What do you think?
Rate this book
Поза межами болю
«Поза межами болю» — автобіографічна повість Осипа Турянського, в якій він зобразив страшний досвід полону під час Першої світової війни. Шістдесят тисяч австрійських полонених опинилися в руках сербів, і ті, відступаючи на захід, гнали їх етапом через гори в Албанію. Зрештою сорок п’ять тисяч бранців загинуло від холоду та хвороб.
У центрі сюжету — семеро військових, яким удається втекти від конвоїрів. Навколо льодова пустка, страждання, усвідомлення приреченості й боротьба за життя. Ця книжка-шок, книжка-травма — страшне свідчення солдата, котрий вижив, коли всі його друзі загинули.
У центрі сюжету — семеро військових, яким удається втекти від конвоїрів. Навколо льодова пустка, страждання, усвідомлення приреченості й боротьба за життя. Ця книжка-шок, книжка-травма — страшне свідчення солдата, котрий вижив, коли всі його друзі загинули.
176 pages, Paperback
First published January 1, 1917
37 people are currently reading
774 people want to read
About the author
Осип Турянський
6 books10 followersУкраїнський письменник і літературний критик, поліглот, учитель середніх шкіл Галичини.
Народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядів (нині Радехівський район Львівської області) у родині тесляра. Був найстаршим серед 11 дітей. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії. Матеріальне становище сім'ї було важким, тому Осип заробляв гроші репетиторством і навчався. Потім 1907 року закінчив філософський факультет Віденського університету. Там же захистив докторську дисертацію. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини.
У літературі дебютував 1908 року новелами «Курка», «Ей, коб були мене вчили», «Де сонце?» в альманасі віденської «Січі».
З 1910 року викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Того ж року одружився з дочкою депутата Віденського парламенту о. Степана Онишкевича Стефанією. У них народився син Мирослав, який став чемпіоном з шахів у Львові, а з 50-х років ХХ ст. належав до шахових майстрів США.
Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. У 1915 році потрапив до сербського полону. Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.
Пережите в сербському полоні відтворив у повісті-поемі «Поза межами болю» (1917). Цей твір, написаний у стилі експресіонізму, став видатним явищем української модерної літератури.
Після повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському університеті, потім працював у Галичині, займався видавничою та педагогічною діяльністю.
У 1922 письменник завершує роботу над памфлетом «Дума пралісу»
У 1923 році Осип Турянський повернувся додому і працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, де викладав німецьку, французьку, латинську мови.
У цей час перекладає вірші Шандора Петефі, Ґенріга Гейне, Вільяма Шекспіра.
Підірване сербським полоном здоров'я швидко тануло, і 28 березня 1933 року у Львові письменник помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Тільки через п'ятдесят років його ім'я та літературна праця були гідно пошановані.
Народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядів (нині Радехівський район Львівської області) у родині тесляра. Був найстаршим серед 11 дітей. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії. Матеріальне становище сім'ї було важким, тому Осип заробляв гроші репетиторством і навчався. Потім 1907 року закінчив філософський факультет Віденського університету. Там же захистив докторську дисертацію. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини.
У літературі дебютував 1908 року новелами «Курка», «Ей, коб були мене вчили», «Де сонце?» в альманасі віденської «Січі».
З 1910 року викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Того ж року одружився з дочкою депутата Віденського парламенту о. Степана Онишкевича Стефанією. У них народився син Мирослав, який став чемпіоном з шахів у Львові, а з 50-х років ХХ ст. належав до шахових майстрів США.
Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на сербсько-австрійський фронт. У 1915 році потрапив до сербського полону. Перебував у таборі для інтернованих на італійському острові Ельба.
Пережите в сербському полоні відтворив у повісті-поемі «Поза межами болю» (1917). Цей твір, написаний у стилі експресіонізму, став видатним явищем української модерної літератури.
Після повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському університеті, потім працював у Галичині, займався видавничою та педагогічною діяльністю.
У 1922 письменник завершує роботу над памфлетом «Дума пралісу»
У 1923 році Осип Турянський повернувся додому і працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, де викладав німецьку, французьку, латинську мови.
