What do you think?
Rate this book
Сонячна машина
Автор показує процес негативного впливу техніки й науки на людину за умови нераціонального використання нею результатів досягнення. Адже Сонячна машина покликана заміняти людську працю, яка є, по суті, основою життя індивіда, оскільки має на меті добування їжі — природної необхідності для живого організму. Не стане праці на землі — припиниться рух, а разом із ним і життя (загальновідомий вислів: рух — це життя).
851 pages, Kindle Edition
First published January 1, 1924
16 people are currently reading
350 people want to read
About the author
Volodymyr Vynnychenko
97 books38 followersUkrainian statesman, political activist, writer, playwright, artist, who served as 1st Prime Minister of Ukraine.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
As a writer, Vynnychenko is recognized in Ukrainian literature as a leading modernist writer in prerevolutionary Ukraine, who wrote short stories, novels, and plays, but in Soviet Ukraine his works were forbidden, like that of many other Ukrainian writers, from the 1930s until the mid-1980s. Prior to his entry onto the stage of Ukrainian politics, he was a long-time political activist, who lived abroad in Western Europe from 1906-1914. His works reflect his immersion in the Ukrainian revolutionary milieu, among impoverished and working-class people, and among emigres from the Russian Empire living in Western Europe.
Український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.
Народився 1880 року в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (тепер Григор’ївка Кіровоградської області). Навчався у сільській народній школі, згодом у Єлисаветградській гімназії, на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у діяльності Революційної української партії, потім УСДРП. З 1903 р. — на професійній революційній роботі. Член та заступник голови Центральної Ради, перший голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ. Очолював українську делегацію, яка у травні 1917 р. передала Тимчасовому урядові вимоги Центральної Ради про надання Україні автономії. Автор усіх головних законодавчих актів УНР. Після відставки з поста прем’єра засудив гетьманський переворот. З листопада 1918 до лютого 1919 р. очолював Директорію. Усунутий за ліві погляди. Виїхавши за кордон, організував в Австрії Закордонну групу українських комуністів. У 1920 році повернувся в Україну, але спроби співпрацювати з більшовиками закінчилися невдало. З кінця 20-х років жив у Франції. Помер 6 березня 1951 року. Прах покоїться на цвинтарі Мужена.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
Read
September 30, 2020Любий Володимире Кириловичу, на жаль, дочитати Ваш роман не матиму змоги. Шість сотень сторінок химерної суміші, коли Ви намагаєтеся, використовуючи стилістику творів ХІХ ст., описати футуристичне ХХ ст. І виходить Вам, погодьмося, так собі, щоб не сказати зовсім кепсько. По-перше, конфлікт "давня дворянська родина проти буржуа-нувориша" може виглядати органічно в ХІХ ст., але після 1914 р. це вже доволі кумедно. Тим більше, в "футуристичній" Німеччині. Тим більше, коли йдеться про монархів проти буржуазії. Я ще б змирився з тим, що це варіації на тему "Вишневого саду", але коли масштаб настільки зростає?! Монарх, в якого забрав владу підприємець? Що ж, це страшний сон аристократії 1890-х рр., але в 1926 р., коли в Німеччині вже республіка, писати роман, де в Німеччині от-от владу монарха "купили" промисловці та підприємці? І це ще не все, Ви пишете, фактично, що "Аристократи всієї Німеччини, єднайтеся в боротьбі проти буржуа!" Вперше бачу саме такий формат таємного товариства. У Французькій революції 1789-1799 рр. це ще можна уявити, але в ХХ ст. аристократія в такі "клінчі" з буржуазією не входить - в них є ворог серйозніший. Про якого Ви також пишете - соціалісти! Але й тут виходить клопіт: ці соціалісти є легальні, а є підпільні - ІНАРАК. В чому між ними відмінність? В чому суть легальних соціалістів, якщо всі парламенти "куплені" олігархами? І чого прагне ІНАРАК? До речі, ось це була гарна ідея: респектабельні буржуа, які таємно є соціалістами-терористами. Майже як "червоні бригади", але на пів століття раніше. Але сама програма дій...
От поясніть мені, Володимире Кириловичу, чому всі борються за "коронку Зіґфріда", яка є лише символом. Навіщо вона роялістам - зрозуміло: це їх символ боротьби. Втім, якщо він зник, то чому б не зробити... підробку. Та й всі свої - капітулювати і зневірюватися через втрату якоїсь коштовності? Володимире Кириловичу, от де в 1917-1921, чи навіть 1890-1920 рр. ви бачили таких слабосилих конспіраторів?
Але навіщо ця коронка ІНАРАКу?! Соціалісти також вірять в магічну силу артефакту?!
І головний олігарх Німеччини, якому конче потрібно пошлюбити королівну... Володимире Кириловичу, Ваш олігарх якийсь старосвітський - як з літератури ХІХ ст.
Втім, найбільше клопоту з... управлінням та організацією. У Вас верховний олігарх сам приймає всі рішення. Володимире Кириловичу, Ви так бачите управління державою? Одна людина вирішує, і з ким угоду укласти, і які шпалери купити в Центральну Раду? Володимире Кириловичу, я вже розумію, чому зазнала поразки українська революція 1917-1920 рр. Просто перед очима ця картина: невміння вибудувати державний апарат та все на "ручному" управлінні. І Ваша королівна не менш непридатна до державної роботи. На перших же зборах роялістів, де її мали просто представити, вони вимагає звіту про фінансові та політичні справи організації. І їй цей звіт надають - детальний і розлогий, з числами та графіками. Володимире Кириловичу, Ви в своєму житті писали такі аналітичні звіти? Ви хоч знаєте, що за помахом руки ніхто такого звіту - без підготовки! - не зробить. Чи у Вас більшовицький принцип в голові: "Головне рішуче взятися за справи?"
