Невизнані Історії. Подорож у самопроголошену реальність Вірменії, Азербайджану, Грузії і Молдови

by Анастасія Магазова, Тетяна Козак

Азербайджанська письменниця Гюнель Мовлуд платить спокоєм і безпекою за публічну дружбу з етнічною вірменкою Едітою Бадасян. Арчіко та Паата Рогава, будинок яких стоїть на межі між Грузією і невизнаною республікою Абхазією, шукають свого втіклого коня — за що на рік потрапляють до абхазької тюрми. Документалістка Ануна Букія нелегально переходить річку Інгурі, щоб побачити в Сухумі будинок, де жила в дитинстві та який покинула під час війни 1992–1993 рр. Студентку Кароліну Дутку викликає на розмову «придністровське МГБ» — за фотопроєкти, над якими вона працює… Протягом 2016–2018 рр. українські журналістки Тетяна Козак і Анастасія Магазова подорожують Грузією, Вірменією, Молдовою, Азербайджаном та невизнаними квазідержавними утвореннями, що з'явилися на території цих країн після розпаду Радянського союзу. У репортажах і нарисах, що увійшли до збірки «Невизнані історії», авторки розповідають про долі людей, які десятиліттями є заручниками невизнаного статусу, пробують змоделювати можливе майбутнє Криму, Донбасу

Genres: Nonfiction

272 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

Reviews

[Darka · Rating 2 out of 5]

мені не дуже понравилося, можна і не читать було після Ґживачевського

[Oksana Cooper · Rating 4 out of 5]

Людські історії цікаві, російський фактор очевидний, але у мене як читача залишилося багато питань, які варто було б прояснити

[Illia Fedorov · Rating 5 out of 5]

Ця книга допомогла мені трохи відпочити у моральному плані. Інколи після всіх новин з фронту й тилу зникає відчуття якогось надмірного тиску. В голові лише одне запитання - ну за що оце все нам? І ось коли читав про долі вірмен, азербайджанців, грузинів, молдован, коли читав що вони думають про себе, країну «ₚ» і нас - насправді відчув, що ми не самі. Все це було і не раз. Почуття тиску і фрустрації змінилось на злість. Злість і чітке розумінням - це треба припинити. І у нас сьогодні є шанс, якого не було ще ні у кого в історії. Так близько до перемоги над тотальним злом ще не наближався ніхто.

Коли читаєш роздуми людей що межують з / живуть на окупованих росією територіях - всі вони кажуть як один - нічого не зміниться. росія назавжди. Вона вічний сусід, вона непереможний окупант, вона сила на рівні природного лиха. Люди кажуть - треба звикнути і адаптуватись.

Але ми сьогодні доводимо - ні. «ₚ» це не константа. З нею можна боротись і перемагати. росіяни казали що Херсон і Харківщина назавжди їх, але це не так. Сподіваюсь, що й інші жертви агресора це усвідомлять і почнуть діяти відповідно, разом із нами або власноруч. У нас є спільний біль, то чому б нам не мати і спільну перемогу?

Ну а поки, лупаємо цю скелю власноруч. Хто як може, хто чим може. Головне що разом 🇺🇦

[Jane Rukas · Rating 2 out of 5]

почула про цю книгу в епізоді подкасту "Правда і кривда" про Абхазію, потім знайшла її в київській книгарні Є за 150 грн і не могла не придбати. насправді, книжка did not age well, як то кажуть. можу відмітити, що тут є фотографії з відвідувних авторками місць, що цікаво, ну і плюс читається вона легко.

[li3a lo3ka · Rating 4 out of 5]

3,5 змішані емоції які мені тяжко описати
дуже легко читається, людські історії хапають за душу. для мене було замало структури, але це особливість жанру.
написано цікаво, але ніби чогось не вистачає.

[Inna · Rating 4 out of 5]

👉Мені останнім часом не вдається вільно обирати собі читання. Моєї емпатії не вистачає на все. Український порядок денний превалює. А от читання репортажів про долі самопроголошених республік цілком в нього вписується. Перед нами невизнані історії Нагірного Карабаху, Південної Осетії, Абхазії та Придністров’я.

👉"- Коли увійшли російські війська, я плакала. – каже старенька. Потім вони нам зробили білі пов’язки на шиї – так вони позначали мирних жителів – і сказали: «Бабусю, не хвилюйтеся, ми вас не будемо вбивати»."
Хто знає, той знає, а інші можуть спробувати здогадатися, про який з невизнаних регіонів мова. Якщо не згадувати його поруч з цитатою, то можна припустити, що варіантів у вас може бути декілька. Ну що ж, в цьому і суть.