У цей час перекладає вірші Шандора Петефі, Ґенріга Гейне, Вільяма Шекспіра.
Підірване сербським полоном здоров'я швидко тануло, і 28 березня 1933 року у Львові письменник помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Тільки через п'ятдесят років його ім'я та літературна праця були гідно пошановані.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 106 reviews
Read
February 9, 2024Ветеранська література в Україні сягає значно далі в історію, ніж заведено думати, очевидно, це не феномен пост-2014 і навіть не феномен пост-ДСВ - наші завжди боролися і завжди розповідали про це історії (щоправда, не завжди у своєму війську - й це окрема тема для рефлексії, коротше, все це треба як мінімум антологізувати, аби потім про той корпус думати грунтовніше). Так само й історії про полон - це не тільки невольничі думи по один бік і розповіді Асєєва про Ізоляцію по другий, і десь там у цьому корпусі є зокрема "Поза межами болю" Турянського - автобіографічний текст про те, як він у складі австрійського війська потрапив на Першій світовій у сербський полон, а потім серби, відступаючи, гнали бранців через гори Албанії, де 45 тисяч полонених із 60 й полягло. (Є і свіжіші причини не любити сербів, але є в світі стабільність - серби як були мразотою, так і лишилися).
"Поза межами болю" описує, як гурток в'язнів, що поєднує все австроугорське розмаїття - тут і угорець, і поляки, й українець, і невідомий, який впав у воду і свого імені з води вже не вийняв - відбивається від цього конвою, по суті, не щоб врятуватися, а щоб померти своєю смертю, а не від куль конвоїрів. Це не заспокійлива історія про альтруїзм і братерство - тут і етична байдужість виснажених, і цинічний розрахунок "помри ти сьогодні, а я завтра", і дедалі сильніша ненависть до тих, хто лишається по той бік життя, без оцих усіх травматичних досвідів. При цьому весь цей розпач припорошено імпресіоністичними пейзажними замальовками, бо чом би й не покатати читача на американських гірках від краси до помиральної ями, якщо можна покатати.
(Коли це в шкільну програму потрапило? В мої часи точно ще не було, і воно навіть для дорослої мене трошки занадто безнадійне. З іншого боку, життя наше таке, що новини апріорі страшніші за літературу, тож норм підготовка до життя в суспільстві, напевно.)
"Поза межами болю" описує, як гурток в'язнів, що поєднує все австроугорське розмаїття - тут і угорець, і поляки, й українець, і невідомий, який впав у воду і свого імені з води вже не вийняв - відбивається від цього конвою, по суті, не щоб врятуватися, а щоб померти своєю смертю, а не від куль конвоїрів. Це не заспокійлива історія про альтруїзм і братерство - тут і етична байдужість виснажених, і цинічний розрахунок "помри ти сьогодні, а я завтра", і дедалі сильніша ненависть до тих, хто лишається по той бік життя, без оцих усіх травматичних досвідів. При цьому весь цей розпач припорошено імпресіоністичними пейзажними замальовками, бо чом би й не покатати читача на американських гірках від краси до помиральної ями, якщо можна покатати.
Гірський хребет розпустив могутні, розколені, пошарпані й нагі ребра, які місцями тонуть під ногами тіней у сизій млі, то знов виринають із неї і гинуть на крайнебі в чорних хмарах.
(Коли це в шкільну програму потрапило? В мої часи точно ще не було, і воно навіть для дорослої мене трошки занадто безнадійне. З іншого боку, життя наше таке, що новини апріорі страшніші за літературу, тож норм підготовка до життя в суспільстві, напевно.)
July 18, 2023
Сильна, страшна, сентиментальна книга про біль війни.
February 19, 2022
Відгук поки що тут: https://www.facebook.com/groups/vraje...
May 3, 2024
Книга як передсмертна галюцинація, передсмертний тріп перед яким 100 наркотичних бедтріпів тануть мов ранковий туман на яскравому сонці. Просто семеро людей просто вмирають
July 5, 2023
"Ідуть живі трупи людей по трупі природи."
