіть директорка переловила мене, як я на паузі говорила по-українськи, і я мусіла в карцері сидіти»
Це історія про дорослішання і намагання зрозуміти як все навколо влаштовано.
«Дарці видався світ, як одна велика саля, де люди цюцюбабки з собою граються: одно ховає правду перед одним і раде, як вдається йому збити з сліду іншого.»
Тут і багатогранна дружба між дівчатами, і ніякове перше кохання з однолітком, і перші розчарування…
Найбільше мені сподобалася друга повість з трилогії — “Бʼє восьма”. Надзвичайно переживальна.
Дуже relatable описані думки молодої дівчини, я у деяких впізнала себе у 14 😭
Єдиний мінус для мене був у стилі письма — він мені трохи нагадав стиль Ольги Кобилянської, і в процесі прочитання я дізналася, що Ірина Вільде дійсно надихалася нею. Тим часом я через той самий стиль так і не змогла дочитати жодного твору пані Ольги. Але не спішіть відкладати “Метеликів на шпильках”, бо трилогія все одно дуже цікава і легко читається, тим паче, якщо навіть я змогла це все подужати, то, як вам подобається стиль Ольги Кобилянської, — точно прочитаєте.
Перед прочитанням я вже знала з інтернетів, що не треба читати передмову, що знаходиться на початку книги, бо там багато спойлерів, і вам не раджу. Мені незрозуміло, чому цей “ключ до розуміння тексту” не можна було помістити у самому кінці.
Більше відгуків можна прочитати на моєму книжковому каналі https://t.me/yizdoonkareads
Хтось знає чи є ця книга зараз у шкільній програмі? Якщо ні, то має бути!
«У нас у школі багато українок, що записані як румунки… Інакше були б до школи не прийняли, а потім — ніколи не можна дістати знижку оплати ані… загалом нічого… Є такі, що бояться признатись, що вони українки дома. Але про мене всі знають, що я тільки записана як румунка. Раз навіть директорка переловила мене, як я на паузі говорила по-українськи, і я мусіла в карцері сидіти»
Це історія про дорослішання і намагання зрозуміти як все навколо влаштовано.
«Дарці видався світ, як одна велика саля, де люди цюцюбабки з собою граються: одно ховає правду перед одним і раде, як вдається йому збити з сліду іншого.»
Тут і багатогранна дружба між дівчатами, і ніякове перше кохання з однолітком, і перші розчарування…
Найбільше мені сподобалася друга повість з трилогії — “Бʼє восьма”. Надзвичайно переживальна.
Дуже relatable описані думки молодої дівчини, я у деяких впізнала себе у 14 😭
Єдиний мінус для мене був у стилі письма — він мені трохи нагадав стиль Ольги Кобилянської, і в процесі прочитання я дізналася, що Ірина Вільде дійсно надихалася нею. Тим часом я через той самий стиль так і не змогла дочитати жодного твору пані Ольги. Але не спішіть відкладати “Метеликів на шпильках”, бо трилогія все одно дуже цікава і легко читається, тим паче, якщо навіть я змогла це все подужати, то, як вам подобається стиль Ольги Кобилянської, — точно прочитаєте.
Перед прочитанням я вже знала з інтернетів, що не треба читати передмову, що знаходиться на початку книги, бо там багато спойлерів, і вам не раджу. Мені незрозуміло, чому цей “ключ до розуміння тексту” не можна було помістити у самому кінці.
Більше відгуків можна прочитати на моєму книжковому каналі https://t.me/yizdoonkareads
September 3, 2023
"Я ще не бачила дурня, щоб не був антифеміністом".
Завжди приємно відкривати для себе нові українські літературні імена. Особливо, якщо це жіночі імена. Вдячна "Віхолі" (я читала саме цей варіант), що перевидали ці три твори Ірини Вільде (Дарини Макогон) для сучасного українського читача та читачок. Це справжній скарб, і я неймовірно радію, що відкрила його для себе!
Роман-дорослішання дівчинки з буковинського села. Сексуальні домагання, підліткови проблеми першої половини 20 століття. А ще національне питання, любовні муки та фемінізм. Як класно, що у нас є така література! І хочеться, щоб якнайбільше людей прочитали цю книгу, і ще більше впевнелись у тому, що українська література - не тільки про село та кріпаків. Загалом, Ірина Вільде - мастрід, так собі і запишіть.