Але найбільша проблема Вашого, пробачте на слові, роману - жіночі персонажі. Не знаю, чи Ви помітили, але вони у Вас вічно порнографізовані. Зі всіх чотирьох жінок, які з’являються на перших 50 сторінках, всіх Ви описуєте саме через тіло: сексуальне, розпусне. Чомусь чоловіки у Вас таких описів не зазнають, але жінки... То одна станцювала стриптиз на світському рауті - на вимогу свого чоловіка. То інша хоче "стесати" собі стегна, а груди забинтувати так, щоб їх не було видно. Третя просто хоче сексу і - фантазує про це. А четверта просто красується оголеною перед дзеркалом. Якби ж то Ви просто це писали. Так Ви це робите так, що в мене як читача відчуття, ніби я підглядаю за жінками в роздягальні - крізь замкову шпарину. Але якщо Ви змушуєте читачів відчувати себе вуаєристами, то постає інше питання: а що в цей час робите ви?! У Вас виходять порнографічні описи в тому сенсі, що це не еротика, а дійсно порнографія. У мене від цих описів постійне відчуття, ніби вилили на мене відерце бруду...
Тому зізнаюся щиро, я здолав перші 55 сторінок - і далі просто не маю ні сил, ні бажання читати. Якби Ваш роман був втричі, чи хоча б вдвічі коротшим. Але ж 600 сторінок! Бігме, не маю стільки часу, щоб гаяти його на Ваш роман, тим більше, що мене чекають опуси на 1400 сторінок - Крига. Частини І-ІІ і Крига. Частини ІІІ-IV та Ендіміон та Схід Ендіміона. У них свої недоліки, але вони, хоча б, не такі надумані та нереалістичні, як Ваша "Сонячна машина".
П.С. І зізнаюся щиро, мені страшно уявити, що ж у Вас там з "утопічною" частиною роману, якщо "реалістична" вийшла зовсім неправдоподібною...
От поясніть мені, Володимире Кириловичу, чому всі борються за "коронку Зіґфріда", яка є лише символом. Навіщо вона роялістам - зрозуміло: це їх символ боротьби. Втім, якщо він зник, то чому б не зробити... підробку. Та й всі свої - капітулювати і зневірюватися через втрату якоїсь коштовності? Володимире Кириловичу, от де в 1917-1921, чи навіть 1890-1920 рр. ви бачили таких слабосилих конспіраторів?
Але навіщо ця коронка ІНАРАКу?! Соціалісти також вірять в магічну силу артефакту?!
І головний олігарх Німеччини, якому конче потрібно пошлюбити королівну... Володимире Кириловичу, Ваш олігарх якийсь старосвітський - як з літератури ХІХ ст.
Втім, найбільше клопоту з... управлінням та організацією. У Вас верховний олігарх сам приймає всі рішення. Володимире Кириловичу, Ви так бачите управління державою? Одна людина вирішує, і з ким угоду укласти, і які шпалери купити в Центральну Раду? Володимире Кириловичу, я вже розумію, чому зазнала поразки українська революція 1917-1920 рр. Просто перед очима ця картина: невміння вибудувати державний апарат та все на "ручному" управлінні. І Ваша королівна не менш непридатна до державної роботи. На перших же зборах роялістів, де її мали просто представити, вони вимагає звіту про фінансові та політичні справи організації. І їй цей звіт надають - детальний і розлогий, з числами та графіками. Володимире Кириловичу, Ви в своєму житті писали такі аналітичні звіти? Ви хоч знаєте, що за помахом руки ніхто такого звіту - без підготовки! - не зробить. Чи у Вас більшовицький принцип в голові: "Головне рішуче взятися за справи?"
Але найбільша проблема Вашого, пробачте на слові, роману - жіночі персонажі. Не знаю, чи Ви помітили, але вони у Вас вічно порнографізовані. Зі всіх чотирьох жінок, які з’являються на перших 50 сторінках, всіх Ви описуєте саме через тіло: сексуальне, розпусне. Чомусь чоловіки у Вас таких описів не зазнають, але жінки... То одна станцювала стриптиз на світському рауті - на вимогу свого чоловіка. То інша хоче "стесати" собі стегна, а груди забинтувати так, щоб їх не було видно. Третя просто хоче сексу і - фантазує про це. А четверта просто красується оголеною перед дзеркалом. Якби ж то Ви просто це писали. Так Ви це робите так, що в мене як читача відчуття, ніби я підглядаю за жінками в роздягальні - крізь замкову шпарину. Але якщо Ви змушуєте читачів відчувати себе вуаєристами, то постає інше питання: а що в цей час робите ви?! У Вас виходять порнографічні описи в тому сенсі, що це не еротика, а дійсно порнографія. У мене від цих описів постійне відчуття, ніби вилили на мене відерце бруду...