December 27, 2024
«Важливий текст, що міркує, як воно - бути людиною в нелюдських умовах.» (Р.Семків)
Повість-поема не має особливого динамічного сюжету, бо вона є суцільна емоція, крик болю. Вона розповідає про сім товаришів, військових полонених під час Першої Світової війни, що відбились від конвою, та намагаються вижити під час морозу в албанських горах.
Роздуми, спогади, галюцинації людей перед жахливою смертю. Що ми робимо на цій війні? Навіщо ми тут? Як там наші рідні та чи живі вони ще? Чи ще залишилась в нас всередині іскра людяності чи вже назавжди погасла під шаром звірячості та злості?
Книга маленька, але дуже важко емоційно читалась, до цього потрібно готуватись.
Повість-поема не має особливого динамічного сюжету, бо вона є суцільна емоція, крик болю. Вона розповідає про сім товаришів, військових полонених під час Першої Світової війни, що відбились від конвою, та намагаються вижити під час морозу в албанських горах.
Роздуми, спогади, галюцинації людей перед жахливою смертю. Що ми робимо на цій війні? Навіщо ми тут? Як там наші рідні та чи живі вони ще? Чи ще залишилась в нас всередині іскра людяності чи вже назавжди погасла під шаром звірячості та злості?
Книга маленька, але дуже важко емоційно читалась, до цього потрібно готуватись.
June 22, 2024
Нараз чогось так жаль мені стало наших рук.
Так жаль кожної людини, що тільки й на те думає, щоб терпіти.
Жаль усього людства, що в пеклі світової війни так тяжко карається.
Щось підступило мені під горло.
Щось тиснеться до очей.
Ні, ні, ніхто не побачить їх...
Вони всі вже виплакані.
Очі висохли, замерзли.
«І коли наша боротьба за волю така важка і кривава, то не падаймо ні на хвилю в темряву розпуки, бо
Через сльози і терпіння
Шлях веде до просвітління:
Хто боровся, скутий тьмою,
Тому сонце — мрія мрій.»
Так жаль кожної людини, що тільки й на те думає, щоб терпіти.
Жаль усього людства, що в пеклі світової війни так тяжко карається.
Щось підступило мені під горло.
Щось тиснеться до очей.
Ні, ні, ніхто не побачить їх...
Вони всі вже виплакані.
Очі висохли, замерзли.
«І коли наша боротьба за волю така важка і кривава, то не падаймо ні на хвилю в темряву розпуки, бо
Через сльози і терпіння
Шлях веде до просвітління:
Хто боровся, скутий тьмою,
Тому сонце — мрія мрій.»
June 12, 2023
7 полонених тікають у зимових горах, єдине, що їх тримає - вогнище, голод та спогади. Вони настільки виснажені, що тіла вже посиніли, грудка цукру на усіх править справжній бал, а тіло товариша спокушає надією на виживання.
Розвиток подій передбачуваний, хіба крім фіналу, хоча надія на подібну розв‘язку завжди є. Манерою оповіді Турянський чимось нагадав Хвильового, проте тут він більш багатослівний, що часом хотілося, аби тексту було менше, навіть попри скромний об‘єм повісті.
Дуже сподобалась стаття Ростислава Семківа до книги, яка з різних сторін підходить до розуміння тексту й не розкидає спойлерами, як пані Віра)) Читала її вже опісля, хоча цілком можна з неї почати. Тоді б у мене не виникало питання, ким є ліричний герой, адже Турянський багато в чому пише про власний досвід.
Розвиток подій передбачуваний, хіба крім фіналу, хоча надія на подібну розв‘язку завжди є. Манерою оповіді Турянський чимось нагадав Хвильового, проте тут він більш багатослівний, що часом хотілося, аби тексту було менше, навіть попри скромний об‘єм повісті.
Дуже сподобалась стаття Ростислава Семківа до книги, яка з різних сторін підходить до розуміння тексту й не розкидає спойлерами, як пані Віра)) Читала її вже опісля, хоча цілком можна з неї почати. Тоді б у мене не виникало питання, ким є ліричний герой, адже Турянський багато в чому пише про власний досвід.
August 19, 2025
"Хотів би я розбити скам'яніле небо і скинути всіх богів у цю безодню. Хай би боги, царі, і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються! Хай би вони самі відчули й пізнали бездону глибінь людського страждання!