Я обов‘язково продовжу знайомство з іншими творами цієї талановитої письменниці ("Віхола" також обіцяли перевидання "Сестер Річинських" - схрещую пальці та чекаю).
Завжди приємно відкривати для себе нові українські літературні імена. Особливо, якщо це жіночі імена. Вдячна "Віхолі" (я читала саме цей варіант), що перевидали ці три твори Ірини Вільде (Дарини Макогон) для сучасного українського читача та читачок. Це справжній скарб, і я неймовірно радію, що відкрила його для себе!
Роман-дорослішання дівчинки з буковинського села. Сексуальні домагання, підліткови проблеми першої половини 20 століття. А ще національне питання, любовні муки та фемінізм. Як класно, що у нас є така література! І хочеться, щоб якнайбільше людей прочитали цю книгу, і ще більше впевнелись у тому, що українська література - не тільки про село та кріпаків. Загалом, Ірина Вільде - мастрід, так собі і запишіть.
Я обов‘язково продовжу знайомство з іншими творами цієї талановитої письменниці ("Віхола" також обіцяли перевидання "Сестер Річинських" - схрещую пальці та чекаю).
June 4, 2025
Єдине про що жалкую, що не прочитала цю трилогію раніше.
July 13, 2025
Ця трилогія мені неймовірно сподобалась, я веду reading bracket, і вона посіла в ньому перше місце за перше півріччя 2025 року, обігнавши Сліпобачення Воттса. Напевно, це єдиний такий і тому унікальний в український класичній літературі опис дорослішання дівчинки-підлітки, який було втілено в трьох повістях (здається, про підлітків були ще деякі окремі оповідання в укр.класиці, але таку масштабну картину вдалося створити лише Ірині Вільде). Дві з цих повістей присвячено підлітковості (14-15 років) головної героїні - Дарки, за якою вгадується постать авторки, справжнє ім'я якої - Дарина Макогон, а от третя вже описує іншу добу, коли їй вже 22 роки.
Твір зачіпає багато проблем, як-то сексуальне насильство з боку рідних до дівчинки, питання сексуальної освіти (але скоріше її відсутності), першу закоханість, усвідомлення себе, свого тіла, зростання національної свідомості, участь в національних протестах (бо на той час Чернівці належали Румунії, і серед частини учнівства, як і серед суспільства, були певні антирумунські протести).
Добре, що до нас дійшла сама перша, оригінальна версія трилогії, адже за радянських часів виходив вже відредагований варіант 1952 року, який вже насичений всіма можливими шаблонами прози соцреалізму, і яких, на жаль, не уникли "Сестри Річинські".
Твір написано неймовірно красивою мовою, з яскравими фразеологізмами та описами, хочу поділитися лише невеличкою кількістю з купи тих, які я позначив наліпочками в книзі:
- і так далі, таких от смаколиків в тексті дуже багато, суцільна насолода! Можна сказати, що я люблю прозу Вільде частково через такі от гарненькі вислови.
А одне речення взагалі збило мене з пантелику, я там лише декілька знайомих слів знайшов, а решта.. словом, дивіться самі:
П.С. Мені так сподобалась манера письма Вільде, що я одразу по закінченні трилогії почав читати її оповідання, придбавши на олх 5 том з п'ятитомника Вільде, в якому вміщено саме повісті та оповідання. Звісно, деякі з них вже несуть печатку доби соцреалізму, але деякі цілком нормальні, хоч і написані вже в 40-х - в них мова йде про кохання, про розлучення батьків, про якійсь побутові питання, і я радий, що знайомлюсь далі з її творчістю, не обмежуючись лише "Сестрами.." та "Метеликами..".
Твір зачіпає багато проблем, як-то сексуальне насильство з боку рідних до дівчинки, питання сексуальної освіти (але скоріше її відсутності), першу закоханість, усвідомлення себе, свого тіла, зростання національної свідомості, участь в національних протестах (бо на той час Чернівці належали Румунії, і серед частини учнівства, як і серед суспільства, були певні антирумунські протести).
Добре, що до нас дійшла сама перша, оригінальна версія трилогії, адже за радянських часів виходив вже відредагований варіант 1952 року, який вже насичений всіма можливими шаблонами прози соцреалізму, і яких, на жаль, не уникли "Сестри Річинські".