Тому зізнаюся щиро, я здолав перші 55 сторінок - і далі просто не маю ні сил, ні бажання читати. Якби Ваш роман був втричі, чи хоча б вдвічі коротшим. Але ж 600 сторінок! Бігме, не маю стільки часу, щоб гаяти його на Ваш роман, тим більше, що мене чекають опуси на 1400 сторінок - Крига. Частини І-ІІ і Крига. Частини ІІІ-IV та Ендіміон та Схід Ендіміона. У них свої недоліки, але вони, хоча б, не такі надумані та нереалістичні, як Ваша "Сонячна машина".
П.С. І зізнаюся щиро, мені страшно уявити, що ж у Вас там з "утопічною" частиною роману, якщо "реалістична" вийшла зовсім неправдоподібною...
October 20, 2023
This novel is considered the first Ukrainian SF. Written in 1922-1924 by Volodymyr Vynnychenko, who categorized it as a utopia, while for most of the story, it is more like dystopia. The English title is Solar Machine.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #23 on the list.
A few words about the author - Volodymyr Kyrylovych Vynnychenko (Ukrainian: Володимир Кирилович Винниченко; 1880 –1951) was a leading modernist writer in pre-revolutionary Ukraine, recognized in a greater empire as well – he published translations of his Ukrainian prose in Russian (he stressed it even if he published directly in Russian his royalties ought to have been larger). As a political activist, he was prosecuted by the Tzarist government, was shortly imprisoned, ran away and lived in exile. During the revolutions of 1917, he returned to Ukraine and served as the first prime minister of the short-lived Ukrainian People's Republic. There is a popular in the West idea that if artists ruled the world it would have been a much better place (see the ending of Superman: Red Son as an example). Vynnychenko is a chief example of why it should not be done – for example, in 1917, with WW1 going on, he promoted the idea that new, socialist democratic Ukraine doesn’t need an army, for armies are tools of old regimes… fast forward – in 1918 he emigrated and lived aboard till his death. In the 20s his works were published in Soviet Ukraine, but later he was falsely branded as a reactionary. This very book was published in the USSR tree times in the 1920s, but later most copies were confiscated and destroyed, republished only in 1989.
This book is much longer than most of his prose and for many readers it’s a slog. The story starts in a future Germany (presumably in the alt-1940s), with airplanes, cars and videophones. The initial scene shows a bankrupt Prince Albrecht meeting with Friedrich Mertens, President of the United Bank and gum king of Germany, short-legged bulky novae riche, who bought everything in the country with his money: the government and parliament, banks and businesses, the police and the press. He offers to give the prince a deferred loan repayment in exchange for marrying Albrecht's daughter, Princess Elise. The old prince refuses and, in order to avoid dishonoring his family, crashes with his son an airplane.
Elisa knows what happened but agrees to marry Mertens, but only after he fulfills several requirements, like becoming the king of the world (which isn’t that hard here). Because her father lost all assets, she moves to the estate of one of a few of the old prince's supporters - Count von Ellenberg. The count has a son Adolf (who obsequiously labors for Mertens) and a younger daughter Truda, a teenage rebel. The estate is also home to the footman and his younger son, the inventor Rudolf ‘Rudy’ Stohr. Years ago Rudy saved Adolf and got a trauma that left him crippled. The count provided with a good education in gratitude for saving. The older sone of the footman is Max Stohr. Some time ago Max fell in love with the count’s older daughter Frida, they ran away but were captured – Max was imprisoned and Frida quickly married an old rich man, who abuses her, e.g. forcing her to dance naked before his colleague, who he knows is in love with Frida.
In prison Max joined the illegal socialist terrorist organization INARAC (International Vanguard of Revolutionary Action), which bombs stock exchanges and assassinates rich and powerful.
This is the main cast and the story mostly follows them – there are romances (Elisa and Rudy fell in love but both deny it, for a princess cannot love a son of a servant; Truda loves Max; Mertens desires Elisa). Over a third of the book passes when we finally find out what the book is named after. Rudy invents (heavy handwavy science) a Solar machine, which with a special prism (a glass with heliumite) turns any leaves or grass into a sunny bread – healthy food with a slight euphoric effect. It uses the ‘emanations’ of its producer, a person who stays nearby and turns a wheel so that the bread is tasty and nutritious to that person and their close relatives but vile and useless to anyone else.
So, now action turns on: INARAC distributes solar machines (very cheap to produce) among the population, while Mertens uses all his powers to stop it, for who will work if not threatened with hunger? People no longer need to work for a piece of bread, and factory workers are quitting their jobs. At first, it seems like a blessing, but soon civilization itself collapses: without workers, power plants stop working, and water pipes and communications break down. People begin to fight for the remnants of their exploiters' property and against those who do not accept the sunny bread…
The book fastens its pace in the second half, but the first is so boring that even here reviewers mentioned that they DNFed it. Also, depiction of women can make modern readers cringe – here we have to remember that on one hand, Vynnychenko supported greater freedom for women, including sexual freedom, on the other he was of a Don Juan kind, stalking women (and having as one of his great fears that his children aren’t really his – this was long before DNA tests). The political setting at the start is (intentionally?) primitive, with capital owning everything and everyone so that a decision to unite the world turns out almost a done deal (actually Asian and African states are against this Europe-dominated new world order and a war is just behind a corner), and INARAC, these rebels for life are just as cartoonish. Or sunny bread eaters conveniently forgetting that food is not enough and ‘winter is coming’
If you are able to force yourself through the first 100-150 pages, it can be a worthy read.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #23 on the list.