Тоді боги стали б людьми, а люди братами. "
Тоді боги стали б людьми, а люди братами. "
July 1, 2023
This is a Ukrainian ‘poem-novella’ (author’s definition) about the tragic lives of prisoners of war during WW1. Before the war Ukrainian lands were separated between the Russian and Austro-Hungarian empires, and because both empires conscripted recruits on these lands, for Ukrainians WW1 had characteristics of brother-vs-brother slaughter. About 80% of Ukrainians were in the Russian empire, so this semi-autobiographical novella from the point of view of Austro-Hungarian prisoners of war is especially interesting.
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #17 in the list.
The English title is Beyond Limits of Pain, it was originally written in 1917 and in 1921 the author published his German translation Jenseits von Leid und Schmerz, which achieved some success in Europe. He had a PhD and worked as a teacher but was conscripted to Austro-Hungarian in 1914, where quite soon he, together with 60’000 others became a prisoner of war of Serbs and was force-marched through mountains of Albania – food was dear and the weather was cold, so a lot of prisoners fell just to be bayoneted by guards. He was also left for dead but was found and revived by a doctor, who was his pre-war neighbor.
The story starts with the forced march. The prisoners haven’t eaten for a week, plus at least one from their group, after finding that both his mother and sister died lost his sight. The guards haven’t been fed notably better, so when one come to execute prisoners that stopped, they actually overpowered him and ran away. But there is nowhere to run, no habitats in sight and even no wood or grass to burn to keep warm. The major part of the story depicts the group of prisoners of different nationalities (Ukrainian, Pole, Montenegrin, German), but instead of stressing their differences, it depicts their plight. Say, at the start they decide that one of them should give up his clothes (a death sentence) to burn them to keep the rest warm and then even argue whether to eat the corpse of their fallen comrade.
This is one of the earliest expressionist psychological novellas of Ukrainian literature with a strong anti-war and anti-imperialist message. What may disturb some modern readers is that like a lot of soldiers of the time, who haven’t seen women for months, they are sure that women are jumping into beds with civilians instead of waiting for their return. This is definitely not an easy read.
There are thousands and thousands of shadows wandering between heaven and earth.
If people from a distant sunny world saw those shadows and recognized their own relatives in them, they would go mad with grief.
* * *
The mental dullness leaves them for a minute. And desires awaken in their souls that bind them to life.
One man with bare, purple feet spotted a fire in the clouds above the debris.
With sparkling eyes, he shows it to his comrades.
Three comrades run to where they see the fire.
And they fall on the clouds above the abyss.
And the clouds swallow them up like a sea of sand grains, like an eternity of minutes.
* * *
“I miss noone," Dobrovsky said. "I curse the whole world and am angry even with my relatives. Why did they bring me into the world? Is this miserable life worth appreciating and longing for? If the sun doesn't shine here, it doesn't shine at all. But the most painful thing is that the light of the idea has gone out in the human soul. Modern warfare has reduced people to the level of the wildest animals. The wildest savagery has gripped those men who have never been in the fire of struggle. But the deepest abyss of mental rot has been reached by most women, who, with their lies, deceit, cruelty and boundless greed for money, and their ever-fresh variety of sexual depravity, have surpassed the wildest man, the boor, a thousand times over. What were we fighting for? What is the idea of this world war? I will tell you. We have broken through the Serbian front and are moving forward like the sea. A hundred paces in front of me, I see the following picture: a Serbian soldier is lying on the ground, and my corporal is hitting him in the face with both hands over and over again. I get close and see that the Serb is long dead. I shouted at my corporal in anger:
- "Why are you hitting a corpse in the face?
- "Because," he says, "this Serbian dog doesn't have a single pence in his pocket.
Here is the ideal of all war! Here is the image of the human soul!
I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #17 in the list.
The English title is Beyond Limits of Pain, it was originally written in 1917 and in 1921 the author published his German translation Jenseits von Leid und Schmerz, which achieved some success in Europe. He had a PhD and worked as a teacher but was conscripted to Austro-Hungarian in 1914, where quite soon he, together with 60’000 others became a prisoner of war of Serbs and was force-marched through mountains of Albania – food was dear and the weather was cold, so a lot of prisoners fell just to be bayoneted by guards. He was also left for dead but was found and revived by a doctor, who was his pre-war neighbor.