Твір написано неймовірно красивою мовою, з яскравими фразеологізмами та описами, хочу поділитися лише невеличкою кількістю з купи тих, які я позначив наліпочками в книзі:
"..Ориська захихотіла, як дурний до сира"
"Данко несподівано зачерпує з іншого відра думок"
" - перетинає він пряжу Дарчиної фантазії"
"Маленький, кошлавенький, сірий сум підкрадається на рачках до Дарчиного серця"
"Вечір уже закидає свої сіті над землею, і чути десь зітхання вмираючого дня"
"Перший день у школі.. прогудів, обкрутився на п'яті й, як би ніколи його не було, відразу шусьнув у вечір"
"На Дарку находить те розкішне безвілля, яке може дати тільки провесняний, по коліна в сонці, ранок"
- і так далі, таких от смаколиків в тексті дуже багато, суцільна насолода! Можна сказати, що я люблю прозу Вільде частково через такі от гарненькі вислови.
А одне речення взагалі збило мене з пантелику, я там лише декілька знайомих слів знайшов, а решта.. словом, дивіться самі:
"Повздовж вул. Високої тягнуться гандрабаті, тандитні рудери, обчислені на якнайбільше число переділок ("убікацій" - кажуть власники рудер) і льокаторів"Але так красиво, що геть не хочеться лізти в тлумачний словничок.
П.С. Мені так сподобалась манера письма Вільде, що я одразу по закінченні трилогії почав читати її оповідання, придбавши на олх 5 том з п'ятитомника Вільде, в якому вміщено саме повісті та оповідання. Звісно, деякі з них вже несуть печатку доби соцреалізму, але деякі цілком нормальні, хоч і написані вже в 40-х - в них мова йде про кохання, про розлучення батьків, про якійсь побутові питання, і я радий, що знайомлюсь далі з її творчістю, не обмежуючись лише "Сестрами.." та "Метеликами..".
April 3, 2024
Спочатку це була історію про дівчинку-підлітка. Мені було цікаво, бо моя донька такого ж віку: цікаво пригадувати, як звичайна подія справді може видаватися катастрофою світового масштабу. Цікаво згадувати, як лякає і приваблює світ навколо в такому віці. Цікаво спостерігати як Дарка досліджує себе, як будує стосунки з друзями, як закохується, як справляється з дорослішанням, не маючи уявлення про сексуальну освіту та власне тіло.
А потім літо закінчується і Дарка Попович починає навчання у гімназії в Чернівцях. І я, очікуючи продовження цієї доброї підліткової історії, отримую удар в потилицю: ця українська дівчинка і її дорослішання не відбувається навколо традиційних підліткових труднощів з сіткомів. Всі її дружні і романтичні стосунки, конфлікти і рішення крутяться навколо потреби національного самовизначення!
Нема в Дарок Попович сіткомівського дорослішання. Є тільки постійна боротьба за право вчитись своєю мовою і знати свою історію.
«Славні географи з розумними окулярами на носі навіть не припускають, який двобій між Сходом і Заходом іде на цім клаптику землі. Яка шалена конкуренція панує тут між косметиками з Парижа і Стамбула!»
Дуже соромно, що з Іриною Вільде я познайомилась аж тепер.
А потім літо закінчується і Дарка Попович починає навчання у гімназії в Чернівцях. І я, очікуючи продовження цієї доброї підліткової історії, отримую удар в потилицю: ця українська дівчинка і її дорослішання не відбувається навколо традиційних підліткових труднощів з сіткомів. Всі її дружні і романтичні стосунки, конфлікти і рішення крутяться навколо потреби національного самовизначення!
Нема в Дарок Попович сіткомівського дорослішання. Є тільки постійна боротьба за право вчитись своєю мовою і знати свою історію.
«Славні географи з розумними окулярами на носі навіть не припускають, який двобій між Сходом і Заходом іде на цім клаптику землі. Яка шалена конкуренція панує тут між косметиками з Парижа і Стамбула!»
Дуже соромно, що з Іриною Вільде я познайомилась аж тепер.
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 17, 2024
4,7⭐️
почнімо з простого: чому не 5?
остання частина мене часто збивала з пантелику, зʼявлялось багато героїв і я в них губилась і ще й Дарка різко подорослішала і змінилась.
але цей текст прекрасний, хоча я також розумію що буде таким не для всіх. Вільде змогла чітко написати почуття дівчинки-дівчини, яка часто не розуміє що з нею відбувається, часто боїться самої себе, але відчуттєво розуміє що для неї правильно.