A few words about the author - Volodymyr Kyrylovych Vynnychenko (Ukrainian: Володимир Кирилович Винниченко; 1880 –1951) was a leading modernist writer in pre-revolutionary Ukraine, recognized in a greater empire as well – he published translations of his Ukrainian prose in Russian (he stressed it even if he published directly in Russian his royalties ought to have been larger). As a political activist, he was prosecuted by the Tzarist government, was shortly imprisoned, ran away and lived in exile. During the revolutions of 1917, he returned to Ukraine and served as the first prime minister of the short-lived Ukrainian People's Republic. There is a popular in the West idea that if artists ruled the world it would have been a much better place (see the ending of Superman: Red Son as an example). Vynnychenko is a chief example of why it should not be done – for example, in 1917, with WW1 going on, he promoted the idea that new, socialist democratic Ukraine doesn’t need an army, for armies are tools of old regimes… fast forward – in 1918 he emigrated and lived aboard till his death. In the 20s his works were published in Soviet Ukraine, but later he was falsely branded as a reactionary. This very book was published in the USSR tree times in the 1920s, but later most copies were confiscated and destroyed, republished only in 1989.
This book is much longer than most of his prose and for many readers it’s a slog. The story starts in a future Germany (presumably in the alt-1940s), with airplanes, cars and videophones. The initial scene shows a bankrupt Prince Albrecht meeting with Friedrich Mertens, President of the United Bank and gum king of Germany, short-legged bulky novae riche, who bought everything in the country with his money: the government and parliament, banks and businesses, the police and the press. He offers to give the prince a deferred loan repayment in exchange for marrying Albrecht's daughter, Princess Elise. The old prince refuses and, in order to avoid dishonoring his family, crashes with his son an airplane.
Elisa knows what happened but agrees to marry Mertens, but only after he fulfills several requirements, like becoming the king of the world (which isn’t that hard here). Because her father lost all assets, she moves to the estate of one of a few of the old prince's supporters - Count von Ellenberg. The count has a son Adolf (who obsequiously labors for Mertens) and a younger daughter Truda, a teenage rebel. The estate is also home to the footman and his younger son, the inventor Rudolf ‘Rudy’ Stohr. Years ago Rudy saved Adolf and got a trauma that left him crippled. The count provided with a good education in gratitude for saving. The older sone of the footman is Max Stohr. Some time ago Max fell in love with the count’s older daughter Frida, they ran away but were captured – Max was imprisoned and Frida quickly married an old rich man, who abuses her, e.g. forcing her to dance naked before his colleague, who he knows is in love with Frida.
In prison Max joined the illegal socialist terrorist organization INARAC (International Vanguard of Revolutionary Action), which bombs stock exchanges and assassinates rich and powerful.
This is the main cast and the story mostly follows them – there are romances (Elisa and Rudy fell in love but both deny it, for a princess cannot love a son of a servant; Truda loves Max; Mertens desires Elisa). Over a third of the book passes when we finally find out what the book is named after. Rudy invents (heavy handwavy science) a Solar machine, which with a special prism (a glass with heliumite) turns any leaves or grass into a sunny bread – healthy food with a slight euphoric effect. It uses the ‘emanations’ of its producer, a person who stays nearby and turns a wheel so that the bread is tasty and nutritious to that person and their close relatives but vile and useless to anyone else.
So, now action turns on: INARAC distributes solar machines (very cheap to produce) among the population, while Mertens uses all his powers to stop it, for who will work if not threatened with hunger? People no longer need to work for a piece of bread, and factory workers are quitting their jobs. At first, it seems like a blessing, but soon civilization itself collapses: without workers, power plants stop working, and water pipes and communications break down. People begin to fight for the remnants of their exploiters' property and against those who do not accept the sunny bread…
The book fastens its pace in the second half, but the first is so boring that even here reviewers mentioned that they DNFed it. Also, depiction of women can make modern readers cringe – here we have to remember that on one hand, Vynnychenko supported greater freedom for women, including sexual freedom, on the other he was of a Don Juan kind, stalking women (and having as one of his great fears that his children aren’t really his – this was long before DNA tests). The political setting at the start is (intentionally?) primitive, with capital owning everything and everyone so that a decision to unite the world turns out almost a done deal (actually Asian and African states are against this Europe-dominated new world order and a war is just behind a corner), and INARAC, these rebels for life are just as cartoonish. Or sunny bread eaters conveniently forgetting that food is not enough and ‘winter is coming’
If you are able to force yourself through the first 100-150 pages, it can be a worthy read.
October 15, 2023
Враження про "Сонячну машину" склалися неоднозначні. Хоч читання і не давалась мені легко, і місцями була схильна його закинути, я дуже рада, що прочитала цю книжку.
Одразу скажу, що це моя перша книга Винниченка. Я мало що про нього знала, і після прочитання "Сонячної машини" стало більш зрозуміло, чому його політичні погляди вважають наївними.
Що сподобалось:
- описи природи/локацій/погоди. Вони неймовірно щемкі і красиві.
Наприклад, такі: "вгорі велично й байдуже вгинається в безкрайність неба вічна блакить" чи "сонце щедро, по-материнському, повними жменями, цілими оберемками жбурляє свої віясті посмішки".