The story starts with the forced march. The prisoners haven’t eaten for a week, plus at least one from their group, after finding that both his mother and sister died lost his sight. The guards haven’t been fed notably better, so when one come to execute prisoners that stopped, they actually overpowered him and ran away. But there is nowhere to run, no habitats in sight and even no wood or grass to burn to keep warm. The major part of the story depicts the group of prisoners of different nationalities (Ukrainian, Pole, Montenegrin, German), but instead of stressing their differences, it depicts their plight. Say, at the start they decide that one of them should give up his clothes (a death sentence) to burn them to keep the rest warm and then even argue whether to eat the corpse of their fallen comrade.
This is one of the earliest expressionist psychological novellas of Ukrainian literature with a strong anti-war and anti-imperialist message. What may disturb some modern readers is that like a lot of soldiers of the time, who haven’t seen women for months, they are sure that women are jumping into beds with civilians instead of waiting for their return. This is definitely not an easy read.
There are thousands and thousands of shadows wandering between heaven and earth.
If people from a distant sunny world saw those shadows and recognized their own relatives in them, they would go mad with grief.
* * *
The mental dullness leaves them for a minute. And desires awaken in their souls that bind them to life.
One man with bare, purple feet spotted a fire in the clouds above the debris.
With sparkling eyes, he shows it to his comrades.
Three comrades run to where they see the fire.
And they fall on the clouds above the abyss.
And the clouds swallow them up like a sea of sand grains, like an eternity of minutes.
* * *
“I miss noone," Dobrovsky said. "I curse the whole world and am angry even with my relatives. Why did they bring me into the world? Is this miserable life worth appreciating and longing for? If the sun doesn't shine here, it doesn't shine at all. But the most painful thing is that the light of the idea has gone out in the human soul. Modern warfare has reduced people to the level of the wildest animals. The wildest savagery has gripped those men who have never been in the fire of struggle. But the deepest abyss of mental rot has been reached by most women, who, with their lies, deceit, cruelty and boundless greed for money, and their ever-fresh variety of sexual depravity, have surpassed the wildest man, the boor, a thousand times over. What were we fighting for? What is the idea of this world war? I will tell you. We have broken through the Serbian front and are moving forward like the sea. A hundred paces in front of me, I see the following picture: a Serbian soldier is lying on the ground, and my corporal is hitting him in the face with both hands over and over again. I get close and see that the Serb is long dead. I shouted at my corporal in anger:
- "Why are you hitting a corpse in the face?
- "Because," he says, "this Serbian dog doesn't have a single pence in his pocket.
Here is the ideal of all war! Here is the image of the human soul!
February 14, 2025
мене так розбиває те, що це написано красиво до захвату про жахливі до тремору події. форма неймовірно гарна, але зміст невимовно болючий. закордоном повинні знати про цю книгу, адже це могло би бути всесвітньою класикою.
April 23, 2024
4.5 ⭐️
Дуже емоційний та болючий твір про жахи першої світової
Дуже емоційний та болючий твір про жахи першої світової
July 16, 2023
по відчуттях, 4,5⭐️
твір відчувався, дуже сильно. було боляче, але й зрозуміло
як написав Семків у передмові, хочеться, щоб цей твір втратив актуальність. але це не скоро станеться, на жаль
твір відчувався, дуже сильно. було боляче, але й зрозуміло
як написав Семків у передмові, хочеться, щоб цей твір втратив актуальність. але це не скоро станеться, на жаль
Read
July 24, 2025Це просто неможливо спокійно читати через концентрацію жаху, розпуки й божевілля.
***
Хай наші спільні муки падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крові й нікчемності
***
І коли наша боротьба за волю така важка і кривава, то не падаймо ні на хвилю в темряву розпуки...
***
Хай наші спільні муки падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крові й нікчемності
***
І коли наша боротьба за волю така важка і кривава, то не падаймо ні на хвилю в темряву розпуки...