Агеєва у передмові (яка має значні спойлери і я раджу читати її опісля) каже, що як мінімум перші дві частини автобіографічні. але я просунусь далі — цей текст може стати біографічним для багатьох, для мене от став теж. моментами мені було не по собі від того наскільки почуття Дарки — це мої власні почуття, її думки — це мої власні думки, її сумніви — це мої сумніви. я не знаю як Вільде це вдалося, але завдяки цьому тексту я відчула себе не самотньою у такій власній душевній розхристаності.
і найбільш страшне у цьому тексті те, що за майже століття з часу написання, не особливо щось і змінилось для жінок.
дуже щире і тепле вийшло для мене читання, ба навіть рідне.
почнімо з простого: чому не 5?
остання частина мене часто збивала з пантелику, зʼявлялось багато героїв і я в них губилась і ще й Дарка різко подорослішала і змінилась.
але цей текст прекрасний, хоча я також розумію що буде таким не для всіх. Вільде змогла чітко написати почуття дівчинки-дівчини, яка часто не розуміє що з нею відбувається, часто боїться самої себе, але відчуттєво розуміє що для неї правильно.
Агеєва у передмові (яка має значні спойлери і я раджу читати її опісля) каже, що як мінімум перші дві частини автобіографічні. але я просунусь далі — цей текст може стати біографічним для багатьох, для мене от став теж. моментами мені було не по собі від того наскільки почуття Дарки — це мої власні почуття, її думки — це мої власні думки, її сумніви — це мої сумніви. я не знаю як Вільде це вдалося, але завдяки цьому тексту я відчула себе не самотньою у такій власній душевній розхристаності.
і найбільш страшне у цьому тексті те, що за майже століття з часу написання, не особливо щось і змінилось для жінок.
дуже щире і тепле вийшло для мене читання, ба навіть рідне.
January 23, 2024
Направду, в житті й молодості людини є щось, за що варт поборотись!
мене зазвичай бісять такі героїні як Дарка, що заламують рученьки і мліють за кожної нагоди, але якось цього разу я відчувала співчуття і розуміння до тієї чутливої дитини, що лише пізнає світ, проживає першу закоханість, потребу покинути село і приступити до навчання тощо. певна, свою роль відіграло і те, що ці повісті є автобіографічними, через що я більше прониклася історією і переживаннями.
довго думала, що це буде знайомство з Іриною Вільде, але нещодавно була у бабусі і побачила рос.видання «Повнолітніх дітей» на поличці, і зрозуміла, що таки читала в дитинстві. було цікаво взяти і порівняти по тексту, але стало ліньки)) і без того знаю, що там все значно гірше, бо немає прекрасного буковинського діалекту.
до речі, якраз «Повнолітні діти» мені сподобалися трохи менше за перші дві повісті. якось після стількох сторінок особистих переживань, вона здалася більш відстороненою від Дарки і розпорошеною. але кінцівка мені дуже сподобалася 🧡
мене зазвичай бісять такі героїні як Дарка, що заламують рученьки і мліють за кожної нагоди, але якось цього разу я відчувала співчуття і розуміння до тієї чутливої дитини, що лише пізнає світ, проживає першу закоханість, потребу покинути село і приступити до навчання тощо. певна, свою роль відіграло і те, що ці повісті є автобіографічними, через що я більше прониклася історією і переживаннями.
довго думала, що це буде знайомство з Іриною Вільде, але нещодавно була у бабусі і побачила рос.видання «Повнолітніх дітей» на поличці, і зрозуміла, що таки читала в дитинстві. було цікаво взяти і порівняти по тексту, але стало ліньки)) і без того знаю, що там все значно гірше, бо немає прекрасного буковинського діалекту.
до речі, якраз «Повнолітні діти» мені сподобалися трохи менше за перші дві повісті. якось після стількох сторінок особистих переживань, вона здалася більш відстороненою від Дарки і розпорошеною. але кінцівка мені дуже сподобалася 🧡
July 6, 2025
Це — цикл. Або один великий роман-дорослішання, поділений на три частини. Про Дарку Попович; її кохання — Данка; навчання; та повернення і відкидання нав'язаного.
Найбільше сподобалася перша частина. Така собі гарна наївність, якій віриш і прекрасний стиль:
«Навіть Дарка з своїми дев’ятьома роками відтепер знає вже, що воно не все так стається, як ми собі бажаємо. Навіть, коли дуже бажаємо».