- поєднання утопії, антиутопії, наукової фантастики
Це не те, чого чекаєш від класичної української літератури (принаймні, у мене так, і це була приємна несподіванка). Причому це поєднання усього разом, що дуже незвично. І дуже цікаво в своєму задумі. В творі є описи телефонів з екранами та повітряних трамваїв. Написано в 1922 році!
- драматургічні/режисерські вказівки
Щиро вважаю, що це по цій книзі можна зняти крутий фільм; під час прочитання думки про це вигулькували тут і там. Локації, персонажі, їх манера поведінки мені були дуже живими і гарно прописаними.
Власне, часто відношення персонажів до різних подій читачу було описане не стільки через внутрішні стани героїв, а саме через візуальна характеристику.
"Тоді Софі бачить поширеними, заціпенілими очима", "Сузанна гарним жестом підносить руку над головою".
Читач часто перемикаємося між персонажами, як зараз часто це подається у фільмах/серіалах.
- розвиток сюжету
Мені дуже сподобалося, як Винниченко підводив нас до головної розв'язки. Ми вже знаємо головну таємницю як читачі, але половина персонажів тільки поволі розплутують це для себе і по дорозі синхронно вляпуються у всякі неприємності з напруженням сюжету. Це було захоплююче-пригодницько!
- фемінізм
Є багато роздумів про роль жінки у суспільстві серед дуже різних персонажів. Одна з героїнь протягом всього сюжету піднімає питання рівності і несе цю тему постійно попри розвиток основного сюжету.
- роздуми про мораль
Дуже сподобалося, як Винниченко подає ідею того, що більшість персонажів служить вищій меті, яка мала б зробити світ кращим. Але через те, що кожен трактує її дуже по-своєму, мета кожного є ледь не протилежною одна одній, це призводить до конфліктів. Автор схиляє емпатувати можна всім потрохи.
Що не сподобалось:
- завершення
Видалось дуже наївним і неприроднім. Воно дуже співставляється з його соціалістичними поглядами, і, зрештою, політичною діяльністю в його реальному житті.
- головний персонаж
Руді дуже контраверсійний. Не хочу спойлерити, але його ставлення до жінок якесь кріпове, а побудована на цьому любовна лінія то аж завше. Також незрозуміло, звідки в нього така фізична сила, якщо він кульгає і проводить більшість часу в лабораторії.
- затягнутість
Відчуття, що чверть тексту можна було б викинути без особливих наслідків. В'їхати в стиль письма важко і потребувало зусиль, хоча згодом навіть сподобалось.
- обкладинка
Тут вже претензії до видавництва. Розумію, що це автопортрет Винниченка, але якби... це вкрай невдалий портрет))
Було б кльово, якби ця книжка була в шкільній програмі, мені такого бракувало. Після прочитання книжки було дуже цікаво познайомитися з біографією письменника і історією УНР
Одразу скажу, що це моя перша книга Винниченка. Я мало що про нього знала, і після прочитання "Сонячної машини" стало більш зрозуміло, чому його політичні погляди вважають наївними.
Що сподобалось:
- описи природи/локацій/погоди. Вони неймовірно щемкі і красиві.
Наприклад, такі: "вгорі велично й байдуже вгинається в безкрайність неба вічна блакить" чи "сонце щедро, по-материнському, повними жменями, цілими оберемками жбурляє свої віясті посмішки".
- поєднання утопії, антиутопії, наукової фантастики
Це не те, чого чекаєш від класичної української літератури (принаймні, у мене так, і це була приємна несподіванка). Причому це поєднання усього разом, що дуже незвично. І дуже цікаво в своєму задумі. В творі є описи телефонів з екранами та повітряних трамваїв. Написано в 1922 році!
- драматургічні/режисерські вказівки
Щиро вважаю, що це по цій книзі можна зняти крутий фільм; під час прочитання думки про це вигулькували тут і там. Локації, персонажі, їх манера поведінки мені були дуже живими і гарно прописаними.
Власне, часто відношення персонажів до різних подій читачу було описане не стільки через внутрішні стани героїв, а саме через візуальна характеристику.
"Тоді Софі бачить поширеними, заціпенілими очима", "Сузанна гарним жестом підносить руку над головою".
Читач часто перемикаємося між персонажами, як зараз часто це подається у фільмах/серіалах.
- розвиток сюжету
Мені дуже сподобалося, як Винниченко підводив нас до головної розв'язки. Ми вже знаємо головну таємницю як читачі, але половина персонажів тільки поволі розплутують це для себе і по дорозі синхронно вляпуються у всякі неприємності з напруженням сюжету. Це було захоплююче-пригодницько!
- фемінізм
Є багато роздумів про роль жінки у суспільстві серед дуже різних персонажів. Одна з героїнь протягом всього сюжету піднімає питання рівності і несе цю тему постійно попри розвиток основного сюжету.
- роздуми про мораль
Дуже сподобалося, як Винниченко подає ідею того, що більшість персонажів служить вищій меті, яка мала б зробити світ кращим. Але через те, що кожен трактує її дуже по-своєму, мета кожного є ледь не протилежною одна одній, це призводить до конфліктів. Автор схиляє емпатувати можна всім потрохи.
Що не сподобалось:
- завершення
Видалось дуже наївним і неприроднім. Воно дуже співставляється з його соціалістичними поглядами, і, зрештою, політичною діяльністю в його реальному житті.