👉Акцент авторок – на долях простих людей, які або живуть в таких самопроголошених республіках, або біля їх кордонів. І це не могло не викликати у мене скепсис, бо у нас теж живуть «прості люди» і їхні слова часом на голову не налазять.

👉Зачепила історія вірменина, актора, ветерана війни в Карабаху в 90-х, що грав азербайджанця в фільмах про цю війну (добре знає азербайджанську), і отримав тотальне неприйняття від своїх співвітчизників, а його дитина – цькування в школі. Війна безумовно прибирає відтінки і тяжіє до чорно-білого, але я намагалася зрозуміти, чи українці також здатні настільки плутати береги. Роздуми привели мене до невтішного висновку: цькувати українці вміють. Ще й як.

👉Південна Осетія – скільки ж паралелей з Україною. Розмову з міністеркою з примирення Грузії читала з іронією. А як інакше можна сприйняти слова на кшталт: «Для Грузії туризм дуже важливий в економічному плані. Це дуже цікава ситуація. Тому що, з одного боку, країна окупувала території Грузії, але Грузія все одно дозволяє в’їзд туристам з Росії. Я не знаю, чи існує в світі ще подібна ситуація». You’d be surprised. А загалом ти розумієш, що вони теж не знають, що робити.

👉Окрім того, що всі ці розрізнені географічно трагедії об’єднує роль Росії, та є ще дещо спільне. Це відчуття застою. Всі змирилися, життя продовжується. Та можливо попереду ще буде вікно можливостей і люди скористаються нагодою змінити щось в своєму житті.

[Sem · Rating 3 out of 5]

Чи можна вважати репортажну книжку хорошою, якщо вона про все те саме із розділу в розділ? Мабуть, можна, бо це все про різні регіони, просто так вже сталося, що проблеми у них однакові.

Авторки розумно фокусують увагу не на сухих фактах про те, що сталося, коли і як, а на історіях людей, не боячися висвітлювати не самі прямолінійні наративи, якісь думки, що не дуже хочеться чути в житті. Завдяки цьому секції про Карабах досить влучні, так само як і огляд існування так званого Придністровʼя.

Тим не менш, у сухому підсумку залишається враження, що дізнаєшся із книги не так і багато. Це як одне довге зітхання - "усеееее погааааааано", хоч і забарвлене емоціями реальних історій та людей. І це не спроба знецінити цей досвід, просто, ну, на українську аудиторію ця книга навряд може спрацювати - ми це все вже чули, більшість це все вже й прожила так чи інакше.

[Mitri Laatvala · Rating 4 out of 5]

Карабах, Осетія, Абхазія, Придністров'я, Ордло, Крим. Що ж об'єднує всі ці місця? Утворення квазідержав московією в кожній з колишніх радянських республік. Унікальність ситуації додає те що вони відносяться до європейських країн з постсовка і пять з шести мають ці московські військові пухлини. А хто ж шоста? Яка уникнула лихої долі? Осана, та це ж Білорусь. А уникнула бо воно там просто непотрібне, адже і суверенітет і силові структури і бульбофюрер просто маріонетка московитів. А інші варіанти? Країни Балтики, які вже в ЄС І НАТО і пропихати совкові наративи там значно важче.
Ще пару слів про книга. Хоч вона не великого об'єму але доволі корисна для поверхневого ознайомлення з реальністю політики москви у своїй зоні досяжності.

[Zoreslava Ninovska · Rating 2 out of 5]

Я дуже люблю публіцистику, а тут ще така багата і гостра тема, але конкретно ця книжка мені не сподобалась. Я не винесла з неї ні цікавих історій, ні багатогранних людей, ні нових фактів. Вона невелика за обсягом, тому все-таки долистала до кінця, але дива не сталось, ефектного фіналу з висновками, паралелями чи прогнозами там теж нема. Можливо, авторкам не вистачило обсягу, щоб розкрити тему, але тим більше я б очікувала в короткому викладі якісь самі яскраві моменти, квінтесенцію подорожей та розповідей. Все досить сухо, безсторонньо і тому якось картонно. Тому розчарована.

[Oleh Sannikov · Rating 3 out of 5]

Цінність книги - в паралелях, що мимовіль проводяться між Вірменією, Азербайджаном, Молдовою, Грузією і Україною. Насильство, біль і страждання, за якими стоїть чорною тінню росія - об'єднує.

Що ж до іншого - формат випадкових інтерв'ю, поділений на невеликий обсяг книги, і чотири країни (з невизнаними територіями включно) дає дуже побіжний огляд, і залишає читача далеким аутсайдером.

[Oksana Kernytska · Rating 5 out of 5]

Мільйон розбитих мрій, родин, життів. Ворог один. "Але хто тобі сусіда поміняє?"