«Як Дарці було п’ять літ, то вона уявляла собі «щастя» як грубого карлика з повними міхами золота. Залежно від своєї волі, карлик давав одним більше, іншим менше повні пригорщі золота».
«Мамцю… мамціку… прошу мені сказати… але прошу мені правду сказати… я дуже… дуже… погана?
Мама замахує головою, якби бджола вкусила десь у саме око. В цій хвилині злітає Дарці каменюка з серця: тепер вона вже напевно знає, що вона не дуже погана».
«А небо таке криштально-синє, що на милю видно слід голубів на ньому. Тільки серце важке, як нагробна плита».
Друга і третя частини — теж на високому рівні, але емоційно не збіглося зі мною: читалися повільніше, менш захопливо і таке враження, що про одне й те ж. Але при тому якби жив раніше — і тоді б уже була темка з модними нині американськими романами-дорослішаннями — то, думаю, цей був би одним із топових; ще й без такої фіксації на сексі.
Тобто, якщо про враження — то змішані, а щодо тексту — цитат набрав багато.
Найбільше сподобалася перша частина. Така собі гарна наївність, якій віриш і прекрасний стиль:
«Навіть Дарка з своїми дев’ятьома роками відтепер знає вже, що воно не все так стається, як ми собі бажаємо. Навіть, коли дуже бажаємо».
«Як Дарці було п’ять літ, то вона уявляла собі «щастя» як грубого карлика з повними міхами золота. Залежно від своєї волі, карлик давав одним більше, іншим менше повні пригорщі золота».
«Мамцю… мамціку… прошу мені сказати… але прошу мені правду сказати… я дуже… дуже… погана?
Мама замахує головою, якби бджола вкусила десь у саме око. В цій хвилині злітає Дарці каменюка з серця: тепер вона вже напевно знає, що вона не дуже погана».
«А небо таке криштально-синє, що на милю видно слід голубів на ньому. Тільки серце важке, як нагробна плита».
Друга і третя частини — теж на високому рівні, але емоційно не збіглося зі мною: читалися повільніше, менш захопливо і таке враження, що про одне й те ж. Але при тому якби жив раніше — і тоді б уже була темка з модними нині американськими романами-дорослішаннями — то, думаю, цей був би одним із топових; ще й без такої фіксації на сексі.
Тобто, якщо про враження — то змішані, а щодо тексту — цитат набрав багато.
March 22, 2025
dnf, при всій повазі
December 7, 2023
Гарна книжка, перша частина найцікавіша.
В авторки дуже гарна і багата мова, через що легко читати і милуватись такими вдалими реченнями і описами. На секунду здалось, що це могла б бути Кобилянська, якби народилась на пів століття пізніше і писала простіше (бо двоє письменниць з Чернівців).
В авторки дуже гарна і багата мова, через що легко читати і милуватись такими вдалими реченнями і описами. На секунду здалось, що це могла б бути Кобилянська, якби народилась на пів століття пізніше і писала простіше (бо двоє письменниць з Чернівців).
January 27, 2024
Мій беззаперечний фаворит року, я просто смакувала кожну фразу цієї книги - настільки красиво і майстерно вона написана. Це фактично трилогія і варто читати саме в цьому виданні Віхоли, бо воно таке як було початкове, без пізніших переписувань. Історія про юну дівчинку, яка ще пізнає цей світ, формується культурно та ідейно.
Мені було дуже цікаво читати про Чернівці і якими вони були на початку минулого століття.
Я тепер хочу почитати й інші твори Вільде, бо я
просто закохалась. ❤️
Мені було дуже цікаво читати про Чернівці і якими вони були на початку минулого століття.
Я тепер хочу почитати й інші твори Вільде, бо я
просто закохалась. ❤️
February 26, 2024
щиро дивуюся, що цих повістей не було і немає у шкільній програмі сучасної української школи
бо ці тексти про: сподівання, дорослішання, мрії, переживання, кохання, нову риторику, відповіді на складні питання
коли як не в школі переживати подібне
я прожила історію дорослішання однієї буковинської дівчинки, на зламі епох: її дитинство, підлітківʼя та повноліття
і це було чудово, хоч і книжка товста, і інколи читалася важко
5/5 ❤️🩹
бо ці тексти про: сподівання, дорослішання, мрії, переживання, кохання, нову риторику, відповіді на складні питання
коли як не в школі переживати подібне
я прожила історію дорослішання однієї буковинської дівчинки, на зламі епох: її дитинство, підлітківʼя та повноліття
і це було чудово, хоч і книжка товста, і інколи читалася важко
5/5 ❤️🩹
February 28, 2024
Відкриваю останнім часом для себе маловідому українську літературу, і бува трапляються скарби. От це - саме такий випадок.