- головний персонаж
Руді дуже контраверсійний. Не хочу спойлерити, але його ставлення до жінок якесь кріпове, а побудована на цьому любовна лінія то аж завше. Також незрозуміло, звідки в нього така фізична сила, якщо він кульгає і проводить більшість часу в лабораторії.
- затягнутість
Відчуття, що чверть тексту можна було б викинути без особливих наслідків. В'їхати в стиль письма важко і потребувало зусиль, хоча згодом навіть сподобалось.
- обкладинка
Тут вже претензії до видавництва. Розумію, що це автопортрет Винниченка, але якби... це вкрай невдалий портрет))
Було б кльово, якби ця книжка була в шкільній програмі, мені такого бракувало. Після прочитання книжки було дуже цікаво познайомитися з біографією письменника і історією УНР
March 9, 2023
Це бурхлива, іноді занадто, але дуже цінна оповідь. Винниченко надзвичайно талановитий письменник. Краще б лише ним і залишався. Але маємо, що маємо. А маємо ми витончений утопічний роман, з цікавими героями, думками і спостереженнями.
До речі, у книзі описаний майже смартфон. Вперше таке зустрічаю у футуристичних оповідях.)
І, звісно, мова. Красива, самобутня. Лише заради неї варто прочитати. Хоча, звісно, книга цінна не лише нею, а в першу чергу ідеями. Тут і вегетаріанство, і фемінізм, і перехід суспільства до демократії. Цей твій заслуговує на популярність.
До речі, у книзі описаний майже смартфон. Вперше таке зустрічаю у футуристичних оповідях.)
І, звісно, мова. Красива, самобутня. Лише заради неї варто прочитати. Хоча, звісно, книга цінна не лише нею, а в першу чергу ідеями. Тут і вегетаріанство, і фемінізм, і перехід суспільства до демократії. Цей твій заслуговує на популярність.
December 22, 2022
Спочатку досить важко розібратися з усією цією купою героїв, але як усі розкладуться по поличках, - то читати легко і цікаво. Відмічу для себе, що дуже яскраво тут відчувається зміна відношення до кого-сь з героїв по мірі читання, і, іноді, по кілька разів за твір: від ненависті о захоплення чи розуміння. Так, трішки у своїх ідеях вона устаріла, і наївна, але однозначно цікава.
February 8, 2017
Цікаво, але вже надто затягнуто.
September 22, 2024
http://whatsread.pp.ua/work/5546
Книгу взявся читати усвідомлено, як перший український фантастичний роман, тим більше, що він належить перу такої аж ніяк не пересічної особистості як Винниченко, особистості, яка мала вирішальний вплив на деякі переломні моменти української, а за великим рахунком і не тільки, історії. З автором я був знайомий і раніше, читав деякі його підліткові твори; його оповідання були реалістичні, з гарним стилем, без агіток і пропаганди, загалом мені сподобалися. Чогось подібного я очікував і від Сонячної машини, більше того, цікаво було пізнати стиль автора у фантастичному антуражі, перевірити його дар передбачення, а так як жанр роману утопія – пізнати автора краще як політика, типу глибше зазирнути йому в душу.
Ну що ж - розчарувався я абсолютно, і в авторі, як письменнику і як у політику, і в ньому, і в його романі. Роман можна розглядати окремо у двох іпостасях: у художній і у філософсько-політичній.
З художньої точки зору твір не витримує жодної критики і викликав у мене суцільне розчарування, ніякої схожості з творчістю автора у малій формі. Суцільні повтори, важкі описи, дивні художні обороти типу «телячі очі», як позитивна характеристика; важка композиція з безліччю героїв, які одночасно валяться на читача, а автор без жодних пояснень безладно перескакує між ними. Сюди ж, хоч уже й не в провину автору, але все одно, такі що погіршують картину, можна додати застарілі слова на кшталт «фотель». Загалом читати було дуже важко і до першої третини-половини книги я буквально пересилував себе і змушував дочитати в твердому намірі дістатися сенсу, сторінки тяглися неймовірно повільно, і я не раз на кожну пару-трійку сторінок ловив себе на думці: «Ну скільки там ще лишилося?»; а книга ну ой яка не тонка... Ближче до половини, правда, всі ці клаптики почали складатися в загальну картину, і хоча б почав з'являтися сенс, хоч я вже і почав підзабувати з чого власне починалися певні гілки.
Як підсумок, якщо комусь і радити ознайомитися з цим твором, то лише через другу його складову, яка дозволяє краще пізнати автора, а саме ким же був Винниченко. Треба сказати, що це однозначно можна зробити - якщо таки здолати весь цей текст, відчувається, що у нього автор вклав усього себе. Тут усі його переконання та погляди: автор пропагує вегетаріанство, вільні стосунки, його дівчата як мистецтво танцюють абсолютно голими так звану «біскайю», прозирає і те, що автор пацифіст (хоч і з парадоксальною схильністю до терору і на сторінках не моргнувши губить тисячі людей) , і те, що автор розчарований у людях, він на боці пролетаріату, але явно схильний бачити в них натовп худоби, яка ніщо без поводиря. Явно автор противник капіталізму, але і не соціаліст, і не комуніст, він – утопіст. Почитавши його книгу, я в житті б не не проголосував би за нього, як за політика. Я не поділяю його погляди практично ні в чому і тепер виразно розумію чому країна, щойно знову здобувши свій шанс, під його кер��вництвом зазнала нищівного фіаско – будь у той момент замість нього при владі хоч радикали, хоч капіталісти, хоч анархісти, тільки не подібні утопісти - і шансів реалізуватися у країни було б незрівнянно більше.