January 18, 2015
«Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть»
November 10, 2021
Абсолютно унікальний твір в українській літературі, що розкриває досвід переживання Першої Світової війни з перспективи українського вояка Австро-Угорської армії. Ба більше, військовополоненого українського вояки який намагається вижити, з групкою собі подібних, посеред ніде, в холодних албанських горах. Понад те, мені цей твір дещо не зайшов у стилістичному плані. Тим не менш, раджу до прочитання, цілком ймовірно комусь цей твір може неабияк зімпонувати.
August 22, 2025
Важке, але дуже сильне оповідання про першу світову війну (але насправді - про будь-яку війну). "Прокляте те життя, в котрому слабший мусить згинути, щоб дужчий міг жити".
December 12, 2022
«Люди не є злі... не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі.»
Вперше зустрічаю настільки глибокий опис страждань людини, яка чіпляється за крихти надії, знаходячись в абсолютно нелюдських й скоріш безнадійних умовах.
Ця повість однозначно варта прочитання.
Вперше зустрічаю настільки глибокий опис страждань людини, яка чіпляється за крихти надії, знаходячись в абсолютно нелюдських й скоріш безнадійних умовах.
Ця повість однозначно варта прочитання.
September 4, 2023
Дивовижно, як віддаленість в часі допомагає осмислювати досвід війни. Турянський писав а реальному часі, проживаючи одну війну, ми зараз читаємо - проживаючи іншу.
З одного боку, наш досвід зараз дозволяє набагато краще його зрозуміти, але про свою війну читати значно важче.
Обговорення роману в подкасті ПереФарбований лис можна послухати тут: https://youtu.be/X-A6zfeLlBQ?si=Xw_u9...
З одного боку, наш досвід зараз дозволяє набагато краще його зрозуміти, але про свою війну читати значно важче.
Обговорення роману в подкасті ПереФарбований лис можна послухати тут: https://youtu.be/X-A6zfeLlBQ?si=Xw_u9...
December 11, 2020
Цей твір сповнений болю та страждання. Читаючи цей твір, мимоволі відчував мурах на тілі, що так по-зрадницьки виступали у моменти, коли усвідомлював, що це все чинили люди. Рекомендую всім хто жадає зрозуміти біль, біль, що притлумлює все людське, але, якщо всередині вас тліє надія та віра - не все втрачено.
May 1, 2025
Можливо, найважча книга з усіх коли-небудь читаних мною.
Нагло сліпий товариш перебив хлипання Саба голосом, який прийшов, здається, з границі вічності, з-поза меж добра і зла.
Як дивно великий, таємний, могутній дух, який високо піднявся понад усі блуди людства, понад увесь гнів богів, дух, який усе тямить, усе розуміє і все прощає, так сказав сліпий товариш:
— Люди не є злі... не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі.
Потрясені тими словами до самого дна душі, дивились нещасливі люди на свого найнещас-ливішого товариша, й по запалих, зимних обличчях покотилися великі, важкі, гарячі сльози.
Нагло сліпий товариш перебив хлипання Саба голосом, який прийшов, здається, з границі вічності, з-поза меж добра і зла.
Як дивно великий, таємний, могутній дух, який високо піднявся понад усі блуди людства, понад увесь гнів богів, дух, який усе тямить, усе розуміє і все прощає, так сказав сліпий товариш:
— Люди не є злі... не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі.
Потрясені тими словами до самого дна душі, дивились нещасливі люди на свого найнещас-ливішого товариша, й по запалих, зимних обличчях покотилися великі, важкі, гарячі сльози.
October 7, 2025
- Огонь горить?
- Ні, погас.
September 9, 2024
4,5 ⭐️
Гарна мова в Турянського.
Гарна мова в Турянського.
December 25, 2024
Ця книжка важка для читання, але вона необхідна. Хоч вона невеличка, я робила паузи між читанням, поверталася до деяких прочитаних абзаців пізніше, щоб усвідомити, чи правильно я все розумію, і усвідомити, наскільки була безвихідна та тяжка ситуація у героїв.
Але такі книжки необхідно читати та популяризувати, особливо в теперішні часи, коли майже 11 років триває війна в Україні. Ми маємо знати і розуміти, що війна - це горе, біль та страждання безневинних людей. Історія Турянського це підтверджує і також дає усвідомлення, що такі страждання завжди будуть під час війни тільки у різних формах та в різних обставинах, але наслідок єдиний: знищення особистості та її мрій, переживань, планів.
