Самостійна Україна - публіцистичний твір авторства Миколи Міхновського, написаний у 1900 році. Деякий час виконував роль політичної програми РУП, в основу якої покладено його промови 19 лютого 1900 в Полтаві, а також 26 лютого 1900 в Харкові. Вперше видано у Львові в 1900 році в друкарні Уділовій. Твір торкається політичних, правових та філософських аспектів буття української нації і держави.Наприкінці XIX - на початку ХХ ст. українська національна ідея стала теоретично усвідомленою, буттєвою, у політичній думці з'явилася тенденція до обґрунтування необхідності досягнення української національної незалежності і повної державної самостійності. Серед складного світоглядно-політичного сплетіння виокремилася група прибічників позитивістської орієнтації, що апелювали до врахування реальних обставин, фактів, а не чуттєвих побажань і устремлінь. До цієї групи входили Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський.Другу групу фундаторів української національної ідеї становили прибічники радикальної форми націоналізму - так званого інтегрального націоналізму, в основі якого ідея формування нового типу українця, беззастережно відданого нації та справі незалежної державності, їх шлях до національної мети - шлях свідомого українства, для якого Україна - не засіб, а мета, самодостатня цінність, яка мусить забезпечити на своєму ґрунті реалізацію всіх, зокрема й найвищих духовних потреб. Яскравими носіями цієї орієнтації були Іван Нечуй-Левицький, Борис Грінченко, Микола Міхновський, Юрій Липа і Дмитро Донцов.
“Самостійна Україна” Миколи Міхновського - легендарний програмний твір, вперше опублікований в 1900 році. У “Нашого формату” суперкльове видання - хоч і тоненьке, але з тканинною обкладинкою і фотографією автора, виглядає класно, не хочеться випускати з рук.
«Коли воювати, треба знати, за що ми воюємо. Сьогодні перед нами у всій великості засіяв ідеал волі рідного народу, ідеал воскресіння, одної великої нероздільної України».
Микола Міхновський жив заради Батьківщини, заради неї і загинув. Смертю хоробрих.
Маємо пам'ятати про ціну, яку наші предки заплатили, щоб зберегти Україну, її мову та культуру.
Якби всі українці виховувались на такій літературі, то була б одна, вільна, нероздільна держава. Без цієї нейтральності до війни і шукання «хороших руских».
Залишу декілька цитат з книги, можливо комусь відгукнеться:
«Головна причина нещастя нашої нації - брак націоналізму серед ширшого загалу її».
«Годі вже приносити жертви московському молохові! І так уже досить напився він української крові і пожер найліпших, найморальніших синів України».
«Муром китайським відмежовуватися від Московщини. Раз на все рвати з москалями, а не "підтримувати контакт" із ними».
«Нехай кожен з нас пам'ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ, щоб цілий народ не загинув через його необачність».
«Це для укоханої Батьківщини, за яку "мало й душу положить", це для її оборони шикуються молоді орли в лави, це українські - Самостійної України - прапори лопотять!»
Бо хіба можливий для нашої нації поступ і освіта доти, доки нація не матиме права розпоряджатись собою і доки темрява є спосіб держати нашу націю в неволі!? Доки ми не здобудемо собі політичних й державних прав, доти ми не матимемо змоги уладнати стан речей у себе дома до нашої вподоби, бо інтерес наших господарів є цілком супротилежний нашим інтересам, бо розплющення очей у рабів є небезпечне для панів.
“про величезну роботу, яку провів Микола Міхновський, організовуючи українську армію. Скажемо лише, що у співпраці з Військовим клубом ім. гетьмана Павла Полуботка та Братством самостійників він творить два перші полки української армії - ім. гетьмана Богдана Хмельницького та ім. гетьмана Павла Полуботка, друкує десятки тисяч летючок зі зверненням до військових-українців формувати національні частини для боротьби за Самостійну Україну, організовує багатолюдні зібрання військових-українців, зокрема історичний Перший всеукраїнський військовий зʼїзд.”
“Діячі української культури по відкритті памʼятника Івану Котляревському. Полтава, і вересня 1903 року Фотографія Иосипа Хмелевського (1849-1924)”
“Самий факт існування московських університетів і шкіл з московською викладовою мовою на території України - є глумом над свободою, є нехтуванням наших загально-людських прав, є ганьбою і зневажанням нашої нації, а надто — освічених її членів - української інтелігенці. Не за «академічні свободи» нам треба боротися, а за саму академію, за право мати ії своєю національною власністю.”
“Націоналізм - це велетенська і непоборна сила, яка яскраво почала проявлятися в XIX віку Під її могутнім натиском ламаються неперемож-ні, здається, кайдани, розпадаються великі імперії і зявляються до історичного життя нові народи, що до того часу покірно несли свої рабські обовʼязки супроти чужинців-переможців. Наці оналізм єднає, координує сили, жене до боротьби, запалює фанатизмом поневолені нації в їх боротьбі за свободу.”
“Головна причина нещастя нашої нації - брак націоналізму серед ширшого загалу її.”
“Отже, коли справедливо, що кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче виливатись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не обмежовану змогу всестороннього розвитку духового і осягнення найліпшого матеріяльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвіт індивідуальности можливий тільки в державі, для якої плекання індивідуальности е метою, - тоді стане зовсім зрозумілим, що державна самостійність є головна умова існування нації, а державна незалежність є національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин,”
“Через увесь час свого історичного існування нація наша з найбільшими зусиллями пильнує вилитись у форму держави самостійної і незалежної. Коли навіть поминути удільні часи, де окремі галузі нашої нації складали окремі держави, то перед нами виникає і литовсько-руське князівство, де геній нашого народу був культурним фактором, і найголовніше - галицько-руське королівство - спробунок злучити докупи всі галузі, усі гілки нашого народу в одній суцільній державі, спроба, повторена далеко пізніше Богданом Хмельницьким і ще раз - Іваном Мазепою.”
Хто читав «Самостійну Україну», той точно не має ілюзій щодо Переяславської ради 1654 року. Тоді Гетьманщина заключила рівноправний союз з Московією, яких у ті часи було багато. А росіяни через десятиліття і століття поступово фальшували історію, підміняючи факт рівноправного союзу «входженням» до складу Московського царства.
Праця написана у 1900 році, у той час, коли Драгоманов та інші інтелектуали були за федерацію з Росією, мовляв, ще культурно не доросли до незалежності, не буде чиновників, державних функціонерів, треба рухатись поступово.
У 1918 році з проголошенням Четвертого Універсалу усе ж треба було різко змінювати курс від автономії до незалежності України, бо стало зрозуміло, що росіяни, скинувши царську шкуру, мали хитрі очі та підлу душу (насправді, вони завжди такими були).
А Міхновський ще на початку двадцятого століття видав програмний документ «Самостійна Україна», у якому прямо заявив, що ніякі ми не раби і маємо право забрати свою незалежність.
Міхновський мав великі вуса і велику русофобію вже 124 роки тому назад.