Якщо розглядати дар передбачення автора, оскільки твір все ж фантастичний, то і тут авторові нема чим похвалитися. Хоч у нього повсюдно поряд з автомобілями використовується літаючий індивідуальний транспорт, але основним джерелом руху у світі книги залишається вугілля, автор хоч і нафантазував використовувати сонце як джерело фактично енергії в якості «сонячного хліба», але для тієї ж техніки ніхто його використовувати до героя автора не здогадався. Політично світ ділиться на схід і захід, але триває боротьба за світову корону в буквальному значенні слова, автор зміг передбачити зростання ролі капіталу, але не зміг передбачити відхід зі сцени поняття «корона». На тлі засилля машин, що літають, дивно виглядає гужовий транспорт і медицина, що дозволяє людині кульгати після перелому. Партія терору на тлі тотального контролю всього і вся владою, продовжує залишатися привільно секретною і при цьому не зав'язаною на владу.
Автор наполягає на парадоксальній для мене думці, що варто лиш дати людству безкоштовну та якісну їжу, як все в один момент зупиниться, бо всі будуть жувати і валятись, не буде панів і рабів, залишаться тільки жуйні тварини. І хоч наприкінці твору у людей за автором таки прокидається схильність до праці, але я все одно докорінно не поділяю його припущення. Та банально, якщо є що їсти, невже пропаде потреба хоча б голитися? А водогін/каналізація, тепло взимку, одяг, подорожі, потяг до мистецтва, медицина нарешті? Але ні, за автором люди – жуйні тварини і лише провівши в барлогах, у холоді та бруді зиму, зносивши одяг і т.п. людське стадо починають відвідувати якісь думки...
Я би міг ще більше понаписати 🙂, але пора і честь знати, думаю основний посил і так зрозумілий… Хоча наприкінці читача чекає ще й банальний посил у дусі: кохання, яке перемагає все…
Книгу взявся читати усвідомлено, як перший український фантастичний роман, тим більше, що він належить перу такої аж ніяк не пересічної особистості як Винниченко, особистості, яка мала вирішальний вплив на деякі переломні моменти української, а за великим рахунком і не тільки, історії. З автором я був знайомий і раніше, читав деякі його підліткові твори; його оповідання були реалістичні, з гарним стилем, без агіток і пропаганди, загалом мені сподобалися. Чогось подібного я очікував і від Сонячної машини, більше того, цікаво було пізнати стиль автора у фантастичному антуражі, перевірити його дар передбачення, а так як жанр роману утопія – пізнати автора краще як політика, типу глибше зазирнути йому в душу.
Ну що ж - розчарувався я абсолютно, і в авторі, як письменнику і як у політику, і в ньому, і в його романі. Роман можна розглядати окремо у двох іпостасях: у художній і у філософсько-політичній.
З художньої точки зору твір не витримує жодної критики і викликав у мене суцільне розчарування, ніякої схожості з творчістю автора у малій формі. Суцільні повтори, важкі описи, дивні художні обороти типу «телячі очі», як позитивна характеристика; важка композиція з безліччю героїв, які одночасно валяться на читача, а автор без жодних пояснень безладно перескакує між ними. Сюди ж, хоч уже й не в провину автору, але все одно, такі що погіршують картину, можна додати застарілі слова на кшталт «фотель». Загалом читати було дуже важко і до першої третини-половини книги я буквально пересилував себе і змушував дочитати в твердому намірі дістатися сенсу, сторінки тяглися неймовірно повільно, і я не раз на кожну пару-трійку сторінок ловив себе на думці: «Ну скільки там ще лишилося?»; а книга ну ой яка не тонка... Ближче до половини, правда, всі ці клаптики почали складатися в загальну картину, і хоча б почав з'являтися сенс, хоч я вже і почав підзабувати з чого власне починалися певні гілки.
Як підсумок, якщо комусь і радити ознайомитися з цим твором, то лише через другу його складову, яка дозволяє краще пізнати автора, а саме ким же був Винниченко. Треба сказати, що це однозначно можна зробити - якщо таки здолати весь цей текст, відчувається, що у нього автор вклав усього себе. Тут усі його переконання та погляди: автор пропагує вегетаріанство, вільні стосунки, його дівчата як мистецтво танцюють абсолютно голими так звану «біскайю», прозирає і те, що автор пацифіст (хоч і з парадоксальною схильністю до терору і на сторінках не моргнувши губить тисячі людей) , і те, що автор розчарований у людях, він на боці пролетаріату, але явно схильний бачити в них натовп худоби, яка ніщо без поводиря. Явно автор противник капіталізму, але і не соціаліст, і не комуніст, він – утопіст. Почитавши його книгу, я в житті б не не проголосував би за нього, як за політика. Я не поділяю його погляди практично ні в чому і тепер виразно розумію чому країна, щойно знову здобувши свій шанс, під його кер��вництвом зазнала нищівного фіаско – будь у той момент замість нього при владі хоч радикали, хоч капіталісти, хоч анархісти, тільки не подібні утопісти - і шансів реалізуватися у країни було б незрівнянно більше.