Але такі книжки необхідно читати та популяризувати, особливо в теперішні часи, коли майже 11 років триває війна в Україні. Ми маємо знати і розуміти, що війна - це горе, біль та страждання безневинних людей. Історія Турянського це підтверджує і також дає усвідомлення, що такі страждання завжди будуть під час війни тільки у різних формах та в різних обставинах, але наслідок єдиний: знищення особистості та її мрій, переживань, планів.
June 9, 2023
«Судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — у країну божевілля і смерті.»
November 19, 2023
Я не сподівалась, що це буде так сильно
September 17, 2024
Читалась на одному подиху. Одна з найкращих книг української літератури на моєму читацькому шляху. Дуже сильно. Дуже глибоко. Дуже боляче.
October 14, 2024
Події розгортаються під час Першої світової війни у 1915 році. Серби, відступаючі під натиском австрійців, повели з собою взимку через албанські гори 60 тисяч полонених. Живими залишилося 15 тисяч.
Книга зʼявилась і стала чітким описом пережитих подій самим Турянським. Він очевидець подій про які пише.
Книга, яку мають читати зараз, бо це події циклічні.
Книга зʼявилась і стала чітким описом пережитих подій самим Турянським. Він очевидець подій про які пише.
Книга, яку мають читати зараз, бо це події циклічні.
November 10, 2025
ця історія страшніша за будь-який горор, який вам довелося читати
November 5, 2025
одразу по прочитанню: я досі не знаю як оцінити книгу, яка довела мене до істерики.
після рефлексії:
«Люди не є злі… не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі.»
дочитала «поза межами болю» і назва себе повністю виправдовує. це було настільки боляче й тужливо - мені ніби вирвали усе зсередини, душу вибили ударом з-під диху, а потім необережно поспіхом запхали назад і забили. у мене була істерика після прочитання книги. думки накотили, як сніжний ком, збиваючи усе з ніг та переплутуючись між собою. я не хотіла приймати, що це автобіографія. що я була німим й бездіяльним свідком повільної смерті шести людей. що в цих людей були сімʼї. що Осип - єдиний, хто врятувався. що це з біса нечесно. наші люди справді через це пройшли, і начхати, що я їх не знала і не була з ними в одному часовому проміжку. невимовно страшно читати про фіолетові кінцівки, запалі очі, передсмертне тремтіння. страшенно не хочеться приймати, що багато речей цього твору актуальні й зараз. актуальний розрив контекстів між військовими, полоненими і цивільними та тими, хто лишився в цивілізації. актуальним лишається питання повернення цих людей до попереднього життя.
«Та невже ж я, якась несамовита мара зі зледенілих печер, смію увійти несподівано між тих людей і розбити їх тихе щастя різдвяне?»
після рефлексії:
«Люди не є злі… не є добрі. Люди тільки нещасливі і — щасливі.»
дочитала «поза межами болю» і назва себе повністю виправдовує. це було настільки боляче й тужливо - мені ніби вирвали усе зсередини, душу вибили ударом з-під диху, а потім необережно поспіхом запхали назад і забили. у мене була істерика після прочитання книги. думки накотили, як сніжний ком, збиваючи усе з ніг та переплутуючись між собою. я не хотіла приймати, що це автобіографія. що я була німим й бездіяльним свідком повільної смерті шести людей. що в цих людей були сімʼї. що Осип - єдиний, хто врятувався. що це з біса нечесно. наші люди справді через це пройшли, і начхати, що я їх не знала і не була з ними в одному часовому проміжку. невимовно страшно читати про фіолетові кінцівки, запалі очі, передсмертне тремтіння. страшенно не хочеться приймати, що багато речей цього твору актуальні й зараз. актуальний розрив контекстів між військовими, полоненими і цивільними та тими, хто лишився в цивілізації. актуальним лишається питання повернення цих людей до попереднього життя.
«Та невже ж я, якась несамовита мара зі зледенілих печер, смію увійти несподівано між тих людей і розбити їх тихе щастя різдвяне?»
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 30 of 106 reviews