Про Ірину Вільде я, звісно, й раніше чула (зокрема як про лауреатку Шевченківської премії), але зазвичай обговорюють її найбільшу роботу - «Сестри Річинські». Мені ж захотілося розпочати знайомство з ранніми творами письменниці. І це було чудове рішення!
«Метелики на шпильках» - прекрасна, зворушлива дівоча історія, про дитячо-підліткові переживання й сумніви у відносинах з однолітками, про перші вияви жіночності, про етапи дорослішання. Я ковтнула її за вечір і одразу ж продовжила читати наступні повісті циклу, бо це по факту один цілісний роман (хоч видавалось спочатку окремо, трилогією).
Авторка перенесла мене до міжвоєнної Буковини періоду її окупації Румунією. Через художній, здавалось би, твір я зробила для себе багато відкриттів стосовно тогочасного культурного етноциду українських нац. меншин румунами, які поводились не набагато краще за тих же росіянців чи совєтів.
Головна героїня, за сюжетом, приїхала в Чернівці навчатись в єдиній (ще не закритій) на той час українській гімназії, де їй довелось зіштовхнутись з насадженням румунської мови, труднощами й утисками внаслідок впровадження румунської імперської політики.
Окрім психологізму непростого періоду «відриву від батьківського гнізда» та складнощів учнівського життя, в романі майстерно зображений побут буковинців, соціальні проблеми західноукраїнсько��о суспільства (особливо молоді) і - найцікавіше - формування національної ідентичності та патріотизму, зародження громадянського руху й боротьби проти імперського шовінізму.
В останній частині роману на цьому ж історичному фоні відбувається становлення головної героїні (уже не підлітка, а молодої жінки). Авторка розкриває її внутрішній світ, тягу до супротиву, відстоювання права на самостійність. Піднімається купа важливих питань - кохання, сексуальність, суспільна мораль, доцільність шлюбу, етичність аборту, ставлення до дітей. Складні й гли��окі теми, які хвилюють.
Окрім всього, в романі дуже майстерно й любовно зображене місто Чернівці. Читача занурюють в особливу атмосферу вуличок і площ, в жвавість їх життя в ту непросту епоху.
«А це ж романтика: вийти собі ввечір на Панську, вплестись у барвистий хоровод, почувати себе якоюсь частинкою цього напарфумованого колективу, бачити довкола себе типи різних рас, ловити звуки бодай п’яти мов… і мати ту ілюзію, що проходжуєшся вулицями Касабланки».
Також не можу не відзначити, яка смачна, барвиста мова у письменниці! (як у Франка - тільки на свій лад), і теж деінде потребує зазирань до словника. Але тим цікавіше було читати. Я, наприклад, не знала, що буковинці (принаймні в ті часи) будували речення на німецький лад (коли присудок ставиться в кінці). Незвичне для української мови явище.
Загалом, творчість Ірини Вільде - це щось нове для мене в українській літературі, самобутнє й несхоже на інших. Трошки подібну тематику про учнівство-студентство я зустрічала хіба в Олени Пчілки (повість «Товаришки»), стиль письма може дещо нагадує Кобилянську, але у Вільде мені все звучить значно цікавіше, правдивіше, відчувається щирість, глибина.
І мені здається цей роман важливим, дорослим (хоч іноді заявлений підлітковим) та досі актуальним (герої роману 100 років тому вагаються, святкувати Різдво «по-латинськи», чи як звикли?), а особливо досі болять підняті в ньому питання національної свідомості та української незалежності.
Я обов‘язково продовжу знайомство з іншими творами цієї талановитої письменниці.
Про Ірину Вільде я, звісно, й раніше чула (зокрема як про лауреатку Шевченківської премії), але зазвичай обговорюють її найбільшу роботу - «Сестри Річинські». Мені ж захотілося розпочати знайомство з ранніми творами письменниці. І це було чудове рішення!
«Метелики на шпильках» - прекрасна, зворушлива дівоча історія, про дитячо-підліткові переживання й сумніви у відносинах з однолітками, про перші вияви жіночності, про етапи дорослішання. Я ковтнула її за вечір і одразу ж продовжила читати наступні повісті циклу, бо це по факту один цілісний роман (хоч видавалось спочатку окремо, трилогією).
