Сила цієї роботи – у виваженому описі великими мазками усіх кавказьких республік Росії та Грузії.
Йдеться про повсякденне життя й особливості міжетнічного спілкування в Дагестані, Чечні, Інгушетії, Північній Осетії, Кабардино-Балкарії, які перебувають у складі РФ, а також Абхазії, Південній Осетії й Грузії.
Після прочитання сліпо не поставиш беззаперечний знак дорівнює між Донбасом із Кримом та Абхазією й Південною Осетією.
Книга розкриває багато внутрішніх нюансів, особливо стосовно міжетнічних стосунків, ісламізації, наслідків етнічної інженерії часів СРСР.
Вагома частина книги висвітлює систематичні порушення прав людей, зокрема насильницькі дії російських спецслужб. Окремо, звісно, авторка зупиняється на військових конфліктах.
Наприклад, коли описує події в Південній Осетії, детально пояснює, де Саакашвілі припустився помилок, до чого призвело однобоке висвітлення російсько-грузинської (іноземних журналістів взагалі не пускали на територію Південної Осетії під час бойових дій, тож вся увага ЗМІ фокусувалася виключно на Грузії) тощо.
До того ж, при всій цій насиченості встигаєш дізнатися про особливі звичаї, мову й кухню. Я, наприклад, дізналася, що на відміну від грузинських хінкалі, які всім нам добре відомі, в Інгушетії це – печені пиріжки: "щось на кшталт пласких, подовгастих пиріжків з гарбузовою начинкою", які запивають чаєм з малиновим варенням.
Я обов'язково перечитаю цю книгу ще перед поїздкою до Північного Кавказу. Мені здається, це краще за будь-які путівники. А взагалі дуже хотілося б другого доповненого видання, бо за це десятиліття все ж дещо оновилося, а дещо навпаки ще більше загрузло в трясовинні.