Якщо розглядати дар передбачення автора, оскільки твір все ж фантастичний, то і тут авторові нема чим похвалитися. Хоч у нього повсюдно поряд з автомобілями використовується літаючий індивідуальний транспорт, але основним джерелом руху у світі книги залишається вугілля, автор хоч і нафантазував використовувати сонце як джерело фактично енергії в якості «сонячного хліба», але для тієї ж техніки ніхто його використовувати до героя автора не здогадався. Політично світ ділиться на схід і захід, але триває боротьба за світову корону в буквальному значенні слова, автор зміг передбачити зростання ролі капіталу, але не зміг передбачити відхід зі сцени поняття «корона». На тлі засилля машин, що літають, дивно виглядає гужовий транспорт і медицина, що дозволяє людині кульгати після перелому. Партія терору на тлі тотального контролю всього і вся владою, продовжує залишатися привільно секретною і при цьому не зав'язаною на владу.
Автор наполягає на парадоксальній для мене думці, що варто лиш дати людству безкоштовну та якісну їжу, як все в один момент зупиниться, бо всі будуть жувати і валятись, не буде панів і рабів, залишаться тільки жуйні тварини. І хоч наприкінці твору у людей за автором таки прокидається схильність до праці, але я все одно докорінно не поділяю його припущення. Та банально, якщо є що їсти, невже пропаде потреба хоча б голитися? А водогін/каналізація, тепло взимку, одяг, подорожі, потяг до мистецтва, медицина нарешті? Але ні, за автором люди – жуйні тварини і лише провівши в барлогах, у холоді та бруді зиму, зносивши одяг і т.п. людське стадо починають відвідувати якісь думки...
Я би міг ще більше понаписати 🙂, але пора і честь знати, думаю основний посил і так зрозумілий… Хоча наприкінці читача чекає ще й банальний посил у дусі: кохання, яке перемагає все…
November 23, 2025
Мінус зірочка зразу за доволі затянутий початок. Як не крути, але так довго(десь 300
+ сторінок сетапити все це доволі довгувато). Але пан Винниченко все ж майтер слова, як б ми не ставились до нього як до особистості в нашій історії. І так, по твору зразу видно, що людина була лівих політичних поглядів. Але коли вже починають розгортатись події навколо Сонячної машини, то все стає неймовірно цікаво. Величезна кількість дуже цікавих політичних роздумів, а також про природу людини і людства як такого. Купа складних політичних перепитій, і цензура влади і тріумф Машини і реванші та занепади. Все тут є і все цікаво. Та найголовніше для мене це одна думка, яку я сам вивів для себе глобальну з цього всього. Люди - безнадійні. Навіть з таким даром як Сонячна Машина ми розвернемо все у бік біди і катастрофи. Певно, це у нашій природі... Завжди собі ще зверху вигадувати і створювати біду, інакше, певно, ми не вміємо
+ сторінок сетапити все це доволі довгувато). Але пан Винниченко все ж майтер слова, як б ми не ставились до нього як до особистості в нашій історії. І так, по твору зразу видно, що людина була лівих політичних поглядів. Але коли вже починають розгортатись події навколо Сонячної машини, то все стає неймовірно цікаво. Величезна кількість дуже цікавих політичних роздумів, а також про природу людини і людства як такого. Купа складних політичних перепитій, і цензура влади і тріумф Машини і реванші та занепади. Все тут є і все цікаво. Та найголовніше для мене це одна думка, яку я сам вивів для себе глобальну з цього всього. Люди - безнадійні. Навіть з таким даром як Сонячна Машина ми розвернемо все у бік біди і катастрофи. Певно, це у нашій природі... Завжди собі ще зверху вигадувати і створювати біду, інакше, певно, ми не вміємо
December 31, 2023
Ця книга викликає посилений інтерес до передвоєнних років. Щось тоді цікаве відбувалося, раз писалися такі фантастично-утопічні книги. В ній є всього - і трагічного, і комічного. Але, хоч заторкнуті теми доволі важливі, залишається враження якоїсь легковажності, дитячості. Мабуть, для когось, то образа, яку дуже хочеться спростувати. Як показує практика, люди справді можуть втілювати в життя найсміливіші свої ідеї і навіть, якщо вони видаються комусь дитячими, реальність зовсім не грається в дитинство.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 17, 2024
«Сонячна машина» — перший український науково-фантастичний та утопічний роман українського письменника Володимира Винниченка.....
Я стала просто фанатом Винниченка, особливо після цієї книги. Так, трохи затягнуто але я насолоджувалася кожною сторінкою. Однозначно, ще буду перечитувати .
За цією книгою непогано було б зняти фільм. Був би блокбастером однозначно
Я стала просто фанатом Винниченка, особливо після цієї книги. Так, трохи затягнуто але я насолоджувалася кожною сторінкою. Однозначно, ще буду перечитувати .
За цією книгою непогано було б зняти фільм. Був би блокбастером однозначно
February 8, 2024
Специфічна книга, яка має трапити на правильний настрій, щоб її дочитати. Протягом читання склалося стійке враження, що Винниченко писав її не стільки для читача, як для самого себе, насолоджуючись процесом. За що повага авторові.
Displaying 1 - 12 of 12 reviews