Авторка перенесла мене до міжвоєнної Буковини періоду її окупації Румунією. Через художній, здавалось би, твір я зробила для себе багато відкриттів стосовно тогочасного культурного етноциду українських нац. меншин румунами, які поводились не набагато краще за тих же росіянців чи совєтів.
Головна героїня, за сюжетом, приїхала в Чернівці навчатись в єдиній (ще не закритій) на той час українській гімназії, де їй довелось зіштовхнутись з насадженням румунської мови, труднощами й утисками внаслідок впровадження румунської імперської політики.
Окрім психологізму непростого періоду «відриву від батьківського гнізда» та складнощів учнівського життя, в романі майстерно зображений побут буковинців, соціальні проблеми західноукраїнсько��о суспільства (особливо молоді) і - найцікавіше - формування національної ідентичності та патріотизму, зародження громадянського руху й боротьби проти імперського шовінізму.
В останній частині роману на цьому ж історичному фоні відбувається становлення головної героїні (уже не підлітка, а молодої жінки). Авторка розкриває її внутрішній світ, тягу до супротиву, відстоювання права на самостійність. Піднімається купа важливих питань - кохання, сексуальність, суспільна мораль, доцільність шлюбу, етичність аборту, ставлення до дітей. Складні й гли��окі теми, які хвилюють.
Окрім всього, в романі дуже майстерно й любовно зображене місто Чернівці. Читача занурюють в особливу атмосферу вуличок і площ, в жвавість їх життя в ту непросту епоху.
«А це ж романтика: вийти собі ввечір на Панську, вплестись у барвистий хоровод, почувати себе якоюсь частинкою цього напарфумованого колективу, бачити довкола себе типи різних рас, ловити звуки бодай п’яти мов… і мати ту ілюзію, що проходжуєшся вулицями Касабланки».
Також не можу не відзначити, яка смачна, барвиста мова у письменниці! (як у Франка - тільки на свій лад), і теж деінде потребує зазирань до словника. Але тим цікавіше було читати. Я, наприклад, не знала, що буковинці (принаймні в ті часи) будували речення на німецький лад (коли присудок ставиться в кінці). Незвичне для української мови явище.
Загалом, творчість Ірини Вільде - це щось нове для мене в українській літературі, самобутнє й несхоже на інших. Трошки подібну тематику про учнівство-студентство я зустрічала хіба в Олени Пчілки (повість «Товаришки»), стиль письма може дещо нагадує Кобилянську, але у Вільде мені все звучить значно цікавіше, правдивіше, відчувається щирість, глибина.
І мені здається цей роман важливим, дорослим (хоч іноді заявлений підлітковим) та досі актуальним (герої роману 100 років тому вагаються, святкувати Різдво «по-латинськи», чи як звикли?), а особливо досі болять підняті в ньому питання національної свідомості та української незалежності.
Я обов‘язково продовжу знайомство з іншими творами цієї талановитої письменниці.
January 30, 2023
Давно збирався відкрити для себе творчість Ірини Вільде, і ось, нарешті, знайомство відбулося. Глибокий та цікавий роман, одне із найкращих художніх вражень за останній час. Він про становлення й дорослішання молодої жінки, її внутрішній світ та право на вибір. А також, звісно, про напружену суспільну атмосферу на окупованій Румунією міжвоєнній Буковині, поширення ідей українського націоналістичного руху серед тогочасної молоді. Гадаю, не буде зайвим зробити кілька важливих зауважень для майбутніх читачів. По-перше, хоча з назви не очевидно, це саме єдиний роман у трьох частинах, а не різні твори. Він просто перший раз друкувався частинами, тому за кожною закріпилася особлива назва. Акцентую на цьому, бо сам спочатку збирався прочитати тільки "невеличку повість" "Метелики на шпильках", а довелося занурюватися в роман обсягом майже 500 сторінок. ))) Втім, мені сподобалося, тож витраченого часу аж ніяк не шкода. По-друге, раджу звертати увагу, яку версію твору ви плануєте читати - не беріть радянських видань! Знайдіть оце видання 2007 року, до якого пишу коментар - воно є в інтернеті. Тут роман подано в первинній редакції, написаній між 1936 і 1939 роками. Після Другої світової війни Ірина Вільде залишилася в Україні, тож мусила стати "українською радянською письменницею". Відповідно, її "Повнолітніх дітей" було переписано повністю. Мені вистачило бігло порівняти фінали, щоб це зрозуміти. Там не просто національно свідома молодь перетворилася на комуністів та "поборників воз'єднання з радянською Росією" - психологічний зміст твору теж було вихолощено, акценти розставлено геть інші. Нарешті, по-третє. З цікавості перевірив, чи можна зараз придбати романи Ірини Вільде через інтернет. Був дуже здивований, що в онлайн книгарнях "Повнолітні діти" позначені як "література для підлітків" та ще й з анотацією, яка абсолютно не передає суті твору. Можливо, це зроблено щоб книжка краще продавалася, але, як на мене, така "реклама" створює хибні очікування. Головна героїня роману, Дарка Попович, у перших двох частинах справді є підлітком (у третій це вже молода 22-літня дівчина), проте від самого початку в мене не було відчуття, ніби читаю щось підліткове. Навпаки, це складний модерний роман, явно розрахований на дорослих людей. Там відчувається легкий еротизм (можливо, краще сказати "тілесність"), підіймаються серед іншого питання усвідомленого материнства, аборту, навіть сексуальної несумісності потенційного подружжя. Я не кажу, що підлітки не можуть такого читати, але це явно не те, що ми зазвичай розуміємо під "підлітковою літературою". Останнє, на що хочу звернути увагу - мова. У книзі вам можуть траплятися незрозумілі слова, тож озброюйтеся словниками. ))) Хоча загалом, як на мене, це не критично і поступово звикаєш.
November 20, 2024
Читання було складним і місцями нудним, книга точно не для мене🥱
АЛЕ!
Плюс - окрім стандартних юнацьких проблем, у другій повісті було піднято питання пошуку національної ідентичности в умовах «порумуненої» Буковини (в той час як ми звикли читати про зросійщену Україну), що, погодьтесь, зустрінеш не часто🤔
Отже, «Метелики на шпильках», «Б‘є восьма» і «Повнолітні діти» Ірини Вільде - це три повісті із складною, але й чудовою українською, що об‘єднуються в загальну історію дорослішання.
Центральними проблемами є: сексуальне виховання, перше кохання, переїзд в місто (це й урбаністичний роман), жіноча дружба, визначення національної ідентичності та роль/місце жінки в суспільстві
АЛЕ!
Плюс - окрім стандартних юнацьких проблем, у другій повісті було піднято питання пошуку національної ідентичности в умовах «порумуненої» Буковини (в той час як ми звикли читати про зросійщену Україну), що, погодьтесь, зустрінеш не часто🤔
Отже, «Метелики на шпильках», «Б‘є восьма» і «Повнолітні діти» Ірини Вільде - це три повісті із складною, але й чудовою українською, що об‘єднуються в загальну історію дорослішання.
Центральними проблемами є: сексуальне виховання, перше кохання, переїзд в місто (це й урбаністичний роман), жіноча дружба, визначення національної ідентичності та роль/місце жінки в суспільстві
April 27, 2024
Абсолютно прекрасний зріз міжвоєнної
Буковини під румунською окупацією. І саме цінне, що все це крізь оптику жінки. Направду аж не вірилось що проблеми підлітків 100 років тому аж так не відрізняються від теперішніх. Дуже хочеться, щоб дівчатам у 14 купляли не оці дурнуваті енциклопедії "Як бути дівчиною/жінкою?", а просто давали в руки томик Вільде. Маст для 8-10 класів 💪
Буковини під румунською окупацією. І саме цінне, що все це крізь оптику жінки. Направду аж не вірилось що проблеми підлітків 100 років тому аж так не відрізняються від теперішніх. Дуже хочеться, щоб дівчатам у 14 купляли не оці дурнуваті енциклопедії "Як бути дівчиною/жінкою?", а просто давали в руки томик Вільде. Маст для 8-10 класів 💪
August 1, 2025
4,5 ⭐️
Чудова книга, багато тем від яких мій мозок працюва, зняла трошки через кострубаті структуру в 3 частині, авторка занадто часто пригала від теми до теми, я не розуміла про що ми зараз
Фінал мені зайшов
А для повноцінного відгуку ще думати і думати
Чудова книга, багато тем від яких мій мозок працюва, зняла трошки через кострубаті структуру в 3 частині, авторка занадто часто пригала від теми до теми, я не розуміла про що ми зараз
Фінал мені зайшов
А для повноцінного відгуку ще думати і думати
Displaying 1 - 30 of 103 reviews